Все більш актуальним є завдання охорони здоров’я учнів, створення для них сприятливих умов життя, навчання. На сьогоднішній день зростає кількість дітей, які втратили інтерес до навчання, знизився їх інтелектуальний рівень, знизилася концентрація уваги.

Проблемою дослідженням уваги займалися такі вчені як П.Я.Гальперін, І.В. Страхов, Є.О.Мілерян, Д.Хемільтон Т.Ціген, Т.Рібо, І.М. Сєченов та ін.

Увага одним із феноменів орієнтовно-дослідницької діяльності особистості. Це психічна дія, спрямована на зміст образу, думки чи іншого явища. Увага відігра стотну роль у регуляції інтелектуальної активності.

Увага зосередженість, спрямованість свідомості людини у даний момент часу на якомусь реальному або ідеальному об’єкті – предметі, явищі, події, образі, думц тощо. Увага посідає особливе місце серед психічних явищ. Виступаючи невід’ємною частиною пізнання, почуття та волі, вона не зводиться до жодної з цих трьох сфер психічного.

Особливу роль увага відіграє в навчальній роботі школярів. Зосередженість, спрямованість свідомості учня на певні предмети та явища необхідні на всіх етапах його навчальної діяльності. Часто нерозуміння навчального матеріалу, поява помилок під час виконання самостійних завдань, невміння починати і послідовно проводити роботу над заучуванням тестів, виконанням малюнків, технічних виробів пояснюється не відсутністю здібностей до цих видів занять, не слабою кмітливістю або поганою пам`яттю, а недостатньою уважністю. Уважність містить три компоненти:

а) сталість уваги як тривалість безперервного психічного процесу, необхідного для завершення даного завдання, дії тощо;

б) уміння довільно переключати увагу з одного об’єкта на інший;

в) стійкість, яка визначається опором щодо відволікаючого впливу сторонніх подразників.

Системоутворюючим компонентом у структурі уважності є сталість уваги. Згідно з дослідженнями вітчизняних учених, саме стала увага – найголовніша умова, що відрізняє добре встигаючих учнів від їх малопродуктивних однокласників.

Увагу розглядають і як функцію внутрішнього контролю за відповідністю розумових дій програмам їх виконання. Розвиток такого контролю покращує результативність будь-якої діяльності і її планомірне формування, корекція дає змогу перебороти деякі дефекти уваги.

Отже, розвиток уваги є однією з необхідних умов успішного навчання дітей. Школа висуває свої вимоги до довільності дитячої уваги в плані уміння діяти без відволікань. Дитина повинна дотримуватись інструкцій і контролювати одержаний результат. Діти, які щойно прийшли в школу не мають сформованої уваги тому, вчитель повинен працювати над розвитком та її вдосконаленням. Адже розвивати вдосконалювати увагу так само важливо як формувати вміння і навички з читання, письма, математики... Уважна дитина легше засвоює навчальний матеріал, викону чіткіше і акуратніше рухи при написанні букв і цифр, що є показником ефективності навчальної діяльності.

Тема нашої дипломної роботи „Вікова динаміка розвитку уваги в дітей шкільного віку”. Враховуючи те, що ця тема не досить висвітлена в літературі і потребу додаткового дослідження, ми вирішили ще раз обговорити цю проблему.

Метою дипломної роботи є дослідження мінливості уваги у дітей 6-17 років.

Об’єкт дослідження – діти шкільного віку з різною динамікою уваги .

Предмет дослідження – вікова динаміка особливостей уваги школярів.

Загальна гіпотеза – ми припускаємо, що динаміка уваги залежить від вікових особливостей. Для досягнення цієї гіпотези, ми поставили перед собою таке завдання: дослідити характерні особливості уваги для різних вікових груп школярів.

Для досягнення поставленої мети і перевірки висунутої гіпотези дослідження були визначені теоретичні і емпіричні задачі:

1. Проаналізувати суть і зміст поняття динаміка уваги”.

2. Вивчити мінливість уваги у дітей молодшого шкільного віку.

3. Вивчити мінливість уваги у дітей середнього шкільного віку.

4. Вивчити мінливість уваги старшокласників.

5. Розглянути можливості впливу різних факторів на увагу дітей.

6. Продіагностувати учнів різного віку на мінливість уваги.

7. Зіставити показники мінливості уваги для різного віку.

При написанні роботи були використані такі методи психологічного дослідження:

а) аналіз психолого-педагогічної літератури;

б) спостереження;

в) бесіда;

г) методика для вивчення уваги ;

г) методика вивчення уваги „Розміщення чисел”.

д) методика вивчення уваги (Мюнстербберг).

е) узагальнення експериментальних даних.

Практична значущість дипломної роботи випливає з актуальних завдань дослідження віково мінливості уваги в дітей шкільного віку. Матеріали досліджень варто використати для ефективності роботи з дітьми різного віку і розвитку у них певних властивостей уваги.

