Курсовая работа: Європейське зростання та міжнародні торгівельні потоки країн ЄС

2.2 Торгівельні відносини України з ЕС

Упродовж наступних років для України розпочнеться новий етап економічного співробітництва з цим угрупованням, оскільки після розширення ЄС його ринок повинен перетворитися для нашої держави на головний і посісти перше місце як ринок збуту українських товарів та друге місце як джерело нашого імпорту. Крім того, більше половини прямих іноземних інвестицій надходить з країн ЄС. А отже, економічна динаміка в ЄС та тенденції економічної співпраці визначатимуть перебіг соціально-економічних процесів в Україні. В таблиці 2.1 та додатках А Г наведена аналітична інформація стосовно торгівельних відносин України з ЄС.

Таблиця 2.1

Частка зовнішньої торгівл товарами та прямих інвестицій України з ЄС, СНД та РФ (у %) [9]

Важливою особливістю співробітництва України з ЄС та його новими державами-членами за останні чотири роки є прискорення темпів зростання взаємної торгівлі, коли щорічний приріст товарообігу складає понад 16-18%. Не в останню чергу це пов'язано з лібералізацією торговельного режиму в Україні на основі принципів COT та європейських стандартів.

Проте частка України у торгівлі ЄС залишається незначною і складає близько 0,5% від загального обсягу зовнішньоторговельних операцій Євросоюзу. Україна поки що не зайняла належного місця як торговельний партнер ЄС. Це зумовлено, передусім, неефективною структурою українського експорту та недостатніми темпами реструктуризації національного виробництва. Таким чином, одним з наших пріоритетів на наступний період залишатиметься вирішення проблеми оптимізац структури торгівлі товарами у напрямі підвищення частки продажу товарів середньої та високої технологічності [14].

В експорт України до країн ЄС-15 домінують поставки мінеральних продуктів (25,5% від загального експорту до країн ЄС), неблагородних металів та виробів з них (24,9%), текстилю та текстильних виробів (11,3%), меншою мірою - машин, устаткування та механізмів (8,6%) [9].

За 2003 р. зовнішньоторговельний товарообіг з країнами ЄС склав 10,4 млрд. дол. США, що на 36,9% або на 2,8 млрд. дол. США більше аналогічного періоду [9, 10].

2002 р. Обсяги експорту товарів з України до країн ЄС у 2003 р. порівняно з 2002р. зросли на 29,2% (на 1031,2 млн. дол. США.) і склали 4,6 млрд. дол. США, авідповідн обсяги імпорту товарів збільшились на 43,7% (на 1763,1 млн. дол. США)і склали 5,8 млрд. дол. США [9].

Традиційно головними зовнішньоторговельними партнерами України серед країн ЄС (більше половини загального обсягу торгівлі) є Німеччина, Італія та Великобританія.

У загальній структурі імпорту з країн ЄС домінували поставки машин, устаткування, механізмів (28,0% від загального імпорту товарів з країн ЄС), продукц хімічної промисловості та пов'язаних з нею галузей (14,6%), засобів наземного, повітряного та водного транспорту (11,1%), текстилю та текстильних виробів (7,8%) [10].

Українські товари більш конкурентоспроможні на ринках нових держав-членів ЄС - з 1999 р. маємо тут стабільне позитивне сальдо торгівлі товарами. За рахунок кооперації та посилення економічної взаємодії з новими членами ЄС Україна отримає додатков можливості розширення присутності на внутрішньому ринку Євросоюзу. Тому так ринки для України є стратегічно важливою ланкою, і їх слід розглядати з позицій реалізації довгострокових національних економічних інтересів [14, 18].

Зовнішньоторговельний обіг України з 10 новими державами-членами ЄС за 2003 р. склав 5,3 млрд. дол. США, що на 45,8%, або на 1,7 млрд. дол. США більше, ніж за 2002 р. [9]

З новими державами-членами ЄС найбільшу питому вагу в українському експорті займали мінеральні продукти (30,9% від загального експорту товарів до цих країн), неблагородні метали та вироби з них (19,4%), машини, устаткування та механізми (9,5%) та продукція хімічної промисловості і пов'язаних з нею галузей (8,3%) [9].

Обсяги експорту товарів з України до 10 нових держав-членів ЄС за 2003 p., порівнюючи з аналогічним періодом 2002 p., збільшилися на 48,2% і склали 3,3 млрд. дол. США, а обсяги імпорту - відповідно на 41,9% і склали 2,0 млрд. дол. США. Основн експортні поставки товарів з України мали місце до Угорщини (849,9 млн. дол. США), Польщі (763,2 млн. дол. США), Естонії (364,0 млн. дол. США), Словаччини (289,1 млн. дол. США), Кіпру (272,6 млн. дол. США) [9].

