Курсовая работа: Аналіз та прогнозування ринку праці

Огляд можливостей працевлаштування молодих спеціалістів та осіб без досвіду роботи знаходиться в таблицях 2 та 3.

Таблиця 3

Розподіл кількості вільних робочих місць та шукачів роботи за професійними сферами у відсотках (взимку 2009-2010).

Через економічну кризу, на 2009 рік кількість безробітних у світі зросла на 20 мільйонів, і їхня кількість становила 210 млн. осіб. За даними Держкомстату, що місяць лави українських безробітних збільшуються на 4 тисячі людей.

Ринок праці – це дзеркало економіки, соціально–економічних відносин в суспільстві. Зараз на багатьох підприємствах, особливо в сільській місцевості, незначна різниця між розміром матеріальної допомоги по безробіттю та рівнем заробітно плати. Як наслідок, втрачається мотивація людини до праці. У громадян нема економічної зацікавленості працювати, а у служби зайнятості – законодавчих підстав примусити їх до цього. На обліку в державній службі зайнятості станом на 1 серпня 2008 року перебувало 631,5 тис. незайнятих громадян, які шукали роботу, із них більш ніж половину складали мешканці сільської місцевості та жінки, понад третину – молодь у віці до 35 років. Офіційний статус безробітних на зазначену дату набули 96,8 відсотка незайнятих громадян, із них 72,7 відсотка отримували допомогу по безробіттю. Серед безробітних майже кожен другий раніше займав місце робітника, а кожен четвертий – посаду службовця або не мав професійної підготовки. Рівень зареєстрованого безробіття в цілому по країні на 1 серпня того року становив 2,2 відсотка від кількості населення працездатного віку, що на 0,3 відсоткового пункту менше, ніж на відповідну дату минулого року. Навантаження незайнятого населення, яке звернулося за сприянням у працевлаштуванні до державної служби зайнятості порівняно з червнем цього року не змінилося і становило 3 особи на 1 вільне робоче місце. За регіонами значення цього показника коливалося від 0,2 особи у м. Києві до 13 осіб у Хмельницькій області. За сприяння державної служби зайнятості у січні – липн 2008 року було працевлаштовано 677,8 тис. осіб, що на 4,8 відсотка більше, ніж у відповідному періоді минулого року Рівень працевлаштування незайнятих громадян у січні – червні того року порівняно з відповідним періодом минулого року зріс на 5,5 відсоткового пункту та становив 39,6 відсотка. Причому таке зростання спостерігалось в усіх регіонах країни. Зазначений показник знаходився в межах від 31,2 відсотка у Рівненській області до 67,4 відсотка у м.Києві [17].

Масове безробіття в Україні, на жаль, стає суворою реальністю. Кількість тих, хто вже втратив роботу, перевищила найпесимістичніші офіційні прогнози минулого року. Якщо невпинне скорочення робочих місць відбуватиметься такими темпами й надалі, країна матиме всі шанси перетворитися на майже "комуністичне" безкласове суспільство.

Точніше, будуть лише два умовні класи: по-справжньому багаті й усі решта - принижені й знедолені, змушені просто намагатися якось вижити. Адже останні статистичні та соціологічні дані ставлять під сумнів можливість існування вже не тільки "середнього", але й так званого "умовно середнього класу", до котрого донедавна належали ті, хто брав кредити на купівлю квартир та автівок.

Результати останніх соціологічних опитувань засвідчують, що абсолютна більшість українців констатує погіршення економічної ситуації (хоча з тим уже погоджуються і влада, так звана політична еліта). Головним проявом цього для них є зростання цін та скорочення робочих місць. Або навпаки. Кількість респондентів, що дотримуються такої думки, вже наблизилася до 90 відсотків.

Офіційна статистика це теж засвідчує. За даними Держкомстату, кількість громадян, як перебували на обліку в службах зайнятості, у грудні минулого року становила 876,2 тис. Проте вже у січні цього року Україну накрила друга хвиля скорочень - на 30 січня кількість безробітних сягнула 930 тисяч. Щоправда, за перші два тижні лютого скорочення ніби призупинились. "Приріст" становив лише 1,9 тисячі. Але схоже на те, що це - тимчасове затишшя перед новою "бурею". Адже розвиток загально-економічної та політичної ситуації в країні підштовхує саме до таких висновків.

Як би там не було, але кількість безробітних помітно зростає. А це неминуче відбивається на добробуті людей. Як свідчать результати опитування, проведеного у грудні 2009 року Центром соціальних досліджень "Софія" у всіх адміністративних центрах країни, категорія "забезпечених" "багатих" людей звузилася протягом року з 10% до 6,2%. Скоротилася кількість так званих середньо забезпечених людей: з 50% до 33,2%.

За сприяння державної служби зайнятості у березні п.р. було працевлаштовано 65,7 тис. осіб, що на 40,6% більше, ніж у лютому 2009р. (у березні 2008р. - 104,6 тис. осіб). Серед працевлаштованих незайнятих осіб жінки становили 39,3%, а молодь у віці до 35 років - 47,3%.

Рівень працевлаштування незайнятих громадян у березні 2009р. порівняно з лютим п.р, зріс на 1,9 в.п. та становив 6,4%. Найбільше зростання зазначеного показника за вказаний період спостерігалось у м.Києві та Кіровоградській області (див.таблиця 4).

Водночас динаміка падіння вакансій зменшилася майже в 10 разів. Якщо у грудні було втрачено близько 45 тис. вакансій, то у січні – лише 4600.

Сьогодн ринок праці начебто завмер, але таке відчуття, що ми напередодні другої хвилі.

Пояснюється це значною кількістю людей – 1 млн. 700 тис. осіб, – що перебувають у стан латентного безробіття, сидячи у безстрокових відпустках чи працюючи неповний день або тиждень. За даними Держкомстату, у грудні у режимі неповної зайнятост працювало 928 тис. чоловік, а у неоплачуваних адміністративних відпустках перебувало 829 тис. чоловік.

