Найважливішим джерелом зростання ефективності виробництва є постійне підвищення технічного рівня і якості продукції, що виготовляється на підприємстві. Для технічних систем характерна жорстка функціональна інтеграція всіх елементів, тому в них немає другорядних елементів, які можуть бути неякісно спроектован виготовлені. Таким чином, сучасний рівень розвитку науково-технічного процесу значно підняв рамки вимог до технічного рівня і якості виробів у цілому і їхніх окремих елементів зокрема. Системний підхід дозволяє об'єктивно вибирати масштаби і напрямки управління якістю, види продукції, форми і методи виробництва, що забезпечують найбільший ефект від зусиль і коштів, витрачених на підвищення якості продукції. Системний підхід до поліпшення якості продукц дозволяє закласти наукові основи у процес організації виробництва на промислових підприємствах, об'єднаннях.

Для досягнення поставленої мети у курсовій роботі будуть розглянуті наступні питання:

У першому розділ ми опишемо загальні принципи управління якістю, методи, за допомогою яких відбувається таке управління.

В другому розділ ми розглянемо стандартизацію та сертифікацію, так як вони є головним фактором в додержані якості продукції порівняно до світових стандартів. Також ми з’ясуємо яку роль відіграє стандартизація в конкурентоспроможності вітчизняної продукції.

В третьому розділ ми опишемо шляхи за допомогою яких ми можемо підвисити якість продукції. Також ми запропонуємо ряд конкретних заходів за допомогою загальних принципів управління і розглянемо вплив нововведень на поліпшення якості виробів.

1. Teоретичні аспекти управління якістю продукції на підприємстві

1.1 Поняття якості продукції. Оцінка рівнів якості

Якість товару основною складовою його конкурентоспроможності. Визначаючи якість продукту слід намагатися виділити властивості товару, якім надає перевагу споживач. Слід мати на увазі, що надати всі бажані якості товару практично неможливо, та й взагал немає сенсу з точки зору вимог конкретних сегментів ринку, а також з точки зору забезпечення ефективності підприємницької діяльності фірми.

Якість включає в себе велику кількість компонентів. Насамперед до них відносяться техніко-економічні показники якості продукції, а також якість технолог виготовлення і експлуатаційні характеристики. Показники призначення продукції, надійності та довговічності, трудомісткість, матеріаломісткість, наукомісткість - є визначальними в цьому ряді.

В останні роки все більшого значення набувають і такі властивості та характеристики продукції, як екологічні, ергономічні, естетичні. Екологічні показники характеризують відповідність товару вимогам захисту навколишнього середовища і базуються на раціональному і бережливому природокористуванні. Ергономічні показники пов’язані з урахуванням властивостей і особливостей людського організму покликані дотримуватись гігієнічних (освітлення, токсичність, шум, вібрація, запиленість), антропометричних (відповідність форми і конструкції виробу розмірам і конфігурації людського тіла), фізіологічних, психологічних та інших вимог. Естетичні показники визначають зовнішню форму і вид продукції, її дизайн, привабливість, виразність, емоційність впливу на споживача тощо.

При визначен рівня якості товару слід врахувати нормативні складові: відповідність продукц обов’язковим стандартам якості, прийнятим в законодавчому порядку в країнах-партнерах, куди передбачається її поставляти. Це особливо важливо в зв’язку з тим, що вже сам по собі факт невідповідності виробу, що випускається, прийнятим на конкретному ринку стандартам якості знімає питання можливост поставки і зводить нанівець всю іншу роботу по підвищенню рівня якості виробу. Таким чином, при плануванні виходу на новий ринок в першу чергу слід отримати нформацію по затвердженим в законодавчому порядку або прийнятим в торговій практиці стандартам якості і врахувати їх в роботі по удосконаленню продукту. Особливо жорсткими сьогодні стають в більшості країн стандарти якості, які забезпечують екологічну чистоту, високу ступінь уніфікації продукції, заходи безпеки захисту здоров’я людини.

Важливим критерієм визначення якості виробу і відповідності його конкурентоспроможност забезпечення патентної чистоти і патентного захисту товару. Патентна чистота забезпечується, якщо оригінальні технічні рішення, використані під час виробництва даного товару, здійснені лише розробниками підприємства-виробника або засновані на придбаній у інших фірм відповідній ліцензії і не підпадають під дію патентів в конкретних країнах. При наявності ліцензійної угоди, яка дозволяє виготовляти продукцію по відповідній технології, підприємство-виробник може її виготовляти для продажу, як правило, тільки на своєму внутрішньому ринку, якщо в угоді не було спеціально обумовлено право поставки товару на експорт. Відсутність патентної чистоти робить продукцію неконкурентоспроможною на відповідному ринку і служить суттєвою перепоною розвитку експортно діяльності.

Якість товару, його експлуатаційна безпека і надійність, дизайн, рівень післяпродажного обслуговування є для сучасного покупця основними критеріями при здійсненн покупки та відповідно обумовлюють успіх або неуспіх фірми на ринку.

Сучасна ринкова економіка висуває принципово нові вимоги до якості продукції, що випускається. Це пов’язано з тим, що зараз життєздатність будь-якої фірми, її стійке становище на ринку товарів і послуг обумовлена рівнем конкурентоспроможності. В свою чергу конкурентоспроможність пов’язана з дією кількох десятків факторів, серед яких можна виділити два основних - рівень ціни і якість продукції. Причому другий фактор поступово виходить на перше місце.

Рівень якості - це кількісна характеристика міри придатності продукції для задоволення конкретного попиту на неї. Оцінка якості продукції передбачає визначення абсолютного, відносного, перспективного та оптимального її рівнів.

Абсолютний рівень - характеризує якість виробу певного виду, що виготовляється підприємством в поточному періоді. Він визначається обчисленням взятих для його вимірювання показників без їх порівняння з відповідними показниками аналогічних виробів.

Відносний рівень якості окремих видів нової продукції визначається порівнянням їх техніко-експлуатаційних та економічних показників з абсолютними показниками якості найкращих аналогічних вітчизняних і зарубіжних зразків.

Перспективний рівень якості виробів - такий рівень, якого можна досягти в майбутньому, враховуючи пріоритетні напрямки й темпи розвитку науки і техніки.

Оптимальний рівень якості - такий рівень, за якого загальна величина суспільних витрат на виробництво і використання (експлуатацію) продукції за конкретних умов споживання є мінімальною.

Для визначення та контролю рівня якості окремих видів і всієї сукупності продукції, що виготовляється (проектується), використовується конкретна система показників:

одиничні - характеризують будь-яку одну властивість виробу;

комплексні - відображають кілька властивостей окремого виробу одночасно;

загальні - відображають якість усіх або багатьох видів продукції;

узагальнюючі - характеризують загальний рівень якості всієї сукупності продукції.

Найбільш численною група одиничних показників якості продукції.

Методи оцінки рівня якості продукції:

Об’єктивний метод - означає оцінку рівня якості продукції за допомогою стендових випробувань, лабораторного аналізу і вимірювань. Такий метод дає найімовірніші результати використовується для вимірювання абсолютного рівня якості засобів виробництва та деяких властивостей споживчих товарів. Його застосовують для визначення більшості техніко-експлуатаційних показників: засобів праці - продуктивності, потужності; предметів праці - вмісту металу в руді тощо; споживчих товарів - вологостійкості взуття, вміст цукру або жиру в харчових продуктах тощо.

Органолептичний метод - базується на результатах аналізу сприйняття органами чуттів людини без застосування технічних вимірювальних і реєстраційних засобів. За цього методу використовується балова система оцінки показників якості, виходячи з певного переліку ознак (властивостей), що найбільш повно охоплюють якісн характеристики виробів. Кожній оцінці (відмінно, добре, задовільно, погано) відповіда певна кількість балів (наприклад, 5, 4, 3 і 0).

Диференційований метод - передбачає порівняння показників конкретного виробу з відповідними параметрами виробів-еталонів або з базовими показниками стандартів (технічних умов). Оцінювання рівня якості цим методом полягає в обчисленні значень відносних показників, які за абсолютною величиною мають бути більші за одиницю або дорівнювати їй (за порівняння з вимогами стандартів чи технічних умов) чи наближатися до одиниці (за порівняння з еталонними виробами).

Комплексний метод - полягає у визначенні узагальнюючого показника рівня якості виробу. Одним із варіантів комплексної оцінки якості є інтегральний показник, що обчислюється переважно як середньозважена арифметична величина з використанням коефіцієнтів вагомості (значущості) усіх розрахункових показників.

