Дипломная работа: Моральне виховання учнівської молоді в Галичині кінця ХІХ початку ХХ століття

Велику увагу в рамках тіловиховання приділялося санітарно-гігієнічній просвіті учениць, її формами виступали спеціальні бесіди, на яких обговорювалися питання особистої гігієни, догляду за здоров’ям, зовнішньої культури тіла. Окрім теоретичних знань, опікуни й шкільний лікар намагалися виробити в учениць практичні навички догляду за тілом здоров’ям й культурної поведінки в різних громадських місцях Високий рівень санітарно-гігієнічно просвіти вихованок забезпечувався, крім згаданих форм, ще й діяльністю гуртка «Червоний Хрест». Його учасниці засновували комітети чистоти і порядку, організовували бесіди з питань гігієни, турбувалися про порядок і чистоту у школі, виготовляли відповідні плакати, збирали лікарські трави та шкільну аптечку, опікувалися слабшими дітьми і т.ін. Доречно зазначити, що згідно рішення шкільного лікаря, фізично ослаблені діти мали змогу покращити своє здоров’я у Вакаційній оселі в Підлютому, де у монастиря сс.Василіянок була своя філія.

«Утилітарно-практичне» (трудове) виховання. Таке виховання мало на меті привчання дітей до праці, формування навичок трудової діяльності. Основними його формами були практичні заняття, на як відводилося 2 год. щотижня. Під час цих занять учениці займалися шиттям (виготовляли спортивну форму, дитячі сорочки), шевством, рукоділлям, а також здобували основн навики ведення домашнього господарства (куховарства, прання, прасування та н.). Речі, виготовлені ученицям в ході таких уроків, могли виставлятися на продаж у шкільних крамничках з метою збору коштів на допомогу вбогим ученицям.

«Фахове» виховання». Такий напрям передбачався виховними планами професійних шкіл. У вчительських семінаріях фахове виховання передбачало підготовку учениць до педагогічної праці, формування у них відповідних професійно значущих якостей та вмінь. Формами такого виховання були чергування семінаристок у школі вправ, догляд за дітьми під час перерв, забав, педагогічна практика та діяльність педагогічних гуртків. Теоретичний вишкіл членки гуртків здобували шляхом написання рефератів на педагогічні теми, наприклад «Про школу радості», «Про школу праці», «Про дитяч будинки Монтессорі», «Про виховання характеру згідно з ідеалами Ферстера» [106, с. 33].

Характеризуючи виховний процес навчальних закладів під опікою чернечих згромаджень, потрібно відзначити тісну співпрацю педагогічного персоналу і батьків. Така співпраця здійснювалася шляхом відвідування виховательками місць проживання учениць, влаштування конференцій для батьків і спеціальних бесід з ними. Однією з найбільш ефективних форм співпрац школи з батьками був «Батьківський кружок», що на вимогу куратори Львівського Шкільного округу мав бути створений при кожній навчальній установі. У компетенцію членів кружка входили організація матеріальної допомоги (у вигляд харчів, грошей одягу) вбогим ученицям, забезпечення їм можливостей літнього відпочинку, патронат «приватних станцій», нагляд за поведінкою дітей у школі та поза нею [98, а. 28]. Члени батьківського кружка шмагали дівчатам у проведенн шкільних імпрез, театральних вистав і концертів.

Особливе місце серед усіх створених чернецтвом шкіл займали фахові школи їх у Галичині було кілька. Сс Василинки в 1927р. у Львові, заснували кравецьку школу [17, с 6] Таку ж кравецьку школу для дівчат, у 1936р в Бориславі відкрили і сестри Служебниці [287, а.2]. ОО. Студити заснували промислову школу в Дорі. Зміст освіти цієї школи передбачав оволодіння учнями теоретичними знаннями й практичними вміннями у галуз столярства, кушнірства, шевства, а також утвердження і розвиток традицій гуцульського народного мистецтва [63, с.5].

Про високий рівень професійних знань вмінь, естетичного виховання, розвиток фантазії і декоративної творчості, художнього смаку, наявність аристократичних і мистецьких здібностей учениць Василіянсько школи свідчить доведений ними показ історичних костюмів різних епох у живих картинах. Ця імпреза відбулася у 1937р. в Народному Домі у приміщенн польського театру [9, с. 135]. Костюми, що були власноручно виготовлен дівчатами, викликали щире захоплення глядачів високим художнім рівнем і вишуканістю смаків. Показ одягу відбувався у супроводі декламацій поезій Лесі Українки, Ф. Петрарки та ін. авторів, чиї твори змальовували характерні картини певних сторичних періодів. Ученицями був представлений типовий одяг Стародавнього Єгипту, Риму. Греції, епохи Середньовіччя, Ренесансу, барокко, ампіру (наполеонівськ часи) та періоду бідермаєру. Яскравим національним елементом свята був завершальний показ історичних костюмів українського народу. Крім народних танців, у яких були представлені вбрання різних соціальних груп населення – князів, міщан, козаків та ін., персоніфіковано одяг демонструвався ще й у чотирьох постатях – княгині, боярині, гетьманші, міщанки [59, с.7]. Зважаючи на високий художній рівень і професіоналізм виставки, в наступному році школі було присвоєно статус фахової гімназії.

У плані морального виховання учениць, їх духовного збагачення, поширення світогляду важливу роль відігравала організація проведення ними Шевченківських вечорів, Марійських свят, урочистих академій, присвячених Лесі Українці, Митрополиту Андрею Шептицькому та іншим видатним людям [8, с5].

Характер та зміст життя вихованок шкіл під опікою чернецтва формували духовні особи, віддані сестри і непересічн професори та учителі, які власним прикладом, глибоким патріотизмом, високим нтелектом уміли заохотити цю молодь. Випускники цих установ стали релігійними та освіченими людьми, і це і гуманне та патріотичне виховання вони передали своїм дітям та онукам. Перелік прізвищ вчителів Львівської гімназії є водночас переліком видатних вітчизняних науковців і культурних діячів. Це – І.Крип’якевич (викладач історії), Б.Барвінський (історія), Б.Вахнянин (природознавство), В.Щурат (українська мова), М.Зарицький (математика), Ф.Колеса (українська мова), Ю.Дзерович (німецька мова), І.Сітницькик (математика), С.Сидорович (ручні роботи), М.Гайворонський (спів), О.Степанів (історія, географія).