За прогнозами, сформованими на основі методології Міжнародної організації праці, у 2009 році рівень безробіття в Україні сягне 9%. Без роботи залишаться близько 3 млн. чоловік.

До того ж цього року приблизно у 2,1 раза збільшився бюджет Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Якщо 2008 року на виплату допомоги з безробіття було витрачено 2 млрд. 210 млн. гривень, то цьогоріч на, як вже зазначалося на ці цілі передбачено 4 млрд. 710 млн. гривень.

Зараз роботодавці пропонують вакансії у багатьох галузях економіки. Серед робітничих спеціальностей затребувані слюсарі, електромонтери, маляри, електрогазозварювачі, серед професій сфери обслуговування – продавці, водії, охоронці. Щодо вакансій службовців, то, як і раніше, спостерігається підвищений попит на IT-спеціалістів, а також почали з’являтися вакансії для менеджерів з продажів і менеджерів з реклами.

Загалом на січень на одне вільне місце припадало 11 безробітних українців. Однак по регіонах ситуація нерівномірна. Найкращий стан справ із зайнятістю традиційно спостерігається в Києві, де на 12 тис. безробітних було 20 тис. вакансій.

У деяких областях України ситуація набагато гірша – там на одне вільне місце може припадати 35-40 незайнятих громадян. Зокрема, у Вінницькій області на сьогодн зареєстровано 44 тис. 650 безробітних, а пропонується лише 1393 вакансії.

Скорочення обсягів зареєстрованого безробіття у березні п.р. спостерігалося в усіх регіонах країни, крім Донецької, Івано-Франківської областей, міст Києва та Севастополя.

Кількість вільних робочих місць (вакантних посад), за повідомленнями підприємств, установ та організацій, у березні 2009р. зросла на 6,0 тис, або на 7,7%, і на кінець місяця становила 84,5 тис.

Тенденц співвідношення попиту на робочу силу та ЇЇ пропозиції у січні-березні 2009-2010рр. характеризують дані, наведені в таблиці 4.

Таблиця 4

Тенденц співвідношення попиту на робочу силу та ЇЇ пропозиції у січні-березн 2009-2010рр

Із зазначеної кількості вільних робочих місць (вакансій) майже половина передбачалася для робітників, більше третини - для службовців та кожне сьоме вільне робоче місце - для осіб, які не мають професії.

Навантаження незайнятого населення, яке у березні 2010р. перебувало на обліку державно служби зайнятості, порівняно з лютим п.р. знизилось і на кінець цього місяця становило 106 осіб на 10 вільних робочих місць (вакантних посад). За регіонами зазначений показник у декілька разів перевищував відповідний показник березня 2009р. та коливався від 7 осіб у М.Києві до 611 осіб у Івано-Франківській області.

Сучасна ситуація на ринку праці України істотно відрізняється від тієї, що була ще 4 роки назад. За ці роки чисельність зайнятого населення скоротилася на 9%.

У зв'язку зі зміною галузевої структури зайнятості (зменшенням числа працюючих у галузях обробної промисловості, особливо в машинобудуванні і легкій промисловості) загострилися регіональні проблеми зайнятості.

Цікава також диференціація регіонів країни за складом безробітних. Спочатку основну масу безробітних на Україні складали жінки, обличчя з вищою і середньою фаховою освітою, обличчя передпенсійного віку. Але потім у тих регіонах, де рівень безробіття був вище за середнє, стала рости частка чоловіків, частка осіб з низьким рівнем освіти, частка молоді

Таким чином, по складу безробітних можна судити про просування того чи іншого регіону по гостроті безробіття. У тих регіонах, де переважають "високоосвічен жінки передпенсійного віку", можна говорити лише про початкову стадію безробіття. Рівень безробіття і напруженість на ринку праці в таких регіонах як правило невеликі, хоча рости вони можуть високими темпами. У тих регіонах, де серед безробітних переважає молодь, чоловіки, обличчя з низьким рівнем утворення, проблема безробіття дуже гостра, але чисельність безробітних найчастіше росте повільніше, ніж у середньому по країні.Отже, в Україні гостре безробіття спостерігається в регіонах двох типів.

По-перше, це райони з високим природним приростом населення. Тут на ринок праці постійно виходить велика кількість молоді, тоді як кількість робочих місць в умовах економічної кризи не тільки не збільшується, але і скорочується. У регіонах даного типу безробіття існувало й у минулому у виді аграрного перенаселення.По-друге, депресивні регіони, тобто з перевагою найбільш кризових галузей. На даний момент такими є легка промисловість і військово-промисловий комплекс, що відрізняються найбільшим скороченням обсягів виробництва.Важливе також питання сільського безробіття на Україні. Дуже висока також напруженість на сільському ринку праці, тому що вільних робочих місць тут практично немає. В основному сільське безробіття спостерігається в регіонах з високим природним приростом і в північних несільськогосподарських регіонах.Отже, розвиток безробіття в Україні на сучасному етапі відрізняється від загальносвітових закономірностей. При різкому скороченні обсягів виробництва (більш ніж у 2 рази) рівень безробіття з обліком незареєстрованних безробітних не перевищу 10%. При цьому рівень безробіття в сільській місцевості вище, ніж у міських поселеннях. У причинах безробіття існує значна регіональна диференціація. Істотними виявилися і соціальні причини (високий природний приріст, значний міграційний відтік), і економічні (різкий спад виробництва в одних галузях, незначний - в інші).

Міжнародна організація праці (МОП) провела дослідження, що показало, що рівень безробітних на Україні значно вище офіційно визнаного.

Таким чином, в обговорюваних сьогодні програмах виходу економіки України з кризи безробіття визначається як результат і наслідок економічної політики, і, отже, боротьбі з безробіттям не приділяється стратегічної ролі в системі державного регулювання. [20].

