Короткие - связаны с восстановлением экономического равновесия на потребительском рынке. Имеет место устойчивый дефицит, который является основой перепрофилирования производства, создается новая структура национальной экономики с перегруппировкой внутри сложившихся производственных сил. Такие циклы протекают обычно 3-4 года.

Материальной основой малых циклов являются процессы, которые происходят в сфере денежных отношений. Они характеризуются особой остротой и интенсивностью. Поскольку денежный оборот, в значительной степени, функционирует в виде кредитных средств оборота, то денежный кризис фактически это кризис кредитно-денежной системы. Кризис коротких (или малых) циклов выражается в росте кредитной задолженности предприятий, приводит к росту банковского процента, усиливает инфляцию.

Средние (промышленные) циклы связаны с изменением спроса на средства производства. Этот спрос становится зависимым от внедрения новшеств в производственный процесс (нового оборудования, нового технологического способа производства и т.д.). Процесс внедрения и тиражирования мероприятий НТП обычно осуществляется 8-12 лет. За этот период новый уровень экономического равновесия системы хозяйствования достигается через перелив капиталов с последующим инвестированием.

Длинные циклы (волны) - по мере совершенствования производства наступает этап, когда дальнейшее его совершенствование невозможно. Возможны лишь инновации, которые базируются на принципиально новых научных открытиях, которые связаны с возникновением новой технологии производства. На смену старой технической базе приходит новая техническая система, которая совершенствуется в течение нескольких промышленных циклов. Затем, она также исчерпывает себя и наступает новый технологический способ производства, длительностью 45-60 лет.

Циклы никогда не являются точным повторением друг друга. Каждый имеет свои особенности. Во второй половине ХХ века обнаруживается тенденция к относительному ослаблению циклических колебаний. Вместе с тем, имеет место их учащение и видоизменение некоторых фаз. Современные кризисы, которые сопровождаются инфляцией не характеризуются падением цен, как это было раньше.

5.3 Причины и виды безработицы

Рынок рабочей силы, сегодня, - это система экономических механизмов, норм, институтов, которые обеспечивают возрождение рабочей силы и ее использование. Рынок рабочей силы отражает достигнутый в данный период баланс интересов между предпринимателями, наемными работниками, государством и общественными организациями, функционирующими на рынке (рис.5.4).

Рис.5.4. Субъекты рынка рабочей силы

Занятость - это деятельность граждан, связанная с удовлетворением личных и общественных потребностей, которая приносит им доход в денежной или другой форме.

Рыночный механизм предусматривает свободный выбор человеком профессии и места работы в соответствии со способностями. Не допускается принудительный труд в любой его форме, за исключением случаев, предусмотренных законодательством страны. Различают полную и рациональную занятость.

Полная занятость характеризуется достаточностью рабочих мест для тех, кто нуждается в оплачиваемой работе (для тех, кто желает и способен работать). Полная занятость является основой высокоэффективного использования трудового потенциала общества.

Однако, сама по себе, полная занятость не является свидетельством высокого уровня организации занятости. Необходимо учитывать и степень рациональности занятости. Рациональность занятости определяют:

общественно-полезный характер трудовой деятельности;

оптимальная структура национальной экономики;

профессионально-квалификационная структура совокупного работника.

Полнота и рациональность в комплексе определяют эффективность занятости, т.е. обеспечиваемый ею оптимальный социально-экономический результат в определенное время и в конкретных условиях.

Спрос на рабочую силу определяется уровнем совокупного спроса в экономике, а также техническим оснащением производства. Важную роль играет сравнение затрат на заработную плату с затратами на механизацию. Предложение рабочей силы определяется уровнем заработной платы, налоговой системой, влиянием профсоюзов, культурой и т.д.

Масштабы и состав рабочей силы изменяются в зависимости от тенденций в образовательной, профессиональной и миграционных сферах (рис.5.5).

Ставка Излишек рабочей Предложение

заработной силы (безрабо- рабочей силы (Rn)

платы тица)

Спрос на рабочую силу (Rc)

Дефицит рабочей силы

Количество занятых

Рис.5.5. Спрос и предложение на рынке рабочей силы

Высвобождение работников с производственных отраслей происходит через осуществление мероприятий, связанных с разгосударствлением и приватизацией хозяйственных субъектов, ликвидацию излишков рабочих мест, закрытием предприятий в связи с реконструкцией, перепрофилированием, разрывом хозяйственных договоров и т.д.

Безработица в рыночной экономике - это состояние рынка рабочей силы, когда предложение рабочей силы превышает спрос на нее (см. рис.5.5). Безработицу также определяют как экономическое состояние, при котором желающие работать не могут найти работу при обычной ставке заработной платы.

Борьба с безработицей - одна из основных целей макроэкономической политики государства. Экономическая система, создающая дополнительное количество рабочих мест, ставит задачу увеличить количество общественного продукта и тем самым в большей степени удовлетворить материальные потребности населения. При неполном использовании имеющихся ресурсов рабочей силы экономическая система работает, не достигая границы своих производственных возможностей.

Показатель безработицы является одним из ключевых показателей для определения общественного состояния экономики, для оценки ее эффективности. В макроэкономике используется два показателя, которые могут обрисовать объективную картину экономической нестабильности на рынке труда. Это уровень безработицы и средняя ее продолжительность.

Показатель уровня безработицы используется для измерения масштабов безработицы и определяется как доля официально зарегистрированных безработных к численности занятых в производстве.

Чб

Iб=---------, (5.15)

Чр

где Iб - уровень безработицы;

Чб - число официально зарегистрированных безработных;

Чр - количество работающих.

