Зміст....................................................................................................................................................... 2

Передмова......................................................................................................................................... 3

Глава 1. Основи лідерства................................................................................................... 4

1.1. Природа та визначення поняття лідерства................................................................ 4

1.2. Лідерство і управління . Лідер менеджер................................................................. 6

1.3. Стилі лідерства........................................................................................................................ 9

1.4. Підходи до вивчення лідерства..................................................................................... 13

Глава 2. Традиційні концепц лідерства............................................................ 16

2.1. Теорія лідерських якостей................................................................................................ 16

2.2. Концепції лідерської поведінки.................................................................................... 17

Глава 3. Концепції ситуаційного лідерства.................................................... 20

3.1. Концепція лідерської поведінки Танненбаума-Шм ідта.................................. 20

3.2. Модель ситуаційного лідерства Фідлера................................................................. 21

3.3. Модель ситуаційного лідерства Херсея і Бланшарда........................................ 22

Висновки......................................................................................................................................... 24

Список використаної літератури............................................................................. 26

Передмова

Лідерство – це мистецтво, вінець управлінсько діяльності. Його значимість в існуванні організацій та їх управлінні дуже вагома та суттєва.

Насьогодні існує багато різних компаній, організацій та установ, які функціонують в різних сферах економіки, але чи вс вони є процвітаючими, прибутковими та мають сталий дохід. Одностайно відповідь: ні .Одні організації досягають успіху і інтегрують, виходячи на світовий ринок, чи розширюють сферу діяльності тим самим збільшуючи свій капітал, але ж компанії та організації в занепаді чи ще гірше: на грані банкрутства. На мою думку головна причина криється в ефективному та динамичному керівництві, в талановитих та вмілих робітниках та правильно обраному стилю керівництва.

Проблеми лідерства являються ключевими для досягнення організаційної ефективності. З однієї сторони, лідерство розглядається як наявність певного набору якостей, які притаманн тим, хто успішно спричиняє вплив на інших, з іншої , лідерство – це процес несилового впливу у напрямку досягнення організацією своїх цілей. Для того, щоб складна організація ефективно виконувала свої задачі необхідно забезпечити виконання всіх функцій управління. Лідерство – являється тим видом діяльності, який пронизує всю систему управління. Неможливо ефективно виконувати функції планування, організації, мотивації і контролю, якщо нема ефективного керівництва і лідерів, здатних заохочувати інших працівників, позитивно впливати на них і вести за собою, тим самим досягаючи благоприємних кінцевих результатів.

Я вважаю, що тема лідерства опрацьована науковцями в достатній мірі. Спостерігаючи, я мушу визначити, що ця тема більш досконало розвинена та розроблена зарубіжними фахівцями. Це такі представники, як: Р. Танненбаум, І. Вешлєр і Ф. Масарик, Пітер Друкер, Ф. Фідлер, В. Врум, Ф. Йєттон, М. Мескон, П. Херсі і К. Бланшард. Вони створили моделі та висунули теорії, які отримали світове визнання та затвердили себе як правдиві та науково обгрунтовані ідеї. Українські та російські вчені Ф. Хміль, В. Лозниця, , Д. Виханський, В. Веснін теж внесли вклад в розвиток теорії лідерства.

В своїй роботі я хочу висвітлити сутність лідерства на основі наявних теорій підходів, стилів лідерства та узагальнити весь матеріал в цілях повного опанування цією темою.

Глава 1. Основи лідерства

1.1. Природа та визначення поняття лідерства

Організації, які достигають успіху, відрізняються від протилежних їм головним чином тим, що мають більш динамічне та ефективне керівництво. Під керівництвом, з точки зору власника, розуміється чи то індивід (керівник), чи то група (керівний склад), або процес, який володіє індивідуальними особливостями способу управління організацією. До слів керівник, керівництво часто відносять такі поняття і явища як лідер та лідерство. В деяких випадках ці слова є синонімами, але це не зовсім так. Спробуємо розібратися в природі виникнення лідерства та дати більш чітке визначення цього поняття.

Природа лідерства може бути краще зрозуміла, якщо порівняти її власно з управлінням. Бути менеджером і бути лідером в організації – це не одне й те ж. Менеджер в своєму впливі на роботу підлеглих і побудові стосунків з ними перш за все використову покладається на посадову основу влади. Лідерство ж, як специфічний тип стосунків управління, базується більш на процесі соціального діяння, а точніше взаємодії в організації. Цей процес є набагато складним, який потребує високого рівня взаємозалежності її учасників. На відміну від власно управління лідерство передбачає наявність в організації послідовників, а не підлеглих. Відповідно відносини “начальник - підлеглий”, притаманні традиційному погляду на управління, заміняються відносинами “лідер – послідовник”.

Не зважаючи на те, що керівництво – суттєвий компонент ефективного управління, ефективн лідери не завжди є одночасно і ефективними управлінцями. Про ефективність лідера можливо судити по тому, в якій мірі він чи вона впливають на інших. Іноді ефективне лідерство може і заважати формальній організації.

Наприклад, впливовий неформальний лідер може зробити так, що трудовий колектив почне обмежувати випуск продукції чи виробляти товари та послуги низької якості. Якщо взяти за інший приклад директора заводу, то за посадою він є менеджером. Посада відкриває йому дорогу до лідерства. Процес впливу на людей з позиції посади, яку він займає, називається формальним лідерством. Однак, в своєму впливі на людей директор не може покладатися тільки на посаду, яку він займає. Наглядно це становиться очевидним, коли виясняється, що один із заступників, який має менш формальної влади, користується більшим успіхом в управлінн стресовими й конфліктними ситуаціями, а також при вирішенні життєво важливих для підприємства проблем. Бути менеджером ще не означає автоматично вважатися лідером в організації, тому що лідерству в значній мірі притаманна неформальна основа. Можна займати першу посаду, але не бути в ній лідером. Тому можна сказати, що нове управлінське мислення потребує, щоб керівництво людьми здійснювали не формальні начальники, а лідери, які користуються в колективі неформальним авторитетом.