Розділ І. Теорія уваги

1.1 Загальні основи уваги

Вс процеси пізнання, будь-то сприйняття або мислення, спрямовані на той або інший об'єкт, що у них відбивається: ми сприймаємо щось, думаємо, щось собі пригадуємо або уявляємо. Разом з тим сприймає не сприйняття саме по собі, мислить не сама по собі думка; сприймає й мислить людина - сприймаюча й мисляча особистість. Тому в кожному з психічних процесів є певне відображення, є якесь відношення особистості до світу, суб'єкта до об'єкта, свідомості до предмета. Це відображення відношення знаходить собі вираження в увазі. Відчуття й сприймання, пам'ять, мислення, уява - кожний із цих процесів має свій специфічний зміст; кожний процес є єдність предмета і діяльності: сприймання - єдність процесу сприймання сприйняття як образу предмета і явища дійсності; мислення - єдність мислення як діяльності й думки, як змісту - поняття, загального подання, судження. Увага свого особливого змісту немає; вона проявляється всередині сприймання, мислення. Вона - сторона всіх пізнавальних процесів свідомості, і при тім, та хня сторона, в якій вони виступають як діяльність, спрямована на об'єкт.

Ми уважні, коли ми не тільки чуємо, але й слухаємо або навіть прислухаємося, не тільки бачимо, але й дивимося або навіть вдивляємося, тобто коли підкреслена або підвищена активність нашої пізнавальної діяльності в процесі пізнання або відбиття об'єктивної реальності. Увага - це в першу чергу динамічна характеристика протікання пізнавальної діяльності: вона виражає зв'язок психічної діяльності з певним об'єктом, на якому вона як у фокусі зосереджена. Увага - це виборкова спрямованість на той або інший об'єкт і зосередженість на ньому, поглибленість у спрямовану на об'єкт пізнавальну діяльність.

За увагою завжди стоять інтереси й потреби, установки й спрямованість особистості. Вони викликають зміну відношення до об'єкта. А зміна відношення до об'єкта виражається в увазі - у зміні образу цього об'єкта, у його свідомості: він стає більше зрозумілим і виразним. Таким чином, хоча увага немає свого особливого змісту, проявляючись в інших процесах, однак і в ній виявляється специфічною формою взаємозв'язок діяльності й образу. Зміна уваги виражається в зміні й виразност змісту, на якому зосереджена пізнавальна діяльність.

В увазі знаходить собі вираження зв'язок свідомості із предметом; чим активніша свідома діяльність, тим чіткіше виступає об'єкт; чим більш чітко виступає у свідомості об'єкт, тим інтенсивніша й сама свідомість. Увага -це прояв цього зв'язку свідомості й предмета, що у ньому усвідомлюється.

Оскільки увага виражає взаємозв'язок свідомості або психічної діяльності індивіда й об'єкта, у ньому спостерігається й відома двобічність: з одного боку, увага спрямовується на об'єкт, з іншого боку - об'єкт привертає увагу. Причини уваги до цього, а не ншого об'єкта не тільки в суб'єкті, вони і в об'єкті, і навіть насамперед у ньому, у його властивостях і якостях; але вони не в об'єкті самому по собі, так само як вони тим більше не в суб'єкті самому по собі, - вони в об'єкті, взятому його відношенні до суб'єкта, і в суб'єкті, взятому в його відношенні до об'єкта.

Генезис уваги пов'язаний з розвитком досить зробленої тонічної рефлекторної інервації. У розвитку уваги розвиток тонічної діяльності відіграє істотну роль: вона забезпечує здатність швидко переходити в стан активного спокою, необхідного для уважного спостереження за об'єктом [70].

Увага найтіснішим чином пов'язана з діяльністю. Спочатку, зокрема на ранніх щаблях філогенетичного розвитку, вона безпосередньо включена в практичну діяльність, у поведінку. Увага спочатку виникає як насторожність, пильність, готовність до дії по першому сигналу, як мобілізованість на сприйняття цього сигналу в нтересах дії. Разом з тим увага вже на цих ранніх стадіях означає й загальмованість, що служить для підготовки до дії.

В міру того як у людини із практичної діяльності виділяється й здобуває відносну самостійність діяльність теоретична, увага приймає нові форми: вона виражається в загальмованості сторонньої зовнішньої діяльності й зосередженості на спогляданні об'єкта, поглибленості й зібраності на предметі міркування. Якщо вираженням уваги, спрямованого на рухливий зовнішній об'єкт, пов'язаним з дією, спрямований погляд, що чітко стежить за об'єктом і переміщається слідом за ним, то при увазі, пов'язаному із внутрішньою діяльністю, зовнішнім вираженням уваги служить нерухливий, спрямований в одну крапку, що не зауважує нічого стороннього погляд людини. Але й за цією зовнішньою нерухомістю при уваз ховається не спокій, а діяльність, тільки не зовнішня, а внутрішня. Увага - це внутрішня діяльність під покровом зовнішнього спокою.

Увага до об'єкта, будучи передумовою для спрямованості на нього дії, є разом з тим результатом якоїсь діяльності. Лише роблячи подумки яку-небудь діяльність, спрямовану на об'єкт, можна підтримати зосередженість на ньому своєї уваги. Увага - це зв'язок свідомості з об'єктом, більш-менш тісна, чітка; у дії, у діяльності вона й кріпиться.

Говорити про увагу,її наявність або відсутність можна тільки стосовно до якої-небудь діяльності - практичної або теоретичної. Людина уважна, коли спрямованість думок регулюється спрямованістю її діяльності, і обидва напрямки в такий спосіб збігаються.

Це положення виправдовується у всіляких сферах діяльності. Його підтверджує спостереження Гельмгольца, що приводиться нижче .

На сценічному досвіді це правильно помітив Станіславський. "Увага до об'єкта, - пише він, - викликає природну потребу щось зробити з ним. Дія ж ще більше зосереджує увагу на об'єкті. Таким чином, увага, зливаючись із дією й взаємопереплітається, створює міцний зв'язок з об'єктом".

