Реферат: Ринкова економіка: проблеми, моделі, методи

Реферат: Ринкова економіка: проблеми, моделі, методи

З м і с т :

Вступ...................................................................................................... 2

I. Необхідність переходу від адміністративно-командної до ринкової економіки.............. 4

II. Моделі переходу до ринкової економіки.................................................. 9

          2.1 Ринкова модель для України..................................................... 14

          2.2 Засоби функціонування ринкової економіки.............................. 18

          2.3 Зовнішнє регулювання ринкової економіки................................ 18

III. Проблеми ринкового реформування економіки.................................... 20

          3.1 Поняття ринку, умови його формування і розвиту...................... 20

          3.2 Особливості становлення ринкових відносин в Україні............... 23

          3.3 Держава в перехідній економіці України................................... 25

          3.4 Сучасна ринкова економічна система........................................ 29

Висновок............................................................................................... 32

Словник економічних термінів................................................................ 35

Використана література.......................................................................... 36

Вступ

  Ринкова модель господарювання в Україн становить таку суспільну норму організацій виробництва, за якої усі питання вирішуються на основі вільної взаємодії споживачів і виробників на ринку. У ринковому господарстві постійно відбуваються процеси пристосування, як сприяють встановленню правильного співвідношення попиту, пропозиції, прогресивним структурним зрушенням, підвищенню якості і конкурентоспроможност продукції, збалансуванню матеріально – фінансових пропорцій. Ринкова модель господарювання дозволяє без примусу спрямовувати ресурси туди, де вони необхідні, і перерозподіляти їх у разі зміни попиту. В ринковій системі ц процеси забезпечуються пріоритетом економічних методів управління, рівноправним снуванням різних форм власності, домінуванням споживача над виробником, децентралізацією управління, конкуренцією.

 Та зворотнім боком економічної свободи у ринковій економіці, своєрідною платою за неї є економічна відповідальність ризик. Кожен, хто користується економічною свободою, розплачується за негативн наслідки невірно прийнятих рішень і дій своїй майном, коштами, втраченими можливостями отримати прибуток і збагатитись. Тут вже держава не відповідає за підприємництво особи, тому у самостійній діяльності треба бути дуже обачним прогнозуючим, щоб уникнути серйозних проблем. Другий вагомий аспект ринково економіки – це конкуренція. Економічна свобода є передумовою конкуренції, змагань за можливість швидше і вигідніше реалізувати свій товар або послугу.

Конкуренція є значним чинником, якщо:

існує така кількість покупців і продавців, що жоден з них не може істотно вплинути на ціну, тобто, стати монополістом;

кожний продавець і покупець може вільно ввійти в певну галузь і так само вийти з неї – не існує юридичної або організаційної перешкоди для надходження ресурсів з галузі в галузь.

У плановій економіці питання конкуренц вирішується знову таки через план: держава диктує усім суб'єктам розмір цін на товари та послуги, і тому за таких умов подібні змагання неможливі. Єдиним осередком конкуренції у плановому кругообігу є « чорний ринок », де на відносному рівні існують процеси економічної свободи та вільного вибору. Саме тут, на невизнаному державою ринку, приховане виробництво стало логічним наслідком незацікавленості виробників у інтенсивній і продуктивній праці на офіційних засадах. Це єдине місце, де споживачі отримують при відсутност дефіциту необхідні товари та послуги.

Конкуренція виконує роль такого механізму, який дає змогу раціонально розподіляти ресурси між окремими галузями та виробництвами і швидко орієнтувати виробництво на задоволення потреб споживачів.

Принцип третій – автоматизм регулювання. Ринкова економіка є системою надзвичайно важких зв'язків. Кожен суб'єкт економіки користується власним інтересом, приймає власні рішення, що врівноважуються й узгоджуються автоматично. Таке врівноваження та узгодження відбувається завдяки конкуренції та вільному ціноутворенню. Ринкові ціни коливаються. Їх збільшення або зменшення надає виробникам та споживачам найнеобхіднішу інформацію: виробництво яких товарів та послуг збільшити, яких зменшити; які ресурси використати, а які – ні; як розподілити бюджет домогосподарств на різні споживчі витрати; від чого потрібно відмовитись, а що можна спожити в більшій кількості. Ті, хто керуються інформацією, що її надають ціни, і вчасно переорієнтовуються, дістають певні вигоди, інші втрачають майно, капітал і прибутки, банкротують.

Ринкова економіка, без сумніву, має велик переваги. По – перше, в тому, що усі економічні явища та процеси відбуваються на основі свободи вибору, вільної конкуренції та ціноутворення. По – друге, кожен суб'єкт, кожна особа, що приймає участь у плинності процесів ринку, зацікавлений в процесі виробництва, реалізації, обміні, розподілі та споживанн товару або послуги з метою отримання найвищого бажаного ефекту.

