Курсовая: ФРН рубежі століть

Курсовая: ФРН рубежі століть

Міністерство освіти України

Спеціалізована школа з поглибленим вивченням

німецької мови № 239

ФЕДЕРАТИВНА

НІМЕЧЧИНА

На рубежі століть

Роботу виконав Форкош Золтан

11 – А клас

Київ – 2002 р.

I. Вступ

Що ж стоїть за благополуччям цієї багатостраждальної європейської країни? Чи

тільки вигідне економіко-географічне положення, сприятливий збіг обставин чи

це результат багатовікових шукань німців? Розграбована і розорена після II

світової війни країна змогла за кілька десятиліть перетворитися в одну з

провідних держав світу.

Німеччина - країна індустріальна, країна з безліччю промислових агломерацій,

великих і маленьких міст. Але це зовсім не означає, що життя тут повне суєти,

що навкруги - одні заводи і фабрики, що димлять труби і вщенд забиті дороги.

Багатьом областям Німеччини властиві тиша і спокій, достаток мальовничих

пагорбів і річкових пейзажів, а головне, - лісів. Не можна не згадати і

культурне життя, що в основному зосереджено у великих містах з їхніми

незліченними театрами, концертними залами і музеями, але їм не поступаються і

провінції.

II. Географічне положення і адміністративно-територіальний поділ

Федеративна Республіка Німеччини розташована у центрі Європи. З нею межують

дев'ять сусідніх держав: Данія на півночі, Голландія, Бельгія, Люксембург і

Франція на заході, Швейцарія й Австрія на півдні, і Чеська Республіка і

Польща на сході. Ще чіткіше вимальовується це центральне положення тепер,

після відновлення єдності Німеччини 3 жовтня 1990 року. Федеративна

Республіка Німеччини є більш ніж коли-небудь, вузловим центром між Сходом і

Заходом, так само як і між Скандинавією і регіоном Середземномор`я. Будучи

членом Європейського співтовариства і НАТО, Німеччина виконує роль сполучної

ланки між державами Центральної і Східної Європи. Територія Німеччини складає

357 000 кв.км. Найбільша довжина з півночі на південь - 876 км, із заходу на

схід - 640 км. Крайні точки кордонів: на півночі - селище Лист на острові

Зильт, на сході - саксонське село Дешка, на півдні - баварське село

Оберстдорф і на заході - селище Зельфкант (Північний Рейн-Вестфалія).

Загальна довжина кордону - 3767 км.

З 16 федеральних земель 10 - "старих", що не перетерпіли змін: Північний

Рейн-Вестфалія, Рейнланд-Пфальц, Саарланд (Саар), Гессен, Баден-Вюртемберг,

Баварія, Нижня Саксонія, Шлезвиг-Гольштейн, Гамбург і Бремен (включаючи

Бремерхафен, аванпорт Бремена, розташований у 56 км на північ від нього, вниз

за течією ріки Везера).

На сході Німеччини ліквідовано існуючий в НДР адміністративний поділ на 15

округів, у тому числі Берлін (Східний), що діяв з 1952 року. Відновлено

колишні 5 земель, (як продовження колишніх німецьких традицій федералізму):

Меклнбург - передня Померанія (центр - Шверин), Брандебург (Потсдам),

Саксония-Ангальт, (Магдебург), Саксонія (Дрезден) і Тюрінгія (Ерфурт).

окремих випадках, однак, змінені їхня кордони: деякі адміністративні райони

(крайси) і громади, виходячи з господарської й іншої доцільності, передані

сусіднім землям (див. карту на стор. 14).

III. Політичний устрій

ФРН - країна з однією з найбільш розвинутих у сучасному світі систем

парламентської демократії, що забезпечує громадянам широкі можливості

волевиявлення і реалізації своїх демократичних прав, закріплених

Конституцією. У країні реально забезпечений поділ законодавчої, виконавчої і

судової влади. ФРН - федеративна держава, кожна з 16 земель якої має свою

конституцію, парламент і уряд. Конституція федерації - основний закон ФРН -

прийнятий 23 травня 1949 р. Голова держави - федеральний президент (з 1 липня

1994 р. - Роман Херцог). Федеральний президент представляє країну в

міжнародних відносинах. Уся повнота влади належить федеральному канцлеру.

Верховним законодавчим органом ФРН на рівні федерації є бундестаг

(парламент), що обирається на 4 роки шляхом загальних прямих і таємних

виборів. Половина депутатів обираються в округах по мажоритарній системі, а

інші - по партійним спискам, що виставляються в кожній землі. У бундестазі

можуть бути представлені партії, що набрали на виборах не менше 5 % голосів

виборців по списках чи провідних 3-х депутатів по виборчих округах. Інтереси

земель представляє бундесрат, що забезпечує для них можливість впливу на

законодавчу і виконавчу владу. Кожна земля розташовує в бундесраті мінімум 3,

але не більш 6 голосів (у залежності від чисельності населення).

