На географічному рівні досліджуються антропогенні ландшафти, функціонування яких у значній мір залежить від періодичного втручання людини. До таких відносяться: власне сільськогосподарські ландшафти і сільськогосподарські ландшафтно–інженерн системи, лісокультури, що потребують догляду, частково рекреаційні ландшафти. Ландшафтно–інженерні не компонентні, а блокові системи, де один з блоків власне антропогенний ландшафт, а другий – активна інженерна споруда. Широко розповсюджені сільськогосподарські – інженерні системи – поля, сади з зрошувальними каналами і дощувальними агрегатам. Тут дослідження природних закономірностей доповнюється економічним аналізом комплексів і систем, що крім природничих, вимагає відповідних знань в сфері сільського і лісового господарств, економіки. У структурі антропогенних ландшафтів постійно зроста роль та значення ландшафтно–техногенних систем. Маючи антропогенне походження, вони відрізняються від власне антропогенних ландшафтів внутрішньою організацією, ступінню і характером сучасного впливу на них людини.

Ландшафтно–техногенні, як і ландшафтно–інженерні системи не компонентні, а блокові системи. Вони формуються природними і технічними блоками, але взаємодіють з природою пасивно, тому що тут головну роль відіграє технічний блок, що функціонує під контролем людини. Як наслідок ландшафтно–техногенні системи, як і ландшафтно–інженерні не здатні до природного саморозвитку. Прикладом є промислові, дорожні, значна частина міських селитебних ландшафтів [14, с.112-115].

Отже, суть поняття „антропогенний ландшафт“ найґрунтовніше визначають Ф.М. Мільков та його послідовник Г.І. Денисик.

Ф.М.Мільков стверджує, що антропогенні ландшафти – це ландшафт або природний комплекс, в якому докорінних змін зазнав хоча б один з природних компонентів. На сучасному етапі розвитку антропогенного ландшафтознавства послідовником Ф.М.Мількова Г.І.Денисик.

Г.І.Денисик стверджує, що відновлення ландшафтного комплексу до його первісного стану можливе лише тоді, коли не були докорінно змінені його структура або хоча б один з компонентів.

Розділ 2

ХАРАКТЕРИСТИКА АНТРОПОГЕННИХ ЛАНДШАФТІВ УКРАЇНИ

2.1. Класифікація антропогенних ландшафтів

Питанням класифікації присвячена значна кількість наукових праць. Особливої уваги заслуговує класифікація антропогенних ландшафтів Ф.М.Мількова. Займаючись виявленням ролі антропогенного чинника у формуванні ландшафтів Землі, Ф.М. Мільков (1964, 1970) підійшов до класифікації антропогенних ландшафтів з принципово відмінних позицій ніж інші автори. На його думку, слід розрізняти перш за все ландшафти незаймані та сучасні. У ІІ половині ХХ ст. всі сучасні ландшафти, зокрема землеводного, водно поверхневого та льодового відділів, знаходяться по тій чи іншій причині під впливом людини і в певній мірі втратили свій початковий стан. Подальша класифікація проведена на рис. 2.1.

Сучасні ландшафти

Рис. 2.1. Класифікація сучасних ландшафтів

Місце та роль антропогенних комплектів у класифікації ландшафтів, за В.І. Прокаревим (1965), зображені на рис. 2.2.

Подпись: Антропогенні ландшафти,Подпись: Природні ландшафти

Рис. 2.2. Класифікація ландшафтів

Власне антропогенні ландшафти відрізняються тим, що їх існування підтримується людиною за допомогою цілої низки спеціальних заходів, таких, як штучне зрошення чи осушення боліт. Природно–антропогенні ландшафти, що виникли під впливом людини, далі зовсім або майже зовсім не піддаються впливу з його сторони, поступово набуваючи рис подібних до природних ландшафтів.

В Енциклопедичному словнику географічних термінів (1968) різновидами антропогенного ландшафту, зумовлений глибиною та характером впливу людини, слугують: змінений ландшафт, порушений ландшафт, перетворений ландшафт. У цьому словнику є також термін „культурний ландшафт”, зміст якого не відрізняється від наведеного там же перетвореного ландшафту [15, с.338-339].

С.В. Трохимчук (1968) на прикладі Українських Карпат пропонує типологію антропогенних ландшафтів:

1. Порушен ландшафти, які піддалися тривалій, але неглибокій дії людини (наприклад, випас худоби);

2. Слабо змінені ландшафти, характеризуються тим, що площа посівних земель займає не більше 25 % території ландшафтів;

3. Середньо змінені ландшафти, в яких на долю освоєних земель припадає від 25 до 50 % їх території;

4. Сильно змінені ландшафти з освоєними землями від 50 до 75 % їх території;

5. Перетворен ландшафти з освоєними землями вище 75 % їх території;

6. Урбанізован ландшафти.

В.І. Федотов наполягає на тому, що серед сучасних ландшафтів слід розрізняти категорію природних та категорію антропогенних комплексів.

До природних належать ландшафти, структури яких під впливом людини не зазнали корінних змін. Виникнення і структура антропогенних комплексів повністю визначена господарською діяльністю людини. В свою чергу, антропогенні ландшафти поділяються на атехногенні та техногенні комплекси.

Генетичну групу атехногенних комплексів утворюють сільськогосподарські, лісокультурні, водогосподарські та рекреаційні ландшафти, а техногенних – гірсько промислові, белігеративн та дорожні.

