Дипломная работа: Аналіз фінансового стану підприємства (на матеріалах ЗАТ "АТБ Групп")

Таким чином, провівши аналіз фінансового стану ЗАТ „АТБ Групп”  можна зробити наступн висновки:

·        основн засоби є сильно зношеними і оновлення фондів практично не відбувається;

·        фінансова стійкість підприємства є незадовільною, хоча і спостерігається тенденція до його покращення;

·        показники ліквідності підприємства свідчать про неліквідний баланс підприємства;

·        показники ділової активності свідчать про нарощування підприємством випуску основно продукції і мають позитивну тенденцію до покращення.

Отже, для покращення свого фінансового стану та збільшення об’єму  виробництва та реалізації продукції, підприємство потребує значних капіталовкладень з боку зовнішніх інвесторів, інакше, йому може загрожувати банкрутство. Також можна зробити припущення, що базуючись саме на даних міркуваннях Антимонопольний комітет України на початку 2004 року дав дозвіл ТОВ „Кроно-Інвест” (Польща), основним видом діяльності якого є здійснення інвестиційної діяльності на території країн Східної Європи, на придбання контрольного пакету акцій  ЗАТ „АТБ Групп”.

3.1 Діагностика банкрутства як засіб управління фінансовим станом підприємства

         Банкрутство та санація підприємств є невід’ємною частиною економічних відносин в умовах ринку. Законодавство про банкрутство має виконувати три основні функції:

1.     Бути механізмом запобігання непродуктивному використанню активів підприємств.

2.     Бути інструментом реабілітації підприємств, які опинилися на межі банкрутства, однак мають значн резерви для успішної фінансово-господарської діяльності в майбутньому.

3.     Сприяти якнайповнішому задоволенню претензій кредиторів [31].

Головне завдання провадження справи про банкрутство підприємства полягає в якомога повнішому задоволенні вимог кредиторів, пред'явлених до боржника. Цього можна досягти:

·        продажем майна боржника та розподілом виручених коштів між кредиторами, що здійснюється в процесі ліквідаційної процедури;

·        успішною реалізацією плану санації боржника;

·        через реалізацію плану реорганізації.

Отже, арбітражний суд може застосовувати до боржника такі типи процедур:

·        ліквідаційні;

·        реорганізаційні;

·        санаційні.

До ліквідаційних процедур відносять примусову ліквідацію підприємства-боржника з ухвали арбітражного суду або добровільну ліквідацію підприємства під контролем кредиторів. До реорганізаційних процедур належить зовнішнє управління майном та реорганізація підприємства. Санація передбачає фінансове оздоровлення боржника.

До прийняття нового законодавства про банкрутство в Україні домінував перший метод задоволення претензій кредиторів. Проте в багатьох економічно розвинутих країнах пріоритет віддається санації, а не ліквідації підприємства-боржника. У ФРН, наприклад, головна увага оновленого закону про банкрутство, що набрав чинності 01.01.1999 p., звертається на можливість задоволення претензій кредиторів на підставі реалізації плану санації (реорганізації). На таких самих засадах побудоване законодавство США, Франції та інших економічно розвинених країн. У вітчизняному законодавстві про банкрутство, яке діяло до 2000 року, також передбачалася можливість санації підприємства в процесі провадження справи про банкрутство, однак це питання було недостатньо врегульованим.

У червні 1999 р. Верховна Рада України ухвалила Закон "Про відновлення платоспроможност боржника або визнання його банкрутом", визначивши його чинність з 1.01.2000 р. Цей Закон зробив свого роду революцію в галузі санації та запобігання банкрутству підприємств. Він, зокрема, дає таке визначення банкрутства: банкрутство - це визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Суб'єктом банкрутства вважається боржник, неспроможність якого виконати свої грошов зобов'язання визнано арбітражним судом [31].