З вище зазначеного можна сказати, що феномен лідерства грунтується на авторитеті керівника. Розрізняють формальний, особистий і повний авторитет керівника.

Формальний авторитет керівника випливає з його прав як посадової особи розпоряджатися підлеглими, давати їм завдання, вимагати виконання їх, контролювати стимулювати їхню працю.

Особистий авторитет керівника визначається комплексом його особистих якостей як людини, таких як людяність, толерантність, етичність та ін.

Повний авторитет керівника, або авторитет лідера, виявляється при поєднанн формального і особистого авторитету особи, яка обіймає керівну посаду.

Вивчення природи лідерства в соціальних спільностях показує, що лідери, як правило, мають ряд чітко виявлених якостей[1]. По-перше, спосіб життя лідера передбачає тісне поєднання кар’єри і особистого життя.

По-друге, лідер ніколи не зупиняється у своєму розвитку. Здібності, честолюбність, талант, знання стимулюють лідера до подальшого розвитку і удосконалення їх.

По-третє, лідер знаходить своє справжнє покликання у застосуванні успадкованих здібностей та набутих навичок, розуму, знань, таланту як способу самореалізації саме у керівництві іншими людьми.

В ході вивчення проблеми лідерства вченими було запропоновано багато різних визначень даного поняття. В своїх визначеннях лідерства багато авторів намагались чітко сформулювати той особливий компонент, який вносить сам лідер. Наприклад, Катц і Кан розглядають лідерство як “елемент, який справляє вплив проявляється незалежно від механічного виконання повсякденних доручень організації1. Автор далі розвиває думку: “Лідерство це здатність підняти людське бачення на рівень більш широкого кругозору, вивести діяльність людини на рівень більш високих стандартів, а також здатність сформувати людський індивід”. Згідно з Дж. Террі, лідерство – це вплив на групи людей, який спонукає їх до досягнення спільної мети. Р. Танненбаум, І. Вешлер Ф. Массарик визначали лідерство, як міжособова взаємодія, яке проявляється в конкретній ситуації за допомогою комунікаційного процесу і направлене на досягнення цілей.

Узагальнюючи різн визначення можна вивести єдине, яке на мою думку буде відповідати самої сут цього поняття. Лідерство – це тип управлінської взаємодії (в даному випадку між лідером і послідовниками), заснований на поєднанні різних джерел влади в залежності від конкретної ситуації та спрямований на спонукання людей для досягнення спільних цілей. Іншими словами лідерство – стосунки домінування підпорядкування, впливу і прямування в системі міжособистісних стосунків в групі, які ведуть до наміченої мети. Звідси Лідер (від англ. Leader провідник, керівник) – це:

член групи, за яким вона визнає право приймати рішення в значущих для неї ситуаціях ;

індивід, здатний виконувати центральну роль в організації спільної діяльності і регулюванн взаємостосунків у групі.

1.2. Лідерство і управління . Лідер і менеджер.

Лідерство це не управління. Управління концентрує увагу на тому, щоб люди робили реч правильно, а лідерство – на тому, щоб люди робили правильні речі.

Різниця між лідером і менеджером проводиться по багатьом позиціям (див. табл. 1). Ефективний менеджер не обов‘язково являється ефективним лідером, і навпаки. Їх основні характеристики находяться як би в різних вимірах.

Лідер також являється керівником, але характер його дій інший, ніж у звичайного менеджера. Він не керує, не командує, а веде за собою інших. Можна бути першою особою в організації, але не являтися фактично лідером, бо той повинен бути не затверджен наказом, а психологічно визнан оточуючими як єдиний, хто здатний забезпечити задоволення їх потреб. Тому практично виділяють такі розбіжності між лідером керівником1:

керівник звичайно признається офіційно, а лідер висувається стихійно;

керівников надаються законом певні права й обов‘язки, а лідер може їх не мати;

керівник наділений певною системою офіційно встановлених санкцій, використовуючи які він може впливати на підлеглих, а лідеру ці санкції не надані;

керівник представля свою групу в зовнішній сфері стосунків, а лідер у сфері своєї активност обмежений в основному внутрігруповими стосунками;

керівник, на відміну від лідера, несе відповідальність перед законом за стан справ у групі.

Таблиця 1

КЕРІВНИК	ЛІДЕР
Адміністратор	Новатор
Доручає	Надихає
Працює за цілями інших	Працює за своїми цілями
План – основа дій	Бачення – основа дій
Спирається на систему	Спирається на людей
Використовує доводи	Використовує емоції
Контролює	Довіряє
Підтримує рух	Надає імпульс руху
Професіонал	Ентузіаст
Приймає рішення	Перетворює рішення
Робить справу правильно	Робить правильну справу
Той, кого шанують	Той, кого убожнюють

Джерело: Виханский О. С. Менеджмент: Уч.-

М.: Изд-во МГУ, 1995. стр.374

Виходячи із функціональних і психологічних відмінностей між керівником і лідером, у груп можуть виникнути такі ситуації, які накладають свій відбиток на гармонізацію життя і діяльності групи.

Лідер і керівник - різні особи, які не знаходять спільних точок взаємодії. Ця ситуація не сприятиме успішній діяльності групи і гармонізації міжособистісних стосунків.

Лідер і керівник різні особи, які на основі взаємоповаги і компромісів знаходять точки взаємодії. Така група може працювати успішно, і в ній пануватиме певний “дух змагання і суперництва.