Розділ 3. Державне регулювання зайннятості

3.1 Прогнозування робочих місць на ринку зайнятості в Україні

Перехід України до новітньої моделі розвитку, в якій джерелом економічного зростання мають стати єдиний освітній простір, наукові знання, технологічні інновації та нформація, потребує кардинального перегляду методів та механізмів регулювання ринку праці з метою забезпечення необхідного перерозподілу зайнятості за видами діяльності та секторами економіки. У період реструктуризації економіки вагомого значення набуває не тільки рівень і якість підготовки робітничих кадрів, а вміння орієнтуватися в потребах ринку праці та бути конкурентоспроможними й затребуваними на ринку праці. Основною умовою формування оптимального ринку праці є створення збалансованих потоків попиту та пропозицій робітничих кадрів.

Сьогодення вказує на те, що в державі не існує комплексного єдиного підходу до прогнозування потреб підприємств у кваліфікованих робітниках, з урахуванням структурної перебудови економіки та програм інноваційного соціально-економічного розвитку реґіонів. Проблема невідповідності попиту пропозицій на ринках праці ускладнюється реґіональними диспропорціями в систем ПТО, недостатньою професійною орієнтацією молоді та значною кількістю навчальних закладів ІІІ–ІV рівнів акредитації. Ця ситуація призвела до збільшення кількості фахівців із вищою освітою порівняно з обсягом робітничих професій майже вдвічі. Ринок робочої сили перенасичений бухгалтерами, юристами, економістами, педагогами. Так на одне вакантне робоче місце економіста претендує 86 осіб, а бухгалтера – більше як 30.

Разом з тим, у структурі попиту, який реєструється Державним центром зайнятост України, переважають запити на кадри робітничих професій, тоді як серед тих, хто шукає роботу, значну частину становлять особи з вищою освітою. Відповідно, особливого значення набуває прогнозування професійно-кваліфікаційного попиту на робочу силу як на державному, так і на реґіональному рівнях із необхідним урахуванням безперервного підвищення кваліфікації і перепідготовки трудового потенціалу.

Значний внесок у дослідження стану ринку праці, безробіття, зайнятості, підвищення якості підготовки робітничих кадрів зробили вітчизняні науковці О. Крушельницька, Г. Купалова, Е. Лібанова, Л. Лісогор, В. Новіков, В. Савченко, М. Семикіна та інші. Залишаються недостатньо розробленими питання прогнозування потреб ринку праці для визначення замовлень у системі професійно-технічно освіти (ПТО). Відсутність необхідного збалансованого попиту на робітничі кадри викликає суттєві труднощі під час працевлаштування. [20].

Згідно з Указом Президента України від 29.12.2009 року N 1124/2009, введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України "Про стан соціально-демографічного розвитку, охорони здоров’я і ринку праці в Україні", в якому наголошено про необхідність вдосконалення механізму ліцензування діяльності з надання освітніх послуг, зокрема під час визначення ліцензованих обсягів навчальних закладів, із метою забезпечення оперативного реагування на потреби ринку праці та здійснення в установленому порядку заходів щодо оптимізації мережі ПТНЗ відповідно до потреб ринку праці у кваліфікованих робітничих кадрах [3, с.259].

Так, у 2009 році відбувалося приведення мережі навчальних закладів у відповідність до структури економіки країни, їхнього укрупнення. Із цією метою протягом поточного року на виконання Програми оптимізації мережі професійно-технічних навчальних закладів, ураховуючи динаміку розвитку інфраструктури виробництва та потреби ринку праці, здійснено укрупнення 43 навчальних закладів, в 11 змінено тип навчального закладу. Із вересня 2009 року в Україні працює 993 навчальних заклади ПТО різних типів, із них – 876 державних ПТНЗ, 72 навчальних центри при установах виконання покарань, 45 професійно-технічних училищ, що є структурними підрозділами вищих навчальних закладів [1, с. 9].

Регулювання системи реґіональних ПТО має враховувати сеґментацію ринку робочої сили, а основними мають бути такі елементи: конкуренція ринку праці, оплата праці, трудова мобільність, рівень безробіття. Саме за цими параметрами здійснюється, з одного боку, саморегулювання праці, а з іншого – відбувається адаптація системи реґіональної ПТО до потреб ринку. Постає нагальна проблема у створенн диної національної системи безперервного професійного навчання, основними цілями якого мають бути: задоволення потреб підприємств у робітничих кадрах необхідних професій і кваліфікацій, що відповідають технологічному рівню виробництва; підготовка робітників за новими спеціальностями і професіями; перепідготовка робітників у зв’язку з їхнім перерозподілом між підприємствами, видами діяльності та реґіонами; формування робітників нового типу, що відповідатиме перспективним вимогам виробництва [2, с. 23].

Питання щодо функціонування підприємств в умовах жорсткої конкуренції напряму залежить від якості професійних знань та мотивацій його робітників, що дозволить переглянути ставлення роботодавців і здійснити нові підходи до участі в організації ПТО. Адже ринок праці потребує системного вдосконалення та підвищення кваліфікації робітників як на виробництві, так і на базі ПТНЗ. У межах запобігання таких негативних тенденцій, як зниження рівня кваліфікац робітників, необхідно спрямувати зусилля на розроблення та запровадження механізмів стимулювання роботодавців до участі в навчально-виробничому процесі.

Ринок послуг професійної освіти виступає як єдиний інтеґральний виробник особливого продукту – кваліфікованої робочої сили на ринку праці. Разом із тим, існують дві суттєві проблема сьогодення, а саме – демографічна й економічна кризи.

Так, в Указі "Про стан соціально-демографічного розвитку, охорони здоров’я ринку праці в Україні" зазначено, що з 1991 року кількість населення України скоротилася більш як на 6 млн. осіб, а під впливом світової фінансово кризи рівень безробіття серед економічно активного населення в першому піврічч 2009 року зріс до 9,9 відсотка проти 6,4 відсотка у 2008 році [3,с.257].

