Сучасна вітчизняна економіка характеризується процесами концентрації та інтеграції капіталів різних сфер господарської діяльності, які проявляються на практиці виникненням нових організаційно-господарських структур - ФПГ. Останнім притаманні наявність крупного промислового капіталу і можливості акумуляції та мобілізації значних фінансових ресурсів. Саме крупний капітал формує попит і пропозицію на ринку, визначає умови ціноутворення, реалізує глобальні інвестиційні програми.

Зміни в ринковому середовищі формують умови для створення не тільки нових організаційно-господарських структур нтегрованого капіталу, але й докорінно змінюють форми їх взаємовідносин на ринку, включаючи стратегії їх розвитку.

Накопичений світовий господарський досвід свідчить, що вивести національну економіку з депресивного стану, здійснити фінансування інвестиційних процесів і розповсюдження нових технологій можливо тільки за допомогою висококонцентрованого капіталу. Об'єднання капіталів да змогу збільшити обсяг інвестицій у виробничі проекти за рахунок власних позичених коштів.

Це досягається внаслідок, по-перше, того, що великомасштабний процес концентрації та інтеграції капіталу дає змогу наростити масу використовуваних фінансових ресурсів. По-друге, об'єднання різних функціональних форм капіталу, представлених різними інститутами, да багатократний ефект використання грошових засобів. По-третє, коли відбувається спільне використання індивідуальних капіталів з різними кругообігами циклічністю обігу, капітали взаємно доповнюють один одного, полегшують переорієнтацію ресурсів з метою підвищення дохідності і відновлення порушено рівноваги.

1. Загальні положення про ФПГ

Масштабність виробництва, викликана НТР глобальними світовими господарськими процесами, призвела до пошуку нових джерел накопичення капіталу, що виявляється як в злитті самих промислових компаній, так і в об'єднанні капіталів різних сфер господарської діяльності - виробничої, торгово-посередницької, фінансової, науково-дослідної тощо.

Об'єднання капіталів і утворення на цій основі великих організаційно-господарських структур корпоративного типу знаходяться під впливом вузької спеціалізації підприємств, орієнтації галузей на локальні і регіональні ринки, нерозвиненості ринкових інститутів інформації, правового забезпечення відтворювальних процесів.

Рис. 1 - Склад фінансово-промислових груп

Корпоративні новоутворення, що виникають, являють собою не розподільну суму капіталів, а цілісну економічну систему, наділену новими властивостями, певним характером руху і формами існування. Спільне використання капіталу з різними кругообігами і циклічною обіговістю да змогу забезпечити оперативну переорієнтацію ресурсів з метою відновлення порушеної рівноваги і стабілізації зростання дохідності. Виникаюча на основ взаємопроникнення і переплетіння фінансового і промислового капіталів нова організаційна форма - фінансово-промисловий капітал - відображає складну еволюцію крупного капіталу. Організаційний склад ФПГ поданий на рисунку 1.

До складу ФПГ входять різноманітн підприємства та організації, які відрізняються і за формою, і за характером капіталу, і за специфікою організації господарської діяльності. Це визнача різний підхід до аналізу і оцінки ланок ФПГ.

В російській економіці зареєстровано 75 ФПГ. Експерти вважають, що в майбутньому слід очікувати 150-200 ФПГ. ФПГ Рос формуються, головним чином, навколо ресурсних галузей і мають в своєму розпорядженні набагато більше засобів, ніж інші суб'єкти російської економіки. Найбільші компанії Росії за ринковою вартістю (капіталізацією): PAT Газпром", PAT „ЄЕС Росії'", нафтові компанії „Лукойл", Юкос", „Сургутнафтогаз", „Сіданко", „Сибнафта", Славнафта", „Баш-нафта", а також „Мосенерго", Ростелеком", PAT „Норільський нікель" тощо.

Подібно російським найбільші українські ФПГ нині являють собою міцний сплав фінансового, економічного, політичного, адміністративного та інформаційного капіталів. „Олігархічні" групи мають власне єство, їм характерні сутнісні особливості, самобутність. Проте не можна говорити про чітку лінію демаркації між ними, з одного боку, та регіональними галузевими лобістськими утвореннями - з іншого. Експансія впливу великих ФПГ на різні сфери економічної та політичної реальності спричинила посилення зв'язку з нтересами інших типів політико-економічних груп. Для власників управителів", наприклад, підприємств гірничо-металургійного комплексу (а нтерес до нього виявляють фактично всі основні ФПГ), актуальними є питання збереження функціонування галузі в режимі так званого „експерименту", що триває. Спостерігається також тісна „прив'язка" найпотужніших ФПГ до конкретних регіонів, де сконцентровані їх основні ресурси і які є плацдармом для розширення горизонтів діяльності. Такі позиції уможливлюються через своєрідне входження у резонанс інтересів ФПГ та адміністративних еліт регіонів, які становлять кістяк регіональних політико-економічних груп. Справжніх (великих, макрорівневих) ФПГ лише декілька і їх варто назвати. Перш за все, це „група Рената Ахметова", групи „Інтерпайп", „Приват", Індустріальний союз Донбасу (ІСД). Для ілюстрації можливих тенденцій оновлення „вищо ліги" політико-економічних груп країни розглянемо також основні позиції та потенціали таких угруповань, як групи „УкрСибБанку", „Укрпромінвесту" - „Рошен", ,Аваль" та деяких інших.

Внаслідок конкурентної боротьби в бізнесовому середовищі відбуваються постійні зміни. Тому наведена дал характеристика фінансово-промислових груп є лише базою для роздумів подальшого аналізу.

2. Характеристика основних бізнес-груп

В 2004 р. три українці увійшли до щорічного списку світових мільярдерів американського ділового журналу „Форбс". Форбс" пише, що зараз в світі є 691 мільярдер, вони походять з 27 різних країн, найбільше з них - американців. Ренат Ахметов очолює український контингент мільярдерів. Він на 108-му місці. Його статки оцінюються у 5,4 мільярда доларів. На 207-му місці Віктор Пінчук - з 3,4 мільярда і на 320-му місц Сергій Тарута, у якого 2 мільярди доларів.