Вона описує групи антропогенних ландшафтів: польові, лучно–степові, водні, лісокультурні, промислово–міські.

Більшість із розглянутих вище досліджень періоду 50–60 рр. ХХ століття характеризують співвідношення природного і антропогенного в сучасних ландшафтах і виділяють антропогенні ландшафти як один із таксонів класифікації. Про різноманітність власне антропогенних ландшафтів на цьому етапі розвитку ландшафтознавства не йшлося.

Наступний етап був започаткований дослідженнями видатного ландшафтознавця, основоположника школи антропогенного ландшафтознавства Ф.М.Мількова. Він уперше обґрунтував підходи до систематизації антропогенних ландшафтів на основі видів діяльност людини та змін природи внаслідок цієї діяльності. Учений підкреслює, що класифікація антропогенних ландшафтів означає їх розподіл на групи за будь–якою ознакою. Таких класифікацій може бути нескінченно багато. Ми пропонуємо деякі з цих класифікацій:

І. Класифікація антропогенних ландшафтів за змістом. Вона враховує розбіжності в найбільш важливих структурних частинах антропогенних комплексів:

1. Сільськогосподарські комплекси (оброблені поля, культурні луки);

2. Лісов комплекси (вторинний ліс, штучні насадження лісу);

3. Водн комплекси (озера, водосховища);

4. Промислов комплекси(включаючи транспортні);

5 . Селитебн комплекси – ландшафти населених пунктів, від дрібних до величезних міст.

Ця класифікація антропогенних комплексів є найбільш важливою. Кожен із видів антропогенних комплексів має свої специфічні особливості і тому потребує розробки спеціальних прийомів та методів його вивчення. Усе антропогенне ландшафтознавство можна поділити на п’ять основних розділів: сільськогосподарське, лісокультурне, водогосподарське, промислове та селитебне ландшафтознавство.

ІІ. Класифікація антропогенних комплексів за глибиною впливу людини на природу. Хоча вс антропогенні і створено людиною, однак глибина впливув різних їх типах неоднакова. Необхідно розрізняти :

1. Антропогенн ландшафти – заново створені людиною комплекси, що раніше не існували в природі. До їх числа можна віднести кургани в степу, польдер на місці морського мілководдя, та інші.

2. Змінен (перетворені) антропогенні ландшафти, що характеризуються тим, що прямого перетворюючого впливу з боку людини в них зазнали окремі компоненти. Зміненим (перетвореним) ландшафтом є, наприклад, насаджений березовий гай на місц діброви чи полино–типчакове пасовище на місці ковилового степу. У змінених ландшафтах хоча й спостерігаються антропогенні перебудови рослинності, але вони не виходять за рамки одного типу (дубовий ліс – березовий ліс, степ – полиново типчаковий степ). Якщо у результаті діяльності людини у ландшафтному комплекс змінюється один тип рослинності на інший, то можна говорити про виникнення антропогенного комплексу. Приклади їх: полезахисні лісові смуги, пустощі на місці вирубаної тайги.

ІІІ Класифікація антропогенних комплексів за їх генезисом.

Антропогенн комплекси мають різний генезис, пов’язаний з тим чи іншим типом діяльност людини. Слід розрізняти наступні генетичні групи антропогенних ландшафтів:

1. Техногенн ландшафти – комплекси виникнення яких пов’язано з різними видами будівництва промисловим, господарським, дорожнім, водогосподарським. Техногенні ландшафти відрізняються великою різноманітністю. До них в рівній мірі належать кар’єри з відвалами, водосховища в озерами, земельні нагорнуті вали.

2. Підсічні ландшафти комплекси, у своєму виникненні пов’язані з вирубуванням лісів(поля, луки, пустоші, поселення на місці вирубаного лісу).

3. Розорювані, або араційні (від лат. aro – розорювати), ландшафти – антропогенні комплекси, що сформувалися у результаті розорювання території з трав’янистою рослинністю. До їх числа належать польові ландшафти.

4. Пірогенні ландшафти комплекси, зумовлені випалюванням лісів, степів та інших типів корінно рослинності з метою використання земель під пашню чи покращення трав’яного покриву. Пірогенний фактор визначає структуру багатьох лісових, степових, лісостепових та саванних районів земної кулі. Вогонь, за Л.Я. Гордягіним, головна причина безлісся різнотравно–лучних степів, і причина існування самого лісового ландшафту. Явно антропогенного походження має більшість типів саван, за винятком вологих.

5. Пасовищно–дигресійн (пасквально–дигреційні, за Г.Н. Висоцьким) ландшафти–комплекси, що виникли в місцях непланомірного випасу худоби. Такі худобопрогони вкриті споришем подорожником. Чітких розмежених критеріїв між природними ландшафтами, що зазнали тих чи інших змін під впливом випасання і антропогенними пасовищно–дигресійними ландшафтами немає.

ІV Класифікація антропогенних комплексів за цілеспрямованістю їх утворення.

1. Прям антропогенні ландшафти запрограмовані комплекси, що виникають у результат цілеспрямованої господарської діяльності (озеро в балці, велике водосховище в долині річки, полезахисні лісосмуги);

2. Супутн антропогенні комплекси, безпосередньо не створені людиною. Вони – результат природних процесів, активізованих чи викликаних господарською діяльністю людини: яр на місці борозни чи дорожнього кювету, болото в зоні підтоплення водосховища, різні форми підземного карсту, в районах антропогенної діяльності. Часто супутні антропогенні комплекси є переважаючими в структурі сучасних ландшафтів.

