Вода є джерелом життя на Землі. Ріки і озера дають воду для зрошення та обводнення земель, служать цілям транспорту, водопостачання та джерелом утримання енергії. Окрім того, що вода – велике багатство, вона може завдавати великої шкоди при проходженні високих паводків і повеней. Втручання людини веде до зміни режиму водних об’єктів і водних систем в цілому. В майбутньому активне втручання людини в гідрологічні процеси буде безперервно зростати.

Гідрологічний опис річки Дністер визначає фізико-географічні, морфо- метричні характеристики басейну Дністра, водний, термічний і льодовий, гідрохімічний режими, гідробіологічну характеристику, антропогенний вплив на Дністер, екологічні проблеми та водоохоронні заходи.

1. Фізико–географічна характеристика басейну ріки

Басейн річки Дністер займає південно-західну частину України східну частину Молдови. Охоплює значну частину територій семи областей України (Львівська, Івано–Франківська, Чернівецька, Тернопільська, Хмельницька, Вінницька та Одеська) і більшу частину (59%) території Республіки Молдова. На території басейну Дністра розташовані 69 міст, 127 смт., з них 62 міста і 95 смт. в межах України.

Україні належить верхів'я Дністра і його пригирлова частина. Ділянка ріки, довжиною 225 км, є суміжною для України та Молдови, а частина річки, довжиною 475 км, знаходиться на території Молдови. Тільки незначна ділянка р. Ств’яж, верхів’я лівої притоки Дністра, належить Польщі.

Виток р. Дністер знаходиться біля кордону України з Польщею, на схилі Карпатських гір (г. Розлуч, Львівська обл.). Абсолютна висота витоку 760 м. На перших декількох кілометрах річка є невеликим струмком, який в’ється по лісу. На ділянці біля в/п Стрілки (першого на річці) – це вже значний потік шириною 10 – 15 м та глибиною 0,5 м. Нижче м. Старий Самбір Дністер виходить з району гір та набуває риси напівгірської річки. Ширина русла збільшується до 30 м, глибина - 0,8 – 1 м.

Загальна довжина р. Дністер 1352 км, в межах України вона становить 912 км (67%) і впадає в Дністровський лиман, який має довжину 40 км ширину до 12 км. Водозбірна площа басейну р. Дністер становить 72900 км2, з них в межах України розташовано 53490 км2 або 73%. Це друга за водністю річка, яка має площу водозбору, що складає 9% від загальної територ України. Середній похил складає 56 см/км [1]

2. Морфометричні характеристики басейну ріки

У верхів'ях р.Дністер— гірська, з V-подібною глибокою (80-100 м) долиною. Ширина річища до 40 м. Нижче, у передгір'ї, долина заболочена, шириною до 13 км. У нижній течії ріка має рівнинний характер.

Згини долини Дністра, не дивлячись на його більшу водність короткими та крутими. Великий радіус розвороту долини говорить про значно вищу кінетичну енергію потоків, що сформувала долина річоки в межах схилів Карпат. Висока кінетично енергія досягалася за рахунок більшої швидкості та значного вмісту валунно-галечникового матеріалу. Такий потік характеризувався надзвичайною еродуючою здатністю, яка і стала причиною формування долини з великим радіусом кривизни згинів.

Заплава Дністра розчленована численними протоками і старицями, у гирл заросла очеретом (Дністровські плавні), ширина долини біля гирла — 16-22 км.

Гірська й передгірська частини басейну Дністра займають 9 % його площі. Тут найгустіша річкова мережа з переважанням правих приток (Бистриця, Стрий, Свіча, Лімниця тощо)/

Швидкість течії у верхів’ї Дністра — 4 м/сек., нахил річища — від 100 до 20 м/км. Середній похил річки становить 0,37 м/км.