За даними Держкомстату, кількість зайнятого населення віком 15–70 років у середньому за перше півріччя 2009 року зменшилась, порівняно з відповідним періодом 2008 року, на 893,6 тис. осіб і становила майже 20,2 млн. осіб. Рівень зайнятості знизився з 59,6 відсотка в середньому за перше півріччя 2008 року до 57,7 відсотка в середньому за перше півріччя 2009 року. Кількість безробітного населення віком 15–70 років за цей період збільшилась на 609,2 тис. осіб становила понад 2 млн. осіб. Рівень безробіття, визначений за методологією МОП, підвищився на 2,9 відсоткового пункту і становив 9,1 відсотка економічно активного населення віком 15–70 років [4]. Під впливом кризи найбільше скорочення кількості зайнятого населення відбулося в будівництві на (16,2 відсотка), промисловості (на 11,9 відсотка), готельному та ресторанному господарстві (на 8,1 відсотка), сільському господарстві (на 7,1 відсотка). Найменший відсоток в аграрному секторі не вказує на позитивну тенденцію, адже ще в попередні роки криза в сільському господарстві викликала зменшення кількості зайнятого населення, призвела до занепаду соціально-побутової сфери на селі і, одночасно, до системного зростання кількості селян, як зареєстровані в службі зайнятості як такі, що шукають роботу або безробітні. Ускладнює ситуацію низький рівень оплати праці селян, який на 30 % нижчий за середній показник у промисловості.

Відповідно, у промисловості скорочення відбулося майже на 12 %, а значна кількість промислових підприємств так і відчуває гостру потребу у кваліфікованих працівниках за такими спеціальностями, як ливарники, ковалі, слюсарі, термісти, електрогазозварники, верстатники, оператори, швачки. Так, у 14 реґіонах України не задовольняється потреба в слюсарях, токарях, а у 18 реґіонах відчувають гостру потребу в електрогазозварниках та верстатниках. Ця проблема вказує на необхідність отримання дорослим населенням спеціальностей, які затребувані на ринку праці.Проблема забезпечення кваліфікованими робітниками промислових підприємств є важливою та актуальною, і її вирішення неможливе без участ держави. Про це свідчать і результати працевлаштування випускників ПТУ. Протягом року випуск кваліфікованих робітників становив 258,4 тис. осіб, із них працевлаштовані за отриманою професією, згідно з офіційними даними, 94 відсотки, а за результатами анкетування випускників тільки близько 50 відсотків.

Разом з тим, на початку 2010 року кількість безробітних почала зменшуватися ситуація зайнятості має стабільно напружений, але стійкий характер. Згідно з прогнозними даними, у 2010 році передбачається стабілізація ситуації на ринку праці та закріплення позитивних тенденцій у сфері зайнятості населення. У 2010–2011 роках зусилля центральних та місцевих органів виконавчої влади у сфері зайнятості населення будуть спрямовані на мінімізацію наслідків фінансово-економічної кризи та поліпшення ситуації на ринку праці. Із цією метою передбачається забезпечити в ці роки розширення сфери застосування прац шляхом створення робочих місць більш як для 1,4 млн. осіб.

Починаючи з 2011 року, очікуються зміни на ринку праці, які пов’язані з поступовим виходом економіки країни з кризи (кількість зайнятого населення віком 15–70 років зросте до 20,6–20,4 млн. осіб, а рівень безробіття, визначений за методологією МОП, знизиться до 7,6–8,1 відсотка) [17].

Результати прогнозних показників стану ринку праці необхідно обов’язково враховувати в процесі формування державного замовлення на підготовку робітничих кадрів. Це замовлення має плануватись з урахуванням реального попиту роботодавців на 3–5 років у перспективу. Спеціалісти центрів зайнятості систематично через спілкування з роботодавцями і службами управління персоналом підприємств повинні з’ясовувати поточні і перспективні потреби в робітничих кадрах у розрізі спеціальностей. Ця інформація буде важлива для державних органів влади, закладів ПТО і майбутніх абітурієнтів та сприятиме організації професійно орієнтації, набору певного континґенту молоді і, в кінцевому підсумку, вирішенню проблеми забезпечення підприємств якісними кадрами робітничих професій.

За результатами опитування 26 тисяч роботодавців, 72,9 відсотка з них указують, що рівень професійної кваліфікації робітників значно покращився. На думку роботодавців, цьому сприяло поступове вдосконалення змісту професійної освіти з урахуванням потреб технологій та безпосередня їхня участь у формуванн навчальних програм.

Разом з тим, причинами незадоволеності роботодавців випускниками професійно-технічних навчальних закладів полягає в невідповідності та недостатній професійній якості підготовлених кадрів. Ці причини зумовлені, зокрема, недосконалим функціонуванням системи підготовки кваліфікованих робітників через відсутність належного механізму державного фінансування та дієвих взаємозв’язків між навчальними закладами, роботодавцями і місцевими органами виконавчої влади.

Так, автомобільний ринок у нашій державі складається на 65–80 % з автомобілів ноземного виробництва, з яких близько 19–27 % – автомобілі не старші 5-7 років, які потребують для обслуговування та ремонту висококваліфікованих робітників. Відсутність сучасно оснащених майстерень у ПТНЗ призводить до низького рівня підготовки майбутніх кваліфікованих робітників, які не відповідають потребам роботодавців.

Проблема забезпеченості кваліфікованими робітничими кадрами підприємств є важливим актуальним завданням загальнодержавного значення, і вирішення його можливе в разі державного стимулювання попиту на робочу силу, яке передбачає: встановлення системи пільгового оподаткування та кредитування для галузей реґіонів, де бажано збільшити попит на робочу силу; відшкодування підприємству витрат, зумовлених пошуком, навчанням і наймом на роботу працівників; сприяння в забезпеченні підприємства матеріальними ресурсами, гарантування збуту продукції за умови збільшення підприємством робочих місць; створення умов економічної зацікавленості підприємств у забезпеченні зайнятості інвалідів, молоді та інших груп населення, менш конкурентоздатних на ринку праці.