Система якості - це сукупність організаційної структури, відповідальності, процедур, процесів ресурсів, що забезпечують здійснення загального управління якістю продукції. Системи якості підприємств створюються та сертифікуються для одержання максимально можливого прибутку і набуття іміджу надійного партнера на зовнішньому ринку. Ключов принципи формування системи якості:

підготовка всіх категорій персоналу (кадрів) найвищого професійного рівня;

безпосередня зацікавленість керівництва підприємства у повсякчасному позитивному розв’язанн проблем забезпечення якості продукції;

управління якістю продукції за участю всіх без винятку працівників підприємства; чіткий розподіл відповідальності між підрозділами та їхніми керівниками.

1.2 Загальна теорія управління управління якістю продукції

Як відомо, застосування основних принципів теорії управління можливо до будь-якого предмета за деяких початкових умов. Такими основними умовами є: наявність програм поведінки керованого об'єкта або заданий, запланований рівень параметрів його стану; нестійкість об'єкта відносно програми і заданих параметрів, тобто об'єкт може ухилятися від заданої програми або планових значень параметра; наявність способів і засобів для виявлення і вимірювання відхилення об'єкта від заданої програми або значень параметрів; наявність можливост впливати на керований об'єкт із метою усунення виникаючих відхилень.

Механізм управління, відповідно до загальної теорії управління, виглядає так, як він представлений на рис.1.1

Рис.1.1 Типова блок-схема механізму управління

Розглядаючи початкові умови можливого застосування основних принципів загальної теор управління і схему механізму управління до організації робіт з якості, можна з великою відповідальністю за об'єктивність скласти схему механізму управління якістю продукції. Але спочатку кілька попередніх міркувань про характер якост продукції як про об'єкт управління.

Програми якості з установленням значень показників можуть входити складовою частиною в ус можливі плани і програми проектно-конструкторських організацій, виробничих об'єднань підприємств, договірні зобов'язання. Показники якості обумовлюються в угодах на товарних біржах і при інших формах руху товарів.

Вимоги до якост встановлюються і фіксуються в нормативних і нормативно-технічних документах: державних, галузевих, фірмових стандартах, технічних умовах на продукцію, у технічних завданнях на проектування або модернізацію виробів, у кресленнях, технологічних картах і технологічних регламентах, у картах контролю якості тощо.

Зі сказаного ста очевидним, що перша умова по теорії управління у випадку з якістю задовольняється.

Звернемося до другої умови. Тут потрібно розглянути кілька ситуацій. Насамперед, варто вказати на те, що відхилення якості продукції від заданих параметрів відбувається, як правило, у гіршу сторону і має загальні і конкретні прояви.

До числа загальних відноситься моральний знос, фізичне і моральне старіння продукції, тобто втрата первісних властивостей при експлуатації і збереженні.

Нестійкість, мінливість якості продукції виявляється не тільки в двох загальних тенденціях фізичного і морального старіння. Мають місце так звані приватні відхилення якості від встановлених вимог. Вони надзвичайно різноманітні й обумовлені вже не економічною і технічною природою, а умовами зовнішнього характеру: порушеннями правил і умов експлуатації, помилками розробників і виробників, порушеннями виробничої дисципліни, дефектами устаткування, за допомогою якого виготовляється і використовується продукція тощо.

Нестійкість якості, обумовлена випадковими відхиленнями від заданих параметрів, має, відповідно, випадковий характер. Час їхньої появи можна очікувати тільки з певним ступенем імовірності.

Існує ще один фактор, який впливає на нестійкість оцінок якості - це нестійкість і мінливість потреб. Параметри продукції можуть суворо відповідати нормативній і технічній документації, але змінюються вимоги споживачів і якість при незмінних параметрах погіршується або втрачається зовсім.

Можна констатувати, що якість продукції знаходиться в постійному русі. Отже, якість визначає собою хронічно нестійкий об'єкт. Це об'єктивна реальність, з якою приходиться мати справу. Таким чином, якість задовольняє і другій умов загальної теорії управління.

У практичній діяльності люди відслідковують процес втрати властивостей якості, вимірюють оцінюють ці зміни. Для того, щоб сповільнити процес фізичного старіння, встановлюються сприятливі експлуатаційні режими й умови збереження, використовуються різні профілактичні заходи для технічного обслуговування поточного ремонту. Якщо погіршення якості переходить за межі допустимих значень, проводиться капітальний ремонт. Отже, третій і четвертій умовам загальної теорії управління якість також задовольняє.

При організац раціональної й ефективної роботи з якості, незалежно від її масштабів, форм методів здійснення, завжди діють приблизно за такою схемою:

Визначення потреби формулювання вимог до якості продукції (план, програма якості);

Надання початковому матеріалу необхідних властивостей (виконання плану, програми якості);

Перевірка відповідності отриманої якості пред'явленим вимогам (виявлення відхилень) або констатація відповідностей;

Вплив для усунення відхилень отриманої якості від заданого (зворотний зв'язок).

При такому погляд на послідовність дій по якості можна виявити явище, яке має велике значення для усієї філософії робіт з якості. Це наявність єдності й органічного сполучення прямих і зворотних зв'язків у всіх діях людей, пов'язаних зі створенням використанням (споживанням) продукції.

1.3 Універсальна схема управління якістю продукції

Варіантів схеми управління якістю продукції може бути декілька. Опишемо універсальну схему (рис.1.2).

Вона складається з шести блоків. До числа факторів, що впливають на якість, відносяться:

верстати, машини, нше виробниче устаткування;

професійна майстерність, знання, навички, психофізичне здоров'я працівників.

Рис.1.2 Управління якістю продукції

Умови забезпечення якості, які обрамляють прямокутник факторів, більш численні. Сюди відносяться:

характер виробничого процесу, його інтенсивність, ритмічність, тривалість;

кліматичний стан навколишнього середовища і виробничих приміщень;

інтер'єр виробничий дизайн;

характер матеріальних і моральних стимулів;

морально-психологічний клімат у виробничому колективі;

форми організац нформаційного обслуговування і рівень оснащеності робочих місць;

стан соціальний матеріального середовища працюючих.

Чому необхідний розподіл на фактори й умови? Що це нам дає?

Засоби виробництва праця реально змінюють властивості сировини і початкових матеріалів до заданого рівня якості. На їхніх можливостях позначаються умови, у яких вони взаємодіють. Практика показує, що такий розподіл, такий підхід дозволяє не тільки більш чітко організувати роботи з якості, але й більш цілеспрямовано й ефективно визначати заходи для забезпечення потрібної якості.

При виникненн відхилення від заданих параметрів якості, що виявляються в блоці порівняння приймання рішення, блок засобів впливу для усунення цих відхилень направля зусилля або на фактори, або на умови, або одночасно на те й інше. Заходи впливу хнє сполучення залежать від характеру і величини відхилень якості і від ефективності тих або інших можливих варіантів усунення відхилень.

За універсальною схемою працюють усі, але найбільш часто робітники, майстри, контролери ВТК. Для них план по якості закладений у кресленнях, технологічних операційних контрольних картах. Вони самі безпосередньо здійснюють порівняння фактичних заданих у технологічній документації параметрів якості, самі, як правило, приймають рішення про те, яким способом, прийомом ліквідувати відхилення. Тут механізм управління якістю знаходиться в руках працівника, і діяльність його залежить від професійних навичок і знань. Він, так би мовити, закладений у самому працівнику і тих умовах, у яких йому приходиться трудитися.

У даному випадку універсальна схема управління якістю виступає як первинна схему, первинна ланка всієї складної, різноманітної роботи з якості.

Однак, чим вище рівень концентрації виробництва, його спеціалізації і кооперування, тим вище рівень системи якості, а, отже, складніше механізм, що забезпечу функціонування.

1.4 Категорії управління якістю продукції. Органи управління якістю продукції на підприємстві

Для ефективно організації управління якістю продукції необхідно, щоб був не тільки ясно виділений об'єкт управління, але й щоб чітко були визначені категор управління, тобто явища, що дозволяють краще усвідомити й організувати весь процес.

У відношенн управління якістю продукції варто виділити як мінімум наступні категорії:

Об'єкт управління - якість продукції. Іноді як об'єкт виступає конкурентноздатність, технічний рівень або який-небудь інший показник, характеристика. Як об'єкт управління може виступати або вся сукупність властивостей продукції, або якась їхня частина, група або окрема властивість.

Ціль управління - рівень і стан якості продукції з урахуванням економічних інтересів виробника споживача, а також вимог безпеки та екологічності продукції. Мова йде про те, яку сукупність властивостей і який рівень якості потрібно задати, а потім досягти і забезпечити, щоб дана сукупність і даний рівень відповідали характеру потреби. При цьому виникають питання ефективності виробництва і споживання, доступності ціни для споживача, рівень собівартості і прибутковості продукц для її розробника і виробника. Не можна також випустити з уваги терміни розробки продукції, розгортання її виробництва і доведення до споживача, що прямо пов'язано з конкурентноздатністю.

