Останнім часом у світовій економіці практично відбувся перехід до промислово-фінансово нтеграції. Процеси концентрації виробництва та об’єднання різних секторів господарства відбувалися об’єктивно впродовж розвитку людської цивілізації. В умовах тотальної глобалізації ці процеси набули гіпертрофічних масштабів. Тим більше, що вони невід’ємно пов’язані з розвитком різноманітних форм підприємницької діяльності, які, в свою чергу, відбивають зміни в факторах структури виробництва, техніці та технології, споживчих тенденціях, суспільному настрої і державній політиці загалом.

Так, Україна свій вибір ринкової трансформації зробила разом із проголошенням незалежності. Йдеться про утвердження основного принципу державотворення, за яким суверенність держави можлива лише на основі ринкової трансформації в економіці. Тому головним завданням даної наукової роботи є вивчення міжнародної політики держави, яка включає створення сприятливих міждержавних умов для розширеного відтворення економіки, розробку механізмів її модернізації, засвоєння досягнень міжнародного спілкування, обмін досягненнями науково-технічного прогресу з ншими країнами. Все це стає можливим у процесі встановлення стабільних та широких контактів з країнами розвинутої ринкової економіки, що, в свою чергу, можливо за умови виробництва порівняно конкурентоспроможної продукції. Для досягнення цього потрібне вдосконалення відкритої економіки, запровадження нших елементів соціально орієнтованої ринкової економіки.

Україна, як нші держави, що утворилися після розпаду СРСР, великі надії покладає на нтеграцію у систему міжнародних зв’язків, активну й зростаючу участь не тільки в регіональному, а й у міждержавному поділі праці та ефективному використанн його переваг. Усі урядові та альтернативні програми антикризових заходів і ринково трансформації української економіки передбачають необхідність якнайшвидшого перетворення колишніх міжреспубліканських зв’язків у зовнішньоекономічні, розширення господарської взаємодії з активними центрами світового господарства та міжнародними фінансово-економічними інститутами, розгортання широкомасштабного ділового співробітництва на взаємовигідних засадах з усіма країнами світу.

З прийняттям Конституції України в основному завершився період політичного встановлення держави і як суверенного суб’єкта міжнародної спільноти, і як цілісного організму. Тепер аспекти зміщуються в бік вирішення соціально-економічних проблем. Тим більше, що ця сфера є основою життєдіяльності всього суспільства, а тому без її інтенсивного вивчення, оновлення й ефективного розвитку закріпити досягнуте, а тим більше примножити його, впевнена, буде неможливо.

Крім цього, проблема розвитку міжнародного бізнесу в нашій країні цікавить багатьох спеціалістів і є досить актуальною, адже містить багато неврегульованих питань. Тому для її дослідження я використовувала систематизацію, узагальнення, конкретизацію та детальний аналіз як існуючої законодавчої бази, так і праць вітчизняних та закордонних учених на дану тематику.

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ ТА ЙОГО ХАРАКТЕРИСТИКИ

Вивчення специфіки міжнародного бізнесу доцільно розпочати відповіді на запитання: "Що змушує бізнес виходити за межі власної країни?"

Однією з головних цілей міжнародного бізнесу, як і окремих підприємств, є отримання прибутку. Проте міжнародний бізнес базується на можливості здобуття прибутку саме з переваг міжкрайових економічних операцій, тобто з того факту, що продаж якогось товару в іншій країні або налагодження підприємством однієї країни виробництва товарів в іншій забезпечує залученим у бізнес сторонам значно більші переваги ніж вони б мали при здійсненні бізнесу тільки у своїх країнах. Цей висновок є ключовим моментом не тільки в розумінн власне міжнародного бізнесу, але й пояснює виникнення і розвиток міжнародного менеджменту як такого.

Таким чином, міжнародний бізнес - це економічна взаємодія підприємств (організацій) або їхніх підрозділів, що знаходяться в різних країнах.

Взагалі, міжнародний бізнес, будучи потужним інструментом економічної інтеграції, а відтак і глобалізації, визначається такими характеристиками, як:

1. Доступність загальність. На сьогодні бізнес практично кожного підприємства будь-яко країни має широкі можливості для виходу в міжнародне середовище і розширення своєї ділової активності.

2. Ієрархічність розвитку. Входження підприємств до міжнародного бізнесу починається з простих форм зовнішньої торгівлі і по мірі розвитку може досягти найвищої форми його організації – мультинаціональної корпорації.