Звичайно, у економіки є свої недоліки:

- ринок погано реагує на деяк загальнонаціональні і загальнодержавні потреби, наприклад, в освіті, культурі, у фундаментальних дослідженнях, збереженні навколишнього середовища. Ці сфери діяльності не забезпечують приватному бізнесу прибутків, які б відповідали значенню цих сфер у житті суспільства;

- механізм ринкової конкуренції може спричиняти явища масових банкрутств, безробіття, соціального розшарування суспільства;

 - конкуренція, цей рушійний механізм ринкової економіки, що забезпечує її головні переваги, має тенденцію до затухання. Конкуренції діють такі процеси, як злиття фірм, мета яких – посісти монопольне становище на ринку, як укрупнення підприємств під впливом технологічного процесу.

Проте снують економічні теорії, адміністративні, правові заходи, що дають змогу певним чином обмежити ці недоліки.

 I. Необхідність переходу від адміністративно-командної до ринкової економіки.

Командно-адміністративна система господарювання функціонує як єдине ціле на основі загального одержавлення економіки та на цій базі централізованого планування усього соціально-економічного життя. Обмін між відомствами здійснюється через розпорядження про матеріальний баланс, а особи, відповідальні за прийняття рі­шень у центрі, примушують кожну галузь або державне підприєм­ство функціонувати як складову частину єдиного цілого. Підприєм­ства поставляють обумовлену кількість продукції, але їм дозволяється залучати ресурси, особливо трудові, без вимоги зведення до міні­муму витрат або проведення стратегії ефективності витрат у ви­робництві. Не керуючись ціновими сигналами ринкової економіки, директори підприємств дістають стільки трудових ресурсів, скільки можуть. Одним з результатів цього оптове утримання робочої сили, яке забезпечує необхідні її запаси для задоволення єдиної мети центральних плануючих органів: виробництва фірмою запла­новано кількості продукції незалежно від використаних ресурсів. За таких умов на так званому ринку при квазітоварному вироб­ництві панує диктат виробника, а споживачі через відсутність ви­бору змушені купувати несучасну, неякісну продукцію. В умовах ринкової економіки подібна фірма зазнала б краху через високі витрати на ресурси, що не забезпечують ефективності, а також, під натиском конкурентів, здатних продавати продукцію за цінами, ниж­чими, ніж у цій завеликій фірмі. Однак будучи захищена від конку­ренції, ця фірма з філіями та підприємствами продовжує функ­ціонувати.

Тому в період розбудови незалежної Української держави гост­ро постало питання про економічн реформи. Перехід до ринку — одна з ключових проблем, вирішення якої визначить перспективи розвитку економіки України, подальшу долю української нації.

Навіщо потрібна економічна реформа? Командно-адміністратив­на система господарювання, яка існувала у недалекому минулому, не відповідала новим вимогам розвитку економіки, стала гальмом реалізації об'єктивних вимог світової економіки. Вона не може бути поліпшена або удосконалена зміною окремих елементів, а потре­бу перетворень у своїй основі відповідно до вимог нового госпо­дарського механізму. А щоб сформувати новий економічний меха­нізм, потрібна радикальна реформа. Командно-адміністративна система господарювання сформувалась за часів, коли економічне зростання йшло за рахунок використання додаткових ресурсів. Ти­повими умовами тоді були такі, наприклад, коли за п'ять років при­ріст чисельност працівників у народному господарстві становив 10—11 млн. чол., на 25—З0 відсотків збільшувався видобуток палива і сировини, на 40—50 відсотків зростали капіталовкладення і на 50—60 відсотків збільшувався обсяг основних виробничих фондів. Проте до початку 90-х років економічна ситуація в Україні доко­рінно змінилась. На одиницю національного доходу витрачалось в З—4 рази більше ресурсів, ніж у країнах ринкової економіки, част­ка наукоємної продукції в експорті впала до 1 відсотка. Частка ек­стенсивних факторів в економічному зростанні різко скоротилась, а це зумовило об'єктивну необхідність переведення економіки пе­реважно на інтенсивний шлях розвитку. В той же час у світовому господарстві розгортається новий етап науково-технічної революції:

орієнтація на якість, нововведення і високу кваліфікацію кадрів.

Які ж основн критерії оцінки реальних можливостей економіч­ного устрою в умовах переходу від командно-адміністративної сис­теми господарювання до ринкових відносин? Першим критерієм є визначення ступеня можливості забезпечення підвищення прибутку підприємств за рахунок повнішого використання всіх наявних ресурсів підвищення конкурентоспроможності продукції, робіт, послуг. Другий критерій це ступінь спроможності економічного устрою створити умови для підвищення норми прибутку за раху­нок удосконалення технічного розвитку суспільного виробництва на основі активізації творчої діяльності з розвитку елементів, які орієнтують на реалізацію у виробництві виявлених можливостей нових наукових розробок, удосконалення технології виробництва, переходу до використання продуктивніших засобів виробництва і кардинального підвищення якості продукції. Третій критерій — ступінь спроможності устрою швидко реагувати на зміни попиту відповідно до цього здійснювати дії, спрямовані на реструктуриза­цію економіки. Четвертий критерій — ступінь спроможності за­безпечити зростання продуктивност праці за рахунок розвитку подетальної спеціалізації праці та виробництва на основі переходу до широкого використання новітніх, більш продуктивних засобів виробництва, обчислювальної техніки, інтегральних схем, широкої комп'ютеризац та автоматизації, принципово нових ресурсозбе­рігаючих технологій. П'ятий критерій — ступінь ефективності сис­теми виробничого обліку і контролю, направленого на підвищення продуктивності праці за рахунок більш повного використання наяв­них ресурсів, своєчасного прийняття відповідних коригуючих дій.