Величини локальних похилів р.Дністер значно перевищують середн падіння річки у верхів’ях. Від 0,2 довжини локальні похили суттєво не змінюються і Дністер тече з однаковим падінням, лише із деякими флуктуаціями, зумовленими переважно геологічними особливостями території [1;2]

3. Водний режим ріки

Правобережні притоки Дністра відносять до річок змішаного живлення з переважанням дощового. Значні коливання зимових і літніх опадів зумовлюють своєрідний нестійкий гідрологічний режим. Характерні весняна повінь і осінн дощові паводки.

Середня річна витрата води 330 м3/сек, гідрологічний режим непостійний. Весняна повінь починається на Дністрі в лютому закінчується в червні. Рівень води в річці піднімається на 3-4 м. Витрата води досягає 180-260 м3/сек. Дощові паводки бувають з середини липня до середини вересня, вони досить швидко наростають. За добу вода в річц піднімається в окремі роки на 3 м. Рівень води встановлюється на висоті до 5 м. Льодостав на Дністрі короткий. В окремі зими його немає зовсім.

Яскраво виражена сезонність у розподілі стоку, висока повторюваність паводків (5–12 впродовж року), приуроченість максимальних витрат до літнього періоду, інтенсивне підняття рівня води (0,5 – 1,5 м/добу і більше) і значно повільніше його спадання. Характерне зменшення максимальних витрат та об’ємів весняного водопілля, збільшення витрат літньої та зимової межені. Як наслідок внутрішньорічний розподіл стоку річки став рівномірнішим.

Модуль стоку сягає значних величин: 10-15 л/с з 1 км2 у приток високогір’я, на середньогірських ділянках – у середньому 5 л/с з 1 км2, змінюються від 2,7 – 6,5 л/с з 1 км2 на лівобережжі до 10,0 – 35,5 л/с з 1 км2 на правобережжі.

Багаторічний шар стоку в середній частині басейну р.Дністер становить 300-700 мм. В верхів’ях правобережних притоків р.Дністер його значення складають 800-1000 мм, на лівобережних притоках – шар стоку дорівню 150-200 мм.

Середні багаторічні коефіцієнти стоку річок коливаються від 0,17–0,23 (Подільська височина) до 0,4–0,7 (Передкарпаття і Карпати). Під час екстремальних паводків (1–5% забезпеченості) коефіцієнти стоку правобережних приток сягають 0,74 – 0,92 [3]

4. Термічний і льодовий режим

Термічний і льодовий режим рік формується під дією трьох основних груп факторів: термічних, які обумовлюють тепловий баланс річки в різні пори року; морфометричних (зміна похилів, глибин та ширини русел), які впливають на зміни умов формування термічного і особливо льодового режимів річок або їх окремих ділянок; антропогенних, тобто різних видів господарського використання річок.

Перехід температури води на Дністрі зменшується до 10% від 0,2°С восени. Найвищ значення температури води спостерігаються найчастіше в липні і становлять 26-28°С. На Дністрі відмічена вертикальна зональність температури води. Термічний режим Дністра зумовлюється його великою глибиною, яка сягає 54 м. Це спричинює утворення термострибка, який звичайно формується на глибинах 18-25 м. За цих обставин вода у придонному шарі найбільше прогрівається у вересні–жовтні, коли на поверхні води її температура вже знижується.

Середні дати початку стійких льодових явищ на Дністрі 16-25 листопада. Ранні терміни початку стійких льодових явищ випереджають середні на два-три тижні, а пізні – запізнюються на місяць більше. Льодостав протягом зими часто порушується скресом під час відлиг. Стійким вважається льодостав тривалістю 20 і більше діб.

Навесні льодовий покрив руйнується під впливом тепла і механічної дії води. Середні строки скресу – на початку березня [3]

5. Режим наносів

Найбільший стік наносів у Дністрі (Стрілки, Розділ) складає 300%. Середн багаторічні модулі стоку наносів у сточищі становлять 10,0 – 634,5 т/км2 *рік,стосовно сезонного прояву флювіальних процесів та його багаторічних змін встановлено, що найбільше збільшився стік наносів в осінні місяці (15 – 30 %). Найбільш трансформованим внутрішньорічний розподіл витрат наносів є для річок Дністер (Самбір) і Тисьмениця (Дрогобич). Виконаний аналіз багаторічної динаміки стоку наносів у сточищі верхнього Дністра дав змогу виділити три групи річок: 1) з відносно стабільним режимом витрат наносів і незначними їх змінами з 1950 до 2000 року; 2) з нестабільним режимом і помітними змінами витрат наносів у багаторічному аспекті; 3) з дуже нестабіль-ним режимом і сильними змінами сезонних та багаторічних витрат наносів.