Загальновідомо, що транснаціональні корпорації сьогодн контролюють до половини світового промислового виробництва, понад 60% зовнішньої торгівлі, утримання приблизно 4/5 патентів і ліцензій на нову техніку, технологію і ноу-хау. Сучасні тенденції розвитку ТНК пов'язан насамперед із запровадженням нових інформаційних технологій, завдяки яким стали можливими організація так званих "горизонтальних" ТНК і виникнення різноманітних структур управління.

3. Технологічна глобалізація. Можливості інформатизації принципово змінили характер міжнародного бізнесу, який в сучасних умовах набув нових рис. Він може:

- ефективно здійснюватися "не виходячи з офісу" на основ застосування електронних бізнес-технологій;

- здійснюватися в режимі реального часу;

- за допомогою телекомунікаційних мереж зв'язку (державні провідн зв'язки з комутацією каналів, глобальні супутникові системи зв'язку, мережі ЕОМ: локальні щільникові мережі телерадіозв'язку тощо) збирати, опрацьовувати передавати бізнес-інформацію. Так, наприклад, у 1999 році корпораціями Ford i General Motors був створений диний центр продажу автомобілів в Інтернеті. Завдяки цьому понад 300 тис. постачальників компанії Ford реалізують її матеріали і напівфабрикати на суму, що перевищує 80 млрд. дол. США, через електронну систему Autochange, а корпорація General Motors створила самостійну систему MarketSite, яка дає можливість виготовляти кожний виріб за ндивідуальним замовленням і доставляти його замовнику протягом кількох днів.

4. Фінансіаризація. Міжнародні фінансово-економічні операції стають серцевиною міжнародного бізнесу. Пошук і використання міжнародних конкурентних переваг повинні жорстко спиратися на досягнення фінансового менеджменту.

5. Взаємодія національного й інтернаціонального менталітету. Ефективна стратегія будь-якого підприємства в епоху глобалізації повинна сполучити в собі максимальне використання національних особливостей скрізь, де це можливо, оскільки зростає національна і культурна диференціація, що може проявлятися в різних конфліктах. Знання культурно-національних особливостей закордонного бізнесу й уміння використовувати ці знання дозволять одержати позитивний ефект діяльності в країнах перебування.

6. Знання і компетентність. Успіх діяльності будь-якого підприємства значною мірою залежить від того, наскільки його персонал обізнаний з міжнародним бізнесом, уміє практично використовувати всю суму знань, умінь навичок, без яких входження до міжнародного бізнесу неможливе. Особливого значення для фахівців, що укладають зовнішньоекономічні угоди підприємства, набувають знання національно-культурних особливостей міжнародного бізнесу.

Необхідно відмітити, що частка підприємств, які здійснюють міжнародну діяльність у загальному обсязі вітчизняного товаровиробництва, постійно збільшується. Така тенденція значною мірою зумовлена проведенням усе більшої кількості торгівельних операцій у межах регіональних торгівельних спілок Європейського Союзу (ЄС), Асоціації держав Південно-Східної Азії (ASEAN), Асоціац Вільної торгівлі держав Північної Америки (NAFTA) й інших.

Більшість сучасних підприємств діють у глобальному масштабі. Наздоганяючи іноземних конкурентів, вони намагаються здійснювати свою виробничу торговельну діяльність на основних закордонних ринках. Глобалізація знамену вступ до нової фази ділової активності і характеризується такими особливостями:

- зростаючими темпами залучення прямих іноземних інвестицій;

- збільшенням обсягів внутрішньофірмової торгівлі, коли підприємство одержує або виготовляє компоненти в одній країні, а експортує їх в інші;

- зростанням складності систем постачання, створенням стратегічних союзів, різноманітних альянсів і спільних підприємств з іншими місцевими або транснаціональними корпораціями.

Серед змін, що характеризують сучасний світовий бізнес, найістотнішою є створення транснаціональних корпорацій (ТНК), які вважаються головною структурною характеристикою світової економіки. У середньому на 60 тис. ТНК та їх 500 тис. філій припадає близько 1/3 усіх виробничих фондів приватного сектору і близько 40% загального обсягу промислового виробництва, біля 50% операцій світового зовнішньоторговельного обороту і майже 60% операцій в експорті капіталу розвинутих країн.

Детальний аналіз міжнародного бізнесу в контексті проблем ефективного управління міжнародною діяльністю, підприємства дозволяє виділити такі особливості міжнародного бізнесу:

1. Прагнення використовувати для економічно ефективної діяльност підприємства переваги виходу за межі національних кордонів.