Ці основн критерії дають можливість оцінити ступінь спромож­ності економічного устрою забезпечити підвищення ефективності виробництва за рахунок зростання продуктивності праці, поліп­шення якості продукції, робіт, послуг у розрахунку на максималь­ний попит конкретних споживачів при одночасному зниженні со­бівартості. При цьому загальним критерієм оцінки економічного устрою є спроможність підвищувати соціальну захищеність, добро­бут суспільства в цілому та кожного його члена. Неспроможність адміністративно-командно системи підтверд­жується статистикою. Найбагатшими є країни з розвинутою ринковою економікою. В усіх країнах світу, де річний дохід переви­щує 5000 дол. на одного жителя, встановилися ринкова економіка й демократія, за винятком небагатьох країн Близького Сходу. У табл. 3.1 наведено показники подушного ВНП. Зверніть увагу, що посткомуністичні країни істотно відстають від країн з розвинутою ринковою економікою.

Таблиця 1.1.

ВНП на душу населення.

Серед країн, що переходять від командно-адміністративної сис­теми господарства до ринкових відносин, визначилося кілька груп за специфікою шляхів переходу.

Першій груп властиве створення в надрах старої командно-ад­міністративної системи нових соціальне орієнтованих ринкових відносин. Найхарактернішим є приклад Китаю, де цей процес від­значався тривалою боротьбою серед правлячих кіл за шляхи роз­витку, що закінчилася перемогою проринкових сил у керівництві країною. По-перше, у Китаї процес переходу був ретельно теоре­тично осмислений і розроблений та визначений як тривалий і по­етапний, з відпрацюванням Його через соціально-економічні екс­перименти [щодо форм приватизації, пристосування старої бюро­кратії до нових умов господарювання, розв'язання проблем зайня­тості, залучення іноземного капіталу, розвитку підприємництва тощо). По-друге, перехід провадиться через саму командно-адміні­стративну систему з урахуванням конкретно-історичного досвіду розвитку країни. Ця система не руйнується, а реформується відпо­відно до завдань, які ставляться перед нею для здійснення перехо­ду до ринку. По-третє, перехід до ринкових відносин було розпоча­то з провідної галузі економіки країни — сільського господарства, у якій зайнята основна частина населення, Перелічені заходи дали позитивні результати, варт ретельного вивчення іншими країна­ми. Подібний шлях розвитку обрали В'єтнам, Монголія та деякі інші країни,

Другу групу країн відзначає поступовий, еволюційний початок переходу до ринкових відносин через різні експерименти та пере­творення, які також: розпочинаються в надрах командно-адмініс­тративної системи. На основі підготовленого соціально-економіч­ного середовища, розпочатого розвитку ринкового господарства відбуваються руйнування командно-адміністративної системи і по­дальший перехід до ринкових відносин. Найхарактернішим є при­клад Угорщини, яка розпочала такі перетворення з друго полови­ни 50-х років. Поступове накопичення ринкових елементів дає змогу країн переходити до сучасних форм господарювання без великих соціальних потрясінь масового зубожіння населення, минаючи історичний період дикого, розбійницького первісного нагромаджен­ня капіталу. Цей період у нинішніх країнах розвинено ринкової економіки тривав у минулому кілька століть. Його головним істо­ричним завданням, з одного боку, було відокремити безпосереднього працівника від засобів виробництва і перетворити його на юридич-но вільного продавця сво робочої сили, а з іншого — зосередити засоби виробництва і кошти у незначного прошарку великих під­приємців. Сьогодні такий спосіб нагромадження загрожу гострою соціальною конфронтацією з усіма можливими в епоху ядерної збро наслідками.

Третя група країн обрала шлях "шокової терапії", що полягав у застосуванн методів короткострокового струсу суспільства. Такий шлях обрала, наприклад, Польща, де були певні передумови для такого безжалісного експерименту; а саме: у країні була поширена ринкова психологія, значною була приватна власність (понад 4/5 орної" землі належало одноосібним господарствам), на чолі держа­ви опинилися сили, яким довіряла і які підтримувала більшість на­селення. Проте, незважаючи на все це, після короткого шоку краї­на мусила відмовитись від нього. Ті, хто вдався до цього методу, пішли у відставку, поступившись місцем тим, хто зважає на довго­строковий час творення економічних процесів.