За своєю суттю інституція банкрутств є одним із способів відбору (селекції) суб'єктів господарювання. Саме цим і зумовлена необхідність даної інституції. В Україні спостерігається стійка тенденція до збільшення кількості порушених справ про банкрутство. Про те, що закінчувати всі справи про банкрутство ліквідацією боржників з продажем хнього майна не завжди доцільно, яскраво свідчать такі дані: за останні роки в Україні кошти, отримані внаслідок ліквідації підприємств, не перевищували 1,5 відсотка від вимог кредиторів (у міжнародній практиці підприємництва нормальним вважається показник у 30 відсотків). У цьому контексті слід зазначити, що одна з функцій закону про банкрутство полягає в тому, що він повинен сприяти реабілітації підприємств, які опинилися у фінансовій скруті, однак мають значн резерви для успішної фінансово-господарської діяльності в майбутньому. У ньому повинні бути закладені механізми фінансової санації чи реорганізації юридично особи. Саме такі механізми містяться в законодавствах про фінансову неспроможність підприємств у більшості країн світу. Вітчизняне законодавство про банкрутство також не становить винятку [25, 31].

Підставою для ухвалення арбітражним судом проведення санації боржника може бути:

1.     Санаційна спроможність боржника, тобто наявність реалістичної санаційної концепції.

2.     Наявність реальних можливостей виконання плану санації, відновлення платоспроможност підприємства-боржника та його успішної виробничо-господарської діяльності.

3.     Наявність санатора, який ма достатньо фінансових ресурсів для фінансового оздоровлення боржника.

Ініціатива санації може походити від самого підприємства-боржника. Як правило, у такому разі справа про банкрутство також ініціюється боржником. Нагадуємо, що це робиться в тому разі, коли підприємство є санаційно спроможним, однак йому бракує часу для реалізації плану санації. Заява про банкрутство подається з надією отримати відстрочення платежів кредиторам, наприклад у разі укладання мирової угоди. Відтак разом із заявою про банкрутство боржник подає до арбітражного суду план санації та проект мирової угоди.

Як уже зазначалося, кредитори можуть вийти з клопотанням про проведення санації, якщо після опублікування в засобах масової інформації відповідного оголошення надійшли пропозиції від осіб, котрі бажають узяти участь у санації боржника. Фізичні та юридичні особи, які виявили бажання стати санаторами, мають подати заяву до арбітражного суду з письмовою гарантією погашення боргів особи, проти якої розпочато провадження справи про банкрутство. До заяви треба додати:

а) план фінансової санації (реорганізації) боржника;

б) відомості про фінансовий стан та платоспроможність санатора;

в) дані про характер майнових відносин між боржником та потенційним санатором.

Для санатора мотивуючими стимулами можуть бути такі:

здобуття контролю над підприємством-боржником;

·        ефект синергізму, пов'язаний із новими можливостями внутрішньої кооперації, диверсифікації продукції або ринків збуту товарів;

·        збереження надійного постачальника сировини та матеріалів чи споживача продукції тощо;

·        приватизація підприємства, якщо воно має державну форму власності.

Особа, яка бажа взяти участь у санації боржника, має право ознайомитися з його майновим фінансовим становищем безпосередньо на підприємстві. Потенційний санатор може також дати доручення аудиторській чи консалтинговій фірмі провести санаційний аудит боржника з метою визначення його санаційної спроможності.

Санація вводиться на строк не більше ніж дванадцять місяців. На клопотання комітету кредиторів чи керуючого санацією або інвесторів цей строк може бути продовжено ще на кілька місяців (до шести) або скорочено. Комітет кредиторів приймає рішення про погодження кандидатури керуючого санацією, вибір інвестора (санатора), схвалення плану санації боржника.

Одночасно з винесенням ухвали про санацію арбітражний суд призначає керуючого санацією. Керуючим санацією може бути запропоновано особу, яка виконувала повноваження розпорядника майна (або й керівника підприємства, якщо на це є згода комітету кредиторів чи інвесторів). З дня винесення ухвали про санацію припиняються повноваження керівника боржника (зрозуміло, якщо його не призначено керуючим санацією). Керуючий санацією має право:

·        самостійно розпоряджатися майном боржника;

·        укладати від імені боржника мирову угоду та інші цивільно-правові угоди;

·        у раз наявності відповідних підстав, відмовлятися від виконання договорів боржника.