Специфічне значення уваги як вираження відношення особистості до об'єкта зробило це поняття особливо дискусійним. Представники англійської емпіричної психології - асоціоністи зовсім не включали увагу в систему психології, для них не існувало ні особистості, ні об'єкта, а лише подання і їхні асоціації; тому для них не снувало й уваги. Потім, наприкінці XІ і поч. XX ст. поняття увага починає відігравати все більшу роль. Вона служить для вираження активності свідомості й використовується як коректив до асоціативної психології, що зводить свідомість до механічних зв'язків відчуттів і подань. Але при цьому увага по більшій мірі мислиться як зовнішня стосовно всього змісту сила, що зсередини формує даний свідомост матеріал.

Це деалістичне розуміння уваги викликає реакцію. Ряд психологів (Фуко, Делевр н.) заперечують зовсім правомірність цього поняття. Особливо радикальн спроби, що зовсім усувають увагу із психології, зробили представники психолог біхевіористи і гештальтпсихологи.

Перша механічна спроба спростити увагу, помічена в руховій теорії уваги Рібо й розвинена в біхевіористів і рефлексологів, зводить увагу до рефлекторних установок [81],[53]. Друга, пов'язана з теорією гештальтпсихології, зводить явище уваги до структурності сенсорної ділянки (Рубін).

Не підлягає сумніву, що рефлекторні установки відіграють істотну роль у початкових, найбільш примітивних формах уваги. Добре відомо, що при дії на організм якого-небудь подразника організм звичайно рефлекторно пристосовується до найкращого його сприйняття. Так, коли на периферичну частину сітківки ока пада світловий подразник, око звичайно повертається в його сторону, в результаті він попадає в поле кращої видимості. При дії на барабанну перетинку збоку звукового подразника, що йде, потрібен рефлекторний поворот вбік джерела звуку. Значення цих установок полягає в тім, що вони приводять до посилення одних процесів за рахунок гальмування інших. Таким чином, уже рефлекторні реакції організму створюють сприятливі умови для виділення деяких подразників. До цих рефлекторних реакцій установки і зводять рефлексологи увагу.

Не підлягає також сумніву, що пояснення уваги у відриві від таких рефлекторних установок як відправного пункту в процесі розвитку було б явно ідеалістичним ненауковим. Але пояснювати увагу тільки цими рефлекторними установками так само не правильно і не можливо. Самі установки людини далеко не завжди є рефлекторними. Вони часто утворюються на основі свідомих процесів, у яких бере участь увага. Таким чином, рефлекторні установки можуть бути й причиною, і наслідком уваги, зовнішнім вираженням. Увагу в цілому ніяк не можна зводити до рефлекторних установок.

Спроба звести увагу до структурності сприйняття не витримує критики з декількох причин. По-перше, для уваги істотна можливість виділення частин, сторін, моментів, - одним словом, аналізу, а не однобічне панування структурного цілого; по-друге, хоча увага безперечно спочатку проявляється відносно почуттєвого змісту й пов'язана з його членуванням, однак істотна риса вищих форм уваги полягає у відволіканні. Увага пов'язана з абстракцією, з можливістю розчленувати структуру сприйняття, як і від чого відволіктися й свідомо спрямувати погляд у певну сторону. З розумовою операцією абстракції увага зв'язана не менш тісно, чим зі структурністю сприйняття. Жані приводить випадок хворої, для яко непереборні труднощі представляло дістати шпильку з коробки, у якій вперемішку були шпильки й ґудзики. Вона брала коробку для того, щоб виконати це завдання, але, як вона пояснювала, вона не могла зосередитися думкою на шпильках, тому що й попадалися під руки й приковували увагу ґудзики; точно так само вона не могла зосередитися й на ґудзиках, оскільки в поле зору постійно попадали шпильки; у результаті вона лише безпомічно перебирала одні й інші. Ми не перебуваємо в такій поглинаючій владі речей.

Зводити всю проблему уваги до структурності почуттєвого поля – означає в остаточному підсумку заперечувати існування суб'єкта, що протиставляє себе предметам активно впливає на них.

Увага, що суцільно й поруч трактується тільки як "функція" або механізм, по суті аспект великої основної проблеми співвідношення особистості і світу. Наявність у людини вищих форм уваги в остаточному підсумку означає, що вона як особистість виділяє себе з навколишнього середовища, протиставляє себе йому одержує можливість, подумки включаючи наявну ситуацію в різні контексти, нею перетворювати, виділяючи в ній у якості істотного то одного, то іншого моменту. Увага в цих вищих своїх формах характеризує своєрідність людської предметно свідомості.

Замість розкриття цього основного співвідношення, пов'язаного із загальною спрямованістю особистості, теорія уваги в більшій мірі зосереджувалася на питанні про те, до яких функцій її зарахувати. Прихильники волюнтаристсько теорії вбачають сутність уваги виключно у волі, хоча мимовільна увага не може бути пояснена вольовою діяльністю. Прибічники інших теорій вважають, що у виявах уваги провідну роль відіграють почуття, хоча довільна увага виявляється всупереч почуттям. Треті, нарешті, шукали пояснення уваги винятково в змін самого змісту подань, не з огляду на значення загальної спрямованості особистості. Тим часом специфічне ядро питання в іншому: увага істотно обумовлена взаємовідношенням між спрямованістю діяльності, у яку включена людина, спрямованістю її внутрішніх психічних процесів. Увага там, де напрямок діяльност орієнтує спрямованість думок. Оскільки увага виявля ставлення особистості до предмета, на який спрямована свідомість, то вагомість предметів, явищ для людини відіграє велику роль при зосередженні на них уваги.

