Прислів'я обов'язково граматично та інтонаційно оформлене судження і, як таке, співвідноситься не з словом, в основі якого лежить певне поняття, а з реченням [42, 51].

Судження у прислів'ї може мати характер ствердження (Скрипливе дерево довго живе; Де руки й охота, там спора робота) або заперечення (Немає науки без муки; Згаяного часу і конем не доженеш).

Прислів'я можуть формулювати пряму постійну закономірність (Згода будує, а незгода руйнує; Мир та лад — великий клад; Радість красить, а печаль палить; Двічі молодим не бути) або зумовлену (Невесело на світі опити, коли нікого любити; Не купити ума, як нема; Не жаль плакати, коли є за чим), вони можуть також виливатися у форму поради, настанови, рекомендації, підказаних досвідом, певною життєвою закономірністю (Для приятеля нового не цурайся старого; Чого сам собі не зичиш, того й другому не жадай; Говори мало, слухай багато, а думай ще більше; Не всякому слуху вір) [70, 345].

Для них характерні різні фонетичні повтори, асонанс та ін. На особливу увагу заслуговує тут рима. Прислів'я, як і взагалі народна поетична мова, визначається виразною ритмічністю і здебільшого також зримованістю.

3вукова гармонія та інші художні властивості прислів'їв, як і майже всіх типів фразеологічних одиниць, посилюють духовне переживання людини, сприяють формуванню її різних видів вищих емоційних процесів — соціальних, нтелектуальних, естетичних. Саме зміст фразеологізмів, їх ідейне і експресивне звучання є важливим естетичним чинником у формуванні індивідуально суспільної свідомості людини, її любові до нашої великої Батьківщини, до творчої праці. Отже, вивчаючи фразеологічні одиниці, не можна не зважати й на х емоційний характер, бо справжнє шукання істини неможливе без людських емоцій [42, 52].

«Приказка, - визначає відома дослідниця М. Рибникова, - це зворот мови, вислів, елемент судження ».

Приказка «сама по собі є щось недомовлене: вона вимагає свого кінця і розвитку, інод підмета, іноді присудка, іноді відповіді на запитання» [63, 17].

Приказка влучний, образний народний вислів. Зміст його, на відміну від прислів'їв, не має звичайно повчального характеру, їй, як правило, властива синтаксична незавершеність, часто вона являє собою вкорочене прислів'я.

У сучасній українській мові широко вживаються такі приказки: вивести на чисту воду; Як сніг на голову; мовчання — знак згоди; надоїв як гірка редька; собаку з'їв та численна кількість подібних..

Прислів'я приказка — це певний жанр усної народної творчості; близькість їх між собою безсумнівна. Що ж до різниці між ними, то поки що вчені до кінця не визначили ще строгих і незаперечних рис відмінності, хоч і висловили щодо цього ряд думок [42, 52].

У спеціальній літературі робиться також спроба розмежувати прислів'я і приказки на основі їх змісту та пізнавального значення в практиці спілкування: прислів'я висловлюється про предмет взагалі, про предмет як логічний клас, а приказка завжди конкретна у вираженні окремого явища, вона висловлюється про окремий предмет, а тому в формі одиничного судження.

Цим визначається і різна роль прислів'я і приказки в художньому творі. Приказка звичайно тільки називає предмет, явище, факт, а прислів'я вживаються для того, щоб обґрунтувати зображуване явище, факт, довести правильність висловлено думки. Приказка в художньому творі, головним чином, є засіб показу; прислів'я засіб доказу, обґрунтування. Прислів'я виступає як висловлення повчальне, таке, що має пізнавальну цінність, виражає присуд, узагальнююче судження про дійсність, чого не мають, за незначним винятком, приказки.

Приказка (вона теж має структуру речення) за своїм змістом завжди однопланова. Класично правильна приказка передбачає тільки прямий смисл змісту висловлювання (Коса дівоча краса) [70, 347].

Досить типовими моделями прислів'їв та приказок є прості непоширені речення, що складаються лише з головної пари, як-от: Очі — міра, душа віра; Совість — порука; Мова — не полова; Спати — не воювати та ін.

Енергійност висловлення надає опущення підмета {Продав— загубив, купив — найшов), присудка чи взагалі головної пари (До людей — по розум, до матер — по серце).

Поширеною конструкцією цих одиниць є сконденсовані безсполучникові складні речення типу: Зна кума — знає півсела; Жениться — переміниться; Не побігаєш — не пообідаєш і под.

Художня виразність і емоційна наснага прислів'їв та приказок підсилюється такими стилістичними засобами, як ритмічність і римування окремих компонентів (Проти віку нема ліку; Який рід, такий плід; 3 краси не пити роси; До милування нема силування; Що з воза впало, те пропало; За наше жито та нас і бито), повтор однокореневих слів чи одноструктурних словосполучень (Біда біду перебуде: одна згине, десять буде; Собаці собача смерть) [70, 348].

Фразеологічн одиниці — такі, як прислів'я, скажімо, — тою чи іншою мірою відтворюють багатогранні явища життя. Але вони відображають їх по-різному: одні з них нещадно таврують людські вади гострим сарказмом або легкою, поміркованою ронією, другі — надають виразові глибокого співчуття та жалю, треті — подають добру пораду тощо, допомагаючи людині в її житті та боротьбі, наприклад:

1. Прислів'я заохочує, підтримує та підбадьорює людину: не святі горшки ліплять; вовків боятися — в ліс не ходити; коли вже за щось взявсь — веди до краю; чия відвага, того й перевага.

2. Прислів'я навчає та виховує людину: хліб не той, що в полі, а той, що в державній коморі; під лежачий камінь вода не підтече (не підійде); життя прожити — не поле перейти; хліб-сіль їж, а правду ріж; умій жартувати, та знай, коли й перестати.