Під донними відкладами розуміють донні наноси і тверді частинки, що осіли на дно водного об`єкту внаслідок внутріводоймних фізико-хімічних і біохімічних процесів, що відбуваються з речовинами як природного, так і техногенного походження.

У донних відкладах р. Дністер переважають алевритові різновиди (82%) з незначними домішками псамітового (14%) та пелітового компонентів (4%). Донні осади представлені чотирма основними типами – мул піщаний (71%), мул глинистий (17%), пісок замулений (10%) та пісок (2%). Вниз за течією вміст піщаних та крупноалевритових частинок спадає і, відповідно, зростає вміст пелітової (< 0,01) та дрібноалевритової фракцій.

Головними глинистими мінералами пелітової фракції донних відкладів є гідрослюда (26%), змішаношарувата монтморилоніт-хлоритова фаза (19%), каолініт (4%,) і хлорит (2%). Специфікою мінерального складу пелітової фракції донних відкладів гідроекосистеми Дністра є незначне переважання гідрослюди над змішаношаруватим монтморилоніт-хлоритовим утворенням. За вмістом породотвірних мінералів у донних відкладах верхньо-середня частина Дністра належить до монтморилоніт-гідрослюдисто-кварцової мінералогічної провінції [4]

6. Гідрохімічний режим

Вода в малих річках України має різний хімічний склад і неоднакову мінералізацію, що зумовлено природними умовами формування стоку. Головною особливістю територіального розподілу показників сольового складу є чітка гідрохімічна зональність із північного заходу на південний схід. Ця зональність не залежить від напрямку течії річок і добре узгоджується з фізико-географічними зонами.

У воді р. Дністер вміст нікелю, кобальту, свинцю та кадмію перевищував фонові показники у 8, 1,5, 12 та 2 рази відповідно. Електронно-мікроскопічні дослідження та результати рентгенівсько дифрактометрії засвідчили, що головними осадо-твірними глинистими мінералами донних відкладів Дністра є гідрослюда, змішано-шарувата фаза монтморилоніт-хлоритового складу, каолініт і хлорит. Серед неглинистих мінералів наявні кварц, кальцит, польові шпати, іноді гіпс. Склад донних відкладів р. Дністер та Дністровського водосховища залежить від низки чинників, серед яких визначальними є геохімічн особливості порід і ґрунтів району, в якому розташована водойма, та антропогенна діяльність людини (промислові й побутові стічні води, внесення мінеральних добрив тощо).

Головними чинниками, які контролюють поведінку мікроелементів у донних відкладах, є природні процеси осадо-накопичення, які зумовлюють практично рівномірний розподіл усіх мікроелементів і визначають геохімічну спеціалізацію Дністра. За вмістом макро компонентів водорозчинна складова донних відкладів р. Дністер і Дністровського водосховища є незмінною і належить до НСО3-Са-Мg групи гідро-карбонатно-кальцієвого типу при мінералізац в межах 300 -1250 мг/л [1]

В цілому розподіл рухомих вмістів макро- і мікрокомпонентів свідчить про задовільний стан Дністра, про відсутність на даному етапі регіонального забруднення донних відкладів басейну Дністра; незначний вплив забруднення зафіксовано лише на декількох локальних ділянках [5]

Спостерігається значний вміст розчиненого кисню (від 94 до 119%), водневий показник (рН) становив 7,70-8,23 одиниць рН, вміст двоокису вуглецю не перевищував 15%. Підвищений вміст кисню в ківшевих просторах вказує на достатній водообмін в межах межківшевих зон.

