Курсовая работа: Організаційно-економічні основи створення суб'єкта підприємницької діяльності – приватного підприємства

Курсовая работа: Організаційно-економічні основи створення суб'єкта підприємницької діяльності – приватного підприємства

АНОТАЦІЯ

Організаційно-економічний механізм сертифікації промислової продукції / І. Курдибас – Вінниця: ВНТУ, 2007 р. – 51 стор., 4 рис., 24 табл., 10 бібл. – українською мовою.

У даній курсовій роботі проводиться розрахунок різних показників економічної діяльності суб'єкта підприємницької діяльності – як юридичної особи. Перший розділ присвячений механізмам сертифікації продукції, адже сертифікована за міжнародними стандартами продукція користуватиметься значно вищим та стабільнішим попитом, що, відповідно, збільшуватиме прибутковість підприємства. Крім того, курсова робота містить розробку комерційної ідеї, установчих документів підприємства, розрахунки по доцільност придбання нематеріального активу, розрахунок стартового капіталу та визначення основних видів податків, що повинно сплачувати підприємство.

ЗМІСТ

Вступ

1 Організаційно-економічний механізм сертифікац промислової продукції

1.1 Якість та її оцінка

1.2 Методи забезпечення якості. Сертифікація

1.3 Вибір механізмів сертифікації

1.4 Державний нагляд за якістю

2 Розробка комерційної ідеї

3 Розробка установчих документів для створення суб'єкта підприємницької діяльності – юридичної особи

4 Розрахунок вартості нематеріального активу, що виступає внеском до статутного фонду підприємства

5 Визначення потреби в капіталі, необхідному для початку підприємницької діяльності

6 Розрахунок основних видів податків, які повинен сплатити суб'єкт підприємницько діяльності – юридична особа

Висновки

Перелік посилань

Додаток А (обов'язковий) Реєстраційна картка

Додаток Б (обов'язковий) Свідоцтво про державну реєстрацію

Додаток В (обов'язковий) Статут

Додаток Г (обов'язковий) Ліцензійний договір

Вступ

В умовах розвитку міжнародної торгівлі і споріднених їй видів діяльності, усіх окремих підприємств та галузей економіки на зовнішньому і внутрішньому ринках повністю залежить від того, наскільки їх продукція або послуги відповідають стандартам якості. Тому проблема забезпечення і підвищення якості продукції актуальна для всіх країн і підприємств.

Значну роль в підвищенні якості продукції відіграють стандарти, які є організаційно-технічною основою систем якості. В останні десятиліття одним із важливих механізмів гарантії якості стала сертифікація, яка переросла в норму торгових відносин будь-якого рівня.

Сертифікація промислово продукції пов’язана з оцінкою показників її якості, тобто вимірюванням їх з використанням певних засобів вимірювання, достовірність і точність яких вивча метрологія. Тому значно зростає роль метрологічного забезпечення якост продукції.

Метою даної курсової роботи є ознайомлення і отримання навичок з питань організаційно-економічних механізмів сертифікації промислової продукції, а також виконанні таких завдань: розробці комерційної ідеї та оцінц ефективності, складанні установчих документів для створення суб'єкта підприємницько діяльності – юридичної особи, розрахунку величини статутного фонду акціонерного товариства, розрахунку величини стартового капіталу, необхідного для початку бізнесу, а також основних видів податків, що їх сплачує підприємство.

Питаннями розробки механізмів підвищення якості та сертифікації промислової продукц займались велика кількість науковців – як теоретиків, так і практиків, зокрема: Т. Щедріна, М.І. Шаповал, Й.М. Петрович, С.Ф. Покропивний, В.В. Кулішов і т.д. [1-10].

1 Організаційно-економічний механізм сертифікації промислової продукції

1.1 Якість та її оцінка

Якість як економічна категорія, відбиває сукупність властивостей продукції, що зумовлюють ступінь її придатності задовольняти потреби людини відповідно до свого призначення.