Отже, увага виражає специфічну особливість процесів, напрямок яких регулюється діяльністю, у яку вони включені.

Оскільки в увазі виражається відношення особистості до об'єкта, на який спрямована її свідомість, значимість цього об'єкта для особистості має основне значення "для залучення'' до нього уваги.

Природа уваги в психології розглядалася представниками різних психологічних напрямків шкіл залежно від їхніх поглядів на психіку взагалі.

Представники англійської асоціативної психології поняття „увага не включали в систему психології як науки. Зосередженість вони тлумачили як асоціацію уявлень.

Представники нтроспективної психології ( Герберт, В.Вундт, Е.Тітченер) вивчали лише внутрішню суб’єктивну сторону уваги як явища. Увага, на їх погляд, - це стан свідомості, який характеризується ясністю, чіткістю, нтенсивністю наявного в ній змісту або перебігу процесів [81, 68].

В.Вундт, наприклад, обстоював апперцептивно-волюнтаристську теорію уваги, розглядаючи як фіксовану точку свідомості, найяскравіше її поле діяльності, зумовлене переходом змісту свідомості із зони перцепції до зони аперцепції, яка явля собою особливу психологічну активність, що є виявом невідомої нам внутрішньо сили.

Американський психолог Е.Тітченер розумів увагу як сенсорну якість, яка визначає особливий стан відчуття у свідомості. Більш яскраве відчуття панує над іншими й набува самостійності. Він вважав, що яскравість відчуття зумовлюється нервовими схильностями, але не розкривав, що вони становлять собою.

Представник фізіологічного напрямку в психології Т. Ціген пояснював увагу не суб’єктивними станами, а боротьбою відчуттів і неусвідомлених уявлень за фіксовану точку свідомості. Уявлення, яке перемагає, стає усвідомленим, домінуючим.

Французький психолог Т. Рібо, слідом за І. М. Сєченовим, вважав, що уваги без її фізичного виявлення не існує. У зв’язку з цим він висунув теорію рухової уваги. Увага, стверджував він, це не духовний акт, що діє таємничо, її механізм – руховий, тобто такий, котрий впливає на м’язи у формі затримки. На думку Т. Рібо, людина, яка не вміє керувати м’язами, не здатна зосереджувати увагу [67].

Представники біхевіоризму, розглядаючи психологію як науку про поведінку, в своїй психологічній системі визначають увагу лише як орієнтацію поведінки, як установку організму щодо зовнішніх стимулів.

Наведен дані про розуміння уваги свідчать про складність з’ясування сутності уваги та особливостей її виявлення в діяльності.

Кожен досвідчений педагог знає, що зацікавити учнів можна, тільки даючи їм свіжий, новий, ще невідомий матеріал, зв'язуючи його при цьому обов'язково із уже відомим, пройденим, засвоєним. Це не просто зовнішній тактичний прийом. Він вкорінився у самій природі інтересу. Викличе зацікавленість і приверне увагу тільки те, що нове, і тільки при тій умові, якщо воно якось пов'язане з минулим, знайомим. Цей зв'язок з досвідом особистості, так само як зв'язок з почуттями, означає зв'язок інтересів і залежність уваги від особистості в цілому, її конкретною спрямованістю, обумовленої всім ходом розвитку особистості.

1.2 Фізіологічні основи уваги

Увага, як показали дослідження, детермінуються співвідношенням збуджень у корі великих півкуль головного мозку, зумовлених подразниками, які впливають на органи чуття організму, а також, внутрішніми установками та психічними станами. Ідеї І. П. Павлова про орієнтувально-рефлекторну діяльність організму, пізніше поглиблен нейрофізіологічними дослідженнями, з'ясовують фізіологічне підгрунтя уваги [38].

Первинний факт, у якому виражається увага, полягає в тім, що деякі моменти, що як би виступають на передній план, здобувають пануюче, домінуюче значення для плину психічних процесів. Фізіологічною основою уваги відповідно до цього, є той характер процесів у нервовій системі, що одержав своє найбільш розгорнуте вираження в принципі домінанти Ухтомського. Павлов для позначення цього явища говорить про центр оптимальної збудливості.

Значний внесок у з'ясування фізіологічного підгрунтя уваги зробив О. О. Ухтомський своїм вченням про домінанту. Домінанта – це панівна ділянка, яка приваблює до себе хвилі збудження з найрізноманітніших джерел. "У вищих шарах і в корі півкуль принцип домінанти, - пише Ухтомський, - фізіологічною основою акту уваги й предметного мислення" [87, 66].

Попередн спроби пояснення уваги, що панували в психологічній літературі, можуть бути, по класифікації Дюрро, розділені на теорії уторування шляхів (Эббингауз), теор гальмування, або затримки (Вундт), і теорії підтримки (Мюллер).

Принцип домінанти, за Ухтомським, є "загальним робочим принципом нервових центрів". Терміном "домінанта" Ухтомський позначає "пануюче вогнище збудження". У нормальній діяльності центральної нервової системи поточні змінні завдання її в безперервному мінливому середовищі викликають у ній змінні "чільні вогнища збудження". Ці вогнища збудження, залучаючи до себе знову виникаючі хвилі збуджень й гальмуючи інші нейтральн ділянки, можуть істотно урізноманітнити роботу центрів. "Зовнішнім вираженням домінанти є стаціонарно підтримувана робота або робоча поза організму". При цьому домінанта є не топографічним єдиним пунктом збудження в центральній нервовій системі, а певною констеляцією центрів з підвищеною збудливістю в різноманітних шарах головного й спинного мозку, а також в автономній системі. Вона тому проявляється в цілому комплексі симптомів в цілому організмі - і в м'язах, і в секреторній роботі, і в судинній діяльності.

