Роман «Джен Эйр» залучив і вразив читачів образом головної героїні - сміливої і чистої дівчини, що самотньо веде тяжку боротьбу за існування і за своє людське достоїнство.

Роман став важливою віхою в історії боротьби за жіночу рівноправність. Це поки ще не політична рівноправність — виборчих прав для жінок не вимагали навіть чартисти, — але рівність жінки з чоловіком у трудовій діяльності і родині. У постановці жіночого питання й у самій своїй творчост Шарлотта Бронте була близька французькій письменниці Жорж Санд, знаменитий роман якої «Консуэло» (1842 р.) дуже любила Шарлотта Бронте.

Джен Эйр — палка і сильна натура, носителька стихійного протесту проти всякого гноблення. Ще в дитинстві вона відкрито повстає проти своєї багатої і лицемірної виховательки і її жорстокого, розпещеного сина. У притулку, у бесіді з лагідною і терплячою Элен Бернс, вона висловлює думку про необхідність опору: «Коли нас б'ють без причини, ми повинні відповідати ударом на удар — інакше і бути не може — притім з такою силою, щоб назавжди відучити людей бити нас!»

Ні, зовсім не християнську мораль проповідувала у своїй книзі бідна гувернантка, дочка священика! Не дивно, що роман «Джен Эйр» викликав обурення реакційних кіл. У рецензії, поміщеної в журналі «Quarterly Review» (1848 р.) говорилося: «Джен Эйр горда, а тому і вкрай невдячна; богу було завгодно зробити її самотньою і беззахисною сиротою, і проте вона нікому не дякує — ні друзячм, ні керівникам своєї безпомічної юності — за одяг і їжу, за турботу і виховання. Автобіографія Джен Эйр — цілком антихристиянський твір. Воно перейнято ремством проти комфорту багатих і позбавлень бідняків». Далі той же автор рецензії (це була деяка місс Ригбі) дійде висновку, що роман «Джен Эйр» породжений тим же заколотним духом, що проявився в чартизмі.

2. Тема роману «Джен Ейр».

Роман «Джен Ейр» — найкращий твір Шарлотти Бронте, бо в ньому письменниці пощастило найбільш повно розкрити через свою естетичну систему своє розуміння людського деалу.

Шарлотта Бронте не раз обмінювалась думками і спостереженнями над літературою з критиком Дж. Льюїсом. Він намагався спрямувати талант письменниці на натурні описи, на констатацію того, що впадало в око. А письменниця не хоче створювати «точних дагеротипних портретів пересічних людей», не хоче змальовувати відгороджений від життя сад, її вабить вітер життя, широкі простори, де людина дихає на повн груди. Вона вважає за необхідне, перш ніж писати про якісь явища, «вивчити їх на тривалому і особистому досвіді», «глибоко і вичерпно дізнатись про їхній характер і щиро відчувати те зло, яке вони з собою несуть». Але це тільки одна з умов успішної творчості, це—її передумова. Відштовхуючись від особистого досвіду, письменник, на думку Бронте, має узагальнювати, типізувати, підкоряючись творчій уяві.

«Ви радите мені...—писала вона в листі до Дж. Льюїса,—не залишати твердого грунту власного досвіду, тому що я стаю слабшою, коли вступаю до царини вигаданого, і тому, що, як Ви говорите, «ділений досвід являє незмінний інтерес для всіх людей». Я теж відчуваю, що це вірно, але, дорогий сер, чи не є досвід кожної окремо особи чимось дуже обмеженим? І якщо письменник звертається лише до свого власного досвіду, чи не впадає він у небезпеку повторення самого себе, чи не перетвориться він на егоцентрика? І до того ж уява — це могутній неспокійний дар, який вимагає, щоб до нього дослухались і дали йому застосування”.

Це творче кредо Шарлотти Бронте, кредо письменника-реаліста, і було найбільш повно втілене в романі «Джен Ейр». З образом Джен Ейр в англійську літературу ввійшла нова героїня — жінка-трудівниця.

Письменниц близькі тема і ідея цього роману, а вдача головної героїні дає широк можливості для втілення творчого задуму.

Джен Ейр — бідна дівчина, маленька і непоказна, яка навіть не пам'ятає своїх батьків, поневіряння дають можливість письменниці показати і ззовні, і зсередини різн прошарки суспільства і піддати гострій критиці англійську буржуазію.