Суттєвим є те, що керуючий санацією в тримісячний строк з дня прийняття рішення про санацію ма право відмовитися від виконання договорів боржника, укладених до початку провадження справи про банкрутство, якщо:

·        виконання договору ставить боржника в явно невигідні умови;

·        договір довгостроковим (понад один рік) або таким, що передбачає настання позитивних результатів для боржника в довгостроковій перспективі, крім випадків випуску продукції з технологічним циклом, більшим за строки санації боржника;

·        виконання договору може з певних причин завадити відновленню платоспроможності боржника.

Угоди боржника (на подання керуючого санацією) можуть бути визнані арбітражним судом недійсними за умови, коли:

·        угоду укладено боржником із заінтересованими особами на шкоду іншим заінтересованим особам;

·        угоду укладено боржником з окремим кредитором чи іншою заінтересованою особою за шість і менше місяців до прийняття рішення про санацію, коли вона нада перевагу одному кредитору перед іншими або пов'язана з виплатою (видачею) частки (паю) в майні боржника у зв'язку з виходом зі складу учасників чи замовників боржника.

До основних обов'язків керуючого санацією належать такі:

·        приймання в господарське відання майна боржника та його інвентаризація;

·        відкриття спеціального рахунку для проведення санації та розрахунків з кредиторами;

·        розробка плану санації боржника;

·        забезпечення ведення бухгалтерського обліку та фінансової звітності;

·        здійснення заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості боржника;

·        періодичний звіт перед комітетом кредиторів про хід реалізації плану санації [2] .

План санац (реорганізації) боржника. Протягом трьох місяців з дня винесення ухвали про санацію боржника керуючий санацією зобов'язаний подати комітету кредиторів для розгляду план санації (реорганізації). В іншому разі, арбітражний суд має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. За наявності санаторів план санації розробляється та погоджується з їхньою участю.

План санац розглядається комітетом кредиторів, який скликається керуючим санацією в чотиримісячний строк від дня винесення арбітражним судом ухвали про санацію. План вважається схваленим, якщо за нього на засіданні комітету кредиторів було подано понад половину голосів кредиторів - членів комітету кредиторів [2].

Схвалений комітетом кредиторів план санації та протокол засідання комітету кредиторів подаються керуючим санацією до арбітражного суду на затвердження не пізніше ніж через п'ять днів від дня проведення засідання комітету кредиторів. Арбітражний суд спеціальною постановою затверджує умови санації підприємства-боржника, як можуть бути у формі:

·        плану реорганізації (як правило, без збереження юридичної особи боржника);

·        плану фінансової санації (зі збереженням юридичної особи боржника).

План реорганізації розробляється в тому разі, коли фінансування санації здійснюється зовнішнім інвестором. Це означає, що головна мета провадження справи про банкрутство - задоволення претензій кредиторів - досягається (головним чином) за рахунок коштів санатора. Саме тому обов'язковими складовими частинами плану реорганізації повинні бути:

1.     умови участі санатора в задоволенні вимог кредиторів;

2.     умови та порядок реорганізації юридичної особи-боржника;

3.     механізм виплати санатором боргу кредиторам (строки, послідовність, форми тощо).

Перший пункт повинен містити угоду між боржником і санатором про надання фінансових ресурсів або про переведення боргу на санатора (що є можливим лише за згодою кредиторів).

Участь санатора у фінансуванні боржника здебільшого відбувається способом залучення його до складу учасників (власників) підприємства. Це може здійснюватися зі збереженням юридичного статусу та правової форми організації бізнесу боржника або в процес реорганізації останнього. Саме тому другим елементом плану реорганізац узгодження умов реструктуризації статутного капіталу юридичної особи боржника. Суть такої реструктуризації полягає в частковій або повній зміні власника статутного фонду юридичної особи боржника на користь санатора. Якщо суб'єкт банкрутства - господарське товариство, умови реструктуризації статутного фонду узгоджуються між його учасниками та санаторами. Включення санатора до складу учасників (власників) підприємства може відбуватися такими, головне, способами:

·        в ход збільшення статутного фонду боржника, коли всі або більша частина корпоративних прав нової емісії викуповуються санатором;

·        у результаті переуступлення частини корпоративних прав санатору власниками підприємства, що підлягає санації;

·        унаслідок злиття, поглинання чи приєднання.