В умовах ринкових відносин якість забезпечується і гарантується підприємством. А якщо вона не забезпечується і не гарантується – підприємство гине: автоматично забезпечує це той же ринок, але нормальний ринок, із збалансованим попитом і пропозицією. В 60-70-і роки вважали, що для успіху виробника достатньо, щоб продукції було багато і вона була дешевою. В 80-і роки стало очевидним, що виникла конкуренція не цін, а якості: 80% покупців приймали рішення про покупку, звертаючи увагу в першу чергу на якість продукції. Таким чином, конкурентоспроможною могла стати лише продукція, яка мала, при інших рівних умовах, меншу виробничу собівартість вищу якість. [1]

На якість продукції впливає значна кількість факторів, які діють як самостійно, так і в взаємозв’язку між собою, як на окремих етапах життєвого циклу продукції, так на кількох. Всі фактори можна об’єднати в 4 групи: технічні, організаційні, економічні і суб’єктивні.

До технічних факторів належать: конструкція, схема послідовного зв’язку елементів, система резервування, схемні вирішення, технологія виготовлення, засоби технічного обслуговування і ремонту, технічний рівень бази проектування, виготовлення, експлуатації та інші.

До організаційних факторів належать: розподіл праці і спеціалізація, форми організації виробничих процесів, ритмічність виробництва, форми і методи контролю, порядок пред’явлення і здачі продукції, форми і способи транспортування, зберігання, експлуатації (споживання), технічного обслуговування, ремонту та інші.

До економічних факторів належать: ціна, собівартість, форми і рівень зарплати, рівень затрат на технічне обслуговування і ремонт, ступінь підвищення продуктивност суспільної праці та інше. Економічні фактори особливо важливі при переході до ринкової економіки. Їм одночасно властиві контрольно-аналітичні і стимулююч властивості. До перших відносять такі, що дозволяють виміряти: затрати праці, засобів, матеріалів на досягнення і забезпечення певного рівня якості виробів. Дія стимулюючих факторів приводить як до підвищення рівня якості, так і до його зниження. Найбільш стимулюючим фактором є ціна і зарплата. Правильно організоване ціноутворення стимулює підвищення якості. При цьому ціна повинна покривати всі витрати підприємства на заходи по підвищенню якост забезпечувати необхідний рівень рентабельності. В той же час вироби з більш високою ціною повинні бути високої якості [2].

В забезпеченн якості значну роль відіграє людина з її професійною підготовкою, фізіологічними емоціональними особливостями, тобто мова йде про суб’єктивні фактори, як по-різному впливають на розглянуті вище фактори. Від професійної підготовки людей, які зайняті проектуванням, виготовленням і експлуатацією виробів, залежить рівень використання технічних факторів. Але якщо в процес функціонування технічних факторів роль суб’єктивних слабшає, тому що на цій стадії процес проходить з використанням сучасної техніки і технології, яка максимально звільняє технологічний процес від участі людини, то в організаційних факторах суб’єктивний елемент відіграє вже значну роль, особливо коли мова заходить про способи і форми експлуатації і формування виробів.

Наскільки важлив суб’єктивні фактори, свідчить поширена серед виробників думка про економічну вигідність підвищення якості. Якість розглядається при цьому як соціально бажана мета, але її вплив на підвищення рентабельності вважається мінімальним. Пояснюється це недостатньою обізнаністю виробників, які допускаються таких помилок.

Фактично, управління якістю повинно охоплювати діапазон від постачальників вихідного матеріалу до замовників. Важливо зрозуміти вимоги споживачів і мати точний зворотний зв’язок, який дає інформацію про їхнє сприйняття виробів, які вони отримують.

1.2 Методи забезпечення якості. Сертифікація промислової продукції

Сучасні умови господарювання вимагають від кожного підприємства запровадження і дотримання належного (дійового) комплексного механізму управління якістю продукції. Визначальними елементами цього специфічного напрямку менеджменту, що справляють найбільш істотний вплив на процес постійного забезпечення виробництва постачання на ринок конкурентноспроможної продукції, є: стандартизація сертифікація виробів; внутрішніх систем якості; державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил і відповідальність за їх порушення; внутрішньовиробничий технічний контроль якості. Згідно теми даної курсової роботи розглянемо сертифікацію, і її механізми.

