Актуальність дослідження. Становлення ринкових відносин в Україні зумовлює удосконалення механізмів управління бюджетними установами. Бюджетні установи та організац забезпечують виконання покладених на державу функції. Місією суб’єктів господарювання бюджетної сфери є задоволення соціальних, культурних та інших потреб суспільства. Діяльність цих установ фінансується за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, які надаються їм безповоротно. Виника об’єктивна необхідність ефективного управління рухом бюджетних коштів та майна, придбаного за їхній рахунок.

Управлінськ рішення є дієвими лише при чіткому плануванні, раціональній організації системи бухгалтерського обліку, оперативному контролі та здійсненні факторного аналізу. Для забезпечення цільового та ефективного використання бюджетних коштів особливе значення має налагодження системи бухгалтерського обліку в бюджетних установах. Це питання набирає більшої значущості в процесі наближення національно системи бухгалтерського обліку до міжнародних стандартів обліку та звітності.

Кошторис бюджетних установ є складовою місцевого бюджету бюджетної системи країни. Тому актуальним завданням бюджетної системи є удосконалення механізму формування та реалізації кошторису бюджетних установ. Важливу роль в управлінні діяльністю бюджетних установ відіграють раціональна організація та методика обліку й аналізу результатів виконання кошторису.

Значний вклад в теорію та методології бюджетного планування внесли О.І. Барановський, Л.М. Безгубенко, Й.М. Безкид, С.А. Буковинський, О.Д. Василик, І.І. Гейдор, Л.П. Гордєєв, І.І. Дьяков, Н.І. Деркач, А.О. Єпіфанов, О.П. Кириленко, В.І. Кравченко, Н.А. Кузьменко, І.О. Мітюков, В.М. Опарін, Л.Н. Павлова, К.В. Павлюк, В.М. Радіонова, В.М. Федосов, В.В. Шокун, С.І. Юрій та інш українські науковці.

Питанню обліку та аналізу доходів та витрат кошторису бюджетних установ присвячен праці Атамаса П.Й., Голікова В.І., Гуцайлюк Л.П., Джоги Р.Т., Зіміної І.А., Іванечко Ю., Канєвої І.Т., Матвєєвої В.О., Сідень О.І., Ткаченко І.Т., Сопка В., Фатєєва М.В., інших.

Віддаючи належне науковим напрацюванням вчених, слід відзначити, що проблема пошуку нових підходів до формування кошторисів бюджетних установ в умовах стрімких ринкових перетворень та обмеженості фінансових ресурсів потребує подальшого науково-практичного дослідження. В значній мірі це зумовлено трансформаційними процесами в Україні, направленими на досягнення міжнародних стандартів економічної діяльності.

Це зумовило вибір теми магістерської роботи, її актуальність, цільову спрямованість і структуру. Метою магістерської роботи є дослідження методики складання кошторису видатків бюджетних установ, обліку та аналізу результатів його виконання.

Реалізація мети роботи зумовила необхідність вирішення таких завдань:

1. ознайомитися з загальними поняттями формування кошторису бюджетних установ.

2. вивчити бюджетну класифікацію: призначення та зміст доходів видатків.

3. дослідити основні принципи та порядок фінансування бюджетних установ.

4. визначити нормативно-правове регулювання формування кошторису бюджетних установ, обліку та результатів виконання.

5. надати організаційно-економічну характеристику бюджетної установи та описати постановку обліку.

6. розкрити методику складання проекту кошторису бюджетної установи.

7. охарактеризувати порядок розгляду і затвердження кошторису бюджетної установи.

8. дослідити економічну класифікацію видатків та її роль в бюджетному обліку.

9. розкрити суть касових і фактичних видатків та їх роль у виконанн кошторису бюджетних організацій.

10. розкрити загальну методику аналізу виконання кошторису

11. провести аналіз видатків загального та спеціального фондів

Об’єктом дослідження є процес управління формуванням та реалізацією кошторису бюджетних установ.

Предметом дослідження є організація та методологія складання кошторису бюджетно установи, система обліку та аналізу його виконання.

Суб’єктом дослідження обрано Іванківський територіальний центр соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян, що перебуває у підпорядкуванн Іванківського Управлінні праці та соціального захисту населення.