Суб'єкт управління - керівні органи всіх рівнів і особи, покликані забезпечити досягнення і зміст планованого стану і рівня якості продукції.

Методи і засоби управління - способи, за допомогою яких керівні органи впливають на елементи виробничого процесу, забезпечуючи досягнення і підтримку планованого стану рівня якості продукції. Управління якістю використовує наступні чотири типи методів:

1) економічн методи, що забезпечують створення економічних умов, які спонукують колективи підприємств, конструкторських, технологічних і інших організацій вивчати запити споживачів, створювати, виготовляти й обслуговувати продукцію, що задовольня ці потреби і запити. До числа економічних методів відносяться: правила ціноутворення, умови кредитування, економічні санкції за недотримання вимог стандартів і технічних умов, правила відшкодування економічного збитку споживачу за реалізацію йому неякісної продукції;

2) методи матеріального стимулювання, які передбачають, з одного боку, заохочення працівників за створення і виготовлення високоякісної продукції (до числа цих методів відносяться: створення систем преміювання за високу якість, встановлення надбавок до заробітної плати й ін), а з іншого боку - стягнення за заподіяний збиток від її неякісності;

3) організаційно-розпорядницьк методи, які здійснюються за допомогою обов'язкових для виконання директив, наказів, вказівок керівників. До числа організаційно-розпорядницьких методів управління якістю продукції відносяться також вимоги нормативної документації;

4) виховні методи, які спричиняють вплив на свідомість і настрій учасників виробничого процесу, спонукують їх до високоякісної праці і чіткого виконання спеціальних функцій управління якістю продукції. До їхнього числа відносяться: моральне заохочення за високу якість продукції, виховання гордості за честь заводської марки.

Вибір методів управління якістю продукції і пошук їх найбільш ефективного сполучення - один з самих творчих моментів у створенні систем управління, оскільки вони впливають на людей, що беруть участь у процесі створення і виготовлення продукції, тобто на мобілізацію людського фактора.

Засоби управління включають оргтехніку (у тому числі, комп'ютери), засоби зв'язку, словом, усе те, що використовують органи й особи, які керують виконанням спеціальних функцій у системах управління якістю. До складу засобів управління якістю продукції також включаються:

банк нормативно документації, який регламентує показники якості продукції й організує виконання спеціальних функцій управління якістю;

метрологічн засоби, що включають (в залежності від рівня системи) державні еталони фізичних величин, зразкові і/або робочі засоби вимірювання;

державна система забезпечення єдності вимірів;

державна служба стандартних довідкових даних про властивості речовин і матеріалів.

Управлінськ відносини, тобто відносини субординації (підпорядкування) і координації (співробітництва).

Відносини субординації зазвичай характеризуються вертикальними зв'язками від керівника до підлеглих. Зміст цих відносин визначається ступенем централізац децентралізації функцій і задач управління якістю продукції. На рівн підприємства відносини субординації по управлінню якістю визначаються виробничою структурою підприємства і структурою діючої системи управління якістю. Управлінські відносини базуються на сполученні єдиноначальності, колегіальності, активності членів трудового колективу, на економічних, моральних і матеріальних стимулах.

Відносини координації характеризуються горизонтальними зв'язками між окремими працівниками й організаціями, що вступають у взаємодію заради забезпечення певного рівня якості продукції або його поліпшення.

При визначенн органів управління якістю продукції потрібно виходити з того, що управління якістю - органічна складова частина загального управління виробництвом, одна з його галузей, одна з його функцій. У силу цього вони не може протистояти один одному. Тому, як правило, управління якістю розвивається і виконується в рамках діючого апарата управління і полягає в більш чіткій і добре організованій діяльності по виявленню потреб, створенню, виготовленню й обслуговуванню продукції.

На рівн підприємства чи об'єднання управління якістю організується одним із двох способів. Перший полягає в чіткому розподілі функцій і задач управління якістю продукції між існуючими підрозділами і працівниками, періодичному перегляді як самих функцій і задач, так і їхнього розподілу заради поліпшення діяльності. При цьому не створюється спеціалізований орган - відділ управління якістю.

Другий припуска на додачу до першого варіанта виділення загальної функції координац створення спеціального органа - відділу управління якістю. На цей відділ покладається багато спеціальних функцій управління якістю продукції.

Кожний з цих двох варіантів має свої переваги і свої недоліки.

Зокрема, переваги першого варіанта полягають в тому, що всі учасники виробничого процесу несуть відповідальність за якість. Не виникає почуття того, що хтось за них несе цю відповідальність і повинний вирішувати всі питання, пов'язані з якістю. Недолік полягає в тому, що ряд координуючих функцій ніхто не виконує, ніхто не веде організаційних і методичних питань загального характеру.

Другий варіант позбавлений зазначеного недоліку, проте в працівників підприємства нерідко виникає почуття, що є спеціально виділені люди на підприємстві, як відповідають за якість, отже, вони і повинні вирішувати всі проблеми, пов'язан з якістю.

У будь-якому варіанті загальне керівництво системою управління якістю повинен очолювати керівник підприємства, відповідальний за всю діяльність підприємства і за економічні результати, які в умовах ринкової економіки не можуть бути високими при поганій якості продукції.

2. Стандартизація та сертифікація продукції

2.1 Стандартизація продукції

Під стандартизацією розуміють визначення і застосування єдиних правил з метою упорядкування діяльності у певній галузі. Стосовно продукції стандартизація охоплює:

установлення вимог до якості готової продукції, а також сировини, матеріалів, напівфабрикатів комплектуючих виробів;

розвиток уніфікації і агрегатування продукції як важливої умови спеціалізац автоматизації виробництва;

визначення норм, вимог і методів у галузі проектування та виготовлення продукції з метою забезпечення належної якості і недопущення невиправданої різноманітності видів типорозмірів виробів однакового функціонального призначення;

формування єдино системи показників якості продукції, методів її випробування та контролю; забезпечення спільності термінів вимірювань і позначень;

створення єдиних систем класифікації і кодування продукції, носіїв інформації, форм і методів організації виробництва;

Стандартизація продукції здійснюється за певними принципами, основними з яких є:

урахування рівня розвитку науки і техніки, екологічних вимог, економічної доцільності та ефективності виробництва для виготовлювача, користі та безпеки для споживачів держави в цілому;

гармонізація з міжнародними, регіональними, а у необхідних випадках - з національними стандартами нших країн;

взаємозв'язок узгодженість нормативних документів усіх рівнів; придатність останніх для сертифікації продукції;

участь у розробц нормативних документів усіх зацікавлених сторін-розробників, виготовлювачів, споживачів, органів державної виконавчої влади;

відкритість нформації щодо діючих стандартів та програм робіт по стандартизації з урахуванням чинного законодавства.

Результати стандартизації знаходять відображення у спеціальній нормативно-технічній документації. Основними її видами є стандарти і технічні умови - документи, що містять обов’язкові для продуцентів норми якості виробу і засоби їх досягнення (набір показників якості, рівень кожного з них, методи і засоби вимірювання, випробувань, маркировки, упаковки, транспортування і зберігання продукції). Застосовувана на підприємствах нормативно-технічна документація охоплює певні категор стандартів, які відрізняються ступенем жорстокості вимог до виробів і сукупністю об’єктів стандартизації (рис.2.1).

Найбільш жорстк вимоги щодо якості містяться у міжнародних стандартах, які розроблюються Міжнародною організацією стандартизації - ІСО і використовуються для сертифікації виробів, що експортуються у інші країни і реалізуються на світовому ринку. Нині існують міжнародні стандарти ІСО серії 9000.

Державні стандарти України установлюються на:

1) вироби загально-машинобудівного застосування (підшипники, інструменти, деталі кріплення тощо);

2) продукцію міжгалузевого призначення;

3) продукцію для населення і народного господарства;

4) організаційно-методичн та загально-технічні об’єкти (науково-технічна термінологія, класифікація та кодування техніко-економічної та соціальної інформації, організація робіт по стандартизації і метрології, довідкові дані щодо властивостей матеріалів речовин);

5) елементи народногосподарських об’єктів державного значення (транспорт, зв’язок, енергосистема, оборона, оточуюче природне середовище, банківсько-фінансова система тощо);

6) методи випробувань. Вони містять обов’язкові вимоги, котрі забезпечують безпеку продукції для життя, здоров’я та майна громадян, її сумісність взаємозамінність, охорону.