Бізнес-середовище Рената Ахметова.

В 1995 р. Ахметов створив „Донторбанк" використав його скромні активи для скуповування неприбуткових промислових підприємств України під час високої інфляції і економічного спаду. „Ми купили Єнакіївський метзавод за 6 млн. дол., - розказує підприємець. - Він був в жахливому стані, зовнішні борги становили 300 млн. дол. Завод виробляв 1 млн. т сталі за рік і був приречений на загибель". Але тут з'явився Ахметов. Тепер заборгованості немає. У виробничі об'єкти було вкладено 450 млн. дол. Нині завод виробляє 2,5 млн. т сталі і скоро досягне 4 млн. т. Інш підприємства також були придбані за викидними цінами [1].

„Особиста" компанія Р. Ахметова - System Capital Management" (SCM), створена як ЗАТ у 2000 p. АРС - це одна з найкрупніших компаній SCM, за якою простежується новітня для групи спеціалізація:

- закріплення прав власності, що перебува в різних формах контролю з боку корпоративних учасників ФПГ;

- легалізація прав власності основних еліт та лідерів групи;

- формування основ ефективного антикризового менеджменту на підконтрольних підприємствах.

„АРС" передав SCM право на управління Авдієвським коксохімом, і одразу ж після цього це зробив і тісно пов'язаний з „ДАНКО" ВАТ „Сілур". „ІСД" та SCM кооперуються для керівництва ВАТ Азовмаш", де створюють спільний проект - „Українську промислово-транспортну компанію" [2]. З усього видно, що еліта донецько ФПГ працює не тільки на остаточне закріплення приватної власності на виробничий потенціал регіону, а й починає формувати на їх основі стійкий бізнес. Донецька ФПГ фактично завершила етап всеосяжної, хоч і еклектичної, приватизац всього, що неправильно лежить". На часі отримати віддачу від приватизованих об'єктів. Відтак синхронно з темою антикризового менеджменту ма вирішуватися проблема модернізації підприємств, оскільки абсолютна більшість виробничих одиниць регіону і технологічно, і фізично застаріли, зносилися.

Через закриту компанію SCM Ахметов волод рядом сталеливарних, металургійних і вугільних підприємств, а також розважальних компаній, на яких працює 300 тисяч людей. Крім того, йому належить донецький футбольний клуб „Шахтар", розкішний готель, регіональний оператор мобільного зв'язку і великий місцевий банк. Нині він вклав 250 млн. дол. в будівництво нового футбольного стадіону. В склад холдінгу SCM входять 37 компаній, утворюючих два повністю інтегрованих ланцюги - металургійний електроенергетичний, а також два банки і велика страхова компанія.

Виконавчий директор SCM Олег Попов: „Ми забезпечуємо приблизно 10 % ВВП країни. Ми намагаємося інтегруватися в Європу, хочемо стати ближче до ринків, до споживачів. У нас уже є завод в Італії, Ferriera Valsider, який виробляє мільйон тонн прокату для автомобільно промисловості і машинобудування. Ми беремо участь в конкурсі з купівлі 49 % акцій турецького метзаводу Ердемір... Ми починали чотири роки назад із Сармата" та „Азовсталі". Якщо брати структуру бізнесу SCM, то металургійне виробництво займає зараз відсотків 80. Будемо приділяти більше уваги кінцевій продукції, ми вже займаємося трубним бізнесом. Ми розробили довгострокову стратегію розвитку ГЗК. Знову ввели в дію шахту ім. Орджонікідзе. Створили 800 робочих місць і вважаємо, що в принципі це дуже вигідний для нас бізнес. Обсяги інвестицій на Північному і Центральному ГЗК впродовж майбутніх п'яти років становитимуть приблизно 1,6 млрд. дол. Ми плануємо збільшити видобуток руди, щоб виробляти до 21 млн. т концентрату. Зараз виробляється 13 млн. т. Макіївський меткомбінат не придбали, тому що нам Макіївка не була цікавою. Вона не входила в нашу стратегію. Як відомо, прокатні стани вигідн тоді, коли вони ближче до споживача, у нас же внутрішній ринок дуже маленький. А щоб забезпечити тих людей, які виробляють у нас напівфабрикат, ми повинн знайти ринок збуту напівфабрикату. Простіше купити стани в Європі і бути ближче до кінцевого споживача. Всього ми плануємо інвестувати впродовж п'яти років 3 млрд. дол. Приблизно 30 % з них будуть власні кошти, а інші - позичені. Ми плануємо, зрозуміло, позичати менше коштів. Вони нам знадобляться не на органічне зростання, а на купівлю підприємств. Попередня оцінка турецького металургійного проекту - більше 1 млрд. дол. Обкотиш - більш низький переділ, ніж навіть сляби, але це хороший бізнес. Всі ми бачимо, яке величезне значення мають природні ресурси, як виросло в ціні вугілля, як „виросла" залізна руда. І для того, щоб застрахувати свою позицію в металургійному бізнесі, необхідно йти на придбання, зокрема, сировинних вугільних ресурсів - в Австралії, Росії чи в Україні. Зараз думаємо, що робити з „Сарматом". Взагалі ми намагаємося провести ревізію наших підприємств, подивитися на них зовсім іншими очима." [3].

Компанія «АРС», яка контролює на сьогодн 75% ринку коксу та коксохімічної продукції України в 2011 році за оцінками повинна відійти від активної роботи на ринку. В результаті прийнято рішення про передачу «АРСа» компанії «МетІнвест», дочірньої компанії SCM створеної рішенням зборів акціонерів ЗАТ SCM 16 січня 2010 року. Відповідно всі механізми контролю «АРСа» над коксохімічними, вугільними, вуглезбагачувальними та іншими підприємствами передаються дочірній компанії SCM. Кінець «АРСа» - це свідчення про глобальні процеси в компанії Ахметова. В 2008 році рентабельність гірничо-металургійного бізнесу Ахметова суттєво знизилась. Частково це відбулось внаслідок зміни влади, але основними причинами все ж залишаються економічні. А за результатами 2009 року Р. Ахметов збільшив свій статок до 12 млрд. дол., чому сприяла чергова зміна влади та сприятлива кон'юнктура на ринку [4].