При определении уровня безработицы могут быть неточности, связанные с:

частичной занятостью - которой соответствует неполный рабочий день по разным причинам (например, недозагрузка производственных мощностей). Официальная статистика за счет такого показателя занижает реальный уровень безработицы;

лицами, потерявшими надежду на получение работы. Они не ищут активно работу и считаются выбывшими из состава рабочей силы. За счет этого, показатель уровня безработицы занижается;

ложной информацией, связанной с тем, что лица без работы утверждают, что ищут работу и не выбыли из состава рабочей силы, хотя это не соответствует действительности (идет завышение уровня безработицы);

объемом теневого сектора в экономике.

Продолжительность безработицы характеризует среднее время перерыва в работе.

Сегодня, по данным ООН, около 800 млн. чел., т.е. практически каждый третий трудоспособный в мире, не имеет работы вообще, или имеет случайный, либо сезонный заработок. Чем ниже уровень социально-экономического развития страны, тем выше уровень безработицы и наоборот.

Норма безработицы - это отношение числа безработных (Чб) к численности совокупной рабочей силы (Чсов), выраженное в процентах:

Чб

Нбезр=---------∙100%. (5.16)

Чсов

Уровень безработицы прямо пропорционален уровню увольнений (Iув) и обратно пропорционален уровню трудоустройства (Iтруд).

Ч потерявших работу

Iув=----------------------------------- - /за месяц/, (5.17)

Ч занятых

Ч устроившихся на работу

Iтруд=----------------------------------------- - /за месяц/. (5.18)

Чб

Различают разные виды безработицы, в зависимости от факторов, ее определяющих. В общем, виде они представлены на рис.5.6.

Рис.5.6. Виды безработицы.

Добровольная безработица вызвана тем, что в любом обществе существует прослойка людей, которые по своему психическому складу или по иным причинам не хотят работать. Добровольная безработица возникает в следствие того, что работники не хотят работать за предложенную им заработную плату, однако, при условии ее повышения вернулись бы к работе.

Фрикционная безработица отражает текучесть кадров, связанную с переменой рабочих мест, места жительства. Среди совокупной рабочей силы какая-то часть постоянно находится в движении, перемещаясь на новые рабочие места. Этот тип безработицы включает в себя людей, которые незаняты в связи с переходом с одной работы на другую и в течении недели рассчитывают приступить к работе на новом месте, а также работников в тех отраслях, где временные увольнения являются нормой без влияния на общий уровень доходов людей, например, в строительстве. В период внедрения новых достижений технического прогресса, такое движение становится не только неизбежным, но и более интенсивным. В какой-то мере эта безработица является желательной, т.к многие рабочие переходят с низкопродуктивной, малооплачиваемой работы на более высокооплачиваемую и более продуктивную работу. Это означает более высокие доходы для рабочих и более рациональное распределение трудовых ресурсов, а, следовательно, и больший реальный объем реального национального продукта.

Макроэкономический показатель "безработица" является циклическим.

Циклическую безработицу вызывает спад производства во время промышленного кризиса, депрессии, спада, т.е. фазы экономического цикла, которая характеризуется недостаточность общих или совокупных расходов. Когда совокупный спрос на товары и услуги уменьшается, занятость сокращается, а безработица растет. По этой причине циклическую безработицу иногда называют безработицей, связанной с дефицитом спроса. С переходом к оживлению и подъему число безработных обычно становится меньше.

Таким образом, вынужденная безработица обусловлена перепадами рыночной конъюнктуры и отличается своей длительностью. Если человек не может найти работу больше года, то безработица считается долгосрочной. Она переходит в так называемую застойную безработицу, следствием которой является потеря трудовых навыков.

Технологическая безработица связана с ликвидацией рабочих мест вследствие модернизации, рационализации производства. Конверсионная безработица связана с сокращением отраслей военно-промышленного комплекса и перепрофилированием. Эти два вида безработицы являются проявлением структурной безработицы.

Структурная безработица по существу является углублением фрикционной. С течением времени в структуре потребительского спроса и в технологии происходят важные изменения, которые, в свою очередь, изменяют структуру общего спроса на рабочую силу. Из-за таких изменений спрос на некоторые виды профессий уменьшается или вовсе прекращается. Спрос на другие профессии, включая новые, ранее не существовавшие, увеличивается. Возникает безработица, потому что рабочая сила реагирует медленно и ее структура полностью не отвечает новой структуре рабочих мест. В результате оказывается, что у некоторых рабочих нет таких навыков, которые можно быстро продать; их навыки и опыт устарели и стали ненужными из-за изменений в технологии и характере потребительского спроса.

Разница между фрикционной и структурной безработицей весьма неопределенна. Существенное различие состоит в том, что у "фрикционных" безработных есть навыки, которые они могут продать, а "структурные" безработные не могут сразу получить работу без переподготовки, дополнительного обучения, а то и перемены места жительства; фрикционная безработица носит более краткосрочный характер, а структурная безработица более долговременная и поэтому считается более серьезной.

Сезонная безработица возникает вследствие сезонного характера труда в некоторых отраслях (сельское хозяйство, строительство, туризм и др.).

Институциональная безработица возникает, когда сама организация рынка труда недостаточно эффективна. Например, неполная информация о вакантных рабочих местах. Уровень безработицы был бы ниже при налаженной работе системы информации. В этом же направлении действует завышенное пособие по безработице или заниженные налоги на доходы. В этом случае возрастает продолжительность безработицы т.к гасятся стимулы для энергичных поисков работы.

