На українських землях чернецтво з'являється з запровадженням християнства. Новостворені Лаври – Києво-Печерська, Почаївська і Дерманський монастир невдовзі стали визначними культурними центрами Київської Русі. Тут збиралися бібліотеки, закладалися скрипторії для переписування книг, навчалися «вільним мистецтвам» чорноризці, створювалися перші літописи. Усі ці монастирі користувались правилами Святого Василія Великого, їх автор єпископ Кесарії (Мала Азія), видатний церковний діяч, теолог, філософ-платонік, поборник єресей був одним із членів Каппадокійського гуртка, що одним із перших зайнявся розробкою ідей патристики [119, с. 195]. Чернечі громади, що швидко поширювались на українських землях, і зокрема, в Галичині (див. дод. Б.) згодом стають не лише визначними культурно-освітніми, духовно-релігійними, але й благочинницькими центрами. Як зазначав о. Й. Осташевський, «Монастирі ставали вогнищами ремесла, мистецтва й науки, невичерпними осередками культури й цивілізації, прибіжищем і захистом бідних, лічницями людських недомагань» [45, c.2].

Серед усіх напрямів публіцистичної, місійної, харитативної діяльності вкраїнських чернечих згромаджень визначальне місце займає їх освітньо-виховна праця. Значними є набутки чернецтва у галуз теоретичного обґрунтування і розробки ряду педагогічних ідей. Однією із перших пам’яток педагогічної літератури є «Слово про закон і благодать» митрополита Ілларіона. У цьому творі він показав прогресивну роль просвіти для розвитку культури і утвердження Руської держави, заклав основи майбутньої педагогіки родинного виховання (розробив основні закони й положення сімейних взаємовідносин, охорони материнства і дитинства) [118, с. 152]. Важко переоцінити внесок сестер і отців у практику розбудови і розвитку українського шкільництва. Створені за їх ініціативи і підтримки різного рівня начально-виховні установи: захоронки і сиротинці, народні і фахові школи, гімназії і ліцеї ставали осередками національної культури і закладами формування духовно багатих, високо інтелектуальних особистостей.

Найпершим і тривалий час єдиним українським чернечим згромадженням був Василіанський чин, котрий об’єднав дві гілки - чоловічу (отці) і жіночу (сестри) релігійні громади. Справа освіти й виховання молоді виступала і надалі є одним із пріоритетних завдань цього чину. Традиція заснування оо Василіянами шкіл і виховних установ бере початок від часів Св. Василія Великого (бл.330–379р.). Характеризуючи просвітницьку діяльність цього чину історик Е.Ліковскі зазначав, що вже від 1734 р. при усіх монастирях функціонували елементарні, а у більш визначних містах вищі прилюдні школи, і навіть філософськ та теологічні колегії [24, с.35]. Яскравим прикладом ґрунтовної просвітницько праці оо. Василіян була головна окружна Лаврівські школа. Впродовж 1789-1911 рр. вона виступала єдиним просвітницьким центром бойківського Підгір’я. Наслідками діяльності були не лише ціла плеяда вчителів початкових шкіл, а й повна відсутність неграмотних у самому селі [4, с.25-28].

Особливу роль в історії чоловічої гілки Василіянського чину відіграла Добромильська реформа, проведена у 1882р. Вона стала передумовою оновлення і поштовхом до активізації діяльності згромадження. Свідченням цього виступали відкриття гімназії та місійного інституту у Бучачі, духовно семінарії у Львові, активна викладацька праця в духовних семінаріях у Перемишл й Станіславові. Подібна реформа жіночої гілки була проведена лише на поч. ХХ ст. Наслідками цього стали бурхливий розвиток чину сс. Василіянок (діаграма цього розвитку згромадження подана у додатку Б) та – широкомасштабна освітньо-виховна діяльність сестер. Стараннями черниць створювались захоронки, сиротинці але найбільш визначним досягненням було відкриття рідномовних початкових і фахових шкіл, вчительських семінарій, гімназій і ліцеїв у Львові, Станіславові, Яворов Дрогобичі, які здобували право прилюдності, що є свідченням високого рівня навчально-виховного процесу у цих школах.

Працюючи над морально-релігійним вихованням українського народу, Василіяни велику увагу приділяли і видавничій діяльності. У 1897р. Василіянське видавництво у Жовкві при підтримці А.Шептицького розпочало друк релігійного місячника «Місіонер», випуск якого відновлено тепер у Львові [20, c.7–9]. Тираж цього часопису в той час сягав близько 40000 примірників.

Крім цього, у Жовківському видавничому осередку друкувались місячник для молоді «Наш приятель», науковий журнал «Записки ЧСВВ», та інша католицька література. Виховний вплив отці Василіяни чинили на українську молодь і через Марійські Товариства Молоді, які вони організували й очолювали. Першим керівником цього товариства був О.Й.Маркевич, а його наступником став І.Назарко.

Великі зусилля, які прикладали Василіянки для духовного відродження і нашого народу (організовували місії, реколекщї, засновували церковні братства) все ж таки повністю не задовільняли його потреб. При цьому, потрібно зазначити. що вища освіта і великий посаг, які вимагались для вступу у це згромадження, ставали на перешкоді його широкого зростання. Отож, виникла гостра потреба заснувати ще одне чернече згромадження, котре займалося б аналогічною роботою й було доступним і для сільських дівчат. Таким чином у 1892р., в с.Жужелі Сокальського повіту, завдяки старанням о.Кирила Селецького організовується нове жіноче згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії [75, с.13]. У Конституції згромадження 1892р., серед пріоритетних завдань зазначалися і такі, як заснування захоронок і сиротинців, догляд за вбогими у сільській місцевості. Більше того, сестри Служебниці займалися також просвітою сільського населення шляхом проведення теоретичних та практичних занять з рукоділля, крою і шиття та інших жіночих робіт, організації сходин, на яких можна було почути цікаві лекції, заохочення до спільних молитов, розповсюдженням «добрих книжок», а також надання фахової допомоги недужим (догляд за хворими, поширення елементарних знань побутової гігієни, закладання підручних аптек тощо). У 1930р. лише на критерії Станіславської єпархіі сс. Служебниці займалися виховною діяльністю у 25 населених пунктах [86, с.167-171]. Графічно розвиток опікунчо-виховної діяльності сс. Служебниць у Галичині із зазначенням кількост дітей, що перебували у закладах сестер представлений у дод. В.

