Посилення феодально-кріпосницького,

національного і релігійного гніту на Україні в кінці 16-го ст. викликало

загострення класових протиріч і піднесення антіфеодальної боротьби народних

мас. В містах спалахували повстання бідноти. Майже все Правобережжя охопив

козацько-селянський рух. Перше у 1591-93 р.р. очолював гетьман реєстрового

козацтва Крихтоф Косинський. А однією із знаменитих подій в історії України

було селянсько-козацьке повстання 1594-1596р.р. під проводом Северина

Наливайка, який почав свою активну діяльність восени 1593 р. на Південному

Поділлі, виступав на чолі нереєстрових козаків і повсталих селян, які

проводили боротьбу проти феодально – кріпосницького гніту, турецьких і

татарських загарбників. Це повстання охопило Київщину, Брацлавщину, Волинь,

Поділля, частково Галичину і Переяславщину. Воно мало великий вплив на

Білорусію, Литву, Польщу і Молдавію, де також посилювалась боротьба

пригноблених мас проти феодально-кріпосницького гніту. Про сельнсько-козацьке

повстання на Україні під проводом Северина Наливайко і Григорія Лободи ( які

репрезентували два табори у козацтві: Лобода – реєстровців, а Наливайко –

нереєстрових козаків) досліджувалось і висловлювалось у працях різних

істориків. Також широко відомий твір визначного українського письменника Івана

Ле “Наливайко”, в якому автор намагався висвітлити в літературно-художній формі

селянсько-козацьке повстання в кінці 16ст. і всебічно показати в ньому роль С.

Наливайка. Проте в ньому не всі події описані вірно з погляду історичної

правди.

2. БІОГРАФІЧНІ ДАНІ.

Біографічні дані про походження і молоді роки Наливайка історичних джерелах

дуже бідні. За одними даними, він народився приблизно на початку 60-х років

16 століття в м. Гусятині на Поділлі, де його батько мав невеличке

господарство і трохи землі. За іншими, менш вірогідними відомостями він

народився в м. Кам‘янці-Подільському в родині чинбаря. Северин, за словами

істориків, ніби мав сестру Ольгу і двох братів. Проте в історії відомий лише

його старший брат, Дем‘ян Наливайко, який служив священиком в особистій

церкві магната Костянтина Острозького в м. Острозі, що стояла в замку. Після

повстання Дем‘ян став протокопом, а згодом духовником князя Острозького.

Відомий своєю освіченістю й непримиренністю до будь-яких спроб підпорядкувати

православну церкву католицькій. Северин також мав свою сім‘ю, але проти неї в

документах немає точних даних.

Батько С. Наливайка постійно жив у м. Гусятині, мав там хату і невелику

ділянку землі. Його землю у 80-х роках 16ст. надумав захопити місцевий магнат

Калиновський, він напав на двір Наливайка, пограбував майно, захопив землю,

побив старого так, що той через кілька днів помер. З того часу мати Северина

переселилася в Острог до свого старшого сина Дем‘яна.

Початкову освіту Наливайко здобув у Гусятині. Потім поповнював свої знання за

допомогою Дем‘яна. Завдяки цьому він міг читати книги, писати і був для свого

часу освіченою людиною, з молодих років захоплювався військовою справою,

мріяв стати досвідченим козаком. Ще юнаком він брав участь у захисті міст і

сіл від нападів татарських орд, які часто появлялися на Поділлі і

Брацлавщині. У цій боротьбі він набув першого свого військового досвіду,

навчився володіти зброєю. Жив Наливайко і в Січі, де ознайомився з життям

запорожців.

Точно не відомо, як Наливайко потрапив у двір магната К. Острозького, де

служив ротмістром у військовому загоні особистої охорони князя, напевно при

допомозі свого брата Дем‘яна. Перебуваючи на службі у магната, він мусив

охороняти його маєток від нападів татар і інших феодалів, супроводити князя

під час його подорожей, а також брати участь у придушенні селянсько-козацьких

повстань.

В історичних документах зустрічається згадка, де говориться, що С. Наливайко

нібито брав участь разом с Острозьким у придушенні селянсько-козацького

повстання на Житомирщині біля П‘ятки, яким керував Косинський. Яка була там

його діяльність – майже не відомо. Після цього повстання і смерті Косинського

Наливайко покинув службі в магната і появився на Південному Поділлі з

невеликою групою козаків, де й почав активну боротьбу проти феодально-

кріпосницького гніту Польщі на Україні. І залишався там до весни1594 року.

3. Початок діяльності і Борьба загонів С.Наливайка і місцевих жителів проти

нападів турків і татар на українські землі

У той час на Балканському півострові була війна між Туреччиною і Австрійською

імперією за панування над народами балканських країн. Туреччина і Кримське

Ханство зосередили там великі військові сили, що загрожували Молдавії, Польщі

і Україні. Крім того, кримські татари нападали на міста і села Брацлавщини і

Поділля, де чинили грабежі і розбої. За дозволом уряду місцеві магнати

створювали озброєні загони з місцевих жителів.

Формування військових сил для боротьби проти польської шляхти Наливайко

проводив, фактично здійснюючи військову хитрість: користуючись загрозою

вторгнення

татарської орди , Наливайко запропонував князю Острозькому зібрати охоче

козацьке військо і виступити на зустріч з турецьким військом. Так складалось

враження, що основний намір Наливайка – організація боротьби проти турецько-

татарської навали. Проте, наступні події дозволяють дійти висновку, що вже

тоді Наливайко виношував замір згуртувати сили, зокрема збройні, на боротьбу

проти шляхетської влади.