Дослівний переклад терміну «сертифікація» - «Я підтверджую». Будь-яка сертифікація – це підтвердження відповідності об'єкту сертифікації пред'явленим до нього вимогам.

Сертифікація – це документальне підтвердження відповідності продукц певним вимогам, конкретним стандартам або технічним умовам. Сертифікація продукції є комплексом заходів, що проводяться з метою підтвердження за допомогою сертифікату відповідності, що продукція відповідає певним стандартам або іншим вимогам. Сертифікація з'явилася у зв'язку з необхідністю захистити ринок від продукції, непридатної до використовування. Питання безпеки, захисту здоров'я і навколишнього середовища примушують законодавчу владу, з одного боку, встановлювати відповідальність за введення в обіг недоброякісно продукції; з другого боку – встановлювати обов'язкові мінімальні вимоги, що стосуються характеристик продукції, що вводиться в обіг [3].

Ідея сертифікац загальне її розуміння відомі давно. З давніх пір клеймування продукц виробником було підтвердженням високої її якості. Запевнення продавця покупцю відносно якості продукції також було однією з найдавніших і простих форм того, що зараз ми називаємо сертифікацією.

В наш час сертифікація стала одним із важливих механізмів управління якістю, який да можливість об’єктивно оцінити продукцію, надати споживачу підтвердження безпеки, забезпечити контроль за відповідністю продукції вимогам екологічно чистоти, а також підвищити її конкурентноздатність [4].

За кордоном безпека продукції для людини і навколишнього середовища давно підтверджується сертифікацією і, хоч вартість її значна, виробник змушений одержувати сертифікат для того, щоб мати ринок збуту і уникнути втрат при продажу сво продукції. А втрати ці значні: за даними торгово-промислової палати, вони досягають 25% від обсягу продажу, а в окремих випадках бувають і вищі [4].

В Україн прийнято розрізняти обов’язкову і добровільну сертифікацію. Обов’язкова сертифікація здійснюється в межах державної системи управління господарюючими суб’єктами, охоплює у всіх випадках перевірку і випробування продукції з метою визнання її характеристик (показників) та подальший технічний нагляд за сертифікованими виробами.

Добровільна сертифікація може проводитись на відповідність продукції вимогам, котрі не обов’язковими, за ініціативою самих суб’єктів господарювання (тих або інших видів діяльності) на договірних засадах.

Сертифікат – це документ, без якого в Україні не можна виробляти, продавати та імпортувати жоден товар. Теоретично такий документ гарантує безпечність продукції та відповідність її досить жорстким нормам.

Видача сертифікату відповідності здійснюється при наявності протоколів з позитивними результатами випробувань. В такому випадку, залежно від прийнятої схеми сертифікації, орган з сертифікації продукції оформлює сертифікат відповідності, реєструє його в Реєстрі Системи та видає заявнику, який після цього має право маркувати продукцію, тару, упаковку, супровідну документацію та рекламн матеріали знаком відповідності.

Строк д сертифікату на продукцію, яка випускається підприємством серійно протягом строку, що встановлений ліцензійною угодою, визначає орган з сертифікації з урахуванням строку дії нормативних документі на продукцію, строку, на який сертифікована система якості або атестоване виробництво.

Строк, що встановлений в ліцензії, не продовжується. Порядок надання нової ліценз замість тої, що втратила силу, визначає орган з сертифікації продукції в кожному конкретному випадку [5].

В разі внесення змін до конструкції (складу) продукції або технології її виготовлення, що можуть вплинути на показники, які підтвердженні під час сертифікації, заявник зобов’язаний попередньо сповісти про це в орган, який надав ліцензію. Орган з сертифікації продукції приймає рішення про необхідність проведення нових випробувань або оцінки стану виробництва продукції.

У випадку, якщо норми, встановленні стандартом на показник, підтверджений під час сертифікації, змінені на більш жорсткі, то питання про припинення дії кожної наданої ліценз вирішує орган з сертифікації продукції за погодженням з Держстандартом України [6].