Великий внесок у справу розвилку українського чернецтва зробив Митрополит А.Шептицький. Особливу увагу він приділяв вдосконаленню освіти й виховання духовенства, поверненню до східних церковних традицій, поєднанню церковних і національних інтересів [83, 290с.].

Одним із перших його починань у згаданому напрямі стало відновлення студитського чернецтва. Цей орден було засновано на зразок найпершої на вкраїнських землях чернечої громади Київської Печерсько Лаври. У 1898-1899рр. в Кристинополі, а в 1901-1902рр. в Олеську відкриваються перші осередки цього згромадження. Її ігумен запровадив для своїх ченців студитський статут, згідно якого вони мали навчати різним наукам. У передміст Львова монастир оо. Студитів був відкритий у 1901р. [64, с.170]. Перед другою світовою війною у 6-ти осередках оо.Студитів налічувалось 132 монахи. Заняття Студитів залежали від їх особистих обдарувань, потреб можливосіей При монастир брати займалися рільництвом, господарською працею, ремісничою діяльністю, вчилися іконописання, опікувалися сиротами. Деякі менш проводили місійну роботу на Підляшші та Поліссі. Наслідком освітньо-виховної діяльності цього згромадження стало створення спеціальної бібліотеки у Львові, ряду захоронок, сиротинців і фахових шкіл. Так, наприклад, отці студити утримували два захисти (сиротинці) у Львові та Уневі При останньому була створена фахова школа, в якій 40 сиріт навчалися різним ремеслам Плідною була і видавнича діяльність оо Студитів. З їх друкарні у світ виходили духовно-інформативний місячник «Ясна путь», листок «Промінчик сонця любові та інша періодика і література [74, с 48-54].

Активною і діяльною була й жіноча гілка цього згромадження, що також завдячує своєму створенню Митрополиту Шептицькому У своїх 8-ми осередках при цього ордені провадили широку освітньо-виховну діяльність і займалися просвітою сільської о населення Впродовж 1924-1939рр черниці Студійського Уставу вели захоронки, чотири сиротинці, що нараховували в середньому по 25 дітей кожен працювали медичними сестрами в лікарнях, займалися шиттям, вишиванням ткацтвом, працювали з юнацтвом у читальнях, керували гуртками молодих господинь [35, c. 40]. Під час другої світової війни сестри Студитки. ризикуючи власним життям, переховували у своїх сиротинцях навіть врейських дітей, виявляючи цим самим високий рівень глибокої християнсько любові і милосердя.

Ще однією чернечою громадою, заснованою в 1911р А Шептицьким, була спільнота отців Редемптористів. Створені на зразок бельгійського згромадження украінські Редемптористи, або чин Найсвятішою Ізбавителя був покликаний в основному до місійної праці. Однак, розгортаючи свою діяльність на українських землях оо. Редемптористи відкрили у Львов навіть власну гімназію, так званий ювенат. Крім цього при їх монастир функціонували філософсько-богословські студії.

Поряд із згаданими згромадженнями вагомий внесок у культурно-просвітню обнову українського населення Галичини вклали й такі чернечі спільноти як сс. Св Иосифа, сс. Св Йосафата, сс. Мироносиці, сс. Милосердя і сс. Пресвятої Родини

Згромадження сестер Св.Йосифа (сс.Йосифіток) було засноване на честь Св. Йосифа Обручника в с.Цеблові, що біля Белзу. Уся праця цієї спільноти була спрямована на прославу Бога і добро українського народу. Діяльність сестер реалізувалась шляхом організац ведення захоронок, забезпечення опіки над сиротами, створення спеціальних захистів, ознайомлення сільських дівчат з нормами і правилами християнського життя, догляду за хворими і підготовку їх до побожної смерті, прикрашування храмів [116; с.1]. Зазначимо, що сестри Йосифітки займалися вихованням українських дітей не лише на українських, але і на польських землях. Доказом цього є відкриття ними у 1933р. захоронки у Кросно [25; с.З]. Перелік осередків виховної діяльності сестер Йосифіток на території Перемиської, Самбірсько Сяніцької єпархій із зазначенням кількості дітей у них подано у табл. Ж.

Спільнота сестер Йосафаток була заснована в 1911р (на честь Св. священомученика. Йосафата Кунцевича). Черниці також організовували захоронки і сиротинці, доглядали хворих і перестарілих. Незважаючи на незначну кількість сестер цього чину у монастирях, вони провадили широку і плідну діяльність. Так, зусиллями всього лише шістьох черниць Буського монастиря утримувалася ціла захоронка. молодь навчалась шиттю, вишиваню, рукоділлю, доглядалися хворі [115, с. 2]. У Львові при монастирі сестер Йосафаток функціонував притулок для старців.