Десять років Джен прожила в домі своєї багатої родички місіс Рід. Дівчинку навчали зневажати бідність. Діти, які зросли в достатку, завдяки тому вихованню, яке їм дають, «не розуміють, що може бути бідність дбайлива, працьовита, чесна,— в їхній уяві це слово в’яжеться тільки з лахміттям, убогим харчем, холодним коминком, грубими звичаями й огидними вадами». Бідність здавалася Джейн принизливою.

Та що знаходить дівчинка серед багатих, які, здавалося б, мають бути і гарними, і добрими, щирими? Її тітка — бездушна жінка, вона не може зрозуміти дитини, не схожої на власних убогих духом дітей, і тому відверто ненавидить її, всіляко принижу безжалістно карає, а потім з радістю віддає до сирітського притулку. Навіть вмираючи, вона не відмовляється від своєї ненависті, не робить ніяких спроб спокутувати те велике зло, яке вона зробила Джен.

З негостиного дому тітки Рід Джен потрапляє до Ловудської школи, якою керує містер Броклгерст (його прототипом був куратор Кован-Бріджа містер Вільсон), схожий на чорну колону: таке враження справляла його «пряма, тонка, вбрана в чорне постать”, “обличчя було схоже на кам'яну маску». «Гуманість”, якою він керується, порядкуючи в Ловудській школі, носить досить дивний характер: він намагається привчити дівчаток мужньо зносити земні страждання. Адже їх готують на ролі гувернанток-служниць багатих родинах, і мета, яку ставить собі вихователь, це «навчити їх витривалості, терпіння й самозречення». Отож не дивно, що при таких принципах виховання перша ж епідемія зробила у Ловуді своє страшне діло...

Але й діти з багатих родин теж не знають щастя, хибні уявлення батьків, моральні норми буржуазного суспільства калічать життя.

Діти місіс Рід виростають нікчемами і егоїстами. Програвшись і пропившись, обібравши матір сестер, вкорочує собі віку Джон. Сухою, холодною егоїсткою стає Еліза. Єдине, на що здатна і про що мріє Джорджіана,— це вийти заміж. Сестри ненавидять одна одну, навіть краплини тепла не знаходиться в них і для вмираючої матері.

На все життя зробив глибоко нещасливою людиною Едварда Рочестера його батько. Старий «був зажерливий скнара... він твердо вирішив не ділити свого маєтку», тому вся спадщина мала дістатися старшому синові. А молодшого, Едварда, оженили на грошах, навіть не сказавши йому, що його нареченій загрожує неминуче божевілля...

В Торнфілді Джон спостерігає блискуче світське товариство, що вбирається у вітальн господаря. Але й тут за зовнішнім блиском криється холодний розрахунок, спустошеність і бездушність. «Вони всміхалися, сміялись — і були мені байдужі, згадує Джен.— Свічки давали куди більше сяйва, ніж їхній усміх; дзенькіт дзвоника виказував більше, ніж їхній сміх». Красуня Бланш Інгрем здасться Джен не вартою ревнощів, бо вона «була справді дуже показна, однак їй бракувало природності; була вона й гарна, й освіту здобула блискучу, та розум мала убогий, а серце — черстве. Ніщо не росло і не цвіло на цьому грунті, а отже, й не могло потішати вас своїми свіжими плодами. Вона була недобра; в ній не почувалося нічого свого, вона повторювала гучні фрази з книжок і ніколи не висловлювала,— бо не мала їх,— власних думок. Вона проповідувала висок почуття, та не знала ні співчуття, ні жалості, а ніжність і правдивість були їй чужі».

Недарма господар Торнфілдхолу містер Рочестер не може знайти жінки, вартої щирого кохання, н серед англійських леді, ні серед французьких графинь, ні серед італійських синьйор, ні серед німецьких баронес.

І тільки в бідній, маленькій, негарній гувернантці він знаходить ті рідкісні якості, як даремно шукав серед багатих красунь усе своє життя. Що ж такого незвичайного знаходить Едвард Фейрфакс Рочестер, багач і джентльмен із старовинного роду, у бідній гувернантці Джен Ейр? Щирість, і жвавий розум, і добра вдача, артистичність натури—все це дуже вигідно відрізняє Джон від світських жінок, але не це в ній головне. Найважливіше Для Рочестера те, що він бачить у дівчин рівну собі людину. Людська гідність, самостійність, волелюбність — ось що найбільше приваблює його в Джен.