Індустріальний союз Донбасу (ІСД) виник у грудні 1995 р. Його співзасновниками стали Донецьке регіональне відділення Академії технологічних наук України, Академія технологічних наук України, Академія економічних наук України, Донецька торгово-промислова палата, ВАТ ,Азовінтекс" (м. Маріуполь), ЗАТ „Візаві". Остання структура стала найбільш визначальною в ІСД. Головою ради директорів корпорації ІСД є Сергій Тарута.

Нині ІСД контролює ВАТ ,Азовсталь", ВАТ ,Алчевський металургійний комбінат", ВАТ „Харцизький трубний завод", ВАТ „Алчевський коксохімічний завод", ВАТ „Дніпропетровський трубний завод", ВАТ „Енергомашспецсталь", агрофірми „Ольга" Зоря", Діанівську птахофабрику, ЗАТ „Бахмуцький аграрний союз", ВАТ Каранський елеватор". Через структуру Донецького індустріального союзу контролюють шахту „Красноармійськвугілля", шахту ім. Бажана (ДХК Макіїввугілля"), шахту „Родинська" (ВО Червоноармійськвугіл-ля"), шахту „Холодна балка" (ДХК Макіїввугілля"), шахту „Північна" (ДХК „Макіїввугілля"), шахта Комуніст" (ДХК „Жовтень-вугілля"), шахту „Краснолиманську". Корпорація ІСД контролює Авіакомпанію „ІСД-Авіа", Краматорський цементно-шиферний комбінат „Пушка", НДІ гірничої механіки ім. Федорова, ВАТ „Узнафтагазбуд" (на території Узбекистану), ВАТ „Центральний гірничо-збагачувальний комбінат", 51% акцій ЗАТ „Степнотехсервіс" (Таврійський ГЗК), 25% ВАТ Азовмаш", ВАТ „Слов'янський завод важкого машинобудування, ВАТ Сніжнянськхіммаш", ВАТ „Старокраматорський завод важкого машинобудування", ВАТ „Дружківський машинобудівний завод", ВАТ Кам'янський машинобудівний завод", завод гірничорятувальної техніки Горизонт", а також спільно з ЗАТ „АРС" корпорацію „Укрвуглемаш" (шість заводів в Україні та два російські підприємства). Цій групі також належить Камиш-Бурунський залізорудний комбінат, ряд залізорудних і марганцевих ГЗК. ІСД є великим газотрейдером, що закуповує газ у „Ітери", у Туркменістані й Узбекистані. Під контролем ІСД перебуває футбольний клуб Металург". Експерти схильні зараховувати до сфери впливів ІСД нтернет-видання Pro-Ua й „Інвест-газету" [5].

Прорватися на ринки ЄС українські металурги намагаються непрямими методами. Ефективним способом стала купівля активів - невеликих сучасних металургійних заводів - у країнах ЄС. Таким чином вже давно й успішно діють російські підприємства: закордонні придбання мають Северсталь", „Евразхолдинг", Новолипецький, Магнітогорський меткомбінати та група „Мечел". Нещодавно українські ФПГ ввійшли в коло по-європейському орієнтованих інвесторів. Куплений у конкурентний боротьбі з ндо-британським велетнем мет-завод Huta Czestochowa в Польщі поряд з угорським Dunaffer дав можливість ІСД увійти на новий ринок. Підприємство, що коштувало ІСД чималих грошей (заплачено близько 380 млн. дол., а з урахуванням нвестпрограми й погашення боргів сума доходить до мільярда доларів), може стати першим, але далеко не останнім придбаним у Польщі. Раніше ІСД викупив значний пакет акцій метало-торговельної організації Zlomrex S.A. Крім цього, ІСД претендує на купівлю вугільних шахт Jastrzebska Spolka Weglowa S.A., коксохімічного заводу Koksownia Przyjazn Sp., комплексу трубних заводів Walcownia Rur Jednosc.

Група „Інтерпайп".

Групу створив у 1990 р. 30-річний кандидат технічних наук Віктор Пінчук. Спеціалізація „Інтерпайпу" - металургія, труби великого й середнього діаметрів. Нині у складі групи перебувають Науково-виробнича інвестиційна корпорація „Інтерпайп", українсько-американська компанія „Байп", акціонерний банк Кредит-Дніпро". У власності „Інтерпайпу" - ВАТ „Нижньодніпровський трубний завод", ВАТ „Новомосковський трубний завод", ЗАТ Нікопольський завод безшовних труб", ВАТ „Нікопольський завод феросплавів", 6 цукрових заводів (Сумсько-Степанівський, Воронезький, Низівський, Буринський, Чупахівський, Пивненківський).

Найбільшими акціонерами та клієнтами банку Кредит-Дніпро" є Українсько-американське товариство з іноземними нвестиціями „Лого-імпекс", ВАТ „Нижньодніпровський трубопрокатний завод", AT „Південформатика", ВАТ „Нікопольський південнотрубний завод", ЗАТ „Нікопольський завод нержавіючих труб", ВАТ „Алчевський металургійний комбінат", ВАТ Дніпропетровський завод з ремонту й будівництва пасажирських вагонів", ВАТ „Алчевськкокс", ЗАТ Промарматура", „Сетаб Україна", ВАТ „Завод ,Дніпропрес", ВАТ Дніпровський металургійний завод ім. Комінтерну". „Інтерпайп" управляє активами дніпропетровського ВАТ „Втормет" і Нікопольського ЗАТ Ремонтний завод".

Віктор Пінчук, за даними української преси, отримав також контроль над курортно-рекреаційним комплексом Криму. Упродовж тривалого часу „Інтерпайп" є головним спонсором московського Театру імен Ленінського комсомолу („Ленком"). У складі медіаімперії Віктора Пінчука перебувають телевізійні канали СТБ, „Новий", ICTV, дніпропетровський 11-й канал, газета „Факты и комментарии" [5].

Разом з Р. Ахметовим В. Пінчук в 2004 р. купив комбінат „Криворіж-сталь" за 700 млн. дол. Ця незаконна угода була ліквідована в 2005 p., коли „Криворіжсталь" був перепроданий Фондом держмайна компанії Міттал Стіл за 4,6 млрд. дол.