Лідер і керівник одна і та сама особа, В цьому випадку група працюватиме як єдина команда, віддана своєму капітанові, тобто найефективніше з погляду діяльності і найбільш гармонійно з погляду людських стосунків.

Відмінності між статусом лідера і формального керівника підрозділу впливають з особливостей ролі та функцій, виконуваних першим і другим. Керівник здійснює управління на основі єдиноначального прийняття рішень і контролю за процесом праці підлеглих. Лідер право на прийняття рішень не узурпує за собою, а навпаки, надає кожному співробітнику. В результаті змінюється статус підлеглих. Якщо у керівника це певна група людей, якою він керує, виступаючи часто зовнішньою цілевстановлюючою силою, то у лідера колектив підрозділу перетворюється в команду, в якій її члени не відбувають повинність, а наповнені творчим поривом. Лідер є членом цієї команди, займаючи разом з тим особливе місце в ній. Він генерує ідеї, кристалізує власні задуми, відточуючи їх у контактах з співробітниками, сприймає задуми членів команди як свої власні та допомагає у реалізації їх. Його основне завдання – не приймати рішення, а допомагати іншим членам команди в пошуку проблем, які потрібно вирішити, в формуванні цілей завдань колективної діяльності. Відповідно і функція контролю за працею підлеглих замінюється на функцію її координації.

Лідер концентрується на пошуку шляхів погодження різноманітних, часто протилежних нтересів інших працівників та необхідних ресурсів для вирішення проблем. Звідси зростає роль знань, інтелектуального потенціалу лідера, оскільки тільки це дає змогу йому виконувати його функції і знаходити та ставити проблеми перед ншими членами команди.

Лідери будують сво стосунки з підлеглими на довірі, мотивуючи і надихаючи їх. Вони кладуть довіру в основу групової та сумісної роботи. Щодо професіоналізму, то використовуючи його, а також різні здібності та вміння, менеджери концентрують свої зусилля в сфері прийняття рішень. Вони намагаються звузити набір шляхів вирішення проблеми. Рішення часто приймаються на основі минулого досвіду. Лідери, в протилежність, здійснюють постійні спроби розробки нових та неоднозначних вирішень проблеми. Очевидно, що на практиці не спостерігається ідеального дотримання цих двох типів відносин управління. Дослідження показали, що значна група менеджерів в більшості володіє лідерськими якостями.1 Однак, зворотній варіант також зустрічається в реальному житті.

1.3. Стилі лідерства

Нині лідерство як складний соціально-психологічний процес групового розвитку диференціюється за різними ознаками:

1. За змістом діяльності: лідер-натхненник, що пропонує програму поведінки; лідер-виконавець, що забезпечує виконання вже прийнятої програми; лідер, який одночасно є і натхненником, і організатором.

2. За характером діяльності: універсальний, що постійно проявляє свої якості лідера; ситуаційний – якості лідера проявляються лише в певних, специфічних ситуаціях.

3. За стилем лідерства: авторитарний, демократичний, ліберальний.

Як у вітчизняній, так і у зарубіжній найбільш поширеною є класифікація лідерства за стилем. Перед тим, як перейти до розкриття стилів лідерства ми би хотіли з‘ясувати і вже напевне визначити, що ми розуміємо під словом “стиль”, “стиль керівництва, лідерства”. Це допоможе глибше вникнути в суть цього явища.

Під словом стиль” розуміють ту особливість, яка часто не має певного кількісного виміру сприймається нами інтуїтивно як щось, що відрізняє один об‘єкт від іншого. Стиль - поняття багатозначне. Кажуть: стиль епохи, архітектурний стиль, стиль художника, стиль одягу, стиль життя, стиль лідерства. В соціальній психолог під стилем мається на увазі цілісна відносно стійка система способів діяльності, що забезпечує ефективне виконання суб‘єктом своїх функцій.2

Якщо розглядати стиль з точки зору менеджменту, то стиль управління – це гнучка поведінка керівника щодо співробітників, яка змінюється в часі залежно від ситуації і виявляється в способах виконання управлінських робіт підпорядкованим керівнику управлінським апаратом.1 Ці два підходи мають щось спільне в своєму розумінні і обгрунтовуються з однієї позиції, але застосовуються в різних сферах, тому набувають інші напрямки і деякі відмінності.

Кожна організація представляє собою унікальну комбінацію індивідів, цілей і задач. Кожний керівник – це унікальна особистість, яка володіє рядом здібностей. Тому стил лідерства не завжди можна віднести до якоїсь конкретної категорії. Скоріше, стиль даного керівника – лідера може бути віднесен до якоїсь позиції. Спробуємо розкрити стилі лідерства, які обирає лідер для здійснення своєї діяльності.

Приступимо до описання кожного стиля, бо це дуже важливо для нормальної роботи підприємства, для встановлення приємного психологічного клімату в колективі та нших сферах діяльності підприємства.

Ці стилі можна зобразити схематично, де по традиційній класифікації стиль може бути авторитарним або автократичним (це одна крайність) та ліберальним (це друга крайність) і середній стиль між ними – демократичний.

Таблиця 2

Основні стилі керівництва

Автократичний Ліберальний

Демократичний

Стилі лідерства

Джерело: Мескон М. Х., Альберт М., Основы менеджмента: Пер с

англ. – М.: “Дело”, 1992. стр.492

При авторитарному (диктаторському) стилі лідер володіє достатньою владою, щоб нав‘язувати свою волю підлеглим і без коливань проводити в життя прийняті рішення, використовуючи адміністративні методи впливу на підлеглих. Тобто авторитарному стилю притаманна висока концентрація влади в руках керівника, причому він одноосібно розв‘язує всі питання управління виробництвом, не враховуючи думки про це підлеглих, часто втручається в дії керівників нижчого ступеню, зв‘язу х ініціативу. При цьому стилі управління лідер користується серед підлеглих головним чином формальним авторитетом. Тому авторитарний стиль керівництва не може вважатися оптимальним, він повинен знаходити обмежене застосування лише при деяких обставинах, які вимагають швидких і категоричних рішень. Дуглас МакГрегор, відомий в області лідерства, назвав передумови авторитарного керівника по відношенню до працівників теорією “Х”1. Згідно з теорією “Х”:

Люди не люблять працювати і вже при любій нагоді уникають її.

