Реферат: Руїна

Реферат: Руїна

КИЇВСЬКИЙ ГУМАНIТАРНИЙ IНСТИТУТ

Контрольна робота

з дисциплiни “Iсторiя України”

на тему Руїна. Внутрiшньо- i зовнiшньополiтичнiя

боротьба за об’єднання Право- i Лiвобережної України.

Виконавець: студент 1 курсу

заочного вiддiлу навчання

економiчного факультету (Фiнанси)

Корда Олександр Васильович

Руїна. Внутрiшньо- i зовнiшньополiтична боротьба за об’єднання Право

i

Лiвобережної України

Вступ

3

1. Україна другої половини 17-го століття . Причини та характер

виникнення розколу суспільства .

4

Початок Руїни . Перше гетьманування Ю. Хмельницького .

Іван Виговський .

5

3. Друге гетьманування Ю. Хмельницького . Війна з Польщею

та розкол України . Апогей Руїни .

8

Петро Дорошенко та турецька альтернатива . Третє

гетьманування Юрія Хмельницького .

10

орієнтація Івана Самойловича . 14

6.

Заключення .

18

7. Література .

20

Вступ

Руїна. Перiод нацiонального “ самогубства “ України. Перiод

братовбивчих вiйн i нескiнчених зрад, суспiльного розбрату та

марнотрацтва усього, що

було досягнуто за довгої та тяжкої боротьби пiд час

повстання 1648 р та Визвольної вiйни українського народу пiд проводом

Б Хмельницького. Деякi iсторики вважають, що саме в цей перiод

своєї iсторiї Україна як держава втратила свою останню можливiсть

об’єднати Право- та Лiвобережжя в одну сильну полiтично, культурно та

економiчно незалежну країну Європи.

Докладне вивчення цієї історичної доби допомагає виявити механізми

та засоби встановлення прямого імперського правління на теріторіях ,

що були приєднані не за допомогою прямих військових дій , а завдяки

досягненням московітської дипломатії.

Ситуація за якої розпочалась доба руїни була додатково ускладнена

суперництвом за гетьманство , що розпочалось після смерті

Б.Хмельницького. Нестійкість становища гетьманів доби Руїни примушувала

їх йти на політичні компроміси із вимушеними союзниками.

Ціллю даної роботи було висвітлення взаємозвязків між внутрішньою та

зовнішньою політикою України у цей період. Впливом прийнятих рішень на

соціальну та державну ситуації в країні .

В роботі використовувалася як сучасні так і вже визнані академічні

джерела. До висвітлення проблем Руїни у різні часи вдавались такі

історики-науковці як : Н. Полонська – Василенко , О. Субтельний , О.

Рігельман , Д. Дорошенко , М. Грушевський, І. Холмський . У роботі надано

різностороннього погляду , що включає у себе компільовані погляди різних

науковців.

1 . Україна другої половини 17-го сторічя.

розколу суспільства .

Пiсля своєї смертi Б.Хмельницький залишив чималу спадщину. На

пiдглеглих козакам територiях площею близько 250 тис. кв. км.

проживало

1.2 – 1.5 млн людей. Це були колишнi Чернiгiвське , Київське та

Брацлавське воеводства. Волинь та Галичинна належали ПольськIй коронi

. Пiсля повстання 1648 року майже половина землi , вiдiбранної у

полякiв i яка стала власнiстю Вiйська Запорозького було передано

самоврядованим селянським поселенням. Податки з частини цих , так

званних рангових земель йшли на виплату платнi перебувавшим на

козацькIй службi. На той час близько 33% належало українськiй знатi

та козакам , 17% - православнiй церквi .

Була встановлена відмінна від існувавшої раніше форма військово-

адміністративної системи. Підопрядковану козакам землю було поділено

на 16 військових округів, що відповідали полкам війська козацького.

Командири цих полків - полковники - у мирний час виконували функції

головних судового та адміністративного урядника. В свою чергу ,

територія кожного військового округу , або полку , поділялась на

сотні , де адміністративну , судову та військову функції виконували

сотники . На нижньому щаблі цієї адміністративної системи знаходилось

село або навелике місто , влада в якому належала козацькому

отаманові . Центри управління сотнями та полками знаходились в великих

містах , відповідно яких ці полки і називались . Столицею формально

вважався Київ , але козацький уряд знаходився в місті Чигирин –

столиці Б.Хмельницького ( сучасна Черкаська область ). Головою

усієї військово-адміністративної системи був гетьман . Вибирався

гетьман на генеральній нараді . Але за 1648 – 1656 роки регулярне

козацьке військо досягло чисельності в 40 - 60 тисяч чоловік , то

скликання таких зборів стало недоцільним та майже неможливим . Дуже

великий вплив мала козацька старшина , яка спочатку вибиралась на

зборах , та з посиленням елітарних тенденцій в середовищі старшини ці

посади стали спадковими . Старшина являла собою поєднанням ради

міністрів та генерального штабу . Гетьман , спираючись на владу

старшини був фактичним правитилем України , командуючи козацьким

військом , проводячи власну внутрішню та зовнішню політику ,

контролюючи системи судочинства , адміністративного управління ,

земельним фондом , козацькою скарбницею та інш .

Події 1648 – 1656 років принесли в життя українців багато змін . До

лав Війська Запорозького вливалося багато людей . Козаком міг стати

кожен . Більше 40 % дорослого чоловічого населення України знаходились

на військовій службі . Стаючи козаком , селянин отримував право

обирати старшину , бути обраним в старшину , право володіти землею ,

звільнявся від податей . Стати козаком могла люба людина , незалежно

від соціального статусу і яка могла власним коштом забезпечити себе

військовим спорядженням та амуніцією . Як правило на військову службу

йшли міщани та досить заможні селяни , для яких це був єдиний шанс

набути більш вищого соціального статусу . Ті , хто не мав такої

можливості займали землі , конфісковані у польської шляхти . Вони

платили податки з цих земель та виконували певні послуги , а саме

забезпечували Військо Запорозьке простоєм , провізією та засобами

транспорту – це так звані натуральні податки . Внаслідок боротьби

селяни отримали право на особисту свободу , право мати і

разпоряжатися власним майном на власний розсуд , могли вільно

переселятися . Панщина була знищена . В суспільному устрої межі між

різними верствами населення поступово розмивалися . Рівень соціальної

рівності на той час був чи не найвищий в Європі та в усьому

світі .