3. Прислів'я виражають іронічне, гумористичне та сатиричне ставлення суспільства до тих чи інших людських вад: прощай, розуме, я з горілкою зустрівся; а я панського роду, п'ю горілочку, як воду; як спить, так не їсть а як їсть, то не дрімає; і комар коня звалить, якщо ведмідь допоможе.

4. Прислів'я радить людині: сій добрим зерном і вчасно уродить рясно; не кидай слів на вітер; сиди до сивої коси, а за п'яничку не йди; їж поки рот свіж; вустоньки зав'януть, ні на що не глянуть; дев’ять разів мір, а раз утни; не обмежуйсь планом— виростеш титаном; поли густо, то не буде пусґпо; одна рада добре, а дві ліпші; добра та рада, де щирая правда; де оком не доглянеш,

там калиткою доплатиш; не тоді коня сідлати, як уже треба сідати; добриво в полі — врожай у коморі; працюй, як Озерний,— будуть ниви в зерні.

5. Прислів'я застерігає людину: до часу глек воду носить.

6. Народ створив багато прислів'їв, що розвінчують зарозумілих, недотеп тощо: не кажи «гоп», поки не перескочиш; розуміється, як ведмідь на зорях; розбалакалася, як свиня з гускою [42, 54].

Прислів'я приказки відзначаються великою різноманітністю граматично організації, мають виразні художньо-стилістичні особливості.

Внаслідок багатовікового шліфування в усній мові народу прислів'я і приказки набули особливої завершеності форми, виняткової компактності, лапідарності.

Стал словесні формули, що являють собою часто повторювані в писемному й усному мовленні влучні вислови видатних осіб — письменників, філософів, учених, політичних діячів — об'єднуються під назвою крилаті вислови. На відміну від прислів'їв приказок та інших типів фразеологічних одиниць, що давно стали безіменними витворами, крилаті вислови зберігають більш чи менш прозоро зв'язок із першоджерелом виникнення (літературним чи конкретно історичним).

Ось кілька широко відомих крилатих висловів, уживаних у сучасній українській літературній мові: У ріднім краї навіть дим солодкий. (Гомер); Прийшов, побачив, переміг. (Юлій Цезар); Людина людині вовк.(Плавт); Золота середина. (Горацій); Золотий вік. (Гесіод); Факти — уперта річ. (Е. Елліот); Час працює на нас. (В. Гладстон); Від великогодо смішного один крок. (Ж.— ф. Сармонтель); Інші часи — інш пісні.

(Н. Буало); Любовний трикутник. (Г. Ібсен); Хто бере — усе той тратить; Хто дає—усе придбав. (Шота Руставелі); Ведмежа послуга. (І. Крилов); Видимий світові сміх і невидимі йому сльози. (М. Гоголь); А судд хто? (О. Грибоєдов); Герой нашого часу. (М. Лєрмонтов); Сидіти між двома стільцями. (М. Салтиков-Щедрін); Людина в, футлярі; Якби чого не сталося. (А. Чехов); Людина — це звучить гордо. (М. Горький); Світ ловив мене, та не спіймав. (Г. Сковорода); Де згода в сімействі; Смерть одна розлучить нас. (С. Гулак -Артемовський); У нас нема зерна неправди за собою; Караюсь, мучуся, але не каюсь.(Т. Шевченко) Треба всюди, добрі люди, приятеля мати. (С. Руданський) та ін. [70, 351].

Серед утворень, які традиційно відносять до класу «крилатих», є кілька структурних груп:

а) Окрем слова узагальнено-метафоричиого вжитку, слова-символи, як-от: назви певних чимось визначних (часто за міфологічними уявленнями) географічних об'єктів (Аркадія, Едем, Олімп, Парнас, Голгофа, Мекка та ін.), у тому числі найменування населених пунктів, місцевостей, де відбувалися вирішальні бої чи якісь історично важливі події (Грюнвальд, Канни, Полтава, Сталінград, Холодний Яр), особов назви певних історичних, міфологічних і літературних персонажів із світової та вітчизняної класики (Крез, Колумб, Антей, Прометей, Геркулес, Герострат, Сатрап, Златоуст, Гамлет, Дон-Кіхот, Робінзон,

Держиморда, Плюшкін, Кирпа- Гнучкошеенко-в, Калитка, Стецько).

б) Словосполучення типу: мертві душі (за назвою твору М. В. Гоголя) — люди, що втратили всяке значення; менший брат — євангельський вислів — людина (люди) не високого громадського становища, напр.: «З народною волею народилася і любов до меншого брата, народилося народолюбство» (П. Мирний).

в) Речення – прості чи складні, як-от: « Лиш той ненависті не знає, хто цілий вік нікого не любив » (Л. Українка); « Нове життя нового прагне слова» (М. Рильський) та ін.

г) Структури ускладненого типу – розгорнуті цитати на зразок підкреслених у тексті: « Мені ще з молодих років пам’ятається один афоризм політичного діяча й письменника стародавнього Рима – Катона Старшого Марка Порція. Він говорив: « Життя людини подібне до заліза. Коли пускати його в діло – воно стирається, якщо не пускати, то його іржа з’їдає »(П. Тичина).

Багато яскравих, гранично виразних висловів, переходячи із мови в мову, нерідко стають здобутками багатьох чи майже всіх народів, тобто набувають справді міжнародного характеру, збагачують інтернаціональний фразеологічний фонд.

До крилатих висловів належать не тільки вирази відомих діячів науки та літератури, але й біблійні та євангельські вислови типу «кинути камінь»; «камінь спотикання»; «не лишити каменя на камені», «єгипетська робота», «не хлібом диним», «неопалима купина», «знамення часу», «співати Лазаря» тощо. Будь - який крилатий вислів, афоризм, прислів'я або ідіоматичний вираз мають елементи виразності [42, 65].