Група „Приват" четверта після SCM Ахметова, ІСД та „Ітер-пайпу" Пінчука бізнес-структура України.

„Приват" володіє значними активами в нафтовому, металургійному бізнесі, особливо у феросплавному, виробництв харчових продуктів, а також низкою інших об'єктів. Бізнес-група „Приват" народилася в 1991 p., коли Ігор Коломийський і ще два партнери - познайомилися з Сергієм Тигіпком. Він запропонував відкрити банк. На той час, щоб відкрити банк потрібно було 50 мільйонів рублів - тоді це дорівнювало приблизно 1 мільйону доларів".

Говорячи про природу свого стартового капіталу, один із власників групи Боголюбов згадав, що починав у радянсько-фінському підприємстві, яке продавало комп'ютери на території СРСР. Тоді ж він познайомився з Коломийським. Потім вони працювали в Москві в структурі, що централізовано завозила в Україну телевізори, холодильники, калькулятори.

В нафтовому секторі бізнес-група волод акціями найбільшої в Україні нафтовидобувної компанії „Укрнафта", а також двох нафтопереробних заводів на заході країни - „Нафтохімік Прикарпаття" (м. Надвірна, Івано-Франківська обл.) і НПК „Галичина" (м. Дрогобич, Львівська обл.). Володіє великою кількістю бензозаправних станцій, працює з ТНК й іншими компаніями. Серед активів групи в металургійному бізнес гірничо-збагачувальний комбінат „Суха балка" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровська обл.), „певна частка участі" у Південному ГЗК і в металургійному заводі ім. Петровського (м. Дніпропетровськ), а також пакети акцій коксохімічних заводів -„Баглійкокс", Дніпродзержинський КХЗ Дніпропетровський КХЗ ім. Калініна. „Привату" належать два ГЗКу з видобутку марганцевої руди - Марганецький і Орджонікідзевський (Дніпропетровська обл.), частка в другому в країні Запорізькому завод феросплавів і контроль над третім в Україні Стахановським заводом феросплавів. Бізнес-група „Приват" бере участь у феросплавному заводі в Румунії. Його купили в ліквідатора, реанімували, він дуже успішно зараз працює.

Сумарна вартість підприємств групи, крупними пайовиками якої є Ігор Коломийський, Геннадій Боголюбов і Олексій Мартинов, за приблизними підрахунками, оцінюється в 1,5 млрд. дол. І. Коломийський: „Група „Приват" - не холдінг і не корпорація. Тут не можна проводити аналогії з „Інтерпайпом", ІСД або SCM. Мартинов пріоритетно займається феросплавами. Боголюбов - президент „Приват-банку". Я займаюсь більше корпоративними справами, нафтовим напрямом, частково - металургійним. Якщо переможе справедливість і Нікопольський завод феросплавів (НЗФ) повернуть державі, то ми братимемо участь у конкурсі на придбання контрольного пакета НЗФ. Пінчуком цей завод був придбаний незаконно. Нам не потрібно продавати Нікопольському заводу феросплавів руду. Так, в 2003 р. Пінчук відмовився її у нас купувати, внаслідок чого були закриті деякі виробничі потужності на тих підприємствах, на яких він її традиційно брав. І для того, щоб відновити це виробництво нині, необхідно зробити інвестиції, набагато більші коштів, витрачених на зупинку цього виробництва. Тому на сьогодні та кількість руди, яку виробляє Орджонікідзе і Марганець, повністю реалізується, а зайвої руди для Нікополя у нас немає. Тому якщо ми, у випадку проходження ряду процедур та конкурсу, станемо власниками заводу, потрібно буде серйозно думати над тим, як перерозподілити сировинні потоки, як забезпечувати рудою НЗФ. Ми готові за 40 % акцій каналу 1+1 заплатити 100 млн. грн. Ми купили Алапаєвський металургійний завод в Росії, оскільки це добрий будівельний майданчик, і ми його розглядаємо як перспективне місце для побудови електроферо-сплавного виробництва. Більше року ми ведемо переговори про придбання в США феросплавного заводу, але там проблеми: завод-банкрут і знаходиться під судом" [6].

В 2005 р. посилилось протистояння між бізнесовими групами „Приват" та „Ітерпайп" відносно власності на НЗФ. Посварилися вони, коли справа дійшла до розподілу феросплавної галузі народного господарства. За „Приватом" завжди простежувалося бажання монополізувати якийсь сегмент ринку. Спочатку це був ринок нафтопродуктів Дніпропетровсько області, потім гірничо-збагачувальна промисловість, і от ФПГ зайнялася ринком феросплавів. Багато хто з аналітиків вважає, що це цілеспрямована схема ведення бізнесу „Приватом", що дає змогу одержувати в перспективі надприбутки.

Справа в тому, що „приватовці" на той час контролювали не тільки гірничо-збагачувальні комбінати, які постачають сировину виробникам, але й два з трьох феросплавних заводів. Для повно монополії залишався один - НЗФ. Однак цього разу на шляху до монополії став Віктор Пінчук. Саме після того, як його структури зосередили під своїм контролем акції „Нікопольського заводу феросплавів", в Україні почалася так звана „феросплавна війна".

Кілька слів про самий предмет розбрату. ВАТ Нікопольський завод феросплавів" займає монопольне положення в Україні з виробництва електроферомарганцю й силікомарганцю. Виробничі потужності заводу дають змогу щорічно випускати понад 1,2 млн. т продукції.

Частка продукції НЗФ на світовому ринку феросплавів становить 11,5 %. Основними ринками збуту є Україна, Росія, країни Євросоюзу, Близького Сходу, Південно-Східної Азії, Латинської Америки, в які експортується 70% продукції НЗФ.

У 2004 р. завод збільшив обсяг вироблено продукції на 17,6% порівняно з аналогічним періодом 2003 р. - до 1022,4 тис. т. Виробництво силікомарганцю зросло на 8,9 %, до - 708 тис. т, феромарганцю -на 43,2 % , до 314,4 тис. т. Статутний фонд ВАТ - 75884,5 тис. грн.