2. Прагнення реалізувати переваги виходу за межі національних кордонів шляхом використання потенціалу економічних можливостей:

- доступності ресурсів;

- мності закордонних ринків;

- сприятливого політичного, економічного і правового клімату тощо.

3. Істотне варіювання міжнародного бізнесу в залежності від одного з головних параметрів його розвитку - рівня інтернаціоналізації (глибини залучення): від разових експортно-імпортних постачань до створення мультинаціонально корпорації.

4. Забезпечення доступу міжкрайового бізнесу до глобального бізнес-сервісу, особливо через систему Інтернет.

5. Урахування в бізнесі культурного фактору, тобто сукупності вимог обмежень, викликаних особливостями національної культури країни перебування. Гострота цієї проблеми варіюється в залежності від ступеня розрізненост національних культур.

6. Глобалізація міжнародного бізнесу, що охоплює світову систему. По мірі просування бізнесу від одного рівня інтернаціоналізації до іншого зроста значення того, як визначається ефективність цього бізнесу в аспект глобалізації. Сама ж глобалізація органічно переплітає в собі ті характерн ознаки, про які йшлося вище (доступність і загальність; ієрархічність розвитку; технологічна глобалізація; фінансіаризація; взаємодія національного й інтернаціонального менталітету, знання і компетентність).

7. Інформація є головним стратегічним ресурсом бізнесу, адаптація якого до зовнішнього швидкозмінюваного середовища виступає головним стратегічним знаряддям.

8. Можливість так званої оберненої оцінки країнової ситуації. Негативні тенденції в економіці будь-якої країни, в якій здійснюється бізнес, можуть бути по-іншому оцінені конкурентним підприємством, оскільки саме ц тенденції зможуть надати йому додаткові можливості для успішного бізнесу.

9. Міжнародний бізнес, на відміну від міжкрайової конкуренції, може відчувати нагальну потребу в підтримці держави у боротьбі з конкурентами. Оскільки на міжнародний рівень бізнесу впливають такі два фактори, як нтернаціоналізація та рівень культури країн-партнерів.

Міжнародний рівень бізнесу підприємства визначається ступенем його нтернаціоналізації (глибини залучення в бізнес інших країн). Якщо мова йде про разовий продаж товару через посередницьку експортно-імпортну фірму країни перебування, то такий рівень залучення не потребує ніякого співробітництва.

Міжнародний рівень залежить і від рівня культурної спорідненост країн. Якщо країнами-партнерами є Україна і Росія, то, ніяк не зменшуючи особливостей кожної з цих культур, слід визнати, що рівень їхнього порозуміння настільки високий, що міжнародна адаптація в культурному плані, як найскладнішому, буде достатньо легкою. Якщо країнами-партнерами є Україна Польща, то міжнародна адаптація буде більш складною. Високий рівень міжнародності буде потрібний у взаємодії України і Японії

Отже, ера глобалізації приводить до того, що міжнародні економічн зв'язки охоплюють практично всі країни планети, в тому числі й Україну, і кожна з них неодмінно залежить від міжнародного бізнесу.

РОЗДІЛ 2. МІЖНАРОДНИЙ БІЗНЕС ТА ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІ ІНТЕРЕСИ УКРАЇНИ

2.1 Економічні й політичні передумови виходу незалежної України на світовий ринок

Як відомо, незалежна Україна проводить курс на поступове зближення з європейським і світовим співтовариством, на входження у світову економічну систему ринкового типу. Однак інтеграція України в систему світових господарських зв’язків є досить складною. Складнощі полягають у тому, що, з одного боку, країни з ринковою економікою розвивалися постійно на основі приватно власності, сформували відповідно до своїх потреб національні самодостатн господарські механізми, встановили і збалансували зв’язки з іншими країнами. З другого боку, господарство України практично було відірване від економіки країн ринкового типу, його було сформовано на основі суспільної власності, воно мало відповідний механізм управління, виробництва і розподілу. Для того, щоб нтегрувати економіку України в систему світової економіки, необхідні час переорієнтація її відповідно до вимог, які ставлять передумови тако нтеграції.