Серед словесних груп, нерозкладних за структурою і цілісних за значенням, звертають на себе увагу термінологічні словосполучення, поява яких зумовлена постійним розвитком різних галузей науки, техніки, мистецтва та ін.

Термінологічн словосполучення можуть мати двочленну, рідше— тричленну і більше структуру: атомна енергія; регресивна асиміляція; масштаб цін; капітан першого рангу; старший сержант технічної служби.

Щодо приналежності складених термінів до фразеологічної системи мови у науковій літератур співіснує кілька поглядів. В. В. Виноградов вважає за цілком можливе залучати складені терміни до класу фразеологічних одиниць: «Окремо повинні бути розглянені цілісні словесні групи, що є термінами, тобто виступають у функц найменування,— пише він.— Пряме, логічно виправдане відношення терміна до позначуваного ним предмета чи поняття створює нерозривність фразово структури, робить відповідну словесну групу еквівалентом слова» [18, 358].

Підкреслюючи ознаку цільності номінації, яка панує над структурною окремістю, О. Ахманова вважає усі складені терміни і найменування також органічною частиною фразеології. Із суттєвими обмеженнями відносять складені терміни до фразеологічної системи С. Ожегов і Б. Ларін. На думку С. Ожегова, переважна більшість складених термінів являє собою вільні словосполучення, які з мовного погляду «зберігають усі ознаки відношень означення і означуваного, відношення роду і виду», наприклад, площа нагріву, температура топлення, усічений конус. Фразеологічними одиницями С. Ожегов вважає складені терміни лише типу коротке замикання, благородні метали, північне сяйво і под.

У складі фразеологічних фондів мови розглядає термінологічні словосполучення сучасна лексикографічна практика: і перекладні, і загальномовні тлумачн словники віддають належне цій категорії лінгвістичних одиниць, подаючи х або разом із «класичними» фразеологічними одиницями або виділяючи їх в окрему спеціальну рубрику [51, 51].

За функціональними ознаками до фразеологічних зворотів близькі афоризми, сентенції, аксіоми тощо. Це види мовних висловів, що є важливими засобами вислову різних понять.

Афоризми (з грецьк. - визначення, вислів) - це короткі, влучні, оригінальні вислови або судження, що формуються в одному, двох або більше реченнях, авторами яких переважно видатні представники літератури, мистецтва, науки, культури. Афоризми містять загальну філософську, моральну, етичну думку, є яскравими за звучанням, мають своєрідно піднесене стилістичне, зокрема риторичне, забарвлення. Часто будуються на синтезі і парадоксі:

Хто любив - той не забув,

Хто забув - той не любив.

Хто любив і все ж забув,

Видно, він любить забув.

Сентенція (з лат. - думка, судження) - це лаконічно і влучно схоплений вислів морально-повчального або філософського змісту. Своєю структурою і змістом сентенція близька до прислів'їв. Наприклад: Вірний приятель - то найбільший скарб.

Цитата (з лат. - проводжу, проголошую) - це дослівний уривок, вислів, фрагмент з тексту чи статті або чиїсь слова, що подаються письмово або усно. Цитата не підлягає ні структурній, ні семантичній зміні. Наприклад: «Примарний блиск живе одну хвилину, правдивому немає у віках загину» (Й.В.Гете "Фауст").

Аксіома (з грецьк. - значиме, засвоєне положення) - це вислів-твердження певної теорії, що приймається без доведення і служить підставою для доведення інших тверджень. Зі структурної сторони аксіома характеризується переважно стабільним, чітко встановленим розташуванням компонентів в рамках всього вислову. З семантично сторони аксіома у своїй смисловій сукупності виражає певну незаперечну істину, що не потребує доказів. Аксіоматичні вислови відіграють важливу роль у мові, підкреслюють її естетичний характер і є невід'ємною складовою частини мовного стилю науки і техніки. Наприклад: Земля обертається навколо своєї осі; нічого нема без причин; дія відповідає протидії (акція відповідає реакції). Ряд аксіоматичних виразів наближається своєю структурою до фразеологічних сполучень. Наприклад: Без повітря, води і світла людина не може існувати [30, 89].

Фонд прислів’їв, приказок, крилатих висловів і складених термінів формувався протягом багатьох сторіч зусиллями не одного покоління. Ці та інш фразеологічні звороти вживаються у різних стилях мови і надають їй виразності, динамічної тональності, національної самобутності.

Емоційно забарвлені фразеологізми широко використовуються в художньо-белетристичному, публіцистичному, розмовно-побутовому та епістолярному стилях літературної мови.

У діловому та науковому стилях фразеологіми не мають помітних експресивних властивостей, емоційного забарвлення і образності: порушити питання, згідно з оригіналом, закликати до порядку, ліквідувати заборгованість, охорона природи, експериментальне стадо (також поле, ділянка) та ін.

Частина фразеологізмів уживається в усіх стилях мови і вважається стилістично нейтральною, наприклад: крок за кроком, так чи інакше, нічого подібного, замкнене коло, поставити крапку, мати на увазі, зрозуміла річ, знайти спільну мову та ін.

Широк функціонально-стилістичні можливості фразеологічних зворотів зумовлюються також тим, що їм властива синонімічність: вони можуть вступати в синонімічн зв'язки як з окремими словами, так і між собою. Наприклад: перебільшувати робити з мухи слона; утекти — накивати п'ятами, дати тягу; викривати (когось) виводити на чисту воду, зривати маску; ні те ні се – ні риба ні м’ясо – н пави ні гави – ні богові свічка ні чортові кочерга.