„Приват" до останнього сподівався, що НФЗ таки стане їх власністю. Однак в 2003 р. завод, у буквальному значенн слова, віддали Пінчуку. Формально на купівлю 50 % + 1 акцій Нікопольського заводу претендувало кілька юридичних осіб: фінансово-промисловий консорціум Придніпров'я", ВАТ „Стахановський завод феросплавів", комерційний банк „Приватбанк", ТОВ „Промінмед", ВАТ „Запорізький завод феросплавів" ВАТ „Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат", але реально за ними простежувалися фігури двох фінансово-промислових груп - створеного Пінчуком концерну „Придніпров'я" й „Привату" Коломийского.

НФЗ був оцінений у суму 800 млн. грн., а 50 % пакет акцій Віктор Пінчук купив за 400 млн. грн., тобто фактично в 2,2 рази(!) дешевше, ніж за нього пропонував „Приват".

Перше, що зробили гірничо-збагачувальн комбінати, контрольовані групою „Приват", попросту відмовилися постачати на НЗФ руду. Пінчука врятувала сформована сприятлива кон'юнктура на світових ринках. Ціна феросплавів (НЗФ експортує 70 % продукції) була й залишається досить високою, щоб можна було собі дозволити закуповувати сировину за кордоном. „Нікопольський завод феросплавів" став попросту ігнорувати місцеві ГЗК й завозити сировину з Латинської Америки й Африки.

Невикористану сировину гірничо-збагачувальні комбінати стали експортувати, але після розриву з НЗФ їх рентабельність значно впала. ГЗК на чолі з „Приватом" на сторінках ділово преси стали вимагати від уряду взагалі заборонити імпорт руди з африканського Габону. Це дозволило б посадити Пінчука „на гачок", якому в такій ситуац нічого б не залишилось, як просити „Приват" відновити поставки сировини на НЗФ. Але за колишньої влади такий сценарій був малоймовірним. За свого зятя горою стояв президент Кучма.

А от із приходом нового керівництва Віктор Пінчук втратив свій головний козир - політичну підтримку, внаслідок чого чаша терезів почала схилятися не на його користь.

Головним ініціатором повернення НЗФ у державну власність виступила прем'єр-міністр Юлія Тимошенко. З огляду на те, що нтереси в цій ситуації відповідали планам групи „Приват", склався певний дружній альянс. Під гаслами повернення державі награбованого за часи колишнього режиму, вони разом почали масштабний судовий наступ на Пінчука з метою анулювання приватизаційного конкурсу, за яким він одержав повний контроль над НЗФ.

Як відомо суд таки визнав факт недійсност угоди. Але Віктор Пінчук і підконтрольні йому структури також подали низку позовів до „Приватбанку". У підсумку, як відзначила глава ФДМУ Семенюк, на НЗФ склалася складна й неоднозначна ситуація, зокрема, існують кілька судових рішень щодо зборів акціонерів НЗФ, які одне одному суперечать".

Середовище „Укрпромінвесту" передусім пов'язане з іменем Петра Порошенка. Створений і очолюваний ним і його батьком концерн „Укрпромінвест", 98 % акцій якого належать офшорній компан Агропродімпекс Корпорейшн", володіє Київською кондитерською фабрикою ім. Карла Маркса (яка виготовляє відомі київські торти), Вінницькою кондитерською фабрикою, Кременчуцькою кондитерською фабрикою, Маріупольською кондитерською фабрикою, Липецькою кондитерською фабрикою „ЛиКонф" на території Росії. Власне завдяки контролю над значною частиною ринку солодощів України Порошенко отримав прізвиська „Шоколадний Барон" і „Кон-дитерський Король". Корпорація Roshen, яка об'єднує конд-фабрики Петра Порошенка, виготовля близько 30 % усіх вітчизняних солодощів.

Порошенкові належать банк „Мрія", ВАТ Молочно-консервний комбінат" у м. Тальному Черкаської області, Радомишльський пивоварний завод, Дніпровський крохмало-патоковий комбінат, Погребищенський, Гайсинський і Крижопільський цукрові заводи, Крижопільський Вінницький комбінати хлібопродуктів. А також: ВАТ „Львівгуртбакалія", ВАТ Укроптбакалія", ВАТ „Пісківський завод скловиробів".

Бізнес-група контролює ТзОВ Укравтозапчастина", торговий дім „ІСТА", Київський суднобудівний завод „Ленінська кузня" (понад 29% акцій), Луцький автомобільний завод (82,11% акцій), ТзОВ „Черкаський автобус", ТзОВ „Укрпромінвест-Авто", компанію ,Двто-експо". Під контролем групи є й низка медіа-проектів, зокрема: НБМ, „Ніко", „Експрес-Інформ", „5-й канал", вінницький канал „Іштар", газета „Правда України" [5,7].

Група „Аваль" виникла довкола однойменного банку, створеного у 1992 році. До середини 1990-х років банк Аваль" став однією з найбільших структур в українській банківській системі, успішно конкуруючи з „Приватбанком". Як і в „Приватбанку", в Авалю" проглядалося „комсомольське минуле": засновник і керівник банку Федір Шпиг свого часу керував справами ЦК ЛКСМУ. Керівником банку Аваль" нині є Олександр Деркач.

Банк „Аваль" створив структури-сателіти - страхову компанію „Еталон" і ЗАТ „Аваль-Еталон". Основну увагу „Аваль" приділяє харчовій промисловості. Йому належать 54,4 % акцій Золотоніського (Черкаська область) і 50 % Яготинського молокозаводів, 56 % Городенківського сирзаводу, 50,89 % Чернівецького (Вінницька область) цукрового заводу, 42,91 % Снігурівського елеватора, а також Саратовський Бердинський елеватори, 70,4 % Березинського комбінату хлібопродуктів, 10,52 % Долинського хлібзаводу, 24,29 % Кононів-ського хлібоприймального підприємства, 45,45 % Кременецького хлібзаводу, 11,28 % Галицького хлібзаводу, 24,7 % підприємства „Ніжинський хліб", 50,39 % Саратовського комбінату хлібопродуктів, 13,8 % Дніпропетровського комбінату хлібопродуктів („Дніпромлин"), 60 % „Павлоградхліба", 25 % „Криворіжхліба", 35,39 % Харківсько макаронної фабрики, 27,87 % Оцтово-дріжджового заводу. Під контролем Авалю" перебуває „Укрзернопром".