Люди намагаються уникнути відповідальності, обирая, щоб ними керували.

Більш за все люди хочуть захищеності.

Щоб змусити людей працювати, необхідно використати примус, контроль та погрозу покарання.

На основі таких припущень, автократ як можна більше централізує повноваження, структуру роботу підлеглих і навіть не дає їм волі в прийнятті рішень. Автократ також повно керує всією роботою в межах його компетенції і, щоб забезпечити виконання роботи, може спричиняти психологічний тиск.

Демократичний стиль характеризується високим ступенем делегування повноважень. Підлегл беруть активну участь у прийнятті рішень і користуються широкою свободою у виконанні завдань. Як правило, рішення приймається тільки після виявлення думки підлеглих, лідер охоче ділиться з ними владою, надає можливість проявити ніціативу, розвивати свої здібності. За таких умов лідер користується не тільки службовим, але і високим авторитетом у підлеглих, панує дух співробітництва розвиваються управлінські навички у підлеглих.

У практичній діяльност демократичний лідер виходить з того, що люди мотивуються не тільки матеріальними, але й більш високими потребами, тому він намагається зробити обов‘язки підлеглих більш привабливими. Тобто створити ситуацію, за якої люди до деякої міри самі себе мотивують, тому що їх робота сама є винагородою. У високій мірі керівник сприяє тому, щоб підлеглі розуміли, що їм доведеться вирішувати більшу частину проблем, не шукаючи схвалення або допомоги. У той же час керівник витрачає багато зусиль на створення атмосфери довіри і відкритост з тим, щоб, коли підлеглим буде потрібна допомога, вони могли б звернутися до керівника. Він старається навчити підлеглих вникати в проблеми підприємства, надає для цього відповідну інформацію і показує, як шукати рішення.

МакГрегор назвав уявлення про демократичний стиль теорією “Y”:

Праця – процес природній. Якщо умови благодатні, люди не тільки візьмуть на себе відповідальпість, вони будуть прагнути до неї.

Якщо люди залучен до організаційних цілей, вони будуть використовувати самоуправління самоконтроль.

Організації, де домінує демократичний стиль, характеризується високим ступенем децентралізац повноважень. Підлеглі беруть активну участь в прийнятті рішень і користуються широкою свободою у виконанні завдань. Це найбільш вдалий стиль для ефективного керівництва.

При ліберальному стилі лідерства підлеглим надається велика самостійність в роботі, в прийнятті рішень, керівник дає лише загальні настанови і час від часу контролю діяльність виконавців. Цей стиль знаходить обмежене поширення, він властивий головним чином науковим установам.

В американській літературі подібний стиль називають стилем невтручання, несуперечення або потурання (англ. Laisser-faire). Лідер повністю покладається на підлеглих і іноді дотримується позиції простого члена групи.

Узагальнюючи вище викладену інформацію треба виділити, що в вищій мірі авторитарний чи автократичний керівник нав‘язує свою волю підлеглим шляхом примусу, нагороди або зсилаясь на традицію. Лідер демократичний, який дозволяє підлеглим брати участь в прийнятті рішень, віддає перевагу спричиняти вплив за допомогою переконань та харизмі, де харизма – це влада, побудована не на логіці чи сил традицій, а на особистих якостях (здібностях) лідера. Він уникає нав‘язування своєї волі підлеглим. Ліберальний же керівник надає підлеглим практично повну свободу. Але треба сказати, що названі стилі не охоплюють всю різноманітність стилів, які зустрічаються у практичній роботі. Діяльність лідера настільки різноманітна, що всяка спроба єдиної класифікації стилів лідерства не вдається.

1.4. Підходи до вивчення лідерства

Лідерство стало об‘єктом дослідження багатьох вчених, і нині сформульовано основні теоретичні підходи до вивчення лідерства.

Основним та важливим є підхід з точки зору динамики поведінки. Цей підхід ще називають поведінковий. Поведінковий підхід створив основу для класифікації стилів керівництва та стилів поведінки. Це стало серйозним вкладом і корисним інструментом розуміння складностей лідерства. Згідно з поведінковим підходом до лідерства, ефективність визначається не особистісними якостями керівника, а скоріше манерою його поведінки по відношенню до підлеглих. Динаміка поведінки відображає те, як розглядається лідер: в статиці (аналіз лідерських рис) чи в динаміці (аналіз лідерсько поведінки). В першому випадку лідерство трактується головним чином в термінах відносно постійних та стійких рис характеру індивіда, тобто вважається, що лідер якби має певні природжені риси, які необхідні йому, щоб бути ефективним. В протилежність цьому поведінковий підхід заснован на висновках, зроблених на базі спостережень образів лідерської поведінки, тобто дій лідерів, а не успадкованих ним рис.

Не зважаючи на те, що поведінковий підхід просунув вивчення лідерства, зосередивши увагу на фактичній поведінці керівника, бажаючого спонукати люччччдей на досягнення цілей організації, його основний недолік містився в тенденції витікати з припущення, що існує якийсь один оптимальний стиль керівництва. Однак, узагальнюючи результати досліджень, які використовували даний підхід, з‘ясувалось, що не снує одного “оптимального” стиля керівництва. Цілком вірогідно, що ефективність стилю залежить від характеру конкретної ситуації, і коли ситуація змінюється, змінюється і відповідний стиль. Тому можна відмітити, що необхіден ситуаційний підхід до лідерства.