Главная цена безработицы - не выпущенная продукция. Безработица мешает обществу постоянно двигаться вперед в меру своих потенциальных возможностей. Экономисты определяют эту потерянную продукцию как отставание объема ВНП.

В 70-х годах американский экономист Артур Оукен определил математически эмпирическую взаимосвязь между циклическими изменениями в ВНП и уровнем безработицы. Согласно Закона Оукена, ежегодный прирост реального ВНП на уровне 2,5% удерживает долю безработных на постоянном уровне. Каждые дополнительные 2% прироста реального ВНП уменьшают долю безработных примерно на 1%. Аналогичным образом, каждое дополнительное сокращение темпов прироста ВНП на 2% вызывает рост нормы безработицы на 1%.

Практикой и теоретическими исследованиями доказано, что инфляция оказывает непосредственное влияние на безработицу, и наоборот. В 1958 году австралийский экономист А. Филлипс предложил графическую модель инфляции спроса, выражающую такое воздействие. Используя в своей работе данные английской статистики за 1861-1956гг., он построил кривую, наглядно показывающую обратную зависимость между изменением ставок заработной платы и уровнем цен. По кривой А. Филлипс установил, что увеличение безработицы в Англии сверх 2,5-3% приводило к резкому замедлению роста цен и заработной платы. Филлипс сделал вывод, что правительство может использовать увеличение инфляции для борьбы с безработицей. Позднее этот вывод теоретически аргументировал экономист Р. Липси.

Если допустить, что существует одинаковое соотношение между темпами изменений в заработной плате и ценами, то модель Филлипса может быть преобразована в соотношение между безработицей и инфляцией (рис.5.7). Отрезок кривой Филлипса слева от т. А (см. рис.5.7) характеризует инфляцию спроса, которая возникает вследствие попыток государства установить высокую занятость. Отрезок справа от т. А отражает падение цен в период кризиса перепроизводства. Неоднократная практика экономического регулирования показала, что метод Филлипса может быть применен только на короткие периоды, поскольку в долгосрочном плане (5-10 лет), несмотря на высокий уровень безработицы, инфляция продолжает нарастать, что объясняется целым рядом обстоятельств.

Темп

инфляции,%

Iб ест Доля безработных, %

Рис.5.7. Кривая Филлипса

Установлено, что кривая Филлипса может быть использована для борьбы с безработицей лишь в условиях умеренной инфляции с постоянным темпом. При неожиданных экономических потрясениях темп инфляции возникает также неожиданно и может сопровождаться резким ростом безработицы. Иными словами, соотношение, установленное кривой Филлипса не действительно для длительных периодов времени. Переливание безработицы в инфляцию по этому методу опасно для экономики из-за непредсказуемых последствий. Вследствие этой негативной черты правительства большинства западных стран, в том числе США и Англии, перешли к теории естественного уровня безработицы, которая используется, по сей день.

Государственное регулирование рынка рабочей силы осуществляется по трем основным принципам:

трудоустройство незанятого населения и оказание помощи по подготовке и переподготовке кадров (биржи труда);

стимулирование к формированию гибкого рынка труда. Правовое обеспечение трудовых отношений;

социальная защита безработных.

Методы государственного обеспечения занятости делят на прямые и косвенные. К прямым относят:

законодательное регулирование условий найма и использования рабочей силы (трудовое законодательство);

стимулирование к созданию новых рабочих мест и предложения рабочей силы;

мероприятия по сохранению и повышению уровня занятости на предприятиях.

К косвенным мерам можно отнести:

государственная финансовая политика (ассигнования и субсидии);

регулирование денежного оборота (монетарная политика);

фискальная политика (изменение налоговых ставок);

различные выплаты по безработице.

Принципы социальной защищенности:

подготовка и переквалификация кадров, которая позволила бы каждому человеку найти применение своим личным способностям в соответствующей сфере деятельности;

организация эффективной системы формирования доходов, при которой уровень вознаграждения непосредственно определяется качеством и результатом работы человека, независимо от отрасли экономики;

макроэкономическое регулирование процесса дифференциации в доходах и личном потреблении, обеспечение профессиональной и социальной мобильности населения;

официальное установление реального уровня прожиточного минимума в натуральной форме и его регулярная индексация в денежной форме;

защита интересов потребителей, связанная с переходом от рынка продавцов к рынку потребителей.

Общественное производство в Украине в условиях перехода к рынку характеризуется перенасыщением рынка рабочей силы. По подсчетам специалистов, потенциальный излишек ее составляет 18-20%. Главной задачей системы защиты от безработицы является система социальной защиты и стимулирование людей к поиску работы.

Система социальной защиты населения в сфере занятости должна охватывать три взаимосвязанных уровня:

макроуровень;

регионально-отраслевой;

первичный.

Система мероприятий по регулированию безработицы в Украине включает:

систему государственной службы занятости; профессиональной ориентации; подготовка, переподготовка и повышение квалификации кадров;

получение предприятиями субсидий, премий и налоговых льгот для найма дополнительной рабочей силы;

государственную поддержку нетрадиционных сфер занятости (например, надомничества);

регулирование возможностей трудоустройства за границей;

стимулирование получающих государственную помощь по трудоустройству;

средства по квотированию рабочих мест и т.д.

Механизм социальной помощи безработным предусматривает различные виды компенсации при потере работы; особые гарантии работникам попавшим под сокращение штатов; стипендии на время профессиональной подготовки и переподготовки; выплаты помощи по безработице.