Та з часом усім цим демократичним здобуткам з’явилась загроза з

боку привеливійованого класу - української знаті та реєстрової

старшини , які хоч і боролися за соціальну рівність , та втрачати

власні привілеї не хотіли . Створення суспільства рівноправних людей

автоматично знищило знать . В розумінні цих людей вся боротьба

українського народу зводилась до заміни правлячого елементу з

вигнаної польської шляхти на українську знать . Займаючи високі пости

, маючи великий військовий та політичний досвід , богатство та

високе положення в суспільстві вони використвували своє становище для

зміцнення свого впливу та матеріального достатку . Державні посади

починають передаватись спадково . Як вихідці з старшини , гетьмани

сприяли зосередженню влади в її руках , спираючись на її підтримку .

Такий стан речей задовільняв й іншу впливову силу - українську

православну церкву , якій було надано широкі права та щедра

законодавча та матеріальна підтримка . Поступово формувався правлячий

клас , який дедалі більше нагадував існувавший раніше . Починають

з’являтися перші спроби позбавлення селян та простого козацтва

вольностей , здобутих в боротьбі 1648 року . Нерідко відповідь була

ворожою і досить агресивною . Прірва між правлячою верхівкою та

простим народом стає все більшою та більшою .

Таким чином , основними причинами виникнення Руїни можна назвати

внутрішні протиріччя між елітарними та егалітарними напрямами в

розвитку української держави , неготовність типових представників

правлячої знаті до створення суспільства , яке б базувалось на

демократичних засадах .

2 . Початок Руїни . Перше гетьманування

Юрія Хмельницького . Іван Виговський .

Ще за свого життя Б.Хмельницький мав наміри заснувати гетьманську

династію . Тому коли він помер , питання про гетьманського наступника

не виникало – козацька старшина , яка буквально боготворила

Б.Хмельницького негайно вибрала гетьманом його 16-ти літнього сина

Юрія Хмельницького (близько 1641 – 1685) , маючи надію що виховуючись

коло батька , він перейняв певні риси характеру та досвід . Та цим

надіямм не вдалося справдитись – Ю.Хмельницький виявився людиною

нерішучою та слабохарактерною , а що найгірше , він легко піддавався

впливу з боку козацької старшини . Пробувши гетьманом близько місяця

він власноруч склав з себе повноваження .

Того ж 1657 року обрано наказним гетьманом , а згодом на Генеральній

Раді , за участю , крім козаків ще й міщан та духовенства , 26 серпня

у Корсуні затверджено гетьманом усієї України генерального писаря

Генеральної військової канцелярії Війська Запорозького Івана

Виговського (рік нар. невід. – 1664) . Вихідець з православної овруцької

шляхти , навчався в Києво – Могилянській академії , працював у міському

суді Луцька , потім при польському комісарі в Україні , брав участь

у бойових діях у складі польської армії проти українського війська .

Був одружений з княжною Солемирецькою . Після розгрому поляків під

Жовтими Водами у 1648 році він потрапляє в полон та переходить до

Б.Хмельницького . Незабаром призначається генеральним писарем , аж до

смерті гетьмана залишаючись його найближчим соратником та помічником .

Один з найосвіченіших та талановитих мужів свого часу , він брав

участь у багатьох посольствах і виявив себе блискучим дипломатом .

В своїй внутрішній політиці Виговський спирався насамперед на старшину

, намагався зміцнити її положення в державі , наділяв її значними

маєтностями тощо . 1657 року було оформлено договір зі Швецвєю , яка

визнала незалежність України та її кордони да Вісли . Від Литви

приєднано Берестейське та Новгородське воєводства . Поновлено союз з

Кримом та Туреччиною . Загальний зовнішній політичний курс був

спрямований на створення незалежного українського князівства . Та

цьому сильно заважало ставлення Москви , якій не подобалась все

більш зростаюча політична незалежність України . Саме як противагою

московським впливам в країні Виговський зміцьнює та використовує

зв'язки з Польщею . Та вже давно домагалася повернення України ,

обіцяючи широкі права та автономію . Такі вимушені кроки Виговського

розуміє як козацькі верхи та знать так і духовнство . Але такі

політичні загравання старшини з польською шляхтою сильно підривають

довіру простого народу , в пам’яті якого ще не зажили болючі рани

польського панування .

Досить сильну опозицію виявили запорожці , ображені за їх ігнорування

в прийнятті досить важливих рішень , але насамперед за те , що їх

не запросили на вибори гетьмана . До Москви почали надходити доноси

кошового отамана Якова Барабаша та Полтавського полковника Мартина

Пушкаря , який мав амбітні плани самому стати гетьманом . В цих

доносах виговського звинувачували в пропольських симпатіях та в намірах

“ продати “ Україну Польші . На вимогу Москви було скликано нову

Генеральну Раду в місті Переяславі в надії , що вона провалить

Виговского . Як представник царської корони на Раді присутній був

боярин Хітрово . Та незважаючи на всі заходи з боку Москви ,

Виговського було обрано одноголосно . Як компенсацію Москва отримала

згоду на збільшення воєводств в Ніжині , Переяславі та Чернігові .

Відразу після закінчуння Ради боярин Хітрово направляється да Полтави

та намовляє Пушкаря підняти проти Виговського повстання . В кінці

1657 року той збирає 20 тисяч рядових запорожців та 20 тисяч

“гультяїв” , наймитів . Під Полтавою він розбиває полки Сербіна та

Богуна . Та в червні 1658 року гетьманська армія Виговського під

тією ж таки Полтавою розгромила повстанську армію . Загинуло 15 тисяч

повстанців , а з нами й М. Пушкар . Барабаша пізніше схоплено та

страчено . Наступного року придушено виступ І.Іскри . З обох сторін

загинуло до 50 тисяч людей .

В загальному на Українй посилювалась боротьба різних груп

населення :

старшина , яку лякав царський абсолютизм , все більше схилялась до

Польші , та навпвки – селяни та міщани до союзу з Польщею

відносились напрочуд ворожо : їх лякали панщина , панський гніт ,

релігійні утиски тощо . Та неминучисть розриву з Москвою була

очевидна .