Характерною ознакою двох останніх років було посилення інтенсивності надходжень прямих нвестицій з нових держав-членів ЄС в Україну. Ряд орієнтованих на експорт виробництв з Чехії, Словаччини, Угорщини, Польщі переміщається на нашу територію. Останнім часом цей процес активізувався з огляду на зміни в регуляторному середовищі зазначених країн. Тепер від України залежить, наскільки ця тенденція посилиться в середньо - та довгостроковій перспективі.

2.3 Проблеми вступу та співробітництва України з ЄС

У систем зовнішньополітичних пріоритетів України особливе місце посідає співробітництво з ЄС. Європейський вибір нашої держави відкриває нові перспективи співробітництва з розвиненими країнами континенту, надає можливості економічного розвитку, зміцнення позицій України у світовій системі міжнародних відносин. Однак, сучасний стан відносин України з Європейським Союзом наводить на серйозн роздуми.   

У стосунках України з ЄС настав час нових можливостей, але й нових ризиків. Нових можливостей — тому, що на виборах в Україні Президент переміг на платформ вропейського вибору, європейської інтеграції. Справді, в нашій країні була альтернатива, чи швидше, дилема — в якому напрямі рухатись? І певною мірою, справедливо стверджувати, що український народ на президентських виборах зробив вропейський вибір. Це серйозний мандат на здійснення рішучих кроків у напрям вропейської інтеграції. Якщо до цього Україні закидали, що вона начебто не визначилася з курсом щодо Європейського Союзу, то ми думаємо, що результат виборів — це і є відповідь на питання щодо курсу. Крім того, і призначення нового Уряду, і формування парламентської більшості відбулися, в принципі, саме на засадах європейського вибору. І це не лише декларації, це певні конкретн речі. Зокрема, завдяки відповідним дорученням Президента та рішенням Уряду, було знято багато питань у відносинах України з Європейським Союзом. Почали здійснюватись реальні кроки по реформуванню нашого суспільства — йдеться, зокрема, про адміністративну реформу, реформу агропромислового комплексу, ряд нших важливих кроків. Це посилило позиції України в стосунках з ЄС, сприяло появі нових очікувань з боку Європейського Союзу і країн-членів. На цьому фон ми можемо говорити про певний кредит довіри до України та про створення нових можливостей в наших взаєминах [22].

       З іншого боку, це створю нові ризики: якщо ми втратимо момент зараз, то наступний шанс Україна отрима нескоро. Водночас, треба на речі дивитися реалістично. Зараз ідеться про вропейську перспективу як досить віддалену. У найближчому майбутньому жодних кардинальних зрушень на цьому шляху ми не досягнемо. Ми будемо лише закладати підвалини наших майбутніх відносин, але це, в свою чергу, повністю відповіда нашим внутрішнім першочерговим завданням. Отже, реформування економіки набуття критеріїв членства в ЄС — це дорога в одному напрямі.  

Досвід розвитку торговельно-економічних відносин між Україною та ЄС переконливо доводить необхідність докладання зусиль з метою розв'язання існуючих проблем та прискорення інтеграції України в європейський та світовий економічний простори На сьогодні, в результаті копіткої роботи відповідних міністерств та відомств України, а також плідної співпраці експертів України та ЄС в рамках Підкомітету 1 з питань торгівлі та інвестицій врегульовано більшу частину (14 з 21) снуючих торговельно-економічних претензій з боку ЄС. Розпочато роботу щодо реалізації Меморандуму міністерства в справах міжнародного розвитку Великобританії про надання технічної допомоги Уряду України у формулюванні та мплементації її торговельної політики.

      Для забезпечення інтеграції в економічний простір Європи Україна визначила для себе наступні першочергов завдання: (1) набуття членства в СОТ; (2) входження в Європейську Асоціацію Вільної Торгівлі (ЄАВТ) та Європейську економічну зону; (3) створення зони вільної торгівлі Україна-ЄС. Слід відзначити, що 19 червня 2000р. в Женеві вже підписана «Декларація Україна - ЄАВТ», в якій ідеться про основні напрями та нституційні засади співробітництва сторін.

      Таким чином, якщо підсумувати наведений (далеко не повний) перелік зробленого за два останніх роки, відповідь на поставлене питання щодо характеристики сучасного стану взаємовідносин України і ЄС є достатньо однозначною і, безумовно, позитивною.  

Якщо брати до уваги саме ЄС у якості керівних і координаційних органів інтеграційно спільноти (а не позицію урядів окремих країн ЄС), то сучасний стан відносин з Україною можна визначити як певну паузу, яка відбиває настрої вичікування.