Ситуаційний підхід визначає, що люди стають лідерами не стільки в силу сво особистості, скільки завдяки різним ситуаційним факторам і відповідност взаємозв‘язку між лідером і ситуацією. На думку американського вченого Фідлера, снують три критичні ситуації, які впливають на найбільш ефективне лідерство1: 1) вплив посади – лідер, що має більше посадових повноважень, може значно легше вести за собою, ніж той, хто не володіє такими повноваженнями; 2) структура задач, або чіткість, з якою поставлені задачі можуть бути описані у порівнянн з ситуаціями; 3) взаємовідносини між лідером і членами групи, в тому числ наскільки колектив довіряє лідеру і готовий іти вслід за ним. Тобто ця ситуаційна теорія визначає лідерство як продукт ситуації: людина, ставши лідером в одному випадку, набуває авторитету, який починає на неї “працювати внаслідок дії стереотипів. Тому вона може розглядатися групою як “лідер взагалі”. До того ж окремим людям властиво “ шукати посади”, тому вони поводять себе відповідним чином.

Ні підхід з позицій особистих якостей, ні поведінковий підхід не змогли виявити логічного співвідношення між особистими якостями і поведінкою керівника, з одн сторони, і ефективності, з другої. Це не означає, що вони не мають значення для керівництва. Навпаки , вони являються суттєвими компонентами успіху. Однак, в ефективності керівництва вирішальну роль грають також допоміжні фактори. Ц ситуаційні фактори охоплюють потреби і особисті якості підлеглих, характер завдання, вимоги та вплив середовища.

Тому сучасна теорія лідерства звернулась до ситуаційного підходу. Сучасні вчені намагаються визначити, які стилі поведінки ти особисті якості більш всього відповідають певним ситуаціям. Це означає, що керівник-лідер повинен вміти вести себе по-різному в різних ситуаціях.

Інший підхід передбачає вивчення лідерських якостей. В інших джерелах цей підхід ма назву теорія рис.2 Згідно з цим підходом, лідером може бути людина, яка володіє певним набором якостей особистості. Однак завдання складання їх повного переліку виявилося дуже складним. Хоча вченим не вдалося сформулювати повного набору якостей, якими повинні володіти ефективн лідери, все ж встановлено, що деякі якості є обов‘язковими для лідера: висок розумові здібності, широкі громадські інтереси і зрілість.

Існує також ряд нових підходів, які знов вивчають лідерські якості, але вже у зв‘язку з конкретною ситуацією (причинно-наслідковий підхід чи “атрибутивна” теорія та харизматична” теорія. В наступній главі будуть докладно висвітлені кожний з вказаних підходів з ціллю оцінки його значимості й корисності в поясненн лідерства та можливості визначення за його допомогою лідерської поведінки.

Глава 2. Традиційні концепції лідерства

2.1. Теорія лідерських якостей

Теорія лідерських якостей являється найбільш раннім підходом в вивченні та визначенн лідерства. В цьому напрямку були проведені сотні досліджень, породивших занадто довгий список виявлених лідерських якостей. Була змога узагальнити згрупувати всі раніше виявлені лідерські якості. Були видвінуті основні п‘ять якостей, які характеризують лідера:

- розум та інтелектуальні здібності;

- панування та домінування над іншими;

- впевненість в собі;

- активність та енергійність;

- знання справи.

Однак, ці п‘ять рис повністю не пояснюють виникнення лідера. Багато людей з цими якостями так залишались послідовниками. Більш пізнє вивчення привело до виділення чотирьох груп лідерських якостей: фізіологічні, психологічні чи емоціональні, розумов чи інтелектуальні та особистісно- ділові .

До фізіологічних відносять такі якості людини, як зріст, вага, статура, зовнішній вигляд чи показність, енергійність рухів та стан здоров‘я. Звичайно, в якійсь мірі може снувати зв‘язок між наявністю цих якостей та лідерством. Однак бути фізично вище та крупніше, ніж середня людина в групі, ще не дає ніякого права бути в ній лідером. Ті, хто ще вірить в пріоритет фізіологічних якостей, покладаються в своїх судженнях в значній мірі на використання сили в зайняті лідерсько позиції, що не є характерним для ефективного лідерства.

Психологічні чи емоціональні якості проявляються на практиці головним чином через характер людини. Вони мають як спадкоємну, так і виховну основи. Вроджен задатки – це першооснова психічних якостей, які, в свою чергу, бувають двоїстого характеру:

- психічні якості, які не або слабко піддаються корекції (прагнення до лідерства, схильність до ризику, темперамент);

- психічні якості, які піддаються удосконаленню (рівень та структура інтелекту, довільна пам‘ять, адаптабельність)

Удосконалюються психологічні якості під впливом досвіду, що його набуває людина в процесі свого життя і діяльності.

Вивчення розумових чи інтелектуальних якостей і їх зв‘язки з лідерством проводилось багатьма вченими, і взагалом їх результати співпадають в тому, що рівень цих якостей у лідерів вище, ніж у нелідерів. Основними інтелектуальними здібностями для лідера повинні бути: прагнення до постійного самовдосконалення, схильність до сприйняття нових ідей і досягнень, панорамність мислення (системність, широта, комплексність) і професійна предметність (знання деталей і тонкощів управління), здатність до самоаналізу.

Особистісно-ділові якості носять в основному характер набутих та розвинутих у лідера навичок та вмінь у виконанні своїх функцій. Сюди можна віднести діловитість, постійний вияв ініціативи, підприємливість, мистецтво приймати нестандартні рішення .