Це насамперед прислів'я, приказки, афористичні образні вислови та різні жартівлив й анекдотичні вирази: де згода, там і вигода; під лежачий камінь вода не тече; укусить і меду дасть; п'яте колесо до воза; як бригадир порядкує, так бригада працює; як горох при дорозі; ні в тин, ні в ворота; як мертвому кадило; нема хліба — їж пироги [20, 176].

Вивчаючи фразеологію, не можна ігнорувати явища, які протягом історії виникають у процесі контактування з сусідніми і далекими народами, не можна не зважати на взаємовплив та взаємозбагачування мов, взаємопроникнення у ці мови відповідно фразеології. Це взаємопроникнення сприяє утворенню певних пластів, шарів фразеолог тої чи іншої мови. Крім основного, дуже численного і неповторного пласта фразеологічних одиниць, творцем яких є український народ, сучасна українська фразеологія складається з таких основних шарів:

1) Загальнослов'янська фразеологія. Вона поширена з найдавніших часів у всіх або майже всіх слов'янських мовних групах, хоч і не завжди в однаковому оформленні. Цей фразеологічний шар давньоруська мова дістала як спадщину від спільнослов'янської мови — основи, яка розпалася далеко ще до появи перших писаних слов'янських пам'яток. Цей фразеологічний шар, певне, кількісно обмежений, але він виразно свідчить, як і інші дані, за спільність походження усіх слов'янських мов і надзвичайну близькість їх ще в перші віки історичного життя різних груп слов'янства, в період, коли існувало вже давнє письменство. На жаль, цей найдавніший пласт спільнослов'янських фразеологізмів майже зовсім не досліджений.

Спільний для всіх чи майже всіх слов'янських (та й не тільки слов'янських) мов фразеологічний матеріал, що знайшов своє відбиття у культовій літературі перших віків старослов'янського письменства. І це цілком зрозуміло. Воно було могутнім засобом поширення самобутньої слов'янської культури, яка ні в чому не поступалася перед культурою інших народів. Наприклад, в українській літературній мові ще й тепер уживаються фразеологізми, походження яких тісно пов'язане з старослов'янською книжною мовою, з її посередництвом у передачі, зокрема на Русь, іще давнішого — біблійного фразеологічного набутку: корінь зла; кромішна (безпросвітна) пітьма; і плоть і кров; на сон грядущий; не від миру сього; берегти, як зіницю ока; святая святих; нічтоже сумняшеся (анітрохи не вагаючись, без найменшого вагання); око за око; зуб за зуб; у поті чола; глас пророка, що волає у пустині; наріжний камінь; притча во язиціх; ім'я їм легіон (легіон = 10.000); перекувати мечі на рала; вовк в овечій шкурі тощо. Ці і подібні вживані й тепер здебільшого крилаті вислови біблійного походження.

В українській фразеології займають певне місце загальнослов'янські вислови типу «водити за ніс». Цей сталий вислів, крім східнослов'янських мов, широко відомий в інших слов'янських, зокрема в польській і болгарській.

Культов фразеологічні одиниці часто зберігають лексико-граматичні особливост старослов'янської мови: «притча во язиціх», «своя своїх не познаша», «на сон грядущий» та багато інших, подібних до них.

Абсолютна більшість біблійних, зокрема євангельських фразеологізмів, утратила ознаку свого походження і вживається тепер з новим, переносним значенням. Вони переосмислилися вже не відбивають світогляду і моралі своїх творців. Чимало з них не потребують відновлення їх первісного значення, встановлення «внутрішньо форми».

2) Давньоруська фразеологія, виникнення якої пов'язане з окремим існуванням давніх діалектів східних слов'ян, з існуванням давньоруської мови.

Вона, як засвідчують писані пам'ятки давньої Русі, охоплює значно ширше коло питань суспільного буття, зокрема економіку, політику, побут, у тому числі й родинн стосунки тощо. Це надбання мовної спільності предків українців, росіян білорусів. Ці фразеологічні вирази й тепер ще у значній своїй частині відом всім східнослов'янським мовам, їх знаходимо ми в давньоруських пам'ятках; частина їх книжного походження, частина має або мала у минулому народно-говірний характер. Найтиповіші з них іду на ви, (почати війну, осідлати коня); взяти на щит (захопити город); метати бісер перед свинями; чинимо відомо; кому що, а курці просо; вовків бояться — в ліс не ходити; руці задіти (накласти на себе руки); товкти воду в ступі; указати путь (прогнати); перемивати кісточки тощо.

Зрозуміло, що давньоруські фразеологізми зазнали значних змін, а почасти й зовсім зникли. Деякі з них змінили тільки зверхній вигляд, зберігаючи в основному своє по передн значення [42, 10].

Крім того, українська літературна мова поповнює свої фразеологічні ресурси з багатьох джерел, а саме:

1) з виробничо-професійної лексики: підвести фундамент (з мови будівельників); підвищувати тон (з мови музикантів); дружній черед вовк не страшний (з мови пастухів); іти в ногу (з мови військових);

2) з політичної, наукової, публіцистичної та художньої літератури: люди доброї волі; розбити кайдани; холодна війна; вивести на орбіту; людина в футлярі і под.;

3) з влучних виразів видатних людей: Людина — це звучить гордо

4) (М. Горький); Учітеся, брати мої, думайте, читайте (Т. Шевченко); Чуття єдиної родини (П. Тичина);

5) з біблейських висловів: вавілонське стовпотворіння;

6) око за око, зуб за зуб; святая святих;

7) з антично літератури та міфології: Геркулесові стовпи (крайні межі у яких-небудь діях); лебедина пісня — останній прояв якої-небудь діяльності (від повір'я, що ніби лебідь співає один раз у житті перед смертю); крокодилов сльози (в оповіданнях давніх греків і римлян говорилося, що крокодил, з'їдаючи свою жертву, нібито плаче — звідси і походить цей вислів).