З одного боку, виконавчо-координаційні структури ЄС усвідомлюють невідповідність України нтеграційним критеріям та відстежують причини затримок у плані виконання українською стороною положень Угоди про партнерство та співробітництво, а з ншого боку, — займають спостережну позицію щодо заходів уряду Ю.Тимошенко, очікуючи від нього скільки-небудь істотних економічних успіхів. Це головне, оскільки решту контексту взаємовідносин становлять протиріччя другорядного характеру, пов'язані з вужчими, більш егоїстично спрямованими розбіжностями в нтересах окремих ділових груп та окремих країн [18].

      Ситуація може змінитися на краще лише в разі створення Урядом та Парламентом України реальних умов для прискорення економічного зростання та виконання необхідних заходів для вступу України до СОТ. Останнє передбачає приведення українського законодавства у відповідність до стандартів країни з ринковою економікою. Враховуючи відсутність чітких уявлень стосовно стратегії економічного розвитку та катастрофічно низький обсяг ВВП України, зробити це буде надзвичайно важко.

      Лише зі вступом до СОТ Україна виконає положення Угоди про партнерство та співробітництво, яке в принцип дозволить розпочати новий раунд переговорів з ЄС і перевести в практичну площину питання про створення зони вільної торгівлі з ЄС, як це було передбачено в Угоді 1994р. Подібний захід не слід тлумачити як перешкоду встановленню зони вільної торгівлі в межах СНД. На Заході лібералізація міжнародної торгівлі сприймається під кутом зору «глобалізації», тобто як позитивне явище. Так, голова представництва Комісії Європейського Союзу в Україні А.Ванавербек однозначно заявив: «Ми підтримуємо ідею створення зони вільної торгівлі між Україною та Росією» [18].

3.1 Проблеми та перспективи діяльності Україною на ринку ЄС

Аналіз торговельно-економічних відносин України та ЄС свідчить про недостатн використання в цих відносинах наявного в обох сторін потенціалу, а також про снування ряду серйозних проблем, що гальмують їх поступальний розвиток. Ц проблеми набувають особливої актуальності після розширення Європейського Союзу, що поширив на його нових членів чинний у ЄС єдиний торговельний режим. Це ставить на порядок денний нові питання стосовно виведення торговельно-економічних відносин України та ЄС на якісно вищий рівень, надання м реальної, а не декларативної інтеграційної спрямованості.

Успішному розвитку торговельно-економічної діяльності українських компаній на ринку ЄС сьогодні перешкоджає складний комплекс негативних внутрішніх і зовнішніх чинників. До них належать насамперед наступні.

1.   Відсутність необхідних структурних перетворень в українській економіці, через що товарний обмін між Україною та ЄС відбувається переважно на міжгалузевій основі, що істотно звужу матеріальну базу реальної економічної інтеграції.

2.  Обмеженість надійного джерела та потенціалу розвитку експортних можливостей - стійкого платоспроможного внутрішнього ринку.

3.   Слабкі позиції України у сфері високих технологій: одне запатентоване технологічне рішення створює в середньому в дев’ять разів меншу вартість високотехнологічного експорту, ніж у країнах ЄС.

4.   Недостатній рівень розвитку сучасної інфраструктури, особливо інформаційної і транспортної, та видів діяльності, що підтримують присутність українських виробників на зарубіжних ринках.

5.   Невисокий рівень конкурентоспроможності вітчизняних виробників, їх товарів і послуг та економіки країни в цілому.

6.  Недостатня гармонізованість національних стандартів України з міжнародними та вропейськими: лише близько 17% національних стандартів гармонізовані з стандартами ЄС.

7.   Тінізація значних обсягів зовнішньої торгівлі: вітчизняні статистичні дані про обсяги українського експорту та особливо імпорту постійно занижуються - експорт, як правило, на 10-22%, імпорт - на 15-30%. Це свідчить про тенденції до нелегального експорту капіталу під прикриттям торговельних угод і про масштабне уникнення оподаткування імпортних операцій через навмисне заниження митної вартост товарів.

8.   Обмежувальний режим доступу українських експортерів до окремих сегментів ринку ЄС, що значною мірою зумовлюється ненаданням Україні статусу країни з ринковою економікою: застосовуються обмеження на імпорт українських сталеливарних виробів, окремих видів сільськогосподарської продукції, вживаються за дискримінаційними процедурами антидемпінгові заходи, практично закритий доступ українських виробників до європейських ринків високотехнологічної продукції.

9.   Відсутність належного зв’язку торговельної, особливо - експортної, діяльності з експортом капіталу до країн-членів ЄС та залученням капіталу провідних європейських ТНК: частка України в сукупному обсязі експортованого ЄС капіталу складає лише 0,06%, а частка її легально вивезеного капіталу в ЄС - 0,0007%. За таких обсягів легального інвестування за кордон неможливо створювати там ефективно діюч збутові та сервісні мережі, вкрай необхідні для діяльності на ринках складних технічних виробів, засновувати постійні точки комерційної присутності для надання послуг зарубіжним споживачам, розвивати виробничу кооперацію.