Врешті українські та польські дипломати досягають компрмісного рішення

. 16 вересня 1658 року у місті Гадяч І. Виговський укладає з

Польщею союзний договір , відомого як Гадяцький трактат . З боку

України представниками були видатний дипломат Юрій Немирич та

переяславський полковник Павло Тетеря . Суть Гадяцького договору ,

автором якого головним чином був Ю.Немирич була така : три держави ,

а саме Польша , Литва та Україна створюють федерацію рівноправних

держав , до якої може приєднатися Москва . До України з назвою

“Велике Князівство Руське” входять три воєводства : Київське ,

Чернігівське та Брацлавське . Україні надається широка автономія .

Законодавча влада належить Національним Зборам , а виконавча –

гетьманові , якого українське населення обирає “доживотно” , і якого

затверджує король . Князівство Руське має власну монету , скарбницю ,

суд та армію - 30 тисяч козаків та 10 тисяч найманого війська .

Гарантувалось збереження трвдиційних прав козацтва . Щороку за

рекомендацією гетьмана сотня козаків приймалась до шляхетського стану

. Польські війська не мають права переходити кордон без запрошення

гетьмана , а якщо переходять то вступають під його команду . В

Україні скасовується унія . Обидві релігії – римо-католицька та

православна - визнаються рівноправними . Засновуються два універсмтети

, колегіїї , школи , друкарні .

Гадяцький трактат викликає захоплення тими можливостями , які він

надавав Україні та Польщі . Але все це так і залишилось тільки на

папері. Ще до свого підписання в 1659 році він викликав війну з

Москвою . Виговський звертається до європейських дворів з маніфестом ,

в якому Москву обвинувачено в порушені Переяславського договору : в

захопленні Литви , завойованої українськими силами , у Віленському

договорі з Польщею , в підтримці повстання проти гетьмана тощо .

Майже 150 тисячна московська армія під командуванням князя Трубецького

та Ромодановського окуповує Україну . Виговський за допомогою

союзників – татар , поляків та німців 28-29 червня під Конотопом

завдає війську московитів нищівної поразки . Гине цвіт московського

боярства , татари захоплюють в полон та страчують князя Пожарського .

Москву охоплює паніка , цар збирається тікати до Ярославля . Проте

Виговський не зміг продовжувати війну . Напад на Крим запорожців

кошового І. Сірка змушує союзників-татар повернути назад . Починаються

повстання : Гадяч , Ромен та Лохвиці підтримують Москву . Ніжинський

протопоп Максим Филимонович та Ічнівський Семен Адамович висилають

Трубецькому доноси на Виговського . Проти гетьмана виступають старі

полковники : Золотаренко , Сомко , Ціцюра . За час зворушень гине

близько 3 тисяч українців . В жовтні 1659 року Іван Виговський

скликає в Германівці Генеральну Раду і складає перед нею булаву .

Сам подається до Польщі , де дістає посаду барського старости ,

потім Київського воєводи, а ще пізніше сенатора . За доносом

полковника Тетері арештовано та розстріляно в 1664 році неподалік

Манявського скиту на Галичинні .

Можна сказати , що за часів гетьманування Івана Виговського Україна

мала найбільшу у свій час можливість стати країною вільною та

політично незалежною . І хоч деякі історики досить негативно оцінюють

його діяльність , називаючи його гетьманом старшини , а не усього

народу Виговський все ж таки залишив яскравий слід в історіїї

України як видатний дипломат та взагалі один з найбільш освічених

державних діячів України . Шкода , що всередені країни певні

політичні сили так і не досягли одностайності в поглядах на

майбутнє України , часом переслідуючи свої власні , але не завжди

правильні цілі . Тай не треба забувати , що з усіх боків молоду

козацьку державу отчували країни – хижаки , які й уявити не могли

Україну вільною та для яких саме існування під боком сильної та

незалежної держави вже становило загрозу .

3 . Друге гетьманування Юрія Хмельницького .

Війна з Польщею та розкол України . Апогей Руїни .

На тій же Раді в Германівці гетьманом знову обрано Юрія

Хиельницького , кандитатуру якого висунула старшина антипольського

напрямку , яка схилялась до союзу з Москвою . Головним помічником

Юрія був генеральний осавула Іван Ковалевський , якого Б. Хмельницький

призначив опікуном . Досить близькими до молодого гетьмана були

Луцький полковник Петро Дорошенко та кошовий отаман Іван Сірко .

Насамперед новоспечений гетьман та старшина хотйли налагодити стосунки

з Москвою та добитися поширення прав для України , приєднання

північної Чернігівщини та частини Білорусіїї , свободи дипломатмчних

стосунків , заборону воєводам втручуватись у внутрішні справи країни .

Все це було оформлено в так званних Жердевських статтях . На той

час князь Трубецький повертається на Україну з новим військом . До

нього вирушає посольство на чолі з П. Дорошенком , та той їх не

приймає . В свою чергу він запрошує Юрія до Переяслава , де

Генеральна Рада знову обирає його гетьманом . Заляканий силою

російського війська та погрозами Трубецького в 1659 році Юрій

приймає замісь Жердицьких статей – нібито статті Богдана Хмельницького

, а саме Переяславську угоду 1654 року . Справжні ж статті в

Москві були кардинально перероблені та доповнені , в них було

проведено принцип повного підкорення України Москві , а митрополита

Київського – Московському патріархату ( про це в редакції 1654 року

не було наіть згадки) . Згідно з Преяславським пактом 1659 року

російські залоги розташовувались в усіх найбільших містах . Козакам

заборонялось вести зовнішню політику та вступати в війни без дозволу

московського царя . Не дозволялось без згоди з Москвою обирати та

звільняти старшину та полковників . Гетьман після обрання повинен був

їхати на поклон до російського самодержця . Козацькі залоги повинні

вийти з Білої Руси . Митрополит Київський повинен був визнати владу

Московського патріархату .

Вся трагедія подальшої історії України була в тому , що цей

зфальсифікований документ 1659 року став єдиним офіційним текстом так

званих “Статтей Богдана Хмельницького” і на ньому згодом

підписувались усі гетьмани.

Московький уряд не рахувався з Юрієм Хмельницьким , той свої функції

вже виконав . Воєводи втручалися в управління крвїною , роздавали на

свій розсуд землі , уряд через голову гетьмана вів переговори з

старшиною . Поступово гетьманська влада Ю. Хмельниццького стає

номінальною . Зростає невдоволення простого люду .