Ще в дитячі роки маленька Джен повстає проти покірного прийняття страждань і несправедливості, проти філософії непротивленства. Вона виголошує пристрасний заклик на захист людського права відстоювати у боротьбі свою гідність. «Якщо завжди лагідно миритися тому, хто мучить тебе і кривдить, то лихі люди зможуть робити все, що захочуть; вони нікого не боятимуться, не змінять своєї вдачі, а робитимуться дедалі лихішими. Коли нас ні за що вдарить, ми теж повинні вдарити,— я обстоюю це,— і то вдарити щосили, щоб нікому більше не кортіло нас бити». І ці сво переконання Джен твердо відстоює ціле життя.

3. Ідея рівності людей у романі “Джейн Ейр”.

Дух протесту і незалежності дається взнаки й у відносинах Джен Эйр із коханою людиною. Змучена дивної, вигадливою грою, що веде з нею хазяїн, Джен, по суті, перша говорить йому про свою любов. Це було нечувано, неприпустимо у вікторіанському романі!

Саме пояснення Джен у любові приймає характер сміливо декларації про рівність. «Чи ви думаєте, що я автомат, байдужа машина?.. У мене така ж душу, як у вас, і таке ж серце... Я говорю з вами зараз, знехтувавши звича й умовності і навіть відкинувши все земне...»

Ставши нареченою коханої людини, на вершині щастя, Джен Эйр зберігає самовладання і тверезість. Вона стоїть на стражу сво незалежності, її лякає перетворення в рабиню, в іграшку чоловіка. Вона продовжу давати уроки його дочці, відкидає розкішні подарунки нареченого, завзято нагадує йому, що вона бідна і некрасива (так, Джен Эйр некрасива — це теж було нововведенням для англійського вікторіанського роману).

Довідавшись, що її улюблений одружений, Джен іде з його будинку і скитается без гроша по великих дорогах. Їй приходиться ночувати в полі, під стогом сіна. Ніхто не пускає її під дах, вона не може добути хліба навіть в обмін на дорогу шийну косинку. У країні безробітних і бездомних кожен бідняк викликає в ситих людей підозру в злодійстві й обрікаїться на голодну смерть.

Сучасного читача може здивувати поводження Джен Эйр. Адже містер Рочестер зв'язаний шлюбними узами з буйною божевільною і по англійських законах не може розлучитися з нею. Його нещастя і його щира любов до Джен повинні були б зломити її опір. Він пропонує їй виїхати з ним в Італію, де їх ніхто не знає, і щасливо прожити з ним за кордоном до кінця днів. Про свою хвору дружину він буде продовжувати піклуватися. Що ж заважає безмежно люблячо Джен прийняти його пропозицію?

Звичайно, Шарлотта Бронте залишається тут дочкою свого століття, коли всякий неофіційний союз вважався ганьбою і злочином. Але рішення героїні психологічно зрозуміло: Джен Эйр — горда і чиста натура; сама думка про те, що все життя прийдеться брехати, усе життя бути удалечині від батьківщини, залежачи від найменшої примхи деспотичної і запальної (хоча й улюбленої) людини, нестерпна для неї. І вона віддає перевагу убогост розлуці.

Надзвичайний успіх роману порозумівався і тією сміливістю, з яким письменниця малює почуття любові; навіть перед письменниками-чоловіками тієї епохи (Діккенс і Теккерей) не зважувалися на таке зображення. Тим більше несподіваним для англійської публіки був голос справжньої пристрасті, що пролунала на сторінках роману, написаного жінкою, провінційною гувернанткою. У Рочестера це пристрасть, що змітає всі перешкоди, у Джен — пристрасть, що вступила в боротьбу з загостреним почуттям боргу.

Сюжет роману зв'язаний із тривалою романтичною традицією: він не дуже правдоподібний, хоча в цьому приховано і своєрідна чарівність. Позначилося читання готичних романів і добутків романтиків. Замок Рочестера, що ховає похмуру таємницю, раптові появи жахливої жінки, прерване весілля, отримана героїнею багата спадщина, пожежа, у якій гине дружина Рочестера і його замок, нарешті, щасливий кінець — усе це цілком відповідає канонам захоплюючого, романтичного роману. В образі Рочестера явно відчуваються байронічні риси.