Політичні партії і громадські організації: Християнсько-демократичний союз

(ХДС) - утворений у 1945 р., більш 900 тис. членів, спирається на підтримку

католицької церкви. Християнсько-соціальний союз (ХСС) - утворений у 1945 р.,

діє тільки на території Баварії, більш 130 тис. членів, по політичним цілям є

споріднений з ХДС. Вільна демократична партія (Вдп) - ліберальна партія,

створена в 1948 р., виражає інтереси середніх і дрібних підприємців,

службовців, чиновників, інтелігенції, частини селянства і ремісників. Соціал-

демократична партія Німеччини (СДПН) - найчисленніша партія ФРН (близько 940

тис. членів), створена в 1969 р., має вплив на профспілки й у середовищі

робітників. Партія "зелених" - створена в 1980 р. у результаті злиття

організацій і груп, що виступили з позицією охорони навколишнього середовища

(близько 40 тис. членів), її опора - молодь і студенти. Партія демократичного

соціалізму (ПДС) - є наступницею Соціалістичної єдиної партії Німеччини

(СЕПН), число членів більш 100 тис. чоловік. Націонал-демократична партія

(НДП) - створена в 1964 р. шляхом об'єднання різних неонацистких угруповань,

близько 6 тис. членів. Республіканська партія - утворена в 1983 р. із

представників правого крила ХСС, програмні установки партії спираються на

неофашисткую ідеологію, на чолі стоїть в минулому есесівець.

У Німеччині нараховується близько 700 молодіжних організацій, об`єднань і

груп. Найбільшою і впливовішою профспілковою організацією є Об'єднання

німецьких профспілок (ОНП). Створено в 1949 р. У його склад входять 16

галузевих профспілок, чисельність - 12 мільйонів чоловік.

IV. Населення

Після об'єднання двох німецьких держав населення країни збільшилося і склало

в 1998 році 82,4 млн чоловік.

Для населення ФРН характерна виняткова однорідність його національного

складу: майже 99 % постійних жителів країни - німці. Національні меншості

складають всього 0,2 % населення країни. Це більш 30 тис. данців, близько

40 тис. циган, що мігрують по всій країні, і 80 тис. голландців. Перед війною

в Німеччині, переважно в містах, жило близько 560 тис. євреїв. Після

установлення фашистського режиму вони емігрували чи були винищені в

концтаборах. Реемиграція була невеликою. Сама назва всього німецького народу

- Teutsch, Deutsch - відбулося від назви племені тевтонів, що жили колись на

півночі країни. По племені ж алеманнів, що жили в далекій давнині на півдні

її, багато романських народів називають німців Allemands.

На початку 16 в. августинський чернець Мартін Лютер перевів на німецьку мову

Біблію і ввів богослужіння німецькою мовою. За основу Лютер узяв найбільш

розповсюджений у країні діалект, що склався в Саксонії. З цього часу існує

єдина літературна німецька мова. Він відноситься до західногерманської групи

індоєвропейських мов. Однак через тривалу феодальну роздробленість

літературна мова не стала єдиною розмовною мовою німців. Є три групи

діалектів: верхньонімецька, середньонімецька і нижньонімецька. Сильніше

всього відрізняється від літературного нижньонімецький, так званий платдейч.

Близький голландській і фламандській мовам. З часів реформації (16 ст.),

склався розподіл німецьких земель на католицькі (південь і захід) і

протестантські (північ і частково південно - захід). У цілому протестанти

(лютерани) переважають: до них відноситься майже половина всього населення

ФРН, католики ж складають 45 %. При цьому картина в різних районах дуже

контрастна: у багатьох північних районах частка протестантів перевищує 80 %,

а на сході Баварії ще різкіше домінують католики, що складають там до 90 %

віруючого населення. Характерна перевага католиків у сільській місцевості, у

дрібних громадах, тоді як у великих містах переважають протестанти.

До початку 60-х років у країні не відчувалося недостачі трудових ресурсів.

Спочатку їх поповнювали потік переселенців. Однак у середині 60-х навіть при

уповільненні темпів економічного росту стало помітно не вистачати робочих

рук. У цей період починається вербування іноземних робітників.

Науково-технічна революція викликала істотний перерозподіл по галузях

господарства. У промисловості і будівництві працювала половина всіх зайнятих.

Частка ж їх у сільському господарстві помітно знизилася. Значно збільшилося

число людей, що працюють у сфері обслуговування, у тому числі помітно виросло

число державних службовців. Ріст промисловості і стрімке розростання сфери

обслуговування сприяють усе більшій урбанізації. Близько 90 % населення живе

в містах, причому понад 30 % - у великих містах і агломераціях. Але вже

почався процес субурбанізації, ріст пригородів великих міст, що

розповзаються, і агломерацій. Проблеми міст стали дуже гострими.

Агломераційні країни відрізняються великою транспортною перевантаженістю,

шумом і забрудненням навколишнього середовища - задимленістю, труднощами з

постачанням населення чистої питної води, горами відходів і автомобільних

цвинтарів. До транспортних і екологічних проблем додаються і соціальні:

багато районів у ядрах агломерацій перетворюються в гетто для бідних шарів

населення. Найбільші міста - Гамбург, Франкфурт, Штутгарт зайняли в країні

перші місця по масштабах злочинності.