В 1660 році між Росією та Польщею знову виникає війна за панування

над Україною . Московські війська разом з гетьманським військом

виступають на Правобережжя . Та незабаром під Чудновом що на Волині

вони потапляють в польське оточення . Після розгрому Ю. Хмельницький

згоджується до повернення України до складу Польщі , підписуючи

договір , так званий Слободищенський (інша назва – Чуднівський) трактат ,

що був повторенням Гадяцького договору , але без “Великого

Князівства Руського та з скасуванням Переяславської угоди 1654 року

та розривом союзу з Москвою - фактично Україна діставала автономію .

Але на той час влада гетьмана поширювалась лише на Правобережя ,

лівий беріг знаходився під владою московського царя . Ю. Хмельницький

ще не втрачав надії об’єднати Україну , але розуміючи власну

неспроможність виправити важке становище країни в січні 1667 року

він зрікається гетьманської булави та йде в монастир . Згодом його

поляки заарештували і ув’язнили в Марієнбурзькі фортеці . Вийшовши на

волю , тривалий час жив в одному з монастирів в місті Умань .

Таким чином , окупована російськими та польськими військами ,

розірвана на шматки соціальними конфліктами та політичним

протистоянням різних сил Україна розділилась па дві частини .

Історичний період , відомий як Руїна досягає свого апогею .

4 . Правобережжя . Павло Тетеря та його пропольська політика.

гетьманування Юрія Хмельницького .

Наступником Ю. Хмельницького на Правобережжі стає Павло Тетеря -

Моржковський (рік народ. невід. – 1670) , вихідець з київської шляхти

. Навчався в Київській академії , належав до Львівського братства .

До 1648 року – писар міського суду в Володимирі – Волинському . Під

час повстання 1648 року він переходить до Б. Хмельницького ,

одружується з його дочкою , стає однією з найближеніших до гетьмана

людиною . З 1649 року – полковий писар Переяславського полку , з 1653

– полковник того ж таки полку . В складі української делегації брав

участь в підготовці Березневих статей 1654 року . У 1657 –1659 роках

– генеральний писар , вів підготовку Гадяцької угоди та

Слободищенського трактату .

В своїй діяльності П. Тетеря повністю спирається на підтримку

польського короля Яна Казиміра . Радячи королеві об’єднати всю

Україну , він разом з польсько – козацьким військом та союзниками –

татарами захолює майже все Лівобережжя . Знищуючи все на своєму

шляху , це військо дійшло до Глухова , та здобути це місто так і

не вдається . В цей час поведінка поляків на українських землях

викликає цілу низку народних заворушень . Саме на придушення цих

повстань й повернув свої війска П. Тетеря , втративши на той час

своїх останніх козацьких прибічників . Але розбитий одним з ватажків

– повстанців Дрозденком , зрікається булави та 1665 році тікає до

Польщі , де приймає католицьку віру та отримує посаду брацлавського ,

ніжинського та чигиринського старости .

Після Тетері в гетьманська белава на короткий час опинилвсь в руках

гетьмана Степана Опари (рік. нар. невід. – 1665) , який в червні 1665

року з допомогою загонів кримських татар захоплює гетьманську столицю

Чигирин .

Через два місяці під тиском оточення та ширших козацьких мас втікає

до Криму . Тогож таки року в Чигирині Генеральна Рада вибирає

гетьманом Петра Дорошенка (1627 – 1698) , внука гетьмана реєстрових

козаків Михайла Дорошенка . Сам родом з козацької родини в

Чигирині , з 1648 року – в складі гетьманської сотні Б.

Хмельницького . Брав участь в бойовмх діях , учасник різних

посольств , де виявив себе блискучим дипломатом . З 1657 року –

прилуцький полковник , активно підтримував політику Виговського . З

1660 року – чигиринський полковник , з 1663 року - генеральний осавула

, а з 1665 року – черкаський полковник . Постійно треба було боротися

з претендентами на гетьманську булаву : Брацлавський полковник Василь

Дрозденко оголосив себе гетьманом . З великим напруженням Дорошенко

здобуває Брацлав . Впроваджуються в життя цілий ряд реформ , за

якими стояв митрополит Йосип Тукальський . Всіма своїми діями

Дорошенко тільки підкреслює свої наміри – об’єднати Право- та

Лівобережжя в одну сильну Україну . Часто скликає Генеральні наради ,

та вислуховуючи думку рядового козацтва він здобуває все більшу

народну популярність . Враховуючи досвід своїх попередників , для

обмеження впливу козацької старшини на військо Дорошенко створює 20

тисячну армію сердюків – найманців , яка підкорялась лише йому .

На початку свого гетьманування Дорошенко мусив визнавати польську

зверхність , бо в більшості українських міст розмістились польські

залоги . Та для реалізації своїх планів об’єднання України він , не

вбачаючи в польській короні чесного союзника звертається до

Оттоманської Порти . Султан обіцяє визнати Україну від Перемишля до

Сєвська . В 1666 році , використавши ослаблення Польщі внаслідок

повстання проти короля Дорошенко з допомогою татар завдає польському

війську під проводом Маховського нищівної поразки під Брацлавом . 30

січня 1667 року відбулось підписання між Росією та Польщею так

званої Андрусівської угоди , відомої ще як Андрусівський мир .

Підписаний в селі Андрусові біля Смоленська – це був мирний договір

про припинення російсько – польської війни 1654 – 1667 року за

білоруські та українські землі .. Згідно з угодою Польща віддає

Московії Смоленськ та Сіверську землю і визнає право Москви на

Лівобережжя . Київ з околицями до 1669 року мав перейти до

Російської імперії . Польщі залишалось Правобережжя (крім Києва) та

Білорусь . Землі Війська Запорозького оголошувались під спільним

управлінням та слугували буферною зоною проти нападу татар . Розділ

України було документально оформлено . Восени 1667 року українсько

військо кількістю в 24 тисячі чоловік та з кількома десятками тисяч

татар під проводом Дорошенка оточує

польську армію біля Підгайців на Галичині . Та в той час запорожці

на чолі з Іваном Сірком напали на Перекоп і Дорошенкові союзники

укладають з поляками сепаратний мир . Закріпившись на Правобережжі ,

Дорошенко з військом переходить на Лівобережжя і скидає свого

лівобережного колегу - гетьмана Івана Брюховецького , таким чинои

підпорядкувавши собі право- та лівобережну Україну . Сам Дорошенко

проголошує себе гетьманом усієї України . Тогож таки 1668 року він

скликає Раду , де складає умови турецького протектоорату : звільнення

України від Вісли до Путивля .