Світова економічна система розвивається на базі політично незалежних держав. Інтеграція господарських систем таких країн у світову економічну систему не передбачає політичної інтеграції з позбавленням незалежності якоїсь з країн. Навпаки, політична самостійність країни є важливою умовою розвитку національної економіки та її адаптації до міжнародних зв'язків. Тому, на мою думку, для швидкої інтеграції України в систему світової економіки необхідне створення як низки політико-правових передумов усередині країни, так відповідних підвалин до становлення світового господарства. До таких політико-правових передумов належать:

1) політичне визнання України. Проголошення Україною своєї політично незалежності знайшло підтримку світової громадськості, її визнали як самостійну незалежну державу, понад сто країн світу встановили з нею дипломатичні зв'язки. Україна стала повноправним потенційним суб'єктом у системі міжнародних політичних та інших зв'язків і сама визначає свій політичний курс. Це да можливість проводити їй свою зовнішню політику в інтересах взаємного розвитку на основі партнерства і співробітництва з іншими країнами;

2) забезпечення територіальної цілісності. У Конституції України зазначено, що територія України є недоторканою і неподільною. Водночас уряд України підтримує політику недоторканості кордонів усіх інших країн світу, не має територіальних претензій до своїх сусідів і не визнає територіальних претензій з їхньої сторони. Свою зовнішню політику країна формує на основ загальноприйнятих у світовому співтоваристві угод і принципів, що да можливість брати участь у світових інтеграційних процесах;

3) створення адекватної системи національної безпеки;

4) побудова демократичної держави. Світові господарські зв'язки розвиваються на демократичних засадах свободи підприємництва, переміщення капіталів і всіх видів ресурсів. Україна проголосила себе демократичною державою і поступово проводить політику демократизації в усіх сферах суспільного життя;

5) безумовне виконання міжнародних зобов'язань. Економічн нтеграційні процеси відбуваються на основі взаємовигідних інтересів у розвитку національних економік. Останні можуть розвиватися ефективно, якщо ґрунтуються на теорії економічно вільної людини, її прав і свобод, забезпечення вільного підприємництва;

6) участь у глобальних і регіональних політичних процесах. Економічна нтеграція тісно пов’язана з політичними процесами глобального регіонального характеру, в яких дотримуються принципів підпорядкованості. Участь у таких процесах зближує політичні погляди учасників на вирішення економічних проблем, зокрема на інтеграцію;

7) формування відповідного законодавства і опрацювання ефективних механізмів його виконання. Особливу роль у посиленні інтеграційних процесів відігра відповідне законодавство, що посилює чи послаблює як внутрішні, так і зовнішн зв'язки національної економіки. Національні законодавчі акти повинні сприяти співробітництву країн, що вступають у міжнаціональні господарські зв'язки, забезпечувати вільний рух капіталів, товарів як із країни, так і в країну.

Входження України в систему світової економіки вимага радикального реформування господарської системи, тобто надання їй економічних рис, характерних для інтегрованих у світову систему національних економік. Цей процес складний і тривалий, оскільки пов'язаний з реорганізацією відносин власності, структури виробництва, системи розподілу, створення ринково нфраструктури. Тому для входження України в світову економічну систему їй необхідне виконання таких передумов:

1) забезпечення економічної й інституційної підтримки національного суверенітету, тобто формування самодостатньої економічної системи, здатно функціонувати для забезпечення потреб свого суспільства. Економічна система повинна бути гнучкою, здатною адаптуватися до вимог інтеграційних світогосподарських зв'язків і водночас відстоювати національний суверенітет. Крім того, згадана передумова передбачає розвиток мережі національних нститутів владного і господарського характеру, які забезпечували б самостійність країни у міжнародних господарських зв'язках;

2) проведення оцінки економічного потенціалу і визначення напрямків структурної перебудови. Ця передумова визначає предмет входження України в систему світової економіки, готовність господарської системи включитися в міжгосподарські зв'язки, визначити напрямки структурної перебудови виробництва;

3) розробка і забезпечення реалізації обґрунтованої програми переходу ринкових відносин з пріоритетом роздержавлення і приватизації, соціального захисту населення. Нагадаю, що національні економіки країн, інтегровані у світову економічну систему, сформовані як господарства ринкового типу. Міжнаціональні, або ж світові господарські зв'язки також побудовані на засадах ринкових відносин. Тому для входження української економіки у світову систему необхідно проводити політику ринкових реформ, тобто переходу від жорсткого державного управління господарством до вільного підприємництва суб'єктів виробництва, до лібералізації зовнішньоекономічних зв'язків, виробників тощо. При тому ринков реформи передбачають роздержавлення засобів виробництва та їх приватизацію, створення стимулів ефективного виробництва і підвищення якості продукції, до зниження збитковості виробництва, підвищення його прибутковості, забезпечення соціального захисту тим верствам населення, які цього потребують. Співвідношення між приватними і неприватними видами власності повинно бути таким, щоб забезпечити високоефективне функціонування всього господарського механізму, зокрема фінансово-кредитну й інвестиційну діяльність, зростання продуктивності і підвищення якості продукції, оновлення основних фондів технологій;