Свій шлях переходу обрала колишня Чехословаччина, де напри­кінці 80-х років відбулася так звана "оксамитова революція". Спи­раючись на традиції ринкового розвитку, нові й старі методи дер­жавного регулювання економікою, кооперування тощо, країна по­вертається до ринкових відносин цивілізовано. Поділ Її з 1993 р. на дві незалежні країни — Чехію і Словаччину — відбувся так само цивілізовано, як і розподіл серед населення державної власності. Основна маса середніх та великих підприємств через акціонування їх перетворена на корпорації. Дрібні підприємства можуть перехо­дити в індивідуальну власність. Кожний громадянин одержав пра­во на свою рівну частку загальнодержавно власності у формі спе­ціальних купонів, на які він придбає акції підприємств, що прива­тизуються. Для того, щоб купони не могли стати предметом ку­півлі-продажу, спекуляцій, махінацій тощо, розроблено соціальний механізм захисту. До Чехії та Словаччини залучається іноземний капітал на розробленій взаємовигідній правовій основі, створюються спільні з ним фірми й у третіх країнах.

Особливістю переходу до ринку Східної Німеччини є те, що вона увійшла до складу Федеративної Республіки Німеччини, однієї з найбільш розвинених у сучасному світі країн. Проте, виходячи з практики, на нього відводиться багато років при величезній допо­мозі в сотні мільярдів марок щорічно.

Логіка переходу України до соціальне орієнтованого ринкового господарства потребу здійснення державотворення через розбудову політичної незалежності країни та національної економіки. Проте розробка механізму цього процесу надзвичайно складна, оскільки жодний з перелічених шляхів переходу до ринку не може бути повністю використаний у незалежній Україні. Командно-ад­міністративна система тут виявилася неспроможною здійснювати глибинні ринкові реформи. Для застосування "шокової терапії" не було відповідних передумов: психологічної готовності населення, належної підтримки ним владних структур, соціально-економічної бази тощо,

В Україн кількаразово спробували провести шокову так звану лібералізацію цін без створення відповідного ринкового середови­ща. Це спричинилося до розвалу системи державного управління, розриву господарських зв'язків як усередин країни, так і в країнах близького зарубіжжя, глибокої платіжної кризи, нфляції, розба-лансованості фінансово-кредитних відносин, різкого падіння як ви­робництва, так і споживання, зубожіння основної маси населення.

Вихід з такого становища полягає тільки у виробленні довгостро­кової економічно політики переходу до соціальне орієнтованих рин­кових відносин, спрямуванн економічних реформ на тісний зв'язок з соціальними гарантіями. Особливого значення для створення бага­тоукладної економіки набуває посилення економічно ролі держави, утворення сучасного механізму державного регулювання. Україна ма ставати на більш реалістичний, цивілізований шлях переходу до ринкових відносин з урахуванням наявних можливостей,

Відпрацьованими теоретично й на практиці засобами переходу від командно-адміністративно системи господарювання до соціальне орієнтованого ринкового господарства роздержавлення і прива­тизація, спрямовані на розвиток багатоукладної економіки та під­приємництва, Першочергового розв'язання потребують проблеми оптимальних меж і можливостей державного сектора економіки на сучасному етапі; створення механізму сприяння підприємни­цтву, що виробляє продукцію, розвитку ринкових нфраструктур тощо. Надзвичайно важливою є проблема активного включення у проведення ринкових реформ людей праці як однієї з сторін три­кутника: держава праця — підприємництво.

Роздержавлення приватизація, розвиток підприємництва ма­ють вплинути на зміну структури виробництва; сприяти розвитку ринкової конкуренції й нового, не волюнтаристського, ціноутво­рення; зумовити жорстку фінансову політику держави.

Усі ц заходи, поряд із створенням державної системи регулю­вання економіки, забезпеченням соціального захисту населення, в умовах становлення ринкових відносин мають створити не тільки правові, а й соціально-економічні засади обмеження міжнародного фінансово-спекулятивного капіталу, торгово-мафіозних структур, зупинити руйнівні процеси в економіці держави. Процес трансфор­мац від командно-адміністративних методів регулювання до рин­кових складний тривалий, вимагає докорінної зміни власності, створення ринкової інфраструктури, зміни психології людей.

II. Моделі переходу до ринкової економіки.

Трансформування планової економіки в ринкову включає страте­гію і тактику. Стратегія — визначення мети, тобто основних пара­метрів економічної системи, яка створюється. Тактика — сукупність способів переходу від існуючої економічної системи до нової. Іншими словами, у процесі реформування економіки необхідно мати чіткі уявлення про те, яку економіку будує держава і яким чином;

Одержати уявлення про створювальну економіку можливо лише шляхом визначення її ознак. Основними ознаками економічної си­стеми є: форми власності та відповідні їм сектори економіки; спів­відношення між державними та ринковими важелями управління всім господарством; рівень економічної та соціальної ефективності суспільного виробництва та ін.

В економічній літературі, засобах масово нформації, офіцій­них документах вказується, що Україна переходить до ринково економіки. Назва «ринкова економіка» вірно відображає зміст ос­новних перетворень планової економіки, але дуже часто створює викривлене зображення сутності майбутньої економічної системи. Невірно думати, що наче створюється повністю лібералізована еко­номіка, тобто ринок вільної конкуренції. Система вільної конку­ренції існувала з початку XVI до кінця XIX століття. За теперіш­нього часу досконала конкуренція не можлива ні в Україні, ні в будь-якій іншій державі.