Прогнозування потреб у кваліфікованих робітниках на перспективу передбачає координацію відповідної діяльності органів управління сфери ринку праці (управління прац та соціального захисту, центри зайнятості, міськвиконкоми, облрайадміністрації, об’єднання роботодавців, керівники великих підприємств) та ринку освітніх послуг (управління освіти і науки, інформаційно-аналітичні відділи Навчально-методичних центрів ПТО, маркетинґові служби ПТНЗ). Комплексний підхід у спільній роботі вищезазначених структур ринку праці і ринку освітніх послуг передбачає розробку проекту дій, розробку прогнозно-аналітичного обґрунтування впровадження методичного забезпечення.

Розробку методичного забезпечення прогнозування професійно-кваліфікаційної структури робочої сили та додаткової потреби в кадрах передбачається здійснювати за чотирма блоками: демографічний прогноз і прогноз складу та динаміки кількост економічно активного населення за соціально-демографічними групами (залежно від віку, статі та національної належності); прогноз темпів і пропорцій економічного зростання; прогноз виробництва товарів і послуг по галузях; прогноз зайнятост по галузях.

3.2 Розробка спеціальних програм, як механізм реалізації державної гарантії

Як видно з приведених статистичних даних, найбільші труднощі в працевлаштуванн відчуває молодь, яка найменше конкурентноздатна на ринку праці в зв'язку з недостатньою профорієнтація, низьким рівнем професійної підготовки відсутністю досвіду практичної роботи. При цьому, аналіз сучасного стану молодіжного сектора праці. Який провів науково-дослідний центр з проблем зайнятості населення на ринку праці Національної Академії наук України Міністерства праці України, свідчить про те, що цю проблему передусім відчува молодь, яка вперше вибирає професію і вступає в трудову діяльність після закінчення навчання. Процес вибору професії і включення молоді в трудову діяльність займає в її житті важливий і відповідальний період пошуку самовираження особистості і формування умов реалізації своїх потреб нтересів. Тому розробка програм входження цих категорій в економічно-активну частину населення має актуальне значення для розширення із зайнятост підвищення конкурентноздатності на ринку робочої сили.

Згідно з проведеним аналізом, мало місце і прогресувало скорочень найма робочої сили серед молоді, яка уперше приступала до трудової діяльності. Це було пов'язане як зі спадом виробництва, так і з пропозицією низькооплачуваних і не престижних робочих місць. З цієї причини молодь прагнула використати альтернативні форми зайнятості, які пріоритетні по прибутках і виникають за межами організованого ринку праці. У той же час, обмеженість можливостей подальшого розширення альтернативних форм зайнятості створила тут жорстку конкуренцію, яку не вс витримують і, таким чином, віддають вважаючу за краще залишатися без роботи за рахунок коштів своїх батьків або пристосування до інших форм паразитування.

На основі проведеного соціологічного опиту, можна зробити орієнтовний висновок: тільки до 10% молоді, яка уперше приступає до трудової діяльності, поповню сферу матеріального виробництва, до 30% сферу фінансової, посередницько торгової діяльності, до 15% поповнюють сферу нерегламентованої зайнятост приблизно 20% стає на шлях тунеядство, алкоголізму, наркоманії, проституції, шахрайства, інші попадають в обслуговуючі і силові структури держави. Такий розподіл зайнятості серед молоді, яка уперше приступає до трудової діяльності, являє собою істотну державну проблему.

Виходячи з цих і інших обставин, які формують поведінку молоді на ринку праці, доцільно було б розробити на перехідний період від державної до ринкової економіки Цільову (спеціалізовану) програму залучення до суспільно-корисного прац забезпечення роботою молоді, яка уперше приступає до трудової діяльності. Основна мета такої програми може полягати в тому, щоб досягнути відродження у молоді високої мотивації до праці і потреби у відповідному рівні професійно підготовки при одночасному створенні умов для широкого вибору відповідно роботи. Разом з тим, необхідна розробка і реалізація спеціальних програм забезпечення зайнятості окремих груп молоді, які найменше конкурентоздатні на ринку праці. [11, с.323].

Спеціальн програми забезпечення зайнятості для окремих груп молоді в Україні ще не розроблялися. Виходячи з ситуації, яка склалася на ринку праці в Україні, прогнозів його розвитку, НИЦ з проблем зайнятості населення і ринку праці НАН України і Мінпраці України пропонують розробити наступні програми забезпечення зайнятості і професійної підготовки молоді.

Програма Зайнятість підлітків”.

Ця програма повинна бути розрахована на забезпечення зайнятості підлітків у віц до 15 років. Є внаслідок випускники загальноосвітних шкіл другої міри з неповними середніми освітою; “важкі” підлітки, після обов'язкового навчання в школі і випускники 9-х класів, які не отримали свідчення про неповну середню освіту (видані довідки).

Програма Входження в ринок праці”.

Мета цієї програми надання можливості учням старших класів загальноосвітних шкіл вільно і свідомо вибирати професію у відповідності зі своїми інтересами, схильностями, здібностями і станом здоров'я.

Програма Старт”.

Орієнтована на надання можливостей учням випускних класів загальноосвітних шкіл вибирати професію без відриву від навчання в школі. Передусім вона повинна надавати таку можливість учням з малозабезпечених, бідних сімей, які не мають можливост навчати своїх дітей на платних курсах.

Програма Продуктивне учнівство”.

Ця програма повинна бути розрахована на учнів загальноосвітних шкіл, які не мають професії і не бажають. Або не змогли поступити на професійне навчання і шукають роботу за допомогою служби зайнятості.

Програма Стажування”.