Дійсно, десь на початку 1594 р. велика татарська орда вдерлась на Поділля і

почала свої варварські грабунки. Наливайко негайно вирушив туди з своїм

козацьким загоном. Біля м. Теребовлі козаки завдали татарам значної поразки і

визволили багато полонених.

Така діяльність Наливайка в той час не суперечила інтересам Польської

держави. Навпаки, коронний гетьман І. Замойський був зацікавлений в тому, щоб

кордонне українське населення брало участь в боротьбі проти нападів турків і

татар. У той час козацький загін С. Наливайко переважно складався з

нереєстрових козаків і селян, які не хотіли виконувати феодальних

повинностей, озброювались і були готові розгорнути активну боротьбу проти

феодалів і татарських орд.

У квітні 1594 р. Наливайко повідомляє Острозького, що він ніколи не

повернеться до нього на службу. В той час він мав вже приблизно 1,5 – 2 т.

воїнів, які були готові боротися проти внутрішніх і зовнішніх ворогів за

інтереси свого народу. Тоді загін Наливайка розташовувався в селах і

містечках Брацлавщини. Козаки брали у шляхти фураж, хліб, м‘ясо тощо. Шляхті

це дуже не подобалось, але небезпека від нападів турків і татар примушувала

її допомагати козакам.

Весною 1594 р. на Брацлавщині в селах і містечках появилися невеликі озброєні

загони повсталих селян, які робили напади на шляхетські маєтки, збирали

зброю різне майно. Виступи селян очолювали переважно досвідчені козаки.

Одночасно повстанці спільно з запорозькими козаками провадили боротьбу проти

татар, які з‘являлись на Правобережжі. Загони татар були розгромлені,

награбовано ними майно козаки повернули селянам.

Після перемоги над татарськими загонами Наливайко в кінці квітня 1594 написав

листа до коронного гетьмана І. Замойського, в якому вказував, що зібрав

чимале військо і мав намір виступити в похід на Молдавію для боротьби проти

турків і татар. З листа видно, що Наливайко намагався ввести в оману

гетьмана і відвернути його увагу від антішляхетської діяльності повстанців.

У червні 1594 р. Наливайко вирушив до гірла Дністра, щоб перегородити шлях

татарській орді, яка йшла з Криму в Угорщину. Проте сили козаків були дуже

малі, щоб розгромити ворога. В таких умовах козаки вдало влаштовували нічні

напади на татарські обози і знищили багато татар.

Закінчивши свій похід загін козаків урочисто повернувся на Південне Поділля.

Зміцнивши свої сили тепер козаки вже не приховували своєї ненависті до

магнатів і шляхти. До них почали прибувати загони озброєних селян та інших

повстанців з Західного Поділля, Братцлавщини і Волині. Кількість війська у

Наливайко знову поповнилась. Козаки вимагали у шляхти продуктів харчування,

зброї і не корилися місцевій владі. Коли шляхта відмовлялася виконувати

распорядження повстанців, вони самі забирали з її маєтків усе потрібне для

себе.

Поповнивши загін місцевими повстанцями, С. Наливайко в кінці червня 1594 р.

вирядив у Запорозьку Січ своїх посланців з пропозицією розпочати спільну

боротьбу проти агресивних дій турків і татар. Як розповідає у свому щоденнику

Е. Лясота, який був посланцем австрійського імператора на Запоріжжі, він був

присутнім коли, посланці Наливайка прибули на Січ з цією пропозицією і

запорожці відверто висловили свою недовіру за дії Наливайка під час повстання

під проводом Косинського. Через посланців С. Наливайко виправдовувався перед

запорожцями тим, що він тоді був на службі у магната і інакше не міг діяти. В

особистому листі Наливайко називав себе їх другом і братом. На відзнаку

своєї вірної дружби зобов’язався відправити на Запорожжя 1 600 коней, мав

намір особисто прибути туди і виправдатися перед козаками за свої попередні

дії, готовий був відповідати перед судом запорозького війська. Скоро

суперечки були

усунуті і Наливайко почав діяти ще енергійніше, всіляко підтримуючи з

Запорозькою Січчю дружні взаємовідносини.

На початку літа 1594 р. козаки під проводом Наливайка почали діяти на

Братславщині, де захопили м. Брацдав, ще більш відкрито. Вони займали міста,

містечка, тутешні замки, влаштували кілька нападів на маєтки Калиновського,

брали усе потрібне в шляхетських маєтках, господарі яких відмовлялися платити

контрибуцію.

Розгортання боротьби повстанців викликало незадоволення у Варшаві. Польський

король вимагав від Наливайка негайно припинити напади, розпустити козаків,

селян відправити від їх панів. Але Наливайко не виконував королівських

наказів. Боротьба поширювалась на всю Брацлавщину, охопила значну частину

Південного Поділля і тривала до кінця літа 1594р. Там де стояли повстанці

влада фактично була в їх руках.

4. ПОХОДИ НАЛИВАЙКА В МОЛДАВІЮ

Дізнавшись, що татарські орди вдерлись в галицькі землі, Наливайко на початку

вересня 1594р. з великим козацьким загоном вирушив у Молдавію. Він мав намір

перегородити шляхи відступу татарам, оточити їх, знищіти і визволити

полонених. Під його керівництвом козаки пішли на Тагин (сучасна назва міста

Бендери) і штурмом оволодіти ним. Там вони розбили турецький гарнізон, взяли

в полон багато турків і татар. Але тоді до Тагина прибув великий загін

молдавських військ на чолі с Ароном, ставлеником турецького султан, який

змусив козаків відступити. На переправі через Днестр багато козаків загинуло,

у ніх відібрали весь полон. Козаки з Наливайком знову повернутися на Поділля.