Третім елементом санаційної реорганізації є погодження між санатором та кредиторами умов виплати боргу. Ці умови включають строки виплати, її послідовність, форми оплати тощо.

План фінансової санації. У разі визнання боржника санаційно спроможним може бути прийняте рішення про реалізацію плану фінансової санації, який розроблено боржником (на замовлення боржника) або керуючим санацією. Головна ідея плану санації - створення умов для задоволення претензій кредиторів за рахунок фінансово-господарської діяльності боржника. План санації зі збереженням статусу юридичної особи має певні особливості. Він значною мірою базується на мобілізації внутрішніх фінансових резервів боржника та на участі в санац власників підприємства і його кредиторів. Для реалізації плану підприємство треба на певний час звільнити від обов'язків виконання його платіжних зобов'язань. Цього можна досягти укладанням мирової угоди.

План санації, який акцептується в ході провадження справи про банкрутство, дещо відрізняється від того, котрий реалізується в до-судовому порядку. Він повинен містити таку нформацію:

1.     Аналіз причин фінансово кризи.

2.     Оцінку фінансового стану боржника до початку санації.

3.     Заходи щодо нормалізац фінансового стану боржника (спрямовані на відновлення платоспроможності, ліквідності та прибутковості).

4.     Узгоджений з кредиторами порядок відстрочення виконання платіжних зобов'язань.

5.     Докладні відомості про те, наскільки реалізація плану санації поліпшить шанси задоволення претензій кредиторів.

6.     Порівняльні розрахунки задоволення претензій кредиторів у разі реалізації плану санації та в раз задоволення вимог проведенням ліквідаційних процедур.

7.     Прогнозні показники фінансово-майнового стану боржника в процесі та після реалізації плану санац з вказівкою строків відновлення платоспроможності та погашення претензій кредиторів.

8.     Механізми контролю за ходом реалізації плану.

На клопотання будь-кого з кредиторів або самого боржника, арбітражний суд може відхилити план санації у разі подання обґрунтованих доказів того, що в результаті ухвалення рішення про санацію, становище однієї із заінтересованих сторін буде гіршим, ніж за здійснення ліквідаційних процедур.

Функції контролю та нагляду за повнотою виконання плану санації покладаються на арбітражного керуючого. Якщо в процесі нагляду буде встановлено, що вимоги кредиторів не виконуються або не можуть бути виконані, згідно з передбаченими в плані санац умовами, арбітражний керуючий повідомляє про це арбітражний суд та комітет кредиторів. Останні приймають щодо цього відповідне рішення аж до здійснення ліквідаційних процедур у примусовому порядку.

За п'ятнадцять днів до закінчення санації, а також за наявності підстав для дострокового припинення, керуючий санацією зобов'язаний подати зборам кредиторів письмовий звіт, до якого додається реєстр вимог кредиторів.

Одночасно з звітом керуючий санацією вносить на збори кредиторів одну з таких пропозицій:

1.     припинити процедуру санації у зв'язку з відновленням платоспроможності боржника;

2.     звернутися до арбітражного суду з клопотанням про продовження процедури санації;

3.     звернутися до арбітражного суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційно процедури.

Звіт керуючого санацією, розглянутий зборами кредиторів, і протокол зборів кредиторів направляються в арбітражний суд не пізніше ніж через п'ять днів після дати проведення зборів. Затвердження арбітражним судом звіту є підставою для винесення ним ухвали про припинення провадження справи про банкрутство [2].

На жаль, процедура санації у справах про банкрутство ще не набула в Україні належного поширення й застосовується досить рідко. Законодавство про банкрутство ма суттєво стимулювати процеси фінансового оздоровлення суб'єктів господарювання .

3.2 Огляд методик діагностики банкрутства

Невід'ємною рисою підприємництва в ринковій економіці є ризик, пов'язаний з можливістю банкрутства підприємства. Ризик поширюється не тільки на особу чи фірму, що понесли збитки як результат своєї господарської діяльності, але і на осіб, що надали їм засоби в тій чи іншій формі (через купівлю акцій, комерційний чи грошовий кредит і т.п.).