3 метою забезпечення духовенству можливостей перевірки, контролю й своєчасної корекції навчально-виховного процесу монастирських шкіл у 1935р., Митрополичий Ординаріят створив при своєму відомстві Шкільну Раду (далі М.О.Ш. Р.). У компетенцію цієї Ради входило: складання навчальних і виховних планів, підбір шкільних підручників, апробація педагогічного персоналу, проведення іспитів (визначення їх змісту та обсягу), організація комісій для них і т.д. [41, с.262-263]. До складу М.О.Ш. Р входили, як світські , так і духовні особи. Наприклад, у 1935р. її членами були о.Ю.Дзерович (професор Богословської Академії), о. М. Залєський (директор філ української гімназії у Львові), о. М.Хмільовський (Директор гімназії Мало Семінарії У Львові), В.Кузьмович (візитатор шкіл «Рідної Школи»), І.Копач (візитатор середніх шкіл у Львові), В.Левицький (візитатор середніх шкіл у Львові) [23, с.329].

Як бачимо, навчальні заклади (народн школи, гімназії, фахові школи), створені релігійними згромадженнями, стояли на високому професійному рівні. Учні здобували тут не тільки різнобічні та рунтовні знання, а й глибоке морально-релігійне, естетичне, фізичне, фахове виховання. У школах, які провадили сестри-монахині, виховувались діти різного соціального походження із різних релігійних конфесій, але у стосунках між ними завжди панували толерантність і такт. Учениці різних релігійних конфесій мали окремих катехитів і дотримувались своїх релігійних обрядів. Світські вчител духовні особи вели копітку роботу над формуванням в учениць християнських чеснот щедрості, чисноти, доброзичливості, покірності, пильності. Ученицям таких шкіл були притаманні не лише ґрунтовні знання з основ наук і різнобічне виховання, а й високий рівень національної свідомості та патріотизму. Характеризуючи навчально-виховний процес василіянських шкіл УХК зазначав, що їх випускники заклали основи для релігійного й національного відродження українського жіноцтва [66, с 69].

2.2 Виховна функція змісту шкільних підручників

Весь зміст освіти народних і середніх шкіл Галичини визначався ідеалістичністю та ґрунтувався на релігійному світогляді. Цим і пояснюються широкі виховні можливості навчальних предметів. Найвизначнішу роль у плані морально-релігійного виховання відігравали такі дисципліни, як релігія, історія, українська мова й література, філософія та ін. Світоглядну базу цих дисциплін складало християнське вчення. Зрозуміло, що найбільш ефективно завдання морального вишколу учнів вирішувалися на уроках предметів з релігійного циклу.

Релігійно-моральне виховання учнів повинно бути настільки ґрунтовним, щоб залишитися у їх серцях і в подальшому житті. При цьому наголошувалося, що після закінчення школи учні не мають припиняти виконання релігійних практик [117, с. 1].

Викладання релігії у середній школі було спрямоване не на обов'язкове заучування учнями моральних норм, теологічних відомостей і приписів. За словами духовенства, релігія – це не абстрактна галузь науки - це кодекс життя, підвалини єдино правильного християнського світогляду [117, с.33]. Тому метою цього курсу було ушляхетнення внутрішнього духовного світу людини, досягнення такого рівня досконалості, на якому практичне виконання теоретичних канонів і догматів є невимушеним і природним. Отже: «наука релігії прагне домогтися не тільки до релігійної просвіти, але й до вироблення у молоді християнського характеру, привчити її до самостійного, сталого, послідовного життя після засад віри» [27, с.53]. Уроки релігії в школі, як твердив О. Лещук, повинні мати «життєво-виховний» характер, а їх зміст тісно перегукуватися із насушними проблемами. Кожен урок має стати для учнів своєрідним духовним дзеркалом, у якому вони побачать свої істинн почуття, пристрасті і недоліки [36, с.7] Отож, виховний вплив цього предмета не обмежується лише релігійним вишколом, він володіє і рядом засобів морального виховання. Так, на уроках релігії молоді прищеплюються християнські ідеали, формують високо-етичні характери, виховують такі непересічні якості, як патріотизм, альтруїзм, милосердя, пояснюють обов'язки перед Церквою, вітчизною народом. Крім цього, учнів привчають до товариського життя, культурної поведінки, сумлінного виконання своїх обов'язків, послуху, дисципліни. У число виховних потенціалів предмета релігії входить і уже згадувана нами, так звана «позитивна метода». Завдяки якій катехит повинен запобігати таким згубним впливам, як погані товариства, аморальні книжки, лінивство, егоїзм, розпуста, алкоголізм та н. Особливо цінним є те, що подібне виховання базується не на примусі, а на засадах Христової любові та на повазі до Божих заповідей.

Крім вагомого виховного, згаданий предмет мав і важливе пізнавально-освітнє значення. Програма з релігії (див. додаток Ж) була покликана «формувати світську інтелігентну людину, що добре орієнтується в сторії розвитку різноманітних віровчень, монастирських орденів, а також освіти, культури та мистецтва, які йшли паралельно з поширенням християнства» [34, с.53 ].

Аналізуючи освітньо-виховні функц предмета релігії, необхідно показати вище роль у цьому процесі її викладача - катехита. Характеризуючи завдання катехита середньої школи, І Бартошевський зазначав, що особливу увагу у своїй педагогічній діяльності він повинен приділяти не тільки морально-релігійному, а й національному вихованню учнів. Останнє передбачало прищеплення їм таких рис, як патріотизм, гордість за свій народ і любов до Батьківщини [3, с. 330] Визначальною рисою педагогічно діяльності катехита був надзвичайно високий рівень його морально відповідальності. Аналізуючи цю проблему, О.Лещук зазначав, «душпастир несе відповідальність за внутрішню вартість молоді, за її високі духовні вальори як перед церковною владою, так і перед Богом» [37, с.6]. Розгляд праці катехита як вчителя релігії, виховника школярів є ще далеко не повним описом усіх напрямів його діяльності. Більш повно їх діяльність можна показати навівши статут спеціально організованого «Товариства катехитів». Його ціллю були – підтримка всіх справ, що переслідують мету навчання релігії, релігійно-моральне виховання шкільної молоді, духовна досконалість належний матеріальний добробут членів товариства. Досягнути згадану ціль, на думку членів товариства, можна було шляхом виконання наступних завдань. Це, по-перше, регулярне ознайомлення з найновішими катехитичними творами, влаштування сходин, з'їздів де серед Інших питань мають обговорюватися й шкільні проблеми; по-друге, організація викладів, відчитів, конференцій та педагогічно-катехитичних курсів. Третій пункт їх діяльності передбачає видання часописів, шкільних підручників і творів катехитичного й педагогічного змісту. Наступна ділянка роботи товариства зводиться до проведення вправ духовного вдосконалення катехитів. П’ятим пунктом статуту передбачаються звернення до державних структур у справах, що стосуються процесу навчання релігії. Останніми напрямками праці є регулярні звіти про хід вивчення релігії і збір необхідних фондів для реалізації товариством певних просвітницьких чи харитативних акцій. Також потрібно зазначити, що членами товариства були професори і доценти Богослів’я університету, катехити всіх шкіл священики [72, с.1].