10.            Відсутність масштабних інвестицій в економіку України з боку провідних європейських ТНК, що унеможливлює входження українських виробників до їх міжнародних розподільчих систем, а відтак - ефективне проникнення на висококонкурентні ринки найбільш розвинутих країн, особливо в сегментах, пов’язаних з високотехнологічними виробами.

11.            Неврегульованість проблем міграції робочої сили і свободи пересування людей (застосування обмежень, які випливають із Шенгенської угоди), що призводить до підвищення вартості здійснення угод у торгівлі з ЄС.

Загалом ефективній діяльності українських компаній на ринку ЄС перешкоджає складний комплекс негативних чинників як торговельно-політичного, так структурно-економічного плану. Ці недоліки вкорінені в проблемах міжнародно конкурентоспроможності українських виробників та стратегіях їх корпоративного розвитку. Отже, подолання зазначених недоліків вимагає системного підходу та може бути досягнуте лише внаслідок докорінних структурних перетворень в українській економіці, якісного поліпшення державного регулювання економіки, зовнішньоекономічних зв’язків і корпоративного управління, значної активізац торговельної політики, спрямованої на захист національних економічних інтересів на зарубіжних ринках і насамперед - на пріоритетному для неї ринку ЄС [25].

З огляду на розширення ЄС, перед Україною відкриваються потенційні можливості забезпечити в перспективі нову якість своєї присутності на ринку Європейського Союзу - повну нтеграцію до структур його єдиного ринку із застосуванням режиму чотирьох свобод (вільного пересування людей, товарів, послуг і капіталів) та спільно політики в ряді ключових галузей економіки.

Водночас розширення ЄС створило не тільки нові можливості, але й нові ризики, зокрема:

1.   скорочення обсягів торговельних операцій внаслідок денонсації договорів між Україною і країнами Балтії про вільну торгівлю після їх вступу до ЄС;

2.   послаблення конкурентних позицій (зокрема, в сегменті сільськогосподарської продукції) українських експортерів на ринках нових членів ЄС через поширення на останніх торговельного режиму ЄС стосовно імпорту з третіх країн [23, 25].

Ефективними нструментами запобігання небажаним наслідкам розширення ЄС для позицій України мають стати:

·     набуття Україною членства в СОТ;

·     якнайшвидше отримання статусу країни з ринковою економікою;

·     активна підготовка до укладення Угоди про зону вільної торгівлі з ЄС;

·     прискорення процесу сертифікації та стандартизації українських товарів відповідно до норм стандартів ЄС;

·     надання Україні більших преференцій на основі Генеральної системи преференцій Європейського Союзу.

Процес руху до режиму вільної торгівлі у відносинах України та ЄС повинен бути поетапним та асиметричним, тобто лібералізація ринку ЄС має випереджати лібералізацію мпорту з боку України [23].

З метою підвищення ефективності присутності України на ринку ЄС, необхідно кардинально змінити нинішні структурні характеристики вітчизняної економіки; особливо важливим є значне піднесення рівня розвитку високих технологій та включення України до глобального високотехнологічного обміну; важливу роль може відіграти реалізація потенціалу в галузі транзиту енергоносіїв, авіаційних транспортних перевезень та ін.

Реалізація цих можливостей значною мірою залежатиме від їх конкретизації у спільному Плані дій України та ЄС, успішності врегулювання торговельних суперечностей у відносинах України з Європейським Союзом.

3.2 Угода про співробітництво України з ЄС як інструмент поглиблення торгових зв'язків

Як зазначено в спільній позиції країн-учасниць ЄС від листопада 1994 року, Європейський Союз визнає проголошення незалежності України однією з найважливіших подій в істор сучасної Європі і переконаний, що демократична сильна Україна може зробити значний внесок у загальну європейську стабільність. Тому ЄС висловив свій намір підтримувати незалежність, територіальну цілісність і суверенітет України у своєму Плані дій для України, розробленому в той час. Метою цих політичних документів було, по-перше, продемонструвати Україні з огляду на її бажання забезпечити собі якнайшвидшу інтеграцію в європейські структури, що це бажання враховано, та подати їй потужний політичний сигнал про підтримку з боку ЄС, по-друге, полегшити розвиток співробітництва між ЄС, його країнами-учасницями й Україною.

Інструментом реалізації цих проголошених цілей і мала стати Угода про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами (УПС) [1], яка була підписана від імені України 14 червня 1994 року в Люксембурзі Президентом України, а також Президентом Європейсько комісії і представниками держав-членів Європейського Союзу. Угода з Україною була першою із низки угод, що мали бути підписані з кожною з держав колишнього Радянського Союзу. Деякі її розділи тотожні відповідним розділам "європейських угод", укладених ЄС з країнами Центральної та Східно Європи.