Але Шарлотта Бронте залишається реалісткою в самому головному — у правдивому і типовому зображенні соціального середовища, соціальних відносин і людських характерів. Дочка священика, вона не зупинилася перед убивчою сатирою на духівництво. Найбільш відразливий і гротескний образ у романі — священик Броклхерст, “попечитель” і, по суті, убивця дівчинок-сиріт у Ловудской школі. Ідеалізовані образи священиків, лагідних і далеких користі, що наводнювали вікторіанську літературу, відкинуті Шарлоттой Бронте, що добре знала клерикальне середовище. У ній вона зустрічала два типи священиків суворих фанатиків і сімейних деспотів (такий був її батько) і лицемірів, що прикривають благочестивими фразами свою прихильність до земних благ. Обоє ц типи виведені в її романі.

Молодий пастор Сент-Джон наділений красою і чеснотою, вірністю релігійному боргу; але, власне кажучи, це педант і фанатик, що приносить у жертву всі живі почуття і людські відносини. Письменниця тонко помічає навіть відтінок сухого егоїстичного розрахунку в ідеалах і вимогах Сент-Джона, у його міркуваннях про вищий християнський борг: пропонуючи Джен Эйр шлюб без любові і спільну місіонерську діяльність в Індії, він прагне придбати покірну і покірливу подругу, майже рабиню. Недарма Джен Эйр відповіда йому гнівною одповіддю: вона бачила і випробувала сама дійсну любов і, хоча бігла від неї, тепер застрахована від холодних догматів, що принижують людське почуття. Земна пристрасть і земне щастя залучають її, а не самогубне місіонерське служіння. У пориві гніву вона говорить Сент-Джону, що нехту його самого і його любов. Скільки сміливості потрібно було молодій письменниці, дочці пастора, щоб відкрито повстати проти релігійних ідеалів самозречення, проти традиційного (і в основі своєї шовіністичного) прославляння британського місіонерства!

Настільки ж нещадна Шарлотта Бронте і до будь-яких проявів накопичення, преклоніння перед грошима. Жахлива історія шлюбу, що перетворився для містера Рочестера в безвихідну трагедію: спочатку, у юності, він стає жертвою мерзенної торгашеської угоди між двома багатими родинами, що сховали від нього щиросердечну хворобу нареченої; потім він виявляється прив'язаним на все життя до невигойно хворої, помішаному жінки. Письменниця виступає тут проти англійських державних законів про шлюб, починає суперечку, що продовжать такі колоси, як Ґолсуорсі і Шоу.

Фінал роману, коли Джен Эйр повертається до покаліченого, осліплого, збіднілого містера Рочестеру і приносить йому допомогу і розраду, перетворюється у своєрідний апофеоз героїні. Світло жертовного служіння Джен Эйр коханій людині, а також уміння письменниці передати розжарення пристрастей, глибину виникаючих у героїв питань і переживань знімають той відтінок солодкуватості і фальші, що був звичайно присущ happy end, щасливому кінцю вікторіанського роману.

Шарлотта Бронте — майстер пейзажу. Вона бачила світ очима художника — так вона і була не тільки письменником, а і художником. Прекрасн нескінченно різноманітні ландшафти в її романах рідної північної Англії, усі ц верескові долини і пагорби, то обкутані голубим серпанком, то залиті місячним світлом чи обмерзлі, висічені холодним вітром.

Ідея рівност людей стає лейтмотивом книги, просякає кожну її сторінку, супроводжує кожну думку авторки. Емансипація жінки, боротьба за її рівність з чоловіком — лише один з аспектів цієї ідеї. Недаремно в сцені освідчення в коханні маленька Джен пилко відстоює не тільки свою жіночу, а насамперед людську гідність. «Ви гадаєте, що коли я бідна, непоказна, проста й маленька, то я не маю ні душі, н серця?.. Ви помиляєтесь!.. Я маю таку саму душу, як і ви.. і таке саме серце!».

4. Трагедійність сюжету

Власне, трагедійність сюжету випливає з того, що героїня над ставить свою людську гідність, їй здаються принизливими подарунки, якими її осипає Рочестер. Для не неможливе щастя, побудоване на обмані,— воно теж принижує людську гідність. Тільки віра у справедливість власних вчинків дає Джен силу високо тримати голову.

Не в багатств спокої вона вбачає своє щастя. Для неї ідеал людського щастя — активна діяльність на благо інших. Джен переконана, що краще бути сільською вчителькою, бідною і чесного, ніж коханкою свого господаря, втішаючись уявним щастям, а потім заливатися сльозами каяття й сорому.