Спостерігоючи за успіхами Дорошенка певні зовнішні політичні сили

розуміючи небезпечність зміцнення України активно беруться за підрив

гетьманської влади . Досить тяжкого удару завдали Дорошенкові

запорожці , висунувши проти нього претендента на гетьманську булаву -

Петра Суховія , якого до тогож визнали татари . Боротьба з Суховієм

продовжувалась цілий рік . Ще гірше стало , коли поляки проголосили

гетьманом України Уманського полковника Михайла Ханенка , з яким вони

захопили на той час майже все Правоберіжжя . В 1669 році пробував

домовитись з Польщею , використавши коронування нового польського

короля , Михайла Вишневецького . В своїй домовленості Дорошенко

вимагав автономії в межах Київського , Брацлавського та Чернігівського

воєводств та повне скасування унії . Його ж противник Ханенко просив

лише автономії для козаків , і саме його затвердив польський сейм .

Боротьба проти нього була дуже тяжка .

Починається запекла війна з Польщею . Виступючи на Правобережжя

Дорошенко призначає наказним гетьманом Лівобережжя Дем’яна

Многогрішного . Проти нього відразу виступає московське військо . В

1672 році 100 тисячне турецьке та 12 тисячне українське війська

звільняють Поділля від польської присутності . Результатом цієї війни

став мирний договір , підписаний в місті Бучачі (нині Тернопільська

область) . Згідно з договором , Польща відмовлялась від прав на :

Поділля , Брацлавщину та частину Київщини , що стають турецькими

провінціями . Землі Війська Запорозького залишаються володінням козаків

під протекторатом турецького султана . Польща зобов’язалась щороку

виплачувати Туреччині контрибуцію – 22 тисячі злотих . Бучацьку угоду

польські історики вважають як найганебнішу в історії поьської корони

. Однак польський сейм не затвердив цей договір і війна між

Полшьщею , Туреччиною та Україною тривала далі . У 1673 році

польський гетьман Ян Собєський дає реванш , розбивши турків під

Хотином , та це не рятує турецькі провінції України від розорення

турками , під владою яких опнилось Поділля і частина Галичини з

Чортковим . Вони обертають храми в мечеті , забирають в полон людей

, грабують міста . Населення тікає на Запоріжжя , Слободжанщину ,

Гетьманщину , обвинувачуючи Дорошенка в тому , що закликав турків .

Улюбленець народу , він втратив його любов та довіру й лишився

всієї народної підтримки . Тим часом лівобережний гетьман Іван

Самойлович підбиває московський уряд скористатися ситуацією , а саме :

війною поляків з турками , смерть короля М. Вишневецького та

підготовку в Польщі до елекції нового монарха - та розпочати війну

з Дорошенком . Коли московсько – козацькі війська перейшли Дніпро до

них приєднались Канівський та Черкасьський полки . Цією силою було

завойовано майже всю Україну . В березні 1674 року Самойлович

скликає в Переяславі Генеральну Раду , на якій його обрано гетьманом

усієї України . Намагаючись позбутись Дорошенка , він обложує його

столицю Чигирин , та на допомогу Дорошенкові приходять турки та

татари . Самойлович вимушений повернутись на Лівобережжя . Турецько –

татарські та дорошенківські загони знищують на Правобережжі всіх ,

хто піддався Самойловичу . Умань спалено, все населення вирізано .

Тим часом новий король Ян Собєський вирушає військом проти турків і

зруйновує Брацлавщину . Тисячі людей гинуть та потрапляють в полон ,

масово залишають рідні домівки , тікаючи хто куди . Україна в руїнах

.

На той час Петро Дорошенко , втративши 1675 року свого найближчого

друга та радника митрополита Йосифа Нелюбовича – Тукальського ,

розчаровується в своїй політиці . Він вирішує зректися гетьманства і

передає булаву Генеральній Раді в Чигирині , а клейноди надсилає до

Москви , здавши таким чином гетьманство на користь Самойловича та

Ромодановського , як того хотів російський уряд . Сам він милостливо

був відправлений в почесне заслання : спочатку як воєвода у Вятку

(1679 – 1682), а потім до самої смерті (1698 року) жив в селі

Ярполчі , що під Москвою . Там його і поховано .

Намагаючись не допустити об’єднання України і втрату власного впливу

на Правобурежжі турки ставлять гетьманом знову Юрія Хмельницького ,

якого вони витягають з Едичкульської в’язниці , та дають помпезнай

та гучний титул “Князя Сарматського , Малої Росії – України і

володаря Війська Запорозького” . В 1677 – 1678 роках він разом з

турецьким військом загальною кількістю в 200 тисяч вояків з великими

втратами в кілька спроб здобуває Чигирин , від якого на той час

залишились самі руїни . Тому свою столицю Юрій влаштовує в Немирові

що на Поділлі . Організований ним похід на Лівобережжя закінчився

повним провалом . Він так і не спромігся створити міцну гетьманську

владу . Неврівноважений , підозрілий , позбавлкний реальної влади , він

відштовхував від себе людей жорстокими карами та тортурами . Довго

турки терпіти його не могли і в 1681 році його стратили в

Кам’янець – Подільському .

Турки передають владу в країні Молдовському воєводі Іванові Дуці ,

який почав активне заселення спустошених війною районів , закликаючи

людей повертатися приваблював їх різними обіцянками . Та ці спроби

припинились з підписанням в 1686 році між Москвою та Польщею так

званого “вічного миру” - договору , який визначав права та території

володінь на Україні . На підставі договору Правобережжя , не

захоплене турками визнавалось польським , а Київ відходив до

Лівобережжя . Земля між Дніпром та Бугом залишалась нейтральною .