V. Класифікація антропогенних комплексів за тривалістю їх існування і ступеня саморегулювання.

Створення антропогенних комплексів завжди означає втручання у встановлені взаємозв’язки природних ландшафтів. Це призводить до того, що у ряді випадків відбувається відчуження” антропогенних комплексів і – якщо вони повністю належать самі соб х руйнування. Руйнування різних антропогенних комплексів здійснюється з неоднаковою інтенсивністю. Звідси випливає різна тривалість існування антропогенних комплексів – від одного чи декількох років до багатьох століть. Тривалість снування – важлива риса не лише антропогенних, але й природних ландшафтів. Природні ландшафти хоч і знаходяться в безперервному розвитку, маючи свій вік вік існування, але зміни в них, як правило, проходять поступово, еволюційним шляхом і більшість з них можна віднести до категорії довговічних.

Навпаки, тривалість існування багатьох антропогенних ландшафтів невелика і людина змушена підтримувати їх за допомогою спеціальних заходів. Ось чому тривалість снування Ф.М. Мільков розглядає в якості важливого критерію при класифікац антропогенних ландшафтів.

За тривалістю снування антропогенні ландшафти поділяються на три групи:

1. Довговічн саморегульовані ландшафти. Ландшафти цієї групи існують тривалий час – без будь–яких додаткових засобів з боку людини для їх підтримання. До довговічних саморегульованих ландшафтів відносять кургани, земляні вали – рештки оборонних споруд, кам’яноломні пустоші, деякі штучні водойми.

2. Багаторічні, частково регульовані людиною ландшафти. Вони можуть існувати відносно тривалий термін – десятиріччя і більше, але час від часу потребують захисних заходів.

Прикладом їх можуть бути лісокультурні ландшафти. Один раз насаджені лісові культури будуть рости, але для нормального розвитку потребують періодичного догляду. Це особливо стосується лісових культур на межі їх існування у лісостеповій та степовій зонах, де відсутність регулярного догляду рано чи пізно призводить до загибелі лісових насаджень. До числа багаторічних, частково регульованих людиною ландшафтів належать луки лісових зон. У випадку припинення випасання худоби та викошування вони через деякий час вкрилися б лісом. Багаторічними, частково регульованими комплексами є також ставки і більшість водосховищ. Якщо не вживати заходів проти засмічення і не проводити періодичної очистки водойм, більшість з них буде швидко замутнена.

3. Короткочасн регульовані ландшафтні комплекси, існування яких постійно підтримується спеціальними агротехнічними заходами. До їх числа належать поля – посіви зернових та технічних культур, а також плодові сади.

VІ. Класифікація антропогенних комплексів за їх господарською цінністю.

За ступенем господарської цінності бонітету, всі антропогенні ландшафти поділяються на дв категорії:

1. Культурні, чи конструктивні ландшафти – зазвичай прямі, регульовані людиною антропогенн комплекси, постійно підтримуються в стані, оптимальному для виконання покладених на них господарських, естетичних, ті інших функцій. Культурн ландшафти – результат раціонального ведення господарства, продуктивність їх, як правило, вище тих природних ландшафтів, на місці яких вони виникли. Більша частина пашних розроблених полів, полезахисних смуг, ставків, плодових садів, належить до типу культурних антропогенних ландшафтів.

2. Акультурн ландшафти – антропогенні комплекси низького бонітету, так звані покинуті землі, антропогенний бедленд”, що виникає в результаті нераціонального, неправильного ведення господарства. А.С.Барков такі ландшафти називає деструктивними.

Частіше за все акультурними ландшафтами є супутні антропогенні комплекси – яри, вторинн солончаки, покинуті кар’єри. Разом з цим акультурними можуть бути і прям антропогенні комплекси: недоглянута полезахисна лісова смуга з пригніченими деревами у некошеному трав’яному покриві, довго не чищене озеро, що перетворилося в штучне болото. Площа „антропогенного бедленду” дуже велика. Еродовані, вторинно засолені та заболочені землі, рухомі піски, латеритні та гіпсові кори, покинуті гірничо–видобувні розробки, та інші, займають 4–5 млн. км2, що становить 3% площі суходолу. У перспективі це резерв для збільшення площ культурних ландшафтів, але поки площі „антропогенного бедленду” продовжу збільшуватися [32, с.32-46]

Продовжувачем започаткованого напрямку дослідження Ф.М. Мількова став Г.І. Денисик. Головним недоліком попередніх спроб класифікацій антропогенних ландшафтів він вважа змішування двох цілком різних понять – класифікації і районів співвідношення натуральних та антропогенних комплексів.

Класифікація антропогенних ландшафтів означає поділ їх на групи за якоюсь ознакою – або найбільш суттєвою у самій структурі комплексу, або важливою для потреб практики. Найбільше визнання і широке застосування в практиці отримали дві із запропонованих вченим класифікацій – за їх змістом і генезисом. Усі інші мають допоміжне значення.

Денисик Г.І. вважає, що головною є класифікація за генезисом. Враховуючи способи виникнення антропогенних ландшафтів, можна виділити шість генетичних груп.