V. Економіка

1. Загальна характеристика

У соціально-економічному і політичному розвитку Німеччини важливу роль

зіграли особливості її економіко- і політико-географічного положення. Великі

вигоди забезпечує місцезнаходження в центрі Європи серед економічно

високорозвинених держав на перетинанні транс'європейських магістралей

широтного і меридиального напрямку. Одна з важливих переваг - приморське

положення Німеччини і близькість до великих портових міст сусідніх країн

(Роттердам, Антверпен і ін.).

Зручне економіко-географічне положення країни сприяло організації на її

території численних центрів, де проводяться широко відомі ярмарки світового

масштабу (Ганновер, Кельн, Франкфурт-на-Майні, Лейпциг та ін.).

По обсягу ВНП (3049,7 млрд. марок у 1993 р.) і промислового виробництва ФРН

займає 1-і місце в Західній Європі і 3-і місце у світі (після США і Японії).

На частку ФРН приходиться близько 7,8% світового ВНП і 28% ВНП країн ЄС. З

часу об'єднання Німеччини спостерігаються тенденції уповільнення темпів

економічного розвитку, що порозумівається кризовою ситуацією в східних

землях. У 1992 р. ВВП зріс на 1,9%, проти 3,1% у 1991 р. Загальний стан і

тенденції розвитку на сході і заході країни різні. У нових федеральних землях

виробляється всього 7,7% ВВН країни, більш 60% підприємств працює неповний

робітник день. За останні роки в економіку колишньої НДР вкладено 600 млрд.

марок. У нових землях інтенсивно проводиться приватизація колишньої

держвласності. Незважаючи на труднощі, викликані об'єднанням Німеччини,

економіка ФРН залишається в цілому стабільною. Високим рівнем розвитку

відрізняються металургійна, хімічна, електротехнічна, машинобудівні галузі,

будівельна промисловість. У 1995 р. вироблено 42,1 млрд. квт./г.

електроенергії. Частка ядерної енергетики складає 11%. Основними

енергоносіями є вугілля (33%), нафта, газ. Запаси родовищ кам'яного вугілля

складають близько 20 млрд. т.

ФРН володіє високопродуктивним сільським господарством, на частку якого

приходиться 15% ВНП (з урахуванням частки переробних галузей) і близько 5%

зайнятих. Потреби населення в продуктах харчування покриваються за рахунок

власного виробництва на 90%. Основною галуззю сільського господарства ФРН є

тваринництво (67% загального обсягу реалізованої сільськогосподарської

продукції). Середній рівень споживання м'ясних продуктів 97 кг. на рік.

Середня врожайність зернових у західних землях 62 ц/га, у східних землях -

53,5 ц/га.

Основу транспортної системи ФРН складають федеральні залізниці, що

знаходяться у власності держави. Їхня довжина - 40,9 тис. Км., 16 тис. км. з

них електрифіковані. Обсяг перевезень 103 млрд.т./км., автомобільний парк -

42,5 млн. машин, з них 35,5 - легкові; автодороги всіх класів - 221 тис. км.,

у тому числі швидкісні - 11 тис. км. торговий флот ФРН нараховує 1066 судів

загальним тоннажем 5,68 млн.бр.-рег.т. Зовнішньоторговельний оборот ФРН у

1993 р. досяг 1227 млрд. марок (експорт - 627 млрд. марок, імпорт - 600

млрд.). Основними партнерами є країни ЄС, на їхню частку приходиться близько

51% обороту. Торгівля з Німеччиною найбільша питома вага в товарообігу СНД.

Складає в експорті 13% і в імпорті 17,2%.

Туристська індустрія приносить ФРН солідний доход. У 1992 р. іноземці, що

відвідали Німеччину, залишили в країні 17,44 млрд. марок.

Фінансове положення країни після об'єднання трохи погіршилося, хоча і

залишається в цілому досить стабільним. Напружене положення в області

фінансів викликало різке збільшення державних витрат, зв'язаних з

необхідністю модернізації господарства колишньої НДР. У 1992 р. на ці цілі

витрачене близько 150 млрд. марок. Внутрішній держ. борг ФРН у 1992 р. склав

45 млрд. марок. Дефіцит бюджету - 3% від вартості ВНП. Темпи росту інфляції в

1994 р. - 4,4% (у 1990 - 2,6%). Золоті резерви Федерального банку - 13 448

млрд. марок (1995 р.). німецька марка - друга за значенням резервна валюта

світу. Її частка у валютних запасах усіх країн складає 19%. Середня зарплата

склала 3950 марок, у східних землях - приблизно вдвічі менше.