Теоретичну основу роботи складають фундаментальні положення теорії фінансів, обліку, економічного аналізу, а також праці вітчизняних і зарубіжних вчених та спеціалістів-практиків з питань фінансового планування, обліку, економічного аналізу виконання кошторису бюджетних установ.

Практична цінність дослідження полягає у науково-практичному обґрунтуванні вдосконалення механізму формування та виконання кошторису Іванківського територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян.

1. Теоретичні основи формування кошторису бюджетних установ

1.1 Загальні поняття формування кошторису бюджетних установ

Існують архівні свідчення про те, що в Росії вже у 1645 році застосовувалися як міські, так і загальні кошториси витрат, але якихось визначених правил їх складання не було. Не існувало і звітності про виконання кошторисів. Прикази збирали гроші, витрачали їх, решта – залишалась у їх розпорядженні на наступні періоди. При дефіцит грошей їх могли позичити в іншого приказу. Оприлюднення, розголошення даних про стан фінансових справ приказу не допускалось.

З 1802 року, після створення Міністерства фінансів, стали складати розпис доходів витрат на підставі кошторисів міністерств. Але ж знову таки загальних (єдиних) правил складання таких кошторисів не існувало.

У 1811 році видано «Наказ Міністерству фінансів», в основу його покладено «План фінансів», відповідно до якого витрати поділялися на необхідні, корисні, надмірні, зайві та некорисні. Згідно з цим наказом міністерства подавали до 15 листопада до Міністерства фінансів кошторис за глиною формою. Міністерство фінансів складало зведений кошторис, який подавало у Державну Раду, а остання на затвердження государеві. Фінансові справи держави були таємницею. Недоліки діючих правил довели державні фінанси до хаотичного стану. Тоді Міністерство фінансів відрядило спеціальну комісію для вивчення бюджетної справи у країнах Західної Європи. Результатом такого вивчення стали підготовлені комісією затверджені Міністерством фінансів «Правила складання, розгляду, затвердження виконання державного розпису» від 22.05.1862 року. Ці правила передбачали складання кошторисів для всіх управлінь за єдиною методикою з обов’язковим обґрунтуванням необхідності тих або інших статей витрат і сум; розмежування постійних і тимчасових витрат; спеціалізацію витрат за основними напрямками; порівняння кошторисних показників зі звітними показниками минулого року. Пізніше було прийнято доповнення до цих правил, яке передбачало суворе дотримання розподілу доходів і витрат на параграфи і етапи, що застосовуються до цього часу.

Бюджетн правила 1906 року дали право міністерствам перекладати попередній розгляд кошторисів на комісії Державної Думи і Державної Ради. Усі зміни або нов асигнування на виникаючі потреби були можливі лише після прийняття відповідного закону. Якщо розпис не затверджувався, то залишався у силі розпис попереднього року.

У становленні розвитку бюджетного обліку в радянський період можна виділити так етапи:

· 1917–1938 рр. бюджетний облік ведеться за простою схемою відповідно до трьох планів рахунків: а) для обліку операцій з виконання кошторису витрат за бюджетом; б) для обліку операцій з позабюджетними коштами; в) для обліку операцій в нестатутних підсобних господарствах. Облік регламентувався «Інструкцією з рахівництва і звітності для урядових адміністративних установ (1923 рік), «Інструкцією з ведення обліку за простою системою» (1927 рік), «Інструкцією про бухгалтерський облік за простою системою в установах, що знаходяться на Державному бюджеті СРСР» (1932 РІК);

· 1939–1955 рр. – запроваджується подвійна система обліку. У 1938 році затверджується «Інструкція про бухгалтерський облік за подвійною системою обліку в установах, що знаходяться на державному і місцевих бюджетах» та «Інструкція про бухгалтерський облік (за простою системою) в установах, що знаходяться на державному і місцевих бюджетах». Перша передбачала роздільний облік виконання кошторису за бюджетом і позабюджетними коштами, операцій щодо капітальних вкладень і підсобних господарств на госпрозрахунку. У цьому ж роц затверджений єдиний план рахунків для обліку виконання кошторисів. Підсобн господарства повинні були користуватися планами рахунків відповідних галузей народного господарства. У зв’язку з цим бюджетні установи стали складати подавати два окремі баланси. Таким чином у країні було створено єдину систему бюджетного обліку;

· 1955–1987 рр. – вперше в СРСР у 1955 році затверджується Міністерством фінансів «Положення про бухгалтерську звітність і баланси в установах і організаціях, що знаходяться на Державному бюджеті СРСР», видано нові інструкції з бухгалтерського обліку за подвійною і простою системами. Для установ, які ведуть облік за подвійною системою, затверджений єдиний план рахунків, вони стали складати один баланс з виконання кошторису витрат. У 1958 році Міністерство фінансів затверджує «Методичні вказівки з бухгалтерського обліку в централізованих бухгалтеріях бюджетних установ». Пізніше було розроблено облікові регістри для машинної обробки облікової інформації.