1. Підсічні ландшафти комплекси зародження яких пов’язано з вирубкою лісу. Якщо взяти до уваги, що в минулому більшість території було зайнято лісовими масивами, то вирубці та розкорчовуванню лісу завдячує своїм походженням більша частина сучасних сільськогосподарських, селитебних, дорожніх ландшафтів.

2. Орні ландшафти антропогенні комплекси, що сформувалися у результаті розорювання незайманих ділянок. До них відносяться: частина сучасних польових ландшафтів, покинут земельні наділи, контури яких і тепер добре помітні на схилах долин річок.

3. Пірогенн ландшафти – антропогенні комплекси, що сформувалися на місці спалених лісів степів. Переважно це польові, рідше пасовищні ландшафти. Антропогенні та сторичні матеріали свідчать, що пірогенний фактор відігравав важливу роль у формуванні антропогенних ландшафтів.

4. Пасквально–дигресійн ландшафти – комплекси, що виникають у місцях надмірного випасу свійських тварин.

5. Рекреаційно–дегресійн ландшафти – своєрідні комплекси, які формуються у місцях надмірного рекреаційного навантаження. Їх активне рекреаційне освоєння призвело до майже повного знищення підліску, а на окремих ділянках і трав’яного покриву.

6. Техногенн ландшафти – особливо генетична група антропогенних ландшафтів, у яких за допомогою техніки докорінно перебудовуються всі компоненти ландшафту, включити літогенну основу. Якщо попередні генетичні групи сприяли формуванню здебільшого сільськогосподарських ландшафтів, то комплекси техногенного походження зустрічаються у кожному класі антропогенних ландшафтів. До них однаково можна відносити кар’єри з відвалами, ставки, водосховища, оборонн вали та кургани.

У залежності від характеру господарської діяльності людей Г.І. Денисик виділяє такі види антропогенних ландшафтів (класифікація за змістом): селитебні, сільськогосподарські, лісогосподарські та водогосподарські антропогенні, дорожні, рекреаційні, белігеративні антропогенні ландшафти [14, с.114-115].

На сучасному етапі розвитку антропогенного ландшафтознавства, на основі класифікац Ф.М.Мількова (за змістом). Г.І. Денисиком., А. Шкорубо, Н.Тупіциною булла доповнена та вдосконалена дана класифікація:

Класифікація антропогенних ландшафтів за їх змістом.

І. Сільскогосподарські ландшафти

1. польові

1) польдери високопродуктивні поля, луки, сади, створені людиною на місці мілководних морів;

2) зрошувані оазиси;

2. садові;

3. лучно пасовищні;

4. техногенн елементи в структурі с/г ландшафтів;

1) терасован схили

2) зрошувальн канали

ІІ. Лісогосподарські;

1. Лісові первинно–похідн натуралізовані;

1) вторинні ліси;

2. Лісокультурні;

1) штучн насадження;

ІІІ. Водогосподарські;

1. Водосховища;

1) мілководний тип;

2) глибоководний тип;

3) тип акваторії;

4) тип урочищ;

2. Озера;

ІV. Промислові;

1. Кар’єрно–відвальний тип;

1) оголений кар’єрно–відвальний тип;

2) териконники;

3) тип місцевості кар’єрно–відвальних пустошей;

4) озерно–горбистий оголений пустошевий тип місцевості;

5) каменоломний бедленд;

6) тип місцевості окультурених гідро відвалів;

2. Промисловий (індустріальний) карст;

V. Селитебні

1. сільськ селитебні ландшафти;

2. міські.

1) садово–парковий тип;

2) малоповерхневий;

3) багато поверхневий;

4) заводський тип;

Класифікація ландшафтів за містом було вдосконалена, розширена вченими А.Шкорубо, Н.Тупіциною. вони провели екологічне зонування власне селитебних ландшафтів.

Селитебн антропогенні ландшафти.

1. Буферні;

1) Сільськогосподарськ угіддя;

а) сади;

б) городи та розроблювальні землі;

в) сінокоси та пасовища;

г) пустирі та покинуті землі;

2) Аквальні;

а) водойми, водотоки;

б) болота та заболочені землі;

в) меліоративн та дренажні канави;

3) Рекреаційні;

а) Парки сквери;

б) водоохоронн та рекреаційні ліси;

в) лісопарки;

г) санітарн посадки;

4) Тафальн (кладовища, кургани);

2. Забруднювані;

1) власне селитебні;

а) індивідуальна забудова;

б) площинна забудова;

в) стрічкова забудова;

г) нові мікрорайони;

д) забудова з нтенсивним озелененням;

е) забудова на рекультивованих кладовищах та звалках;

2) Селитебно складські

а) закриті склади та склади екологічно безпечних матеріалів з участю селитебної забудови;

б) екологічно безпечні та мало небезпечні виробництва з закритими складами та складами екологічно безпечних матеріалів із участю селитебної забудови;

3. Забруднюючі;

1) Промислові;

а) заклади хімічної промисловості;

б) переробн підприємства АПК;

в) підприємства товарно–енергетичного комплексу;

г) машинобудівн підприємства;

д) деревообробн підприємства;

е) підприємства з виробництва будівельних матеріалів;

2) Промислово–селитебні;

а) після поєднання промислових підприємств різного ступеня небезпеки та сенитебних територій;

3) Складські;

а) звалища;

б) відкрит склади та склади екологічно небезпечних матеріалів;

4) Транспортні;

а) автомагістралі;

б) залізничн шляхи;

в) злітно–посадов смуги;

5) Транспортно–промислові;

а) підприємства по збереженню та поточному обслуговуванню транспортних засобів;

б) підприємства по поточному та капітальному ремонту транспортних засобів;

в) підприємства та площі для завантажувальних та розвантажувальних робіт;

6) Будівельні;

а) кар’єри;

б) будівельн майданчики; [50, с.184-186].