Результати вивчення сучасного світового господарства пока­зують, що жодна економічно розвинена країна нині не мав моделі так званого «вільного ринку». Ринкові відносини знаходяться під безпосереднім впливом державної економічної політики. Економіч­на система сучасних країн функціонує в правовому полі державних та міжнародних структур. Регулюються та контролюються не лише системи валютно-фінансового та кредитного оборотів, курсова, про­центна, податкова, страхова та емісійна сфери, але й цінова полі­тика, політика обсягу ринкової пропозиції високодефіцитних ресур­сів; Ц6не суперечить, а, навпаки, сприяє розвитку конкурентоспроможного виробництва.

Економічна система розвинених країн з високим рівнем життя являє1 собою замішану економіку. Для змішано економіки характерне поєднання приватної та державної форм власності, об'єднання плану та ринку, регулювання соціальних проблем та ін. Ця си­стема виникла на початку і остаточно сформувалася у другій половині XX століття.

Труднощі реформування економіки України збільшуються зв'язку з тим, що існують декілька варіантів змішаної економіки, але до теперішнього часу не визначений варіант, що найбільш при­пустимий для України.

Теоретичним джерелом змішаної економіки нституційно-соціальний напрямок (інституціалізм), представники якого (Т.Вебер, А. Гарсон та ін.) стверджували, що головним інститутом еко­номічної системи не ринок, а держава, яка повинна здійснювати регулювання всіх інших інститутів ринків, корпорацій та ін. Представники інституціалізму вважали за необхідне обмеження сфери приватної та розширення сфери державної власності.

Тепер у країнах зі змішаною економікою мають місце різні спів­відношення приватної та державної власності, ринкових та державних важелів управління господарством. За цією ознакою США відрізняються від Японії та країн Західної Європи.

Економічні системи країн Західної Європи також суттєво відрізняються. Наприклад, у Франції дуже велика роль держави в управлінні виробництвом та в перерозподілі національного доходу. У цій країн близько 50 відсотків власності належить дер­жаві. Майже півстоліття Франція здійснює регулювання економіки за допомогою п'ятирічних планів. У Швец держава менше регу­лює сферу виробництва, але бере значно більшу участь у перерозподілі національного доходу.

В Японії успішно виконуються державн загальнонаціональні програми завдяки традиціям спільної групової діяльності з висо­ким рівнем організації та дисципліни у кожному колективі. В світі нема аналогів системі органів управління японською економікою, У функціонуванні ц системи беруть участь держава, приватний сектор та підприємства змішаного капіталу (приватного та дер­жавного).

Американська економіка зовнішньо найбільш лібералізована, але держава має величезний вплив на внутрішню та всю світову систему господарювання за допомогою банківсько-кредитних та валютно-фінансових міжнародних організацій.

Особливості економічної системи, яка створюється в нашій дер­жаві, визначені Президентом України так: «...наша мета державно регульована, соціально спрямована ринкова економка». Слід розуміти, що Україна не одночасно створює державно регульовану та соціально орієнтовану економіку. Це дві різні моделі економічної системи, які неможливо разом реалізувати. Державне регулювання — це змішана економіка, головною задачею яко зростання ефективності суспільного виробництва. Соціальне спря­мована економіка — другий, більш прогресивний етап розвитку еко­номічної системи, на якому значно зростає можливість і необхід­ність вирішення соціальних проблем.

Перехід України до ринкової (змішаної) економічної системи можливий лише після подолання кризи економіки. Паралельно вирішувати ці дві задачі — виходити з кризи та здійснювати ринкові перетворення неможливо, бо для цього необхідні діаметрально протилежні ринкові механізми. Вихід з економічної кризи вимагає посилений державного регулювання економіки, а перехід до ринку — зміни державного управління механізмом саморегулювання конкуренції).

Світовий досвід підтверджує, що подолання кризової ситуації можливе лише шляхом державного управління економікою.

Саме завдяки посиленню державного управління економікою вийшли з кризи 1929—1933 рр. Сполучені Штати Америки. Державу вивів з «великої депресії» Ф. Рузвельт, який став Президентом Америки 4 березня 1933 р. Він розумів, що без втручання держав-ної влади вийти з економічної кризи та підвищити рівень життя американців неможливо. Програма виходу з кризи шляхом держав­них заходів була незвичайною для капіталістично економіки і отримала назву «нового курсу». «Новий курс» Ф. Рузвельта має два основних положення контроль держави над монополістами та розширення платоспроможного попиту населення.

Для здійснення «нового курсу» президент наполіг прийнятті Конгресом США трьох законів про: банки; регулювання сільського господарства; ввідновлення національної промисловості.  Ф.Рузвельт своїм указом закрив всі банки для Державної перевірки. Були відкриті тільки ті банки, які не займалися спекуляцією у погоні за надприбутками, і до призводило до розорення дрібних власників.

  Держава планувала розвиток сільського господарства, щоб його врятувати. Був заборонений на три роки продаж землі. Встановлен леготи на виробництво сільськогосподарської продукції та ціни на цю продукцію. Ціни давали можливість не тільки відшкодовувати витрати, а й одержувати прибуток. Уряд відшкодував борги фермерів і відкрив їм кредити.     