Фразеологія української мови — це продукт багатовікової мовної творчості нашого народу; це, як і сама мова, за образним висловом Панаса Мирного,— «...жива схованка людського духу,...багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, свої сподіванки, розум, досвід, почування» [82, 57].

Відтак, фразеологічне багатство української мови здавна привертає увагу дослідників митців. Але тривалий час лише частина фразеологічних матеріалів (прислів'я, приказки, приповідки) публікувалась у фольклорних збірках або використовувалась для пояснення лексичних значень слів у різних (переважно перекладних тлумачних) словниках. Систематичне збирання фразеології і видання власне фразеологічних збірок та словників почалося порівняно недавно.

Отже, бачимо, що ознайомлення учнів з фразеологізмами у шкільному віці, зокрема в початковій школі, спонукає до використання цілеспрямованої системи вправ, для розвитку фразеологічних умінь та навичок, яка б забезпечувала формування пізнавального інтересу учнів до рідної мови.

Розділ 2. Лінгводидактичні принципи організації роботи з фразеологізмами в початковій школі

2.1 Особливості роботи з фразеологізмами на уроках рідної мови

Одним з найголовніших завдань початкового навчання рідної мови є збагачення словника учнів. Успішне його виконання має велике значення для розвитку мовлення мислення дітей молодшого шкільного віку. Розширення лексичного запасу учнів необхідною умовою засвоєння не лише мови, а й інших предметів.

До найяскравіших стилістичних засобів мовлення належать фразеологічні звороти, або фразеологізми. Більшість із них мають оцінне значення, тобто відображають позитивну або негативну характеристику предмета, явища, вчинку. Фразеологізм, що вдало вживається, пожвавлює мовлення, робить його емоційнішим [40, 13].

По-справжньому прищеплювати учням любов до рідної мови, викликати захоплення багатством різноманітністю її виражальних засобів, розвивати чуття мови і виховувати високу культуру мовлення неможливо, якщо не брати до уваги мовних перлин фразеологізмів.

У кожній мові є величезний запас фразеологічних висловів, у яких відображено образне мислення народу, мудрий досвід, набутий сотнями поколінь.

Фразеологія стала об’єктом дослідження багатьох мовознавців. Зокрема, можемо назвати таких: М. Демський, Л. Коломієць, Ф. Медведєв, В. Ужченко, Л. Скрипник, М. Шанський, О. Пономарів, Л. Авксентьєв, В. Виноградов та інші.

Виникнувши у певній ситуації, в конкретних життєвих обставинах, фразеологічний зворот завдяки своїй стислості, влучності, образності набуває потім здатност продовжувати функціонування і в інших контекстах, стає доречним у зовсім інших життєвих ситуаціях і лексичних зв'язках. Використовуючи, скажімо, вислів сім раз відміряй, а раз відріж, ми зовсім не маємо на увазі кравецьких справ чи взагалі будь-якого відмірювання або різання, а хочемо лише підкреслити необхідність бути обережним. Коли запевняємо, що до якогось місця рукою подати, то аж ніяк не думаємо, що туди і справді можна дістати рукою, а тільки образно висловлюємо думку про недалеку відстань.

Фразеологізми надають мові виразності, динамічності, емоційності. Людина, яка не користується ними, позбавляє себе одного з найяскравіших засобів висловлення думок почуттів.

Відомо, що володіння фразеологією допомагає школярам висловлюватись експресивно й образно, точно й лаконічно. Ознайомлення дітей зі стійкими висловами української мови, з прислів'ями, приказками збуджує пізнавальний інтерес до цих зворотів, до використання їх в усному і писемному мовленні. Це, у свою чергу, сприяє активізації творчості й самостійності школярів на уроках.

Основн завдання, що передбачають роботу з фразеологічними одиницями, такі: збагачення фразеологічного запасу учнів; комунікативна спрямованість навчання, введення фразеологізмів у мовленнєву практику; активне вживання фразеологізмів в усному та писемному мовленні; підвищення культури мовлення дітей [6, 18].

Особливістю оволодіння українською мовою є те, що вона є не тільки предметом вивчення, але й найважливішим засобом виховання і розвитку особистості. У зв’язку з цим важливого значення набуває розв’язання проблеми формування культури спілкування учнів з опорою на фразеологічне багатство української мови – стійкі сполучення слів, що репрезентують вербальне і невербальне спілкування.

Уміння дотримуватися етичних норм завжди високо цінувалося у суспільстві. Знання норм етики, застосування їх у поведінці та мовленні свідчать про гарні манери. У мовленнєвій комунікації під цим розуміють володіння етикетною культурою, уміння контролювати свої почуття, емоції, керувати своїм характером, волею, поведінкою. Дотримання етикетних норм передбачає вияв таких якостей, як ввічливість, чемність, тактовність, уважність, доброзичливість, стриманість. Виражаються ці якості через певні мовленнєві дії [74, 19].

Виконуючи настанови навчальної програми, вчителі мають якнайбільше уваги приділяти розвиткові мовлення учнів, розширенню їхнього загального і мовного світогляду. Істотну роль тут відіграє робота з фразеологізмами, ознайомлення з фразеологічним багатством української мови, вироблення навичок користування цими виражальними засобами. Проте не можна, на жаль, сказати, що роботі над фразеологією приділяється достатня увага на уроках у більшості наших початкових середніх шкіл.

Особливост оволодіння фразеологічним багатством української мови в початкових класах предметом вивчення таких методистів: Соловець Л., Тесленко О., Ляхової Т., Барабаш В., Мельничайка В. та багатьох інших.