Авторська класифікація антропогенних ландшафтів:

І. Зональн антропогенні ландшафти.

а) сільськогосподарські.

б) лісогосподарські.

ІІ. Азональн антропогенні ландшафти.

а) водогосподарські

б) селитебні

в) промислові

г) дорожні

д) белігеративні

е) тафальні

є) сакральні.

Проблемою класифікації займалося багато вчених географів, ландшафтознавців. Однією з перших спроб систематизувати антропогенні ландшафти є класифікація змінених ландшафтів В.Л.Котельникова. Крім цього цією проблемою займаються Д.В.Богданов, С.В.Колісника, А.Г.Ісаченко, В.І.Прокаєв, С.В.Трохимчук, В.І.Федотов, Н.І.Ахтирцева, Н.К.Йогансен, Ф.Ягер, А.С.Костровницький.

Ґрунтовими дослідженнями та класифікацією антропогенних ландшафтів займався Ф.М.Мільков. він підкреслює що класифікація антропогенних ландшафтів означає їх розподіл на групи за будь–якою ознакою. Він виділив шість класифікацій.

На основ досліджень Ф.М.Мількова, сучасні вчені вдосконалюють та доповнюють його класифікацію. Це, зокрема, Г.І. Денисик, який є провідним українським вченим в області антропогенного ландшафтознавства. А також вчені з Мінська А.Шкарубо та Н. Тупіцина.

2.2. Зональн антропогенні ландшафти

У результат тривалої історії освоєння людиною території України сформувалися сучасн антропогенні ландшафти. Природні чинники діють неоднаково на ті чи інш антропогенні ландшафти. Так на функціонування сільськогосподарських та лісогосподарських антропогенних ландшафтів вони діють безпосередньо. Це виявляється у формуванні відповідних для природи умов систем землеробства, комплексів, що найбільш повно враховують наявні грунтово–кліматичні умови матеріально–технічні ресурси. Отож, сільськогосподарські та лісогосподарськ антропогенні ландшафти слід віднести до зональних. До азональних антропогенних ландшафтів можна віднести селитебні, водогосподарські, промислові, дорожні, белігеративні, сакральні, тафальні антропогенні ландшафти, тому що дія на них природних чинників опосередкована чи значно менша.

Завдяки тому що сільськогосподарські та лісогосподарські антропогенні ландшафти є фоновими, на території України, визначають характер сучасних природних і антропогенних процесів та особливості ландшафтної структури вони є зональними. Їх зональн риси найбільш повно проявляються у специфіці функціонування ландшафтних комплексів, типових для сільськогосподарських польових та лісокультурних антропогенних ландшафтів. До зональних відносяться і рекреаційні ландшафти. Перейдемо до характеристики власне зональних ландшафтів України.

Сільськогосподарськ ландшафти.

Попередній аналіз сторико–географічних особливостей функціонування сільськогосподарських ландшафтів показує що протягом двох останніх тисячоліть вони домінували серед антропогенних, а з кінця XVIII ст. і до теперішнього часу є фоновими у структурі сучасних ландшафтів України. На території України сільськогосподарськ ландшафти займають 62%, для порівняння в Англії – 26,6%, Франції – 32–35%. Основна частина зосереджена в зоні лісостепу і степу ( Кіровоградська, Вінницька, Черкаська, Полтавська, Миколаївська, Запорізька області).

Сільськогосподарськ ландшафти України характеризуються високою різноманітністю, що часто призводить до їх ототожнення з типами використовуваних сільськогосподарських угідь.

У розумінн фахівців сільськогосподарські типи угідь, агро виробничі групи земель, це, здебільшого, „спосіб використання земель”, а потім уже їх природна та інш характеристики. Ландшафтознавці на перше місце висувають особливості земель як природного утворення, а тому типи земель близькі за змістом до типологічних урочищ, підурочищ. У типах використовуваних земель, досліджується структура та екологічний ефект від впливу людини на природу та її територіальні комплекси. Антропогенне ландшафтознавство цікавить фізико–географічний та екологічний аспекти наслідків антропогенного впливу людини на природу і її територіальн комплекси: як змінюється елементи рельєфу, ґрунтові води, ґрунти, біота ландшафтних комплексів, розораного поля, саду.

За характером основних видів виробничої діяльності людей сільськогосподарські ландшафти України можна розділити на три підкласи – польовий, лучно–пасовищний, садовий.

Польов ландшафти.

У структур сільськогосподарських займають найбільші площі. Так, з 15,3 млн. га. сільськогосподарських земель лісостепу України під зораними знаходяться – 13,2 млн. га (86,6%). Ще більші їх площі у межах лісостепу − Вінницької, Тернопільської, Кіровоградської, де вони досягають 90%. Це максимальна величина, а можливостей подальшого розширення площ польових ландшафтів тут немає. За особливостями організації польові ландшафти доцільно розділяти на власне польові й польов ландшафтно–інженерні системи. Функціонування власне польових ландшафтів забезпечується щорічним переорюванням верхнього шару ґрунту, внесенням добрив отрутохімікатів, а також створенням штучних агрофітоценозів. У польових ландшафтно–інженерних системах діє ще один чинник – активні інженерні споруди, що забезпечують відповідний водний режим, мікроклімат.