Дуже цікаві думки щодо методики технології навчання релігії в школі висловлює Ю. Дзерович. Лейтмотивом його міркувань є звернення до більш дієвих методів ніж катехитичний спосіб, механічне заучування, репродуктивне відтворювання. Найбільш відповідним середовищем де можна організувати навчання активними практичними методами, на думку педагога є «школа праці». «Школа праці – це школа, в якій цвіте ніціатива і самостійність учнів, в якій виховуються сильні характери, в якій програма пристосована до психіки учня і потреб сучасного суспільного життя» [12; с.25]. Вербалізм, що був принципом і характерною ознакою тогочасних шкіл, повинен бути замінений «поглядовою наукою». Не викликає заперечень й твердження про те, що модернізація навчального процесу повинна відбуватися завдяки широкому , впровадженню наочних засобів і методів, а також активізац діяльності учнів при дещо пасивній ролі вчителів. Провідним навчально-організаційним принципом «школи праці» є положення про те, що учн здобувають знання – шляхом практичної діяльності. Однак, надто широка й необмежена самодіяльність учнів при вивченні релігії є неприпустима, їх самочинність у певній мірі є дещо обмежена, оскільки не можна дозволити, щоб релігійні й моральн переконання, принципи та норми вони формували самостійно шляхом власного практичного досвіду чи псевдофілософських шукань.

Застосування наочності у процесі викладання релігії (окрім Біблійної історії) є доволі складним завданням. Так як суть цього предмета становлять абстрактні речі та поняття, принципове розуміння яких понад людськими можливостями.

Активізації участі дітей у навчальному процесі сприяє також заохочення їх до роздумів, бесід, дискусій. У старших класах чинником активізації пізнавального інтересу учнів є використання так званої «скриньки запитів». До спеціальної скриньки учні вкладають свої анонімн запитання, що стосуються предмета і дотичних сфер. Катехит відповідає на ц запитання, дає необхідні коментарі.

Удосконаленню знань з предмета, вмінь висловлювати і обґрунтовувати свої думки, а також зростанню пізнавального нтересу сприяє виконання учнями спеціальних письмових вправ-відповідей. Теми цих вправ можуть звучати так: «Як відбувалося хрещення України-Руси?», «Як, що, де, коли на яку пам’ятку і з якою метою ви колядували?», «Напишіть заповіт багатого і побожного чоловіка», «Чи знаєте, що таке совість і що зробите щоб заспокоїти?». Характерно, що в таких творах катехит не має права виправляти помилки, стилістику і тим більше виставляти оцінки.

Одна н методичних вимог, що стосується процесу викладання релігії, полягає у дотриманні катехитом певного рівня науковості. «He можна при викладанні релігії впадати в дитинство, бо росте небезпека, що діти стануть ,релігією вважати за казку», – вважав Ю.Дзерович [12, с. 48] .

Позитивні наслідки будуть мати пропозиц катехита дітям інсценізувати біблійні оповідання, власноруч виготовити новорічні прикраси, влаштувати символічні престолики на честь Пречистої Діви Марії у травні й на честь Христового серця – у червні.

Також катехит повинен заохочувати й спонукати дітей до практичних проявів дійсної любові до ближнього Такими актами милосердя можуть бути: допомога здібних відстаючим, багатших біднішим, відвідування недужих, молитва за померших тощо.

Першою дисципліною із циклу релігії був катехизм. У початкових школах для його вивчення користувались книгою Ю. Дзеровича «Катехизи». В рамках цього предмета учням подавались початкові знання з основ релігії. Дітям розповідали про створення світу перших людей, походження ангелів, злих духів, пояснювали зміст і призначення молитви, Богослуження і т. н. Пізніше учні вивчали окремі оповідання св. Письма. На противагу традиційній пам’яттєво-механістичній методиці вивчення релігії, викладання катехизму здійснювалося у формі проблемної лекції. Подача нового матеріалу здійснювалася за певною схемою: вступ (актуалізація опорних знань, мотивація діяльності). «заповідження» (своєрідне зацікавлення учнів, постановка конкретної задачі, проблеми), виклад (повідомлення нової інформації), поучення (аналіз інформації, логічні висновки, приклади з буденного життя, практичне застосування) і повторення (відповіді на поставлені питання). Слід зазначити, що виклад нового матеріалу здійснювався у простій зрозумілій дітям формі. зміст його був адаптований до рівня їх розвитку, при цьому вчителі отримувались принципів доступності, систематичності, послідовності й наочності. Інформація, що подавалась учням, окрім теоретичних відомостей містила й певні практичні вказівки. Так, зокрема, учням було подано методику проведення «іспиту совісті» [11, с.204].

Другим предметом із циклу релігійних дисциплін була історія Старого Завіту. Вивчався цей курс за підручником А.Торонського, котрий був автором цілого ряду навчальних книг з релігійних предметів. Хронологічно предмет охоплював період від створення світу до народження Ісуса Христа. Виклад кожного оповідання закінчувався спеціальними поясненнями і розмірковуваннями автора. У них були проаналізовані под вчинки в їх послідовності, виходячи з позицій християнських догматів, визначалися негативні і позитивні сторони, наводилися приклади для наслідування, давалися конкретні оцінки, формулювались практичні вказівки щодо правил поведінки учнів у повсякденному житті тощо. Так, наприклад, в аналіз оповідання про Каїна і Авеля, зазначалося, що «злі похоті і пристрасті повинн придушуватися людиною на стадії задумів, тобто тоді коли вони ще не переросли у злі діла» [78, с. 14].

У процесі вивчення цього предмета, окрім суттєвого морально-релігійного вишколу, здійснювалася також і різнобічне виховання учнів. Поглибленню їх знань, реалізації міжпредметних зв’язків сприяли певні відомості з історії (виникнення різних народів і мов) та географії (положення, рельєф, населення, найбільші міста Палестини), що подавались у ході цього предмета.

Хронологічним продовженням цього предмета була наступна дисципліна Історія Нового Завіту, яка викладалася теж за підручником А.Торонського. Як і в попередньому підручнику, у цій книзі після кожного оповідання містилися авторські пояснення. Особливим виховним змістом відзначалися розглядувані у межах цього предмета біблійні притчі (про блудного сина, про милосердного Смарянина, про багача і Лазаря, про митаря і фарисея та н.), а також здійснені Ісусом Христом чуда (оздоровлення прокаженого, недужих, сліпих, воскресіння мертвих та ін.). Так, наприклад, аналізуючи притчу про блудного сина, автор наголошував на таких моментах: повернення до Бога можливе лише за умови визнання своєї провини і постанови поправитися; кожен грішник може навернутися; кожному грішнику, що навернеться, Бог іде на допомогу; заздрість є тяжким гріхом та ін. [79, с.73].