Останнім часом намітилися тісні стосунки Авалю" й „Укрзалізниці", банк також почав проявляти інтереси до металургійної галузі. До сфери інтересів „Авалю" потрапив, наприклад, запорізький завод „Дніпроспецсталь" [5].

„УкрСибБанк".

Один із провідних українських банків створено у 1991 р. на базі „Харківінкомбанку". У 1992 р. банк увійшов у очолювану Олегом Тарановим Українсько-Сибірську інвестиційну корпорацію. Президентом „УкрСибБанку" став Олександр Ярославський. Банк є власником 10% акцій латвійського „Мультібанка" та 18% АКБ „Надра". УкрСиб" контролює випуск понад 70 % мінеральних добрив в Україні. Йому належать 47,7 % акцій черкаського ВАТ „Азот" та 17,04 % акцій ВАТ Хімволокно".

„УкрСиб" встановив контроль над чотирма цукровими заводами - Пархомівським, Старинським, Новоіванівським та Куп'янським. Банку належать 41,6 % акцій „Крименергобуду", 20 % акцій Харківського плиткового заводу, 77 % Нововолинського заводу будівельних матеріалів, 21 % акцій Малобудищанського заводу будівельних матеріалів, 23 % Івано-Франківського заводу залізобетонних виробів, 20% акцій Ковельського заводу залізобетонних конструкцій, 50 % акцій „Олександріябуду", 36,2 % Полтавського заводу будівельних матеріалів, 54 % акцій „Харківметропроекту".

У металургійній галузі „УкрСибБанк" контролює 90 % акцій Української металургійної компанії, 35,74 % акцій ВАТ Північний гірничо-збагачувальний комбінат", 16% акцій ВАТ „Кременецький завод порошкової металургії'", 11,42% ВАТ „Марганецький рудо-ремонтний завод", 95% акцій Миколаївського глиноземного заводу, 25 % акцій Українського алюмінію". В управління „УкрСибБанку" передано контрольний пакет акцій ВАТ „Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського".

„УкрСибБанк" є оператором ряду стратегічно важливих платіжних операцій, зокрема розрахунків „Енергоатому" з російським концерном „ТВЕЛ" за ядерне паливо. Наймасштабніший проект - це будівництво разом із „Російським алюмінієм" алюмінієвого заводу в Первомайському районі Харківської області. В цей проект „УкрСибБанк" вклав250 млн. дол.

На початку 2003 р. „УкрСибБанк" втратив вплив на „Укрнафту" (володіючи 10 % акцій, „УкрСиб" спромігся поставити в цій компанії свій менеджмент, однак, у 2003 р. програв наступу Привату") [5].

Завдяки банку „Надра" „УкрСиб" розвиває стратегічне співробітництво з НПК „Галичина" та групою Петра Димінського.

Найбільшим акціонером Укрсоцбанку, четвертого за розмірами банку в країні, є ЗАТ „Ферротрейд Інтернешенл", якому належать 75,01 % його статутного фонду, що становить 70 млн.грн. Про це йдеться в опублікованому фінансовому звіті Укрсоцбанку. Як повідомлялося, 2 грудня 2009 р. акціонери Укрсоцбанку, а 12 грудня - „Ферротрейд Інтернешенл" розглянули питання про збільшення своїх статутних фондів на 300 млн. грн. - до 370 і 353,06 млн. грн. відповідно. За результатами емісії акцій компанії Onmont Consulting Limited належать 98,7 % статутного фонду „Ферротрейд Інтернешенл", a Lemaneon Limited - 1,3 %. Українські банки вперше включили в квартальні звіти дані про своїх акціонерів.

Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча (ММК).

Особливу увагу привертає директор ММК Володимир Бойко. Один із реліктів епохи „червоних директорів", тривалий час очолює Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча. Він зумів добитися від Верховної Ради прийняття закону про продаж трудовому колективу підприємства контрольного пакета акцій. Згодом Бойко відстояв підприємство від спроб конкурентів порушити справу про банкрутство заводу. До структури ММК включен Донецький хіміко-металургійний комбінат, а сам Бойко веде боротьбу за Долинське родовище цирконієвих руд - одне з найбільших у світі. В управління ММК було також передано Маріупольський аеропорт та Комсомольське рудоуправління [5].

В. Бойко: „Маріупольський меткомбінат ім. Ілліча залишився в руках у створеного трудовим колективом ЗАТ „Ілліч Сталь". В 1990 р. на заводі було 26 тисяч працівників. Нині майже 80 тисяч. Ми не проїдали гроші і розвивалися за власний рахунок. За ці роки побудовано нові цехи, освоєно нові технології. Заплановано інвестувати 300 млн. дол. Ми не згорнули жоден об'єкт соціальної сфери - тільки нарощували соціалку. Надаємо величезну допомогу району, місту і оточуючим нас селам. У комбінату колосальний агроцех - це 116 сіл. Взяли до свого складу Донецький хіміко-металургійний завод, який повністю „лежав", а от недавно - Уманьсільмаш". В 2004 р. ми заплатили 1,96 млрд. грн. одних податків. Це при прибутку 3,468 млрд. грн., тобто віддали в скарбницю більше половини. Купили в Криму санаторій, привели в порядок. Тепер 500 працівників відпочивають одночасно. Побудували на півострові українську гімназію. Підняли Комсомольське рудоуправління. Ціни на сировину просто фантастичні. Тонна коксу коштує 225 дол. (без ПДВ), а нам його треба 3 млн. т на рік. Починаєш думати, чи не побудувати власний завод. Тонна обкотишів, яка два роки назад коштувала 30 дол., зараз коштує 64 дол. Нам нічого не залишиться, як будувати власний ГЗК. Без власної сировинної бази і у нас, і у Росії дуже тяжко. А забезпечувати чужому дяді" 200 % рентабельності немає бажання. Так що, можливо, доведеться будувати свій ГЗК. Над таким проектом вартістю приблизно 200 млн. дол. ми працюємо спільно із „Запоріжсталлю". Якщо держава не здатна розібратися із ситуацією на ринку, то іншого виходу я не бачу" [ 8].