В кінці вересня 1594р. С. Наливайко і Г. Лобода з 12-тисячним козацьким

загоном спільно вирушили в Молдавію, щоб примусити Молдавського господаря

Арона розірвати стосунки з турецьким султаном. Незабаром козаки розгромили

турецькі гарнізони і війська господаря, який утік з Молдавії. Північна

Молдавія фактично була визволена від турецьких і татарських гарнізонів.

Розгромивши ворога, козаки повернулись на Україну, де розташувались на зимові

квартири на Брацлавщині.

Коли козаки вели боротьбу у Молдавії, шляхта Брацлавщини вирішила озброїтись,

захопити Брацлав, розігнати козаків, що перебували там. Вона заспокоювала

місцеве населення, що ніхто не буде покараний за дружбу з козаками, закликала

ремісників і торговців виступити проти повстанців і вигнати їх із свого

міста.

5.Повстання на Брацлавщині і Поділлі (кінець 1594 – 1595р. р.)

Коли на початку жовтня 1594р. Наливайко прибув з козаками у Брацлав, все

трудяще населення міста перейшло на бік козаків. Місцеві шляхтичі, які

залишились на Брацлавшині, поспішили привезти козакам борошно, сало, фураж.

Частина козацьких загонів була розставлена в селах навколо міста. На всій

Південній Брацдавщині було встановлено владу козаків, а королівські урядовці

втекли на Західне Поділля і Волинь.

Основні сили шляхетського війська Брацлавського воєводства зібралися у

Вінниці, де розпочали підготовку до збройної боротьби з козаками. Розвідники

доносили, що сили козаків незначні і їх можна легко розбити. Похід шляхти на

Брацлав був дуже гучним. Шляхтичі були переконані, вдасться захопити місто і

взяти в полон Наливайка.

У середині жовтня 1594 р. чимале шляхетське військо наблизилося до Брацлава.

Проте вночі воно побоялося заходити в місто і влаштувалось поблизу. У Брацлав

вона направила свого посланця з лістом, де повідомляла жителям міста, що

ніхто більше не даватиме “бунтареві” Наливайкові нічого і шляхта придушить

виступи всіх його свавільників.

В ночі 16 жовтня 1594р. козаки спільно з озброєним населенням міста під

керівництвом Наливайка напали на шляхту і розгромили її. Після розгрому

шляхетського війська міщани відмовились коритися братславському воєводові Ю.

Струсу і самі, без королівських урядовців, стали управляти містом.

В середині листопада Наливайко з частиною повстанців вирушив на Поділля до

м. Бара, де в той час, посилилась боротьба селян роти шляхти. До Бара прибув

також великий загін реєстрових і не реєстрових козаків на чолі з Г. Лободою.

Повстанці захопили Бар без усякого бою. Королівський гарнізон злякався і

втік з міста. Тоді Наливайко і Лобода провели в Барі раду керівників

повстанських загонів, на який було вирішено спільно діяти на випадок появи на

Поділлі польсько-шляхетських військ. На раді було прийнато постанову :

написати універсали до селян і міщан, в яких закликати їх озброюватись і

починати збройне повстання проти магнатів, шляхти і королівських урядовців.

Увага на раді була звернута і на те, щоб забезпечити повстанців зброєю і

провізією. Цей заклик мав великий успіх. У кінці 1594р. в Барському і

Братславському старостах розгорнулась активна боротьба: в селах і містечках

утворювались озброєні загони селян, ремісників, наймитів, які встановлювали

там свою владу. Побоюючись за своє життя, шляхта кидала свої маєтки і тікала

звідси.

На початку 1595р. Наливайко з тисячним загоном козаків вирушив до м.

Остропіль, захопивши його без бою, з якого перед тим втекла вся шляхта з

місцевим гарнізоном.

Цілу зиму козаки стояли на Брацлавському і Барському повітах. Перелякані

магнати і шляхтичі зовсім не з‘являлись у своїх маєтках, посилали до Варшави

листи з проханням прислати військо для боротьби з повстанцями. Але

королівська армія тоді стояла в Молдавії і не було кого послати на Україну.

Фактично з осені 1594 до кінця весни 1595 року на півдні Правобережної

України влада була в руках повстанців.

Весною 1595 року антифеодальна боротьба на Україні ще більше посилилась.

Загони повсталих селян розгорнули свою діяльність на Київщині, Переяславщині

і Волині.

Основні сили повсталих селян і козаків під проводом Наливайка і Лободи весною

1595 р. були зосереджені в Барському повіті. Таке розташування пояснювалось

рядом причин. По-перше, на Брацлавщині і Поділлі в той час почилась гостра

боротьба селян проти магнатсько-шляхетського гніту, яку потрібно було очолити

і направити проти польського панування. По-друге, загони Наливайка і Лободи

мали гармати, багато різної зброї, пороху і були готові зустріти королівську

армію, яка мала прибути туди для придушення повстанців. По-третє, весною 1595

р. Польща розгорнула активну підготовку до війни проти султанської Туреччини.

У зв‘язку з цим керівники повстанців тримали значні сили на Поділлі щоб не

допустити туди королівських військ. По-четверте, в той час поширювались

чутки, що турецько-татарська армія готувала похід у Молдавію для придушення

антитурецького руху, а потім мала намір вирушити на Поділля, Брацлавщину і

Галичину. Завданням повстанців було захистити українські землі від ворожого

нападу.

Основною причиною того, що польський король всю зиму 1594-1595 р. р. не мав

можливості вжити рішучих заходів проти повстанців було те, що основну свою

увагу звернув на підготовку армії до війни проти Туреччини. Мало значення ще

й те, що королівський уряд сподівався використати у війні реєстрових козаків.