Підписання ц угоди, яка встановлювала інший, ніж раніше, і набагато більший за обсягом та глибший за змістом характер взаємин, стало знаменною подією. Проте для того, щоб зазначена угода вступила в силу, її мали ратифікувати парламенти всіх держав-членів ЄС, так само як і Верховна Рада України.

Верховна Рада України ратифікував Угоду про партнерство та співробітництво між Україною Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами 10 листопада 1994 року згідно із Законом України № 237/94–ВР, який був підписаний тодішнім головою ВР Олександром Морозом. Але процес ратифікації її державами-членами ЄС через деяк об'єктивні й суб'єктивні причини (такі, наприклад, як небажання найменш розвинених країн-членів ЄС, котрі одержували технічну і фінансову допомогу від структур ЄС, мати ще одного конкурента в програмах допомоги) затягнувся майже на чотири роки. Лише в лютому 1998 року парламент Португалії останнім ратифікував УПС і згідно з відповідними її положеннями угода набула чинност через місяць після цієї події, тобто 1 березня 1998 року.

Основні ціл угоди такі:

·     забезпечення у відповідних рамках політичного діалогу між сторонами, який сприятиме розвитку тісних політичних відносин;

·     сприяння розвитку торгівлі, інвестицій і гармонійних економічних відносин між сторонами , таким чином, прискорення їх сталого розвитку;

·     створення основ для взаємовигідного економічного, соціального, фінансового, науково-технічного та культурного співробітництва;

·     підтримка зусиль України зі зміцнення демократії і розвитку її економіки та завершення переходу до ринкової економіки [1].

Європейський Союз одним з провідних торгових партнерів України (другим найбільшим торговим партнером України після Росії). Угода надає Україні та Європейському Союзу легший доступ на ринки один одного, головним чином забороняючи дискримінацію товарів один одного, тобто в ній передбачається таке ж ставлення до українських товарів та товарів Європейського Союзу, як і до товарів усіх інших торгових партнерів, та забезпечується вільна і справедлива конкуренція імпортованих товарів з товарами місцевого виробництва. Це стосується також правил конкуренції і торгових платежів. Європейський Союз та Україна очікують приєднання України до Світової Організації Торгівлі, вже нині застосовуючи широкий ряд принципів цієї організації у взаємній торгівлі.  

Європейський Союз та Україна погодилися надати одна одній режим найбільшого сприяння в торгівл товарами. Це означає, що одна із сторін не може встановлювати на імпорт чи експорт іншої сторони вищі митні податки чи збори, ніж ті, що їх вона встановила для будь-якої іншої країни. Сторони також не можуть надавати гірш умови платежів, що мають відношення до торгівлі, чи застосовувати більш громіздкі митні процедури, ніж ті, що застосовуються відносно інших країн.

З огляду на вищесказане держави-члени Європейського Союзу вважаються ніби єдиною країною, тобто режим безподаткової торгівлі, що його країни-члени Європейського Союзу надають одна одній, не розповсюджується на Україну, хоча можливість поширити цей порядок на Україну можна було б розглянути. Відтак і Європейський Союз не користувався пільгами стосовно тарифів та митних процедур, що їх Україна до кінця 1998 року надавала країнам колишнього Радянського Союзу. Однак н Україна, ні ЄС не можуть користуватися пільгами, що надаються третім країнам спеціально для створення зони вільної торгівлі чи утворення митного союзу. Як приклад можна навести відносини Європейського Союзу і деяких країн Центрально Європи, які в остаточному підсумку стануть повноправними членами ц вропейської спільноти. Відповідно до правил СОТ сторони не користуються пільгами, котрі надаються сусіднім країнам з метою спрощення торговельних процесів у прикордонних областях [13].

Фактично Україна може платити навіть іще нижчі експортні мита при ввезенні до країн Європейського Союзу деяких товарів, на які розповсюджується Генералізована система преференцій, право на користування пільгами котрої Україна отримала в 1993 році. Генералізована система преференцій – це список тарифів для промислових і сільськогосподарських товарів, нижчих від тарифів, що надаються режимом найбільшого сприяння. Таким чином, Україна має можливість продавати ц товари на ринку країн-членів Європейського Союзу дешевше, ніж інші країни. Застосовуючи нижчі тарифи, ЄС висловлює свої "преференції" цим товарам. Метою такого порядку є стимулювання економічного розвитку через експорт. Це спрямовано на розширення переліку експортних товарів, особливо промислових, а відтак тарифні знижки націлені на менш розвинені або неконкурентоспроможні галузі та товари. Теоретично близько половини українського експорту може мати користь зі знижених тарифів ГСП; при експорт товарів необхідно звернутися з проханням про застосування знижених тарифів, але до цього часу українські експортери не використовують повною мірою ці сво можливості.