 Закон про відновлення національно промисловості передбачав асигнування в розмірі 3,3 млрд. дол. на громадськ роботи спорудження житла, доріг, будівництво військових кораблів та ін.  Законодавчо були закріплені заходи по соціальному захисту населення, заборонена дитяча праця; встановлені мінімальна заробітна плата (за одну годину — 25 центів) І максимальна  тривалість робочого тижня (44 години).

В зв'язку з великим безробіттям серед молоді уряд організу­вав трудові табори, через які пройшли близько 3,3 млн. молодих американців. Вони будувати дороги, мости, садили дерева та ін.

Рузвельт не просив кредитів у інших країн. Він пустив у ви­робництво величезні гроші, які лежали без руху в комерційних банках. Через 100 днів економіка країни вийшла з кризи й пере­йшла у фазу пожвавлення.

За допомогою централізованого державного управління відно­вилася економіка Німеччини у післявоєнний період. Програма від­новлення економіки була розроблена міністром народного господар­ства Л. Едвардом. Ось що він писав у своїй книзі «Добробут для всіх»: «Перший індустріальний план, який був вироблений на ос­нові Потсдамських угод від 2 серпня 1945 року, намагався звести обсяг німецької промисловості до рівня, який склав 50—55 відсот­ків рівня 1938 р. або приблизно 65 відсотків рівня 1936 р. ...Другий економічний план, який був введений англійським і американським управліннями для їх зон окупації 29 серпня 1947 р., давав право відновлювати свою промисловість у повному обсязі 1936 р....». Недивлячись на те, що з Німеччини примусово вивозилися вугілля, ліс та інші ресурси, в яких вона мала велику потребу, планування економіки привело до зростання виробництва.

Централізоване командне управління економікою використовувалося для відновлення народного господарства і в інших державах Західної Європи. У Франції з 1945 р. до кінця 60-х рр. застосовувалися обов'язкові для підприємств плани. Перший план, що був прийнятий у 1945 р., визначав обсяг виробництва сталі у тоннах, електроенергії в кіловат-годинах т. п., а також ціни на всі вироби та систему контролю над ними.

Директивне управління економічною системою застосовувалося для подолання кризової ситуації Японією, Південною Кореєю та ншими країнами Південно-Східної Азії.

Підйом японської економіки у післявоєнн роки здійснювався за допомогою цілеспрямованого розподілу обмежених ресурсів на розвиток ключових галузей — металургії, машинобудування, морського транспорту, а також введенням твердих цін на основні, про­дукти і товари. Лише у 1975 р. Японія прийшла до моделі вільного ринку.

Подібні централізовані методи управління економічною систе­мою забезпечили ефективний розвиток економіки Південно Кореї, яка на початку 50-х рр. знаходилася у десятці найбідніших держав, а сьогодні наблизилася до десятки найбагатших країн світу. Корейські економісти вважають, що успішний розвиток економіки це результат особливого господарського механізму, суть якого полягає у поєднанні планових основ з вільним ринком. Планові осно­ви — загальнодержавне планування — ввів президент Пак Джон Гі. Галузі, які вважалися найбільш важливими (суднобудівна, авто­мобільна та ін.), одержували від держави велику фінансову під­тримку.

Прикладів із світової практики цілком достатньо, щоб переко­натися у необхідності посилення державного управління економі­кою для виведення її з кризи.

Тільки після подолання економічної кризи можлива заміна державного управління економікою ринковими методами, тобто трансформація планової економіки у змішану.

Ідеальною моделлю переходу до змішано економіки є послідов­на зміна існуючих виробничих відносин новими, ринковими, при якій виключені руйнівні процеси для економічного потенціалу краї­ни й життя населення.

Світовий досвід виробив три основні види моделей переходу до ринкової економіки: еволюційну, «шокової терапії», жорсткого регулювання.

Еволюційна модель вимагає дуже багато часу. Еволюційним шляхом створювалася економіка розвинених країн протягом де­кількох століть.

Метод «шокової терапії» — швидка зміна планових економічних відносин ринковими — не може бути застосований, оскільки для цього потрібна величезна створю вальна робота: по перетворенню продуктивних сил, створенню інфраструктури ринку, зміні надбу­дови та ін. Досвід країн СНД та інших держав переконливо пока­зав, що «шокова терапія» успішно лише руйну снуючу економічну систему і неминуче призводить до спаду виробництва, різкого по­гіршення життя населення, зростання безробіття і т. п. Нова еко­номічна система раптово не створюється. Чим більше руйнувань відбувається у перехідний період, тим більше часу потрібно для створення нової економічної системи. Іншими словами, «шокова терапія» робить неминучим еволюційний шлях побудови змішаної економіки, для якого потрібні десятиліття, а можливо, і більше століття.

Модель жорсткого регулювання переходу до ринку передбачає здійснення перехідного процесу під контролем держави. Таким чином, відбувається реформування економіки у Білорусі та в Китаї. Зростання економіки у цих країнах показує безперечні достоїнства цієї моделі порівняно з методом «шокової терапії». Найбільш ефек­тивно розвивається економіка в КНР.