У квітні 1595 року повстанці вирушили у південну частину Поділля. В той час

вони ще точно не вирішили, як діяти: чи вести боротьбу проти польсько-

шляхетського гніту, чи йти в Молдавію на боротьбу з турецько-татарською

агресією. Більшість козаків на чолі з Наливайком прийняла рішення спочатку

виступити в похід проти турецької навали, а потім продовжувати боротьбу проти

магнатів і шляхти. Реєстрові та інші заможні козаки на чолі з Лободою не

мали бажання виступити проти турків і татар.

Після тривалих суперечок частина повстанців на чолі з Лободою вирушила на

Подніпров‘я, де тоді розгорнулася боротьба запорожських козаків і селян проти

магната Вишневецького і місцевої шляхти.

На початку травня загін Наливайка на Брацлавщині протягом двох тижнів

поповнював свої запаси, готувався до походу. З Брацлавщини повстанці рушили

до р.Днестр, щоб захопити переправи і перешкодити турецько-татарсікой армії

здійснити похід на Україну. Там вони довідались, що всі ворожі сили пішли в

Угорщину.

В кінці травня 1595р. Наливайко з 3-ма тисячами найбільш відважних козаків

вирушив через Молдавію на територію Семиграддя, де ціле літо вели боротьбу

проти турецько-татарських загонів. За цей час козаки кілька разів з‘являлися

на території Молдавії, Семиграддя, Угорщини і не зазнали жодної поразки. Така

діяльність козаків викликала велике незадоволення серед феодалів цих країн.

Австрійський уряд запропонував Наливайкові залишити австрійські володіння і

повернутися на Україну. Проте повернутися їм через Молдавію на Брацлавщину

вже було неможливо. В кінці літа на території Молдавії появилися великі сили

турецько-татарської армії, також прибула багатотисячна польська армія. За

таких обставин Наливайко вирішив повести своє військо через Карпатські гори в

Галичину, а потім – на Поділля і Волинь. Він мав намір до повернення

королівської армії з молдавського походу очолити на Волині антіфеодальну

боротьбу повстанських загонів, які діяли там усе літо 1595р. Завданням

Наливайко було об‘єднати всі повстанські загони і спрямувати їх на боротьбу

проти магнатсько-шляхетського панування.

6. БОРОТЬБА СЕЛЯН І КОЗАКІВ ПІД КЕРІВНИЦТВОМ НАЛИВАЙКА НА ВОЛИНІ І

БІЛОРУСІ ( кінець 1595 – початок 1596 р. р. )

На початку вересня 1595р. козаки під керівництвом Наливайка з гарматами і

обозом прибули в Галичину. Оскільки сили козаків були невеликі, а польсько-

шляхетське військо могло в будь який час повернутися з Молдавії і створити

для них небезпеку, Наливайко після короткого відпочинку вирушив на Поділля до

міста Гусятина. Він давно вже мав намір відплатити магнатові Калиновському за

всі його злочинства. Повстанці по дорозі захопили ряд його фільварків, але

сам він вчасно утікав із своїх маєтків. Проте затримуватись на одному місці

Наливайкові було небезпечно, з його появою на Галичині і на Поділлі

королівський уряд зобов’язував усі замкові гарнізони негайно виступити проти

повстанців. За таких обставин козаки залишили Поділля і пішли на Волинь, де в

той час пожвавилась антіфеодальна боротьба. Наливайко мав намір використати

повстанські загони, для того, щоб розгорнути антишляхетську борьбу по всій

Волині і Білорусії.

В кінці жовтня 1595р. Наливайко з козаками появився біля Луцька, який тоді

був особливо багатолюдним. Саме в той час там відбувався великий ярмарок .

Дізнавшись про наближення козаків, перелякана шляхта почала тікати з міста.

Для того щоб припинити паніку магістрацький уряд послав на зустріч повстанцям

своїх делегатів, які запропонували козакам велику суму грошей і попросили їх

повернутися назад і не турбувати прибулих гостей. Але Наливайко не зважив на

це і з своїм військом прибув у Луцьк і примусив шляхту сплатити велику

контрибуцію.

Поява козаків в Луцьку викликала велику тривогу в Варшаві. Королівський уряд

вирішив відкликати з Молдавії своє військо під керівництвом гетьмана С.

Жолкевського і послати його проти повстанців.

Не маючи потрібних сил для боротьби проти королівського війська, повстанці на

початку листопада вирішили залишити Луцьк і йти на Полісся. Там Наливайко

поповнив свій загін за рахунок місцевих повстанців. З Полісся козаки пішли на

білоруські землі.

З історичних документів видно, що похід повстанців на Білоруссь був пов‘язан

з цілим рядом важливих обставин. По-перше, між українським і білоруським

народами з давних-давен підтримувались широкі єкономічні і культурні зв‘язки.

В ті часи було дуже важко визначити етнографічні кордони між Україною і

Білорусією. Серед запорожських козаків було дуже багато білорусів, які брали

активну участь у селянсько-казацьких повстаннях. По-друге, у листопаді 1595

р. Наливайко ще не мав достатніх військових сил, якими можна було б починати

активну війну проти королівської армії. Наливайко розумів, що така війна

неминуче закінчилася б поразкою повстанців і своїм походом у Білорусію мав

намір відвернути увагу королівського уряду від тих подій, які відбувалися на

Україні. По-третє, розгортання боротьби білоруського народу примусило б

королівський уряд послати частину своєї армії в Білорусію. Все це роз‘єднало

б королівську армію і дало змогу повстанцям більш успішно проводити боротьбу

проти гнобителів.