Авторка нада можливість своїй героїні розбагатіти і не одружившись з містером Рочестером (вона дістає спадщину від невідомого їй померлого дядька). Але Джен відмовляється від більшої частини своєї спадщини, бо їй не потрібне зайве багатство, а лише той мінімум, що дасть їй незалежність. Головне багатство для неї - це скарби духовні. Знайти своїх родичів, зробити їм добро, не бути самотньою, відчувати людське тепло і своїм теплом зігрівати інших — ось що для неї головне. Сам ідеал служіння людям письменниця розуміє гуманістично: служіння не повинно бути жертвою, яку людина примушує себе принести іншим. Воно повинно втілитися в такі форми, щоб збагачувати і того, хто віддає себе цьому служінню.

З Рочестером зв'язані і всі романтичні переживання героїні, вся містичність, що подекуди з'являється в творі. Це сильні почуття, викликані коханням, це сни, які здаються віщими, це голоси, що звучать крізь відстані часу і простору... Джен неодноразово стверджує, що своїми смаками і уподобаннями вона дуже близька Рочестерові. Мабуть, його образ і символізує собою, дає вихід тій романтичності, яка характерна для її натури, але не має змоги знайти собі вихід у буденному житті бідної дівчини.

Органічне поєднання реалістичної правдивості й романтичного темпераменту, щирість безпосередність і становлять головний «секрет» привабливості книг Бронте. «Гаряча сила протесту, яким дихають її романи, примушує забувати про недоліки її письменницької майстерності: схильності до мелодраматизму, до екзальтованої сентиментальності, до штучних і інколи безпорадних прийомів, що накладають відбиток старомодності на деякі з її сторінок»,— справедливо відзначає радянська критика.

Серед російських читачів Шарлотта Бронте знайшла численних прихильників свого таланту, її романи перекладались російською мовою зразу ж після виходу в світ - в 1849 році в «Отечественных записках» друкувалась «Джен Ейр», після чого М. Г. Чернишевський занотував у своєму щоденнику: «.„дуже добре, тільки шкода, що й тут намагаються вмішати трагічні сцени до мелодраматичного і страшні пригоди цього не слід було робити». 1

5. Висновки.

Кращі романи письменниці видаються у нас і тепер. Разом із своїми великими сучасниками Шарлотта Бронте стояла біля джерел англійського критичного реалізму, що був так високо оцінений Марксом.

«Блискуча плеяда сучасних англійських романістів,—писав Маркс у статті в «Нью-Йорк трібюн»,— як в яскравих і красно-мовних книгах розкрили світові більше політичних соціальних істин, ніж усі професіональні політики, публіцисти і моралісти разом узяті, дала характеристику всіх верств буржуазії, починаючи з «дуже благородного» рантьє і капіталіста, який вважає, що зайнятися якою-небудь справою—вульгарно, і кінчаючи дрібним торговцем і клерком у конторі адвоката. Якими описали їх Діккенс і Теккерей, міс Бронте і містріс Гаскелл? Як людей самовпевнених, лицемірних, деспотичних і неосвічених; а цивілізований світ підтвердив цей вирок убивчою епіграмою: «вони плазують перед тими, хто вищий за них, поводяться як тирани з тими, хто нижчий за них».2

Вже понад сто років минуло з того часу, як померла Шарлотта Бронте. Багато чого змінилось у світі, і далеко, може, й іншими шляхами, пішла література. Алє й тепер, коли ми беремо з полиці «Джон Ейр», нас захоплює вир подій і пригод, ми підкоряємось напруженому ритмові внутрішнього життя героїв, а головне — нас веде на собою невгасима віра письменниці у всепереможну силу людяності й справедливості. Тому й твори її мають сьогодні не тільки пізнавальне і виховне значення, а й зберігають силу емоційного й естетичного впливу — тобто силу, притаманну лише витворам справжнього мистецтва.

6. Література.

1. Большая Советская Энциклопедия.

2. Журнали Всесвіт”

3. Журнали “Древо познания”.

4. Т.Данілова Шарлотта Бронте і “Джейн Ейр”.

5. З.Гражданська Роман “Джен Ейр”

6. Зарубіжна література, під ред. Савченко, 1998 р.

7. Англійська література, під ред. Тарасенко, 1982 р.

8. І. Шайтанов Роман “Джен Ейр”.

9. Шарлотта Бронте Джен Ейр”, М., 1989 р.

1 Н.Г.Чернишевський, Повне зібрання, том 1, стор.310.

2 К.Маркс і Ф.Енгельс. Твори, т.10 стор. 620.