2. Промисловість

Федеративна Республіка Німеччина - країна сучасної високорозвиненої

індустрії. На фабриках і заводах працює її кожен другий житель, зайнятий у

господарстві. Промисловість дає більше половини валового національного

продукту, від неї залежить економічне становище країни. Заводи і фабрики є у

ФРН усюди. Від і великі індустріальні скупчення, такі, як задимлений Рур чи

гігантські верфи і нафтопереробні заводи Гамбургу, і нові підприємства

електроніки і хімії в сільській місцевості, чи, як говорять у ФРН, "на

зеленому лузі".

Символами нової промисловості Німеччини стають срібні корпуси атомних

електростанцій, легкі конструкції заводів електроніки, лабіринти

трубопроводів на майже безлюдних підприємствах нафтопереробки чи нафтохімії.

В даний час основним фактором розвитку і "перетворювачем" стала науково -

технічна революція. Вона виявляється в усьому: у ламанні промислової

структури, в індустріалізації сільського господарства, у різкому збільшенні

витрат на науку й освіту, у рості престижу і привабливості центрів науково -

технічного прогресу. Але процес цей складний. Науково - технічна революція

почалася у ФРН на 10-15 років пізніше, ніж у США. Пізній старт змушував

монополії Західної Німеччини перебудовуватися швидше і дозволяв

використовувати досвід інших країн.

До середини 60-х років розвиток індустрії можна було назвати

"наукозберігаючими", витрати на науку й утворення були невеликі, набір

експортної продукції залишалися більш-менш традиційним: верстати,

електроустаткування, автомашини. Із середини 60-х розвиток індустрії став

більш інтенсивним, відбуваються швидкі зміни в структурі промисловості й

експорту.

Однак не всі області індустрії знаходилися "на хвилі"; енергійно розвивалися

нові і новітні, багато старих переживали кризу і згорталися. У західній

Німеччині 50-х років ще домінував вугільно - металургійний комплекс і важке

машинобудування. Але за 1950-1970 р. у багато разів зросла нафтопереробка,

хімічна промисловість, машинобудування, електротехніка. Були створені зовсім

нові галузі - електроніка, авіаракетна, атомна техніка й атомна енергетика.

Частка нових і новітніх галузей виросла майже вдвічі. Обличчя німецької

індустрії визначає тепер нафтопереробка, електротехніка й

автомобілебудування.

Від цих галузей залежить нині положення ФРН на зовнішніх ринках. На експорт

йде більш 40 % автомобілів, 30 % хімікатів, більш 20 % виробів електроніки й

електротехніки. По вивозу автомобілів і багатьох інших виробів ФРН займає

перше місце у світі.

Науково - технічна революція підсилила концентрацію виробництва: виживали в

конкурентній боротьбі лише найсильніші монополії. Кожен четвертий робітник і

службовець зайнятий на підприємстві, що належить одній з 25 ведучих монополій

ФРН. Чотири концерни - Тиссена, Геша, Круппа і "Зальцгіттер АГ" - контролюють

нині 9/10 обороту чорної металургії. "Велика четвірка в автомобілебудуванні

("Фольксваген", "Даймлер - Бенц", "Опель" і "Форд") дає близько 9/10

автомашин. І так в усьому: 15 концернів універмагів контролюють 1/3 всього

обороту торгівлі. Сім монополій харчової промисловості залишили своїм

конкурентам на ринку "міні - частину", рівну 7 %.

Науково - технічна революція змінила багато чого в постачанні ФРН сировиною,

а виходить, у розміщенні промисловості. Імпортні нафта і газ потіснили

місцеве вугілля; замість місцевої руди з рудників Зігерланда чи "сусідньої"

руди французької Латаринлгії почався масовий імпорт більш якісної заморської

руди з Ліберії і Бразилії. Близькість до вугілля Руру раніш була чи ледве не

найважливішим фактором розміщення виробництва. Сьогодні умови постачання

паливом змінилися, вугілля вже не головний вид палива; уся територія країни

пересічена нафтопроводами, ціни на мазут практично однакові скрізь. Для

розвитку промисловості стала важливим близькість до шляхів доставки сировини

і палива ззовні. Індустрія в останні роки рухалася до моря, назустріч потокам

імпортної сировини, і в сільську місцевість - у пошуках найбільш дешевої

робочої сили. На розміщення промисловості стало створення нових центрів науки

й утворення, до яких тяжіють новітні галузі. Крім стародавніх університетів у

Гамбурзі, Кельні, чи Мюнхені традиційних тихих університетських міст

Геттінгена, Гейдельберга, Тюбінгена з'явилися нові центри утворення: Рурський

університет у Бохумі, університет у Дюссельдорфі, Касселі, Констанці; виникло

трохи науково - дослідницьких центрів - монополій.

Отже, окремі галузі господарства розвивалися нерівномірно; у результаті

маються високорозвинені і райони, що бідують.