Зразком сільськогосподарської ландшафтно–інженерної системи є теплиці. Вони мають обмежене розповсюдження, проте в селах Придніпров’я і Придністров’я займають 2–7% х площ; збільшується їх кількість на околицях великих міст. Не такими досконалими, проте широко розповсюдженими є поля, сади, луки зі зрошувальними каналами й дощувальними пристроями. Під контролем інженерних споруд тут знаходяться посіви, водний режим, частково мікроклімат і стан ґрунтового покриву. Є більш складн моделі сільськогосподарських ландшафтно–інженерних (агроландшафтних) систем, в структуру яких входить третій блок (підсистема) – управління. У ньому здійснюється збір, аналіз і зберігання інформації про функціонування двох перших взаємозв’язаних блоків, а також оцінка впливу сільськогосподарських технологій і прийнятих заходів на агро ландшафти та довкілля.

У переважаючій сьогодні травопільній системі землеробства розорювання земель повсюдно йде однаково – плугом, на глибину 15–20, 30–35 см з подальшим боронуванням, ущільненням. Переорювання і перемішування з добривами й отрутохімікатами геологічний процес, який на даний час не має тут собі рівних. Завдяки його постійній дії частково або повністю припинився процес натурального формування рунтового покриву, його поступова зміна антропогенними ґрунтами та грунтосумішами. Старозорані землі на значних площах набули нових ознак, як помітно відрізняють їх від натуральних аналогів.

Сучасне розорювання активізувало розвиток хоча і характерних, але не таких катастрофічних у минулому для України несприятливих ерозійно–акумулятивних процесів. Антропогенною ерозією зайнято від 35 до 65% зораних земель. Значна частина ґрунту виводиться з полів з корінням сільськогосподарських культур. Ним нколи засипають яри, балки, підсипають дороги. Ці та інші разом узят несприятливі чинники і низька агротехніка, призводять до знищення площ польових ландшафтів щорічно на десятки тисяч га. Середні витрати гумусу на рік складають 0,5–0,6 т/га, а з усієї орної землі 17–20 млн. т. З 1838 р. і по наші дн витрати гумусу в ґрунтах Полісся становлять 19, лісостепу – 72, степу – 20%. Ц втрати викликали агрофізичну деградацію ґрунтів – підвищення їх щільності, погіршення структури, зниження водопроникності.

Лучно–пасовищн ландшафти – невід’ємна, а в окремих регіонах і характерна складова сільськогосподарських ландшафтів України. Їх площі постійно скорочувались до середини 90–х рр. ХХ ст. Скорочення площ лучно–пасовищних ландшафтів було зумовлено їх розорюванням забудовою, переведенням в категорію „непридатних земель через національне використання. З початку 90–х рр. ХХ ст. площі лучно–пасовищних ландшафтів зростають. Антропогенна суть сучасних лук показала в працях геоботаніків. Про суходільні луки В.В. Альохін писав: „Це луки явно вторинного походження і при відсутності впливу з боку людини заростають знову лісом”. Теж саме стосується і більшості заплавних лук. Існування лучно–пасовищних ландшафтів довгий час підтримується систематичним сінокосінням і випасом худоби. Можна сказати, що сінокосіння і випас – регулююча основа лук, хоча ступінь саморегуляції у них вища, ніж у польового і садового типів ландшафтів близька до природно степового типу. Впродовж останнього сторіччя все більшу роль у функціонуванні лучно–пасовищних ландшафтів відіграють меліоративні та зрошувальні системи. За особливостями організації лучно–пасовищні ландшафти розділяють на власне лучно–пасовищні та лучно–пасовищні інженерні системи. Їх співвідношення неоднакове в окремих регіонах, типах місцевостей.

Садові ландшафти.

У порівнянні з польовими і лучно–пасовищними підкласами їх ареал розповсюдження значно вужчий. Садові характеризуються значно складнішим рельєфом. Як і раніше, тепер сади створюють на крутих схилах. У їх структурі збільшується роль ( до 12%) техногенних елементів – терасових схилів, засипаних і вирівняних ярів. Це помітно виділяє їх в структурі сільськогосподарських ландшафтів. Разом з тим, ландшафтні дослідження господарства показали, що суспільне терасування крутих схилів, походження і характеру природних процесів призвело до розвитку зсувів опливин в межах терас. Садові ландшафти окремими ознаками подібні до лісокультурних насаджень, проте відрізняю менш вираженою саморегуляцією глибокою антропогенною перебудовою ґрунтів. Більше того, 47% садів створено на місці колишніх польових ландшафтів. У садах постійно розорюють міжряддя, вносять добрива, інколи штучний полив.

Мікрокліматичн умови в садах помітно відрізняються від прилеглих ландшафтів. Тут завжди пану затишок, повітря на 5–9% вологіше, швидкість вітру, в залежності від розташування саду, завжди менше (0,5–1,5 м/с), температури як взимку так влітку на 1–20 нижчі довкілля. Як і раніше, в садах переважають різні сорти яблунь і груш, серед допоміжних – вишні, черешні, сливи, з кущів смородина, малина, чорна горобина. Особливе місце в структурі садових ландшафтів посідають виноградники і пальметні сади. Вони приурочені до південної та західної частини України (Івано-Франківська, Чернівецька, Одеська, Херсонська, Миколаївська області та АРК).