Період 1988–1999 рр. – охоплює останні радянські і перші пострадянські роки. Розвиток бюджетного обліку в цей час характеризується:

· Централізацією і децентралізацією обліку

· Широким використанням сучасних обчислювальних машин для обробки облікової та економічної інформації

· Переведення бюджетних установ на подвійну систему обліку

· Принциповою переробкою нормативних актів з організац бухгалтерського обліку в бюджетних установах

· Обліком показників комерційної діяльності бюджетних установ позабюджетних джерел їх фінансування

· Інтеграцією обліку, фінансової та планово-економічної роботи в централізованих бухгалтеріях.

· Відновленням установ державного казначейства.

З 2000 року починається новий період в розвитку бюджетного обліку, який визначається:

· Впровадженням нового плану рахунків бюджетного обліку в бюджетних установах

· Впровадженням нових облікових регістрів і форм звітності

· Будовою балансу за принципом «нетто» тощо.

Історія розвитку бюджетного обліку тісно пов’язана з історією органів казначейства. Адже виконання бюджету Російської імперії, контроль за надходженням витрачанням коштів у країні традиційно здійснювалися казначейськими установами. Головне казначейство – у Петербурзі, губернські – у губерніях, повітові – у повітах. Казначейства – виконавчі органи. Вони збирають, зберігають, пересилають державні доходи, здійснюють платежі, продають гербові марки, папери, видають свідоцтва на право торгівлі тощо. З 1862 року казначейства пересилають готівку до Держбанку, а – 1896 році досягнуто злиття касово готівки казначейства та обігової готівки Держбанку.

Після 1917 року на базі установ казначейства були створені прибутково-видаткові каси Народного Комісаріату Фінансів, які з середини 20-х рр. підпорядковувалися Держбанкові.

Історія повторюється. У період становлення ринкової економіки бюджетні кошти були розпорошенні у значній кількості комерційних банків, внаслідок чого облік контроль за їх витрачанням фактично було втрачено. Саме тому й виникла необхідність відтворення органів держказначейства і створення єдиної системи обліку надходження і витрачання бюджетних коштів, що й здійснено у Російській Федерації відповідно до Указу Президента РФ від 08.12.1992 року, а в Україн починаючи з 1997 року (відповідно до Постанови КМУ і НБУ від 14.01.1997 року №13)

Процедуру складання, затвердження та виконання кошторису бюджетних установ затверджено Постановою Кабінету Міністрів України 28 лютого 2002 року №228 «Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ». У цьому Порядку передбачено послідовність дій при затвердженні кошторису. Фінансування установ без затвердженого в установленому порядку кошторису забороняється.

Установи, які утримуються за рахунок коштів бюджетів, для забезпечення своєї діяльност виконання покладених на них функцій, складають кошторис, який є важливим нструментом формування, управління й контролю фінансової політики бюджетно установи. [8]

Розроблення кошторису бюджетної установи спрямоване на розв’язання двох основних завдань:

· Визначення обсягу доходів і видатків, пов’язаних із діяльністю окремих структурних одиниць та підрозділів установи

· Забезпечення покриття видатків фінансовими ресурсами із різних джерел

Кошторис доходів та видатків бюджетної установи – основний плановий документ, який нада повноваження бюджетній установі щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень. [18, ст. 115]

Бюджетне призначення – це повноваження, яке надано головному розпоряднику коштів бюджету Бюджетним кодексом України, Законом України про Державний бюджет, постановою Верховної Ради АР Крим, рішеннями місцевої ради про місцевий бюджет, що ма кількісні та часові обмеження, яке дозволяє Мінфіну, Державному казначейству або місцевому фінансовому органу надавати бюджетні асигнування для здійснення платежів на конкретні заходи за рахунок коштів відповідного бюджету [18, ст. 118].