1.3 Вибір механізмів сертифікації промислової продукції

На практиці дуже часто виникає питання, який з механізмів сертифікації кращий – продукції чи систем якості? Зарубіжний досвід показує, що кожний з них доцільний на своєму місці. Є певні галузі, де висока технологія розвивається такими прискореними темпами, що нелегко розробити вичерпний стандарт на продукцію, який можна було б використовувати в схемі сертифікації продукції, тому в цьому випадку зроста роль сертифікації системи якості.

З іншої сторони, оскільки купують продукцію, а не систему якості, то її сертифікація не відігра важливої ролі в тих галузях, де можуть бути розроблені стандарти на продукцію, які звичайно відповідають багатьом інтересам незалежно від того, на що вони поширюються. Особливо це стосується масового виробництва.

У багатьох випадках перевага може бути віддана механізму сертифікації системи якості, після чого може бути введений в дію механізм сертифікації продукції.

Це пов’язане з тим, що система якості оцінюється в обох випадках, і додаткові вимоги, як накладає механізм сертифікації системи якості, будуть встановлюватись впроваджуватись таким же чином, як і вимоги придатних специфічних стандартів на продукцію, як цього вимагає процедура її сертифікації. Порівняння основних етапів сертифікації систем якості і продукції подані в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1 – Порівняння основних етапів сертифікації систем якості і продукції

Переваги одного механізму над іншим, а також їх недоліки можливо оцінити тільки щодо соціально-економічних і технологічних ситуацій, які існують для постачальників у кожній країні. Але варто відзначити, що в більшості промислово розвинутих країн перевага надається сертифікації систем якості [7].

1.4 Проведення державного нагляду за якістю продукції

Національним органом, що проводить і координує роботу по забезпеченню її функціонування, Державний комітет України по стандартизації, метрології та сертифікац (Держстандарт України).

До органів державної служби стандартизації і сертифікації в Україні відносяться:

-          Державний комітет України з стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарт України);

-          Український науково-дослідний інститут стандартизації, сертифікації та інформатики (УкрНДІССІ);

-          Державний науково-дослідний інститут ”Система” (ДНДІ ”Система”);

-          Український державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікац (УкрЦСМ);

-          Український навчально-науковий центр із стандартизації, метрології та якості продукції;

-          Технічн комітети зі стандартизації (ТК);

-          Територіальн центри стандартизації, метрології та сертифікації.

-          Держстандарт України був створений Постановою Кабінету Міністрів України №293 від 23.09.1991 р. на базі Українського республіканського управління Держстандарту СРСР. Він національним органом зі стандартизації, створює державну систему стандартизац в країні і керує всіма роботами з стандартизації, методології та сертифікації [8].

На УкрНДІССІ покладена розробка науково-технічних і економічних основ стандартизації, перспективних планів комплексної стандартизації сировини, матеріалів, півфабрикатів і готових виробів, стандартів на єдині методи продукції. Він виконує експертизу стандартів перед їх затвердженням, проводить порівняльний аналіз рівня стандартизації в Україні і зарубіжних країнах, надає інформацію з стандартизації всім зацікавленим організаціям.

На ДНДІ “Система покладена розробка основоположних стандартів.

На УкрЦСМ покладено здійснення всієї централізованої інформації організацій і підприємств про чинні стандарти, технічні умови і іншу нормативну документацію, а також забезпечення їх цією документацією. Центр здійснює реєстрацію стандартів та ншої нормативної документації з стандартизації державного і галузевого значення, підготовку кадрів, підвищення їх кваліфікації та видання нормативних документів зі стандартизації.

На Український навчально-науковий центр зі стандартизації, метрології та якості продукц покладена підготовку кадрів і підвищення їх кваліфікації.

Технічні комітети з стандартизації створюються за рішенням Держстандарту України для організац та забезпечення розроблення, розгляду, експертизи, погодження і підготовки до затвердження державних стандартів України, інших нормативних документів з стандартизації, а також проведення робіт з регіональної і міжнародно стандартизації.

До роботи в технічних комітетах залучаються на добровільних засадах уповноваженн представники заінтересованих підприємств, установ та організацій замовників (споживачів), розробників, виробників продукції, органів і організацій з стандартизації, метрології, сертифікації, товариств (спілок) споживачів, науково-технічних та інженерних товариств, інших громадських організацій, провідні вчені та фахівці.