Теорія лідерських якостей зазнає ряд недоліків. Перелік потенційно важливих лідерських якостей виявився практично безкінченим. З цієї причини стало неможливим створити диний вірний” образ лідера, а одже – закласти якісь основи теорії. Підхід, який вивчає лідерські якості цікавий, але на жаль, не приніс користі практиці. Він, однак, послужив поштовхом до виникнення й розвитку інших концепцій лідерства.

2.2. Концепції лідерсько поведінки

Важливою відмінністю від концепції лідерських якостей є те, що дана концепція припуска можливість підготовки лідерів по спеціально розробленим програмам.

Найбільш відомими концепціями даного типу є наступні:

- три стиля лідерства (див. Гл.1);

- дослідження університету штата Огайо;

- дослідження Мічіганського університету;

- управлінська сітка (Блейк і Моутон);

Дослідження університету штата Огайо вважаються найбільш значними. Їх метою була розробка двофакторної теорії керівництва. За основу були взяті дві змінні: структура відносин та відносин в межах цієї структури.

До першо відносяться зразки поведінки, за допомогою яких лідер організує та визнача структуру відносин в групі: визначення ролей, встановлення комунікаційних потоків, правил і процедур роботи, очікуваних результатів.

Друга змінна містить зразки поведінки, які відображають рівень і якість стосунків між лідерами і послідовниками: дружність, взаємодовіра та повага, гармонія.

В ход досліджень був встановлений зв‘язок між вказаними змінними та різними критеріями ефективності. Так спочатку вдалося встановити, що лідери, поведінка яких характеризується наявністю одночасно двох змінних, більш ефективні в своїй діяльності, чим ті, у яких поведінка характеризувалась тільки однією з них. Пізніше були получені дані, які розповідали про те, що при найбільшій увазі з сторони керівника до структури відносин робило вище показники професійност підлеглих.

Дослідження Мічіганського університету ставило своєю ціллю визначити відмінності в поведінці ефективних і неефективних лідерів. В основу були покладені дві змінн в поведінці лідера: зосередження уваги лідерів на роботі та на працюючих. Як бачимо, ці змінні схожі за своїм змістом з тими, що використовувались в дослідженнях штата Огайо. Результати досліджень Мічіганського університета дозволили зробити наступні висновки про ефективного лідера:

- має тенденцію до виявлення підтримки та розвитку з ними хороших стосунків;

- використовує груповий, а не індивідуальний підхід до управління робітниками;

- встановлює крайнє високий рівень виконання роботи.

Базуючись на підході Мічіганського університета було виділено дві категорії лідерів: лідери, орієнтовані на робітників, та лідери, орієнтовані на роботу.

Найбільшу популярність серед концепцій стилів поведінки лідера отримала модель управлінсько сітки Блейка і Моутона1.

Вона представляє собою матрицю, яка утворена перетинанням двох змінних чи вимірів лідерської поведінки: на горизонтальній осі - інтерес до людей до виробництва, на вертикальній – інтерес до людей. Змінні управлінської сітки несуть характер розміщення (до когось чи до чогось) та погляд (на щось), які визначають поведінку, тобто обидва інтереси пов‘язані як з людською свідомістю, так і з діями людини, а не тільки з чимось одним. Розміщення на шкалі кожної ос матриці від 1 до 9 дає можливість окреслити зони п‘яти основних лідерських стилів.

Дана модель представлена графіком 1.

Схема 1

Управлінська сітка Блейка і Моутона

Високий

1.9 9.9

управління управління

людьми участю

5.5

управління

посередині

мало управління

управління роботою

1 1.1 9.9 9

І Н Т Е Р Е С Д О Р А Б О Т И

Низький Високий

Джерело: Виханский О. С. Менеджмент: Уч. – М.: Изд-во

МГУ,. 1995.-стр.390

Дослідження підтвердило, що незалежно від ситуації стиль 9.9 є найкращим. Дана модель набула великої популярності . Вона використовується для виработки кращо лідерської поведінки через участь в програмах навчання і підготовки.

Підходи, основані на ситуаційності лідерства, пропонували визначити ефективність лідерства через різні ситуаційні змінні, тобто через вплив зовнішніх факторів, не беручи до уваги лідера як особистість. Нові концепції спробували з‘єднати переваги і досягнення як традиційного так і ситуаційного підходів. Ці концепц основиваються на аналізі лідерського характеру і його взаємозв‘язку з конкретною ситуацією ситуацією.

Глава 3. Концепції ситуаційного лідерства

Ми вже маємо уявлення про ситуаційний підхід, який ми розглядали в першій главі, тому нам буде легше зрозуміти ситуаційні моделі, представлені різними дослідниками в цій області. Ця глава надасть більш повне бачення і розуміння цієї теор лідерства.

Головною думкою ситуаційного підходу є припущення, що лідерська поведінка повинна бути різною в різних ситуаціях. Ситуаційний підхід до вивчення лідерства досліджує взаємод різних ситуаційних змінних для того, щоб виявити причинно-наслідковий зв‘язок в відносинах лідерства, який дозволяє передбачити можливу поведінку лідера та наслідки цієї поведінки.

В цій глав будуть розглянуті наступні концепції ситуаційного лідерства: концепція лідерської поведінки Танненбаума-Шмідта, модель ситуаційного лідерства Фідлера, модель ситуаційного лідерства Херсея і Бланшарда та модель “шлях-ціль Хауза-Мітчела.