Бюджетне асигнування – це повноваження, надане розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов’язання та здійснення платежів з конкретною метою у ході виконання бюджету. [18, ст. 120].

Враховуючи наявність двох фондів у бюджетах – загального та спеціального, а також необхідність посилення контролю за витрачанням бюджетних ресурсів та їх економією, було визнано за доцільне скасувати позабюджетні фонди бюджетних установ запровадити, відповідно, дві складові частини, кошторису, див. Рис. 1.1.1 «Складові кошторису»:

Складов кошторису

Загальний фонд

Спеціальний фонд

Рис. 1.1.1. «Складові кошторису»

Загальний фонд включає обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією видатків на виконання бюджетною установою основних функцій.

У спеціальний фонд входить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету на конкретну мету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на здійснення видатків спеціального призначення, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов’язаних з виконанням установою певних функцій.

Разом з кошторисом затверджують також план асигнувань.

План асигнувань загального фонду бюджету – це помісячний розподіл бюджетних асигнувань, затверджених у загальному фонді кошторису, за скороченою формою економічно класифікації видатків, який регламентує упродовж року взяття бюджетних зобов’язань та здійснення платежів.

План спеціального фонду державного бюджету (за винятком власних надходжень бюджетних установ та відповідних видатків) (далі – план спеціального фонду) – це помісячний розподіл бюджетних асигнувань (за винятком власних надходжень бюджетних установ та відповідних видатків), затверджених у спеціальному фонд кошторису, за скороченою формою економічної класифікації видатків, який регламентує протягом року взяття бюджетних зобов’язань та здійснення платежів, в розрізі доходів за кодами класифікації доходів бюджету.

План використання бюджетних коштів – це розподіл бюджетних асигнувань, затверджених у кошторисі, за повною економічною класифікацією видатків та класифікацією кредитування бюджету.

Установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів спеціального фонду.

Установи мають право брати бюджетні зобов’язання та витрачати бюджетні кошти на цілі і в межах, установлених кошторисами і планами асигнувань, планами спеціального фонду.

Бюджетне зобов’язання – будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладання договору, придбання товару, послуги чи виконання інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі упродовж цього самого періоду або у майбутньому.

Для програм та заходів, які здійснюються за рахунок коштів бюджету, бюджетн асигнування надають розпорядникам бюджетних коштів.

Розпорядники бюджетних коштів – бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов’язань та видатки з бюджету.

Одержувач бюджетних коштів – це підприємства і госпрозрахункові організації, громадськ та інші організації, що не мають статусу бюджетної станови, які одержують безпосередньо через розпорядників кошти з бюджету як фінансову підтримку або уповноважені органами державної влади на виконання державних цільових програм та надання послуг. Одержувачі витрачають бюджетні кошти відповідно до плану використання бюджетних коштів.

Кошторис доходів і видатків усі установи складають на календарний рік. Він затверджується керівником відповідної вище поставленої організації не пізніше ніж через місяць після затвердження відповідного бюджету, з якого здійснюється фінансування установи.

Одночасно з кошторисом на затвердження вище поставленої організації подається штатний розпис установи, включаючи її структурні підрозділи, які формуються за рахунок спеціальних чи інших позабюджетних коштів.

У разі коли Верховною Радою України не буде затверджено Державний бюджет України до 02 грудня року, який передує тому, на який складено бюджет, і згідно із статтею 28 Закону України «Про бюджетну систему України» (512–12) приймається закон про порядок фінансування поточних витрат до затвердження Державного бюджету України, по кожній установі повинні бути розроблені і затверджені керівником вищестоящої організації тимчасові кошториси доходів і видатків на І квартал, а в разі потреби на ІІ і наступні квартали (залежно від терміну затвердження відповідних бюджетів) [1, ст. 189]

1.2 Види та структура кошторису бюджетної установи

На відміну від практики попередніх років, з 2000 року в Україні є два види кошторисів: індивідуальні та зведені, що складаються відповідно до бюджетно класифікації. Вони різняться рівнем узагальнення інформації про доходи та видатки бюджетних установ.

Установа, незалежно від того, веде вона облік самостійно чи обслуговується централізованою бухгалтерією, для забезпечення своєї діяльності склада ндивідуальні кошториси і плани асигнувань (загального фонду та спеціального фонду), за кожною виконуваною нею бюджетною програмою (функцією).