Рис.2.1 Сукупність нормативно-технічної документації для проектування і виготовлення продукції.

Галузеві стандарти розробляють на ту продукцію, на яку відсутні державні стандарти України, або у випадку необхідності установлення вимог, що доповнюють чи перевищують останні в державних стандартах, а стандарти науково-технічних та інженерних товариств - на випадок потреби розповсюдження результатів фундаментальних прикладних досліджень, одержаних в окремих галузях знань чи сферах професійних нтересів. Остання категорія нормативних документів може використовуватись на засадах добровільної згоди відповідних суб’єктів діяльності. Технічні вимоги містять вимоги, що регулюють відносини між постачальником (розробником, виготовлювачем) і споживачем (замовником) продукції. Вони регламентують норми вимоги щодо якості тих видів продукції, для яких державні або галузев стандарти не розробляються та які виготовляються на замовлення окремих підприємств, а також нових видів виробів на період їх освоєння виробництвом.

Стандарти підприємств виокремлюють у самостійну категорію умовно (без правово основи). Вони розробляються підприємствами за власною ініціативою з метою конкретизації вимог до продукції і самого виробництва, що містяться звичайно у нших видах нормативно-технічної документації. Об’єктами стандартизації на підприємствах можуть бути окремі деталі, вузли, складальні одиниці, оснащення нструмент власного виготовлення, певні норми у галузі проектування продуктування виробів, організації та управління виробництвом тощо. Так стандарти використовуються для створення внутрішньої системи управління якістю праці і продукції.

Стандарти технічні умови - це документи динамічного характеру. Вони повинні періодично переглядатись і уточнюватись з урахуванням інноваційних процесів і нових вимог споживачів до вироблювальної або проектованої продукції. Сучасні напрямки удосконалення стандартизації зводяться до розробки державних і міжнародних стандартів не на кожний конкретний виріб, а групи однорідної продукції, а також включення до них обмеженої кількості показників, що характеризують найбільш суттєві якісні характеристики. Це дасть можливість істотно зменшити кількість одночасно функціонуючих стандартів, спростити їх зміст і удешевити весь процес стандартизації.

2.2 Роль стандартизації у підвищенн якості та конкурентоспроможності вітчизняної продукції, процесів та послуг

Під конкурентоспроможністю продукції розуміють:

рівень економічних, технічних та експлуатаційних характеристик продукції, що дозволяє отримати переваги у порівнянні з іншою аналогічною продукцією на ринку;

узагальнену більш високу порівняльну характеристику продукції, що містить комплексну оцінку вс сукупності виробничих, комерційних, організаційних і економічних показників щодо виявлених вимог ринку чи властивостей продукції.

Конкурентоспроможність нтегральною характеристикою продукції, що обумовлює можливість її збуту. На конкурентоспроможність продукції впливають її якість, ціна, вартість експлуатації, зручність технічного обслуговування, імідж виготовлювача, його здатність дотримувати договірні терміни постачання й інші чинники.

Пріоритетність чинників конкурентоспроможності залежить від рівня соціально-економічного розвитку суспільства, характеристик ринків, на яких реалізується продукція, потреб конкретних споживачів.

Згідно з ДСТУ ISO 9000 якість - це ступінь, до якого сукупність власних характеристик продукції чи послуг задовольняє сформульовані потреби або очікування, що можуть бути загальнозрозумілими або обов’язковими.

Відповідно до стандарту ISO 8402 вимоги до якості - відображення певних потреб або їх переведення в набір кількісно чи якісно визначених вимог до характеристик об’єкта, щоб надати можливість їх реалізації та перевірки.

Із цих визначень якості випливає, що основним суб’єктом, який визначає якість, є споживач. З ншої сторони, його оцінка якості ґрунтується на поінформованості щодо характеристик продукції та їх підтвердженні випробуваннями, можливост об’єктивного співставлення з іншою аналогічною продукцією.

Розглядаючи питання конкурентоспроможності та якості варто наголосити на таких суттєвих характеристиках сучасного ринку:

глобалізація ринку;

динамічність змін вимог ринку та короткотерміновість життєвого циклу продукції чи послуги;

формування нових ринків та регіональних ринків з більш високими вимогами;

розвиток ринку високотехнологічної продукції та послуг;

застосування комунікаційних технологій, швидкоплинність оновлення інформації щодо продукц та послуг;

зменшення дол суспільного сектора та стрімке зростання приватного;

переважання пропозиції над попитом;

забезпечення вимог екологізації виробництва та безпеки;

формування потреб сталого розвитку суспільства.

За таких умов позиціювання продукції та послуг на ринку і визначення їх конкурентоспроможності розгортається у тріаді: якість - ціна (вартість) - час, тобто, треба вирішувати триєдине завдання - уводити продукцію в ринковий обіг високої якості за прийнятною ціною у певний період часу та на відповідному сегменті ринку. У більш вузькому змісті, чим зазначене вище досягти конкурентоспроможності це - задовольнити вимоги та очікування споживачів краще, ніж конкуренти, скорочувати термін виконання замовлень з тим, щоб бути мобільнішим за конкурентів, знижувати витрати, щоб запропонувати кращу ціну, ніж конкуренти.

На ринку діють одночасно, по-перше, виробники та постачальники продукції і послуг, які власне створюють конкуренцію, по-друге, споживачі, які задовольняють свої потреби, по-третє, держава, яка вирішує соціально-економічні завдання та створює певн правила та норми діяльності на ринку, застосовуючи законодавче нормативно-правове регулювання та розвиваючи добровільні механізми узгодження нтересів сторін і спонукаючи учасників ринку до їх застосування.

Таким найбільш дієвим і загальновизнаним світовою спільнотою, урядовими інституціями та бізнесовими колами механізмом є стандартизація на засадах консенсусу та узгодженості на різних рівнях стандартизації (міжнародному, регіональному, національному та підприємства).

Чи не найкращим чином ілюструють ринкову корисну роль стандартизації її переваги, викладені у багатьох основоположних документах міжнародних і національних систем стандартизації:

досягнення якост продукції, процесів та послуг шляхом визначення характеристик, які встановлюють х здатність задовільнити певні потреби, тобто їх відповідність призначеності;

забезпечення поліпшення якості життя, безпеки та захисту довкілля;

досягнення економії людських ресурсів, матеріалів і енергії під час виробництва та обміну продукцією;

забезпечення прозорих та однозначних відносин між усіма зацікавленими сторонами у формі, придатній для використання як посилання чи відтворення (включення) в чинн документи;

сприяння міжнародній торгівлі шляхом усунення бар’єрів у торгівлі, спричинених відмінностями національних систем;

забезпечення промислової ефективності шляхом управління розмаїттям, уніфікацією та типізацією.

Очевидно, що кожна з цих переваг безпосередньо пов’язана із створенням конкурентоспроможної, а одночасно і якісної продукції чи послуги.

На досягнення таких цілей спрямовується і міжнародна практика дослідження потреби у стандарті, яка передбачає отримання позитивних відповідей на такі питання.

Чи потрібен стандарт з технічної та економічної точки зору? (Визначення пріоритетності).

Чи потрібен стандарт основним заінтересованим сторонам? (Якщо стандарт не потрібен, то він не буде застосовуватись).

Чи реальна розробка стандарту? (З технічної точки зору або певних обмежувальних чинників, як законодавство, патенти тощо).

Які прогнозован терміни розроблення та які передбачувані виконавці? (Адже стандарт повинен мати належну перспективу застосування).

Які положення будуть встановлені у передбачуваному стандарті та як вони співвідносяться з чинними стандартами? (Адже стандарт повинен встановлювати більш прогресивні вимоги, відображати досягнутий науково-технічний рівень та задовольняти потреби ринку).

У підсумку в розроблюваному стандарті повинні бути встановлені положення, придатні для практичного застосування, об’єктивно обґрунтовані та які можуть бути перевірен випробуваннями чи дослідженнями.

Отже, стандартизація - незамінний засіб забезпечення сумісності, взаємозамінності, уніфікації, типізації, надійності техніки й інформаційних мереж, норм безпеки й екологічних вимог, єдності характеристик і властивостей, якості продукції, робіт, процесів і послуг. Розвиток стандартизації нерозривно зв’язаний з удосконаленням управління якістю виробництва, зокрема, впровадження систем управління якістю, систем екологічного управління та інтегрованих систем управління.

Вплив стандартизації на підвищення конкурентоспроможності та якості продукц реалізується в основному через комплексну розробку стандартів на сировину, матеріали, напівфабрикати, комплектувальні вироби, оснащення, проектування готову продукцію; встановлення в стандартах технологічних вимог до найважливіших процесів і показників якості, а також єдиних методів випробувань засобів контролю та оцінки відповідності.