13 серпня 1681 року в Бахчисараї було підписано мирний договір ,

який закінчив війну між Московською державою , Кримським ханством та

Туречччиною . Згідно з договором , кордон між цими державами проходив

по річці Дніпро . Туреччина вивзнавала права Москви на володіння

Лівобережною Україною , а також на контроль земель Війська

Запорозького . Південна Київщина , Брацлавщина та Поділля залишались в

складі турецьких володінь . Територія між Південним Бугом і Дністром

оголошувалась нейтральною . Українське населення зберігало право

ловити рибу в Дніпрі та його затоках , добувати сіль та вільно

плавати по Дніпру до Чорного моря . Татари могли вільно кочувати в

українських степах та полювати на обох берегах Дніпра .

Таким чином , ці дві угоди повністю утвердили територіальний поділ

України . До 1686 року вся багатостраждальна , розорена війнами

Україна була повністю розділена між сусідніми державами .

5 . Лівобережжя . Іван Брюховецький та Дем’ян Многогрішний .

Проросійська орієнтація Івана Самойловича .

На Лівобережжі після скінчення другого гетьманування Юрія

Хмельницького почалась запекла боротьба за владу . Тут господарювали

промосковські погляди , особливо серед старшини , яка вирішила

зосередити владу в своїх руках . Накзним гетьманом стає Яків Сомко ,

вихідець з багатого міщанського роду , представник заможної старшини ,

брат першої дружини Б. Хмельницького . В своїй боротьбі він

об’єднується з представником рядового козацтва Ніжинським полковником

Василем Золотаренком , братом третьої дружини Б. Хмельницького .

Останнього старшина й хотіла вибрати гетьманом , таким чином

забезпечивши собі панівне становище . Проти них виступив запорізький

кошовий отаман Іван Брюховецький , вихідець з нижніх верств козацтва

. В червні 1663 року в Ніжині зібралась так звана “Чорна Рада” -

галасливі виборчі збори , в яких крім козаків взяли участь міщани

та селяни . Посланці російської корони , підозрюючи старшину в

пропольських симпатіях підбурює постих козаків та селян на підтримку

Брюховецького , одночасно шляхом арешту усуває від боротьби

Золотаренка та Сомка . Згодом їх було страчено .

Гетьманом Лівобережної України обирають Івана Брюховецького (рік.

народ. невід. – 1668) . Певний час перебував на Січі , у 1661 – 1663

роках був кошовим отаманом . Це був яскравий представник доби Руїни

. Типовий демагог , він був чудовим промовцем і вмів добре впливати

на юрбу . В своїй політиці був антиподом Тетері – він повністю

визнавав зверхність царя та був палким прихильником Москви . В 1665

році Брюховецький на запрошення царя відвідав Москву , де йому

присвоєно боярсь кий титул і де він одружився з княжною Долгорукою .

Підписані тоді ж так звані Московські статті не тільки

підтверджували Переяславські статті 1659 року , та ще більше

обмежували права українського народу . Згідно з цим договором в усіх

полкових містах України вводились московські залоги , вся податкова

система перейшла до московського управління , гетьман не мав права

вести які небуть зовнішньополітичні стосунки , митрополит Київський

призначався московським патріархатом . Московські чиновники активно

взялись за свою справу , і серед народу почали з’являтись ознаки

незадоволення , які поступово зростали . Та переповнив чашу народного

терпіння складений 1667 року між Москвою та Польщею Андрусівський

договір , на підписання якого українську сторону навіть не запросили

. В 1667 - 1668 роках по Лівобережній Україні прокотилась хвиля

повстань проти московських залог , і Брюховецький , побоюючись

загального повстання і розуміючи неминучість зміни політичного курсу

1668 року скликає Генеральну Раду , де перед старшинами заявляє , що

єдиний шлях порятунку для України – вигнати московських воєвод та

просити протекції турецького султана . До Царгорода відправляють

послів , і султан згоджується на прийняття підданства України на

умовах васальної залежності . Одночасно Брюховецький веде таємніф

переговори з гетьманом Правобережжя Дорошенком , який також веде

переговори з Туреччиною та Кримським ханом . На обох боках Дніпра

починається повстання проти московської присутності на Україні . Весною

1668 року Дорошенко переходить Дніпро , тріумфіально крокуючи по

Україні . Народ вітав його і переходив на його бік . Це був час

найвижчого тріумфу Дорошенка . Коли він наблизився до с. Будищі

поблизу Опішні , де стояв табір Брюховецького , козаки збунтувались

проти Брюховецького і вбили його . Дорошенка проголошують гетьманом

обох сторін Дніпра .

В тому ж таки 1668 році Дорошенко , змушений повернутися на

Правобережжя для боротьби з почавшими наступ поляками прозначає

наказним гетьманом Лівобережжя чернігівського полковника Дем’яна

Многогрішного (рік народ. та смерті невідомі) . Вихідець з селянської

родини на Чернігівщині , військову службу почав у Б. Хмельницького .

З 1663 року - чернігівський полковник . Противник укладання

Андрусівської угоди 1667 року . Підтримував антимосковський виступ І.

Брюховецького 1668 року . Людина проста , не маюча освіти , пряма

та нетакактовна , він мав репутацію ватажка , здатного змусити своїх

підлеглих якщо не віддано служити , то хоч підкорятися своїй волі .

З падіння па Правобережжі Дорошенка і тиском , в тому числі й

військовим , з боку Москви Многогрішний клянется на вірність цареві

та дістає його визнання як гетьмана Лівобережної України . Укладена

ним 3 березня 1669 року в місті Глухові угода чіткіше визначала

автономію України в складі Московської держави . Складалась з 27

основних та 12 додаткових пунктів , що стосувались лише київських та

ніжинських міщан . Глухівські статті підтверджували чинність

“Березневих статей” 1659 року . Гетьман України позбавлявся права

дипломатичних відносин , обмежувався перехід селян в козаки і навпаки

. Організовувався компанійський полк , який виконував поліційні

функції . Глухівські статті дещо послаблювали централізовану політику

царизму на Україні . Російські залоги залишались лише в чотирьох

містах (Київ , Чернігів, Ніжин, Переяслав) , а з інших виводились .

До тогож воєводи могли вирішувати лише військові питання . Всі

податки впливали до гетьманської скарбниці . Число війська встановлено

в 30 тисяч . Київ та округи залишались під владою гетьмана . Міщани

Києва та Ніжина звільнялись від податків . Очевидно , такі поступки

були продиктовані висновками , зробленими московським урядом враховуючи

досвід відносин з українським народом за часів гетьманування І.