В умовах хорошого водообміну русловиправні споруди (напівзагати) не мають негативного впливу на гідрохімічний режим.

Вище руслового кар'єру, де режим близький до непорушеного, спостерігається незначна зміна гідрохімічних параметрів по ширині і глибин потоку. Осереднені по перетину значення склали: кисню –55%, рН – 7,8, мінералізац 0,45 г/л, сірководень в пробах не був виявлений.

В зоні кар'єру середня насиченість киснем в придонних областях виявилася рівною 18%, а осереднена по перетину – 49,2% (мінімальна на досліджуваній дільниці). При цьому в застійних зонах вміст кисню був на 10% менше, ніж на стрижні. Концентрація сірководню в придонних областях знаходилася в межах 0,3-1,37 мг/л, що пояснюється наявністю в цих місцях високодисперсно органічної фази.

На ділянці, що знаходиться нижче кар'єру мінімальний вміст кисню в придонній області становив 27%, а осереднений по перетину – 52,2%. Відмічено, що градієнт падіння концентрації кисню на даному перерізі виявився менш сприятливим, в порівнянні з ділянкою непорушеного режиму, що є наслідком утворення наносів і продуцювання сірководню (до 0,16 мг/л).

За результатами лабораторного аналізу, проведеного Державною екологічною інспекцією у Львівській області 11 серпня для контролю за якістю води річок басейну Дністер, виявлено, що мінералізація (загальний вміст солей) не перевищує граничнодопустимої концентрації (згідно з рибогосподарськими нормами водокористування).

Виявлено забруднення річки Дністер амонієм сольовим (1,7 ГДК) в деяких районах. Нітрити в річках басейну Дністра містяться в межах норми. Зафіксовано забруднення завислими речовинами річки Дністер в районі моста Розвадів, річки Дністер на території Самбора та річки Стрв'яж на території с. Луки.

7. Гідробіологічна характеристика

Агрофлора Дністра представлена 75 видами водоростей, з яких діатомові становлять 50%, зелен 40%, синьозелені – 6%, евгленові – 2% від загальної кількості видів.

Протягом вегетаційного періоду основу фітопланктону формують діатомов (38 видів) і зелені (30 видів) водорості.

Дещо бідніша видова різноманітність фітопланктону, порівняно з ншими ділянками Дністра, характерна для угруповань з околиць м.Новий Розділ, що пояснюється значним антропогенним навантаженням, зокрема скиданням стічних вод підприємств хімічної та нафтопереробної промисловості.

Сезонна динаміка фітопланктону безпосередньо залежить від складного комплексу гідрологічних і гідрохімічних умов водойми. В усі сезони досліджуваного періоду домінантною групою водоростей на Дністрі були зелен з загальної чисельності фітопланктону (4530 тис. кл./л) понад 50% становить частка саме зелених водоростей. Улітку видова різноманітність водоростей зростала.

Порівняно з весняним періодом, улітку чисельність фітопланктону знижувалася до 1369,6 тис.кл./л з біомасою 1140,0 мг/м3. Восени рівень розвитку фітопланктону у Дністрі (біля м.Новий Розділ) залишався ще достатньо високим.

Униз за течією Дністра, у міру віддалення від джерел забруднення, а також надходження до нього вод великих правобережних приток (річок Стрий, Свіча, Лімниця) якісний і кількісний склад фітопланктону збагачується. Так, на гідростворі м.Галич у весняний період виявлено 41 вид водоростей.

На розвиток альгофлори Дністра значно впливають паводкові води, які транспортують значну кількість завислих речовин. З підвищенням мутност води кількість видів фітопланктону зменшувалася до 10, серед яких переважали діатомові. Їх чисельність становила 59,9 тис.кл./л за біомаси 105,0 мг/м3.

Загалом, чисельність фітопланктону в літній період була дещо нижчою, ніж навесні й становила 1457,4 тис. кл./л з біомасою 1474,3 мг/м3. Восени видова різноманітність планктонних водоростей на створі біля м.Галич зменшилася до 36 видів, що, безперечно, пов’язане з низькою температурою води. Пересічно, за осінній сезон загальна чисельність фітопланктону становила 753,3 тис. кл./л з біомасою 652,0 мг/м3.