Стандарти полегшують вибір оптимального розмірного ряду та вибір найкращих зразків, забезпечують організацію спеціалізованих виробництв, зменшують затрати на проектування і виробництво та скорочують строки впровадження продукції у виробництво.

У стандартах також встановлюється однозначна термінологія, системи одиниць, позначень, вимоги до метрологічного забезпечення, маркування, пакування, транспортування, експлуатаційних документів (інструкцій) та інформації для споживачів, необхідн для оцінювання та вибору ними продукції.

Очевидно, наявність стандартів істотно полегшує та спрямовує діяльність виробника продукції, щодо забезпечення її ринкової відповідності за критеріями конкурентоспроможності та якості.

Одночасно доречно наголосити, що застосування принципу обов’язковості стандартів, надмірна деталізація вимог та орієнтація стандартизації на певні конструкційні рішення, застосуванні визначених матеріалів чи сировини тощо, як то було часто у колишньому СРСР, є гальмом у створенні конкурентоспроможної та якісно продукції.

Створення ново системи стандартизації, адекватної економічним змінам, що відбуваються в Україні, має на меті гармонізацію її вимог з вимогами міжнародних та національних систем стандартизації країн з ринковою економікою. Удосконалення національної системи стандартизації - непогана передумова для підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції та створення підприємствами систем забезпечення якості. Важливе також визнання таких систем вітчизняним споживачем.

Переміщення ваги в боротьбі за конкурентоспроможність та якість із загальнодержавного рівня на рівень безпосередніх виробників робить необхідним зміцнення системи стандартизації саме на підприємствах. Зростання ролі стандартизації для підприємств диктується двома основними причинами.

Перша з них - за умови господарської самостійності підприємств створюються об’єктивні передумови до неузгодженості діяльності підприємств, суміжних щодо видів вироблено продукції стосовно параметрів створюваної продукції, методів контролю її якост тощо. Усе це виявляється під час виробництва і споживання продукції, впливає на попит і відповідно на збут продукції і, у кінцевому рахунку, на економічний стан виробників.

Друга - раціональне застосування стандартизації під час проектування та виробництва продукції дозволяє суттєво знизити витрати на продукцію та підвищити доходи підприємств.

Обсяг робіт із стандартизації на підприємстві залежить від масштабів виробництва кооперування, від номенклатури і конструктивної складності вироблено продукції, ступеня її новизни й інтенсивності розвитку тощо.

Перехід від обов’язковості стандартів до добровільного їх застосування не зменшує їх роль, а навпаки, дає простір для вибору та ініціатив. Стандарти для усіх є джерелом найважливішої інформації, оскільки в них зібрано норми і правила, що заснован на досягненнях у різних галузях техніки, технології та практичного досвіду визнані методом консенсусу представниками усіх заінтересованих сторін.

Але будь-який вибір є адекватним і тимчасовим з огляду на цілі та принципи стандартизац підлягає аналізу та перегляду в наступний період.

Завдання вступу України до Світової організації торгівлі та інтеграції до Європейського Союзу вимагають прийняття міжнародних та європейських стандартів. Це дозволя зорієнтуватись у вимогах глобальних і регіональних ринків та визначити рівень характеристик продукції й послуг, прийнятний для цих ринків. Але, на наш погляд, навіть відповідність міжнародному стандарту не гарантує досягнення конкурентоспроможності. Скоріше, це перепустка, умови доступу на глобальний ринок потенційна конкурентоспроможність, реальність якої буде встановлена тільки після позиціювання продукції на ринку та її оцінювання споживачем за критеріями зазначеної вище тріади: якість - ціна (вартість) - час.

Одночасно викладене вище свідчить, що ядром цієї тріади є адекватне застосування стандартизації, яке суттєво для формування та досягнення певного рівня кожного з трьох цих складників.

Наголосимо ще на таких аспектах встановлення якості продукції.

Перше, з огляду на те, що стандарти відповідають рівню розвитку техніки та є визнаним технічним правилом, вони застосовуються судами, як документована технічна доказова база під час розгляду спорів у судах.

Друге, відповідність стандартам використовується як вимога під час державних закупівель, проведенні тендерів, укладання договорів на постачання та контрактів, складанні каталогів продукції виробниками, маркетингових та рекламних компаніях.

Третє, відповідність міжнародним стандартам - це усунення торгових бар’єрів у торгівлі, задоволення потреб технічного, економічного та торговельного розвитку.

Удосконалення національної системи стандартизації України у теперішній час спрямоване на підвищення якості вітчизняної продукції та досягнення її конкурентоспроможност як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках і забезпечення на цій основ стійкого розвитку економіки країни й інтеграції її у світову економіку.

Першочергово якість і конкурентоспроможність треба досягти у тих секторах економіки, розвиток яких буде забезпечувати зростання економіки в цілому. Виробленню таких пріоритетів та практичній роботі у цих напрямках, я маю надію, сприятимуть наш громадські консультації.

2.3 Сертифікація продукції

В умовах розвитку зовнішньоекономічної діяльності підприємств найважливішим елементом виробничого менеджменту взагалі і системи управління якістю зокрема є сертифікація продукції. Кожний вид товарів, який те чи інше підприємство хоче вигідно продати на світовому ринку, повинен мати сертифікат - документ, що засвідчу високий рівень його якості, відповідність вимогам міжнародних стандартів ІСО серії 9000. Набутий нашими підприємствами досвід зовнішньої комерційно діяльності показує, що так звана безсертифікатна продукція оцінюється на світовому ринку у 3-4 рази дешевше, тобто фактично реалізується за безцінь.

В Україні прийнято розрізняти обов’язкову і добровільну сертифікацію. Обов’язкова сертифікація здійснюється виключно в межах державної системи управління господарюючими суб’єктами, охоплює у всіх випадках перевірку і випробування продукції з метою визначення її характеристик (показників) та подальший державний технічний нагляд за сертифікованими виробами.

Добровільна сертифікація може проводитись на відповідність продукції вимогам, котрі не обов’язковими, за ініціативою самих суб’єктів господарювання (тих або інших видів суспільної діяльності) на договірних засадах.

Господарююч суб’єкти (виготовлювачі, постачальники, виконавці та продавці продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації) повинні:

у встановлених терміні і порядку проводити сертифікацію відповідних об’єктів;

забезпечувати виготовлення продукції відповідно до вимог того нормативного документа, на узгодженість до якого вона сертифікована;

припиняти реалізацію сертифікованої продукції, якщо виявлена її невідповідність вимогам певного нормативного документу або закінчився термін дії сертифікату.

Обов'язкова сертифікація:

1. Сертифікація на відповідність обов'язковим вимогам нормативних документів проводиться виключно в державній системі сертифікації.

2. Обов'язкова сертифікація в усіх випадках повинна включати перевірку та випробування продукції для визначення її характеристик і подальший державний технічний нагляд за сертифікованою продукцією.

3. Випробування з метою обов'язкової сертифікації повинні проводитися акредитованими випробувальними лабораторіями (центрами) методами, які визначені відповідними нормативними документами, а за відсутності цих документів - методами, що визначаються органом з сертифікації чи органом, який виконує його функції. Результати випробувань, проведених зазначеними лабораторіями (центрами), у подальшому не потребують підтвердження іншими акредитованими випробувальними лабораторіями (центрами). Повторні випробування за визначеними характеристиками цієї продукції не проводяться, крім випадків, коли відповідно до законодавства встановлена недостовірність результатів випробувань. Сертифікації продовольчої сировини та харчових продуктів тваринного походження здійснюються після проведення ветеринарно-санітарної експертизи та видачі відповідних ветеринарних документів.

Відповідальність органів з сертифікації продукції та випробувальних лабораторій (центрів), що проводять обов'язкову сертифікацію 1. Орган з сертифікації продукції при проведенні обов'язкової сертифікації несе відповідальність за:

необгрунтовану чи неправомірну видачу сертифіката відповідності;

порушення правил сертифікації.

Акредитована випробувальна лабораторія (центр) несе відповідальність за недостовірність результатів випробувань.

2. Якщо дії, вказані в пункті 1 цієї статті, не завдали шкоди споживачеві, громадянам, хньому майну та навколишньому природному середовищу, орган, винний у порушенн правил, сплачує до державного бюджету України подвійну вартість виконаних робіт на підставі рішення Державного комітету України по стандартизації, метролог та сертифікації. При повторному аналогічному порушенні правил сертифікац орган з сертифікації продукції та випробувальна лабораторія (центр) позбавляються акредитації в державній системі сертифікації.