3.1. Концепція лідерсько поведінки Танненбаума-Шм ідта

У відповідност до цієї моделі лідер обирає якийсь один зразок поведінки в залежності від сили впливу на відносини лідерства трьох факторів: самого лідера, його послідовників ситуації, яка склалася. В цій моделі дається спектр виборів між демократичною авторитарною альтернативами, які відповідно асоціюються з інтересом до відносин чи до роботи.1

Різниця між цими двумя крайніми лідерськими стилями основана на припущеннях лідера про джерела його влади та природу дюдини. Демократ думає, що влада йому дається послідовниками, яких він веде, і що люди в своїй основі володіють здібностями до самоуправління і творчої роботи в умовах правильного вмотивування. Автократ вважає, що влада дається його позицією в групі організації і що люди внутрішньо лениві і на них важко покладатися. В першому випадку є можливість участі в упрвлінні, в другому – цілі, засоби і політику визначає сам лідер.

Подальший розвиток даної моделі зіткнувся з труднощами в обліку всіх можливих взаємодій між лідером, послідовниками і ситуацією при встановленні причинно-наслідкових зв‘язків в стосунках лідерства.

3.2. Модель ситуаційного лідерства Фідлера

Фреда Фідлера справедливо вважають засновником теорії лідерства. Його модель, роботу над якою він почав ще у 60-ті роки, дозволяють передбачити ефективність робочої групи, яку веде лідер. В моделі використовуються три ситуаційні змінні. Цими змінними визначається ступінь контролю ситуації в моделі. Вони відображені в нижче приведеній схемі.

Схема 2

Стиль лідерства

· високий

· низький

Ситуаційні змінні

· стосунки в колективі

· структурованість роботи

· посадова влада

Рівень виконання

роботи

- високий

- середній

- низький

Джерело: Виханский О. С. Менеджмент: Уч. – М.:Изд-во МГУ,

1995. – с.387

Дана модель представлена схемою, яка відображає зв‘язок між ситуаційними змінними, тобто змінними, від яких залежить поведінка лідера в тій чи іншій ситуації, між обраним стилем лідерства в залежності від цих змінних та рівнем виконання робіт.

Ступінь контролю ситуації визначається в моделі наступними трьома змінними.

Відносини лідер-послідовник”. Дана змінна відображає рівень лояльності, довіри, підтримки та поваги, які зазнають і проявляють послідовники по відношенню до лідера. Мова йде про визнання лідера послідовниками, що найбільш важливою умовою. Прийняв лідера, послідовники будуть робити все можливе для досягнення поставлених ним цілей.

Структурованість роботи. Ця змінна відображає рівень структурованост вирішуваних групою проблем і виконуваних завдань, які вимірюються слідуючими складовими: ясність цілі, множинність засобів по досягненню цілей, обоснованість рішення.

Посадова влада. Дана змінна розглядає рівень формальної влади лідера, яку він отримує від займаємої позиції в організації.

Модель ефективного лідерства базується на тому, що лідерство ситуаційно. Благоприємність ситуації по відношенню до конкретного використаного стилю визначається через три раніше розглянуті ситуаційні змінні. Це означає, що ефективність лідерства залежить від того наскільки ситуація дає лідеру можливість впливати на інших людей.

3.3. Модель ситуаційного лідерства Херсея і Бланшарда

Поль Херсі і Кен Бланшард розробили ситуаційну теорію лідерства, яку вони прозвали теорією життєвого циклу, згідно з якою найбільш ефективні стилі лідерства залежать від зрілості” виконавців. Зрілість не слід визначати, як вік, зрілість окремих осіб та груп мають на увазі здатність нести відповідальність за свою поведінку, бажання досягти поставленої мети, а також освіта та досвід у відношенні до конкретної задачі, яку необхідно виконати.

Згідно з Херс Бланшардом поняття зрілості не є постійною рисою особи чи групи, а скоріше характеристикою конкретної ситуації.Іншими словами в залежності від виконуваємої задачі, окремі особи і групи виявляють різний рівень “зрілості”. Відповідно керівник-лідер може змінювати і свою поведінку в залежності від відносної зрілості особи чи групи. Він визначає цю зрілість оцінюючи прагнення до досягнення, здатність нести відповідальність за поведінку, а також рівень освіти та досвід останньої роботи над дорученими завданнями.

Ці три модел вплинули на розвиток теорії лідерства. Хоча жодна з цих теорій не отримала повного підтвердження в дослідженнях; переконаність, що лідери повинні обирати стиль керівництва відповідно до ситуації не викликає сумнівів. Не існує якогось одного оптимального стиля лідерства.

Лідерство, як управління, являється до деякої міри мистецтвом. Можливо, це і є причина того, чому дослідникам не вдалося розробити чи обоснувати яку-либо теорію. Ми поділяємо ситуаційний підхід до лідерства і вважаємо, що при належній підготовці лідери зможуть навчитися обирати стиль, відповідний ситуації.

Висновки

Написавши роботу, дійсно розумієш, яку працю зробив і скільки дізнався. Звичайно робиш власні спостереження та висновки щодо опрацьованої теми.

Я можу сказати, що я багато дізналася про лідерство, його множинні визначення, основн концепції та теорії. Я збагнула, що це дуже значна тема, яка пов‘язана не тільки з менеджментом, але і іншими дисциплінами як психологія, педагогіка, економіка, етика і т. д. Розглядаючи лідерство з точки зору менеджмента необхідно сказати, що ефективне лідерство є запорукою успішної діяльност організації, тому що лідерство в управлінні – міцний впливовий механізм який розповсюджується на діяльність всієї організації.

Ще раз підкреслюється, що проблеми лідерства є ключевими для досягнення організаціонної ефективності. З одного боку лідерство розглядається як наявність певного набору якостей у людей, які висувають себе в лідери, з ншого, це процес несилового впливу в напрямку досягнення організацією своїх цілей. Ми бачимо, що лідерство трактується двояко, але й існують ще інш підходи до вивчення лідерства, які розглядаються в першій главі.