Угода забороня застосування квот (кількісних обмежень) на імпорт. Водночас Україні надане право тимчасово вводити кількісні обмеження на імпорт, щоб захистити ті галуз своєї промисловості, які перебувають на початкових стадіях розвитку, або ж т галузі, що переживають серйозні труднощі, особливо якщо ці труднощі призводять до виникнення серйозних соціальних проблем. Щоправда, цей механізм Україна не використовує, натомість найчастіше, вживаючи протекціоністські заходи, вдається до застосування тарифних і податкових механізмів. Зі свого боку, ЄС застосовує, як це дозволяє УПС, квоти на імпорт товарів текстильної (скасовано 2001 р.) металургійної промисловості – двох галузей промисловості країн-членів Європейського Союзу, котрі переживають труднощі. Положення про ці квоти містяться в окремих галузевих угодах. На додаток було проведено спільне засідання, на якому обговорювалась окрема угода щодо торгівлі ядерними матеріалами [13].

Угода визнача широке коло сфер співробітництва між Європейським Союзом і Україною. Всеосяжною метою такого співробітництва є підтримка процесу реформування економіки та відновлення і постійний розвиток української економіки, а також допомога у вирішенні соціальних та екологічних проблем. З огляду на це в угоді визначено двадцять вісім галузей, у яких Європейський Союз і Україна хочуть зміцнити та розширити своє співробітництво:

·     промисловість;

·     захист заохочення інвестицій;

·     закупівл для державних потреб;

·     стандарти й оцінка відповідності (сертифікація);

·     гірничодобувна та сировинна промисловість;

·     наука й техніка;

·     освіта навчання;

·     сільське господарство;

·     енергетика;

·     цивільна ядерна галузь;

·     охорона довкілля;

·     транспорт;

·     космічна промисловість;

·     поштов послуги і телекомунікації;

·     фінансов послуги;

·     боротьба з відмиванням грошей;

·     монетарна політика;

·     регіональний розвиток, включаючи контакти на регіональному рівні;

·     соціальна сфера: охорона здоров'я і безпека, працевлаштування та соціальний захист;

·     туризм;

·     мале й середнє підприємництво;

·     нформація та зв'язок;

·     захист прав споживачів;

·     митна справа;

·     статистика;

·     економіка;

·     боротьба з незаконним обігом наркотичних речовин;

·     культура.

Співробітництво вже розпочалося. Так, наприклад, у сфері економіки європейські експерти працюють з українськими колегами, передаючи їм ноу-хау в сфері управління компаніями та промислової і сільськогосподарської технології. В галузі науки й освіти організовується обмін науковцями, викладачами та студентами здійснюються спільні проекти. Співробітництво розвивається в таких сферах, як митна справа і боротьба із злочинністю, відбувається обмін документами між керівництвом у таких технічних сферах, як стандартизація та статистика. Значн суми фінансових грантів виділяються на вдосконалення ядерної безпеки та на вирішення проблем, пов'язаних із наслідками чорнобильської аварії. Проте, як нам, знову ж таки, добре відомо, й досі не вирішено питання про виконання Європейським Союзом своїх зобов'язань щодо фінансування добудови додаткових потужностей на українських атомних електростанціях.

Головним нструментом Європейського Союзу для фінансування економічного співробітництва програма технічної допомоги ТACIS. Європейський Союз та його держави-члени відіграють значну роль у наданні фінансової та технічної допомоги Україні: Європейський Союз є найбільшим донором безвідплатних фінансувань і другим найбільшим після Росії двостороннім надавачем кредитів. Програма ТACIS – це ніціатива Європейського Союзу для країн СНД і Монголії, що має на мет прискорення розвитку гармонійних і міцних політичних та економічних зв'язків між Європейським Союзом і країнами-партнерами. Завданням програми є сприяння розвитку в країнах-партнерах політичних та економічних інститутів, скерованих на підтримку відкритого ринкового громадянського суспільства, заснованого на політичних свободах та економічному процвітанні [13, 6].

ТACIS нада ноу-хау широкому ряду приватних і громадських організацій, що дозволя поєднувати західний досвід з українськими знаннями та вміннями. Ці ноу-хау передаються шляхом надання консультацій, направлення груп консультантів, здійснення навчальних програм і програм перепідготовки, розвитку та реформування законодавчих і нормативних рамок діяльності організацій та установ, а також установлення партнерських відносин, розвитку мереж, виконання пілотних та споріднених проектів. ТACIS також є каталізатором, що допомагає залучати фінансування від інших кредиторів, проводячи преінвестиційну експертизу та надаючи техніко-економічні обгрунтування.