Оплата робіт, пов'язаних з обов'язковою сертифікацією продукції:

1. Оплат підлягають всі види робіт, пов'язані з обов'язковою сертифікацією продукції: підготовчі, експертні, щодо акредитації, атестації, випробування, контролю та реєстрації.

2. Кошти, витрачені заявником на обов'язкову сертифікацію продукції, відносяться на собівартість.

3. Вартість робіт, пов'язаних з обов'язковою сертифікацією продукції, визначається в договорі між замовником і виконавцем.

Організаційною основою сертифікації продукованих підприємствами виробів слугує створювана мережа державних випробувальних центрів (ДВЦ) по найважливіших видах продукц виробничо-технічного і культурно - побутового призначення.

Упродовж останніх років почали формуватися міжнародні системи сертифікації. Координацією заходів по створенню таких систем займається спеціальний комітет по сертифікації - СЕРТИКО, що діє у складі ІСО. Цим комітетом розроблені:

правила і порядок здійснення сертифікації продукції;

критер акредитації випробувальних центрів (лабораторій);

умови вступу до міжнародної системи сертифікації (наявність нормативно-технічної документації, що містить вимоги до сертифікованої продукції; високий рівень метрологічного забезпечення виробництва; функціонування спеціальної системи нагляду за діяльністю випробувальних центрів і якістю продукції).

У ряді країн уже функціонують акредитовані у СЕРТИКО ІСО і визнані світовим співтовариством випробувальні центри, що видають сертифікати на певні види продукції. Зокрема у США діє центр по випробуванню тракторів і сільськогосподарських машин, у Франції - автомобілів, Чехії і Словаччині - електроустаткування та медично техніки.

На початку 1993 року Україна стала членом ІСО та Міжнародної електротехнічної комісії - ІЕС. Це дає їй право нарівні з 90 іншими країнами світу брати участь у діяльності більш ніж 1000 міжнародних робочих органів технічних комітетів по стандартизац сертифікації та використовувати понад 12000 міжнародних стандартів.

Для набуття максимально можливого зиску та іміджу надійного партнера на зовнішньому ринку підприємствам бажано створювати і сертифікувати також власні системи якості. Згідно з міжнародним стандартом ІСО 8402 “Якість. Словник" система якості явля собою сукупність організаційної структури, відповідальності, процедур, процесів ресурсів, що забезпечує здійснення загального керування якістю. Відповідний рівень такої системи підтримується сертифікатом, який видається підприємству на певний строк - один рік, два роки тощо. Правом видачі сертифікату на систему якості може володіти національний орган по сертифікації; у необхідних випадках йому надається можливість делегувати таку функцію акредитованій для цієї мети організації. Для оцінки системи якості та отримання сертифікату на не дозволяється залучати будь-яку закордонну фірму, що займається сертифікацією. Вагомість сертифікату і рівень довіри до нього залежить від іміджу організації, яка вида такий документ.

На підприємствах України аналогічні системи якості ще треба створювати. Вони повинні обов’язково передбачати комплексне управління якістю, що вимагає лише колективно діяльності і спільних зусиль. З огляду на це можна окреслити головні принципи (моменти) формування системи якості: підготовка усіх категорій кадрів найвищого професійного рівня (необхідну якість забезпечують люди, а не машини); безпосередня зацікавленість першого керівника та усього ешелону керівництва підприємства у повсякчасному розв’язанні проблем якості продукції; підпорядкування поставленій меті організаційної якості продукції; підпорядкування поставленій мет організаційної структури системи (зокрема здійснюване нерідко на практиц сполучення посад заступника директора підприємства з питань якості та начальника відділу технічного контролю вкрай недоцільне, оскільки технічний контроль - це далеко не саме головне у системі); управління якістю продукції за участю усіх без винятку працівників підприємства (від директора до робітника); поточний розподіл відповідальності між підрозділами і їх керівниками; залучення робітників до повсякденної роботи у цьому напрямку через гуртки якості (за досвідом Японії, США) тощо.

При цьому дуже важливою і вкрай необхідною треба визнати активну політику підтримки підприємств у справі розробки, запровадження і сертифікації систем якост продукції.

2.4 Загальні відомості про розвиток сучасний стан сертифікації в Україні

Суттєвий вклад у вирішення питань сертифікації, а також захисту інтересів споживачів внесла ООН, яка розробила і затвердила Основний міжнародно-правовий документ “Звід загальних керівних принципів ООН щодо захисту інтересів споживачів”.

В розробц впровадженні нормативних документів, сертифікації продукції та систем якост активну роль відіграють такі міжнародні організації, як ISO та IEC, з своїми технічними комітетами, Міжнародний Форум з акредитації лабораторій (ILAC), Всесвітній Форум ISO 9000, Міжнародна асоціація з атестації та підготовки експертів-аудиторів (IATCA), а серед європейських: Європейський комітет з стандартизації в електротехніці (CENELEC), Європейська організація якості (EOQ), Європейський фонд з управління якістю (EFQM), Європейська організація з випробувань та сертифікації систем якості (EQNET), Європейська академія сертифікаційної діяльності (EAC) та інші.

В Україні робота з сертифікації стала проводитись після виходу постанови Кабінету Міністрів №95 від 27.02.92 р. та Декрету Кабінету Міністрів, у відповідності з якими були розроблені перші нормативні документи УкрСЕПРО.

Доцільність економічних і торгових зв’язків між країнами СНД сприяла тому, що 13.02.93 р. між ними була підписана угода про проведення узгодженої політики в галуз стандартизації, метрології і сертифікації, згідно з якою особлива увага приділяється розробці і погодженню принципів та політики проведення робіт з сертифікації в державах СНД і взаємному визнанні результатів випробувань.

З точки зору гарантій безпеки для життя і здоров’я громадян, їх майна і довкілля існуючий режим зовнішньої торгівлі в Україні є надзвичайно ліберальним. Завезти в США, ЄС або Японію імпортну продукцію може лише та компанія, яка у відповідності до встановленої законодавством процедури бере на себе повну юридичну відповідальність за якість і безпечність цього товару.

Ця відповідальність страхується страховою компанією-резидентом. Митниця дозволить ввезти товар лише за умови наявності підтверджених уповноваженим державним органом гарантій безпеки і страхування. Ті хто побував у США або в одній із країн ЄС, знають, що на етикетці завезеного в ці країни імпортного товару (обов’язково виконаній на державній мові) міститься інформацію про країну і компанію виробника. Головне ж - вказується назва, повна адреса і телефон компанії-резидента, яка несе повну юридичну відповідальність за якість товару. Таким чином формується механізм реальної громадської відповідальності за продаж неякісного або небезпечного товару.

Недосконалістю Українського законодавства в 1996 р. спробував скористатися Світовий Банк, який на підтримку економічних програм Кабінету Міністрів України вимагав одностороннього відкриття ринку для імпортної продукції.

Результатом складних переговорів з представниками Світового Банку стало визнання з їхнього боку того, що Українська державна система сертифікації продукції повністю відповідає вимогам GATT/WTO, світовій практиці оцінки відповідності і не дискримінацією стосовно імпортерів.

Протягом 1996 року Держстандарт проводив політику, спрямовану на підписання двосторонніх міжнародних угод про співробітництво у сферах стандартизації, методології та сертифікації, а також угод про взаємне визнання результатів робіт з оцінки відповідності. Протягом 1996 р. було укладено 18 таких угод і переговори проводились більш ніж з 30 країнами світу.

Якщо говорити про національне технічне регулювання, то проблема полягає в недостатній скоординованості дій окремих органів державної влади. Занепокоєння виклика надзвичайна зацікавленість різних міністерств, відомств, а іноді навіть комерційних структур типу Торгово-промислової палати у введенні різного роду сертифікацій”. З’являються все нові і нові “сертифікати якості”, “сертифікату аналізу", “гігієнічні сертифікати" тощо, тобто є велике бажання використовувати саме слово “сертифікат", в той час як у міжнародній торгівлі так називається документ, виданий уповноваженим державним органом, який свідчить, що певна продукція досліджена незалежно від покупця і продавця третьою стороною визнана відповідною всім встановленим законодавством країни вимогам до такого виду продукції. Такий сертифікат створює певний рівень довіри до якост безпечності продукції, надає можливість його визнання з боку аналогічного уповноваженого органу в інших країнах, тобто надає можливість для усунення непотрібних перепон у торгівлі.