Велики змін перетерпіло паливно-енергетичне господарство. Якщо раніш паливною

базою у ФРН слугувало вугілля, то в даний час понад половину всього палива,

що переробляється, складає нафта. Більш ніж на 9/10 - це імпортна нафта з

Алжиру, Саудівської Аравії, Лівії й інших країн. Вона надходить по

нафтопроводах від Роттердама і Вильгельмхафена до Кельна і від

середземноморських портів на південному заході і півдні ФРН. Власний

видобуток складає всього 5 млн. тонн. Більш 70 % нафтопереробки контролюється

американськими й англійськими монополіями. Старий центр нафтопереробки -

Гамбург, а нові виникли у внутрішніх районах - Рейнсько-Рурському, південному

заході й у Баварії. Однак потреби країни все рівно не задовольняються, тому

частина нафтопродуктів ввозиться. Свої джерела газу у ФРН також невеликі -

лише в районі Эсланда на північному заході. Колись газове господарство

базувалося на кам'яному куті, але тепер відбувається його перебудова на

природний газ, а це означає збільшення імпорту. Різко скоротилася у ФРН

видобуток кам'яного вугілля. Вугільний концерн "Рурколе АГ", у руках якого

майже весь видобуток у Руру, працює зі збитком. Досить стабільним залишається

видобуток бурого вугілля. Буре вугілля має надійних споживачів -

електростанції і брикетні фабрики, а головне, це найдешевший вид палива у

ФРН. Основна частина його добувається в чотирьох кар'єрах Нижньорейнського

(Кельнського) басейну. Видобуток ведеться відкритим способом і цілком

механізований.

Кам'яне і буре вугілля - основа електроенергетики Рейнсько-Рурського району,

на який приходиться біля половини всіх потужностей електростанцій. Лінії

електропередач йдуть звідси в усі кінці країни. Тільки в Баварії працюють

гідроелектростанції на альпійських ріках - Інні й інших притоках Дунаю.

Перспективи електроенергетики - у будівництві атомних електростанцій. Атомна

енергетика - типовий приклад галузі, створеної державою.

Складні в даний час проблеми чорної металургії. Її виробнича база

перебудована: пануючим став киснево-конверторний спосіб плавки сталі. Виросло

виробництво електросталі, йдуть роботи по прямому відновленню металу з руди.

Однак розміщення металургійних заводів в основному в Руру і Саару при

величезному імпорті руди стало маловигідним. Приморські заводи мають

перевагу: вони можуть використовувати і дешеве американське вугілля. Рур

одержує імпортну руду (зі Швеції, Бразилії, Ліберії і Канади) двома шляхами:

головним - по Рейну, другим - по каналу Дортмунд - Емс. Ще складніше

положення сухого району - Саару, що змушений використовувати лотарінгські

руди. Третій район - Зальцгіттер базується на своїй руді. Але і він уже

переключився на більш дешеву і якісну привізну. Єдиний великий приморський

металургійний завод у ФРН - у Бремені, де до "Везерпорту", до його домен,

підходять рудовози. З чорною металургією зв'язані старі, найбільше

металомісткі галузі машинобудування. Виробництво устаткування для шахт,

рудників, для самих же металургійних заводів зосереджене в Руру, тут же й у

Баден-Вюртемберзі роблять верстати. У Зальцгіттері будують вагони, роблять

устаткування для хімічних заводів.

Нові галузі машинобудування, такі як автомобілебудування, у меншому ступені

залежать від центрів металургії. Автомобільною столицею ФРН називають

Вольфсбург - невелике містечко на північному сході країни, де знаходиться

головний завод концерну "Фольксвагенверк". Від гігантського заводу у

Вольфсбурзі відділилося кілька філій - у Ганноверу, Брауншвейгу і Касселі.

Спеціально для експорту за океан був побудований автоскладальний завод у

Едмені. Інший гігант автомобілебудування - "Даймлер-Бенц" виник у 20-х роках

у результаті злиття двох фірм. Головний завод концерну розміщається в

Штутгарті, а кілька філій, що роблять і вантажні машини, - у його пригородах.

Дві найбільші фірми автомобілебудування належать американському капіталу.

"Форд" ще до війни обґрунтувався в Кельні, а "Дженерал моторс" цілком володіє

фірмою "А. Опель" із заводами в Рюссельгеймі (у Франкфурті) і Бохумі.

Автомобілебудування нині вже не процвітаюча галузь. Внутрішній ринок близький

до насичення. Утримування автомобіля обходиться усе дорожче, сильно виросли

ціни на бензин. До того ж, як на внутрішньому так і на зовнішньому ринках

підсилилася конкуренція.

На одному з перших місць у світі знаходиться німецьке суднобудування. Воно

випускає і великі танкери, і контейнеровози, і цілі рибальські флотилії, і

так звані, рейнські суда для внутрішніх шляхів. Головні судноверфі

розташовані в Гамбурзі і Кілеві.