Проте відступ Наливайка на Полісся значно послабив сили повстанців, сотні

козаків і селян відмовились від цього походу і повернулися до дому. З

Наливайком залишилось 1,5-2 тисячі чоловік, які вже мали великий досвід

багаторічної боротьби проти магнатів і турецько-татарських загарбників.

З цим відважним загоном Наливайко в середині листопада з‘явився на Білорусії.

Незабаром повстанський загін підійшов до Слуцька. Місцевий гарнізон був

нечисленний і неспроможний обороняти місто. Після короткої сутички повстанці

штурмом оволоділи містом і замком.

Незабаром про захоплення повстанцями Слуцька дізнався хозяїн міста, який був

відсутній під час ціх подій, литовський гетьман К. Ходкевич. Своїм листом він

повідомив про це польського короля і просив у нього війська для придушення

повстання. Польський король наказав воєводові Радзвіллу вирушити проти

повстанців. Було зібрано шляхетського війська в кількості понад 2000чоловік.

Про наміри ворога Наливайко дізнався завчасно. Оскільки сили повстанців були

значно слабший від шляхетського війська, козаки не наважились вийти з міста,

організували оборону на околиці Луцька і зустріли ворога гарматним вогнем.

План цей виявився дуже вдалим і польська кіннота раптово повернула назад.

Зробивши успішну перемогу над польським військом під Слуцьком Наливайко, щоб

поповнити свій загін новими силами, вирішив продовжити похід вглиб Білорусії.

Прибувши у Бобруйське Наливайко одержав повідомлення, що в Мінську зібралася

велике шляхетське військо, яке мало негайно вирушити проти повстанців.

Уникаючи зустрічі з небезпечним ворогом козаки рушили на Могильов і 30

листопада 1595р. прибули туди. За допомогою місцевого населення козаки

штурмом здобули замок, у бою знищили багато шляхти , розгромили в‘язницю.

Майже два тижня повстанці стояли в Могильові. В цей час Наливайко підтримував

зв‘язки з прикордонними російськими гарнізонами і висловлював таку думку: на

випадок поразки, перейти з усіма повстанцями Чернігівщину і стати на службу

до російського царя.

Для боротьби з козаками королівський уряд зібрав велике військо.

3 грудня 1595р. до Могильова прибула шляхетська кіннота і підпалила місто,

щоб вигнати повстанців. Козаки вийшли на зустріч ворогові з наміром відбити

наступ, відступити на Прип‘ятське Полісся, перезимувати там, а навесні

повернутися на Україну. Проте відступати було вже пізно. Опинившись в такому

становище , козаки зробили з возів і саней оборонний табір і захищалися.

Після кількагодинного бою ворожа кіннота ослабила свій наступ і скориставшись

цим козаки , утворивши рухомий табір, пішли на м. Бихов , а далі до м.

Рєчицю.

Тим часом почалися сильни морози і шляхетська кіннота припинила

переслідування повстанців.

З міста Рєчиця Наливайко 15 грудня 1595р. написав листа до польського короля,

в якому забов‘язувався в майбутньому “захищати” Річ Посполити від турків і

татар. Про похід на Білорусію Наливайко писав, що їм потрібний був відпочинок

і поповнення військових припасів, щоб на весну можна було вирушити проти

турецьких завойовників. Він просив призначити його гетьманом південних степів

, які лежали між Південним Бугом і Дністром. Ця територія тоді належала

Кримському ханству. Наливайко зобов’язувався визволити її від турецько-

татарського панування, захопити міста Тягин і Очаків, набрати сильне козацьке

військо і охороняти кордони Речі Посполитої. З цього листа видно, що

Наливайко по суті мав намір взяти південноукраїнські землі і Запорожську Січ

під свою владу.

Польський уряд добре розумів намири Наливайка і вважав його найбільшим

ворогом Речі Посполитої. Плани Наливайка король відхилив і спрямував свою

увагу на те, щоб швидше придушити повстання і захопити в полон його

керівника.

У кінці грудня 1595 року Наливайко, довідавшись, що на Волинь ще не прибуло

польсько-шляхетське військо з Молдавії, вирушив на Україну і у середині січня

прибув до міста Острога, зупинившись у дворі свого брата Дем‘яна, повстанці

були розквартировані в селах навколо міста. В цей час антифеодальна боротьба

набрала великого розмаху: нею була охоплена вся Волинь і Київщина. Боротьба

повстанців на Волині мала також релігійний характер: королівський уряд і

Собор мав вирішити питання про приєднання православної церкви до католицької.

7. РАЗГОРТАННЯ АНТИФЕОДАЛЬНОЇ БОРОТЬБИ НА ВОЛИНІ І КИЇВЩИНІ ВЕСНОЮ 1596р.

На початку 1596р. козаки, які стояли на Північній Київщині провели

багатолюдну раду, де усунули з гетьманства Г. Лободу, а на його місто обрали

Матвія Шаулу, який потім пішов на Білорусію, щоб підняти там масове

антишляхетське повстання.

На початку січня 1596р. , після того як наступили морози, польські полки під

керівництвом Жолкевського вирушили з Молдавії на Поділля. Командування точно

не знало, куди йти і де містилися основні сили повстанців під проводом

Наливайка. Королівське військо було дуже знесилено і потребувала тривалого

відпочинку. Але польський король наказав Жолкевському до початку весни

придушити повстанців і схопити Наливайка, Лободу, Шаулу та інших керівників

повстанців. Жолкевський виконуючи наказ короля, поспішив на Волинь. Він мав

намір робити напади на окремі загони повстанців і знищувати їх поки вони не

об‘єдналися.