Ще одним жіночим згромадженням, заснованим у 1886р. о. Ю.Дацієм, котре також займалося освітньо-виховною і харитативною діяльністю, були сестри Мироносиці (засновані не. честь жінок, котрі несли пахуче миро до гробу Ісуса Христа, стали першими свідками його Воскресіння) [82, с. 1539]. У завдання сестер, зокрема, входило не тільки надання матеріально моральної допомоги нуждарям, але навіть і їх повне утримання у випадку необхідності [69, с.15]. Так, наприклад, у 1927р. в с.Підгірці сс.Мироносиц утримували й доглядали сиріт і убогих, при чому для останніх був створений спеціальний лазарет [88, с. 303]. Перед другою світовою війною згромадження мало три осередки і нараховувало 94 сестри [44; с.346].

Згромадження сестер Милосердя, що було створено, у Галичині в 1926р., крім своїх прямих обов'язків, догляду за хворими немічними, також займалися просвітньою і виховною діяльністю. Зокрема, на території Львівської Архиєпархії вони утримували захист для безробітніх служниць, кравецьку школу та опікувалися сиротами і хворими [89, 165с.]. У 1938р. сестри цього ордену доглядали хворих у лічниці ім. Митрополита Шептицького, утримували приют для дівчат і бурсу для учениць [90, с.93].

Активну діяльність розгорнули і сестри Пресвятої Родини. Так, наприклад, на території Станіславської єпархії сестри займалися вихованням дітей у чотирьох захоронках [87. с. 190].

Однією із передумов ефективної злагоджено праці чернецтва було строге утримання ним організаційних правил. Одним з таких виступав розпорядок монастирського дня. Розглянемо його на прикладі тогочасного денного розпорядку згромадження сс. Служебниць. День сестер розпочинався о 4.00 год. тривав до 21.00 год. Дві години на протязі дня присвячувалися таким релігійним практикам, як молитви, молебні, іспит совісті. Останній сестри здійснювали двічі на день в обід і ввечері. Крім цього, релігійний вишкіл сестер здійснювався під час індивідуального читання духовної літератури, вивчення біблійно сторії й катехизму, обговорення прочитаного. Духовному збагаченню й естетичному вихованню також сприяло і навчання сестер співу. На різні види праці монастир відводилося близько 8 год. і одна година припадала на відпочинок. Харчування було триразове, при цьому строго дотримувалися посту.

Не дивлячись на різноманітність монаших об'єднань, відмінності у статутах і цілях, всі вони в кінцевому результат працювали для однієї спільної ідеї – духовного оновлення, національного відродження й культурного піднесення українського народу. Однак, не дивлячись на високу результативність праці чернецтва, її безкорисність, життєву необхідність потрібність для української нації у 1946р., тобто після ліквідації радянською владою греко-католицької Церкви, усі монастирі на території Галичини були насильно знищені.

Розділ ІІ. Практика морального виховання української молоді в освітньо-виховних закладах

2.1 Зміст процесу виховання українсько молоді в загальноосвітніх і фахових школах

Як ми вже зазначали виїде, традиц освітньо-виховної діяльності духовенства на українських землях беруть свій початок від моменту прийняття християнства. Впродовж тривалого часу Церква залишалась єдиною виховною інституцією [2, с.16]. При церквах і монастирях створювалися різного рівня дали, в яких учні набували елементарних знань виховувались у релігійному й національному дусі.

Церква дала почин до заснування монастирських, кафедральних та парафіяльних шкіл. З ініціативи і при підтримці Церкви було засновано і ряд середньовічних європейських університетів [82, с.2].

Католицьке духовенство намагалося якнайповніше використати весь освітньо-виховний потенціал шкіл для культурного й економічного зростання українського народу. Так, зокрема митрополит В.Рутський домагався для українських приватних шкіл таких же цивільних церковних привілеїв, які надавалися державним освітнім установам. Холмські та Володимиро-Берестейські владики використовували рідномовну школу, як засіб, що протид денаціоналізацї та латинізації українського населення і особливо більш заможніших верств.

З-поміж уcix українських греко-католицьких чернечих згромаджень чільне місце у справі заснування освітніх установ різного спрямування і рівня належить Василіянському чину. Роль освітньо-виховно діяльності цього згромаджена у релігійному й національному житті українського народу високо оцінював видатний педагог О.Духнович [26, c.l]. Базою для тако бурхливої просвітницької роботи цього ордену був високий рівень освіти його членів. Впродовж 1904-1939 рр. на вищих філософських і теологічних студіях та університетських факультетах освіту здобули 62 отці Василіяни з Галицької провінції. Причому, 30 з них навчалося у Римі, 20 – в Інсбруці, 5 – в Загребі, 3 – у Львові, 4 – у Варшаві. Крім цього, передбачалося відкриття студійного осередку у Львові або Жовкві [55, с.362].

Одним із найперших осередків просвітницько діяльності отщ'в Василіян був Бучач. Ще в 1754 р. у бучацькому монастирі було засновано гімназію й інститут для вбогих учнів, що діяли до 1892/93 шк. р. У 1770-х рр. тут працювали курси риторики й філософії, на яких у 1773 р. нараховувалось 300 слухачів. Більше того, у 1784 р. тут відкривається головна 4-класна народна школа, а в 1856р. перша учительська семінарія. Бучацькі школи були популярними не тільки серед українського населення західного регіону. Сюди приїжджала вчитися молодь зі Львова, Белзу, Перемишля, Сяноку, Волині, Поділля навіть Наддніпрянщини. Про популярність цих шкіл свідчить не тільки наведений перелік місць проживання учнів , а й сама кількість останніх. Так, у деякі роки це число сягало 800 і навіть 1000 осіб [38, с.6-7].