Весь науково-технічний прогрес у промисловості, її переоснащення були б

немислимі без розвитку електротехнічної промисловості, і зокрема,

електроніки. Але ФРН помітно відстає від США по електроніці, а по

радіоелектроніці поступається і Японії. Американський концерн ІБМ володіє

найбільшим в Європі заводом електронно-обчислювальних машин у місті Майнці і

домінує на західнонімецькому ринку, а японські радіоприймачі і телевізори

успішно конкурують з німецькими усередині країни. Традиційні райони

електротехнічної промисловості – південних захід і південь. Тут знаходяться

штаб-квартири найбільших концернів - "Сіменс", "АЕГ - Телефункен" і "Бош", їх

основні науково-промислові центри і головні підприємства. Великими центрами

електротехніки й електроніки є Мюнхен, Нюрнберг, Эрланген. Франкфурт-на-

Майне, Штутгарт. Радіотехнічний концерн "Грундінг" з основними підприємствами

у великих баварських містах виніс свої філії в сільську місцевість, що

зв'язано з використанням дешевої робочої сили, особливо жіночої.

Світову популярність має хімічна промисловість ФРН. У ній зайнятий кожен

десятий робітник і службовець країни. В останні роки відбулася серйозна

перебудова цієї галузі. Вона виражається в бурхливому розвитку хімії

органічного синтезу, з переключення її з вугільної на нафтову і газову базу.

Це забезпечує швидкий ріст і модернізацію всієї галузі; основою її експорту

стали пластмаси, синтетичні волокна, фармацевтичні вироби. Зі старих

традиційних галузей експортне значення має виробництво добрив, особливо

калійних, по якому ФРН займає перше місце у світі. "Віссю" хімічної

промисловості здавна був Рейн, де розміщувалися основні центри гігантського

концерну "ИГ Фарбеніндустрі", ліквідованого після війни. Тепер "концерни-

спадкоємці" зосередили у своїх руках хімічну промисловість трьох основних

районів по Рейну - Рейнсько-Рурського, Рейнсько-Майнського і Людвігсхафена-

Мангейма. Розвиток хімічного органічного синтезу мало змінив її географію: до

всіх трьох головні центрів прокладені нафтопроводи від портів. Поблизу

кожного з них виникли нафтопереробні заводи. Нафтопереробка була як би

підведена під звичну раніше схему розміщення основних заводів. Це підсилило

забруднення Рейну, збільшило масу відходів, що скидаються в ріку. Потреба

хімічних концернів у великій кількості імпортної сировини, і насамперед у

нафті, необхідність експортувати свою продукцію і, нарешті, забруднення ними

Рейну змушує їх шукати нові варіанти розміщення. Найбільш вилучений від моря

гігантський концерн Басф побудував трохи нових заводів у портах Нідерландів і

Франції.

Легка промисловість ФРН помітно уступає важкій. ФРН змушена ввозити тканини і

взуття у великій кількості. Продукція стародавніх текстильних районів і

центрів навколо Руру (Крефельд, "Бергешис Ланд", Мюнстерланд) і на півдні

(Аугсбург і північний схід Баварії) виявилися під тиском тканин "з реторти" -

з хімічних. І насамперед синтетичних, волокон. Великий вплив робить і

конкуренція імпортних тканин країн "Загального ринку". Взуттєва промисловість

у значній мірі перейшла на штучну шкіру; ринок ФРН наводнює більш дешеве

італійське взуття.

Добре відомі традиційні галузі країни - пивоварство і виноробство. У ФРН

виробляється близько 4000 сортів пива; пивоварні заводики є в багатьох

дрібних містах. ФРН тримає і світовий рекорд по споживанню пива - 150 літрів

на душу населення в рік. Пивні погребки і зали - улюблене місце зустрічей і

бесід. Однак третина пива йде на експорт. Рейнські і Мозильські виноградні

вина відомі і за межами країни. Доліну Мозеля зі знаменитими виноградниками,

називають "винною дорогою".

3. Сільське господарство

Розвиток сільського господарства ФРН у післявоєнний період характеризується

переходом до індустріальних методів виробництва, підвищенням інтенсивності

концентрації виробництва і капіталу, формуванням агропромислового комплексу.

Ця галузь забезпечує високий рівень середнього споживання продовольства при

відносно низькій частці витрат на нього в структурі витрат населення.

Природні умови для сільського господарства сприятливі на більшій частині ФРН.

Близько 1/3 її лежить на Північно-Німецькій низовині, майже 1/6 займають

невисокі Середньонімецькі гори з м'якими формами рельєфу. Клімат ФРН -

перехідний від океанічного до континентального - дозволяє скрізь вирощувати

сільськогосподарські культури помірного поясу. Ґрунти в основному середньої

родючості. Але на оброблюваних землях вони набагато краще природних через

постійне внесення добрив. Індустріалізація аграрного виробництва особливо

інтенсивно проводилася в 50-60-і роки, була підготовлена активною

інвестиційною політикою і перетворила сільське господарство в дуже

капіталомістку галузь економіки. Сільське господарство ФРН відрізняється

високою насиченістю технікою. З початку 80-х років у сільському господарстві

підсилюється дія інтенсивних факторів, що відбиває загальну тенденцію до

переходу економіки до ресурсозбережуючого напрямку технічного прогресу.