На територіальн центри покладено контроль за впровадженням і додержанням стандартів і технічних умов. В структурі Держстандарту України налічується 35 територіальних центрів 26 обласних і 9 міських.

Господарююч суб’єкти за порушення вимог стандартів (норм, правил) несуть матеріальну відповідність у вигляді сплати відчутних штрафів [8].

Світовим досвідом економічного розвитку країн доведено, що головна його рушійна сила – ринок, вільна конкуренція. У ринкових господарствах вільна конкуренція веде до пріоритету якості продукції, тому що насиченість розвинутого ринку примушу виробників пропонувати товари високої якості. Зниження цін за умов стабільност функціонування ринку практикується не дуже часто, і конкурують на ньому приблизно однакові за якістю (конкурентноспроможні) товари.

Якість товарів та послуг – це складний соціально-економічний феномен, в якому фокусується перехрещення інтересів споживача та виробника. На успіх на ринкові, тобто на успіх у споживача можуть розраховувати тільки ті виробники, які спроможн оперативно задовольняти різні і досить нестабільні потреби споживачів. Виграш конкретному виробникові забезпечують переваги його системи управління якістю. Головна перевага ефективної системи забезпечення якості полягає в тому, що вона гарантує портфель замовлення виробникові, тобто його виживання в умовах ринкових відносин та конкурентної боротьби. Неабияке значення для виживання має також зниження обсягу та питомої ваги прихованого виробництва, пов’язаного з переробкою продукції, та лагодження браку, тобто підвищення загально ефективності діяльності підприємства. Ось чому центр ваги конкурентної боротьби за ринок збуту явно переміщується у бік якості продукції та послуг, особливо засобів виробництва.

У розвитку суспільного виробництва промислово розвинутих країн поряд із законом підвищення продуктивності праці діє тенденція випередження у підвищенні якості засобів виробництва. Стійкість цієї тенденції пов’язана з існуванням прямої залежност між прибутком на інвестиційний капітал та якістю продукції: високоякісна продукція дає приблизно на 40% більше прибутку, ніж продукція низької якості [5].

Тобто виробництво високоякісної продукції дає потрійний зиск: зниження виробничих витрат, підвищення чистого доходу, розширення вітчизняних ринків збуту та вихід на міжнародний ринок.

Тому доки підприємці не зрозуміють справжньої необхідності у забезпеченні якості сво продукції вони будуть продовжувати втрачати свої можливі доходи, і доки Держстандарт України не візьме під контроль ціну на стандартизацію та сертифікацію продукції, тобто не зробить її доступною для кожного виробничого підприємства, то все більше буде виникати підприємств які хотіли б бути легальними, але за даними витратами на сертифікацію своєї продукції – змушен ти в “тінь”.

2 РОЗРОБКА КОМЕРЦІЙНОЇ ІДЕЇ

Майбутн засновники підприємств, які мають необхідні навички створення підприємств, значно частіше потерпають від відсутності перспективних комерційних ідей, ніж від відсутності фінансових ресурсів. Життєздатні комерційні ідеї потрібні не тільки для того, щоб почати свою власну справу, але й для успішного функціонування бізнесу на всіх його етапах. Нові комерційні ідеї потрібні:

-          для розробки нових видів продукції, послуг, диверсифікації існуючого виробництва;

-          для зменшення рівня витрат;

-          для підвищення прибутковості бізнесу.

Для початку розробки нашої ідеї заповнимо карту ідей згідно варіанту:

Рисунок 2.1 Карта ідей

Отже, за напрямком „виробництво” можна запропонувати такі позиції: зимове жіноче взуття, весняно-осіннє взуття, літнє взуття, засоби догляду з взуттям.

За напрямком послуги” – ремонт, чистка жіночого взуття., послуги консультантів у фірмових магазинах, підбір аксесуарів до вибраного взуття.

За напрямком торгівля” –організація продаж зимового, літнього, осінньо-весняного жіночого взуття та засобів догляду за ним.