Наступним предметом, що носив більш практичне спрямування була літургіка греко-католицької Церкви. У рамках цього курсу, за підручником А.Торонського, учні ознайомлювалися із церквою, як храмовою спорудою, призначенням і символічним змістом хрестів, образів, свічок, лампад, хоругвів, церковного посуду, а також розглядали різні типи Богослужень, походження релігійних свят. Паралельно з цим дітям давались відомості щодо правил поведінки у церкві, під час молитви та ін.

Велику увагу у ході цього предмета приділялося розгляду таких св.Тайн Хрещення, Миропомазання, Сповіді, Єлепомазання, Подружжя, Священства, Пресв. Євхаристії, які виконували важлив виховні функції. Окрім, функціонального призначення детально пояснювались символічне значення процедури цих актів. Так, наприклад, обмін перстенями у Св. Тайні. Подружжя означає тісний нерозривний зв’язок [80, с. 115].

Предмет літургіка володів значним потенціалом естетичного виховання, формами якого виступали заняття церковним співом, обрядовим мистецтвом тощо.

Особливими виховними функціями відзначався предмет християнсько-католицька етика. Християнсько-католицька етика розглядалася як наука про моральне добро і Богоугодне життя людини на основ Божого об’явлення [80, c.73].

Структурно етика, що вивчалася за підручником Д.Дорожинського, поділялася на загальну й часткову. Перша галузь містила в собі такі напрями: про діла людські, про правила моральності, про закон, про совість, про чесноти і гріх. Часткова етика розглядала такі аспекти: 1) чесноти Божі – віра, надія, любов, 2) чесноти моральні, що базуються на заповідях Божих, 3) чесноти, що засновані на заповідях церковних і 4) християнську досконалість. Поряд із теоретичними поясненнями догматів моральної поведінки десяти заповідей Божих, природи і причин гріхопадіння, давались й деяк практичні вказівки щодо аналізу власних вчинків, визначення їх морально вартості. Так, зокрема, зазначалося, що оцінити будь-який вчинок людини можна лише взявши до уваги такі три чинники: 1) предмет; 2) обставини; 3) ціль. Отже, вчинок можна вважати моральним тільки тоді, коли усі ці три чинники мають позитивне спрямування.

Як окрема душевна сила, що пов'язує людину з законами Бога та здійснює оціночні судження розглядалася у курсі етики - совість.

Наступний щабель релігійної освіти учнів реалізувався за рахунок вивчення фундаментальної догматики (наука віри) апологетики (оборона , віри від єресей).

Розглядаючи виховний потенціал релігії, автор підручника з цього предмета А. Торонський зазначав: «Суттєвий вплив ма релігія на виховання молоді, ціллю якого є духовне і моральне вдосконалення людини. Релігія підносить людину понад цей світ, відкриває правдиву ціль життя» [77, с 9].

Вивчення догматики продовжувалось і у наступному класі предметом «Часткова Християнська догматика». Особливий виховний вплив здійснювано на учнів вивчення таких тем «Про засоби Благодаті», «Про Пресвяту Євхаристію» та ін. Як засоби досягнення Благодаті визначались молитва, Св. Тайни і добрі діла. Аналіз цих виховних засобів, окрім висвітлення . учнями х символічного змісту, супроводжувався вказівками щодо їх практичного виконання.

Значний виховний потенціал містив у соб матеріал останніх параграфів. У них розповідалося про кінець світу І людського життя, смерть і страшний суд, Я рай і чистилище, воскресіння мертвих [81, с.45]. Провідною виховною ідеєю тут виступала ідея Спасіння людської душі, яке може бути реалізоване лише за умов праведного життя (за законами Божої правди).

Закінчувалось вивчення релігії історією Християнсько-католицької Церкви. Викладалася ця дисципліна за підручником А.Ваплєра. На цих уроках учні ознайомлювалися із передумовами та обставинами виникнення християнства у різних частинах світу (Азії, Африці, Європі). Паралельно з центральними подіями розглядались і такі, як виникнення монашого життя, що висипало зразком морального самовдосконалення для кожної людини, поява єресей, яких слід всіляко остерігатися, щоб не загубити душу, прогресивний вплив церкви на розвиток науки, мистецтва, літератури, котрий був особливо помітний в епоху Середньовіччя.

Реалізуватись завдання морально-релігійного виховання повинні були і на уроках світських предметів. Вчителі були зобов’язан висвітлювати кожен предмет І5 позицій християнського вчення. У процес тлумачення окремих явищ природи чи історичних подій, поряд з їх раціоналістичним розумінням, вважалося за потрібне подавати також пояснення, що базуються на християнському світобаченні. Особливо доцільними такі пояснення будуть при вивченні парадоксальних чи науково необґрунтованих явищ [46, с.1].

Достатньо ефективними формами морально-релігійного виховання виступали уроки рідної мови і літератури У народних школах на цих уроках користувалися читанкою О.Поповича, її зміст складався з чотирьох розділів. У перший входили поезії, казки, байки, загадки. Ці елементи усної народної творчості та твори тогочасної літератури виступали засобами формування в учнів перших елементарних моральних релігійних понять та почуттів. Вивчення казок (наприклад, про дідову і бабину дочку), байок (Д.Млака «Мовчи язичку – будеш їсти кашку»), творчості українських письменників (байки Л.Глібова, вірші І.Франка та ін.) сприяло прищепленню дітям таких рис як правдомовність, працьовитість, щирість, старанність, терплячість та ін. Наступний розділ читанки був присвячений історії. Поряд із відомостями про Історію рідного краю діти вивчали оповідання про святих українського народу, найвизначніші церкви і т.ін. Ще один розділ читанки під назвою «Землепись» містив оповідання, в яких пояснювалася будова землі, розпочинався віршем «Бог». У такій поетичній формі діти ознайомлювалися з християнською теорією створення світу: «Хто створив ті ясні зорі, Хто ними править в світа просторі» [60, с.136]. Розділ «Природопись» теж розпочинався віршем, що прославляв Божу могутність і велич. Зазначимо, що вивчення природничих наук (основ географії, природознавства, елементарних знань з фізики) здійснювалося у народних школах лише на базі матеріалу, поданого у відповідних розділах читанки, оскільки користуватись спеціальними книжками заборонялося. Причому, вивчення природознавства повинно було спрямовувати увагу учнів на порівнянні слабкості «сотворінь силої Божої всемогучости» [25, с.271].

Для перших чотирьох класів середньої школи читанки написав А.Крушельницький. Релігійне виховання здійснювалося зокрема, під час читання оповідань: «Київські Церкви», «Святий Вечір на далекій півночі», «Зелені свята» (Н.Устияновича), шляхом вивчення віршів: «У Страстний четвер» (В.Щурата), «Перший Великдень на волі» (І.Франка). Значний акцент робився на вихованні милосердя. Для цього до змісту читанки входили оповідання С.Коваліва «Калічка», народний вірш «Пісня сироти» та ін. Майже усі оповідання, були пронизан християнським духом, тому завдання морального і релігійного виховання вирішувалися паралельно [31, c. 116].