Дізнавшись про просування ворога Наливайко швидко залишає Острог і вирушає на

Брацлавщину. Він мав намір залишити ворога в південному степу і швидкими

маневрами знесилити його, а потім зібрати на Брацлавщині потрібні сили і

завдати ворогу поразки, також заманюючи в степ шляхетське військо.

Про відступ повстанців на південний схід негайно дізналося польське

командування. 16 лютого 1596р. Жолкевський вирушив до Старокостяінтинова,

куди вже вже наближалися відступаючи повстанці під проводом Наливайка. В

різних містах і селах почалися бої повстанців, котрі зізнавали дедалі більшої

поразки і почали відступати.

22 лютого 1596р. Наливайко написав листа і послав до населення Брацлава, в

якому просив міщан організувати озброєний загін, сподіваючись, що місцеве

населення підтримує повстання. Але брацлавці не відповіли йому і побоялись

виступати проти ворожих сил. Одночасно він послав кількох козаків до Лободи і

Шаули, в яких пропонував об‘єднати всіх повстанців і радив збирати загони до

Білої Церкви, укріпитися в місті і підняти все місцеве населення на боротьбу

проти шляхтів і магнатів.

Незважаючи на перевагу сил противника, загони Наливайка чинили йому страшений

опір, після кожної переправи повстанці знищували за собою мости, чим

затримували просування королівського війська.

Надії Наливайка на допомогу з боку населення Брацлава не здійснилась і він

вирушив в Уманські ліси і на початку березня зупинився там.

Дізнавшись, що Наливайко вже підходить до Корсуня, Г. Лобода негайно

повертається з козаками у напрямок до Білої церкви. М. Шаула теж повертається

з Білорусі, де об‘єднується з загонами Лободи, і дізнаються, що Наливайко з

своїми козаками також йде на Білу Церкву.

Про рух повстанців під проводом Шаули , Лободи і Наливайка на Білу Церкву

дізнається і С. Жолкевський. В середині березня 1596р. він з Вінниці вирушає

на Білу Церкву. Наливайко прибуває до міста раніше від ворожих сил. 23

березня 1596р. починається штурм. Для того, щоб охопити місто з усіх боків

Наливайко почав з одного боку, а Шаула з іншого ,але раптовий напад на нього

вночі польської кінноти під проводом Ружинського, поламав усі плани Шаули.

Повстанці розгубилися і стали відступати, але переконавшись, що мають справу

з невеликим військом, завдали ворогу значної поразки.

У той час , коли Ружинський з своїм полком бився з козаками, Наливайко з

другого боку підійшов до міста. Міські жителі відчинили повстанцям ворота і

вони без бою захопили місто. Переконавшись, що Ружинський з своїм загоном

утік з міста, полк Наливайка почав карати місцеву шляхту.

Проте незабаром Ружинський не знаючи, що відбувається в місті, раптово

з‘явився на міській площі. Наливайко підпалив замок і залишив місто, тому що

був переконаний, що до міста прибула польська армія під керівництвом

Жолкевського. Але прибувши у козацький табір, дізнається про те становище,

яке склалося внаслідок проведених операцій і знову йде на Білу Церкву.

Ружинський змушений був припинити бій і зачинитися в Білоцерквійському замку.

Про події які відбувались під Білою Церквою дізнається Жолкевський, і швидко

просувається до неї. Коли основні сили королівського ворога наблизились до

міста, козаки припинили штурм замку і рухомим табором почали відступати до

Трипілля.

24 березня цілий день польсько-шляхетське військо йшло за відступаючим

табором, але боялося розпочинати бій. У вечорі повстанці прибули на урочище

гострий камень. Вороже військо кілька разів намагалося прорватися у табір

козаків, але без будь-якого успіху. Повстанці були у вигіднішому становище:

вони міцно укріпилися за возами, а в проміжках між ними поставили гармати, з

яких влучно стріляли по ворогу.

Втративши значну частину своїх військ , Жолкевський був змушений припинити

напади на табір повстанців.

Відбивши наступ ворога, повстанці, напевно, не мали сили його переслідувати.

Серед них було багато вбитих і ранених. М. Шаулу гарматна куля відірвала

руку, Наливайко теж був поранений. Замість Шаули козаки обрали гетьманом

Наливайка. Незважаючи на небезпеку з боку ворога, на бездоріжжя і весняну

повень, повстанці знову рушили на Трипілля. Наливайко зумів мобілізувати всі

можливості, щоб переправити повстанців і селян-утікачів через річку і

влаштувати відступ на Лівобережжя.

Про піднесення антіфеодальної боротьби на Україні весною 1596р. Жолкевський в

одному з своїх листів до польського короля писав: “Вся Україна покозачилась.

Скрізь повно зрадників і шпигунів козацьких. Справді , треба взяти за рішучі

засоби щодо тієї України”.

Під час перебування в Білій Церкві шляхетські загони чинили жахливі розправи

з селянами і трудящими міщанами Київщини. Багато селян кидали свої домівки і

тікали в ліс, болота, або приєднувались до запорожських козаків. Багато

повстанців утікало на Лівобережжя і переселялось на територію володінь

Російської держави.

8. ВІДСТУП ПОВСТАНЦІВ НА ЛІВОБЕРЕЖЖЯ І ЇХ ПОРАЗКА

12 квітня повстанцям нарешті вдалося переправитися на лівий беріг Дніпра.

У середніх числах квітня в Переяслові зібралась велика кількість повстанців,

селян-утікачів і трудящих міщан. Загострилися суперечки між реєстровими і

нереєстровими козаками. Після тривалих козацьких рад керівником усіх

повстанців було обрано Григорія Лободу. Щоб уникнути розколу між повстанцями,

С. Наливайко і М. Шаула теж погодились коритись наказам нового гетьмана. В

цей час до Переяслова прибувають загони повстанців з Полісся та інших міст.