Із запропонованих позицій обираємо найбільш перспективну. Наприклад, обираємо таку позицію, як «Виготовлення літнього жіночого взуття».

Сформуємо більш детально потенційну комерційну ідею з урахуванням задуму виробника [9].

Проаналізуємо обрану позицію «Виготовлення літнього жіночого взуття» і дамо відповіді на деякі питання.

Таблиця 2.1 - Потенційна комерційна ідея та проблеми, які можуть бути вирішені

Отже із наведених потенційних ідей обираємо найбільш привабливу та перспективну: „Виробництво жіночого літнього взуття різноманітного асортименту”.

Скоригуємо більш точно комерційну ідею з урахуванням можливих змін в потребах споживачів.

Потреби споживачів протягом певного часу змінюються. Тому потенційну комерційну ідею, яку було висунуто, скорегуємо з урахуванням таких основних факторів: зміни в стилі життя людини, зміни в технологіях, зміни в моді. Для цього потрібно дати відповідь на питання: „Яким чином названі фактори можуть вплинути на вирішення визначеної проблеми та внести корективи в комерційну ідею?”

Отже, зміни в умовах життя зумовлюють потребу у зручному та комфортному взутті, з натуральних матеріалів, для забезпечення комфорту жінок; зміни в технологіях можуть стимулювати виробництво взуття із сучасних, нестандартних матеріалів, що підвищить його міцність та захисні властивості, в той же час не заважаючи комфорту; зміни в моді приведуть до необхідності дизайну та пошиву жіночого взуття, оздобленого додатковими прикрасами, із дорогих нарядних матеріалів (замша, тканини), із модною висотою каблука, які, однак, будуть розроблені із врахуванням ергономічних особливостей організму людини.

На підстав аналізу всіх цих змін формулюємо уточнену комерційну ідею: „Дизайн та пошив літнього жіночого взуття з натуральних матеріалів (шкіра, замша, натуральн тканини) із оздобленням”.

Удосконалимо потенційну комерційну ідею з метою надання їй більш привабливих рис. Спершу проведемо аналіз пропозицій по доробці, удосконаленню, покращенню висунутої комерційно деї з метою надання споживачу додаткових вигод, причому за додаткову плату. Проаналізуємо такі фактори: вид доставки, покращений дизайн, нова упаковка, надання нових, вигідних для споживача умов.

Доставка повного асортименту взуття може здійснюватись в ряд фірмових магазинів. Упаковка кожно пари взуття повинна бути не лише витривалою, а й досить привабливою, адже покупець може бути задоволений лише в тому випадку, якщо усі складові його покупки відповідатимуть найвищим вимогам. При створенні нових для споживача умов можуть бути розглянуті умови якісного обслуговування клієнта, а також умови його матеріального заохочення, такі як надання знижок за кожну наступну пару взуття, користування дисконтними картками, проведення різноманітних акцій тощо.

Отже, новим, більш детальним варіантом комерційної ідеї є: „Індивідуальний дизайн та пошив жіночих босоніжок із натуральної шкіри та замші, ергономічно доцільних матеріалів, сучасного модельного ряду, оздобленого стильними унікальними прикрасами".

Спробуємо досягти удосконалення комерційної ідеї за рахунок внесення в неї спеціальних знань, навичок самого розробника. На даному етапі розробки вносимо в висунуту комерційну ідею свої професійні знання, отримані в результаті навчання., а саме: „Індивідуальний дизайн та пошив нарядних жіночих босоніжок із натурально шкіри, замші, інших натуральних матеріалів, сучасного модельного ряду, оздобленого стильними унікальними прикрасами, а також підбір та створення відповідних аксесуарів до них."

Після того, як комерційна ідея сформована, проведемо її оцінювання за допомогою таблиці 2.2.

Таблиця 2.2 - Оцінка комерційної ідеї на предмет реалізації

Проаналізувавши відповіді на вищенаведені питання, ми можемо зробити остаточний висновок про доцільність запровадження комерційної ідеї. Отже, запропонована комерційна ідея має можливість затвердитися на ринку конкуруючих виробників, та є економічно вигідною, хоча потребуватиме значних витрат на її впровадження у зв'язку з високим рівнем конкуренції в даній галузі промислового виробництва.

