Інтернаціоналізація комерційно-господарсько діяльності зумовлює необхідність існування чіткого механізму регулювання міжнародного спільного підприємництва, здійснюваного відповідними державними структурами і міжнародними організаціями.

Можна виокремити такі цілі регулювання зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання:

• забезпечення збалансованості різних сфер економіки й рівноваги внутрішнього ринку України;

• стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, зовнішньоекономічних зв'язків суб'єктів підприємницької діяльності;

• створення особливо пільгових умов для нтеграції економіки України в систему світового поділу праці та її максимально можливе наближення до ринкових структур розвинутих країн;

• здійснення захисту економічних інтересів України в цілому й окремих суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності зокрема;

• надання рівних можливостей суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності, розвиток усіх видів підприємництва незалежно від форми власності;

• заохочення конкуренції і подолання монополізму у сфері зовнішньоекономічній діяльності.

Регулювання підприємницької діяльності ТНК на території України практично здійснюють державні органи законодавчої та виконавчої влади-Верховна Рада України, Кабінет Міністрів, Національний банк, Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі, Державне управління митного контролю.

На національному рівні система регулювання міжнародної спільної підприємницької діяльності має включати такі елементи:

форми іноземних інвестицій;

вимоги до результатів діяльності іноземного партнера;

трансферт (репатріація) прибутку іноземного нвестора;

інвестиційні пільги та обмеження;

гарантії дотримання прав іноземного партнера.

Більша частина питань, що пов’язані з діяльністю міжнародних компаній на території України регулюється законами України "Про іноземні інвестиції" від 13 березня 1992 р. № 2198 [1], Про зовнішньоекономічну діяльність (зі змінами від 8 червня 2002 року N 1807-III) [2], “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративн нвестиційні фонди) ” від 15 березня 2001 року №2299-III [3], постановами Кабінету Міністрів України, іншими нормативними актами.

Іноземними інвестиціями називаються конкретн цінності, що вкладаються безпосередньо іноземними партнерами в об'єкти підприємницької діяльності з метою отримання прибутку (доходу) або досягнення нших цілей, тобто довгострокові вкладення капіталу в різні галузі економіки сфери діяльності. Проте існують певні варіації стосовно окремих їхніх видів: різноманітні майнові та інтелектуальні цінності, цінні папери, торгові марки тощо.

Вимоги до результатів діяльності іноземного партнера зумовлюються передовсім цілями країни, що приймає, і визначаються диференційовано за певними показниками. До останніх можна віднести: частку вітчизняного партнера, спрямованість ринку, масштаби діяльності, рівень мпортної технології, необхідність підготовки кадрів відповідного фаху професійної спрямованості.

Трансферт (репатріація) прибутку іноземного нвестора, як правило, має включати такі регулюючі заходи: обов'язкове створення резервного фонду зі зберіганням його у банку країни, що приймає; фіксація розміру трансфертного капіталу і прибутку відповідно до правил валютного регулювання та угод про валютне співробітництво. Допускається також режим вільного переміщення капіталу.

Практика інвестиційних пільг та обмежень може передбачати:

• факторні пільги (субсидії підприємствам, гарантовані та пільгові позики, звільнення від податків та їх часткове повернення, застосування прискореної амортизації);

• спеціальні заходи щодо обмеження діяльност ноземних партнерів і контролю за нею.

Система гарантій дотримання прав іноземних партнерів звичайно охоплює такі гарантійні заходи: залучення у вітчизняне правове поле; дотримання існуючих пільг протягом (як мінімум) інвестиційного циклу; відмова держави від важелів конфіскаційного характеру.

На міжнародному рівні звичайно регулюються:

1) ідентифікація інвестицій та інвесторів;

2) умови імпорту і заохочення іноземного капіталу;

3) вимоги до здійснення спільно підприємницької діяльності;

4) переведення платежів (коштів);

5) розв'язання суперечок господарського характеру;

6) норми поведінки іноземних партнерів.

При ідентифікації інвестицій та інвесторів важливо визначити не лише усталені форми інвестицій, а й ті, що можуть з'явитись після укладення угоди або підписання договору (контракту). Необхідно також зафіксувати ті юридичні особи, котрі вважаються національними об'єктами кожної країни - учасниці відповідної угоди.