У вищих гімназійних класах користувалися читанкою А.Барвінського. її зміст, що складався з пісень (дум, співанок, коломийок, обрядових пісень, колядок, щедрівок), легенд і переказів, як І попередніх книг, окрім різнобічного розвитку, значною мірою забезпечував ґрунтовне морально-релігійне виховання.

На засадах християнського світобачення були побудовані підручники і з суспільних дисциплін. Так у книзі О.Семковича «Оповідання з всесвітньої Історії» поряд із іншими достовірними подіями як історичний факт (а не міф чи легенда) подавались відомості про народження Ісуса Христа. Про це розповідалось так: «...в Вифлеємі уродидся Ісус Христос Спаситель світа. З тої хвилини починається Нова доба в діях світу» [65, с.137]. Зазначимо, що всі Історичн дати наводилися саме по відношенню до цієї події – відлік часу йшов від Різдва Христового.

Християнським духом був пронизаний гімназійний підручник з історії В. Закшевського. На його сторінках знайшли відображення не лише факти пов'язані з Різдвом Христовим, а й відомості про виникнення християнства, початки монашого життя, створення Церкви та ус переслідування, яких вона зазнала. Варто зазначити, що у цій книзі містилася нформація навіть про перших пророків – Іллю, Єлисея і Єримію. Ознайомлення з постаттю Ісуса поєднувалося із визначенням його ролі у житті людства та короткою характеристикою . Христового вчення. З цього приводу, зокрема, зазначалося: «Божественна наука котру він проповідував принесла світові нові засади досі незнані... Наука об’явлена спасителем заохочує до заслуги в дочасному житті для спасіння душі в майбутньому після смерті, покорою і терпінням, любов’ю до Бога і ближнього, навіть ворога, котрому треба прощати, щоби осягнути відпущення власних провин» [18, с.248-249].

Морально-релігійне виховання учнів здійснювалося і під час вивчення гімназійної географії. Перш за все цьому сприяв сам зміст предмета, котрий викладався за підручником В.Піца. У розділ географії азіатських країн особливе місце відводилося Палестині. Описувалася ця країна наступним чином: «Край знаний», як Палестина або також свята земля, ма велике значення в історії, а для християн є тим важливий, що тут жили патріархи старого Завіту: Авраам, Ісакі Яків. Тут, накінець, уродився, жив і помер Спаситель світу, Ісус Христос [57, с.7-8].

Такі ж виховні завдання виконувалися і в ході вивчення у вищих класах гімназії предмета філософії. Автор підручника з цього предмета Т.Мандибур, крім нього, написав «Психологічний вступ до курсу логіки». Пояснення природи асоціацій, що виникають у людей, на сторінках цієї книги, автор здійснив на прикладі святого хреста: «якщо побожний чоловік побачить хрест, на спокійнім місці, то на сей вид складає руки до молитви, бо з ним лучиться в душі побожного християнина виображінє о Бозі і о чести, яка єму віддається» [40, c.8].

Виховні функції виконували й такі предмети як польська, німецька, грецька і латинська мови. Ознайомлення з шедеврами світової літератури в процесі вивчення класичних мов сприяло розвитку інтелекту й духовному збагаченню учнів.

Отже, весь навчальний процес тогочасних середніх і народних шкіл був побудований на засадах християнського світобачення. Зміст освіти цих закладів володів великим потенціалом морально-релігійного виховання. Найбільш ефективно завдання такого виховання виконувались на уроках релігії, рідної мови й літератури, історії, географії та нших предметів.

Сучасні умови розмежування школи та Церкви й світського характеру освіти не можна вважати підставою для однобокого висвітлення деяких явищ у шкільних курсах виключно із позицій матеріалістичних підходів. Доцільно, на нашу думку було б поряд із раціоналістичним тлумаченням суті окремих явищ, подавати й такі їх пояснення, що побудовані на християнському світобаченні.

Висновки

Всупереч складним політичним умовам, що склалися наприкінці XIX – поч. ХХ ст. у Галичині значно пожвавлюється культурно-просвітня діяльність громадських і церковних організацій. Намагаючись підняти рівень національної свідомості й духовної культури української нації, прогресивна громадськість й передове духовенство засновують різноманітн самодіяльні об'єднання і товариства. Висунувши гасло духовного оновлення Церква розгортає широкомасштабну освітню-виховну, громадсько-культурну й благочинну працю. Моральне удосконалення українського народу греко-католицьке духовенство тісно пов’язувало із утвердженням його національних основ, тобто розглядало ц два аспекти як невіддільні складові одного процесу – культурного відродження й духовного зростання нації. Формами такого розвитку стали молодіжні об'єднання та товариства, діяльність яких обумовлювалася засадами християнської моралі і національними вартостями, а також потребами українського народу в матеріальній і моральній підтримці та опіці дітей і молоді. Ідея створення молодіжних християнських об'єднань була запозичена із Заходу.

Охоплюючи широкі верстви населення краю як у соціальному, так і віковому розрізі, товариства ставили собі за мету морально-релігійний вишкіл, піднесення рівня освіченості, вихованості й громадянської зрілості не лише своїх членів, а й всієї громадськості та розгортання широкої харитативної діяльності.

Чітка структура організацій, підпорядкованість вищим підрозділам, демократичний стиль роботи створювали відповідні передумови для ефективної творчої праці. Оригінальні форми й методи роботи товариств забезпечували зріст інтелекту, формування християнського світогляду та всебічний гармонійний розвиток учасників. Тісний взаємозв'язок організацій з Церквою, і наставництво видатних духовних осіб зумовили чітке дотримання у діяльності християнських моральних норм.

Не менш цінним аспектом роботи цих організацій була їх співпраця з аналогічними зарубіжними об'єднаннями. Делегування представників товариств на різноманітні міжнародні форуми було шляхом світової репрезентації усього українського молодіжного руху.

Діяльність товариств характеризується різноманітними напрямами, формами і засобами. Серед них провідними виступали виконання членами різного роду релігійних практик та участі у заходах загальнокультурного спрямування, видання періодики та іншої друкованої літератури, закладання бібліотек, читалень, просвітницька робота з неграмотною молоддю і сільським населенням, організація різноманітних міроприємств, виставок, концертів, академій, працювали в установах для підвищення культурного рівня українського населення (курси, читальні, народні доми), заклади соціального спрямування (різного роду порадні, курси вибору звання тощо).