В Украине, помощь по безработице выплачивают с одиннадцатого дня после регистрации гражданина в государственной службе занятости и до решения вопроса по трудоустройству, но не более 12 месяцев (со дня подачи заявления). Размер помощи гарантируется не менее 50% средней заработной платы от уровня по месту работы, но не ниже установленной законодательством минимальной заработной платы. Граждане, которые ищут работу впервые или после перерыва более 1 года, получают помощь в размере не ниже 75% минимальной заработной платы.

Пособия по безработице финансируются из трех основных источников: обязательные взносы предприятий, работников и дотации бюджета.

5.4. Общественное воспроизводство

Общественное воспроизводство - это постоянно повторяющийся процесс производства во времени и в пространстве (рис.5.8).

РС

Д Т производство Т, Д.

СП

Д - деньги;

Т - товар (РС - рабочая сила, СП - средства производства);

Т, - результат производственного процесса (готовый продукт);

Д, - деньги, за которые реализовывается готовая продукция.

Рис.5.8. Общая схема воспроизводства

Выделяют два признака воспроизводственного процесса:

по характеру использования ресурсов;

качественная характеристика факторов производства.

В соответствии с первым критерием (количественная характеристика воспроизводства), различают простое, расширенное и суженное воспроизводство. Простое воспроизводство - это повторение процесса производства в прежних масштабах, потому, что весь полученный доход идет в личное (конечное) потребление. Расширенное - это повторение процесса производства в увеличенном размере, так как часть полученных доходов используется для приобретения дополнительных ресурсов, за счет использования которых производство возобновляется в увеличенных масштабах. Суженное - это повторение процесса производства в сокращенном объеме в силу отсутствия доходов или нецелесообразности развития данного вида производства.

В соответствии со вторым критерием различают экстенсивное, смешанное и интенсивное воспроизводство (рис.5.9).

Интенсивный	Смешанный	Экстенсивный
Увеличение производственного потенциала в результате совершенствования техники и технологии	Увеличение производственных мощностей в результате увеличения количества используемых факторов производства и совершенствования техники и технологии	Увеличение производственных мощностей в результате увеличения количества используемых факторов производства

Рис.5.9. Типы общественного воспроизводства

Экстенсивное воспроизводство - расширение масштабов производства за счет привлечения дополнительных трудовых и материально-вещественных ресурсов (факторов) производства на прежней технической основе и при том же уровне квалификации работников. Таким образом, обеспечение экстенсификации производства осуществляется за счет: роста числа занятых, увеличения рабочего дня, освоения новых земель, расширения аппарата управления и т.п. Метод ведения хозяйства в этом случае затратный, а форма воспроизводства - фондо- и ресурсоемкая.

Интенсивное воспроизводство характеризуется изменением факторов производства, переходом производства на новую техническую основу. Чтобы обеспечить интенсивный тип воспроизводства, необходимо:

обновление техники и модернизации производства;

лучшее использование всех ресурсов;

прогрессивные сдвиги в отраслевой структуре производства;

экономия материальных ресурсов;

повышение квалификации кадров;

совершенствование управления;

рационализация экономических связей.

В реальной жизни интенсивные и экстенсивные факторы всегда находятся в определенной комбинации, дополняя друг друга. Границы между ними достаточно подвижны. Поэтому в реальной жизни расширение воспроизводства носит смешанный характер. При этом, преобладание интенсивных факторов в расширении масштабов производства называется интенсификацией экономики.

В соответствии с типами общественного воспроизводства выделяют и типы экономического роста. Экономический рост - постоянно расширяющиеся масштабы производства. Выделяют экстенсивный и интенсивный экономический рост.

Тема 6. Зміст фіскальної політики

6.1. Податки та їхня класифікація

Сучасна податкова система містить різн види податків.

Податки - це обов'язкові платежі фізичних і юpідичних осіб, стягнуті державою. Існує дві основні гpупи податків за фоpмою оподатковування:

пpямі;

непрямі.

Пpямі податки встановлюються безпосередньо на прибуток або майно. Непрямі податки - це податки на товари або послуги, оплачувані в ціні товару або включені до тарифу (акциз).

Залежно від органу, що збирає та розпоряджається податками, розрізняють:

державні податки;

місцеві податки.

Державні податки збира центральний уряд на підставі державного законодавства, вони направляються до державного бюджету. До них належать:

прибутковий податок;

податок на прибуток корпорацій;

митні збори та ін.

Місцеві податки збирають місцеві органи влади на відповідній території. Ці податки надходять до місцевого бюджету.

Податки за їхнім використанням поділяють:

на загальні - надходять до диної каси держави;

спеціальні або цільові - направляються в цільовий фонд (наприклад, у США - податки на продаж бензину, палива тощо направляються в дорожній фонд).

Залежно від характеру стягування податкових ставок, податки поділяють на:

пропорційні;

прогресивні;

регресивні.

Пропорційний податок - це податок, ставка якого однакова для всіх оподатковуваних сум.

Прогресивний податок - це податок, середня ставка якого підвищується по мірі зростання суми, що оподатковується.

Регресивний - припускає зменшення відсотка вилучення суми по мірі її зростання. До такого виду податків належать, як правило, непрямі податки.

Для сучасної податкової системи характерним зростання внесків у фонд соціального страхування. У цілому, податкова структура багатьох західних держав наступна:

37,4% - податки на прибутки;

31,3% - непрямі податки;

22,2% - внесок до фонду соціального страхування;

9,1% - інші.