Розбудова системи рідномовного шкільництва була однією із тих проблем, що постійно перебувала у центрі уваги монаших чинів. Як відомо, першим базовим щаблем для здобуття українськими дітьми подальшо рідномовної освіти виступали початкові народні школи, їх потреба зумовлювалася тим, що польська влада, котра прагнула недопустити зростання кількості української інтелігенц всіляко блокувала відкриття датських шкіл вищого типу, зокрема багатокласних виділових. З огляду на це особливо великого значення набула перша українська початкова школа у Галичині, котру відкрили сс. Василіянки у 1822р. при своєму монастирі в с. Словіта. Ця школа, що складалася із чотирьох класів і давала українським дітям таке довгождане право вступу до середніх шкіл проіснувала там до 1881 р. Згодом, згідно розпорядження митрополита Й.Сембратовича, її було переведено до Львова. Невдовзі вона перетворилася у вищу початкову школу, так звану виділову, що утримувалися коштами сс. Василіянок. Увагу привертає той факт, що серед обов’язкових предметів у навчальному плані значилась історія України. У групу предметів за вибором, зокрема, входили гра на фортепіано, французька мова, рисунки, спів і навіть танці. Як писала тогочасна газета «Діло», школа не тільки відповідала рівню аналогічних державних шкіл, а більше того, в деяких аспектах перевищувала його. Школа користувалась значною популярністю, однак через брак фондів її було закрито.

Подібні школи були відкриті сс. Василіянками в 1874 р. у Яворові, в 1909 р. у Станіславові та в 1920 р. у Дрогобичі. Про успішний розвиток цих шкіл свідчить, зокрема висока фреквенція, яку ілюстру дод. Д 1.

Високі показники навчально-виховної роботи згаданих шкіл, відзначали у звітах про перевірку цих закладів шкільні інспектори. Так, наприклад, інспектор, який візитував школу у м. Яворів прийшов до висновку, що ця установа відповідає вимогам і рівню державних шкіл такої ж категорії.

Наступними закладами тодішньої шкільно системи, що давали повну середню освіту, право вступу до вищих навчальних закладів були гімназії. Зрозуміло, що формування інтелектуальної еліти української нації не могло відбуватися при відсутності рідномовних гімназій. Гостра потреба у їх створенні призвела до того, що в 1906 р. при монастир сс.Василіянок у Львові відкривається перша на галицьких землях українська середня школа для дівчат. Потрібно зазначити, що згаданий заклад, був створений з ініціативи і при щедрій підтримці митрополита Андрея Шептицького. Подальшими кроками сестер цього згромадження на шляху розбудови системи національного шкільництва стали створені ними численні навчальні заклади різних типів початков школи, гімназії, фахові школи, вчительські семінарії ліцеї) у Станіславові, Дрогобичі, Яворові [111, с.l], [112; с.7]. Хронологічно це представлено у таблиці додаток Д 2. Оскільки у вчительських семінаріях, гімназіях та ліцеях існували однаков національно-освітні традиції специфіка виховної роботи цих закладів була спорідненою. Тому аналіз виховного процесу цих шкіл ми будемо проводити паралельно.

Ціллю василіянських навчальних закладів, як зазначалося у статутах цих шкіл, було створення відповідних передумов для різнобічного культурного розвитку молоді, її підготовка до вступу у вищі школи та до активної участі в житті держави й нації. Крім цього, кожен із закладів розробляв індивідуальний напрям освітньо-виховної праці. Так, ліцей у м.Яворів ставив за мету гармонійний всебічний розвиток молоді, зокрема, релігійно-моральний вишкіл, розумовий і фізичний, а також виховання особистост для прослави Бога та на користь держави й суспільства [113, с.8].

Слід зазначити, що крім перелічених навчальних закладів, значну роль у процесі виховання молодого покоління відіграли, створені при монастирях сс.Василіянок так звані інститути. Інститути являли собою деякою мірою гуртожитки, у яких окрім дешевого утримання, учениц знаходили з боку сестер дбайливу опіку і різнобічне виховання. Більше того, в міру спроможності монастир надавав незаможнім ученицям пільги щодо оплати. Така допомога могла надаватися як з власних фондів монастиря, так і з інших джерел. На засіданнях педагогічних рад обговорюватись фінансові можливості школи стосовно матеріальної підтримки, зокрема «доживлювання» убогих учениць [107, с.3]. Одним з свідчень турботи чернецтва про долю вбогих вихованок є звернення дирекц Станіславської школи у 1938р. до Кураторії Львівського шкільного округу з проханням виділення коштів на обіди для трьох приїжджих учениць і повне утримання чотирьох із них в інтернаті [100, с.1].

Режим дня інституток складався із наступних етапів. Розпочинався день о 6,30 хв . Через пів години дівчата збиралися на молитву. Поснідавши вони йшли до школи. Доцільно буде зазначити, що інститути створювалися не тільки при тих монастирях, при яких функціонували школи. Тому вихованки деяких інститутів відвідували державні школи різного рівня - як середні, так і вищі. Після повернення із школи дівчатам надавалася двогодинна перерва на обід і відпочинок 3 15.30 по 16.30 відбувалося навчання. О 16.30 подавався підвечірок, наступні дві години після нього теж присвячувалися навчанню. О 19 год була вечеря, а згодом молитва. Відбувши її молодші вихованки йшли спати, старші могли продовжувати навчання до 21.30.