Надзвичайно високої оцінки заслугову харитативна праця товариств. Акції благодійництва, жертовності та милосердя були наявні у роботі всіх підрозділів молодіжних об'єднань. Надання матеріальної та маральної підтримки, турбота про соціальне скривджених, в’язнів, хворих, сиріт, перестарілих були характерними ознаками діяльності релігійних організацій.

Наслідками роботи товариств було формування національної свідомості, високого рівня громадської і моральної зрілості, що проявлялися, зокрема в жертовності українського народу на різн освітньо-виховні інституції і соціальні потреби убогих, немічних, перестарілих. У результаті праці організацій утвердився престиж меценатської і філантропічно діяльності, альтруїзму, причому не тільки серед духовенства, народного вчительства, гімназійної та університетської професури, але й серед міщан навіть неграмотних селян. У міру своїх можливостей всі вони здійснювали пожертви на рідну школу, опіку і підтримку українських дітей.

Такий досвід повинен бути творчо використаний у сучасних умовах відокремлення школи від Церкви. Вкажемо декілька можливих шляхів.

Одним із позитивних зрушень на шляху до розвитку співпраці між школою і Церквою, духовного збагачення змісту освіти стало викладання у середніх школах західного регіону предмета «Христиняська етика». Батьками учнів та вчителями шкіл було схвалено це важливе нововведення. Однак, на нашу думку, таке цінне й серйозне починання потребує подальшого ґрунтовного доопрацювання, шляхом врахування власного історичного досвіду.

Задля підвищення ефективності навчального процесу доцільно було б розширити його зміст, взявши до уваги зміст предметів релігійного циклу, що викладалися у середніх школах Галичини, кін. ХІХ - поч. ХХ ст.

•Ґрунтовний психолого-педагогічний вишкіл викладачів християнської лики, як одна із передумов успішного перебігу освітньо-виховного процесу, Також повинен відбуватися з врахуванням історичного досвіду з цього питання.

•Створення різноманітних молодіжних організацій релігійного спрямування могло б стати ще одним кроком на шляху до налагодження між усіма згаданими виховними чинниками і особливо родиною а Церквою партнерських, дружніх взаємовідносин.

Підтримка Церквою молодіжного руху та опіка над ним сприяла б ровно-культурному збагаченню українських дітей.

В умовах розвитку закладів альтернативно освіти Церква могла б торити власну приватну національну освітньо-виховну систему. Одним із напрямів функціонування цих закладів виступала б підтримка розвиток Одарованої молоді.

Створення мережі дошкільних закладів під опікою чернечих фомаджень сприяло б утвердженню національних вартостей та ідеалів серед айменших представників українського народу.

Налагодження співробітництва між Церквою громадськістю дало б змогу вирішити ряд виховних і соціальних проблем. Це насамперед, гармонійне поєднання матеріальної – збоку держави і морально збоку Церкви опіки над убогими, хворими, немічними, перестарілими й одинокими людьми, соціальна підтримка і ресоціалізація різних суспільних прошарків, організація дешевих кухонь, притулків для сиріт, бездомних, створення шпиталів, доброчинних фондів і установ. Займатися організацією і координацією такої роботи повинен, ва нашу думку, спільний керівний орган, котрий здійснював би контролюючі функції та надавав адресну допомогу.

Література

1. Бартошевський І. Христіянсько-католицька педагогія або наука о вихованю. – Львів. –1909. –430 с.

1 а. Барна М.Розвиток педагогічної освіти в Східній Галичині (1867–1939 рр.): Автореф. Дис... канд. педагог, наук: 13.00.01 – Київ, 1996р.

2. Безручко Я. Християнська педагогіка.– Ів.-Франківськ, 1997.–41 с.

3. Білоусова В. та ін. Виховання культури поведінки учнів. –К.: Радянська Школа, 1986.– 160 с.

4. Ваврик М. По василіянських монастирях. – Торонто: вид. оо.Василіян, 1958. – 286 с.

5. Великий А. Релігія і Церква – основні рушії української історії в кн. За ред. В.Янева. Релігія в житті українського народу. Записки НТШ, т.18. Мюнхен-Рим-Париж: сп.вид. НТШ, УБНТ, УВУ, 1966. – 217 с.

6. Вибрані питання // Богословія. – 1988р. – № 52. – С. 182

6 а. Вихрущ А. Криза педагогічної науки і основи християнства. – С.22–25//Моральна цінність християнства і відродження національної школи. – Доповід науково-практичної конференції. – Київ-Тернопіль: Відродження, 1995. – 68 с.

7. Гончаренко С. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. 376 с.

8. Гордієнко В. Сталінізм і українська церква /В кн.: Українське відродження і національна Церква. – К.: Меморіал, 1990. – 90 с.

9. Гургула-Щурат О. Від стариного Єгипту до Бідермаєр. /В кн.: Пропам’ятна книга сестер Василіянок у Львові. Нью-Йорк-Париж-Сідней-Торонто, 1980. – т.1. – с. 132.

10. Дзерович Ю. Думки про практичну діяльність УКС //Мета. – 1934, 11, с. 5.

11. Дзерович Ю. Катихизи для першої і другої кляси вселюдних шкіл. Львів: накладом греко-католицької Богословської Академії у Львові. – 223 с.

12. Дзерович Ю. Оживлення науки релігії методою «Школи праці»" //Нива. – 1929. – № 2. – С.48.

13. Дзерович Ю. Педагогіка.-Львів: накладом Львівської Богословсько Академії, 1937. – 240 с.

14. Дзерович Ю. Христіянське релігійно-моральне виховання молод //Нива. – 1935. – № 11. – С.372.

15. Діти – дітям //Мета. – 1937, № 50, с.5.

16. Дорожинський Д. Християнсько-католицька етика. – Львів: накладом власним, 1904. – 174 с.

16 а. Євтух М. Розвиток освіти і педагогічної думки в Україні (кін. XYIII – перша пол. XX ст.). – Дис. докт. педагог, наук. – Київ, 1996.– 70 с.

17. Жіноча кравецька школа сс.Василіянок у Львові //Мета. – 1933. – № 2. С.6.

18. Закшевський В. Всесвітня історія. № 1. – Коломия: накл. галицько накладні. – 1912. – 168 с.

19. Здійснюймо християнську любов ближнього //Мета. – 1936, № 41, – С.1.

20. Зінько В. Жовківський «Місіонер» на тлі української католицько преси II-Місіонар. – 1997. – № 6. – С.7–9.

21. З організаційного життя УКС // Мета. – 1938. – № 20. – С.4–5.

22. 3 організаційного життя УКС Зборівщини //Мета. – 1939. – № 9. – С.4.

23. Іменування членів Ординаріятської Шкільної Ради // ЛАВ. – 1935. 10. – 15 жовтня. – С.329.

24. Катрій Ю. Святий Василій Великий Патріарх Східного чернецтва.–Нью-Йорк: вид.оо.Василіян, 1979. – 44 с.