Податкова політика - це політика держави в сфері оподатковування, що передбачає маніпулювання податками для досягнення конкретних цілей: збільшення обсягу виробництва зайнятості або зниження рівня інфляції.

Податкова політика передбачає:

формування і зміни в податковій системі - визначення видів податків, а також ролі кожного податку в формуванні прибутків державного бюджету;

встановлення податкових ставок та хньої диференціації;

податкові пільги;

визначає механізм обчислення перерахування податків до бюджету.

За допомогою податкових ставок можна впливати на ділову активність. Так, відповідно до теорії Джона Кейнса, підвищення податкових ставок обумовлює зменшення прибутків, що залишаються після сплати податків. Це у свою чергу впливає на зниження витрат споживачів, тобто скорочується сукупний попит. Під впливом зниження сукупного попиту скорочуються обсяги виробництва і зайнятість. Прихильники теорії економіки пропозиції вважають, що підвищення податкових ставок скорочує суму прибутку не лише робітника, а також і підприємців. Внаслідок цього праця, нововведення й інвестиції стають невигідними. Для стимулювання праці необхідно - збільшити робочий час (додатковий заробіток) продуктивність праці, слід зменшити граничні ставки податку на прибутки.

Політика прискореної амортизації дозволяє збільшити амортизаційні відрахування, тим самим зменшується оподаткована сума прибутку забезпечуються засоби для відновлення й удосконалення виробництва. Амортизаційні пільги орієнтовані на стимулювання розвитку НТП.

Форми податкових пільг:

податкові знижки;

податкові кредити.

Наприклад, у Бельгії, Італії, Швеції з оподаткованого прибутку корпорацій виключаються суми витрат на наукові дослідження. У Франції, передбачаються податкові кредити в розмірі 50% від щорічного приросту внесків на наукові дослідження. У США компаніям дається податковий кредит у розмірі 50% вартості устаткування, що використовує сонячну або вітряну енергію.

Диференціацією податкової ставки і податкові пільги для окремих галузей, регіонів і підприємств держава може забезпечити структурн зміни в економіці в необхідному напрямку.

6.2 Принципи оптимального оподатковування

Становлення системи оптимального оподатковування нерозривно пов'язано з її оптимізацією. Основні принципи оптимального оподатковування були розроблені ще А. Смітом. В умовах ринкової економіки питання оптимізації системи оподаткування досліджувалися P. Марсеном, P. Стігліцем, А. Лаффером та ін. Можна сформулювати наступні принципи оптимального оподатковування.

1. Оподатковування не повинно бути надмірним. Податки повинні стимулювати зацікавленість у господарській діяльності. Надмірні податки звужують податкову базу, у зв'язку зі скороченням обсягу виробництва і прибутків, а також породжують приховування прибутків від оподатковування.

Американський економіст А. Лаффер обгрунтував пряму залежність між прогресивністю оподатковування, національним виробництвом прибутками бюджету. Цю залежність він зобразив у вигляді кривої, що одержала назву "крива або петля Лаффера" (Рис.6.1).

Ставка

податку,% 2

11 А -максимальні

податкові надходження

Податкові

надходження

Рис.6.1. Крива Лаффера

Відповідно до теорії Лаффера підвищення податків до відповідного рівня сприяє зростанню доходів бюджету, тому що воно не підриває стимулів до економічної й інвестиційної активності (зона 1). За межами цієї зони знаходиться так називана заборонена зона оподатковування. Податкові ставки в цій зоні не стимулюють підприємців до збільшення обсягів виробництва й інвестицій. Таким чином, звужується податкова база і зменшуються податкові надходження до державного бюджету. Вплив зниження податків на економічні процеси по Лафферу виражається у:

зростанні податкової бази внаслідок розширення виробництва;

поліпшенні розподілу капіталу по сферах економіки;

скороченні випадків відхилення від сплати податків.

В реальних економічних умовах достатньо складно визначити розмір максимальної податкової ставки - межу податкового рівня. Проте можна виділити ситуації, що свідчать про досягнення критичної точки оподатковування:

падіння або непропорційно вільне зростання надходжень до державного бюджету при підвищенні податкових ставок;

зниження темпів економічного зростання, реальними прибутками населення, погіршенні стану інвестицій;

зростання тіньового сектора економіки.

2. Слід уникати подвійного (багатократного) обкладення податками (наприклад, перехід від податку з обороту до податку на додану вартість);

3. Система і процедура сплати податків повинні бути простими, зрозумілими і зручними для платників організацій, що збирають податки. Тобто, оподатковування повинно здійснюватися з мінімальними адміністративними витратами (утримання податкових служб, ведення документації, проведення консультацій і т.д.).

4. Податкова система повинна бути гнучкою, легко адаптуватися до змін економічних і соціально-політичних умов.

5. Відповідати критерію "фіскальної достатності", тобто прибутки державного бюджету повинні бути достатніми для розумних потреб держави.

6. Включати систему штрафів санкцій для неплатників. Необхідно сформувати такий підхід, який би показав, що несплата або невчасна сплата податків є менш вигідною, ніж своєчасне виконання податкових зобов'язань перед податковими органами.

Існують різноманітні погляди на оптимальне оподатковування. Так, англійський економіст А. Селдон вважав, що податки повинн сплачувати ті особи, що одержують від держави суспільні товари і послуги. Трансфертн платежі з державного бюджету повинні бути формою повернення податків. Податки, що сплачують підприємці, призводять до зростання витрат на виробництво, нфляції, зниження продуктивності праці. Тому необхідно звільнити підприємців від державних податків - це крайня точка зору.