Основну увагу у виховному процес нститутів, що дуже позитивно, як на нашу думку, приділялося морально-релігійному вишколу підопічних. Провідними формами такого вишколу була участь дівчат у молодіжних організаціях відповідного спрямування, що створювалися в інститутах, а також у різноманітних релігійних практиках. Наприклад, дівчата з Львівського інституту щодня брали участь у спільних ранкових і вечірніх молитвах та Богослужениях, які відбувалися у домашній каплиці. Активну діяльність провадила і Марійська Дружина інституту. Вона складалася із двох секцій вхаристійної і харитативної Дружинниці організовували сходини з виступами о.Провідника, оповідачів-спеціалістів, заслуховуванням рефератів членок, відвідували замкнені реколєкції, адорації, здійснювали так зване розважання над постулатами Святою Письма, влаштовували прощі та свята на честь Пречистої Діви Марії і інших святих, а також були учасниками загально-католицьких і національних акцій, студентських католицьких віч тощо.

Не менш цінним аспектом діяльност нститутів була їх освітня праця. Так, у деяких з них вихованки вивчали релігію, українську мову й літературу, і географію та Історію України, займалися ручною працею, співом, музикою, грою на фортепіано. Завдяки останнім заняттям інститутки здобували ґрунтовне естетичне виховання. Свідченням цього той факт, що вихованки Львівського інституту мали право претендувати до вступу на вищі курси музичного інституту.

Школи сестер були конфесійними (тобто зорієнтованими на учениць греко-католицького обряду) і мали національний характер. Викладною мовою цих шкіл була українська. Однак, у 1923 р. державна шкільна влада зобов’язала вести усю шкільну документацію і викладати деяк предмети польською мовою. Згідно вимог куратори польською мовою повинні були викладатися наступні предмети: польська мова, наука про о масну Польщу, історія та географія Польщі [102, а.4].

Не зважаючи на те, що згідно статутів учениці шкіл мали бути греко-католицького віровизнання ними також ставали вірн римо-католицької, православної, євангельської церкви і навіть євреї. Так, наприклад у 1931р. із 103 учениць учительської семінарії Яворова було 3 римо-католицького, 4 православного і 14 єврейського віровизнання [109, с.43]. При цьому, взаємовідносини учениць шкіл чернечих згромаджень були напрочуд толерантні і тактовні.

Навчальні заклади сестер Василіянок, були платними, але, як ми вже згадували раніше, дітям із незаможніх родин, у міру фінансової спроможності монастиря, надавались повні або часткові знижки. Інформація про розміри оплати і наданої монастирем допомоги учням проілюстрована на прикладі Станіславської гімназії у додатку Д 3. Особливою опікою і турботою були охоплені діти-сироти. Їх. як виняткову категорію вихованок монастир повністю звільняв від оплати за навчання і проживання в інституті. Так, лише у Яворівський вчительській семінари на повному утриманні монастиря перебувало 40 учениць [108, а.1]. Достатньо значна плата за навчання призвела до того, що переважна більшість учениць гімназій були вихідцями із середніх соціальних та заможних класів, а саме з родин ремісників, купців, державних службовців, заробітчан т.д. Детальні відомості щодо роду занять батьків, результатів успішності, національності, віровизнання та місця проживання учениць Яворівської гімназ подано у додатку Е.

Як бачимо із наведеної таблиці, проживати немісцеві учениці могли як в інтернаті монастиря, так і на винайнятих приватних помешканнях. Слід зазначити. що керівництво школи на протязі усього навчального року проводило візитацію цих, так званих «приватних станцій». Причому, у випадку невідповідності умов помешкання санітарно-гігієнічним, житлово-побутовим, моральним та іншим вимогам шкільна комісія могла заборонити учениці проживання у ньому.

Розглянувши організаційні аспекти діяльност навчальних закладів чернецтва, перейдемо до розгляду змісту освіти цих установ, з точки зору його виховного потенціалу. Безперечно, найбільше виховне навантаження несли релігія, українська мова і а педагогічні предмети у вчительських семінаріях [105, а.1].

Виховний вплив цих навчальних дисциплін реалізувався у різноманітних, як урочних формах; бесідах, розповідях, лекціях, дискусіях і т.ін, так і позаурочних. До них слід віднести позакласне читання, гуртки, конференції, і релігійні практики, шкільні і позашкільні вистави, концерти, прогулянки, екскурсії тощо. Зупинимося на детальному розгляд діяльності шкільних самоосвітніх гуртків як важливого засобу розумового виховання. Особливе місце у навчальному процесі серед усієї гурткової роботи займав «Научний Кружок». Зміст його діяльності акумулював у собі майже ус напрями виховання. Основною ціллю такого кружка було поглиблення і розширення світогляду учениць у всіх областях знань, і особливо з рідної літератури та історії [101 с. 1]. З цією метою учасниці гуртка готували реферати (наприклад на такі теми: «Про заснування і значення «Просвіти» в суспільності», «Про старо-українську словесність»), організовували відчити («Значіння О. Кобилянської в українській літературі»), наукові дискусії, святкові академії на честь геніїв українсько нації, закладали біоліотеки, влаштовували прогулянки, як в навчальних цілях, так і для відпочинку. На кошти, які виручалися з проведених імпрез та добровільних внесків, учениці купували книжки у бібліотеку, шкільне приладдя та надавали допомогу потребуючим. З ініціативи членок «Научного Кружка» могли створюватися дочірні освітні, музичні, спортивні та інші гуртки, що сприяли розвитку духовних і фізичних рис людини, а також забезпечували корисний культурний відпочинок. У Львівській гімназії, наприклад, були створені так самоосвітні гуртки: філологічний, історичний, математичний, класично літератури, географії, літературний ім. Лесі Українки. Усі ці гуртки поглиблювали й доповнювали знання учениць згідно програмного матеріалу. Більше того, що видається нам дуже важливо, деякі з них, а саме історичний літературний активно спричинялися до національного виховання учениць. Шляхом удосконалення своїх знань учениці вчилися шанувати минуле, традиції свого народу, знайомилися з видатними постатями вітчизняної науки і культури.