ТACIS також фінансує низку менших рамкових програм. Ці програми об'єднують ідентичн проекти, маючи на меті забезпечити їх більш швидке та ефективне виконання. Сюди входять:

·     Європейська експертна служба, яка надає на високому рівні консультації українським державним установам;

·     програма "Intas", яка сприяє здійсненню спільних з країнами Західної Європи дослідницьких проектів;

·     Програма демократії, що сприяє розвитку демократичних інститутів та методів в Україні;

·     програма "Lien", зосереджена на розвитку неурядових організацій у соціальній сфері для підтримки вразливих груп населення;

·     програма "Споріднені міста", що сприяє співробітництву окремих міст України з містами країн-членів Європейського Союзу;

·     "Ouverture", скерована на підтримку співробітництва між містами і регіонами Європейського Союзу та України;

·     "Теmpus", яка заохочує обміни між вищими навчальними закладами Європейського Союзу та України;

·     Програма партнерства та співробітництва, яка сприяє здійсненню проектів, фінансованих спільно Європейським Союзом та його державами-членами;

·     "Bistro", яка надає гранти для швидкого впровадження малих проектів у рамках Індикативно програми;

·     Програма підвищення ефективності менеджменту, яка організує стажування українських менеджерів у країнах-членах ЄС.

Україна Європейський Союз не мають альтернативи розвитку ефективної співпраці. Коли із вступом до Євросоюзу Польщі та Угорщини східний кордон ЄС став одночасно західним кордоном України, питання про доцільність чи недоцільність (можливість чи неможливість) якнайширшої співпраці є просто недоречним. Натомість нема жодної причини зволікати і не працювати над виробленням оптимальної взаємод вже сьогодні. Насправді близько 90% структурних змін, які необхідно здійснити, перш ніж серйозно говорити про інтеграційні наміри, зовсім не пов'язані з вступом до ЄС. Ці зміни доведеться здійснювати в будь-якому разі, якщо метою державної політики справді є вихід з економічної кризи і побудова діючо економіки. Якщо економічний вимір інтеграції відносно нескладно виразити в кількісних та якісних показниках, а за політичну інтеграцію можна видавати обмін візитами та прийняття численних документів, то з суспільством і його культурою справи складніші. Оскільки мету економічного і політичного розвитку ЄС визначено як зміцнення і розширення прав людини і громадянських свобод, жодні геополітичні міркування про Україну як "ключ", "міст" чи "буфер" безпеки і стабільності в регіоні не спрацюють, аж поки Україна не почне проводити політичні і економічні реформи, а не лише просто декларувати їх.

Наближення ЄС до українських кордонів об'єктивно збільшує вплив європейської спільноти на Україну, модернізує співробітництво з новими членами Союзу. У стратегічному плані цей процес можна розглядати як позитивний - такий, що сприя запровадженню в Україні європейських стандартів, розширює рамки співробітництва з Європейським Союзом. Необхідно спільно з ЄС відшукати взаємоприйнятн механізми, здатні зберегти та розвинути позитивну динаміку двосторонніх торговельно-економічних та політичних відносин.

Загалом, у практичному плані на найближчу перспективу перед Урядом України постають так завдання:

·     впровадження нноваційної моделі економічного розвитку України як передумови досягнення соціального та економічного рівня країн Європейського Союзу;

·     визначення шляхів підвищення конкурентоспроможності економіки України в умовах розширеного ЄС, у т. ч. державної підтримки галузей економіки з урахуванням механізму субсидування та надання пільг згідно з нормами і вимогами COT та законодавства ЄС;

·     здійснення заходів щодо збереження доступу українських товарів та послуг на ринок розширеного ЄС;

·     досягнення домовленостей з ЄС щодо збільшення обсягів квот на поставки українсько сталеливарної продукції на ринок розширеного ЄС;

·     досягнення домовленостей з ЄС щодо встановлення для імпорту до десяти нових держав-членів ЄС української продукції, яка підпадає під дію антидемпінгових заходів ЄС, тимчасового режиму на період, необхідний для перегляду відповідних антидемпінгових заходів та внесення необхідних змін до двосторонньої правово бази. При цьому необхідно передбачити скорочення терміну розгляду заяв українських виробників-експортерів на проведення переглядів до одного місяця;

·     досягнення домовленостей з ЄС щодо поширення на Україну „соціальних" преференцій у рамках Генеральної системи преференцій ЄС;

·     створення в Україні систем моніторингу якості продукції (насамперед сільськогосподарської) відповідно до норм ЄС;

·     приведення системи стандартизації України та підтвердження її відповідно до стандартів, норм і правил ЄС, а також створення договірно-правової бази щодо визнання результатів робіт з оцінки відповідності українських органів з сертифікації;