Загальмован відносно слабші збудження ( порівняно з домінуючими ) О.О. Ухтомський називав субдомінантними.

Між домінантою та субдомінантами ведеться постійна боротьба. Домінантне збудження залишається домінуючим доти, поки якась субдомінанта не набуде більшо нтенсивності, ніж сила домінанти. Тоді субдомінанта стає домінантою, а домінанта – субдомінантою.

Виникнення уваги та відволікання пояснюється впливом взаємної індукції збудження та гальмування, які є фізіологічним підґрунтям найрізноманітніших виявів уваги: стійкості, інтенсивності, відволікання, переключення уваги тощо.

Розподіл уваги, тобто здатність бути уважним до кількох об’єктів водночас, пояснюється тим, що звична діяльність може здійснюватися й тими ділянками кори, що певною мірою перебувають у стані гальмування. Переключення уваги з одного об’єкта на нший пояснюється переміщенням оптимального збудження з однієї ділянки кори в ншу у зв’язку з виникненням нового подразнення.

Психологічн дослідження показали, що різноманітні слабкі подразники при процесі уваги сприяють її концентрації. Ухтомський посилається на психологічні дан підтвердження свого принципу домінанти і її відношення до субдомінанти. Зокрема Мейман експериментально встановив, що процес інтелектуальної роботи протіка більш ефективно у звичайній обстановці, чим при абсолютній, мертвій тиші. Деяк додаткові подразники, підвищують загальний тонус організму; не надто сильні додатков подразники підсилюють основні, які перемикають їх на свої шляхи. У цьому педагогічно надзвичайно важливому положенні для раціональної організації роботи переконує й повсякденний досвід.

Вчення Павлова про центри оптимальної збудливості, а також вчення Ухтомського про домінанту дають опорні точки для з'ясування фізіологічного субстракту уваги.

1.3 Функції і основні види уваги

При вивченні уваги необхідно розрізняти два основних рівні або види, ряд властивостей або сторін. Основними видами уваги є мимовільна й так звана довільна увага. Мимовільна увага пов'язана з рефлекторними установками. Вона встановлюється й підтримується незалежно від свідомого наміру людини. Властивості подразників, їхня інтенсивність або новизна, емоційна забарвленість, зв'язок з потягами, потребами або інтересами приводить до того, що певні предмети, явища або особи заволодівають нашою увагою й приковують її на деякий час до себе. Це первинна форма уваги. Вона є безпосереднім і мимовільним продуктом інтересу [26].

Від мимовільної уваги відрізняють довільну. Сам термін одіозний. Він начебто створений для того, щоб персоніфікувати найгірші сторони ідеалістичних теорій: ндетермінізм зсередини діючих духовних сил. Але вищі форми людської уваги так само мало довільні, як і нижчі; вони в такій же мірі, як і ці останні, підлегл визначальним їхнім закономірностям, але закономірності ці інші. Довільна увага спрямову свідомо й регулює увагу, у якому суб'єкт свідомо обирає об'єкт, на який вона спрямовуєтьсяється. Цей термін служить для позначення того центрального за своїм значенням факту, що пізнання людини, як і його діяльність, піднімається до рівня свідомо організованості, а не відбувається лише самопливом, стихійно, під владою ззовн діючих сил.

Довільна увага має місце там, де предмет, на який направляється увага, сам по собі її не залучає. Довільна увага тому носить завжди опосередкований характер. Це перша риса.

Мимовільна увага звичайно визначається як пасивна, довільна - як активна ( В.Джеймс). Перша спрямовує незалежні від нас фактори: раптово, що пролунав шум, яскраве забарвлення, відчуття голоду; друге - спрямовуємо ми самі. Це друге розходження, однак, відносно: і мимовільна увага являє собою не чисту пасивність, і вона включає активність суб'єкта, так само як, з іншого боку, довільна увага не є чиста активність; теж обумовлена зовнішніми умовами - об'єктом, вона включає й елементи пасивності.

І, нарешті, третя риса, що завершує визначення довільної уваги: вона - вольова операція. Свідоме регулювання є самим істотним в "довільній" увазі.

Розрізняючи довільну й мимовільну увагу, не потрібно, однак, відривати одне від іншого й зовні протиставляти їх одна одній. Не підлягає сумніву, що довільна увага розвивається з мимовільного. З іншого боку, довільна увага переходить у мимовільне. Мимовільна увага звичайно обумовлена безпосереднім інтересом. Довільна увага потрібна там, де такої безпосередньої зацікавленості немає й ми свідомим зусиллям спрямовуємо нашу увагу відповідно до завдань, які перед нами стають, з цілями, які ми собі ставимо. У міру того як робота, якою ми зайнялися й на яку ми спочатку довільно спрямували нашу увагу, здобуває для нас безпосередній нтерес, довільна увага переходить у мимовільну. Облік цього переходу мимовільної уваги в довільну й довільної в мимовільну має центральне значення для правильного теоретичного відображення реального протікання процесів уваги й для практичної правильно організації роботи, зокрема навчальної.