Кількість людей щодня зростала.

Через різні суперечки повстанці затримались у Переяслові на два тижні. Значна

частина повстанців розуміла свою непідготовленість до початку відкритого бою

з ворогами і висувала думку про дальший відступ у південні степи

Переясловщини. Цілком можливо, що цю групу повстанців підтримував Наливайко,

який був більш здібним полковником, глибше розумів інтереси повстанців.

Суперечки, які загострилися в Переяслові між різними групами повстанців,

ослаблювали їх єдність і сили. В кінці квітня 1596р. польсько-шляхетські

полки прибули до Києва і почали підготовку до форсування Дніпра.

Готуючись до переправи , Жолкевський , щоб обманути повстанців розпочав з

Г.Лободою переговори про припинення війни. Він чекав, коли в Дніпрі спаде

вода і легше буде його полкам переправитись на лівий берег. Погоджуючись на

мир, Жолкевський вимагав від повстанців видати Наливайка, Шаулу та інших

керівників повстання, видати зброю а самим повстанцям повернутися до своїх

панів виконувати феодальні повинності. Звичайно такі вимоги не могли буті

приняті Лободою. За переговорами пильно стежив Наливайко, без згоди якого

Лобода не мав права вирішите це важливе питання.

Затримавши мирними переговорами керівників повстання біля Києва, королівське

військо в районні Трипілля почало переправлятися на лівий берег Дніпра зразу

в кількох місцях і через це повстанці не змогли йому перешкодити. Коли

королівські вершники з‘явились на лівому березі, Лобода і Наливайко вирушили

у Переяслов, де зустрілися з новими труднощами. До повстанців дішли чутки, що

велике польско-шляхетське військо переправилось через Дніпро і готується

вдарити на Переяслав. У своєму листі до короля Жолкевський писав, що

повстанців у Переяслову зібралось 10-12 тисяч, з яких близько 7 тисяч

становили жінки, діти, літні люди.

При такому становище повстанців відступати було дуже небезпечно, але

залишатися у Переяслові і вести війну проте переважаючих сил противника було

зовсім неможливо.

3 травня 1596р. повстанці вийшли з міста і і вирушили в степ. Відступали вони

дуже повільно. На просування від Переяслова до Лубен, відстань між якими

становила близько 200 км, повстанці витратили 13-14 днів, це призвело до

того, що вони не зуміли відірватися від ворога і відступити далі в глиб

степів. В цьому, напевне, була провина Лободи, Наливайка та іншіх керівників

повстання, які не розуміли серйозної небезпеки і не прискорили відступу, а

сили противника все росли.

Опинившись в оточенні великих сил ворога, повстанці вирішили просуватись

ближче до правого берега ріки Солониці, яка недалеко впадала в Сулу, щоб хоч

один бік свого табору можна було не захищати від нападу королівських військ.

Місто, де зупинилися повстанці і зробили табір, був на тому місті , де тепер

розташовано село Солониця. Зупинившись, вони вирішили зробити свій табір не

приступним для ворога і обнесли його возами, в результаті утворив високій і

майже неприступний вал, що шляхетське військо не могло стежити за тим, що

діялось у таборі. Всього повстанців здатних вести оборону, за повідомленням

польських джерел, у Солоницькому таборі було близько 5000 чоловік.

16 травня 1596р. почалася героїчна битва повсталих селян і козаків проти

переважаючих сил польсько-шляхетського війська.

Оточивши табір повстанців і притиснувши його до р. Солониці і болота,

польська армія розпочала наступ. Повстанці вели героїчну боротьбу з ворогом,

не допускали його до своїх укріплень, робили вночі вилазки і нападали на

противника, завдавали йому багато втрат.

Нестерпне становище в таборі повстанців після тижневої блокади загострилося

до краю. Воно ще більше посилило суперечки між двома групами козаків, які

всіляко намагався використати Жолкевський, знову почавши переговори з

Лободою. Більша частина повстанців зная віроломство польської шляхти, ніяк не

хотіла складати зброю. Цю групу очолював Наливайко, Шаула і К.Кремпський.

Вона складалась з нереєстрових козаків і селян, трудящих з міст.

У таборі щодня відбувались бурхливі ради, на яких обмірковувалось питання про

загальну діяльність. Розмови не припинялись ні вдень ні вночі.

Під час однієї бурхливої ради між реєстровими і нереєстровими козаками

розгорілася бійка, в результаті якої Лобода був убитий. Після страти Лободи

реєстрові козаки розгубилися і на певний час припинили свою активність.

Найсильнішою групою серед повстанців тимчасово стали запорозькі нереєстрові

козаки, на чолі с Крифтофом Кремпським. З того часу повстанці під

керівництвом Наливайка майже щодня влаштовували вилазку на шляхетський табір,

щоразу завдаваючи ворогові багато шкоди.

25 травня 1596 р. в польський табір було привезено з Києва багато зброї.

Жолкевський наказав своїм полковникам спрямувати всі гармати на центральну

частину повстанського табору і продовжувати обстріл вдень і вночі. Від

ворожих снарядів в таборі спалахнула пожежа в кількох містах , загинули сотні

людей і худоби; реєстрові козаки не слухали распоряджень гетьмана і зовсім

ухилялись від боротьби. Сили повстанців слабшали, вилазки припинились. Майже

зовсім вичерпались продукти харчування.

В таких умовах Жолкевський знову розпочав свої провокаційні переговори з

реєстровими козаками.