З фразеологічними зворотами — стійкими словосполученнями, зміст яких часто прирівнюється до значення слова, учні знайомляться аж у 5 класі. У молодших класах ця робота, як така, програмою не передбачена, і тому багато вчителів навіть не намагається роз'яснювати дітям суть таких словосполучень, хоч учн постійно стикаються з ними, читаючи художні тексти — як програмові, так призначені для позакласного опрацювання. Очевидно, ці класоводи вважають, що значення фразеологічних висловів школярі зрозуміють на основі власного мовного досвіду або контексту.

Практика показує, що такі сподівання на стихійне засвоєння дітьми мовних засобів не завжди обґрунтовані. Нерідко молодші школярі, не розуміючи значення фразеологізму, все ж схоплюють у цілому зміст тексту, і нерозуміння залишається непоміченим ні вчителем, ні самими учнями. Таке читання аж ніяк не сприя виробленню в учнів уваги до слова, більше того, в них може вкорінитися шкідлива думка, ніби для розуміння цілого тексту зовсім не обов'язково вникати у суть кожної деталі. Часом діти, мислячи конкретно, сприймають фразеологізми буквально, на основі лексичних значень їхніх компонентів. Це теж створює значн перешкоди у засвоєнні змісту прочитаного. Натрапивши, наприклад, на репліку: ось де собака заритий, учень починає думати, про якого собаку йдеться, хто коли його зарив, перестає стежити за розвитком сюжету. І, розуміється, чим менш досвідчений читач, тим частіше така небезпека йому загрожує. Це мусять враховувати класоводи, які мають справу саме з читачами-початківцями.

Робота проводиться у практичному плані – ознайомлення зі значенням стійких словосполучень, фактами багатозначності фразеологізмів, їх прямого й переносного змісту. На уроках мови це пов'язується з опануванням граматики правопису, при читанні - зі спостереженнями над словом і стійкими словосполученнями в художньому мовленні. Обсяг і кількість виучуваного матеріалу визначає вчитель, враховуючи його доступність і доцільність [6, 19].

Недоліки в засвоєнні фразеологізмів не обмежуються лише тим, що учні не розуміють їхньо семантики. Є чимало фразеологічних зворотів, цілком зрозумілих молодшим школярам. До них належать передусім ті, складові частини яких зберегли або майже зберегли своє лексичне значення (тільки його й бачили, брати за душу, не спускати ока, стояти на своїм, наступати на п'яти і т. ін.) або ж ті, що поширилися у місцевому розмовно-побутовому мовленні. І все ж учні вдаються до фразеологізмів надзвичайно рідко. Мабуть, у процесі навчання діти зазнають надто великого впливу наукової і ділової мови, тому на уроках вислови, характерн для повсякденного мовлення, сприймаються ними як недоречні. Навряд чи треба доводити, що це негативно позначається на мовному розвитку школярів.

Починати ознайомлення з фразеологічними зворотами слід з перших років шкільного навчання. Для такої роботи бажано використовувати фразеологічні вислови з чітко визначеним компонентним складом і стійкою структурою, найбільш поширені, доступні для розуміння учнів молодших класів. Як мінімум, треба довести до свідомості дітей суть тих фразеологізмів, що трапляються у текстах підручників, звертаючи основну увагу на особливості їхньої семантики [42, 41].

Формування в школярів навичок роботи з фразеологічним словником теж має дуже важливе значення. Вміння ним користуватися сприяє збагаченню мови дітей, розвивається пам'ять, підвищується грамотність, виховується звичка працювати самостійно.

Навчати молодших школярів умінню користуватися фразеологічним словником доцільно в три етапи:

1. Пояснення на прикладах як користуватися словником.

2. Виконання вправ на знаходження потрібних зворотів.

3. Виконання фразеологічних завдань на збагачення знань і самоконтролю.

Перед цим учитель пояснює вихованцям значення фразеологізмів, потім пропонує їм дати своє тлумачення стійких зворотів, що порівнюються зі словниковим.

Уже в початкових класах варто систематично збагачувати фразеологічний словник, записувати вислови у спеціальні словники, які школярі можуть вести в алфавітному порядку або за темами, причому ці словники бажано зберігати протягом всього навчання, поповнюючи їх.

Користуватися фразеологічним словничком-мінімумом корисно не лише на уроках української мови, а й на інших, а також на позакласному читанні. Його можна застосовувати і для перекладів з російської мови на українську. Словник буде необхідний у роботі з синонімами.

Важливо не лише кількісно збагатити словник школярів, а й виробити в них навички самоконтролю, розуміння значень окремих компонентів цілісних стійких словосполучень. Цінність і ефективність фразеологічної роботи в школі не стільки в тому, щоб учні використовували якусь певну кількість фразеологізмів, скільки в тому, щоб сформувати в них потребу афористично оформляти свої думки, бажання самостійно застосовувати найрізноманітніші фразеологічні звороти [6,19].

Працюючи над фразеологізмами, насамперед слід добитися, щоб діти розуміли їх значення. Для цього необхідно добирати відповідні тренувальні вправи, виконання яких да змогу усвідомлювати смисл фразеологічних зворотів. Бажано звертатися спершу до прямого значення словосполучень, а потім — до переносного [6, 20].

Навіть тоді, коли значення фразеологізму цілком зрозуміле, доречно звернути на нього увагу, порівняти з іншим, нефразеологічним висловом. В цьому разі доцільно запитати, як можна сказати по-іншому, або й навести потрібний вислів. Робити це необхідно тому, що, розуміючи значення стійкого словосполучення, діти не можуть передати його іншими словами (скажімо, навернулися сльози — готовий був заплакати, сидіти мов на голках — незручно себе почувати і т. ін.), не розуміють, що така можливість є. Зіставляючи фразеологізми та їхні смислов відповідники, вчитель сприятиме формуванню уявлень про багатство рідної мови.