Потрібно зважати на те, що існують види діяльності, які по самій істоті своєму здатн легко викликати безпосередній інтерес і привернути мимовільну увагу в силу т привабливості, що представляє їхній результат; разом з тим вони можуть бути мало здатні її утримати внаслідок одноманітності тих операцій, яких вони вимагають. З іншого боку, зустрічаються види діяльності, які за складністю своїх початкових стадій, віддаленості тих цілей, яким вони служать, із працею здатні привернути увагу, і разом з тим вони можуть її потім довгостроково втримувати в силу своєї змістовності й динамічності, завдяки багатству поступово розкривається й розвивається зміст. У першому випадку необхідний перехід від мимовільної уваги до довільної, у другому - природно відбувається перехід від довільної уваги до мимовільної. В одному й іншому випадку потрібний як один, так і інший вид уваги.

При всьому - дуже істотному - розходженні мимовільної й довільної уваги розривати й зовні протиставляти їх може лише формалістична абстракція; у реальному трудовому процесі звичайно укладені їхня єдність і взаємоперехід. Використовуючи це, потрібно в педагогічному процесі, з одного боку, опираючись на мимовільну увагу - виховувати довільну , з іншого, формуючи інтереси учнів, а також роблячи цікавою саму навчальну роботу, переводити довільну увагу учнів знову в мимовільну. Перша повинна спиратися на свідомість значимості завдань навчання, на почуття обов'язку, на дисципліну, друга - на безпосередній інтерес навчального матеріалу. І одна й інша необхідна.

У психологічній літературі Тітченер відзначив уже перехід довільної уваги в мимовільну, коли поряд з "первинною" мимовільною і "вторинною" довільною увагою він говорив ще про третю стадію в розвитку уваги, що знамену перехід від довільної знову до мимовільної первинної уваги.

Геометричне завдання не справляє на нас такого сильного враження, як удар грому; удар грому опановує нашою увагою зовсім незалежно від нас. При рішенні завдання ми також продовжуємо бути уважними, але ми повинні самі втримувати нашу увагу, - це вторинна увага. Але існує ще третя стадія розвитку: вона є, по Тітченеру, поверненням до першої стадії. "Коли ми вирішуємо, наприклад, геометричне завдання, ми поступово зацікавлюємося ним й зовсім віддаємося йому, і незабаром проблема здобуває таку ж владу над нашою увагою, яку мав удар грому в момент його появи у свідомості". "Труднощі переборені, конкуренти усунуті, неуважність зникла". "Психологічний процес уваги спочатку простий, потім він стає складним, саме у випадках коливання, міркування він досягає дуже високого ступеня складності. Нарешті він знову спрощується".

Однак ця третя стадія не є поверненням до першої. Вона представляє все-таки різновид довільної уваги, - хоча для підтримки уваги в цих умовах і не потрібно зусиль тому, що вона регулюється свідомо прийнятою установкою на певне завдання. Саме це - а не наявність більшого або меншого зусилля - є вихідною, основною характеристикою так званої довільної уваги людини, як уваги свідомо регульованої. В результаті виникла проблема про особливий вид уваги, який називається післядовільна увага. Вона відрізняється від довільної тим, що не потребує вольових зусиль, а від мимовільної тим, що має свідоме начало.

Оскільки наявність уваги означає зв'язок свідомості з певним об'єктом, його зосередженість на ньому, насамперед встає питання про ступінь ц зосередженості, тобто про концентрированности увагу.

Концентрація уваги - на противагу його розпорошеності - означає наявність зв'язку з певним об'єктом або стороною діяльності й виражає інтенсивність цього зв'язку. Концентрація - це зосередженість, тобто центральний факт, у якому виражається увага. Концентрація уваги означає, що є фокус, у якому зібрана психічна або свідома діяльність.

Поряд з цим розумінням концентрації уваги під концентрованою увагою часто в психологічній літературі розуміють увага інтенсивної зосередженості на одному або невеликому числі об'єктів. Концентрація уваги в такому випадку визначається дністю двох ознак - інтенсивності й вузькості уваги.

Об'єднання в понятті концентрації інтенсивності й вузькості уваги виходить із т передумови, що інтенсивність уваги і його обсяг обернено пропорційні один одному. Ця передумова в загальному правильна, лише коли поле уваги складається з елементів, один з одним не зв'язаних. Але коли в нього включаються значеннєв зв'язки, що поєднують різні елементи між собою, розширення поля уваги додатковим змістом може не тільки не знизити концентрованості, але іноді навіть підвищити її. Ми тому визначаємо концентрацію уваги тільки нтенсивністю зосередження й не включаємо в неї вузькості уваги. Питання про обсяг уваги, тобто кількості однорідних предметів, які охоплює увага, - особливе питання.

Для визначення обсягу уваги користувалися до тепер головним чином тахістоскопічним методом. У тахістоскопі на короткий, точно вимірюваний час виставлялися досліджуваному експонати: букви, цифри, фігури.