4) оцінка експортного потенціалу, вироблення експортно-імпортно стратегії адекватного механізму регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Особливе значення в зовнішньоекономічній діяльності будь-якої країни має ЇЇ експортний потенціал, тобто наявність у національній економіці виробництва, продукція чи послуги якого є предметом експорту. Світова практика доводить, що експорт готових виробів, надання послуг наукового характеру, вивезення "ноу-хау", нвестицій сприяє завоюванню провідних позицій на світових ринках. Вивезення ж сировинних та енергетичних ресурсів завжди ставить країну в залежність від більш розвинених держав. На стан національної економіки в цілому також вплива експортно-імпортний баланс, тобто співвідношення між вивезенням і ввезенням товарів та їх структурою. Якщо товарів більше вивозиться, ніж ввозиться, то це сприятливо впливає на загальноекономічну і соціальну ситуацію в країні. Така країна не переживає надмірних криз та соціальних напружень, відзначається загальносуспільною стабільністю і особливо - фінансовою. Для здійснення позитивної для національної економіки зовнішньоекономічної діяльності необхідно створити гнучкий механізм регулювання насамперед її фінансово-кредитних валютних відносин;

5) зміцнення національної грошової одиниці з її включенням у систему міжнародних розрахунків. Повноцінною незалежна національна економіка вважається за наявності в ній міцної національної грошової одиниці. У свою чергу, національна грошова одиниця може зміцнитися за умови високоефективно національної економіки, в якій повинні бути зацікавлені держава й окрем виробники. Сприятливий вплив на розвиток як національної економіки в цілому, так і зовнішньоекономічної діяльності має включення національної грошово одиниці в систему міжнародних розрахунків, тобто забезпечення конвертованості щодо валюти інших країн або функцій платежу на ринках світу,

6) вирішення проблеми зовнішньої заборгованості. Відсутність зовнішніх боргів сприяє швидкому розвитку економічних і соціальних процесів усередині країни і в міжнародному співробітництві. Україна отримала у спадщину від колишнього СРСР зовнішніх боргів на суму близько 17 млрд. доларів США. Однак західні держави можуть зважитися на залучення України до системи світових господарських зв'язків, врахувавши потенційні можливості її економіки, позитивне ставлення до ринкових реформ, вирішення політичних проблем, пов'язаних із ядерним роззброєнням;

7) формування почуття власної національної гідності, створення умов соціально-культурної життєздатності національних меншин України. Сьогодні в Україні ще дається взнаки колишнє колоніальне минуле, яке залишилося в психології людей, мові, побуті, культурі тощо. Тому в Україні необхідно формувати свою державну ідеологію, а проведенням реформування в економіц виховувати покоління, здатне відстоювати власну національну гідність, пишатися своїм суспільством.

У розвитку світогосподарських зв'язків визначальним є рівень мобільності капіталів, ресурсів, товарів, робочої сили. Швидкість їх руху, зниження витрат на переміщення визначають престиж на світових ринках т країни, яка зуміє їх забезпечити, вказуючи на вигідність співробітництва з нею.

Для розвитку національної економіки та її надходження до світово економічної системи недостатньо мати відповідний виробничий потенціал, для цього необхідна розвинена виробнича і соціальна інфраструктура, яка б відповідала світовим зразкам. Тому для плідного розвитку світогосподарських зв'язків необхідно забезпечити такі інфраструктурні передумови:

1)розвиток транспортних комунікацій (морських, наземних, повітряних), необхідних для нормальної життєдіяльності суверенно держави. До таких комунікацій належать національні авіакомпанії, флот, транспортні корпорації, сервісне обслуговування транспортних перевезень. В Україні достатньо розвинені транспортні комунікації, але необхідно провести їх демонополізацію та постійно підвищувати їх якість, зокрема підтримувати належний стан транспортних засобів, сервісного обслуговування тощо;

2)розвиток сучасних інформаційно-комунікаційних систем з включенням до міжнародних систем. Для розвитку системи світових господарських зв'язків надзвичайно важливого значення набуває інформаційне забезпечення. Сучасна інформатика - це складні технологічні засоби, широко розвинена їх мережа, яка потребує високої мобільності та об'єктивності само нформації, професіоналізму спеціалістів з інформаційних технологій. Україна, хоч повільно, але розвиває свою систему інформатики.