Реформування економіки Китаю почалося в 1978 р. Головні не­доліки попередньої господарської системи, на думку китайських спеціалістів, полягали у надмірній централізації управління, використанн переважно адміністративних методів, застосуванні, головним чином, морального стимулювання, строго вертикальної підпорядкованості підприємств та ін.

Були   визначені   принципові   напрямки   реформи,   головними

з яких є:

- використання різноманітних форм господарювання, включаючи

кооперативні та індивідуальні;

- звуження сфери директивного планування за рахунок посилення ринкового регулювання;

- проведення відкритої зовнішньоекономічно політики; розмежування функцій центральних та місцевих органів, розширення господарської самостійності підприємств.

Підсумком проведення реформи повинно стати створення господарської системи нового типу, визначеної китайськими спеціалістами як «соціалістичне планово-товарне господарство». Провідне місце відведено суспільній (загальнонародній та колективній) власності на засоби виробництва, яка доповнюється індивідуальною формою власності.

Управління економікою повинно здійснюватися переважно не командними (директивними) засобами, а державним стимулюванням та ринковими важелями.

У Китаї вважають, що створення господарської системи нового типу повинно привести до зміцнення та підвищення ефективності соціалістичного суспільства, кінцевою метою якого є комунізм.

У кінці 80-х рр. у концепцію господарсько реформи Китаю стали вноситися певні корективи. Зокрема були відхилені заклики до приватизації загальнонародної власності, концепція «всемогут­ності ринку», теза про «користь обмеженої інфляції», думка про «неминучість розкладу та корупції кадрів» та ін. Модель економіч­ного зростання була пере орієнтована на підвищення ефективності виробництва та кращу відповідність виробництва суспільним по­требам. Китайці стали підкреслювати, що реформа потрібна не за­ради себе самої, а для забезпеченості прогресивного розвитку на­родного господарства.

Було змінено уявлення про взаємодію плану та ринку. Нова інтерпретація взаємодії плану та ринку полягає у такому:

- ця проблема становить собою ядро реформи;

- процес поєднання плану та ринку в єдиний механізм вимагає порівняно довготривалого періоду;

- головними формами поєднання плану та ринку є директивне: планування та ринкове регулювання;

- форми поєднання плану та ринку повинн постійно вдосконалюватися;

б) основним критерієм ефективност сполучення планового господарства з ринковим регулюванням є підвищення соціально-економічно ефективності народного господарства.

На другому етапі реформ прийнято рішення про посилення централізації управління економікою. Зокрема ставиться задача: підвищити роль директивного плану.

Реформи Китаю мають позитивні економічні та соціальні наслідки. Збільшились темпи зросту виробництва у всіх галузях народного господарства і в економіці в цілому, підвищився рівень життя населення. У Кита не було економічної кризи, як в Україні та інших країнах, де застосовувались моделі «шокової терапії».

Досвід реформування, економіки в Китаї та в нших державах показує, що жорстке регулювання переходу до ринку найбільш відповідає ідеальній моделі переходу. У процесі такого реформування економічна та соціальна ефективність виробництва підвищуються.

Кожна держава, яка прагне перейти до ринкової (змішаної)економіки, визначає для себе принципову модель переходу та суттєві параметри. Неможливо повністю перенести на будь-які умови модель переходу до ринкових відносин Китаю чи іншої держави, які майже успішно здійснюють такий перехід. Модель переходу повинна враховувати специфічні умови кожної конкретної держави і в першу чергу — особливості стану економіки.

2.1 Ринкова модель для України.

Світовий досвід показує, що при вибор певної моделі еко­номіки та її реалізації потрібно враховувати загальне специфічне, яке є змістом перехідної економіки, у стадії якої перебува Україна.

Водночас обов'язково слід мати на увазі, що загальні закономірності для перехідної економіки неоднаково виявляються в різних умовах, скажімо, в умовах східної та західної цивілізації.

Закономірністю перехідної економіки нестабільність і нестій­кість, оскільки в її основі лежать суперечності старих нових форм господарювання, що призводить до швидких якісних змін в еконо­мічному соціальному житті суспільства. У зв'язку з цим треба передбачати альтернативні шляхи її розвитку. Потенційно існує ши­рокий спектр перспектив: від повернення у певній формі до автори­тарно-бюрократичної системи і до постіндустріального суспільства; від корумпованої тіньової економіки до право ліберальних, заснова­них на приватній власності систем. Слід ураховувати і те, що альтер­нативність має певні межі, які зумовлені об'єктивними і суб'єктив­ними чинниками. Серед багатьох варіантів є оптимальний для тієї чи іншої країни. Критерієм цього вибору є як загальні тенденції роз­витку світової цивілізації, так і врахування реальних ресурсів, на­ціональних особливостей, історичних традицій, географічного та геополітичного положення. Отже, формувати економічну стратегію, спрямовану на побудову певної моделі ринкової економіки, слід, спи­раючись на перелічені чинники.