Наразі економісти Умансько райдержадміністрації готують спеціальну довідку про Рижавський цукрозавод, який зараз не працює, для керівництва Маріупольського металургійного комбінату ім. Ілліча. Як відомо, цей гігант української металургії на Уманщині славився як щедрий інвестор і, схоже, занепалий цукрозавод привернув увагу його адміністрації. Маріупольці розглядають бізнес-пропозицію стосовно того, щоб на землях Уманщини й на Рижавському цукрозаводі, зокрема, започаткувати нову торгівельну марку українського цукру під назвою „Іллічівець".

На сьогодні до фінансово-промислової групи ММК ім. Ілліча відносяться ГЗК „Укрмеханобр" (Кривий Ріг, ГЗК виробляє 4% залізної руди в Україні), ВАТ „Уманьферммаш" (Умань, сільгоспмашинобудування), завод по будівництву і ремонту суден, авіакомпанія Ілліч-Авіа" (літаки АН-140 та Як-40). ЗАТ „Фірма верхнього одягу Фея", агрокомплекс (понад 70 агроцехів на Південному Сході України та Криму), управління громадського харчування (ЗАТ „Маріупольський міський молочний завод", рибоконсервний комбінат, ковбасний цех, лінія по виробництву мінеральної води, мережа супермаркетів та непродовольчих магазинів, 47 підприємств громадського харчування), мережа аптек „Ілліч-фарм" , металобази ММК ім. Ілліча, які розміщені на „Уманьферммаш" та Укрмеханобр" [9].

Смарт-груп.

Власник групи В. Новінський реалізує свою дею формування вертикально інтегрованої гірничо-металургійної компанії. Придбавши в 2004 р. „убитий" Макіївський металургійний комбінат зберігаючи контроль над Інгулецьким ГЗК, Новінський отримує шанс повністю замкнути технологічний ланцюг з виробництва металу і створити третю українську компанію (після SCM і групи „Приват"), яка повністю забезпечувала б своєю металургійною сировиною своє ж металургійне виробництво. Є інформація, що в орбіті впливу Новінського знаходяться також Молдавський металургійний комбінат декілька невеликих металургійних підприємств у Східній Європі.

Інгулецький ГЗК нині працює на рівні сво проектної потужності. В 1990-х роках комбінат балансував на межі зупинки. Тод ні один із меткомбінатів не цікавився перспективою отримання ІнГЗК у власність. А зараз у комбінату немає відбою від претендентів відкусити шматочок найкращого ГЗК України.

В 1998 р. виробництво знаходилося на рівн 9,6 млн. т і перспективи розвитку комбінату були дуже туманними. Приблизно в той же час з'явився у ІнГЗК і стратегічний інвестор - дніпропетровська компанія Смарт-груп" Вадима Новінського. Російського бізнесмена допустили до управління інгулецьким підприємством, оскільки об'єкт здавався дуже непривабливим. Це був єдиний у Кривбасі комбінат, який не мав другого переділу і випускав винятково концентрат. Враховуючи, що його якість до міжнародних стандартів на той момент не дотягувала, експорт був для нього практично закритий.

Обсяги виробництва ІнГЗК порівняно з кінцем 1990-х років зросли в 1,5 рази. Підвищилася і якість продукції. В 2003 р. на ІнГЗК був введений в дію комплекс магнітно-флотаційного доведення руди, який дав змогу одержувати 3 млн. т концентрату із вмістом заліза майже 68 %.

ВАТ „Інгулецький ГЗК" в 2004 р. виробив 13,77 млн. т залізорудного концентрату. На внутрішній ринок підприємство поставило 92,9 % продукції.

Комбінат став почувати себе настільки добре, що у 2008 р. його власники вирішили створити вертикально інтегрований гірничо-металургійний ланцюг і включити до нього Макіївський металургійний комбінат, з яким до цього моменту не впоралися сім „управляючих" компаній. Тепер це підприємство важко підвести і за великі гроші - для акціонерів ІнГЗК приблизно 10 млн. дол. щомісячних збитків. Успішне здійснення проекту забезпечить створення нового виробництва потужністю 3 млн. т сталі на рік [10].

ВАТ „Макіївський металургійний комбінат" було підприємством із повним металургійним циклом, яке виробляло прокат, дріт-катанку із рядових і конструкційних марок сталі різного діаметра, а також кутки й арматуру. В 2004 р. підприємство збільшило виробництво чавуну до 815 тис. т, сталі - до 1040 тис. т, товарного прокату - до 844,3 тис. т. Обсяг реалізації продукції становив 1425,5 млн. грн, що на 616,9 млн. грн. перевищує обсяг реалізації за 2003 р. Обсяг товарної продукції в порівнянних цінах збільшився на 9 %.

На засіданні комітету кредиторів ВАТ Макіївський меткомбінат" 27 серпня 2004 р. було прийнято план санації підприємства. У вересні Госпсуд Києва затвердив план санації. З 1 квітня 2005 р. на базі ВАТ Макіївський металургійний комбінат", який знаходиться в процедур санації, було створено ЗАТ „Макіївський метзавод". 75,18% акцій ЗАТ належить ЗАТ „Макіївсталь", 24,8% - ВАТ „Макіївський меткомбінат".

В серпні 2004 р. сьомим інвестором Макіївки стала „Смарт-груп" російського бізнесмена Вадима Новінського (нині він очолює спостережну раду ММЗ). На модернізацію виробництва Макіївки буде спрямовано близько 150 млн. грн. Керівництво ММЗ сподівається, що здійснювана модернізація дасть змогу поліпшити економіку підприємства і скоротити собівартість тонни чавуну з нинішніх 316 дол. до 220. На ММЗ зараз працю більше 9,5 тисяч людей.