Найбільш зваженою є точка зору, відповідно до яко справедливість в оподатковуванні досягається тоді, коли платники, що одержують великі прибутки, сплачують великі податки (прогресивне оподатковування), а платники, рівні у всіх аспектах, оподатковуються податками за диними правилами.

6.3. Державний бюджет. Державний борг

Державний бюджет - це підлягаюча перерозподілу частина національного доходу. Державний бюджет - найбільший централізований грошовий фонд, що знаходиться в розпорядженні уряду (головний фінансовий план держави).

Бюджет організований як баланс прибутків і витрат за звітний період. Головну роль у всіх країнах гра загальнонаціональний бюджет, поряд із яким існують обласні і місцеві бюджети (штатів, округів, міст і т.д.). Ряд статей державного бюджету має узвичаєний характер. До них належать наступні.

У видатковій частині

соціальна підтримка;

національна безпека;

субсидії окремим галузям;

витрати по управлінню й обслуговуванню державного боргу.

У прибутковій частині - це податки з населення і підприємств, акцизи, інші збори державні позики.

Перевищення прибутків бюджету над його витратами утворює надлишок бюджету, що йде на покриття державного боргу.

Перевищення витрат бюджету над його прибутками формує дефіцит бюджету.

Д = G - T, (6.1)

де Д - дефіцит бюджету;

G - державні витрати;

T (tax) - податки та інші прибутки бюджету.

Коефіцієнт, що визначає "небезпеку" бюджетного дефіциту:

k = Д / ВВП · 100%. (6.2)

Дефіцит державного бюджету не можна характеризувати як суто негативне явище. Так, представники кейнсіанської школи підтверджують, що помірний бюджетний дефіцит - це благо, тому що він да можливість збільшити попит, що у свою чергу, стимулює національного виробника.

Розрізняють структурний та циклічний дефіцит бюджету.

Циклічний дефіцит викликаний циклічними спадами виробництва (дефіцит бюджету є негативним чинником).

Структурний - це дефіцит, що виникає в результат свідомо прийнятих урядом заходів для збільшення державних витрат і зниження податків з метою запобігання спадам. Якщо такий дефіцит є результатом "здорової" державно політики щодо стабілізації економіки, то це є позитивним чинником.

Фінансування бюджетного дефіциту здійснюється або за рахунок емісії, або за рахунок державних позик (зовнішніх і внутрішніх).

Емісія грошей здійснюється Національним банком за рішенням уряду. Проте емісія не повинна породжувати неконтрольовану інфляцію.

Існуючи та непогашені державні позики переростають у державний борг. Державний борг являє собою суму непогашених дефіцитів держбюджетів, накопичену за весь час існування держави.

Державний борг розділяється:

на внутрішній борг - заборгованість держави своїм громадянам;

зовнішній борг - заборгованість держави громадянам організаціям інших країн.

Економічні наслідки державного боргу можна звести до чотирьох моментів:

необхідно обслуговувати зовнішній борг;

борги призводять до деякого витіснення приватного капіталу, що може обмежити подальше зростання економіки;

збільшення податків для обслуговування боргу призводить до падіння ділової активності;

перерозподіл прибутку йде на користь власників державних облігацій.

Під "управлінням державним боргом" розуміють сукупність дій держави, пов'язаних із вивченням кон'юнктури ринку позичкового капіталу, випуском нових позик і розробкою його умов, із виплатою відсотків по раніше випущених позиках, проведенням конверсій і консолідацією позик тощо.

Державні позики розміщаються двома способами:

у порядку підписки;

при посередництві банків (найбільш поширений).

Основні передплатники державних позик:

урядові установи;

комерційні банки;

страхові компанії;

промислові корпорації;

приватні інвестори та ін.

Погашення державних позик і виплата відсотків відбувається:

за рахунок бюджету;

шляхом рефінансування, тобто випуску нових позик для того, щоб розрахуватися з власниками облігацій старої позики.

Держава має право уточнювати умови позики. Зміна цих умов щодо прибутковості називається конверсією. Зміна щодо термінів називається консолідацією державного боргу (перетворення короткострокових облігацій на довго - або середньострокові).

6.4. Валютний курс та його регулювання

Особливості національної валютної системи визначаються ступенем розвитку (специфіки) економіки країни, а також ступенем розвитку зовнішньоекономічних зв'язків.

Національна валютна система (НВС) характеризується такими рисами:

національною валютною одиницею;

складом золотовалютних резервів;

паритетом національної валюти;

механізмом формування валютного курсу;

умовами оборотності валюти;

наявністю (відсутністю) валютних обмежень;

порядком здійснення зовнішньоекономічних розрахунків.

Ланкою між національніми валютними системами є валютний курс і паритет.

Паритет - співвідношення валют, відповідність їхньому золотому змісту. Паритет лежить в основі курсу валют майже ніколи не збігається з валютним курсом.

Валютний курс - це ціна грошової одиниці одн країни, виражена в грошових одиницях інших країн.

Валютний курс формується під впливом численних факторів:

довгострокові: рівень продуктивності прац в тієї або іншій країні, довгострокові темпи зростання ВНП, місце і роль країни у світовій торгівлі;

середньострокові: стан платіжного балансу країни по поточних операціях, рівень процентних ставок по депозитах, різниця в темпах зростання внутрішніх цін у тих або інших країнах;

короткострокові: психологічні фактори.

Розрізняють:

вільнозмінний курс;

фіксований курс.

Вільнозмінний курс відбива співвідношення попиту і пропозиції національної валюти. Його основу склада ринкова рівновага.