25. Квіт О. Вчім і виховуймо //Нива. – 1934.–№ 8. – С.271.

26. Кинах Г. Переписка Духновича з Василіянами.–Львів, 1937. – 30 с.

26 а. Колодний А.М., Филипович Л.О. Релігійна духовність українців: вияви, постаті, стан. – Львів.: Логос, 1996. – 184 с.

27. Конрад М. Про концентрацію науки релігії в середній школі //Нива. 1927. – № 1. – С.53.

28. Коренець Г. Пласт в гімназії СС. Василіянок у Львові /Пропам’ятна книга гімназії сс. Василіянок у Львові. – Нью-Йорк - Париж - Сідней - Торонто, 1980. 216 с.

29. Костельник Г. В боротьбі за традицію літературного жюр Українського Католицького Союзу // Мета. – 1939, № 10. – С.5.

30. Крижанівський О., Плохій С. Історія Церкви та релігійної думки в Україні. – Київ, 1994. – 336 с. fyt 107

31. Крушельницький А. Руска читанка для першої кляси середніх шкіл. – Львів: НТШ, 1911. – 262 с.

32. Кубійович В. Енциклопедія українознавства, т.4. – Париж.–Нью-Йорк: Молоде житя, 1980. – С.1539.

33. Кубійович В. Енциклопедія українознавства, т.9. –Париж.–Нью-Йорк: Молоде життя, 1980. – С.3409.

34. Курляк І.Релігіознавчі традиції в українських гімназіях Галичини (1864–1918) // Український Освітній Журнал, 1994. – № 2. – С.53.

34 а. Курляк І.Є. Формування змісту освіти української середньої школи в історії галицьких класичних гімназій Австро-Угорщини (1864–1918 рр.). – Дис. канд. педагог, наук. – Київ, 1995. – 180 с.

35. Лаба В. Митрополит Андрей Шептицький.–Люблін.: Свідчадо, 1990. – 62 с.

35 а. Лаба С. Ідея української національної школи у педагогічній прес на Західноукраїнських землях у другій пол. ХІХст. на поч. ХХст.: Автореф дис. канд. педагог, наук. – Івано-Франківськ, 1994. – 19 с.

36. Лещук В. Методика праці в Марійських Дружинах середньошкільно мужеської молоді /В кн.: Методика праці в Марійських організаціях. Реферати виголошені на з'їзді провідників Марійських Дружин у Львові 26 і 27 грудня 1934. – Львів, 1935. – 123 с.

37. Лещук О. Христіянське виховання молоді. – Перемишль: Криниця, 1939, 48 с.

37 а. Луговий В. Тенденції розвитку педагогічної освіти в Україн (теоретико-методологічний аспект). – Автореф дис. канд. педагог, наук. – Київ, 1995. – 48 с.

38. Лукань Р. Василіянські монастирі в Станіславській єпархії. –Львів, 1905. – 15 с.

38 а. Малахов В. Християнська мораль і ідея національного відродження: сучасні коллізії /В кн.: Формування основ християнської моралі в процес духовного відродження України: Матеріали Міжнародної науково–практично конференції № 2. – Острог: Світанкова Зоря. – 1995. – 225 с.

39. Макарушка О. Наука виховання. – Львів.: НТШ, 1922. – 152 с.

40. Мандибур Т. Психольогічний вступ до науки льогіки.– Львів.: НТШ, 1895.–15 с.

41. Митрополича Ординаріятська Шкільна Рада –встановлена // ЛАВ. 1935. – № 8. – С.262–263

42. Мудрий С. Нарис історії Церкви в Україні. – Рим: вид. оо.Василіян, 1995.– Львів. – 404 с.

43. Назарко І. Католицька виховна ідея/ЛСатолицька акція. – 1938. – № 1. С.7 – 15 141

44. Нарис історії Василіянського чину Святого Йосафата. – Рим: вид. оо.Василіян, 1992. – 640 с.

45. Обов'язок суспільної праці //Мета. – 1938. – № 52. –С.2.

46. Основи виховання //Нова зоря. – Львів, 1927. – № 41. – С.1.

47. Основи католицького виховання //Мета. – 1938. – № 20. – С.7.

48. Осташевський Й. Подружжя як виховний чинник//Мета. – 1938. –№ 8. – С.2

49. Осташевський Й. Праця в Кружках УКС //Мета.–1939. – № 11. – С.4.

50. Осташевський Й. УКС і кооперація //Мета. – 1938. – № 26. – С.5.

51. Осташевський й. УКС і політика //Мета. – 1938. – № 17. – С.2.

52. Осташевський Й. УКС і тіловиховна робота //Мета. – 1938. – № 29. – С.2–3.

53. Осташевський Й. Церковні братства //Мета. – 1938. № 19. – С.2–3.

54. Осташевський Й. Чи УКС оправдав своє істнування //Мета. – 1939. 2. – С.5.

55. Патрило І. Нарис історії Галицької провінції ЧСВВ: У кн. Нарис сторії Василіянського чину Св.Йосафата – серія II – Записки ЧСВВ. – Рим, 1992. 640 с.

56. Педагогическая энциклопедия. Гл.ред.Каиров.И. – М.: Советская энциклопедия, 1964.

57. Піц В. Нарись географії и исторіи старинного среднего и нового света. – Львів: Просвіта, 1866. – 190 с.

58. Плекання релігійності у гімназіяльної молодіжи //Нива. – 1907. – № 11. С.33.

59. Показ історичних костюмів //Мета. – 1937р. – № 16. – С.7.

60. Попович О. Читанка для шкіл народних. – Відень. – 1915, 216 с.

61. Пришляк В. Плян праці Українського Католицького Союзу в пародіях //Мета. – 1934. – № 16. – С.5.

62. Приют для старичок у Львові //ЛАВ. – 1935. – № 8. – С.274.

63. Промислова школа оо.Студитів у Дорі //Мета. – 1935. – № 23. – С.5.

64. Світильник істини. Джерела до історії Укр Катол Богословсько Академії у Львові 1928–1929–1944, зібрав П.Сениця.–Торонто.–Чікаго: накладом студентів Богословської Академії, 1973. – 719с

65. Семкович О. Оповідання з історії всесвітньої. – Львів, 1895. –накладом фонда краевого. – 150 с.

66. Сестри Василіянки //УХК. – 1938. – Львів. – С.69.

67. Сліпий Й. Віра й наука. – Львів: Бібльос, 1935. – 24 с.

68. Сліпий Й.Шляхом обнови.–Львів, 1928. – 107 с.

69. Спомини про сестру Анну Стадник зі згромадження сс.Мироносиць. Жовква, 1928. – 83 с.

70. Справи Українського Католицького Союзу //Мета. – 1938. – № 44. – С.2–3.