·     розширення галузевого співробітництва між Україною та ЄС (енергетичного, транспортного, космічного, у сферах екології, науки та освіти); залучення ресурсів Структурних фондів ЄС, Європейського інвестиційного банку для реалізації в Україн нвестиційних проектів за участю держав-членів ЄС;

·     активізація нтеграції інфраструктурних мереж, зокрема шляхом реалізації проектів загальноєвропейського значення (ЄАНТК, залучення європейських газових компаній до створення Консорціуму з управління та розвитку газотранспортної системи України, розвиток українських ділянок пан'європейських транспортних коридорів);

·     розвиток транскордонного співробітництва з розширеним ЄС на основі єдиного фінансового нструменту, побудованого на принципах діючої для держав-членів ЄС програми ІНТЕРРЕГ.

·     досягнення домовленостей з ЄС щодо визначення нових форм та механізмів технічної допомоги.

1.   Угода про партнерство та спiвробiтництво мiж Європейськими Спiвтовариствами i Україною (Затверджено Указом Президента України вiд 11 червня 1998 року N 615/98)

2.   Батрименко П. ЗМІ та вропейська інтеграція України // Економічний вісник, №1, 2005р. – с.5-8

3.    Бек К. Україна між Росією та Заходом // Національна безпека і оборона, №4, 2004р. – с.11-14

4.   Будкін В. Україна на геоекономічних перехрестях // Національна безпека і оборона, №3, 2004р. с.27-30

5.   Валінчук В. Україна – ЄС: таке непросте стратегічне партнерство // Національна безпека і оборона, №9, 2004р. – с.19-21

6.   Винфрид Шнайдер-Детерс Выход Украины на западные рынки: проблемные вопросы // Національна безпека і оборона, №9, 2004р. – с.29-33

7.   Гайкалов С. Iнтеграцiя України до ЄС у контекстi загальноєвропейської безпеки // Економічний часопис-ХХІ, №7, 2004р. – с.21-25

8.   Говдя А. Інформаційне забезпечення євроінтеграційної стратегії України // Економічний вісник, №8, 2004р. – с.27-30

9.   Інформація Держкомстату України

10.            Інформація Євростату

11.            Карпенко О. Сучасний стан і тенденції присутності України на ринках ЄС // Сучасна торгівля, №10, 2004р. – с.21-24

12.            Колодійчук В. Єврорегіони: організаційна форма взаємодії прикордонних регіонів ЄС // Збірник наукових праць НДФІ, №1, 2005р. – с.31-34

13.            Краснова Н. УПС як інструмент поглиблення торгових зв'язків // Світова економіка, №1, 2004р. – с. 28-31

14.            Литвин В. Економічні аспекти ролі України у формуванні Європи сьогодення та Європи майбутнього // Національна безпека і оборона, №5, 2004р. – с.4-8

15.            Марченко А. Регіональна політика Європейського Союзу: історія і сучасність // Світова економіка, №5, 2004р. – с. 24-27

16.            Матеріали міжнародної практичної конференції „Перспективи інтеграції України до ЄС”

17.            Несторенко О. Створення зони вільної торгівлі та її наслідки для України // Економічний вісник, №7, 2004р. – с.17-19

18.            Парасій К. Україна на ринку ЄС: тенденції та перспективи // Сучасна торгівля, №1, 2005р. – с.10-14

19.            Потапенко П. Стратегія євроінтеграції та питання участі України у формуванні Єдиного економічного простору (ЄЕП) // Економічний вісник, №8, 2004р. – с.19-22

20.            Прокопенко С. Місце взаємин прикордонних регіонів у сучасних тенденціях світового розвитку // Світова економіка, №1, 2004р. – с. 13-15

21.            Сіденко В. Розширення Європейського Союзу на схід: наслідки для України // Національна безпека і оборона, №3, 2004р. – с.7-10

22.            Фіалко А. Проблеми та перспективи співпраці України з ЄС // Національна безпека і оборона, 9, 2004р. – с.15-19

23.            Шевченко Ф. Економiчна iнтеграцiя та розвиток торговельних вiдносин мiж Україною та ЄС // Економічний вісник, №1, 2005р. – с. 16-18.

24.            Шер Д. Шенгенська угода, розширення ЄС та Європейська безпека // Національна безпека оборона, №3, 2004р. – с.20-22

25.            Шнирков О Політика Європейського Союзу у сфері міжнародної торгівлі: особливост сучасного етапу // Економічний часопис-ХХІ, №5, 2004р. – с.28-31

Додаток А

Частка товарообігу України з ЄС, СНД та РФ (у %)

Додаток Б

Частка експорту товарів України з ЄС, СНД та РФ (у %)

 Додаток В

Частка імпорту товарів України з ЄС, СНД та РФ (у %)

Додаток Г

Прямі інвестиції в Україну (у %)