Враховуючи цю вимогу, бюджетні установи, що ведуть облік самостійно, індивідуальн кошториси подають своїй вище поставленій організації, а установи, як обслуговуються в централізованій бухгалтерії, індивідуальні кошториси надають безпосередньо в централізовану бухгалтерію.

Зведен кошториси і плани асигнувань (загального фонду та спеціального фонду) – це зведення показників індивідуальних кошторисів і планів асигнувань розпорядників коштів бюджету нижчого рівня, що складають головний розпорядник, розпорядник вищого рівня для подання їх Мінфіну України, Мінфіну Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органам та органам Державного казначейства.

Зведен кошториси не затверджують.

Оскільки кошторис – це план доходів і видатків бюджетної установи, то сама форма документа складається з двох частин: дохідної і видаткової.

Залежно від джерел утворення доходи бюджетної установи поділяються на два види:

· Доходи загального фонду бюджету

· Доходи спеціального фонду бюджету

Доходи загального фонду – це держані кошти, що надійшли на рахунок бюджетної установи з загального фонду державного або місцевого бюджету для її утримання. Їх ще називають асигнуваннями (фінансуванням) з державного бюджету.

Доходи спеціального фонду – це надходження від плати за послуги, що надають бюджетн установи згідно із законодавством України, а також кошти, перерахован бюджетним установам для виконання окремих доручень, благодійні внески, гранти та подарунки. Перелік доходів спеціального фонду визначає Кабінет Міністрів України.

У ході складання і затвердження проектів кошторисів залишки коштів за спеціальним фондом кошторисів не планують.

Дохідна частина спеціального фонду проекту кошторису формується на підстав ндивідуальних розрахунків доходів і платежів та відрахувань до бюджету, як складаються за кожним джерелом доходів. За основу цих розрахунків беруть показники обсягів надання тих чи інших платних послуг, а також інш розрахункові показники та розмір плати в розрахунку за одиницю показника, який встановлюють відповідно до законодавства. На підставі перелічених показників визначають суму доходів на плановий період за кожним джерелом доходів з помісячним розподілом та урахуванням конкретних умов роботи установи. Під час формування показників, на підставі яких визначають доходи планового періоду, обов’язково повинен ураховуватися рівень їхнього фактичного виконання за останній звітний рік, а також очікуваного виконання за період, що переду плановому. Показники наводять в обсязі, зазначеному в формі розвитку, і вони повинні вповні відповідати показникам бухгалтерської звітності за відповідн періоди.

У видатковій частині кошторису доходів і видатків установи зазначають загальну суму витрат установи з розподілом їх за категоріями видатків економічно класифікації, а також із встановленням витрат, фінансування яких планується за рахунок бюджетних асигнувань і за рахунок надходжень із спеціального фонду. При цьому у розрахунках по кожній статті витрат крім потреби в коштах на покриття затрат поточного року передбачаються асигнування на покриття заборгованості установи за минулий рік, визначеної на підставі даних річної бухгалтерської звітност підтвердженої відповідними розрахунками та обґрунтуваннями.

Передбачен у видатковій частині єдиного кошторису асигнування повинні забезпечувати 100-відсоткове фінансування витрат установи. Зокрема, чисельність працівників установи, яка пропонується до затвердження за штатним розписом, повинна бути повністю забезпечена фондом заробітної плати виходячи з розміру не тих посадових окладів, що склались на момент складання кошторису, а з урахуванням коефіцієнтів їх підвищення протягом планового року (у зв’язку з прогнозуванням відповідних темпів інфляції, прийняттям тих чи інших законодавчих актів щодо змін умов оплати праці працівників окремих галузей соціально-культурної сфери тощо). Зазначені коефіцієнти підвищення заробітної плати по кожному фактору окремо повинні доводитися відповідними фінансовими органами до головних розпорядників кредитів після затвердження бюджетів, за рахунок яких здійснюється їх фінансування. Головні розпорядники кредитів включають ц показники до лімітних довідок про витрати з бюджету, які вони надсилають кожній підвідомчій установі.

У разі невиконання зазначеної умови керівники відповідних органів, зазначених у відповідних пунктах Положення про складання кошторису, не мають права затверджувати штатний розпис установи.