Цими підходами являються: підхід з позицій особистісних якостей, поведінковий підхід та ситуаційний підхід. Підхід з позиції лідерських якостей передбачає наявність у людини тих якостей , які дадуть змогу назвати його лідером; поведінковий підхід лежить в основі класифікації стилів лідерства, а ситуаційний - базується на певній поведінці лідера в залежності від певної ситуації. Ці три підхода необхідними для розуміння сутності лідерства.

В другій главі я розглянула основні теорії лідерства, які насьогодні дуже розвинуті і як перевіряються на практиці шляхом їх втілення та використання в управлінській діяльності.

На мою думку лідерство перш за все пов‘язано з особистісними якостями. Якщо людина волод цими якостями, або вони закладені в неї з народження, вона зможе ефективно, а головне, не використовуючи формальну владу вести послідовників в правильному напрямку для досягнення спільних цілей.

В сучасних умовах – лідерство дасть нам змогу підняти людське бачення на рівень більш широкого світогляду, вивести ефективність діяльності людини на рівень більш високих стандартів, а також сформувати особистість здатну досягти великих результатів за допомогою своїх неординарних здібностей. Процес лідерства дасть змогу вдосконалити внутриупрвлінську структуру відносин в організації, забезпечити постійний рух вперед для досягнення найкращих результатів, корисних як для суспільства, так країни в цілому.

Список використаної літератури

1. Андреев В.И. Саморазвитие менеджера.- М.: Народное собрание, 1995. – 160 с.

2. Брэддик У. Менеджмент в организации.- М.: «ИНФРА-М», 1997. – 344 с.

3. Беклешов Д. В. Манеры и поведение делового человека, Н. Уренгой: Бизнес социальная психология, 1993 – 113 с.

4. Веснин В. Р. Основы менеджмента: Учебник. – М: ИМПЭ. Изд. «Триада, Лтд», 1997. – 384с.

5. Виханский О.С.,Наумов А. И. Менеджмент: Уч. М.:Изд-во МГУ, 1995, - 416 с.

6. Довгань Л. Є., Нємцов В.Д. Менеджер – підготовка перепідготовка. – К.: МП “ОКО”, 1993, - 126 с.

7. Завадський Й. С. Менеджмент: - Т.1 – К.: Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1997, - 543 с.

8. Лозниця В. С. Психологія менеджменту: Навч. Посібник .- К.: КНЕУ. 1997. – 248 с.

9. Максимцов М. М., Игнатьева А.В. Менеджмент: Учебник для вузов. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1998, - 343 с.

10. Мескон М. Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. – М.: «Дело», 1992, - 702 с.

11. Мухин Ю. И. Наука управлять людьми, М.: Форум, 1995, - 368 с.

12. Обозов Н. Н. Щекин Г. В. Психология работы с людьми.

3-е изд., переработ.- К.: МАУП, 1996. – 136 с.

13. Паркинсон С. Н., Рустомджи М. К. Искусство управления \пер с англ. К. Савельева. – М.: Агенство «ФАИР», 1997. – 272 с.

14. Питер Ф. Друкер Эффективный управляющий, пер. А. Мкервали СП «Бук Чембэр Интернэшнл», 1994. – 265 с.

15. Платонов С. В., Третяк В. И. Искусство упраленческой деятельности. – К.: ООО «Издательство Либра», 1996. –416 с.

16. Салига С. Я. Основи менеджменту: учбовий посібник. К.: “ОКО”, 1994. – 140 с.

17. Туленков М. В. Вступ до теорії та практики менеджменту: Навч. Посібник.- К.:МАУП, 1998. –136 с.

18. Хміль Ф. І. Менеджмент: Підручник. – К.: Вища шк., 1995.- 351 с.

19. Щокін Г.В. Практична психологія менеджменту:Науково-практичний посібник. – К.: Україна, 1994. – 399 с.

Summary

Having written this work, I had learnt a lot and i should say it was quite interesting and fruitful research, which had helped me to form my own view on this problem.

The problems of leadership are considered to be the main problems of the effective organization activity. The success of the organization in its business completely depends on the efficient and skillful leadership in the managerial structure of it. The process of leadership helps to improve internal administration relations within the company, to ensure direct movement to the achievements of the best results which are very important for the society and the country in whole.

There are too many theories, approaches and concepts in the studying of leadership. They help to define and understand leadership from different points of view. I tried to examine all main ideas of different scientists on this problem and give my thoughts after having processed the available information.

[1] Хміль Ф. І. Менеджмент: Підручник. - К.: Вища шк.,1995., с. 174

1 David Katz & Robert L. Kahn, The Social Psychology of Organizations (New York: Wiley, 1976), chap. 11.

1 Веснин В. Р. Основы менеджмента: Учебник. – М.:ИМПЭ. Изд. «Триада ,Лтд», 1997. –

стр. 265

1 Лозниця В. С. Психологія менеджменту : Навч. Посібник. – К.: КНЕУ. 1997. – с. 20.

2 Социальная психол. Под ред. Е. С. Кузьмина, В. Е. Семенова. – Л., 1986, стр. 56.

1 Салига С. Я. Основи менеджменту: учбовий посібник. –К.: “ОКО”, 1994, с. 22.

1 Мескон М. Х., Альберт М., Основы менеджмента: Пер с англ.- М.:”Дело”, 1992. – стр.

491

1 Завадський Й. С. Менеджмент: - Т. 1. –К.: Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1997. – стр. 431

2 Лозниця В. С. Психологія менеджменту: Навч. Посібник . – К.:КНЕУ. 1997. –с.20

1 Брэддик У. Менеджмент в организации. – М.: «ИНФРА-М», 1997.- с.109

1 Паркинсон С. Н., Рустомджи М. К. Искусство управления. – М.: Агенство «ФАИР»,

1997. – с.45