Відповідно до набору різновидів плодових дерев, садових насаджень і агротехніки формується багатий та різноманітний вузькоспеціалізований світ шкідників плодових ягідних культур. Серед шкідників комах нараховується 338 видів і м’якотілі. Найбільшої шкоди в садах завдає яблунева плодожерка, яка іноді пошкоджує до 55% плодів. При переході від однієї зони до інших характер садових ландшафтів змінюється. Це помітно не лише в видовому складі садових насаджень, мікрокліматі та ґрунтах, але і особливостях агротехніки, зростання рол технічних елементів та ландшафтно–інженерних поливних систем, склад спеціалізованих бур’янів та шкідників тваринного світу.

На противагу ншим антропогенним ландшафтам, лісові протягом довготривалого і різнобічного господарського освоєння не формували а знищували. На їх місц сільськогосподарські, промислові та інші антропогенні комплекси. Т лісогосподарські ландшафти, що лишилися на території України є складним поєднанням штучних насаджень – лісокультур та докорінно змінених залишків натуральної лісової рослинності. У процесі польових досліджень, аналізу архівних і фондових матеріалів не знайдено жодного лісового масиву, який за останні півтора–два століття не вирубували хочаб2–3 рази.

У структур лісових антропогенних ландшафтів доцільно виділяти: умовно натуральні, похідн та лісокультурні лісові ландшафти. Умовно-натуральні переважають у Карпатах, Криму, Поліссі (Івано-Франківська, Львівська, Житомирська, Чернігівська, Волинська, Київська області та АРК). Похідні лісогосподарські ландшафти переважають у зоні лісостепу (Полтавська, Сумська, Вінницька, Черкаська, Хмельницька області).

Лісокультурн лісові ландшафти – ліси того ж самого типу, що і до вирубки, відновлення яких відбулося стихійно, частіше вегетативним шляхом, паростками з пнів. На даний час це найбільш продуктивні ліси, але вони займають лише 28–32% площ лісових масивів. Неодноразові вирубки знижують довговічність і продуктивність на 5–7 а то й 10–12% кожного нового покоління паростків лісів. Змінюються структура ярусів та видовий склад деревостанів та підліску. Вторинні або похідні, лісов ландшафти формуються на місці корінних після вирубки шляхом захоплення їх площ малоцінними деревними культурами, що активно ростуть на освітлених місцях. Як умовно натуральні, похідні ліси широко розповсюджені , займають до 20–22% лісових площ України. Їх не важко відрізнити від корінних або умовно натуральних. У похідних лісах можна побачити сліди (залишки) корінних лісів: пні, паростки, чагарники, трави, які їм не властиві. Лісокультурні ландшафти ліси, штучно насаджені людиною. У густозаселених районах вони займають більш площі, ліси похідні та умовно натуральні, поширені на території всієї України, але особливо виділяються Донецька, Харківська та Луганська області.

Тут в посадках можна зустріти практично всі види деревних порід, що формують натуральні ліси. Крім цього в деревостанах лісокультур них ландшафтів звичайними стали екзоти: дуб червоний та пірамідальний, бархат амурський, софора японська, різні види горіхів.

Природно, що найменше труднощів виникає при створенні лісокультур у смузі мішаних лісів, з х оптимальними умовами для росту лісу. У лісостепу і степу приживлюваність подальший розвиток залежить від вибору місця, складу порід і способу посадки, та особливо лісотехніки (догляду).

Лісокультурні ландшафти України належать до типу багаторічних частково рекультивованих антропогенних комплексів. При вдалому виборі порід дерев, місця посадки і необхідній лісотехніці – вони можуть існувати десятиріччями і навіть не одне сторіччя. З частим лісонасадження в чагарниковому, трав’яному і наземному покриві, а також ґрунтах здобувають всі риси структури, які притаманні натуральному типу лісу в аналогічних умовах. Після знищення штучних посадок лісу, так само як натуральних залишаються помітні сліди – пні, паростки, кущі та трави, які не властиві корінному лісу.

Таким чином, територія України – це складне природно–господарське (антропогенне) утворення, що сформувалось завдяки просторовому об’єднанню і тривалому функціонуванню здебільшого сільськогосподарських і лісогосподарських антропогенних ландшафтів [14, с.124-133].

2.3. Азональн антропогенні ландшафти України

До азональних антропогенних ландшафтів Г.І. Денисик та Ф.М. Мільков відносять селитебні, промислові, водогосподарські та дорожні ландшафти. Ми, в даній науковій робот пропонуємо продовжити даний ряд тафальними та сакральними ландшафтами.

Отож перейдемо до характеристики азональних антропогенних ландшафтів.

Селитебн ландшафти.