Але все одно система сертифікації, що склалася в Україні, здається, не влаштовує нікого. Підприємц перестають себе контролювати та зриваються на крик, як тільки бухгалтери показують їм рахунки на оплату “робіт” із сертифікації. Чиновники, на яких покладена висока місія “проводирів" державної політики у галуз стандартизації, методології та сертифікації”, бідкаються, що їм браку повноважень, коштів та персоналу для тотального охоплення всіх і вся. А тим часом “мавр робить свою справу": легальні підприємці сплачують органам сертифікації десятки тисяч гривень, що значно підвищує кінцеву вартість продукції, а тіньові, контрабандисти та інші “редиски", які заполонили низькоякісними, сфальсифікованими та небезпечними товарами Україну, взагалі не знають, що воно таке - той Держстандарт. Представники останнього перекваліфікувалися у казкарів та розповідають громадськості “страшилки” на зразок: “Якщо ви придбаєте “Мерседес”, ванну-джакузі чи імпортний телевізор”, що не пройшов обов’язкової сертифікації в Україні, пам’ятайте - ваше життя у небезпеці, адже “буржуйські" товари можуть вибухнути, загорітися або отруїти вас чадним газом".

Наприклад велике підприємство “Євровікнабуд", яке виготовляє з імпортних матеріалів металопластикову “столярку" просертифікувало свою продукцію в липні 1998 р. отримали сертифікат, то почули: “Ви - перші та єдині, хто пройшов процедуру випробувань продукції такого профілю", хоча існувало 60-80 підприємств як виготовляли аналогічну продукцію.

І це ще не все, пройшовши необхідні процедури в органах сертифікації і за все заплативши, підприємства, кожен рік змушені платити знов, за повторну “щорічну сертифікацію”, при цьому раз на квартал на підприємство приходить представник органу сертифікації і все перевіряє, складає довідку, переконується, що підприємство не змінило технічні умови випуску продукції, що комплекція та ж сама тощо... А тим часом через рік підприємства знову повинні за декілька тисяч доларів проходити ту ж процедуру.

Якою логікою можна пояснити щорічну повторну сертифікацію?

Огляд виробництва коштує" $4-9 тис., атестація - стільки ж, сертифікація системи якості - $6-20 тис. Коли такі суми сплачує SONY, BMW або Philips, це ще можна зрозуміти. Якщо ж такий рахунок виставляють вітчизняним підприємствам, особливо дрібним, вони автоматично опиняються перед загрозою фінансового краху або ж тікають у “тінь". Додайте сюди й податкові платежі, збитки, пов’язані з поставниками, дорожнечею пально-мастильних матеріалів, і отримаєте ще одну мертву або напівлегальну фірму. Такий шлях означає “дорогу в нікуди”, фактичну смерть підприємства після першої ж сертифікації, коли папір, буде останнім документом, підшитим до особової справи”.

І досі не зрозуміло, чому в Україні вважають добрим тоном, коли Держстандарт виступа верховним арбітром з питань не тільки безпеки, а й якості продукції. Тимчасом у всьому світі оцінка якості - сфера впливу громадських організацій захисту справ споживачів.

3. Підвищення якості продукції на підприємстві

3.1 Ефективність і шляхи підвищення якості

Певна кількість продукції кращої якості (вищого технічного рівня) здатна повніше задовольнити суспільні потреби, ніж та ж або навіть більша кількість гіршого ґатунку. Це означає, що підвищення якості (технічного рівня) продукції у кінцевому підсумку еквівалентне збільшенню її виробництва з меншими загальними витратами суспільної праці. Йдеться про багатоспрямований вплив підвищення якост продукції не лише на виробництво, його ефективність, але й на імідж підприємства в цілому

Поліпшення якост продукції є специфічною формою прояву закону економії робочого часу. Практика господарювання свідчить; що загальна сума витрат на виготовлення і використання продукції більш високого ґатунку, навіть якщо досягнення останнього зв’язане з додатковими витратами у виробництві, істотно скорочується.

Підвищення якост (технічного рівня) насамперед знарядь праці справляє не абиякий вплив на прискорення темпів певних напрямків науково-технічного прогресу.

Зокрема підвищення надійності машин, устаткування, приладів та інших технічних пристроїв забезпечує розширення масштабів розвитку комплексної механізації та автоматизації виробничих процесів, гнучких автоматизованих виробництв, роботехнічних комплексів тощо.

Не потребу особливих доказів безпосередній вплив більш надійної техніки та якісних конструкційних матеріалів на ефективне використання основних і оборотних фондів підприємств, обсяг витрачання інвестиційних ресурсів.

Зрештою високоякісна продукція повніше і дешевше задовольняє різноманітний попит населення на споживчі товари. Лише постійний і зростаючий випуск конкурентноспроможної продукції (за технічним рівнем, дизайном, продажною ціною, експлуатаційними витратами) є необхідною умовою виходу того чи іншого підприємства на світовий ринок, формування сталого іміджу продуцента як економічно надійного партнера на ньому, розвиток зовнішньо економічно діяльності, забезпечення стабільного прибутку і фінансового становища.

Неухильне зростання ефективності виробництва на кожному підприємстві за рахунок якісних чинників передбачає чітке визначення і комплексне використання усіх можливих шляхів поліпшення якості виробів. Останні за своїм змістом та цілеспрямованістю можна об’єднати у три взаємопов’язані групи: технічні, організаційн соціально-економічні.

Більш висока якість обходиться дорожче. Це найпоширеніша думка щодо якості. Але новий погляд на механізми створення якості і процеси виробництва показав, що висока якість не завжди коштує дорожче. Важливо зрозуміти, як створюється якість виробу при сучасному масовому виробництві. На основі потреб ринку якість спочатку визначається на папері у вигляді проекту. Потім все це втілюється в реальний вибір за допомогою відповідних виробничих процесів. Вкладання більших коштів в наукові дослідження і дослідні розробки може дати в результаті помітне підвищення якості виробу. Це широко продемонстровано в Японії і на Заході на всьому діапазоні промислових товарів масового виробництва: комп’ютери побутова електроніка і побутові прилади. За останні десятиліття якість цих виробів помітно поліпшилась, а вартість впала.

Акцент на якість веде до зменшення продуктивності. Думка, що якість може бути отримана тільки за рахунок кількості - широко розповсюджена серед керівників виробництва помилка. Ця точка зору є останньою з того періоду, коли управління якістю полягало у фізичному огляді кінцевого виробу. У цій ситуації більш жорсткі вимоги контролю призводили до відбраковки більшої кількості готової продукції. Але з того часу контроль якості став більш скрупульозним. В сучасній структурі управління якістю акцент змінився на попередження недоліків на стадіях розроблення виготовлення. Тому дефектні вироби, перш за все, не виробляються. Зусилля, потрачен на те, щоб поліпшити якість і зберегти кількість, сприяли тому, що поліпшення якості призводить як правило, до більш високої продуктивності.

На якість вплива структура праці робочої сили. Виробники звертають вину за низьку якість своїх виробів на відсутність розуміння якості і низьку культуру праці своїх працівників. Більш глибокий аналіз цього питання показує, що працівники можуть нести відповідальність тільки в тому випадку, якщо керівництво забезпечило:

всебічне навчання операторів обладнання;

працівників детальними інструкціями щодо роботи;

засобами для перевірки або оцінювання результатів дій цих робітників;

засобами для регулювання обладнання або процесу у випадку, якщо результат являється незадовільним.

Правдива оцінка виробників скоріше всього покаже, що їх керівництво нездатне забезпечити ц дуже важливі вихідні умови на більшості робочих місць. І замість того, щоб шукати винних працівників, компаніям необхідно вивчити слабкі місця своїх систем управління.

Сувора перевірка якості. Контроль був першим офіційним механізмом управління якістю на початку цього століття, і більшість виробників досі впевнені, що якість може бути поліпшена за допомогою суворого контролю. Слід відмітити, що перевірка може привести тільки до відокремлення якісних виробів від неякісних. Сама по соб вона не може поліпшити якість виготовленої продукції. Більш того, тоді як останні дослідження показали, що від 60 до 70% всіх дефектів, виявлених на виробництві, прямо або посередньо відносяться до помилок, допущенних на таких ділянках, як проектування, технологічна підготовка виробництва і закупівля матеріалів, майже всі перевірки і дії з управління якістю все-таки спрямован на виробничу ділянку. Щоб бути ефективним, цей процес повинен охоплювати операції всіх відділів, включаючи ті, які займаються маркетингом, проектно-конструкторськими розробками, технологією, виробництвом, пакуванням, диспетчеризацією і транспортуванням.

Фактично, управління якістю повинно охоплювати діапазон від постачальників вихідного матеріалу до замовників. Важливо зрозуміти вимоги споживачів і мати точний зворотний зв’язок, який дає інформацію про їхнє сприйняття виробів, які вони отримують.