Таким чином, фітопланктон Дністра характеризується бідним видовим складом і низьким кількісним розвитком і складається, переважно, з донних форм діатомових водоростей. Основними екологічними факторами, які лімітують розвиток фітопланктону у верхів’ї Дністра є низька температура води, висока швидкість течії, інтенсивна турбулентність, нестійкість гідрологічного режиму, що зумовлено випаданням атмосферних опадів. У сезонній динаміці фітопланктону виявлено два максимуми: весняний та літній.

В Дністрі зоопланктон характеризуєтьсяся незначною видовою різноманітністю: всього було знайдено 18 видів (коловертки – 9, гіллястовусі та веслоногі ракоподібні 4 та 5 відповідно). Пізніше формується зріле угруповання, видова представленість основних груп зростає. За період досліджень (1984 – 1987 рр.) вчені відмітили близько 50 видів та форм. У водоймі та притоках визначено 64 таксона. Найбільш багато представлені коловертки – 35 видів, а також велігери дрейсени, вперше знайдені в середній течії Дністра [4]

8. Антропогенний вплив на Дністер

Водпостами, які найбільш придатні для визначення антропогенного впливу на стік Дністра, є Заліщики (площа басейну – 24600 км2) і Бендер (66100 км2).

Наявний ряд за стоком води на в/п Заліщики охоплює період з 1895 р. За фактичним рядом, в якому є кілька пропусків, середня багаторічна витрата води по 1999 р. включно становить 228 м3/с. Таким же залишається значення при відновленні пропусків у спостереженнях.

У верхній частині басейну Дністра вода забирається для водопостачання Львова, Івано-Франківська, ще кількох міст. Серед промислових об’єктів виділяється Бурштинська ТЕС.

За даними Держводгоспу України, безповоротний забір вище в/п Заліщики у 1999 р. становив 62,7 млн м3, або 2,0 м3/с. У 1991 р., коли стався розпад СРСР, безповоротний водозабір був істотно більшим: 179 млн м3, або 5,7 м3/с.

Певну вплив на стік річки зумовлює забір води при заповненн ставів і водосховищ, а також додаткові втрати на випаровування. В цілому, роль зазначених чинників у верхній течії Дністра порівняно невелика. Об’єм водосховищ до в/п Заліщики становить 121 млн м3, що відповідає 1,7% стоку річки за один рік. У верхній течії Дністра існує приблизна відповідність між втратами на випаровування і кількістю опадів на водну поверхню. Практично антропогенний вплив відповідає безповоротному водозабору. Для наявного періоду спостережень він становить 1 м3/с. Отже, норма природного стоку на в/п Заліщики дорівнює 229 м3/с, що майже збігається з фактичним значенням водності.

Значно складнішим є питання встановлення стоку на в/п Бендер (Бендери), на якому відомості про середній річний стік є з 1881 р. Насамперед це зумовлено помилковістю даних за останні 10-15 років. Упродовж цього періоду витрати води на в/п Бендер є істотно меншими за дані на Дубосарській ГЕС, або ж на водпостах Оланешть і Незавертайлівка. Виправлені, а також відновлені дан дозволяють отримати значення середнього багаторічного стоку – 309 м3/с.

Антропогенний вплив Дністра до в/п Бендер є істотно більшим, ніж до в/п Заліщики, що передусім зумовлено значно більшим безповоротним водозабором. У межах України річковий стік використовується для водопостачання міст Чернівці, Кам’янець-Подільський. Окрім цього, доволі великим є забір у межах Молдови (у цьому разі виділяється м.Кишинів). У порівнянні з верхів’ям річки значно більше води забирається для потреб зрошення.