3 РОЗРОБКА УСТАНОВЧИХ ДОКУМЕНТІВ ДЛЯ СТВОРЕННЯ СУБ’ЄКТА ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ

Для створення суб'єкта бізнесу – юридичної особи необхідно підготувати та подати до державного органу реєстрації, який знаходиться за місцем розташування офісу суб'єкта бізнесу, такі документи:

1. Реєстраційну картку встановленого зразка.

2. Рішення власника про створення суб'єкта бізнесу. Якщо заявників два або більше, то подаються протокол зборів засновників установчий (засновницький) договір.

3. Статут.

4. Документ про сплату реєстраційного мита (7 н.м.з.п.).

5. Документи, як підтверджують сплату внесків до статутного фонду (для акціонерних товариств та товариств з обмеженою відповідальністю).

Установчий (засновницький) договір – це угода між засновниками суб'єкта бізнесу, в якій регламентуються питання створення суб'єкта бізнесу, формування статутного фонду, даються відомості про засновників, обумовлюються майнові, фінансові, організаційні умови взаємодії між засновниками, порядок розподілу прибутку та покриття збитків тощо. Суть установчого договору полягає в тому, що він є одним з різновидів згоди про спільну діяльність. Його зміст - порядок об'єднання майна, капіталів і підприємницьких зусиль засновників з метою отримання прибутку.

Статут – це основний документ, який регламентує діяльність суб'єкта бізнесу. Завдання статуту - дати повне уявлення про правовий статус підприємства як самостійного суб'єкта господарювання, що має права юридичної особи, про його внутрішній механізм управління. У цьому розумінні статут – нормативний документ підприємства, що доповнює та конкретизує більшість положень установчого (засновницького) договору.

Статут пишеться в довільній формі та повинен містити такі обов'язкові відомості: засновники (власники) суб'єкта бізнесу; повна назва та повне найменування суб'єкта бізнесу; місцезнаходження суб'єкта бізнесу (повна адреса); мета та предмет діяльності; порядок утворення майна; органи управління, порядок їх створення та компетенція; повноваження трудового колективу та його виборних органів; умови реорганізації та ліквідації [9].

Завершується створення суб'єкта бізнесу видачею йому свідоцтва про державну реєстрацію. Новоствореному суб'єкту бізнесу присвоюється 8-ми значний ідентифікаційний код, який слугує для дентифікації суб'єкта бізнесу в ринковому просторі.

У даній курсовій роботі згідно заданого варіанта створюється приватне підприємство (див. табл. 3.1).

Таблиця 3.1 - Початкові дані для виконання завдання

Отже в даному розділі потрібно виконати такі завдання:

1.         Скласти реєстраційну картку суб’єкта бізнесу, який планується створити та зареєструвати (додаток А).

2.         Заповнити свідоцтво про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності - юридично особи (додаток Б).

3.         Скласти статут підприємства, яке планується створити (додаток В).

4 РОЗРАХУНОК ВАРТОСТІ нематеріального активу, який виступає внеском до статутного фонду підприємства

Під нематеріальними активами розуміють довгострокові вкладення на придбання об'єктів інтелектуальної власності, права на здійснення окремих видів діяльності, права оренди будівель (споруд, приміщень) або користування ними, а також інші аналогічні майнові права, що визнаються такими і приносять дохід.

В загальному вигляді до нематеріальних активів підприємства відносяться:

-  об'єкти права інтелектуальної власності;

-  об'єкти права користування ресурсами природного середовища;

-  об'єкти права користування економічними, організаційними та іншими вигодами;

-  гудвіл (ділова репутація).

Об'єкти права інтелектуальної власності - все те, що винайдено розумом людини, створено її працею, належать цій людини і може бути юридично захищено. Конвенція Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ), яка була прийнята в Стокгольмі 14 липня 1967 року, передбачає, що об'єктами нтелектуальної власності є:

-  літературні, художні твори та наукові праці;

-  виконавська діяльність артистів, фонограми та радіопередачі;

-  винаходи;

-  наукові відкриття;

-  промислові зразки;

-  товарні знаки, знаки обслуговування та фірмові найменування і позначення;

-  право на припинення недобросовісної конкуренції, тобто, таких дій конкурентів, які протирічать промисловій або торговельній практиці.