Очевидно, не викликає сумнівів той факт, що, чим раніш буде виявлена тенденція, що веде підприємство до банкрутства, і, відповідно, чим раніш будуть початі визначен процедури по порятунку підприємства, тим більше імовірність виходу группї з кризи. Отже, виникає питання про визначення показників, здатних прогнозувати розвиток подій на ранніх стадіях.

У той час як нститут банкрутства давно і з успіхом працює за рубежем, у нашій країні ця проблема стала актуальної тільки порівняно недавно. Оскільки  система, що снувала, не допускала банкрутств, те і прогнозувати було нічого.

Питанням прогнозування неплатоспроможності завжди займалися як академічні кола, так бізнес-консультанти. Тому, можна говорити як про теоретичний, так і практичному підході до проблеми.

Перші досвіди по оцінц стану группї були початі ще в дев'ятнадцятому столітті. Показник кредитоспроможності був, мабуть, першим показником, що застосовувався для подібних цілей. Особливо активними в цій області були купці, будучи особливо зацікавленими, у визначенні потенційної платоспроможності своїх клієнтів. У 1826 році побачив світло перший дайджест группй, що відмовилися платити за своїми обов'язками, згодом відомий як Stubbs Gazette.

Однак тільки в двадцятому столітті фінансові й економічні показники стали широко використовуватися, причому не тільки для прогнозування банкрутства, як такого, але і для прогнозування різних фінансових утруднень.

Таким чином, до дійсного моменту існує більш сотні різним робіт, присвячених прогнозуванню банкрутства підприємства. Однак, практично усі відомі автору роботи були виконані на заході (в основному в США). Відповідно питання про їхню застосовність в українських умовах як і раніше залишається відкритим.

Також слід зазначити, накопичений досвід показує, що моделі прогнозування банкрутства, як правило, складаються з різних коефіцієнтів з деякими вагами. Причому, які саме коефіцієнти входять у модель, визначається або на основі статистичних, або експертних оцінок.

Таким чином, на нинішньому етапі розвитку української економіки виявлення несприятливих тенденцій розвитку підприємства, прогнозування банкрутства здобувають першорядне значення. Так, в Україні розроблена і діє Методика проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможност підприємств та організацій, затверджена наказом Агентства з питань запобіганн банкрутству підприємств та організацій від 27 червня 1997 [8].

Основним завданням аналізу є оцінка результатів господарської діяльності за попередній та поточний роки, виявлення факторів, які позитивно чи негативно вплинули на кінцеві показники роботи підприємства, прийняття рішення про визначення підприємства платоспроможним 9неплатоспроможним) та подання пропозиції щодо доцільності внесення цього підприємства до Реєстру неплатоспроможних підприємств і організацій.

Дослідження методами мультиплікативного дискримінантного аналізу зв’язку між значеннями показників фінансового стану і подальшої долі (розквіту чи занепаду) підприємств дали змогу отримати регресивні рівняння для прогнозування ймовірності банкрутства.

Найпоширенішими нині методи діагностики банкрутства запропонував у 1968 р. відомий західний економіст Е. Альтман – Z – моделі [31]. За двофакторною моделлю ймовірність банкрутства (індекс Z) визначається коефіцієнтом покриття Кп і коефіцієнтом автономії (фінансово незалежності) Кавт за формулою:

Z = - 0,3877 – 1,0736 * Кп + 0,0579 * Кавт

         Для підприємств, у яких Z = 0, імовірність банкрутства становить 50%. Від’ємні значення Z свідчать про зменшення ймовірності банкрутства. Якщо Z>0, то ймовірність банкрутства перевищує 50% і підвищується зі збільшенням Z.

         Ця модель проста, не потребує великого обсягу вихідної інформації, але недостатньо точно прогнозу ймовірність банкрутства. Похибка ∆ Z =  0,65.

         За даними фінансової звітності ЗАТ „АТБ Групп” розрахуємо індекс Z для аналізованого підприємства станом на 2006 рік:

Z = -0,3877 – 1,0736 * 0,99 + 0,0579 * 0,07 = -0,3877 – 1,062864 + 0,004053 = -1,45462

Отже, ймовірність банкрутства для підприємства не перевищує 50%.