Коли в тексті є фразеологізм, семантично близький до розглянутого раніше, зіставляємо і порівнюємо їх. Отже, молодші школярі практично засвоюють синоніміку фразеологізмів.

У ході такої роботи є змога ознайомити дітей не тільки з семантикою фразеологічних зворотів, а й з деякими структурними особливостями, з специфікою використання, з їхнім стилістичним забарвленням. Для цього, зіставляючи фразеологічний зворот з його лексичним відповідником, запитуємо дітей, який вислів здається їм кращим, виразнішим.

Тільки його й бачили — більше його не бачили.

Не кожному спаде на думку — не кожен здогадається.

Піде, облизня спіймавши — не досягне своєї мети.

Спину гне у наймах — працює у наймах.

У нього похолонуло на серці — він злякався і т. ін.

Можливо, не всі учні відчують емоційно-експресивну силу фразеологізмів, але обов'язково знайдуться такі, котрі запевнятимуть, що речення з фразеологізмом в одному раз «смішніше», у другому — «сумніше» чи «виразніше», що коли ми скажемо: спину гне, то ніби більше співчуваємо наймитові і т. ін. Такі висновки, нехай нечіткі, і не до кінця усвідомлені, надзвичайно цінні: це перші стилістичн спостереження школярів.

Тут же з'ясовуємо, які фразеологізми учні чули у мові дорослих, підкреслюємо їх розмовний характер, наголошуємо на тому, що такі вислови властиві не тільки художній літературі, що їх має використовувати кожен. [42, 43-44].

Первинна семантизація проводиться не лише на ілюстративній основі, з використанням наочності, а й у грі. В ході її відбувається найбільш ефективне засвоєння мовленнєвої одиниці (запам'ятовування її значення, звучання, структурно цілісності).

Наступним етапом в опануванні фразеологічних одиниць є проведення тренувальних вправ на засвоєння парадигмо-синтагматичних властивостей фразеологізму, з одночасним закріпленням значення, вимови, структури фразеологічної одиниці, її написання. Бажано, щоб вона вводилася тільки у вивчених мовленнєвих конструкціях.

Виробити у молодших школярів уміння розуміти значення фразеологізмів, використовувати їх в усному й писемному мовленні — завдання складне. Особливу увагу при цьому доцільно приділяти відповідності фразеологізмів, їх здатності вступати у смислов зв'язки з іншими словами [6, 20-21].

Під час опрацювання будь-якого мовного матеріалу варто включати фразеологізми у тексти вправ, записувати з учнями речення, до складу яких входять стійк сполучення слів, і принагідно з'ясовувати їх значення. На жаль, у підручниках з мови для початкових класів таких текстів і речень майже немає, а добирати їх не завжди легко.

Бажаючи, щоб скарби фразеології були не тільки зрозумілими для учнів, а й ставали надбанням їхнього власного мовлення, вчитель мусить подбати про систему вправ, у ході виконання яких вироблялись би потрібні практичні навички.

Передусім бажано, щоб діти запам'ятовували фразеологічні вислови. Тому при кожній нагод треба не лише звертати увагу на фразеологізм, з'ясовувати його значення, а й радити запам'ятати.

Пізніше варто запропонувати дітям у тексті або вказаному уривку чи абзаці знайти вислів з певним значенням і запам'ятати його.

Наступним етапом роботи над фразеологізмами може бути заміна їх словами. Виконуючи так завдання, діти навчаться помічати неподільні звороти у текстах, які їм доводиться читати у класі й дома. У бесідах про позакласне читання вчителев варто запитати, чи не помічали діти у прочитаних творах цікавих висловів, заохочувати кожну знахідку.

Більшо самостійності потребує добір фразеологічних висловів з певним значенням (скажімо, сміятися, даремно, стежити, поступово, ледарювати, утекти, зазнаватися). Щоб полегшити завдання, можна у довідці подати список фразеологізмів, з-поміж яких учні шукатимуть потрібні (крок за кроком, байдики бити, задирати носа, накивати п'ятами, сушити зуби, за живіт братися, дати драла, очей не спускати, ні за цапову душу. Але у будь-якому раз треба стимулювати власні шукання учнів, відзначати кожний самостійно знайдений фразеологічний зворот. Подібну роботу слід організувати під час аналізу письмових вправ, пропонуючи замінити слова неподільними висловами, щоб пожвавити заняття.

Спираючись на досвід роботи у школі, дані експериментального навчання, під час добору фразеологізмів для засвоєння молодшими школярами керуються такими критеріями:

1)доступність фразеологізмів для дітей молодшого шкільного віку;

2)значення фразеологізмів в етичному вихованні та для розвитку світогляду;

3)вживання фразеологізмів у різних життєвих ситуаціях;

4)врахування сфери їх уживання (уникнення фразеологізмів з історичної і публіцистичної літератури та ін.);

5)відповідність фонетичних, лексичних, синтаксичних особливостей фразеологізмів граматичному матеріалу, який вивчається у початковій школі (наприклад, під час вивчення теми "Розрізнення відмінків менників" пропонується розглянути фразеологізм рукою подати) [38, 10].

Фразеологізми поряд зі словами є будівельним матеріалом речення. Вони суттєво доповнюють номінативний фонд мови. Отже, вивчення фразеології в школі є важливою справою, має як пізнавальні (освітні), так і практичні цілі.