Засобом, що сприяв інтелектуальному збагаченню та всебічному розвитку учениць була бібліотека. Слід зазначити, що фонди бібліотек у розглядуваних закладах були достатньо широкими і постійно поповнювалися. Книги, які зберігалися у них, були написані різними мовами українською, польською німецькою та ін. Наприклад, у бібліотеці Яворівсько гімназії було 826 томів [103, с. 34].

Виховний процес василіянських шкіл проводився згідно плану, що був затверджений дирекцією школи. До кожного класу була прикріплена опікунка, із числа світських учителів чи монахинь, в обов'язки якої входило виховання молоді. Щороку опікунка писала плани і звіти стосовно виховної роботи, що проводилась у класі. Метою цієї діяльності було формування нового покоління української нації з твердими релігійно-етичними переконаннями, розвинутого інтелектуального, фізично й естетично в ім’я Бога та користі для громадянства і Батьківщини Розпочинали свою виховну працю опікунки з своєрідної підготовчої фази, яка передбачала їх ознайомлення з підопічними, цілим класом як колективом, окремими його групами і особливостями кожно учениці зокрема. Останнє, насамперед, передбачало визначення рівня психо-фізичного розвитку дівчат, їх духовної культури та інтелекту. Не менш вагомим було визначення темпераменту учениць, особливостей характеру, зацікавлень, здібностей і т. ін. Опікунка класу також повинна була володіти достовірною інформацією, що стосувалась здоров’я, матеріального стану, домашніх умов учениць, їх забезпечення шкільними підручниками, навчальним приладдям і т н. Збирати такі відомості виховательки могли шляхом відвідування місць проживання учениць, співпраці з шкільним лікарем і батьками, спостереження за х поведінкою у школі, церкві, театрі та інших громадських місцях. Потрібно також відзначити, що опікунки класів здійснювали й окремі педагогічні дослідження з метою кращого вивчення індивідуальних особливостей підопічних та їх нтересів. Так, наприклад, опікункою IV курсу гімназії у м. Яворові було проведене анкетування учениць на тему: «Що в школі мені імпонує і що я хотіла б усунути». Усю зібрану інформацію виховательки вписували у так звані «індивідуальн листки», котрими могли користуватися усі вчителі даного класу. Опікун, або як його с ще називали господар класу, окрім спостереження за навчальною діяльністю дисциплінованістю учениць повинен був цікавитись позашкільним життям підопічних, повідомляти батьків про їх поведінку виносити покарання у межах своєї компетенції, звітувати на учительських конференціях. Дисциплінарними засобами у школах виступали: покарання учнів вчителями, нагадування господарів класу, догани винесені директором або педагогічною радою і виключення зі школи. Поряд із розглядом засобів покарання, варто буде згадати про один із засобів заохочення, яким виступала, так звана «Золота книга». На сторінках цієї книги записували імена тих учениць, котрі досягли успіхів у навчанні та відзначалися зразковою поведінкою. Принагідне зазначимо, що дисциплінованість та вихованість учениць оцінювалась двома якісними показниками: «поведінка» і «пильність». Шкала оцінок поведінки були наступною дуже пильна, добра, відповідна і не відповідна. «Пильність» могла бути дуже добра; добра, достатня і не достатня [105, а.5].

Характерною особливістю технолог виховання, яка заслуговує на нашу думку високої оцінки, що застосовувалась у навчальних закладах чернечих згромаджень була орієнтація на самопізнання самовдосконалення, її найважливішими постулатами виступали наступні твердження:

1. Лише шляхом самопізнання можна зрозуміти своє призначення у житті.

2.Викорінення негативних рис і проявів характеру, гартування духу та вироблення волі не повинні припинятися впродовж усього життя.

3.Постійний самоконтроль і самоаналіз власної поведінки привчить до 1 панування над собою, емоціями і примхами, не допустить аморальних вчинків, стане передумовою культурного зростання.

Зміст процесу виховання у монастирських школах включав у себе такі напрями: морально-релігійне, державно-громадське, естетичне, трудове, фізичне та ін. На практиці завдання цих напрямів реалізувалися, зокрема у діяльності шкільних гуртків і організацій. Найбільш поширеними були наступні: «Марійські Дружини», «Златоусти», Скаутські дружини («Пласт»), класові самоуправи, шкільна самопоміч, комітет допомоги вбогим ученицям, «Товариський крам», шкільні крамнички, крамнички і кооперативи, літературні, і краєзнавчі, драматичні, природничі, музичні і хорові гуртки, «Червоний хрест», антиалкогольн об’єднання, педагогічні гуртки у вчительських семінаріях та ін. Для прикладу наведемо перелік гуртків, які працювали у Львівській гімназії та ангельській семінарії (див. додаток Є). Усі гуртки працювали під наглядом вчителів. організовували диспути, відчити, збирали спеціальні бібліотечки. Розглянемо згадан вище напрями виховання більш детально.