         Для того щоб прогноз був точніший, у західній практиці фінансового аналізу застосовують п’ятифакторну модель визначення індексу Z:

Z = 3,3*К1 + 1,0*К2 + 0,6*К3 + 1,4*К4 + 1,2*К5

де

К1 = ;

К2 = ;

К3 =;

К4=

К5 =.

         Критичне значення Z = 2,675. Із цим значенням порівнюється розрахункове значення Z для конкретного підприємства. Якщо Z < 2,675, підприємству в найближч два-три роки загрожує банкрутство; якщо Z > 2,675, це свідчить про сталий фінансовий стан підприємства.

         Незважаючи на привабливість методики, за допомогою якої можна просто отримати кількісну характеристику такого складного поняття, як банкрутство, застосування індексу істотно обмежується вимогою мати ринкову оцінку власного капіталу К3. Це можливо лише для великих корпорацій, акції яких вільно котируються на фондових біржах. Враховуючи недостатню розвиненість фондового ринку в Україні, звертання переважної більшості українських підприємств до індексу Альтмана буде некоректним.

         Українські підприємства можуть застосовувати тест, запропонований Е.Альтманом у 1983р. [19].

Z83 = 3,107*К1 + 0,995*К2 + 0,42*К13 + 0,847*К4 + 0,717*К5

де К13 = .

         Граничне значення індексу Z83 дорівнюватиме 1,23. Якщо Z83 < 1,23, підприємству в найближч два-три роки загрожує банкрутство; якщо Z83 > 1,23, це свідчить про сталий фінансовий стан підприємства.

         Розрахуємо індекс Z83 для ЗАТ „АТБ Групп” за 2006 рік:

Z83 = 3,107* 0,01083 + 0,995* 3,82945 + 0,42* 0,15144 + 0,847* 0,00057 + 0,717* (-0,0074) = 3,94791

         Як бачимо індекс свідчить про сталий фінансовий стан досліджуваного підприємства.

         Крім індексу Альтмана у зарубіжних країнах використовують показник діагностики платоспроможності Конана Гольдера:

Z = 0,16х1 – 0,22 х2 + 0,87 х3 + 0,10 х4 – 0,24 х5,

де

х1 = ;

х2 = ;

х3 =

х4 = ;

х5 = .

         Наведені рівняння були отримані методами кореляційного аналізу статистичної вибірки даних щодо 95 малих і середніх промислових підприємств. Наведемо вірогідності затримки платежів для різних значень Z (табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Вірогідність затримки платежів для різних значень Z

         Розрахуємо показник діагностики платоспроможності Конана і Гольдера для ЗАТ „АТБ Групп” за 2006 рік:

Z = 0,16* 0,36446 – 0,22 * 0,07027 + 0,87 * 0,00315 + 0,10 * 0,05399 – 0,24 * 0,02333 = 0,04539

         Згідно даного показника вірогідність затримки платежів для ЗАТ „АТБ Групп” складає 80%, проте цей показник не використовується у вітчизняній практиці аналізу фінансового стану тому, що він враховує специфіки української економіки і його значення не об’єктивним.

         У зарубіжній практиц фінансового аналізу відомі також тести на ймовірність банкрутства Лису (Zл) та Таффлера (ZТ).

Zл = 0,063х1 + 0,092х2 + 0,057х3 + 0,001х4,

де

х1 = ;

х2 = ;

х3 =

х4 = .

         Граничне значення Zл = 0,037. При Zл > 0,037– підприємство має добр довгострокові перспективи, при Zл < 0,037– є ймовірність банкрутства.

         Розрахуємо показник Лису для ЗАТ „АТБ Групп” за 2006 рік:

Zл = 0,063* 0,92229 + 0,092* 0,00758 + 0,057* 0,00057 + 0,001* 0,15144 = 0,05899

         Таким чином, за показником Лису підприємство має добрі довгострокові перспективи.

ZТ = 0,03х1 + 0,13х2 + 0,18х3 + 0,16х4,

х1 = ;

х2 = ;

х3 =

х4 = .

         Якщо ZТ > 0,3 – підприємство має добр довгострокові перспективи, при ZТ < 0,2 – є ймовірність банкрутства.