Успіх економічної інтеграції України в світове співтовариство значною мірою залежатиме від того, яким шляхом піде політична інтеграція, тобто які політичні сили всередині України та за її межами прагнутимуть до реалізац того чи іншого напряму інтеграції.

Уже з перших днів політичної незалежності стало очевидним, що уникнути політичної інтеграції з країнами колишнього СРСР Україні не вдасться. Для цього є кілька причин:

по-перше, різко відійти від зв'язків із колишніми республіками неможливо через деформованість структури економіки і необхідність протягом певного часу зберігати технологічні й економічні відносини;

по-друге, на час відокремлення України були відсутні власн державні структури військового, господарського характеру, здатні захистити політичну й економічну незалежність;

по-третє, при владі в Україні залишилися чиновники колишньо командної економіки, які намагалися зберегти колишні риси зовнішніх зв’язків;

по-четверте, Росія виявила себе монополістом щодо енергоресурсів серед держав колишнього Союзу, за постачання яких вимагала тієї чи іншо політичної компенсації. Отже, Україна змушена була врахувати ці причини, оцінити реальну як власну, так і навколо себе політичну й економічну ситуації, піти на політичну інтеграцію з країнами колишнього Союзу. Таким чином, наприкінці 1991 року в Білорусії, в Біловезькій Пущі, Україна, Білорусія Росія денонсували попередній союзний договір і підписали угоду про створення нової форми політичної інтеграції - Співдружності незалежних держав (СНД), до якої згодом приєдналася решта республік, крім країн Балтії.

Разом з тим, Україна заявила, що створення СНД не обмежує її як члена цієї організації у встановленні політичних зв'язків з іншими країнами, міжнародними організаціями, союзами тощо. Вона налагоджує з країнами Західно Європи співробітництво в економічній, політичній і військовій сферах. Особливо пильно вивчається можливість входження України до системи європейсько нтеграції. Адже Україна була штучно ізольована від Європи і не мала можливост повноправного спілкування. На шляху її входження в європейську спільноту стояло декілька бар'єрів. Один із них - ядерна зброя, яка залишилася в Україні після розпаду СРСР. Західні держави, зокрема, США, за підтримки Росії вдалися до політичного тиску на Україну, змушуючи її відмовитися від цієї збро підписати угоду про її знищення, оскільки Україна сама в Декларації про державний суверенітет проголосила свій без'ядерний статус у майбутньому. Зважаючи на надмірні економічні труднощі всередині країни, необхідність технічного обслуговування ядерної зброї підприємствами Росії, враховуючи прагнення швидше інтегруватися у світове співтовариство, Україна в січні 1994 року підписала тристоронню заяву (Україна, СІІІА, Росія) про ліквідацію стратегічно ядерної зброї в Україні. Це певною мірою відкрило дорогу до швидкого економічного співробітництва з країнами Заходу, зокрема, з Європейським співтовариством. Про це яскраво свідчить зовнішньо торгівельний баланс України [14](див. додаток А (всі дані в млн.дол.США)).

Політика, яку проводить Україна, знаходить підтримку і розуміння у світі. Відчувається все більший нтерес до України і зацікавленість у співробітництві з нею. Орієнтири західних політиків змінюються кардинально, що зумовлено насамперед її важливим геополітичним становищем і великим потенціалом. У багатьох офіційних документах зазначено, що незалежна, демократична й економічно міцна Україна є важливим чинником стабільності й безпеки в Європі. Проводиться все більше робочих зустрічей і консультацій з керівництвом НАТО з питань формування системи безпеки в Європі та участі в ній України, з європейськими фінансовими та іншими організаціями щодо залучення України до взаємовигідного господарського співробітництва. Україна першою серед країн СНД підписала угоду про участь у реалізації програми "Партнерство заради миру", ініційованої США. Презентаційний документ, розроблений Україною, відображає бачення нею аспектів входження до НАТО.

2.2 Особливості міжнародного бізнесу в нашій державі

Демонополізація міжнародного бізнесу, якою супроводжувався перехід економіки України до ринкових засад функціонування економіки, надав підприємствам України широкі можливості отримання прибутку за рахунок пошуку нових ринків збуту своєї продукції, придбання більш дешевої та якісно сировини, використання нових технологій, залучення ресурсів світових фінансових ринків тощо.