Фіксований курс припускає встановлення державою жорсткого курсу національної валюти. Наприклад, у державах-членах ЄС передбачається фіксація валютного курсу. Зміна курсу можлива тільки за взаємною угодою. Члени МВФ (понад 150 держав) у рамках політики коливання курсу не мають права маніпулювати валютним курсом міжнародною валютною системою, якщо це призводить до порушення платіжного балансу або несумлінної переваги в конкуренції проти інших країн-членів.

В умовах платіжного дефіциту або падіння валютного курсу держава обирає одну з валютних стратегій.

1. Фінансування загального і платіжного дефіциту без змін валютного курсу.

2. Валютний контроль - уряд жорстко контролює всі угоди між країною й іншим світом (обмеження можливостей обміну валют).

3. Плаваючі валютні курси - встановлення виключно ринкового курсу валюти (для встановлення рівноваги).

4. Постійно фіксовані курси.

5. Поступки валютних курсів (поєднання варіантів 3 і 4).

Тема 7. Кредитно-грошова політика держави

7.1. Банківська система України

На чолі банківської системи знаходиться Національний банк України (НБУ). Функц НБУ тотожні функціям центрального банку будь-якої держави. НБУ встановлює:

мінімальний розмір статутного фонду;

коефіцієнт ліквідності балансу;

розмір обов'язкових резервів банків.

НБУ в 1996р. ввів в оборот національну валюту України - гривню.

НБУ є монополістом грошової емісії, акумулю зберігає касові резерви інших кредитних установ, офіційні золотовалютні резерви держави, кредитує і виконує розрахункові операції для уряду.

На другому рівні банківської системи України знаходиться система комерційних банків. Деяк з них виділились з колишніх союзних спеціалізованих банків (Агропромбанк, Промбанк та ін). Поступове збільшення частки комерційних банків на ринку банківських послуг є необхідною умовою оздоровлення всієї банківської системи і підвищення її ефективності.

Крім того, до банківсько системи України входять:

інвестиційні банки - здійснюють операції з випуску і розміщенню цінних паперів;

страхові компанії - акумулюючи заощадження населення, фінансують найбільші корпорації в галузях промисловості, транспорту і торгівлі;

пенсійні фонди - формують страховий фонд. Вкладають накопичені грошові резерви в облігації й акції приватних компаній і цінн папери держави;

інвестиційні компанії - проміжна ланка між ндивідуальним грошовим капіталом і корпораціями нафтової сфери.

7.2. Операції комерційних банків

Операції комерційних банків можна розділити на три основні групи:

пасивні - притягнення коштів;

активні - розміщення коштів;

комісійно-посередницькі і довірчі.

Ресурси банків сладаються з:

власних коштів - акціонерний резервний капітал, а також нерозподілений прибуток (частка власних коштів складає близько 10% ресурсів сучасного банку);

притягнутих коштів у формі депозитів - внески клієнтів банку.

В активних операціях банку основна частка припадає на кредитні операції й операції з цінними паперами. Комерційн банки здійснюють операції, пов'язані з банківськими послугами. Банківськ послуги - це операції з валютою, платіжний оборот, довірчі операції (управління майном клієнтів за дорученням), розміщення збереження цінних паперів.

Кредит (з лат. "ссуда", "долг") - это система экономических отношений, которая выражается в движении имущества или денег, предоставляемых в ссуду на условиях возвратности, срочности, материальной обеспеченности за определенную плату в виде процента. Необходимость кредита обусловлена закономерностями кругооборота и оборота каритала в процессе воспроизводства: на одних участках появляются временно свободные средства, которые выступают как источник кредита, на других возникает потребность в таких средствах.

Возвратность - предполагает временный характер использования полученных средств и их возврат по истечении определенного периода времени.

Платность - уплата ссудного процента за право временного пользования ссудой.

Судний процент - это часть прибыли, которую предприниматель выплачивает собственнику ссудного капитала.

Норма процента - это отношение суммы процента к величине ссудного капитала. В каждом конкретном случае норма процента определяется в зависимости от соотношения спроса и предложения на ссудный капитал и зависит от многих факторов, среди которых - масштабы производства, темпы инфляции, государственное регулирование процентных ставок, сезонные условия и т.д.

Различают следующие формы кредита:

коммерческий кредит - это кредит, предоставляемый предпринимателям в виде продажи товаров с отсрочкой платежа. Такой кредит оформляется векселем. Цель - ускорение реализации товаров и заключенной в них прибыли (действует, обычно, между предпринимателями);

банковский кредит - предоставляется банками различным организациям в виде денежных ссуд (это основной вид кредита);

потребительский кредит - предоставляется потребителям в форме коммерческого (продажа товаров с отсрочкой платежа) и банковского кредита (ссуда на потребительские цели);

иппотечный кредит - долгосрочная ссуда под залог недвижимости (земля, здания);

государственный кредит - совокупность кредитных отношений, в которых заемщиком или кредитором выступает государство;

международный кредит - кредитование в сфере международных экономических отношений. В качестве кредиторов или заемщиков выступают банки, предприятия, государства, международные организации.

Серед банківських послуг розрізняють:

лізинг;

факторинг.

Лізинг - це придбання банком майна з метою надання його в оренду.

Факторинг - це передача компанією управління своєю дебіторською заборгованістю банку. Банк, у свою чергу, бере на себе зобов'язання фінансувати по мірі необхідності виконання усіх фінансових зобов'язань компанії за допомогою кредиту. Факторинг дозволяє значно прискорити оборотність коштів у розрахунках.