Морально-релігійне виховання виступало провідним і фундаментальним напрямом усього процесу національного виховання. Метою такого виховання було прищеплення молоді непохитних релігійно-етичних переконань, що базуються на загальнолюдських моральних цінностях і вічних деалах правди, добра та краси [99, а. 15]. Опікунки намагались сформувати у своїх підопічних морально-релігійні характери, що зобов'язувало б їх чесно виконувати свої обов'язки перед Богом, самим собою і рідним народом. Формами такого виховання виступали уроки релігії (відбувалися два рази на тиждень), Марійські Дружини, шкільні Богослуження (відбувалися у неділю і свята), екзорти (щотижня) та інші різноманітні релігійні практики. Щодо останніх потрібно зазначити, що кілька разів протягом шкільного року учениці приступали до св. Причастя, щоденно до і після навчання відбувалися спільні молитви. Крім цього молодь брала участь у спеціальних Богослужениях у травні на честь Пречистої Діви Марії, у червні – до серця Ісуса. Одним із засобів релігійного виховання учениць був спів побожних пісень під час Богослужень і після щоденної молитви. Велика кількість ученць Яворівської гімназії вдосконалювала свій релігійний вишкіл шляхом активної участі у діяльності Марійської Дружини, що була заснована у 1934р. о. І.Назарком. Наприклад, з ініціативи учасниць Марійсько Дружини у 1934/35 шк.р. були проведені релігійна академія на честь Св. Йосафата з приводу заснування «Ргіша Ргіtагіа» (першої Марійської Дружини) [109, с. 13]. Плідною була й діяльність Марійської Дружини Львівської вчительської семінарії, в ряди якої вступило 100 із 135 учениць [106, с.10]. Детально мету, структуру та зміст діяльності цих організацій буде розглянуто нижче.

Християнські заповіді любові до ближнього, пошани батьків ставали підвалинами етико-морального світогляду учениць. Опираючись на моральні засади християнства, вихователі формували в учениць так риси, як правдомовність, щирість, терпіння, толерантність, повага до старших. Велику увагу приділялося засвоєнню підопічними правил поведінки в церкві, школі, вдома, за столом, під час забав тощо. Ще одним аспектом етичного вишколу учениць гімназій і особливо вчительських семінарій було формування їх мовленнєво культури. З метою удосконалення мовної культури вихованок, збагачення лексичного запасу, виявлення й усунення типових фонетичних помилок учениць, у Львівській гімназії був створений літературний гурток і «Златоусти». Господиня І курсу вчительської семінарії у м. Яворів запропонувала створити гурток правильної вимови. Паралельно із формуванням я в учениць моральних переконань, опертих на засадах християнської любові, їм прищеплювалась національна гідність, патріотизм, пошана до рідного краю, народу, його культури, традицій звичаїв.

Аналіз процесу релігійно-морального виховання показує, яке важливе і місце у ньому посідало формування в учениць таких рис як милосердя, і доброчинність готовність прийти на допомогу. Свідченням цього виступають ряд філантропічних, благочинних акцій, проведених ученицями. Так, і наприклад, гроші, вилучені за проведення аматорської вистави ученицями Яворівської учительської семінарії були скеровані на потреби сиріт і купівлю портрету Т.Шевченка для класної кімнати. Учениці Львівської гімназії її власноручно виготовили трикотажні та кравецькі вироби (светри, шалики, шапки, рукавички, панчохи, шкарпетки, фартушки та ін.), прикраси на ялинки тощо для дітей із вбогих родин і безробітніх. Загалом, у 1937р. вони виготовили 91 шт. трикотажних виробів, 159 кравецьких, 116 прикрас на ялинки і забавки. Кошти, потрібні на організацію таких доброчинних акцій, учениці виручали за проведення вистав, концертів, різноманітних імпрез, добровільних пожертв, а також шляхом збору й продажу «неужшків» (склотара і т.ін.). Крім цього, учениці гімназ часто віддавали свої другі сніданки дітям із захоронок [15; с.5]. Для виконання благочинної діяльності навіть створювалися спеціальні організації. У Львівській гімназії такою була «Шкільна самопоміч», в учительській семінарії – Комітет допомоги бідним учням і т. д. Слід зазначити, що останній був створений з ніціативи Митрополита Шептицького, який надавав йому матеріальну допомогу. Високої оцінки заслуговують не лише факти харитативної діяльності учениць, а й сама процедура її здійснення. Процес надання допомоги біднішим ученицям чи потребуючими відзначався надзвичайною делікатністю, тактом і толерантністю, що запобігало приниженню гідності останніх, формуванню у них почуття меншовартості.

«Суспільне» (державно-громадське) виховання включало ряд напрямів:

а) усвідомлення ученицями необхідност виконання своїх обов'язків;

б) розуміння потреби дисципліни в житт класу, школи, суспільства;

в) створення у класі атмосфери дружби солідарності;

г) підготовка учениць до колективно співпраці на засадах взаємодопомоги і взаємовідповідальності;

д) усвідомлення значення взаємовідносин особи і суспільства у житті людини;

ж) розвиток в учениць зацікавлення суспільним життям найближчого оточення [109, с. 18].

Найпершою формою громадського виховання учениць була, так звана, «класова самоуправа». Уряд «класової самоуправи» складався з 5 осіб, а саме війта, його заступника, оборонця і трьох членів. У компетенцію «самоуправи» входило вирішення питань внутрішнього життя класу: справи, пов’язані з вихованням, навчанням, наданням допомоги, дотриманням порядку чистоти, чергуванням під час перерв тощо. З фонду «класової самоуправи», що створювався з добровільних внесків (5 грош у І півр. і 10 грош у II півр.) купувались засоби для письма, підтримки порядку, прикраси класу або вдавалась допомога найбіднішим ученицям. Діяльність «класової самоуправи» і вигравала значну роль у колективному вихованні учениць. Вони привчались самостійно розв'язувати суперечки і конфлікти. Найвищим проявом учнівського самоврядування був суд котрий складався з учениць класу. На його засіданнях, вирішувалися різноманітн проблеми шкільного життя, завжди була присутня опікунка класу.

Наступними формами громадсько-суспільного виховання учениць були світлиці та читальні. Так, читальня ім. М.Шашкевича Львівської учительської семінарії була відкрита 2 год. щоденно, її членами були 74 учениці. У стінах читальні учениці мали змогу ознайомитися з періодичними виданнями, обговорити події національного й громадського життя і т.ін. Наприклад, у читальню згаданого закладу, надходили такі журнали: «Нова хата», «Життя знання», «Жіноча Доля», «Свято вид», «Місіонер», «Зоря», «Світ дитини», «Поступ», «Pedagogium» та ін. [110, с. 146].