Окрім безповоротного водозабору, на річковий стік вплива зарегулювання. На річці створено Дністровське (повний об’єм – 3000 млн м3), Дубосарське (485 млн м3), а також ще кілька водосховищ. Ще один чинник додаткове випаровування з поверхні штучно створених водойм. Зокрема, з поверхн Дністровського водосховища (142 км2) щороку додатково випаровується 35-40 млн м3, що відповідає витраті 1,1-1,3 м3/с.

Врахування усіх перелічених факторів дає змогу отримати природний стік Дністра на в/п Бендер, який би спостерігався у природних умовах, – 314 м3/с [2;4]

9. Екологічні проблеми Дністра

Протягом тривалого часу країна розвивалась на основі екстенсивного підходу до використання власного природоресурсного потенціалу, що й відбилось на показниках використання водних ресурсів у всіх сферах господарювання. Структурна криза в перехідний період позначилась і на зменшенні забору використанні водних ресурсів в басейні Дністра. У 2005р. забрано 692 млн. м3 води, що становить 4,9% від загального забору води в Україні. Відповідно об’єм використання свіжої води в басейні Дністра до 2004р. зменшувався і у 2005р. становив 535млн.м3. Ця тенденція пояснюється значним скороченням виробничих водопотреб у промисловому секторі, а також значним зменшенням витрат води в сільському господарстві, частковим переходом на оборотне та повторно-послідовне водокористування.

Основними компонентами Дністровського водогосподарського комплексу водопостачання населених пунктів, промисловості, сільськогосподарського виробництва, зрошення земель та обводнення посушливих районів, гідроенергетика, водний транспорт, рибне господарство і рекреація.

Аналізуючи господарську структуру водокористування в басейн Дністра за період 1986–2004рр. слід акцентувати на чітких тенденціях закономірностях у використанні водних ресурсів на різні потреби.

Порушення нормативів якості води досягло рівнів, які свідчать про наявні тенденції деградації водних екосистем, зниження продуктивності водойм. Значна частина населення Дністровського басейну використовує для своїх життєвих потреб недоброякісну воду, що загрожує їх здоров’ю.

Найбільшими забруднювачами басейну Дністра являються промислов підприємства та об’єкти житлово-комунального господарства. Особливо забруднюються водні об’єкти басейну солями амонію, нафтопродуктами, важкими металами.

Основними причинами забруднення поверхневих вод Дністровського басейну є:

- скиди неочищених та недостатньо очищених комунально-побутових промислових стічних вод безпосередньо у водні об’єкти та через систему місько каналізації;

- надходження до водних об’єктів забруднюючих речовин з поверхневим стоком води з забудованих територій та сільгоспугідь;

- ерозія ґрунтів на водозабірній площі.

Нераціональне використання води у всіх сферах людської діяльност призвело до значних наслідків в даному регіоні, паводки і повені набули катастрофічного характеру, що призводить до значних пошкоджень та руйнування гідротехнічних споруд.

На сьогодні залишається актуальною проблема екологічного стану водних об’єктів басейну Дністра. Системний аналіз сучасної екологічної ситуац в басейні Дністра та організації управління охороною і використанням водних ресурсів дав змогу окреслити коло найбільш актуальних проблем, які потребують розв’язання, а саме:

› надмірне антропогенне навантаження на водні об’єкти внаслідок екстенсивного способу ведення водного господарства призвело до кризового зменшення самовідтворюючих можливостей річок та виснаження водноресурсного потенціалу;

› стала тенденція до значного забруднення водних об’єктів внаслідок неупорядкованого відведення стічних вод від населених пунктів, господарських об’єктів і сільськогосподарських угідь.

› використання відсталих технологій сільськогосподарського виробництва, низької ефективності комунальних очисних споруд, що призводять до забруднення води органічними та біогенними речовинами;

› погіршення якості питної води внаслідок незадовільного екологічного стану джерел питного водопостачання;

› недосконалість економічного механізму водокористування реалізації водоохоронних заходів;

› недостатня ефективність існуючої системи управління охороною та використанням водних ресурсів внаслідок недосконалості нормативно-правової бази організаційної структури управління;

› відсутність автоматизованої постійно діючої системи моніторингу екологічного стану водних басейну Дністра, якості питної води і стічних вод у системах водопостачання і водовідведення населених пунктів і господарських об’єктів.