Банки виконують функцію посередника в сфері попиту пропозиції капіталів.

7.3. Сутність і основні напрямки кредитно-грошово політики

Кредитно-грошова політика являє собою сукупність державних заходів, що регламентують діяльність кредитно-грошової системи, показники кредитного і грошового обігу, порядок готівкових і безготівкових розрахунків і т.д. з метою регулювання господарсько кон'юнктури і досягнення певних загальноекономічних цілей.

Серед цілей проведення кредитно-грошової політики можна виділити:

зміцнення грошової одиниці;

стабілізація цін;

стабілізація економічного зростання;

проведення структурної перебудови економіки.

На практиці, кредитно-грошова політика може бути спрямована:

на стимулювання грошової емісії і кредиту - кредитна експансія;

на стимулювання обмеження грошової емісії і кредиту - кредитна рестрикція.

В умовах падіння виробництва зайнятості здійснюється політика кредитної експансії. Вона спрямована на пожвавлення економічної кон'юнктури. В умовах економічного зростання здійснюється політика кредитної рестрикції. Мета такої політики - запобігання надвиробництву.

Методи кредитно-грошової політики поділяють на дві групи:

загальні - впливають на ринок позикових капіталів у цілому;

селективні - впливають на конкретні види кредитів або на кредитування окремих галузей, фірм тощо. Розробка реалізація грошової політики - основна функція центрального банку.

Основні інструменти, якими розпоряджується центральний банк:

регулювання офіційних резервних вимог;

операції на відкритому ринку;

маніпулювання дисконтною ставкою відсотка.

Розмір резервів - це частина банківських активів, які кожен комерційний банк зобов'язаний зберігати на рахунках центрального банку. Ця сума визначає кредитні можливості банку: банк може видавати позики і таким чином розширювати грошову пропозицію тільки в тому випадку, якщо в нього вільні резерви, що перевищують встановлену законом мінімальну норму. Збільшуючи або зменшуючи офіційні резервні вимоги, центральний банк може регулювати кредитну активність банків, тобто контролювати пропозицію грошей.

Операції на відкритому ринку - це продаж і купівля центральним банком державних цінних паперів. У процес купівлі-продажу цінних паперів, центральний банк вплива на обсяг ліквідних коштів комерційних банків через пропозицію найбільш вигідних відсотків. Купуючи цінні папери, центральний банк збільшує резерви комерційних банків і сприя зростанню грошової пропозиції.

Дисконтна політика - це зміна облікового відсотка. Центральний банк надає позики комерційним банкам. Ставка відсотка на такі позики називається дисконтною ставкою відсотка. Зміна цієї ставки впливає на резерви банків, розширяючи або скорочуючи їхні можливості в наданн кредитів підприємствам і населенню. Залежно від рівня облікового відсотка будується система відсотковіх ставок комерційних банків. Відбувається подорожчання (або здешевлення) кредиту взагал тим самим створюються умови обмеження або розширення грошової маси та її оборотність.

Прикладами селективних методів можуть бути: пряме обмеження банківських кредитів на споживчі потреби, під біржові цінні папери, установлення меж позик для одного позичальника тощо.

Залежно від економічної ситуації, що створюють в той або інший період у країні, центральний банк здійснює політику "дешевих" або "дорогих" грошей.

7.4. Політика "дешевих" та "дорогих" грошей

Політика дешевих грошей притаманна для ситуації економічного спаду і високого рівня безробіття. Мета такої політики - зробити кредит більш дешевим легкодоступним для збільшення сукупних витрат, інвестицій, виробництва зайнятості. Методи проведення політики дешевих грошей:

зменшення дисконтної ставки відсотка - це дає можливість комерційним банкам збільшити позики в центральному банку, тобто збільшити власні резерви;

центральний банк купує державні цінні папери на відкритому ринку, сплачуючи їх збільшенням резервів комерційних банків;

центральний банк зменшує норму резервних вимог, що переводить обов'язкові резерви в необхідні і збільшує мультиплікатор грошової пропозиції.

Мультиплікатор грошової пропозиції розраховується як розмір, обернений нормі резервних вимог.

Політика дорогих грошей спрямована на обмеження грошової пропозиції з метою скорочення сукупних витрат і зниження темпів нфляції. Політика дорогих грошей містить такі заходи:

підвищення дисконтної ставки відсотка;

продаж центральним банком державних цінних паперів на відкритому ринку;

збільшення норми резервних вимог - це скорочує надлишков резерви і зменшує мультиплікатор грошової пропозиції.

Основні завдання грошово-кредитної політики України:

підтримка стабільності валютного ринку;

ремонетизація економіки;

розширення сфери безготівкових платежів;

зміцнення і розвиток банківської системи, підвищення надійності її функціонування з метою створення умов для стабілізації економіки;

забезпечення рівноваги між цілями макроекономіки (контроль за інфляцією) і мікроекономіки (конкурентноздатність експорту);

розвиток ринку корпоративних цінних паперів;

розширення практики використання векселів і удосконалення законодавства в галузі вексельного обороту;

створення системи захисту інвесторів;

інтеграція в міжнародний ринок капіталу, у першу чергу - випуск облігацій зовнішніх позик для залучення іноземного капіталу.

Основні пріоритети і цілі:

скорочення прямих кредитів НБУ на покриття дефіциту бюджету;

створення умов для залучення комерційних банків до участі в кредитуванні довгострокових інвестиційних проектів;

орієнтація на пропорції світових цін;

посилення контролю за цінами на продукцію підприємств-монополістів.

Страницы: 1, 2, 3, 4