71. Статут Українського Католицького Союзу //Мета. – 1935. – № 33. – С.З.

72. Статут «Товариства катехитів». – Львів, 1911 .– 8 с.

73. Статут Товариства УКС. – Львів, 1937. – 20 с.

74. Студити //Український Христіянський календар. – Львів.: Мета, 1938 р. С.48–54.

75. Тебе Бога хвалим. – Рим. – 1992, 117 с.

76. Теорія чи практика//Мета. – 1934. – № 18. – С.6.

77. Торонський А. Догматика фундаментальна і апологетика – Львів: накладом краевого фонду, 1893. – 150 с.

78. Торонський А. Історія біблійна Старого Завіта. – Львів.: накладом краевого фонду, 1899. – 221 с.

79. Торонський А. Історія біблійна Нового Завіта. – Львів.: накладом краевого фонду, 1901. – 224 с.

80. Торонський А. Літургіка греко-католицької Церкви.-Львів.: накладом краевого фонду, 1906. – 117с

81. Торонський А. Християнсько-католицька догматика частна ( наука віри). Львів.: накладом краевого фонду, 1895. – 139с

82. Трух А. Як католицька Церква плекає освіту і культуру //Світло. 1957. – № 2. – С.2.

83. Федорів Ю. Історія Церкви в Україні.–Люблін: Futura, 1991. – 364 с.

84. Цьорох С. Погляд на історію та виховну діяльність монахинь Василіянок.– Рим: без вид., 1964.–256 с.

85. Чорнєга м. Український Католицький Союз на тлі українсько дійсності //Мета. – 1934. – № 20. – С.6.

86. Шематизм Всего клира греко-католической Єпархії Станіславівскої на рік Божий 1930. – Станславів.: накладом клира Єпархіяльного, 1930. – 194 с.

87. Шематизм всего клира греко-католицької Єпархії Станиславської на рік Божий 1938. – Станиславів.: накладом клира Єпархіяльного, 1938. – 216 с.

88. Шематизм греко-католицького духовенства Львівської архієпархії на рік 1927, Львів.: накл. Кооп. Власна Допомога. – 1927. – 328 с.

89. Шематизм греко-католицького духовенства Львівської архієпархії на рік 1930. – Львів.: накл. Кооп. Власна Допомога, 1930. – 165 с

90. Шематизм греко-католицького духовенства Львівської архієпархії на рік 1938.– Львів.: накладом митрополичої консисторії, 1938. – 114 с.

91. Шептицький А. Листи-послання (1939 – 1944рр.). – Львів, 1991. – 454 с.

92. Шептицький А. Слово до української молоді. – Львів.: Бібльос, 1933. 10 с.

93. . Шептицький А. Український Католицький Союз і політика. – Львів, 1932. – 38 с.

Державний архів Львівської області ф.79, оп.З, спр.1080.

94. ДАЛО, ф.1 (Львівське воєводське управління), оп.9, спр.418.

95. ДАЛО, ф.1, оп.9, спр.3420.

96. ДАЛО, ф.7 (Львівське повітове староство), оп.З, спр.515.

Центральний Державний Історичний Архів України у Львові

97. ф.179 (Кураторія Львівського шкільного округу, м.Львів), оп.З, спр.46.

98. ф.179, оп.З, спр.303.

99. .179, оп.З, спр.826.

100. ф.179, оп.З, спр.1010.

101. ф.179, оп.З, спр.1049.

102. ф179, оп.З, спр.1071.

103. ф179, оп.З, спр.1078.

104. ф179, оп.З, спр.1080.

105. ф.179, оп.З, спр.1330.

106. ф.179, оп.З, спр.1359.

107. ф.179, оп.З, спр.1424.

108. ф.179, опЗ, спр. 1484.

109. ф.179, опЗ, спр. 1485.

110. ф.179, опЗ, спр. 1486.

111. ф.179, оп.З, спр. 1571.

112. ф.179, оп.З, спр.1592.

113. ф.179, оп.З, спр. 1605.

114. ф.179, оп.4, спр. 685.

115. ф.408, оп.1, спр.260.

116. ф.408, оп.1, спр.261.

117. ф.408, оп.1, спр.307.

118. Антология педагогической мысли Древней Руси и Русского государства XIV – XVII вв. /під.ред. Егоров С., Пушкарев Л., Щапов Я. – М.:Педагогика, 1985. – 363 с.

119. Большой энциклопедический словарь т.1 /ред. А.Прохоров. – М.: Советская энциклопедия, 1991. – 862 с.

120. Законь Божій для семьи и школы со многими иллюстраціями составил протоієрей Серафимь Слободской издане четвертое. – Holy Trinity Monastery, Yordawille, USA, 1987p. – 723 c.

121. Подласый И. Педагогика. – М.:Просвещение, 1996. – 632 с.

122. Циглер Т. Общая педагогика. – :Вестник знания, 1908. – 100 с.

ДОДАТКИ

Додаток А

Хронологічна таблиця розвитку чернецтва в Галичині

Додаток Б.

Діаграма розвитку згромаджень сс. Василіянок [247, с.60]

Додаток В

Кількість дітей в опікунко-виховних закладах сс. Служебниць у Галичині (1892–1936 рр.)

Додаток Г.

Захорони та сиротинці сестер Йосифіток на території Черемиської, самбірської та Сяноцької єпархії у 1938–39 рр.

1– захист, 2 – захоронка

Додаток Д.1

Кількість учениць Станіславської початково школи СС. Василіянок (1909–1934 рр.)

Додаток Д.2

Хронологічна таблиця заснування різних типів навчально-виховних установ сестрами Василіянками

Додаток Д.3

Розмір плати за навчання у Станіславській гімназії та допомоги наданої учням монастирем (1938)

А – кількість учнів, що повністю оплачували навчання;

В – кількість учнів, що повністю були звільнені від оплати;

С– кількість учнів, що частково були звільнені від оплати.

Додаток Е.

Статистичні відомості про дівчат Яворівської гімназії у 1934/35 шк.рр.

Додаток Є.

Самодіяльні об’єднання Львівської гімназ сс. Василіянок

Додаток Ж.

Розподіл навчального матеріалу з реліг для вчительської семінарії м. Станіслава на 1925/26 шк.р.

І – курс ІІ – підручник

Анотація

У роботі досліджується теорія і практика морального виховання учнівської молоді у Галичині (кінець ХІХ початок ХХ ст.) на засадах християнського світогляду.

У результаті проведеного дослідження розкрито основні ідеї, зміст, форми, методи та засоби морально-релігійного виховання української учнівської молоді на території Галичини у кінці ХІХ на початку ХХ ст. у процесі співпраці школи, греко-католицької церкви громадськості.

Ключові слова: школа, греко-католицька церква, громад кість, християнська мораль, чернечі чини, Українські Католицьк Союзи.