Об'єктами права промислової власності визнаються:

-  право власності на винахід, яке засвідчується патентом. Об'єктом винаходу може бути продукт (пристрій, речовина, культура клітин рослин тварин), спосіб.

-  право власності на корисну модель, яке засвідчується патентом. Об'єктом корисної моделі може бути конструктивне використання пристрою;

-  право власності на промисловий зразок, яке засвідчується патентом. Об'єктом промислового зразка може бути форма, малюнок тощо, в результаті чого визначається зовнішній вигляд промислового виробу;

-  право власності на знаки для товарів і послуг, яке засвідчується свідоцтвом. Об'єктом права власності на знак можуть бути словесні, зображувальні, об'ємн та інші позначення, виконані в будь-якому кольорі;

-право власності на сорт рослин, яке засвідчується патентом. Власником даних об'єктів права визнається той, хто першим заявив про це, подавши заявку до Державного агентства України з ох о-рони промислової власності.

Об'єктами авторського права визнаються: літературні письмов твори (книги, брошури, статті тощо); виступи, лекції, промови, проповіді та нші усні твори; музичні, драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічн твори тощо; аудіовізуальні твори; твори архітектури; твори прикладного мистецтва; фотографії, ілюстрації, карти, плани, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, архітектури; скульптури, картини, малюнки, гравюри, літографії та інші твори образотворчого мистецтва; сценічн обробки творів, переклади тощо (без заподіяння шкоди охороні оригінальних творів); право власності на фірмове найменування, яке має кожна юридична особа; право власності на програми для ЕОМ, тобто, право на публікування, відтворення, розповсюдження та інші дії з введення в господарський обіг сукупності даних та команд, що призначені для функціонування ЕОМ та інших комп'ютерних пристроїв з метою отримання певного результату; право власності на базу даних, тобто, право на публікування, відтворення, розповсюдження та інші дії з введення у господарський оборот сукупності даних (статей, розрахунків тощо), як систематизовані для пошуку і обробки за допомогою ЕОМ; право власності на науково-технічну нформацію, тобто, право на результати науково-технічних, виробничих робіт та ншої науково- технічної діяльності, що зафіксовані у формі, яка забезпечує їх відтворення, використання та поширення.

Право власності на ці твори зазначається на примірнику твору, якщо суд не доведе іншого.

До об'єктів права користування ресурсами природного середовища відносяться:

-право користування земельною ділянкою, надрами;

-право користування інформацією про природне середовище. До об'єктів права користування економічними, організаційними та іншими вигодами відносяться:

-  економічні вигоди від користування монопольним становищем на ринку виробництва товарів та послуг. Ці вигоди визначаються на підставі інформації, наданої Антимонопольним комітетом України;

-  право на використання економічних та інших пільг. Це право визначається на підставі документів, що засвідчують ці права (напри к- лад, пільги зі сплати податків тощо).

І нарешті, гудвіл (ділова репутація) - це комплекс заходів, спрямованих на збільшення прибутку підприємства без відповідного збільшення активних операцій, а шляхом використання кращих управлінських здібностей, застосування ноу-хау тощо.

Найвагомішою частиною нематеріальних активів є право на нтелектуальну власність. Саме здобутки інтелектуальної власності найчастіше виступають внесками до статутного фонду господарських товариств.

Експертна оцінка вартості інтелектуальної власності може здійснюватись такими способами:

-  шляхом визначення сучасної вартості відтворення дано нтелектуальної власності;

-  шляхом капіталізації прибутків від впровадження здобутків інтелектуальної власності у виробництво.

Вихідні дані для виконання завдання представлені в табл. 4.1 та 4.2 [9].

Таблиця 4.1 – Початкові дані для виконання завдання

Таблиця 4.2 Початкові дані для виконання завдання

Страницы: 1, 2