Ландшафти заселених територій, або селитебні, займають особливе місце в системі, антропогенних ландшафтів. З їх появою почався активний процес антропогенізац натуральних та формування антропогенних ландшафтів. Створена система поселень формує своєрідний каркас антропогенних ландшафтів України, а люди і техніка, що тут знаходяться – основне джерело їх подальшого формування. У спеціальній географічній літературі термін „селитьба” використовується мало, частіше його заміняють словом „поселення”. Є.Б.Алаєв поселення визначає як територіально цілісний, комплексний ареал концентрації заселення з усіма необхідними умовами для життя, праці та відпочинку людей. З ландшафтознавчого погляду вперше селитьбу розглянув Ф.М.Мільков – „селитебні ландшафти” – це антропогенн ландшафти населених пунктів: міс і сіл, з їх будовами, вулицями, дорогами, садами і парками. Враховуючи глибину перетворення природних ландшафтів, більшість авторів розділяють селитебні ландшафти на два типи; міські та сільські антропогенн ландшафти. Складність полягає в тому, що в наш час не існує точних та універсальних ознак для розмежування міста та села. Більше того, всі земл населених пунктів розподіляють на три групи: землі міст, землі селищ міського типу, та землі сіл.

Міські ландшафти.

Міста з їх господарством і їх скупчення населення являють собою найбільш активну форму впливу людини на природу. Природні ландшафти при цьому докорінно перебудовуються, на їх місці формуються якісно нові антропогенні комплекси і системи, що отримують назву міських ландшафтів. Різноманітні методи і підходи дали можливість досліджень дали можливість встановити, що якісні відміни сучасно структури міських ландшафтів України, зумовлені просторовим розповсюдженням міст, особливості структури попередніх ландшафтних комплексів, історією формування та архітектурно–планувальним рішеннями, їх будівництва, розмірами функціями, а власне характером та напрямом розвитку нових взаємозв’язків, що виникають в природі. Виникнення та розвиток останніх зумовлений переходом в межах міст натуральних компонентів і ландшафтних компонентів в антропогенні. Подальше х функціонування проходить в структурі міських антропогенних ландшафтів та ландшафтно–технічних систем. Географічне поширення міських антропогенних ландшафтів приурочене до найбільш густозаселених областей України, що зосереджені на сході (Донецька, Луганська та Харківська області).

Малоповерховий тим міських ландшафтів.

Завдяки тому, що в Україні історично склався екстенсивний тип територіального розвитку міст, цей тип ландшафтів широко розповсюджений і займає великі площі. В багатьох містах він домінує, або складає основну адміністративних районів міста. Розширення площ цього типу ландшафтів проходить завдяки включенню в межі міст населених пунктів прилеглих територій та виділення ділянок під індивідуальну забудову. Займає схилові, розчленовані балками, і навіть яри та горбисті місцевості, рідше формуються в межах терасового комплексу та вододілів. Забудова малоповерхового типу міських ландшафтів сучасними жилими комплексами та промисловими забудовами призвела за останнє десятиріччя до поступового зменшення його площ і трансформації в інші типи міських ландшафтів, здебільшого багатоповерховий. Малоповерховий тип міського типу ландшафту – це складна мозаїка не великих за площею ландшафтно–технічних комплексів й антропогенних ландшафтів. Ландшафтно–техногенні комплекси представлені, одно двоповерховими будовами; ландшафтно–інженерні – теплицями, невеликими промисловими об’єктами, діючими кар’єрами, і займають не більше 20–24% території. Однак їх площі постійно зростають. У структурі антропогенних комплексів переважають присадибні ділянки, інколи незначні ділянки лісових масивів, яри покинуті кар’єри. Дещо вищі (на 1–3 градуси) середньорічні температури в містах і висока агрокультура дозволяють в межах України вирощувати на присадибних ділянках незональні види плодових дерев, кущів та винограду.

Багатоповерховий тип міських ландшафтів формує „образ” і основні риси ландшафтної структури великих і значної частини середніх міст. У нових, побудованих біля теплових, атомних, гідроелектростанцій, великих промислових об’єктів і кар’єрів містах цей тип ландшафту домінуючий. Розширення його території йде за рахунок сільськогосподарських і лісогосподарських угідь, а в містах – територ малоповерхового типу ландшафтів та населених ділянок терас. Багатоповерховий тип міського ландшафту в основному утворюється на вирівняних і слабо хвилястих поверхнях вододілів (Житомир, Полтава, Кіровоград), терас (Черкаси, Канів), за останні десятиріччя райони побудов охоплюють долини річок (Хмельницький, Тернопіль), крупних балок, а також насипні ділянки.

У структур багатоповерхового типу ландшафтів переважають ландшафтно–технічні комплекси у вигляді багатоповерхових будинків, асфальтованих доріг і площ.

На особливу увагу заслуговують характерні для міст України історико –архітектурні комплекси (Львів, Кам’янець–Подільський, Полтава, Чернігів) з їх дуже щільною середньоповерховою периметральною забудовою та оригінальною архітектурою. Ускладнюють структуру багатоповерхового типу міського ландшафту ділянки з малоповерховою та промисловою забудовами.

Промислово–селитебний тип міського ландшафту.

Формується з середини ХІХ ст. завдяки будівництву в містах крупних промислових об’єктів. Приурочений до вирівняних або слабо хвилястих поверхонь терас (Вінниця, Луцьк, Черкаси, Полтава) або вододілів (Тернопіль, Кам’янець–Подільський). Наявність великих масивів „закритих” ґрунтів з асфальтовим і кам’яним покриттям, висока ступінь насичення техногенними об’єктами особливого функціонального призначення своєрідні мікрокліматичні умови – характерні ознаки промислово–селитебного типу міського ландшафту. Завдяки їм біоценози промислових територій помітно відрізняються від біоценозів інших типів міських ландшафтів, які їх оточують.

Страницы: 1, 2, 3