Для аграрного ладу ФРН характерна перевага капіталістичної (грошової) оренди

землі і капіталістичного землеволодіння. Однією з характерних рис розвитку

сільського господарства ФРН в останні десятиліття є його концентрація,

витиснення дрібного виробника.

У структурі сільського господарства ведуче місце належить тваринництву: на

його частку приходиться близько 1/3 вартості продукції цієї галузі. ФРН має

значне поголів'я свиней і великої рогатої худоби. Найбільші доходи дає

молочне господарство, потім м'ясне. В усіх районах тваринництво сполучається

з рослинництвом, що значною мірою обслуговує його. Рілля займає ледве більш

1/3 земельних угідь ФРН. Однак завдяки високій врожайності

сільськогосподарських культур збори значні. Серед зернових виділяються

пшениця (її збирають тепер утроє більше, ніж на початку 50-х рр.) і жито, а

також ячмінь і овес, що використовуються як корми. Ячмінь йде на готування

пива, особливо в Баварії (для цієї мети там вирощують також хміль). Майже

скрізь вирощують картоплю, у багатьох районах - цукровий буряк, що зв'язана в

сівозміні з пшеницею і ячменем. Незважаючи на значний розвиток, сільське

господарство ФРН не цілком задовольняє потреби країни. Приходиться

імпортувати частину пшениці і жирів, багато продовольчих товарів, велику

частину вовни й іншої сировини. Агропромисловий комплекс займає важливе місце

в західнонімецькій економіці: у ньому зосереджено 1/5 самодіяльного населення

країни, причому аж до 80-х років йшов активний перелив трудових ресурсів із

сільськогосподарської сфери в АПК. Державні органи беруть на себе рішення

питань по зміні аграрної структури, кредитуванню і фінансуванню сільського

господарства, регулюванню ринків сільськогосподарської продукції.

VII. Транспорт

ФРН відрізняється високим розвитком усіх видів транспорту. Країна тримає

першість серед країн Європи по довжині автострад, по розвитку річкового

транспорту; по густоті мережі залізниць (128 км. на 1000 кв. км.) вона

уступає лише Бельгії. Усі види транспорту в основному сучасні по технічному

рівні: автобани вважаються кращими в Європі, основні напрямки залізниць

електрифіковані, річковий транспорт перебудований в останні роки, а ріки

"каналізовані", у приморських містах будуються приморські порти. Країна

покрилася густою мережею авіаційних ліній; аеропорт у Франкфурті-на-Майні

уступає тільки Лондонському і Паризькому.

Особливо велику роль грає автомобіль у пасажирських перевезеннях. Мережа

автострад доповнюється густою мережею гарних федеральних доріг. ФРН тримає

сумний рекорд у Європі по транспортних жертвах. Але розширення мережі

автострад вимагають нових мільярдних капіталовкладень.

Центральне положення країни в західній Європі обумовлює міжнародне значення

багатьох шляхів, що проходять через її територію. В останні роки мережа

залізниць усередині держави скорочується, зате збільшується частка

електрифікованих доріг, швидкості руху ростуть. Залізниці, що належать

державі, відносяться до збиткових підприємств. Основна причина цього - пільги

на перевезення масових вантажів для великих монополій. Їх не може перекрити

навіть велика дорожнеча пасажирських поїздок.

ФРН має розгалужену мережу річкових шляхів; вона складає 4400 км. Це Рейн із

припливами Мозелем, Майном і Неккаром, Везер, нижній плин Ельби, і, нарешті,

на півдні - Дунай. Річкова мережа доповнена каналами, поліпшена

зарегулюванням деяких рік. "Каналізування" Неккара відкрило для річкового

флоту Південь ФРН, "каналізування" Мозеля - прямий шлях у Францію. Річковий

флот ФРН перебудований технічно: 9/10 судів самохідні чи штовхаючі буксирами.

Усі внутрішні шляхи (залізниці, автостради, трубопроводи) сконцентровані в

долині Рейну - найважливішої транспортної вісі країни, що перетинає її з

півдня на північ. Про масштаби роботи річкового флоту на цьому головному

напрямку говорить той факт, що через Еммеріх, що розташовується на кордоні з

Нідерландами, проходить за рік майже стільки ж вантажів, скільки приймають і

відвантажують усі морські порти країни.

Для морського флоту ФРН, що обслуговує величезні зовнішні перевезення,

характерний досить швидкий розвиток, а тому - гарна технічна оснащеність.

Поступово міняються і порти. Вони повинні стати доступними для великих судів,

зокрема, для супертанкерів, має достатні глибини, гарну систему зв'язку з

хінтерландом. Однак на всім узбережжі ФРН, крім "нафтового" Вильгельмхафена,

немає портів, здатних приймати суда водотоннажністю 100 млн. т. Головні порти

країни - Гамбург, вантажообіг якого понад 50 млн. т., і Бремен - Бремерхафен,

що має вантажообіг близько 26 млн. т., - лежать в естуаріях рік Ельби і

Везера. Вони здатні приймати лише суда малого тоннажу. Зараз ведуться

поглиблені роботи, побудований канал "Північ-Південь", що зв'язує Гамбурзький

порт із системою внутрішніх водяних шляхів, створені спеціальні причали для

контейнерних вантажів.