Брюховецького . На тлі спустошеного та затероризованого поляками

Правобережжя контрольований Москвою Лівий беріг Дніпра виглядав більш

привабливо , особливо для біженців . Під владу Многогрішного вступили

два полки - Прилуцький та Переяславський . Сам Многогрішний взявся за

встановлення правопорядку та спокою на Лівобережжі , використовуючи

для цього загони компанійців . Активно бореться з старшинською

олігархією . Сам призначає та змінює полковників , сотників , без

суду їх карає , накладає податкина старшину та духовенство . Але

його нетактовність та самовласність , абсолютизм та невміння

порозумітися з старшиною стають основними причинами змови проти нього

. Від козацької верхівки до Москви пішли доносии , в яких

Многогрішного обвинувачено в зв’язку з Дорошенком та в намірах

перейти під зверхність Туреччини . 1672 року Дям’яна Многогрішного

скинуто з гетьманування , арештовано та ув’язнено іркутській в’язниці

. По звільненню 1688 перебував на військовій службі в Сибіру , 1696

року залишив службу і постригся в ченці . Востаннє згадується в

документах 1701 року .

Протягом трьох місяців в Україні правила старшинська олігархія ,

намагаючись обмежити владу наступного гетьмана . І це дуже подобалось

офіційній Москві . На Генеральній Раді в Козачій Діброві біля

Путивля було поновлено договір з Москвою та обрано нового гетьмана

- генерального суддю Івана Самойловича (рік народ. невід. – 1690) .

Народився в Ходоркові на Житомирщині в сім’їсвященика . Навчався в

Київському колегіумі . Служив писарем в козацькому війську , був

сотником , а у 1668-1669 роках - чернігівським полковником . У 1669

– 1672 роках - генеральний суддя . Людина освічена , з широким

світоглядом , талановитий політик та патріот , він прагнув об’єднати

українські землі та дати їм незалежність . Беручи в свої руки

булаву , Самойлович прийняв ряд умов , які обмежували владу гетьмана

, також проводячи лінію старшинської верстви , надаючи державі

аристократичного характеру . Перед усім він не мав права судити та

карати представників старшини . Компанійський полк , який підкорявся

безпосередньо гетьманові примусили розпустити . Самойлович не скликав

Загальної Ради , а обмірковував всі справи з Радою Старшин . Створив

інститут бунчуових товаришів , до якого входили переважно сини старшин

, що перебували в близькому оточені гетьмана й виконували спеціальні

доручення , готуючись зайняти посади , звільненні їхніми батьками .

Поява такого інституту сприяла створенню старшинських династій на

Лівобережжі . Та й взагалі , за 15 років правління І. Самойловича

зформувалась гетьманська держава з монархічним характером .

В своїй зовнішній політиці Самойлович намагався підкорити всю Україну

і боровся проти тенденцій Запоріжжя вести окрему політику . Він

притягує під свою владу правобережних полковників , у 1674 році йому

передає булаву Михайло Ханенко , а в 1676 на його користь

зрікається гетьманства Петро Дорошенко . Це був піковий період в

гетьмануванні Самойловича , коли його проголосили гетьманом усієї

України . Правда через два роки турки з Ю. Хмельницьким витіснили

його з Лівобережжя . Відступаючи , він організовує масове переселення

людей з Правобережжя на Лівий беріг , інколи й використовуючи

примусово – силові методи . Це бу так званий “великий згін” . Довгий

час свого гетьманування підтримував добрі відносини з Москвою . Там

виховувались його сини , свою дочку він одружив з боярином Ф.

Шереметьєвим . Щоб поширити кордони України , Самойлович радив цареві

заявити Польщі претензії не Західну Україну , Волинь , Підлящща ,

Поділля , Підгір’я , Червону Русь , які завжди були частиною України

. Також він намаговся приєднати до України Слободжанщину , яка була

заселена українцями . Та ці обдва домагання не мали успіху .

На початку 1680-их років Австрія , Венеція , Польща , Ватикан та

Москва почали укладати антитурецьку , а разом з тим й антикримську

коаліцію , так звану “Священу Лігу” , до якої було запрошено й

Україну . Та Самойлович відмовився від участі в коаліції , розуміючи

, що знищення татарського ханства може пошкодити втіленню його

планів щодо створення незалежної держави , яка буде оточена

московськими володіннями . Також Самойлович був проти зближення Москви

з Польщею . Та з підписанням в 1686 році “вічного миру” між

Польщею та Москвою імовірність реалізації його намірів стала досить

примарною . В 1687 році починається війна проти мусульманського

світу . Австрія , Польща та Венеція мали вдарити по Туреччині ,

Росія - на Крим . Та перспектива війни з Кримом була дуже

непопулярна серед козацької старшини , серед якої було багато

колишніх “дорошенківців” . Не розкриваючи справжніх причин свого

небажання починати війну , Самойлович марно пробує переконати царський

уряд , що похід величезної армії серез випалені сонцем степи буде

зв’язаний з великою небезпекою . Але все марно , і в квітні 1687

року похід почався . 100 тисячне московське військо йшло під

командуванням князя В. Голіцина , фаворита царівни Софії , майже 50

тисячне козацьке військо вів сам гетьман . Не доходячи до Січі ,

коло річки Карачокрак , Голіцин несподівано накозав військам повернути

назад . Тільки 40 тисяч московського та українського війська під

командуванням Неплюєва та середнього сина гетьмана Григорія

Самойловича пішла на Запоріжжя , де й потерпіли невдачу . Причини

відступу Голіцина залишаються неясними . Офіційну версію – брак

фуражу для коней - сучасники спростовують , бо паші було достатньо .