Умови імпорту іноземного капіталу мають визначати порядок регулювання розміщення інвестицій (загальними нормами права чи спеціальними режимними документами). Однією з таких важливих умов може бути політика "відкритих дверей" держав-партнерів у спільній підприємницькій діяльності. Що ж до заохочення інвестицій, то більшість міждержавних дво- та багатосторонніх угод передбачає відповідні зобов'язання насамперед країни, що приймає, стосовно стимулювання іноземних інвестицій. В окремих міждержавних угодах країна базування може взяти на себе зобов'язання проводити політику заохочення експорту підприємницького капіталу.

Вимоги до здійснення спільної підприємницько діяльності можуть стосуватись найму на роботу місцевого персоналу, використання певних джерел кредитування та надання необхідної інформації. Вони звичайно регулюються чинним законодавством країни, що приймає.

Процедурний механізм переведення платежів (коштів) є важливим елементом угоди, що укладається між іноземними вітчизняними партнерами. У такій угоді країна базування прагне зафіксувати конкретні та достатні гарантії щодо безперешкодного переведення коштів, а також використання відповідної валюти і термінів переведення.

Норми поведінки іноземних партнерів передбачають формування загальних понять, принципів і норм, яких мають дотримуватись

При Президентові України 11 квітня 1997р. створено “Консультативну раду з питань іноземних інвестицій в Україні" з метою забезпечення розробки та реалізації державної політики щодо залучення ноземних інвестицій в економіку України, використання сучасного світового економічного досвіду та прискорення інтеграції України у систему міжнародних господарських зв'язків. Рада є дорадчим органом і зосереджує свою роботу по наступних напрямах:

сприяє формуванню державної політики щодо залучення та використання іноземних інвестицій в Україні для забезпечення розвитку її економіки;

аналізує та узагальнює проблеми, що стримують ноземне інвестування в економіку України, визначає політичні, організаційні, юридичні, економічні та інформаційні шляхи їх вирішення;

розглядає ключові проблеми інвестиційного процесу, регулювання іноземного інвестування на макроекономічному рівні, проекти державних програм та актів законодавства з цих питань;

розробляє пропозиції щодо вдосконалення форм методів регулювання економіки і впровадження сучасних міжнародних стандартів управління на підприємствах України;

пропонує державні заходи щодо активізац залучення українських суб'єктів підприємницької діяльності до міжнародних ринків товарів, капіталів і послуг;

сприяє формуванню привабливого іміджу України серед потенційних іноземних інвесторів.

Проведення річних зборів ЄБРР у м. Києві та 2-го засідання Консультативної ради у травні 1998р. сприяло підвищенню нвестиційного іміджу України, інтенсифікувало зв’язки українських підприємств з іноземними фірмами. Продовжували активну діяльність компанії, що вже закріпилися на ринку. Серед них спільні підприємства, в які у 1998 році були спрямовані значні кошти: “Кока-Кола Аматіл Україна" - 92,1 млн. дол. США, ВАТ “Прилуки” - 25,2 млн. дол. США, “Реемтсма Київ” - 17,2 млн. дол. США, Макдональдс Юкрейн ЛТД" - 12,0 млн. дол. США, “АвтоЗАЗ-Деу” - понад 170 млн. дол. США. Корпорація Деу є найбільшим прямим інвестором в Україну. По загальному обсягу інвестицій - понад 300 млн. дол. США - Деу обійшла компанію Кока-кола та іноземних інвесторів в СП “Утел", “УМЗ” та інші[7]

Лідерами серед країн-інвесторів залишаються - США, Німеччина, Корея, Нідерланди, Великобританія, Росія, Кіпр.

В 2001 консорціум Flemings/SARS представив результати опитування іноземних інвесторів про причини низького рівня прямих ноземних інвестицій (ПІІ) в Україну. [8] Незважаючи на порівняльні природні переваги, в України один з найнижчих показників ПІІ серед країн Центральної і Східної Європи і СНД, обсяг якого складає $65 залучення на душу населення (за даними на 2001 рік) і перевищує аналогічний показник тільки таких країн, як Біларусь, Узбекистан і Таджикистан.

Крім відповідей на питання про осн