Особливістю економіки України є те, що перед початком ринко­вих трансформацій вона являла собою адміністративно-командний тип, де домінував тотальний монополізм: власності, централізовано-дирекретного прийняття рішень і технологічний монополізм. Було багато підприємств, які виробляли 60-100 відсотків певного виду продукції. Така монополія не є ринковою. Вона не передбачає конкуренції, рин­кових відносин, робить господарюючим суб'єктом систему держав­них установ, а підприємства виконують лише виробничі функції.

Негативний вплив на формування ринкових відносин в Україні має і те, що її економіка великомасштабна з незавершеним циклом виробництва, а також відбиває спеціалізацію у колишньому Радянсь­кому Союзі на важкій промисловості, воєнно-промисловому вироб­ництві та видобувних галузях. Саме це сьогодні відтворює нестачу товарів народного споживання, з одного боку, і технічну та техноло­гічну відсталість—з іншого. Це породжу величезну потребу в при­дбанні нафти та газу на світовому ринку, а отже, проблеми з торго­вельним балансом, перекоси у цінах на внутрішньому ринку.

Створення достатньої кількості підприємств в Україні, які б формували конкурентне середовище, може здійснюватися дво­ма шляхами: реформуванням існуючих підприємств і створення нових. Перший шлях передбачає: демонополізацію; роздержав­лення і приватизацію; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для структурної перебудови підприємств; диверсифікацію. Другий шлях ставить за мету сприяння розвитку малого та середнього бізне­су; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для створення нових підприємств, а також реструктуризації застарілих, тих, які по­требують повного оновлення.

Ураховуючи те, що Україна має могутній ндустріальний і науко­во-технічний потенціал, підготовлені кадри, недоцільно обирати мо­дель ринкової економіки, в якій переважає дрібна приватна власність економіка регулюється виключно ринковими законами. Цей шлях був би не прогресом, а регресом і вів би до часів А. Сміта та відпо­відних методів економічного життя, де все вирішувало вільне ціно­утворення.

Модним є так званий лібералізований підхід, сутність якого по­лягає в тому, що якщо не заважати економіці розвиватися самій по собі за притаманними їй принципами, то Україна скоро ввійде до світового ринку.

Поширене гасло «повну свободу переміщенню капіталів, товарів, людей» — не тільки популістське, а й некоректне. Хто може сьо­годні назвати таку країну, де це гасло було втілене в життя? Кожна країна, вступаючи в економічні відносини з іншими країнами, праг­не якомога повніше реалізувати свої інтереси. Саме тому вона вво­дить квоти, ліцензії, митн бар'єри щодо іноземних товаровиробників. Відповідна політика провадиться щодо міграції робочої сили. Адже кожному зрозуміло, якщо дешева робоча сила рине в країну без будь-яких обмежень, то це, з одного боку, зменшить купівельну спро­можність національного ринку країни, оскільки знизиться плато­спроможність зайнятих у галузях, куди увіллється ця робоча сила, а з іншого — призведе до соціальних загострень у країні, через те що зменшиться заробітна плата, частина працівників взагалі перейде до розряду безробітних.

Допускаючи іноземний капітал в економіку, треба також регулю­вати ці процеси, адже вони можуть призвести до втрат у певних га­лузях виробництва, подальшого спотворення економіки, яка пере­твориться на технологічний придаток розвинених країн, де відбува­ються екологічно шкідливі або безперспективні процеси.

Досвід перехідного періоду постсоціалістичних країн, у тому числі України, свідчить: шлях до ринку в «стихійному режимі», са­мопливом — не тільки не ефективний, а й призводить до надзвичайно великих втрат у всіх сферах життя, відкидає суспільство назад на десятки років.

Орієнтиром при переході до ринково економіки для України ма­ють бути сучасні розвинені країни, для яких характерна змішана еко­номіка, що ґрунтується на різних формах власності. Домінуючою при цьому є корпоративна власність, взаємодія конкуренції та регулю­вання з боку держави, високий соціальний захист населення, соціаль­на орієнтація економічного розвитку.

Слід також ураховувати, що ринок не можна побудувати, скажімо, за шведським, американським або ще якимось зразком. Він невід'єм­ним елементом економіки. Ринкові відносини у Японії, Італії, Бра­зилії, Алжирі різні. Характерними рисами сучасного розвиненого ринку є висока організованість, інтелектуальне кадрове забезпечен­ня його інституцій, науково обґрунтован правові засади.

Побудова такого ринку зайняла значний час при цьому відбува­лася на добре розвинених товарно-грошових відносинах. Сучасн розвинені країни на це витратили весь повоєнний період (3—4 деся­тиліття); Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур — приблизно два десятиліття. При цьому ринок «маленьких азіатських драконів», як називають останні чотири країни, хоч і є розвиненим, відрізняєть­ся від ринку європейських країн американського. Він, як вважають спеціалісти, не є моделлю відкритої ринково економіки.

Україна має будувати таку модель ринково економіки, яка най­більше відповідає особливостям її розвитку, структур економіки, гео­графічному положенню, менталітету народу.

Для України найприйнятнішою є модель соціальне орієнто­ваного ринку, який у кінцевому підсумку підпорядковуватиме діяльність своїх функціональних структур задоволенню матері­альних і духовних потреб людини.

Страницы: 1, 2