Програма орієнтована на сприяння працевлаштуванню випускників учбових закладів, як закінчили навчання і отримали кваліфікацію, по спеціальності отриманих знань.

Програма Новий старт”.

Програма повинна бути розрахована, передусім, на випускників професійних і вищих учбових закладів у випадках, якщо отримана ними професія або спеціальність не знаходять попиту на ринку праці, і передбачати можливість їх професійної переорієнтац перепідготовки відповідно до їх інтересів, здібностей і стану здоров'я.

Перелік можливих спеціальних програм зайнятості і професійної підготовки молоді може бути розширений або скорочений.

Реалізація таких програм дозволить забезпечити реальний механізм реалізації державно гарантії представлення працездатної молоді першого робочого місця і створити чітку систему працевлаштування різних груп молоді. [18].

3.3 Перспективи розвитку ринку праці України

Механізм регулювання процесів розподілу і використання робочої сили України перебуває на початковому етапі становлення внаслідок нерозвинутості самого об’єкта територіального ринку праці, де ще не склалася масова пропозиція робочої сили з боку незайнятого населення, і ще не створена розгалужена ринкова нфраструктура, яка б забезпечувала швидку й ефективну адаптацію робочої сили до змін в умовах господарювання. У цьому зв’язку актуальним є пошук оптимальних форм кількісно-якісного поєднання попиту на робочу силу та її пропозиції на основ гармонізації економичних відносин між усіма суб’єктами регіонального відтворювального процесу. [12, с.132].

За умов проведення економічних реформ і подолання призових явищ в усіх сферах життєдіяльності суспільства основним об’єктом регулятивного впливу можуть стати процеси деструктивного і дезинтеграційного характеру у сфері зайнятост населення, на яких аномальне загострення проблем безробіття та працевлаштування населення вимагає активних, цілеспрямованих засобів протидії. Залежно від прийнятого варіанта загальної санації економіки регіону і основних структурно-функціональних характеристик територіальних ринків праці визначити практичні дії по формуванню вфдповідного соціального-економічного середовища, максимально орієнтованого на розвиток усієї системи відтворення сукупно робочої сили. З огляду на це, на особливу увагу заслуговують такі процеси.

По-перше, обмеженість вибору прийнятого сфери прикладання праці для населення, яке бажа працювати за наймом, внаслідок недостатньої розвинутості альтернативних державному секторів економіки, а також зростання виробництва спричиняють високий рівень вимушеної неповної зайнятості населення, формування територіально леколізованих осередків підвищеного зареєстрованого і прихованого безробіття.

По-друге, склалися не адекватні зрушенням в економічній базі територіального розвитку змінам в обсягах виробництва темпи формування основного резервного сегмента ринку праці — контингенту вивільнених працівників, за допомогою якого в ринковій системі господарювання забезпечується перерозподіл робочої сили на користь найперспективніших сфер господарювання, і тим самим вдосконалюються територіально-галузева структура зайнятості населення.

По-третє, незбалансованість процесів відтворення рабочих місць з наявною робочою силою, нагромадження виробничого устаткування з наднормативним строком експлуатації посилюють суперечність між формальною зайнятістю працездатного населення і фактичною ефективністю праці, між наявністю робочих місць і результативністю виробничо діяльності.

По-четверте, погіршення якісного складу робочої сили, її низька конкурентоспособність надмірне резервування її найбільш кваліфікованої частини призводять до втрат раніше створеного професійно-освітнього потенціалу регіонів.

Безумовно, регулювання попиту на робочу силу та її пропозиції через вплив та господарськ нтереси — це найперспективніший шлях. Але виникають ситуації, пов’язан переважено з істотною зміною рівня пропозиції робочої сили внаслідок територіального переміщення, що потребують розробки відносин самостійного механізму реалізації.

Першоосновою економічного регулювання ринку праці повинні стати реальна вартість робочо сили і ефективна зайнятість населення, яка в наших умовах передбача активізацію процесу вивільнення надлишкової робочої сили, формування мобільного резерву робочої сили, легалізацію прихованого безробіття. [9, с.120].

Слід враховувати і ту обставину, що порушення так званої “абсолютної економічно межі підвищення загального рівня зайнятості населення нам не загрожує, бо система партнерства і насиченість ринку товарами вітчизняного виробництва не досягли того рівня, який би міг спричинити зростання саме на цьому ґрунті рівня безробіття і загострення соціально-економічних проблем.

Доводиться визнати, що регулювання на територіальних ринках праці таких процесів, як трансформування прихованої форми безробіття в явну, формування мобільного резерву робочої сили, — це пошук компромісних рішень між шляхами розв’язання соціальних проблем зайнятості та необхідністю реалізації вимог ефективності. Зважаючи на те, що тільки високоефективна економіка здатна забезпечити несуперечливе і усталене вирішення соціальних питань, слід визначити пріоритетність на етапі переходу до ринкових відносин. Необхідно підкреслити цей висновок і практичні дії, що повинні випливати з нього, не означають гнорування таких проблем соціального захисту населення, як, наприклад, гарантоване працевлаштування осіб з обмеженою працездатністю та інших, найуразливіших на ринку праці, його категорій. Загальне зниження навантаження тиску, які справляє на економічну систему надлишкова чисельність зайнятих працівників, дозволить через піднесення продуктивності праці значно розширити фінансові можливості соціальної підтримки населення.

Отже, нтенсивне вивільнення робочої сили, з її наступним територіально-галузевим перерозподілом на користь наукомістних виробництв, соціально орієнтованих видів діяльності, галузей, які працюють на споживчий ринок, є об’єктивною необхідністю, що вимагає синхронізації сучасних методів і форм макро- та мікроекономічного впливу на регіональні та локальні ринки праці з метою формування високомобільного і конкурентоспроможного контингенту робочої сили. Якісно новий рівень територіально-галузевої мобільності робочої сили може бути досягнутий шляхом узгодження таких процесів, як створення необхідних технологічних умов виробництва на рівні низових економічних структур формування відповідного соціально-економічного механізму швидкого пристосування параметрів робочої сили до вимог попиту на неї на рівні галузей, регіоні в цілому.