VIII. Екологічні проблеми

З великих європейських країн ФРН найгустозаселеніша, найурбанізованіша і

найіндустріальніша. Тому ясно, що тиск на навколишнє середовище тут

максимальний, а вузол екологічних проблем складніший, ніж в інших країнах.

Одні автостради і місця паркування ("бетонована земля") займають велику

площу, чи уся забудована житловими будинками (близько 4 тис. км - тільки в

"старих землях").

Населення ФРН відноситься до "золотого мільярда" високорозвинених країн, і

середній німець споживає незрівнянно більше, ніж житель країн, що

розвиваються: енергії в 20 разів більше індуса, сталі в 100 разів більше

філіпинця, алюмінію в 15 разів більше жителя Аргентини. І все це на дуже

обмеженій території.

На цій порівняно невеликій площі зосереджений винятково могутній і

концентрований потенціал найзабруднюючих галузей: вуглевидобутку, чорної

металургії, великій хімії. На території ФРН 19 діючих АЕС. У містах вихлопні

гази автотранспорту дають більший відсоток усього забруднення.

Не дивно те, що ФРН була однією із найзабрудненіших країн світу в 60 - 70х

рр. Рейн називали "стічною канавою Європи", а кислотні дощі зробили хворими

близько 40% лісів країни. У НДР положення було ще складніше - більше 70%

енергії тут вироблялося з бурого вугілля - найбруднішого виду палива.

У 1994 році провели ретельне дослідження 105 міст країни по найважливіших

екологічних показниках (повітря, вода, шум, ризик для здоров'я людей).

Останні місця по сумі показників зайняли великі міста: Штутгарт - 78-те,

Берлін - 79-те, Мангейм - 80-те, Кельн - 84-те, Дюссельдорф-97-те. Найбільша

пляма забруднених міст проглядається на карті в Рейнсько-Рурському районі. А

лідирувало по чистоті навколишнього середовища маленьке містечко на

південному заході ФРН у красивому лісистому гірському масиві Шварцвальд.

Але до 90-их рр. багато чого змінилося на краще. Під тиском "зелених" були

прийняті дуже серйозні міри для екологічного оздоровлення країни.

На охорону навколишнього середовища витрачаються величезні кошти - 40 млрд.

марок у рік. По частці у ВСП це дорівнює 1,75%, набагато більше, ніж у США

(1,3%) чи в "зразковій" Японії (не набагато більше 1%).

У 1986р., відразу після чорнобильської катастрофи, було створене Міністерство

навколишнього середовища.

Найбільші монопольні індустрії ("Байер" і ін.) налагодили масове виробництво

очисного устаткування, і ця сфера стала найдинамічнішою у всій індустрії ФРН

(тут зайнято більш 600 тис. чоловік; а в 2000 році буде приблизно 1 млн.

чоловік).

ФРН стала найбільшим у світі експортером очисного устаткування - її частка

досягла 21% (США - 16%, Японія - 13%).

Витрати принесли свої плоди: очистився Рейн - у ньому можна ловити рибу,

перестав нависати смог над вугільно-металургійним Руром, чистіше стало

повітря в інших містах. По деяких важливих показниках ФРН стала лідером -

так, по вторинному використанню сировини вона досягла рекордних результатів.

Іноземцю можуть показатися надмірними екологічні "строгості" повсякденного

життя німців - так, склотару вони строго скидають у кілька контейнерів:

зелені пляшки - в один особливий, світлі в інший і т.д., і до цього вже

звикли усі.

ФРН ставить перед собою задачу не утриматися на досягнутому рівні, а

поліпшити справу в найближчі роки. Так, до 2005 року передбачається зменшити

викиди з 32% на 20% відносно 1987 року, і в енергетиці це уже відбувається. А

це внесок в оздоровлення всієї екологічної обстановки в Центральній і Східній

Європі. Адже "експортне" забруднення з ФРН доходить навіть до Білорусії,

України, Росії.

IX. ФРН у новому сторіччі

У зв'язку з економічним і сприятливим географічним розташуванням у центрі

Європи, Німеччина є однією із найдинамічніших по розвитку серед Європейських

держав, що дозволяє відігравати основну роль у Європейському Співтоваристві.

Незважаючи на те, що останнім часом спостерігається витиснення Німеччини

новими індустріальними країнами південно-східної Азії і Японією, швидше за

все й у 21 столітті Німеччина збереже лідируючі позиції на світовому ринку,

як визнаний постачальник високоякісної продукції.

Список використаної літератури:

1. "ФРН після об'єднання", - С.Б. Лаврів

2. "Об'єднана Німеччина: політико-, экономіко- і соціально-географічні

аспекти", -С.Н. Раковський

3. "Економічна географія", - И.А. Родіонова, Т.М. Бунакова, М. 2001