Керуючись принципом свободи міжнародного підприємництва, законодавство України передбача суб’єктам господарювання, як уже зазначалося, незалежно від форм власності, права здійснення зовнішньоекономічної діяльності в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законодавством України, та виключного права власності підприємств на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності.

До основних видів міжнародної діяльності українських підприємств систематизовано можна віднести слідуючі [3]:

Рис. 2.1. Міжнародна діяльність підприємства.

На цьому рисунку представлена класифікація напрямків міжнародної діяльності підприємства. Слід зазначити, що, незважаючи на наявність законодавчого забезпечення певних видів діяльності, більша частина підприємств обмежує міжнародну діяльність експортом-імпортом товарів, не використовуючи інших напрямків і тим самим звужуючи можливості отримання прибутку.

Іншим недоліком міжнародної діяльності підприємства є географічне обмеження ринків, з якими працюють підприємства: як правило, - це ринки, з якими фірми звикли працювати в межах Радянського Союзу. Відсутність диверсифікації товарних та фінансових ринків, використання ринків країн з нестабільним політичним та економічним станом підвищує підприємницький ризик, призводить до втрат або додаткових витрат на страхування ризиків. Тому аналіз прибутковості фірм з урахуванням витрат на страхування ризиків є однією з найактуальніших теоретичних та практичних проблем розвитку міжнародної діяльності українських підприємств держави в цілому.

Однією з проблем також незабезпечення позитивного сальдо торгівельного балансу. Зокрема, вартість товарів, що експортуються до інших країн світу перевищує вартість товарів, що Україна імпортує до цих країн, що обумовило позитивне сальдо. Разом з тим країни СНД імпортують в Україну продукцію, вартість якої значно перевищу вартість товару, що експортується Україною до цих країн, що призводить до від’ємного сальдо торгівельного балансу.

Також наявність широкого спектру можливостей підприємства у використанні іноземних ринків збуту та постачання викликає низку проблем, як на рівні підприємства, так і на рівн держави. А саме, на рівні держави – це розробка збалансованої митної політики, яка, з одного боку, повинна в певній мірі захистити вітчизняного виробника, а з ншого – не обмежувати прав громадян на отримання товарів і послуг згідно з їх потребами; укладання угод між Україною та іншими державами, які сприятимуть підвищенню ефективності міжнародної діяльності вітчизняних підприємств; нформаційно-аналітичне забезпечення бізнесу з метою підвищення обґрунтованост рішень. На рівні підприємства – це вибір найефективніших напрямків його діяльності в умовах відкритої економіки, тобто в умовах дії принципу свободи зовнішньоекономічного підприємництва, проголошеного законодавством України.

Отже, найголовнішими шляхами боротьби з зазначеними проблемами є:

- вибір найбільш раціональних сфер взаємодії національної економіки зі світовою;

- визначення напрямків розвитку кожної зі сфер взаємодії;

- розробка забезпечення правовою регулюючою базою учасників відносин;

- організація управління міжнародними зв’язками;

- створення умов для гнучкого перетворення механізму включення у міжнародний розподіл прац як на макро-, так і на мікрорівні та на рівні підприємств.

Дотримання цих вимог, на мою думку, значно полегшить входження України до міжнародно спільноти та досягнення успішних результатів на міжнародній арені.

2.3 Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності: поняття, види і принципи функціонування

Взагалі, зовнішньоекономічна діяльність — це господарювання суб'єктів України та іноземних суб'єктів, яке рунтується на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами. До суб'єктів належать: галузі, підгалузі, об'єднання, підприємства, виробничі кооперативи і організації, що систематично виробляють реалізують експортні ресурси всіх видів, споживають імпортні товари (послуги) здійснюють усі види зовнішньоекономічної діяльності.

Як відомо, головною підставою функціонування суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності є внесення даного виду діяльності до статуту підприємства або установчого договору, що надає право підприємствам здійснювати будь-які види зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно з чинним законодавством України, всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які види, прямо не заборонені законами України, незалежно від форм власності та інших ознак.

До основних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності відносяться:

- фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність і постійно проживають на території України;

- юридичні особи, зареєстровані в Україні і які мають постійне місцезнаходження в Україні;

- об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України;

- структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України;

- спільні підприємства за участі іноземних суб'єктів господарсько діяльності, що зареєстровані в Україні;

- Україна в особі її органів — місцеві органи влади і управління в особі створених ними зовнішньоекономічних організацій;

- нші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України.