Очевидно, що фінансова стабілізація, не підкріплена стабілізацією виробництва, тому що викликає катастрофічний зріст безробіття. Тому центральним елементом політики зайнятості повинна стати економічна політика, спрямована на пожвавлення ділово активності, проведена одночасно з придушенням інфляції, зміною фізично морально застарілого виробничого апарата й усуненням причин, що породили його низьку ефективність. Зазначені процеси з трансформації економіки України повинні проходити на тлі монетарноої політики, тому що в іншому випадку нфляція зведе нанівець зусилля реформаторів. Цей висновок випливає з зазначеної вище специфіки нашої економічної системи [8, с.292].

Варто врахувати, що перехід до ринкової економіки України буде здійснюється при набагато більш глибокому падінні виробництва і більш відсталому виробничому апараті, чим у інших країнах. Тому для України буде дуже актуальною проблема забезпечення самозайнятості населення (спрощений порядок виїзду за кордон, заохочення землеробство на невеликих ділянках землі і т.д.), організація суспільних робіт, підвищення рівня підтримки соціально незахищених верств населення.

Традиційн методи подолання безробіття, використовувані при циклічній і структурній криз економіки, для вирішення проблем зайнятості в Україні вони не знаходять сво підтримки. Вихід із кризи – можливий лише за умови швидкої трансформац економічної системи і модернізації виробничого апарата. В силу специфіки цих рівнобіжних процесів в Україні можна чекати збереження високого безробіття.

Деяк вчені вважають, що саморегулююча економіка не може перебороти безробіття. Рівень зайнятості залежить від так званого “ефективного попиту” (спрощено - рівня споживання й інвестицій). Дж.М. Кейнс писав: "Хронічна тенденція до неповної зайнятості, характерна для сучасного суспільства, має свої корені в недоспоживанні...". Недоспоживання виражається в тім, що в міру підвищення доходів у споживача у нього в силу психологічних факторів “схильність до заощадження” перевищує “спонукання до інвестицій”, що веде за собою спад виробництва і безробіття. Таким чином, неминучість кризи саморегулюючо економіки, вказує на необхідність державного економічного впливу для досягнення повної зайнятості. Насамперед, варто підвищити ефективний попит, знижуючи позичковий відсоток і збільшуючи інвестиції [16, с.292].

Висновок

У даній роботі в загальному плані і досить ясно проводиться економічний аналіз ринку праці в Україні, поведінки роботодавців і взаємовідносин між ними працівниками викладаються загальноекономічні поняття, дається короткий огляд проблем попиту і пропозиції на ринку праці, що дозволяє побачити взаємовідносини головних сил, діючих на ринку праці, як працюють механізми формування поведінки на ринку праці, а також визначити наслідки цієї поведінки для державної політики.

Зміни в економіці України за останні роки вимагають критичного аналізу стану господарського механізму, особливо найбільш гострих моментів як соціальний захист незайнятого населення, критичний стан рівня зайнятості, особливо серед молоді.

Підводячи підсумок зазначимо, що саморозвиток і пристосування ринка праці до сучасно економічної ситуації створили в Україні досить суперечливий клубок соціально-трудових відносин. У ньому сполучені масштабна нерегламентована зайнятість низька мотивація до праці і заробітна плата, перетворена в соціальну виплату, регрес в структурі зайнятості і погіршення якості робочої сили, текучість кадрів і приховане безробіття. А як результат сучасні і майбутні втрати у використанні трудового потенціалу за рахунок розриву, що збільшується, між соціально орієнтованою моделлю повною, вільно виробленою і продуктивно зайнятості, рівних стартових умов і життєвих шансів і фактичним станом ринку праці. У світі накопичений достатній досвід як подолати безробіття, який ми завжди можемо використати. Але деформування розвитку ринку праці не нормалізується без створення ефективних механізмів його регулювання, без справжнього державного пріоритету політики зайнятості.

Розв'язання питань зайнятості, підвищення рівня життя і соціального захисту людей можливо тільки при умові виходу держави з економічної кризи. Воно пов'язане з фінансовою, кредитною, податковою політикою держави, цінами і іншими чинниками вимагає негайного рішення.

В даний час у світлі постійної трансформації економічної системи в нашій країн склалася специфічна ситуація, коли традиційні методи мало ефективні чи не ефективні взагалі. Для з’ясування цього розглянемо традиційні зпідходи до вирішення проблеми безробіття: створення нових робочих місць паралельно з вже снуючими.Розширення сфери послуг. Через значне падіння рівня життя попит на послуги скорочується. Ростуть лише послуги державного сектора, що є негативним явищем. Дотації на створення робочих місць, пільги при найманні, допомога малому середньому бізнесу.

Перенавчання або підвищення кваліфікації кадрів.Ці заходи допомагають, коли одні галуз згасають, а інші розвиваються, тобто при структурній перебудові господарства. Зараз же йде спад у всіх галузях, що обумовлений суспільною кризою.

Тепер розглянемо, які ж реальні кроки може застосовувати держава для зменшення рівня безробіття. Різноманіття типів безробіття робить задачу її скорочення надзвичайно складною. Оскільки єдиного способу боротьби з безробіттям не існує. В будь–якій країні для рішення цієї проблеми приходиться використовувати різн методи. Рівень фрикційного безробіття може бути знижений за рахунок поліпшення нформаційного забезпечення ринку праці. В усіх країнах цю функцію виконують організації з працевлаштування (біржі праці). Вони збирають у роботодавців нформацію про існуючі вакансії і повідомляють їх безробітним.

Способами збільшення попиту є:

Стимулювання росту експорту. Це може привести до росту обсягів виробництва і, відповідно, - зайнятості на них;

Підтримка заохочення інвестицій у реконструкцію підприємства з метою підвищення конкурентноздатності продукції.