Вивчення фразеології суттєво розширює знання учнів про мову, в нашому випадку українську. Школярі ознайомлюються з однією з основних одиниць мови — словом (поряд зі звуком і реченням), а також фразеологізмом, який має лексичне граматичне значення, а також з тим, що слово і фразеологізм різними відношеннями пов'язані з іншими одиницями мови. Учні одержують відомості про те, що слова і фразеологізми у мові не ізольовані одне від одного, а об'єднан певними відношеннями. Вивчення фразеології допомагає виявити багатство фразеологічного запасу мови.

Практичн цілі вивчення фразеології — формування навчально-мовних фразеологічних вмінь сприяють створенню умов для роботи з мови в різних напрямах: над орфографією граматикою, над збагаченням лексичного і фразеологічного запасу учнів.

Щодо фразеологізмів, то учні повинні знати такі відомості: визначення, ознаки подібності фразеологізмів і слів, компонентний склад, наявність лексичного та граматичного значень у фразеологізмах, існування синонімів та антонімів серед фразеологічних одиниць.

Ознайомлення з лексичними та фразеологічними поняттями утворює базу для роботи над розвитком мовлення, яка є надто важливою в початковій школі.

Фразеологізми дуже приваблюють дітей, їх цікавить не тільки семантика фразеологізмів, а й те, як і звідки з'являються у мові усталені сполучення із значенням і вживанням окремого слова. Учні на позакласних заняттях із задоволенням ведуть бесіду з таких питань:

1. Перетворення вільного словосполучення у фразеологізм.

2. Джерела фразеологізмів: висловлювання визначних осіб, художні твори, приказки та прислів'я.

3. Тематичні групи фразеологізмів: фразеологізми, що називають частини тіла людини, риси характеру, прикмети погоди і т. ін.

Фразеологія, пройшовши довгий шлях, увійшла в шкільний курс мови, збагативши його поняттями, які пов'язані з семантикою мови. Завдання вчителя полягає в тому, щоб, навчаючи учнів, не знизити уваги до багатства мови в гонитві за практичними цілями навчання мови, які розуміють дуже вузько.

Вирішенню цього завдання значною мірою сприяють міжпредметні зв’язки, оскільки не можуть успішно розв’язуватись у вузьких рамках викладання одного предмета. Внутріпредметні й міжпредметні зв’язки зумовлені не лише дидактичними міркуваннями, а й особливостями розвитку мислення і мовлення школярів, сучасними вимогами щодо оволодіння державною мовою. Міжпредметні зв’язки у вивченні мови істотно підвищують рівень викладання, сприяють вихованню всебічно розвиненої особистості, яка зможе здобувати знання і застосовувати їх у практичній діяльності. Викладання знань з урахуванням міжпредметних зв’язків допоможе вчителеві розкрити єдність між теорією мови і практикою застосування, повно і всебічно показати учням широку сферу функціонування мови, сприятиме підготовці молоді до розуміння, а згодом і розв’язання сучасних наукових, соціальних і виробничих завдань, які потребують відповідних мовленнєвих умінь.

Необхідність враховувати зв’язки між різними науками переконливо доводив ще давньогрецький філософ Платон. Універсальну для свого часу теорію про зв’язок освітньої і виховної діяльності створив Я.А. Коменський, уперше сформулювавши одну з найголовніших вимог дидактики: усе, що перебуває у взаємозв’язку, повинно викладатися в такому ж зв’язку.

Досліджуючи міжпредметні зв’язки як педагогічну проблему, виходимо з праць М. Баранова, І. Звєрєва, Я. Коменського, В. Маткіна, Е. Моносзона,

М. Скаткіна, А. Усова, В. Федорова та ін., в яких обґрунтовується педагогічна доцільність взаємозв’язків між навчальними предметами для забезпечення системності знань. При цьому обов’язковим врахування загальноосвітніх навчально-виховних завдань: формування наукового світогляду; ідейно-політичне, моральне, трудове, патріотичне виховання учнів на основі сформованих програмових умінь і навичок; політехнічна підготовка учнів; формування загальнопредметних умінь у видах діяльності, спільних для різних дисциплін (пізнавальної, навчальної, мислительної, практичної, мовленнєвої).

Здійснення міжпредметних зв’язків на практиці викликає у вчителів немало труднощів: як організувати пізнавальну діяльність учнів, щоб вони уміли встановлювати зв’язки між різними навчальними предметами; як викликати у них інтерес до світоглядних питань науки; яким чином об’єднати зусилля учителів різних предметів у досягненні виховного ефекту навчання

Ефективність міжпредметних зв’язків на уроках української мови забезпечується, по-перше, загальним предметом навчальної діяльності учнів засвоєнням основ наук; по-друге, комплексною реалізацією навчально-виховних завдань і змістом шкільних дисциплін; по-третє, системою активізац пізнавальної діяльності учнів. Міжпредметні зв’язки української мови з іншими навчальними предметами розрізняються: 1) за контактами з іншими дисциплінами (генетичні, зіставні, функціональні); 2) за змістом (фактичні, понятійні, теоретичні); 3) за метою використання (доповнююч поглиблюючі, порівняльні, вступні, узагальнюючі); 4) за часом і формами реалізації: на уроці (розповідь, бесіда, самостійні завдання, міжпредметн уроки), у домашній роботі (завдання і твори міжпредметного характеру), у позакласній роботі (міжпредметні гуртки, факультативи, олімпіади, комплексні екскурсії). Зв’язки рідної мови з іншими предметами виступають дидактичною умовою засвоєння фразеології, яка неодмінно вживається в усіх сферах людської діяльності. Завдяки своїм характерним рисам цілісності, нерозкладності, стійкості та відтворюваност фразеологізми можуть виступати в ролі термінів і наукових понять. Вони краще запам’ятовуються, швидше відтворюються в пам’яті, викликають інтерес у школярів, активізують їхню увагу, вносять елементи новизни й цікавості, посилюючи увагу і до того предмета, звідки вони взяті [77, 23].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5