Наливайко, Кремпський та численні маси козаків і селян рішучі виступали проти

капітуляції. Але більшість людей Солоницького табору вже не підтримували

Наливайка і Кремпського. Ці люди вимагали прийняти пропозицію Жолкевського

перемір‘я. Повстанці не знали, що із Запорозький Січі йде до них велика

допомога. Так, кінець кінцем , повстанці, маючи перед очима змучених жінок і

дітей, поранених і хворих, не витримали дальшої боротьби і прийняли тяжкі

умови капітуляції.

Як тільки стало відомо, що більшість повстанців погодилась капітулювати і

видати королівському командуванню провідників, Наливайко із своїм полком

хотів вирватися з табору і вирушити в південні степи. Але за ним пильно

стежили реєстрові козаки, бо ім‘я Наливайка першим згадувалося в усіх вимогах

жолкевського. Коли вони спробували схопити Наливайка і заковати його в

кандали, в таборі повстанців повстанців розгорілась збройна міжусобна

боротьба, прискорила жахливий кінець для Солоницького табору.

28 травня 1596 р. оставшиєся реєстровиє козаки схопили Наливайка, закували

його і негайно видали Жолкевському. Потім були схоплені Шаула та інші

поводирі повстанців.

Після виконання основних вимог повстанців Жолкевський дозволив магнатам і

шляхті забрати всіх своїх підданих, а жовнірам і найманцям позбирати зброю,

порох, коштовні речі та ін., а тих хто чинив опір вбити.

Зрозумівши віроломство королівського командування, запорозькі козаки, селяни

та інші повстанці знову взялись за шаблі. Але було вже пізно. Польсько-

шляхетське військо почало чинити криваву розправу над усіма без розбору, не

уникли цієї розправи і реєстрові козаки. Під час цієї кривавої бійки вдалося

втекти в степ близько 1.500 козаків разом з К.Кремпським. Історичні джерела,

які свідчать про кількість повстанців, що загинули, не дають нам точних

даних.

Не зважаючи на тяжку поразку на Солониці, селяни, козаки і далі боролись

проти магнатів і шляхти. Поразка стала значним уроком для селян і козаків. Це

повстання було початком тривалой збройной боротьби селян і козаків проти

своїх гнобителів.

9. СТРАТА НАЛИВАЙКА

Після поразки на Солониці, Наливайка королівський уряд тримав у в‘язниці

більше 10 місяців, застосовуючи до нього найлютіші засоби катування і

знищення. Королівські урядовці намагалися довідатися про його особисті

політичні плани: відносини з російським урядом , кримським ханом,

австрійським імператором, молдавським господарем. Допитуючи Наливайка

урядовці намагалися глибше дізнатися про визвольну боротьбу на Україні з тією

метою, щоб у майбутньому не допустити ще такого повстання.

Так, у Варшаві понад 300 днів королівські кати знущались з Наливайка: не

давали їсти, пити, спати, тримали на холоді, пекли розжареним залізом та ін.

На всі запитання катів Наливайко відповідав, що боровся проти гнобителів,

прагнув визволити людей з панського рабства, дати їм більше незалежного

життя.

Проте у Варшаві було чимало таких людей, які співчували Наливайкові і

намагалися йому допомогти втекти із в‘язниці. Селянин магната Язковецького,

який довгий час разом з Наливайком воювал прибув у Варшаву і підготовляв

втечу. Він зумів через вікно передати йому в тюрму пилку. Наливайко перепилив

нею колоду, до якої був прикут і мав намір втекти. Проте варта випадково

дізналася про це і перешкодила втечі.

Тривале ув‘язнення Наливайка викликало серед деяких магнатів і шляхтичів

підозріння в тому, що ніби хтось у королівському уряді має велику силу і

навмисно зволікає його страту. Підозріння також падали і на К.Острозького,

але його класові інтереси не мали нічого спільного з інтересами Наливайка.

На вимогу магнатів і шляхти королівський уряд вирішив прискорити страту

Наливайка. 1 квітня 1597 р. він був прилюдно страчений у Варшаві.

Згодом про героїчну боротьбу і смерть Наливайка було складено багато пісень і

легенд, віршів написаних Шевченком.

10. ЗАКЛЮЧЕННЯ

У боротьбі проти польсько-шляхетського панування 1591-1596 р.р. український

народ мав успіхи і невдачі. Іноді повстанці визволяли цілі волості і навіть

повіти, де селяни і козаки створювали свою владу. На Брацлавщині, Поділлі,

Волині і Київщині повстанці захопили сотні феодальних маєтків, знищіли

немало гнобителів.

Значна частина повстанців загинула, інші пішли на Запоріжжя, чимало селян,

рятуючи своє життя, переселилося на територію Слобожанщини або на Дон під

владу Російської держави.

У походах повстанців Наливайко завжди був попереду, показував героїчні

приклади. З багатьох боїв видно, що він умів реально враховувати всі

обставини в інтересах повсталих селян і козаків. Повстанці знали його

виняткову хоробрість, бачили його великі здібності полководця і завжди вірили

йому.

Солоницька трагедія і страта Наливайка не залякала поневолених і закріпачених

мас українського народу. В кінці 16 – початку 17 століття продовжувалась

боротьба, то в одной, то в другій місцевості знову відбувалися повстання.

Героїчна боротьба селян, козаків і трудящих з міст у кінці 16 століття проти

польського колоніального панування була початком загального руху народних мас

України, який мав глибокій антифеодальний і національно визвольний характер.

11. СПІСОК ВИКОРИСТОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Д.І. Мишко “Северин Наливайко” 1962.

2. Історичний журнал № 12 1969.

3. М.Ф. Котляр В.А. Смолій “Історія в життєписах” 1994.