Створення умов для скорочення пропозиції праці. Очевидно, що чим менше людей претендують на робочі місця, тим легше знайти роботу навіть за умови того ж числА вільних робочих місць.

Створення умов для росту самозайнятості. Зміст такого роду програм полягає в тому, що людям допомагають відкрити власну справу, щоб вони могли прокормити себе і свою родину, навіть якщо їм не вдається знайти роботу за наймом.

Реалізація програм підтримки молодих працівників. Для допомоги молоді можуть використовуватися різні методи: економічне стимулювання молодіжної зайнятості; створення спеціальних фірм, що пропонують роботу саме молоді, створення центрів навчання молодих людей тим професіям, шанси на зайнятість у який найбільш високі.

Список програм скорочення безробіття можна продовжувати ще довго, але важливо зрозуміти, що всі ці програми не можуть цілком ліквідувати циклічне безробіття. Такий результат досягається лише при загальному поліпшенні економічної ситуац в країні.

З метою подолання регіональних диспропорцій на ринку праці та забезпечення економічного розвитку, доцільно запровадити наступну систему заходів:

- збільшення фінансових надходжень до служб зайнятості несприятливих регіонів за рахунок державного перерозподілу всіх коштів, отриманих у регіонах залежно від потреб кожного з них;

-розширення сфери застосування праці за рахунок створення нових робочих місць через встановлення сприятливого інвестиційного режиму для підприємств, на яких створюються нові робочі місця, надання державної підтримки сільсько­господарськім виробникам, підприємствам у депресивних регіонах;

-удосконалення механізму формування, розміщення та виконання державного замовлення на підготовку фахівців, науково-педагогічних і робітничих кадрів на основі даних про стан регіональних ринків праці;

-запровадження системної взаємодії роботодавців і професійно-технічних навчальних закладів шляхом активізації участі роботодавців у створенні сучасної навчально-виробничо бази;

-розробка та впровадження програм покращення демографічної ситуації в регіонах шляхом фінансової підтримки найбільш уразливих верст населення; забезпечення гідних соціальних гарантії для багатодітних родин (встановлення пільг у медичному, освітньому обслуговуванні);

-реалізацію механізмів щодо працевлаштування випускників навчальних закладів, передбачених Законом України „Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту першим робочим місцем з наданням дотац роботодавцю".

Упровадження цих заходів дозволить підвищити якість національної робочої сили, подолати регіональні диспропорції на ринку праці в Україні та істотно підвищити попит на робочу силу.

Зазначен процеси в України повинні проходити на тлі монетарної політики, тому що в противному випадку інфляція зведе нанівець зусилля реформаторів. Цей висновок випливає з зазначеної вище специфіки нашої економічної системи.

Список використаних джерел

1.Закон України „Про зайнятість населення” від 1 березня 1991 року N 803-XII.//В редакції Закону N 662-IV від 03.04.2003

2.Постанова Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1993 р. “Про затвердження положення про організацію роботи щодо сприяння зайнятості населення в умовах масового вивільнення працівників” // Збірник законодавства про працю. К., - 2001. 266с.

3.Рудий М.М. Мікроекономіка // Особливості ринку праці.-Київ: Каравела.- 2008.-С.256-268.

4.Дж.-М. Кейнс // Общая теория занятости, процента и денег.-Москва: Луч.-1993. – 255с.

5.Задоя А.А., Петруня Ю.Е.// Макроекономіка.- Київ: Знання.-2008.-111с.

6.Базилевич В.Д. // Макроекономіка: Навч. посібник. - К.: Київ, держ.торг.-екон.ун-т. 1995. - С. 240.

7.Бойчик І.М., Харів П.С., Хопчан М.І.// Економіка підприємства: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. І-ІV рівнів акредитації. -- 2-ге вид., виправ. і доп. -- К.: Каравела, 2001. -- 298 с.

8.Витвицький Я.С.// Економіка: Навч. посіб. для загальноосвітніх закладів. - К.: КНЕУ, 2000. - 292 с.

9. Богиня Д. П., Грішнова О. А.// Основи економіки праці. Навчальний посібник. Київ «Знання-Прес», 2001.-123с.

10.Каньоса М.І.// Економіка підприємства: Навч. посібник для спец. вищ. закладів. - Кам'янець-Подільський: Абетка, 2002. - 185 с.

11.Мазаракі А.А. Економіка і підприємництво: стан та перспективи: Зб. наук. пр. - Київ.: КНТЕУ, 2002. - 323 с.

12.Карпіщенко О.І., Прокопенко О.В., Сотник І.М., Карпіщенко Т.О. //Економіка праці: Навч. посіб. для студ. екон. спец. -- Суми: СумДУ, 2002. - 132 с.

13.Лібанова Е.М., Мельничук Д.П.. // Ринок праці в економічній системі: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. екон. спец. - Житомир: ЖІТІ, 2002.-134с.

14.Савченко А.Г., Пухтаєвич Г.О., Тітьонко О.М. //Макроекономіка: Підр. - Київ.: Либідь, 1999. - С. 288.

15.Соболев В.М. // Макроэкономика. - Харьков: НВФ «Студцентр», 1997. - С.224.

16.Степаненко С.В. Економіка: Навч. посіб. для загальноосвітніх закладів. - Київ.: КНЕУ, 2000. - 292 с.

Електронні джерела:

17.Офіційний сайт Держкомстату України - http://www.ukrstat.gov.ua/

18.Офіційний сайт Міністерства зайнятості та соціальної політики. Адреса - http://www.mlsp.gov.ua/

19. Регіональний аспект безробіття в Україні -http://www.kiev-diplom.com/14-regionalnij-aspekt-bezrobittya-v-ukrayini.html

20. Аналіз стану ринку праці як необхідна складова прогнозування потреб робітничих кадрів - http://www.ukrdeti.com/firstforum/m6.html