Діяльність світлиць мала на меті згуртувати та об’єднати учениць, прищепити їм товариські почуття, привчити до колективно праці та розвинути внутрішню і зовнішню культуру [103, с.21]. Світлиця була відкрита в неділю і свята. На зборах у світлиці учениці читали короткі реферати про життя і творчість українських письменників, виголошували декламації, проводили бесіди на актуальні теми громадського життя, слухали радіопередачі, організовували товариські ігри, концерти, Андріївські вечорниці тощо. З добровільних внесків членок читальні надавалась допомога вбогим товаришкам. Економічне виховання. Однією із форм такого виховання учениць був гурток заощаджень. У рамках роботи гуртка дівчата здобували економічне виховання шляхом написання рефератів, ознайомлення із найпростішими поняттями цієї галузі знань. Реферати, які готували учениці, торкалися, зокрема, яких тем, як «Ощадність – підстава добробуту особи і держави», «Кооперація», «Як ощадність спричинилися до піднесення економічних показників бідних країн» і т. ін. Заощаджені кошти учениць могли, наприклад, використовуватись для надання допомоги бідним товаришкам. Виховательки намагались акцентувати увагу членок гуртка й на тому, що заощаджувати потрібно не лише гроші, але й народні надбання, працю, книжки т.ін.

Значну роль в економічному вихованн відіграли й такі об'єднання учениць, як шкільні кооперативи, крамнички, допомогові комітети тощо, їх діяльність привчала дівчат до добровільних пожертв, взаємодопомоги й ощадності. Засобом суспільного виховання вважалася й шкільна форма, яку зобов'язані були носити учениці. Завдяки ній, на думку вчителів, нівелювалась соціальна нерівність учнів, а також дівчата привчалися берегти честь свого навчального закладу, адже форма була своєрідною «візитною карткою» школи.

Естетичне виховання. Реалізувалося таке виховання шляхом влаштування концертів і вистав, дотримання порядку і в прикрашуванн класів, діяльності драматичних, музичних і краєзнавчих гуртків, відвідуванн музеїв, і театрів, кіно, проведенні різноманітних екскурсій і прогулянок. У рамках роботи драматичних гуртків ученицями влаштовувалися вистави й концерти, на яких вшановували пам’ять Тараса Шевченка, Лесі Українки, Маркіяна Шашкевича та н. геніїв української нації. З великим успіхом відбулися вистави: «Тополя», «Лісова пісня», «Назар Стодоля», що були підготовлені Львівськими гімназистками разом з учнями філії Львівської Академічної Гімназії (далі ЛАГ).

Однією із форм творчого самовиявлення учениць, а також засобом підвищення рівня їх художньо-естетичної культури виступав хор навчального і закладу. Заняття співом сприяли не тільки духовному збагаченню учениць, формуванню естетичних якостей, а й релігійно-моральному та патріотичному вихованню учнів. Останнє в основному здійснювалося за рахунок різнобічного репертуару, у який входили твори духовної музики, світової класики, українські національн пісні, колядки, щедрівки тощо [97, с.66].

Особливе місце в естетичному вихованн учениць Львівської гімназії посідав етнографічний музей, що постав і ініціативи м. Северини Париллє. У цьому були зібрані різноманітні речі народного побуту кераміка, національний одяг, дерев’яні хрести, витинанки, писанки, колекція шлюбних вінків, намиста тощо.

Естетичні смаки та почуття прекрасного в учениць формувались і під час різного роду краєзнавчих екскурсій. Краса природи рідного краю, притаманна гармонія, виступали засобами естетичного виховання молоді.

Праця у природничих гуртках, а саме вирощування квітів, догляд за садом, пришкільним городом, тваринами також ставали чинниками, що формували в учениць здатність естетичного сприйняття дійсності, а також любов до природи, відповідальність за неї, прагнення її пізнати берегти та їм пожувати..

Відвідування ученицями мистецьких виставок, театральних й кіновистав, прослуховування обов'язкових і надобов’язових радіопередач не тільки поширювало їх кругозір та утверджувало національну гідність, але й осуджувало естетичні переживання, судження. Наприклад, учениці Яворівсько гімназії у 1934/35 шк.р. відвідали 2 музеї, театр, фахові й аматорськ виставки, оглянули Виставку Деревообробного промислу, були присутні на концертах капели «Дніпро», учнів філії музичного інституту ім. М.Лисенка та святковій академії на честь Т. Шевченка [109, а. 16].

Фізичне виховання. Головними формами фізичного виховання виступали уроки руханки (відбувалися 2 рази на тиждень), і 10-хв. зарядки до і після навчальних занять, а також різноманітні спортивн організації, прогулянки і екскурсії Крім цього, щодня з 15.00 до 16.00 год. на шкільному стадіоні відбувалися ігри й забави, в яких могли брати участь ус бажаючі.

Велику роль у справі фізичного, а також громадського й патріотичного виховання відіграли скаутські дружини. З ініціативи О.Тисовського і при підтримці дирекції, у 1920р. в Львівській гімназії було створено Пластовий осередок. Головним обов'язком Пластуна були - вірність Богові й Україні, допомога іншим й дотримання законів товариства [28, с.225]. Особливо активно розгорталась діяльність цього товариства, коли одним із його керівників стала Олена Степанів. Члени організації здійснювали прогулянки та краєзнавч мандрівки, зокрема в околиці Львова, у Карпати на гори Маківку, Парашку.

Страницы: 1, 2, 3