Можливо , що Голіцин , знаючи про небажання старшини та гетьмана

брати участь в цій компанії просто побоявся заходити далеко в

степи . Та потрібно було перекласти на когось відповідальність за

невдачу , і для цього було використано один з останніх доносів

старшини на гетьмана . Взагалі , за час правління Самойловича

старшина скаржилась на те , що він не скликав Ради , брав хабарі ,

роздавав родичам землю . Були нарікання на його некозацьке походження

. Та головною причиною незадоволення козацької верхівки було

намагання перетворити Гетьманську Україну на спадкову монархію ,

створивши власну династію правителів . В доносі , поданому Голіцину

гетьмана Самойловича звинувачено у зв’язках з татарами. Донос

підписала стара , заслужена дружина , серед неї – Кочубей , Лизогуб ,

Дунін - Борковський , Забіла , Гамалій та інші . Військо знаходилось

коло річки Коломак , коли з Москви прийшов наказ про арешт гетьмана

та його родини . Івана Самойловича та його сім’ю заслано до

Тобольська , а його сина Григорія , після тортур страчено в Сєвську

.

На першу звістку про арешт Самойловича козаки відповіли

заворушеннями: в Гадяцькому та Прилуцькому полках побили старшину , а

в інших - пограбували .

Таким чином , за часів гетьманування спочатку Многогрішного , а потім

Самойловича на Лівобережній Україні скінчується доба Руїни і

починається новий період - Гетьманщина .

Заключення .

В заключенні цієї роботи хотілося підвести деякі загальні підсумки і

відповісти на питання , як могутня , сповнена рішучості відстоювати

свою незалежність , свою тяжко здобуту волю , країна , маючи чималу

міжнародну вагу та одну з найсильніших армій , країна , яка одна з

перших в Східній Європі реалізувала та прийняла основні норми та

принципи демократичного правління , керуючись якими існує сучасне

людство , а саме такою була Україна за часів Богдана Хмельницького,

втратила всі свої здобутки і через менш ніж 30 років після його

смерті перестала існувати як цілісна територіальна одиниця , щезнувши

з мапи Європи ? Як горда козацька нація , яка перед усе цінувала і

відстоювала власну свободу , допустила прийняття зверхності хижаків -

сусідів та дозволила знову загнати себе в кайдани , змарнувавши таким

чином всі здобутки Визвольної війни 1648 – 1656 року ?

Однією з найголовніших причих виникнення доби Руїни в історії

України треба вважати внутрішні протиріччя між елітарними та

егалітарними тенденціями в розвитку козацького суспільства . На

протязі всього розглянутого періоду інтереси правлячої верхівки -

козацької старшини та знаті завжди ставали поперек дороги інтересів

та бажань простого народу : рядового козацтва , міщан , селян . Ще

за часів створення Української держави Богданові Хмельницькому треба

було кардинально оновити всі гілки влади , не допустити до керування

країною людей , які були типовими уламками старого ладу , з своїми

усталеними поглядами та абсолютним неприйняттям суспільства

рівноправних людей . Після Хмельницького не було більше людини , яка

б мала таку владу та вагу в суспільстві , і могла реалізувати хоча

б схожу ідею . З іншого боку простий народ , звільнившись від

кріпацького ярма , нав’язаного польською шляхтою отримав нарешті , те

чого завжди хотів - волю . І цей свій головний здобуток , омитий

кров’ю тисячів загиблих повстанців простий люд відстоював до

останнього . Якщо з’являлась найменші ознаки зазіхань на ці

завовання , мирні народні маси вибухали повстаннями та заколотами .

Іншою , але не менш важливою причиною невдачі українського народу в

період 1657 – 1686 роки можна назвати повну відсутність у правлячої

верхівки чітко окреслених політичних цілей , а також відповідних

методів та інструментів управління всіма верствами українського

суспільства . Якщо оглянути загальні риси осіб , які тримали владу в

своїх руках в цей період (гетьмани , старшина , духовенство) , то ми

бачимо , що ці люди , більшість з яких мала чималий досвід керування

, як державного так і військового , і розпочинавші свої перші

політичні кроки біля Б.Хмельницького прагнули Україні тільки добра

та процвітання . На жаль , шляхи та методи досягнення своїх

благородних цілей вони вибирали не завжди такі , які б були бажані

для простого люду й країни вцілому . І що найголовніше , це

відсутність одностайності та взаємозгоди серед правлячого елементу в

прийнятті важливих державних рішень , неспроможність знайти спільну

мову та об’єднатися перед лицем загальної загрози . Схожі проблеми

переслідують Україну на протязі усієї її історії , навіть у наш час

.

І нарешті не треба забувати про зовнішнє втручання деяких

зацікавлених країн в внутрішні справи України . Таких зацікавлених

країн було три - Польща , Туреччина та Росія й кожна з них мала

на Україні свої певні інтереси . Польща після повстання 1648 року

втратила один з найприбутковіших районів Східної Європи , і тому

зрозуміле її бажання повернути Україну в свій склад будь – якою

ціною . Інколи йдучи на такі поступки , про які до Хмельниччини й

мови йти не могло (наприклад , Гадяцька угода та інш.) . Для

Польщі Україна була ще захисною буферною зоною між татарами та

турками . Для Туреччини Україна - це постачальник основного джерела

доходів турецької казни - работорговлі . Але найбільші інтереси тут

мала Російська імперія . На той час Україна знаходилась на вищому

щаблі культурного та економічного зростання ніж Росія . Для Москви

козацька держава була таким собі взірцем і союз з якою був дуже

важливий як з військово – політичних , так і з культурних питань .

Таке собі “вікно” в південно – західну Європу . І для підкорення

багатостраждальної України ці “сусіди” використовували любі матеріали

та методи . Занадто вже “смачним” був цей шмат землі в центрі

Східної Європи .

За всю свою історію Україна пережила багато горя та негараздів ,

але доба Руїни є одним з найсташніших періодів , передусім за те ,

що найкращі сини українського народу гинули не від чужої зброї

загарбника , а від руки свого ж брата - українця . І гадаю , це

стало гарним уроком для наступних поколінь . Може стане й для нас

.

Література .

1 . Україна . Історія . О . Субтельний 1993 рік вид - во “Либідь”

м . Київ

2 . Історія України . Н . Полонська – Василенко 1995 рік вид – во “Либідь”

м . Київ

3 . Літописна оповідь про Малу Росію та її народ і козаків узагалі .

О .І . Рігельман 1994 рік вид - во “Либідь” м . Київ

4. Ілюстрована енциклопедія історії України . О . Кучерук 1998 рік

“Спалах ЛТД” м . Київ

5. Ілюстрована історія України . М . Грушевський 1992 рік

М.П. “ Райдуга “ КООП “ Золоті ворота “ м . Київ