Екологічне оздоровлення річкових басейнів повинно бути одним із найважливіших пріоритетів державної водної політики, основною метою якої ма бути відновлення і забезпечення сталого функціонування річкових екосистем, якісного водопостачання, екологічно безпечних умов життєдіяльності населення господарської діяльності та захисту водних ресурсів від забруднення й виснаження.

Вирішення зазначених проблем можливе при виконанні Закону України Про Загальнодержавну програму розвитку водного господарства України”, як документу, який включає ряд галузевих програм і пріоритетні заходи, реалізація яких забезпечить подальший соціально-економічний розвиток регіону [5]

10. Водоохоронні заходи Дністра

З метою досягнення доброї якості води, забезпечення раціонального безпечного водокористування як фактора стійкого розвитку регіону в межах території України із урахуванням транскордонних аспектів, збереження біологічного різноманіття і стійкого екологічного стану у басейні в 2008 роц було складено угоду про співробітництво у галузі використання і охорони водних ресурсів басейну річки Дністер між містами: Львів, Івано-Франківськ, Тернопіль, Хмельницький, Чернівці, Вінниця, Одеса. Дія даної Угоди розповсюджується на водні ресурси і водні екосистеми річки Дністер на території України, включаючи поверхневі і пов’язані з ними підземні води.

Для досягнення мети угоди, сторони зобов’язуються:

· сприяти розробц впровадженню моделі басейнового управління водними ресурсами річки Дністер;

· сприяти створенню та ефективній роботі Басейнової Ради Дністра;

· сприяти розробці і виконанню програми екологічного оздоровлення басейну і покращення якості води, що розроблятиметься на підставі загально-басейнових цілей і стратегії, визначених у Плані управління річковим басейном;

· сприяти співробітництву в управлінні водними ресурсами між державними органами та органами місцевого самоврядування у областях басейну, водокористувачами та громадськими організаціями;

· здійснювати обмін нформацією екологічного, гідрологічного, метеорологічного та водогосподарського характеру;

· координувати зусилля щодо залучення міжнародної технічної та економічної допомоги для досягнення стратегічної мети Угоди;

· здійснювати спільні дії щодо розвитку співробітництва з відповідними органами управління водними ресурсами річки Дністер у Республіці Молдова.

Висновки

Басейн Дністра (8,7% від площі України) охоплює малі річки східних схилів Українських Карпат і річки південно-західної частини Подільсько височини. Значні коливання зимових літніх опадів зумовлюють своєрідний нестійкий гідрологічний режим. Термічний режим Дністра зумовлюється його великою глибиною, яка сягає 54 м. Це спричинює утворення термострибка, який звичайно формується на глибинах 18-25 м. Найбільший стік наносів у Дністрі (Стрілки, Розділ) складає 300%.

За результатами лабораторного аналізу виявлено, що мінералізація (загальний вміст солей) не перевищує граничнодопустимої концентрації.

З метою досягнення доброї якості води, забезпечення раціонального безпечного водокористування, збереження біологічного різноманіття і стійкого екологічного стану у басейні в 2008 році було складено угоду про співробітництво у галузі використання і охорони водних ресурсів басейну річки Дністер.

Перелік посилань на джерела

1. Вишневський В.І. Річки та водойми України. Стан і використання. К., 2000.

2. Географічна енциклопедія України. – К.: “Українська радянська енциклопедія”, 3 томи. – 1989-1993. – 416, 480, 480 с.

3. Малі річки України: Довідник / За ред. А.В. Яцика. – К.: Урожай, 1991. – 296 с.

4. Паламарчук М.М.. Закорчевна Н.Б. Водний фонд України (Довідковий посібник): - Київ: Ніка-Центр, 2001. – 388 с.

5. Водне господарство в Україні / За ред. А.В. Яцика, В.М. Хорєва. К.: Генеза, 2000. – 456 с.