Підставою функціонування суб'єкта зовнішньоекономічної діяльност внесення даного виду діяльності до статуту підприємства або установчого договору, що надає право підприємствам здійснювати будь-які види зовнішньоекономічної діяльності.

Сукупність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності можна систематизувати за такими критеріями: за рівнями, дієздатністю, способом привласнення результатів діяльності та відповідальністю.

Суб'єкти господарювання, які здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, можна систематизувати за п'ятьма рівнями:

- мікрорівень — рівень суб'єктів господарювання як юридичних, так фізичних осіб — це підприємства, фірми, організації, які експортують чи мпортують товари, предмети, послуги;

- мезорівень — рівень різного роду національних галузевих регіональних об’єднань. Це передусім міністерства і відомства, як безпосередньо здійснюють регулювання зовнішньоекономічних відносин (Міністерство економіки України, Національний банк України, Антимонопольний комітет України, Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі, Торгово-промислова палата України), а також міністерства та відомства, які відіграють досить активну роль, особливо стосовно питань регулювання експорту чи імпорту (Агропромисловий комплекс, Міністерство промислової політики України та ін.);

- макрорівень — рівень держави. Основними суб'єктами даного рівня є, безперечно, уряд країни та парламент;

- метарівень — становлення зовнішньоекономічних пріоритетів у процесі міжнародної регіональної інтеграції. Особливо це стосується співпрац органів управління на стадії створення і розвитку інтеграційних об'єднань.

- мегарівень — рівень міжнародних об'єднань, організацій. Це передусім Генеральна угода з торгівлі і тарифів (ГАТТ), Світова організація торгівлі (СОТ), Міжнародна торгова палата, Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), Рада митного співробітництва.

Еволюція системи регулювання зовнішньоекономічної діяльност засвідчує, що на певних періодах розвитку міжнародних економічних відносин відбувається домінування того чи іншого суб'єкта. При цьому активність одн сторони залежить від поведінки іншої. Якщо суб'єкти макрорівня не стають рушійними силами в системі регулювання зовнішньоекономічних зв'язків, то активну позицію посідають суб'єкти мікро- або мезорівня. На мікрорівні це виявляється у пошуку шляхів мінімізації податкових платежів безпосередньо суб'єктами господарювання, а на мезорівні йде пряме лобіювання економічних нтересів окремих відомств. Як правило, даний процес відбувається врозріз із загальноекономічними інтересами держави.

Якщо країна вибирає автократичну модель побудови економічно системи, то зовнішньоекономічні відносини регулюються винятково на макрорівні, якщо ж провадиться політика лібералізації стосовно зовнішньоекономічних зв'язків, то необхідністю стає не тільки уніфікація національного законодавства з міжнародним, а й переноситься Рівень регулювання багатьох питань з макрорівня на мегарівень.

За дієздатністю суб'єкти зовнішньоекономічної діяльност поділяються на фізичні та юридичні особи. До фізичних осіб відносяться підприємці, наймані працівники, туристи, тобто ті, хто безпосередньо бере участь у здійсненні даного виду діяльності. До юридичних осіб відносяться різнобічні організаційно-правові форми створених та функціонуючих підприємств: організації, фірми, корпорації, асоціації тощо.

За способом привласнення результатів діяльності суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності можна згрупувати таким чином: держава, в особ не тільки державних органів регулювання, а й міждержавних та міжнародних організацій, власників, тобто безпосередніх засновників підприємств та найманих працівників, які працюють за контрактами зовнішньоекономічної діяльності.

Усі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають однакове право здійснювати будь-які її види, прямо не заборонені законами України, незалежно від форми власності та інших ознак.

Серед основних видів зовнішньоекономічної діяльності виділяють:

- експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

- надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності послуг ноземним суб'єктам господарської діяльності;

- науково-виробнича кооперація з іноземними суб'єктами господарсько діяльності;

- міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами;

- кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарсько діяльності;

- спільна підприємницька діяльність;

- підприємницька діяльність, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торгових марок з боку іноземних суб'єктів господарсько діяльності;

- організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій та інших подібних заходів, що здійснюються суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності;

- товарообмінні (бартерні) операції;

- орендні операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності;

- операції з придбання, продажу та обміну валюти;

- роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб'єктами господарської діяльності;

Страницы: 1, 2