         Розрахуємо показник Таффлера для ЗАТ „АТБ Групп” за 2006 рік:

ZТ = 0,03* 0,0388 + 0,13* 0,9223 + 0,18* 0,1952 + 0,16* 3,8294 = 0,7689

         Тест Таффлера також свідчить про добрий фінансовий стан підприємства.

Таким чином, можна зробити висновок, що об'єктивні труднощі в одержанні відповідно нформації роблять створення дієвої моделі прогнозування банкрутства на підставі статистичних даних в Україні проблематичним.

Однак, наявність великої кількості робіт, виконаних у руслі розглянутої проблеми, дозволяє нам зовсім по-особливому підійти до побудови своєї моделі. Ми можемо розглядати всіх працювавших до нас у цій області дослідників як  експертів.

Користаючись цим накопиченим колективним досвідом, ми зможемо і відібрати показники, що найбільше часто зустрічалися в аналогічних моделях, і визначити ваги, з якими ці показники повинні входити в модель.

Робота припуска 2 кроки.

Усі показники можна розділити на 5 груп:

(1) показники ліквідності

(2) показники рентабельності

(3) показники структури балансу

(4) показники оборотності

(5) інш показники

Визначаються порівняльні ваги різних груп показників, виходячи з частоти їхнього включення в моделі різних дослідників. Тут ми припускаємо, що кожен дослідник до нас уключав той чи інший показник у свої моделі, керуючись своїми уявленнями про його значимість. Чим більше дослідників уключали даний показник у свою модель, тим, отже, більше значимість цього показника, тим більшу питому вагу він повинний мати.

Спочатку, як уже вказувалося, ми визначимо ваги окремих груп показників із зазначених 5 груп. Далі при зважуванні показників їх досить класифікувати по зазначеним 5 групам, привласнити кожному показнику відповідну вагу і трансформувати його так, щоб сума ваг дорівнювала 100.

Проблема виникне, якщо в модель включаються два чи більш показники з однієї групи. Ми вважаємо, що їхня сумарна вага повинна дорівнювати вазі групи, а їхні частки ваги визначаються або, виходячи з їхніх відносних ваг у групі, або з розумінь дослідника.

Аналіз показав, що в різних роботах зустрічається всього 45 показників. Причому по зазначених групах вони розподіляються в такий спосіб (табл.3.2)

Таблиця 3.2

Аналіз показників для моделі прогнозування банкрутства

Таким чином, показник, що відноситься до групи показників ліквідності, ввійде в будь-яку систему показників з вагою 29%. Якщо ж цих показників буде два чи більше, те ця величина і буде їхньою сумарною вагою. 

Дана універсальна система зважування показників може бути використана для зважування будь-яких показників, використовуваних для прогнозування неплатоспроможност підприємства.

Однак, користаючись тією же ідеєю, можна спробувати побудувати свою модель стосовно до українських умов. Для цього ми відберемо показники, що найбільше часто зустрічаються в моделях інших дослідників, додамо їм ваги відповідно до  того, що було описано вище, а потім уточнимо модель і перевіримо "розділові" здібності на матеріалах українських підприємств.

У таблиці 3.3 представлені ті ж показники, тільки тепер вони розміщені в порядку убування хньої зустрічальності в моделі. В останньому стовпчику зустрічальність показана наростаючим підсумком.

Як бачимо з таблиці, на перші 5 показників приходиться 37% сумарної зустрічальності, а на перші 10 показників - уже 55%. Причому 10-м показником є відношення грошового потоку до короткострокової заборгованості.

Таблиця 3.3

Аналіз зустрічальност показників

Вісім показників дають 50% сумарної зустрічальності. Представляється, що на основі 8 показників варто будувати модель. Можливо, серед них є зайві, однак ці зайві будуть "відсічені" у результаті перевірки всієї системи на мультіколлинеарність. Як виняток в якості восьмого показника візьмемо не відношення власного капіталу до загальної величини капіталу підприємства, а відношення грошового потоку до короткострокової заборгованості. На наш погляд, цей показник є надзвичайно важливим, а його відносна непопулярність, на наш погляд, обумовлена деякими труднощами в одержанні відповідних даних з одного боку, і порівняльною новизною самого показника з іншого.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6