Відповідно до ряду досліджень, що виявили при цьому існування досить значних ндивідуальних розходжень в обсязі уваги, обсяг уваги дорослої людини досягає в середньому приблизно до 4-5, максимум 6 об'єктів; у дитини він дорівнює в середньому не більше 2-3 об'єктам. Мова при цьому йде про число один від одного не залежних, не зв'язаних між собою об'єктів (чисел, букв і т.п.). Кількість, що перебувають у полі нашої уваги зв'язаних між собою елементів, об'єднаних в осмислене ціле, може бути багато більша. Обсяг уваги є тому мінливою величиною, що залежить від того, наскільки зв'язані між собою той зміст, на якому зосереджується увага, і уміння осмислено зв'язувати й структурувати матеріал. При читанні осмисленого тексту обсяг уваги може виявитися істотно відмінним від того, котрий дає його вимір при концентрації на окремі осмислені між собою не зв'язані елементи. Тому результати тахіскопічного вивчення уваги на окремі цифри, букви, фігури не можуть бути перенесені на обсяг уваги в природних умовах сприйняття зв'язаного осмисленого матеріалу. У практиці, зокрема педагогічної, шкільної, варто було б, ретельно з огляду на доступний учнем обсяг уваги, не створюючи щодо цього непосильного перевантаження, розширювати обсяг уваги, систематизуючи пропонований матеріал, розкриваючи його взаємозв'язки, внутрішні відносини.

З обсягом уваги тісно зв'язана й розпреділеність уваги. Говорячи про обсяг, можна, з одного боку, підкреслювати обмеження поля уваги. Але зворотнім боком обмеження, оскільки воно не абсолютне, є розподіл уваги тим або іншим числом різнорідних об'єктів, що одночасно зберігаються в центрі уваги. При розподіл уваги мова, таким чином, іде про можливість не одного, а багато-, принаймні двофокально уваги, концентрації її не в одному, а у двох або більшому числі різних фокусів. Це дає можливість одночасно робити кілька рядів дій і стежити за декількома незалежними процесами, не втрачаючи жодного з них з поля своєї уваги. Наполеон міг, як стверджують, одночасно диктувати своїм секретарям сім відповідальних дипломатичних документів. Деякі шахісти можуть вести одночасно з неослабленою увагою кілька партій. Розподілена увага є професійно важливою ознакою для деяких професій, як, наприклад, для текстильників, яким доводиться одночасно стежити за роботою декількох верстатів. Розподіл уваги дуже важливий й для педагога, якому потрібно тримати в полі свого зору всіх учнів у класі.

Розподіл уваги залежить від ряду умов, насамперед від того, наскільки зв'язані один з одним різні об'єкти й наскільки автоматизовані дії, між якими повинна розподілятися увагу. Чим тісніше зв'язані об'єкти й чим значніша автоматизація, тим легше відбувається розподіл уваги. Здатність до розподілу можна тренувати.

При визначенні концентрації й обсягу уваги необхідно враховувати не тільки кількісні умови. З якісних моментів, зокрема , один відіграє особливо значну роль: зв'язаність значеннєвого змісту. Увага - як і пам'ять - підкоряється різним законам, залежно від того, на якому матеріалі вона здійснюється. Дуже рельєфно це позначається на стійкості уваги.

Стійкість уваги визначається тривалістю, протягом якої зберігається концентрація уваги, тобто її тимчасовою екстенсивністю. Експериментальне дослідження показало, що увага первинно піддана періодичним мимовільним коливанням. Періоди коливань уваги за даними ряду колишніх досліджень, зокрема Н.Ланге, рівні звичайно 2-3 сек., доходячи максимум до 12 сек. До коливань уваги відносилися, по-перше, коливання сенсорної ясності. Так, годинник, який тримають нерухомо на тій самій відстані від досліджуваного, здається йому, якщо він його не бачить, що він наближається то віддаляється, у силу того, що досліджуваний то більш, то менш виразно чує його биття.

Ц й подібні їм випадки коливання сенсорної ясності, мабуть, безпосередньо пов'язані зі стомленням і адаптацією органів чуттів. Інший характер носять коливання уваги, що позначаються при спостереженні багатозначних фігур; у них поперемінно то одна, то інша частина виступає як фігура: око переміщується з одного поля на інше. У цьому можна переконатися якщо подивитися на малюнок, у якому ми по черзі бачимо то вазу, то два профілі облич. Такий же ефект да зображення усіченої піраміди, варто більш тривалий час на неї подивитися, щоб переконатися в тім, що усічена підстава то виступає вперед, то відступає назад.

Однак традиційне трактування проблеми стійкості уваги, пов'язане із установленням періодичних її коливань, вимагає деякої ревізії.

Положення з цією проблемою аналогічно тому, яке створилося в психології пам'яті у зв'язку із установленої Эббінгаузом і його послідовниками кривої забування. Навчальна робота була б марною працею, якби крива Эббінгауза відбивала загальн закономірності забування всякого матеріалу. Навчальна й виробнича робота була б взагалі неможлива, якби межі стійкості уваги визначалися періодами, установленими в дослідах з елементарними сенсорними подразниками. Але в дійсності такі малі періоди коливання уваги, мабуть, у жодному разі не становлять загальну закономірність. Про це свідчать спостереження на кожному кроці. Очевидно, проблема стійкості уваги повинна бути поставлена й розроблена заново. При цьому істотно не стільки експериментально встановити властиво очевидний факт значно більшої стійкості уваги, скільки розкрити конкретн умови, якими пояснюються часті періодичні коливання в одних випадках, значна стійкість - в інші.

Наша гіпотеза полягає в наступному: найбільш істотною умовою стійкості уваги можливість розкривати в тім предметі, на якому воно зосереджено, нові сторони й зв'язки. Там, де у зв'язку з поставленим перед собою завданням ми, зосереджуючись на якому-небудь предметі, можемо розгорнути дане в сприйнятт або мисленні зміст, розкриваючи в ньому нові аспекти в їхніх взаємозв'язках взаємопереходах, увага може дуже тривалий час залишатися стійкою. Там, де свідомість упирається як би в тупик, у розрізнений, убогий зміст, що не відкриває можливості для подальшого розвитку, руху, переходу до інших його сторін, поглиблення в нього, там створюються передумови для легкого відволікання й неминуче наступають коливання уваги.