Новими власниками на Макіївському металургійному заводі був проведений капітальний ремонт підвищеної складності, відремонтована третя домна і модернізований весь технологічний комплекс першої мартеновсько печі. З початку травня 2005 р. освоєно інвестицій на суму 150 млн. грн. Ц кошти були отримані від інвесторів -структур Вадима Новінського, який власником Інгулецького і частково Південного ГЗК. Починаючи з другої половини 2004 p., вони забезпечують антикризове управління Макіївським метзаводом. Сукупні зобов'язання цих інвесторів з придбання корпоративних прав, погашення боргів і організації виробництва на Макіївці за останній рік перевищили 700 мли. грн. [11].

Крім того, „Смарт-груп" вклала нвестиції в розробку і створення української вибухівки без використання тротилу, яка уже продемонструвала свою ефективність - як економічну, так екологічну. До кінця 2009 р. частка вибухівки власної розробки досягне на ІнГЗК 65 %.

Нині на ІнГЗК думають про створення другого переділу - почати виробництво обкотишів. На святкуванні 40-річчя Інгулецького ГЗК Вадим Новінський підтвердив наміри придбати практично непрацюючий Криворізький ГЗК окислених руд [10].

„Орлан".

З „Орланом", який контролює частину перевезень територією України та виробництво безалкогольних напоїв, пов'язують ім'я Євгена Червоненка. Свій бізнес Червоненко почав у 1988 p., створивши компанію вантажних перевезень „Транс-Раллі". У 1992 р. створив компанію „Львів Ван Пур", яка займалася виготовленням банкового пастеризованого пива. У 1994 р. Червоненко стає головою правління СП „Рогань Ван Пур", а у 1997 р. створює концерн „Орлан". У 2000-2001 pp. очолював Держрезерв України. Червоненка пов'язують саме з концерном „Орлан". При цьому Орлан-Беверіджиз" займається виготовленням безалкогольних напоїв (серія Прем'єра"), а „Орлан-Транс" - переважно вантажними перевезеннями [12]. Крім зазначених підприємств до складу бізнес-групи „Орлан" входять ТОВ Орлан-Трінс-Груп" та ВАТ «Бориспільська автобаза». В сфері торгівлі та дистрибуції безалкогольних напоїв концерн „Орлан" має ТОВ „Торговельний дім Полфорт" та ЗАТ „Орлан-Трейд". Виробництво безалкогольних напоїв та харчових добавок здійснюється на ЗАТ „Орлан-Беверіджиз", ТОВ Мастер-Донецьк", ЗАТ „Дар", ВАТ „Бердичівський солодовий завод", СП „Рогань Ван Пур", ТОВ „Еней", ТОВ „Львів Ван Пур", ТОВ „ІВР". Також концерн „Орлан" має підприємства в сфер реклами та представницьких послуг (ТОВ „Брейнворкстудіо", ТОВ Транс-Ралл"), виробництва тари та упаковки (корпорація Укр-Трейд-Бізнес", ТОВ „Орлан-Уніпак"), будівництва (ТОВ „Моноліт-Інвест") [12].

Група Давида Жванії.

Підприємства, що знаходяться під впливом бізнес-інтересів Д. Жванії, включають такі види бізнесу: будівництво будинків та офісів у Києві, нафтопереробка, машинобудування, виготовлення зброї, операції з цінними паперами, суднобудування (суднобудівний завод „Затока", ДП „Судосервіс"), оборонна промисловість (Луганський патронний завод), транспорт та експедиторські послуги (компанія „Затока-порт"), експлуатація житлового фонду (об'єднання співвласників багатоквартирних будинків „Едельвейс"), широкопрофільне виробництво (ДП „Керчпромзатока"), фінансові та банківськ послуги („Діамант-банк", „МТ-Банк", банк „Glomain Holding Ltd."), будівництво і виробництво будматеріалів (ЗАТ „Бахчисарайський комбінат „Стройіндустрія"), нафтогазопереробка (ЗАТ „Пласт", ЗАТ Нафтогазтехнологія", фірма ,Дарілл"), торгівля (ТОВ „КСД", ЗАТ КСД"), машинобудування та металообробка (Луганський верстатобудівний завод, машинобудівний завод „Ковель-сільмаш", ЗАТ „Запорізький абразивний комбінат"), юридичні послуги (адвокатське об'єднання „Керезь, Щукін Соткілава", ТОВ „Бринкфорд консалтінг Лтд.") та ДП „Енерголінк" ДП „Мена трейдінг" [12].

Висновок

В процесі виконання контрольної роботи ми розглянули питання що до загальних положень про фінансово-промислові групи, склад фінансово-промислових груп, зробили порівняння українських ФПГ з російськими, а також зробили характеристику основних бізнес-груп які існують в Україні, зробили висновки до їх недолікам та перевагам.

Література

1. Adrian Karatnicky // The Wall Street Journal. - 2010. - 14.01.

2. Сушко О., Лісниченко О. Українські ФПГ // Економічний часопис. - 2004.

3. Маскалевич І. Відкриття компанії, яка вважає себе патріотом // Дзеркало тижня. - 2009. - 7 травня.

4. Гармаш С. Операция «ширма» или, как Ахметов в Донбасе элите менует // pravda.com.ua

5. Бондаренко К. Хто й чим володіє в Україні // Львівська газета. -2008.- 17 липня.

6. Мостова Ю., Маскалевич І. Ігор Коломийський ,Я говорив Пінчуку: Життя - це супермаркет, бери, що хочеш, але каса попереду" // Дзеркало тижня. - 2009. - 20 серпня.

7. Бондаренко К. Хто й чим володіє в Україні // Львівська газета. -2008.- 17 липня.

8. Бойко В. С богатством у нас лучше чем с порядком // Зеркало недели. - 2008. - 26 марта.

9. Кондратенко В. Политэкономия Владимира Бойко // ukrrud-prom.com

10. Малійський Г. Важке лідерство // Дзеркало тижня. - 2008. -4 червня.

11. Фатхутдинов Р.А. Конкурентоспособность: экономика, стратегия, управление. - М.: ИНФРА-М, 2001. - 446 с.

12. Предприятия, причисляемые к сфере бизнес-интересов Давида Жвании // Бизнес. - 2009. - № 7.