З метою підвищення якості і конкурентоспроможності продукції, підтримки вітчизняних товаровиробників, захисту прав споживачів і сприяння інтеграції України у світову економіку Указом Президента України від 02.09.97 р. за № 942/97 було створено (як консультативно-дорадчий орган) Національну раду з питань якост при Президентові України, затверджено її склад у кількості 15 чол., та Положення про Національну раду.

3.2 Підвищення якості за допомогою нововведень

Системи управління якістю являють собою органічне сполучення економічних, правових і інших факторів, що впливають на якість. За допомогою нововведень можна не тільки уникнути консерватизму і застою в розвитку комплексного підходу до якості, але й свідомо та впевнено рухатися далі. У системах якості нововведення поділяються на дві групи:

функціональні;

системні.

До функціональних відносяться нововведення, що стосуються завдань однієї з функцій управління якістю і не потребують структурних змін системи. У крайньому випадку, необхідність у структурних змінах настільки незначна, що їх можна не проводити. У нашому випадку можна ввести додаткову плату за бездефектне виконання закидки люка, за здачу їх у ВТК і замовнику з першого пред'явлення.

До системних відносяться нововведення, що стосуються не однієї, а кількох функцій управління якістю і викликають необхідність внесення змін у зміст елементів системи. Системн нововведення можуть стосуватися однієї функції, але по масштабах впливають на нші функції, що приводить до необхідності внесення в них змін. У даному випадку при виготовленні запасних частин для залізничних вагонів можливий перехід від відрядної форми оплати праці до погодинної або погодинно-преміальної. Відомо, що відрядна оплата праці в багатьох випадках негативно впливає на якість виготовлення й у певний момент часу, коли якість починає опускатися нижче припустимої межі. Виникає необхідність від ц системи відмовитися і перейти до погодинної або змішаної оплати праці. Таке нововведення входить до складу функції управління якістю - матеріального стимулювання поліпшення якості. Зміна форми оплати праці торкнеться інших функцій - технологічної підготовки виробництва, контролю якості, а по масштабах вплине на дуже велику групу учасників процесу забезпечення якості.

За допомогою класифікації нововведень легше визначити адресність у реалізації нововведень. Функцію нововведення здійснює підрозділу апарата управління - технічні, технологічн служби, відділи кадрів і оплати праці, відповідальні за реалізацію тих або нших задач управління якістю.

Системн нововведення проводяться керівництвом, адміністрацією більш високого рівня, ніж функціональні органи управління. Це пояснюється необхідністю координац внесення змін (одночасно або у певній послідовності) у діяльність різних служб та підрозділів.

Для визначення порядку дії із системними і функціональними нововведеннями надзвичайно важливо оцінювати їхні наслідки і ступінь впливу на якість. Оскільки точні відомост одержати дуже складно, приходиться покладатися на думку авторитетних фахівців, експертів, працівників підприємства, які здійснюють розробку і впровадження нововведень у діяльність по поліпшенню якості.

На ВАТ Рівненський машинобудівний завод" найбільшу увагу варто приділяти функціональним нововведенням (випробування нових форм організації виробництва, нових технологій, більш повного застосування економічних факторів, методів вимірювання і контролю параметрів якості), оскільки системні нововведення вимагають значних витрат і більшого відрізка часу. Але може наступити момент, коли системні нововведення займуть більш високе положення, тобто найкращого результату можна досягти при оптимальному сполученні можливостей загальних нововведень, що залежить від досвіду і мистецтва керівників і їхніх помічників.

Аналіз всього нового і вироблення на цій основі рекомендацій в інтересах поліпшення якост може бути й особливою функцією органів, служб управління якістю. До числа службових обов'язків нових сучасних керівників тепер повинні включатися такі як:

Організація керівництво розробкою, впровадженням і удосконаленням систем якості.

Організація сертифікації систем якості.

Контроль за станом ефективністю системи.

Контроль за реалізацією плану розробки і впровадження нововведень у систему якості.

Було би помилкою керівника підприємства вважати, що системи якості навіть при їхньому високому ступені розвитку не мають потреби в удосконаленні.

Висновки

Подальше освоєння нового для нашої країни економічного середовища відтворення, тобто ринкових відносин, диктує необхідність постійного поліпшення якості з використанням для цього всіх можливостей, всіх досягнень прогресу в області техніки й організац виробництва.

Найбільш повне всебічне оцінювання якості забезпечується, коли враховані усі властивост аналізованого об'єкта, які виявляються на всіх етапах його життєвого циклу: при виготовленні, транспортуванні, збереженні, застосуванні, ремонті, техобслуговуванні.

Аналіз розвитку форм і методів організації робіт з якості, виявлення можливості застосування до робіт по якості принципів загальної теорії управління, розробка схем механізму управління якістю, визначення характеру потреб, стан кон'юнктури ринку як вихідного елемента управління якістю продукції, критичний розгляд визначень основних термінів свідчать про наступне:

сучасну організацію робіт з якості теоретично допустимо, а практично доцільно й ефективно будувати не на загальному глобальному контролі, а на принципах загальної теорії управління на основі схем механізмів управління якістю продукції;

сучасне управління якістю продукції повинне прямо орієнтуватися на характер потреб, їхню структуру динаміку; ємність і кон'юнктуру ринку; стимули, обумовлені економічною технічною конкуренцією, характерні для ринкових відносин;

сучасне управління якістю на підприємстві, незалежно від форми власності і масштабу виробничо діяльності, повинне оптимально сполучати дії, методи і засоби, з одного боку, виготовлення продукції, що задовольняє поточні запити і потреби ринку, а з ншого боку - розробку нової продукції, здатної задовольняти майбутні потреби майбутні запити ринку.

Список використаних джерел

1. Указ Президента України "Про заходи щодо підвищення якості вітчизняної продукції" // Голос України, 24.12.2001р.

2. Декрет Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію і сертифікацію" // Діло, 11.05.93р.

3. Алферов Н.П. Управление качеством. Учебник. - М.: ИНФРА-М, 2003. - 374с.

4. Алексеенко В.С. Финансовый анализ. - К.: МАУП, 2004. - 250с.

5. Алехин П.П. Подходы к созданию систем управления качеством продукции // Экономика, №4, 2003. - с.10-12

6. Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа. - М.; Финансы и статистика, 1999 г. - 113с.

7. Гличев А.В., Круглов М.И. Управление качеством продукции. - М.: Экономика, 2000. - 198с.

8. Єськов П.О. Українська асоціація якості - запорука якості в Україні. // Факти, 25.10.2002р. с.3-4

9. Зорин Ю.В., Ярыгин В.Т. Качество технологической документации при подготовке предприятий к сертификации. Стандарты и Качество. - 2004.95с.

10. Ильенкова Н.Д. Спрос: анализ и управление. - М.; Финансы и статистика, 2002 г. - 215с.

11. Кардаш В.Я. Стандартизация и управление качеством продукции. - К.: Вища школа, 2001. - 189с.

12. Лаштдуо В.А. Статистические методы, всеобщее управление качеством, сертификация и кое-что еще., Стандарты и качество. - 2001, №4, с.68-70.

13. Моисеева Н.К., Карпунин М.Г. Основы теории и практики функционально-стоимостного анализа. М.: Высшая школа, 1998 г. - 311с.

14. Монден Я. ”Тоета”, Методы эффективного управления. - М.; Экономика, 1999. - 168с.

15. Мхитарян В.С. Статистические методы в управлении качеством продукции. - М.: Финансы и статистика, 2001. - 305с.

16. Никсон Ф. Роль руководства предприятия в обеспечении качества и надежности: Пер. с англ. - М.: Издательство стандартов, 2002. - 230с.

17. Переалина Н.С. Качество в системе маркетинга. - М.: Система, 1999. - 200с.

18. Пешкова Е.П. Маркетинговый анализ в деятельности фирмы. - М: Ось-89, 2000г. - 80с.

19. Робертсон А. Управление качеством. - М: Прогресс, 2001 - 423с.

20. Сиськов В. И., Экономико-статистическое исследование качества продукции. - М.: Статистика, 2001. - 119с.

21. Сиськов В.И. Статистическое измерение качества продукции. - М.: Статистика, 1999. - 27с.

22. Статистические методы повышения качества / Под. ред. Хитоси Кумэ. - М: Финансы и статистика, 1997. - 211с.

23. Управление качеством / под ред. С.Д. Ильенковой. - М: ЮНИТИ, 1998 - 350с.

24. Фейгенбаум.А. Контроль якості продукції. К.: Діло, 2002р - 318с.

25. Швец В.Е. "Менеджмент качества" в системе современного менеджмента. Стандарты и качество, 2004, 6, с.48.