Підтвердження цього положення є ще в одному спостереженні Гельмгольца. Вивчаючи боротьбу двох полів зору, Гельмгольц відзначив чудовий факт, у якому полягає ключ для пояснення стійкості уваги, незважаючи на періодичні коливання сенсорних установок. "Я почуваю, - пише Гельмгольц, - що можу націлювати увагу довільно то на одну, то на іншу систему ліній і що в такому випадку якийсь час тільки одна ця система пізнається мною, тим часом як інша зовсім вислизає від моєї уваги. Це буває, наприклад, у тому випадку, якщо я спробую порахувати число ліній у тій або іншій системі. Украй важко буває надовго прикувати увага до однієї якої-небудь системи ліній, якщо тільки ми не зв'язуємо предмет нашо уваги з якими-небудь особливими цілями, які постійно обновляли б активність нашої уваги. Так знаходимо ми, задаючись метою порахувати лінії, зрівняти їхн розміри й т.п. Увага, надана сама собі, виявляє природну схильність переходити від одного нового враження до іншого; як тільки його об'єкт втрачає свій нтерес, не отримуючи ніяких нових вражень, увага, всупереч нашій волі, переходить на що-небудь інше. Якщо ми хочемо зосередити нашу увагу на певному об'єкті, то нам необхідно постійно відкривати в ньому все нові й нові сторони, особливо коли який-небудь сторонній імпульс відволікає нас убік ". Ц спостереження Гельмгольца розкривають самі істотні умови стійкості уваги. Наша увага стає менш підданою коливанням, більш стійкою, коли ми включаємося в вглиб певних завдань, в інтелектуальних операціях розкриваємо новий зміст у предмет нашого сприйняття або нашої думки. Зосередження уваги - це не зупинка думок на одній крапці, а їхній рух у єдиному напрямку. Для того щоб увага до якого-небудь предмета підтримувалася, його усвідомлення повинне бути динамічним процесом. Предмет повинен на наших очах розвиватися, виявляти перед нами весь новий зміст. Лише змінюється й обновляється зміст здатний підтримувати увагу. Одноманітність притупляє увагу, монотонність пригашує її.

На питання про те, завдяки чому йому вдалося прийти до відкриття законів тяжіння, Ньютон відповів: "Завдяки тому, що я безперестанку думав над цим питанням". Посилаючись на ці слова Ньютона, Кюв'є визначає як безустанна увага. Геніальність Ньютона він бачить у стійкості його уваги. Але зворотна залежність більше стотна. Багатство й змістовність його розуму, що відкривав у предметі його думки все нові сторони й залежності, було, мабуть, істотною умовою стійкост його уваги. Якби думка Ньютона при міркуванні про тяжіння вперлася в одну нерухливу крапку, будучи не в силах розгорнути це питання, розкриваючи в ньому нові перспективи, його увага швидко висохнула б.

Але якби думка лише переходила з одного змісту на інший, можна було б скоріше говорити про неуважність, чим про зосередженість уваги. Для наявності стійко уваги необхідно, мабуть, щоб зміст, що змінюється, був об'єднаний сукупністю відносин в одну єдність. Тоді, переходячи від одного змісту до іншого, вона залишається зосередженою на одному предметі. Єдність предметної віднесеност з'єднується з різноманіттям предметного змісту. Стійка увага - це форма предметної свідомості. Вона припускає єдність предметної віднесеност різноманітного змісту. Таким чином, осмислена зв'язаність, що поєдну різноманітний, динамічний зміст у більш-менш струнку систему, зосереджену навколо одного центра, віднесену до одного предмета, становить основну передумову стійкої уваги.

Якби увагу при всіх умовах було піддано таким коливанням, які мають місце, коли нам дані розрізнені й убогі за змістом почуттєві дані, ніяка ефективна розумова робота не була б можлива. Але виявляється, що саме включення розумово діяльності, яка розкриває в предметах нові сторони й зв'язки, зміню закономірності цього процесу й створює умови для стійкості уваги. Стійкість уваги, будучи умовою продуктивної розумової діяльності, є у певній мір наслідком.

Осмислене оволодіння матеріалом, що розкривається за допомогою аналізу й синтезу систематизацію матеріалу й т.д., внутрішні зв'язки чітко розчленованого змісту, стотно сприяють вищим проявам уваги.

Стійкість уваги залежить, звичайно, крім того, від цілого ряду умов. До числа їх відносяться: особливості матеріалу, ступінь його труднощів, ознайомленості, зрозумілості, відношення до нього з боку суб'єкта - ступеня його інтересу до даного матеріалу й, нарешті, індивідуальні особливості особистості. Серед останніх істотна насамперед здатність за допомогою свідомого вольового зусилля довгостроково підтримувати свою увагу на певному рівні, навіть якщо той зміст, на який вона спрямована, не представляє безпосереднього інтересу, і збереження його в центр уваги сполучено з певними труднощами.

Стійкість уваги не означає його нерухомості, вона не виключає її переключення. Переключення уваги полягає в здатності швидко вимикатися з одних установок і включатися в нові, відповідно до умов, що змінилися. Здатність до переключення означа гнучкість уваги - досить важлива й дуже потрібна якість.

Страницы: 1, 2, 3