Виходячи з необхідності забезпечення фінансування тих чи інших витрат згідно з установленими нормами і нормативами, в аналогічному порядку повинні визначатися під час формування кошторису й інші показники роботи установи, на підставі яких визначаються суми відповідних витрат.

Видатки установи за рахунок бюджетних коштів передбачаються відповідно до законодавства, а також нормативних документів, що визначають порядок формування окремих статей витрат кошторису. Кожна стаття обов’язково обґрунтовується відповідними розрахунками.

Розрахунки витрат за кожною статтею позабюджетних коштів здійснюються з урахуванням особливостей діяльності установи, яка надає платні послуги.

Якщо під час планування установою спеціального фонду кошторису планові доходи перевищують планові видатки, розраховані на реалізацію заходів спеціального призначення відповідно до законодавства, установа повинна передбачити спрямування зазначених коштів на пріоритетні заходи, які необхідні для виконання основних функцій, але не забезпечені (або частково забезпечені) видатками загального фонду. Оскільки такі видатки планують за рахунок надходжень із спеціального фонду, їх передбачають у кошторисі за спеціальним фондом.

1.3 Основні принципи, порядок фінансування бюджетних установ та система розпорядників бюджетних коштів

Відповідно до законодавства діяльність бюджетних установ здійснюється за рахунок коштів, що надходять з бюджету, і додаткових доходів, отримання яких дозволенне чинним законодавством України.

Під бюджетним фінансуванням розуміють безповоротне, безвідплатне виділення коштів з державного або місцевого бюджету в розпорядження керівників установ на витрати, передбачені бюджетом.

Здійснення операцій за видатками державного бюджету через органи Державного казначейства обов’язкове для всіх розпорядників його коштів. При казначейській форм виконання державного бюджету розпорядникам коштів відкриваються реєстраційн рахунки в органах Державного казначейства.

Фінансування та оплата витрат проводяться органами Державного казначейства за наявност відомостей про територіальне розташування мережі установ, підприємств організацій на відповідній території та на підставі затверджених кошторисів доходів і видатків. Кошторис бюджетної установи є основним документом, який визначає загальний обсяг, цільовий напрямок і щоквартальний розподіл її коштів.

У місячний термін після затвердження державного бюджету України головн розпорядники коштів подають до Державного казначейства України зведений кошторис доходів і видатків за підвідомчими установами за територіями, загальна сума якого повинна відповідати сумам розпису доходів і видатків державного бюджету, затвердженого Міністерством фінансів.

Розпорядники коштів другого ступеня подають зведений кошторис доходів і видатків для підвідомчих установ і територій (місто, район) до територіальних управлінь Державного казначейства, де його звіряють з розписом видатків, одержаних від Державного казначейства.

Розпорядники коштів третього ступеня подають затверджені кошториси доходів і видатків до відповідних відділень Державного казначейства, де їхні дані звіряють з даними розписів видатків, доведеними вище поставленими органами Державного казначейства.

Бюджетн установи одержують фінансування з державного або місцевих бюджетів.

Незалежно від джерел покриття видатків бюджетних установ фінансування здійснюється на підставі таких принципів:

· Плановості

· Цільового спрямування коштів

· Безповоротності та безвідплатності

· Ефективного використання коштів

· Оптимального поєднання власних, кредитних і бюджетних джерел

· Додержання режиму економії та постійного контролю за їхнім використанням

1. Принцип плановості означає, що фінансування здійснюється у межах асигнувань, передбачених кошторисом доходів і витрат бюджетної установи та планом асигнувань. Разом з тим, дотримуючись цього принципу фінансування, необхідно мати на увазі, що бюджетне фінансування не можна зараховувати до заходів планового характеру. Фінансування бюджетних організацій здійснюється залежно від виробничої необхідності. Наприклад, навчальні заклади фінансуються з урахуванням фактично діючої мережі навчальних закладів і наявност контингенту учнів, установи охорони здоров'я – залежно від кількості лікарень, поліклінік, амбулаторій, кількість ліжок тощо.

2. Принцип цільового спрямування коштів полягає у тому, що кошти плануються та використовуються на суворо визначені цілі та заходи відповідно до затверджених кошторисів та планів асигнувань. Тобто одержані бюджетною установою кошти для виплати заробітної плати повинні використовуватися виключно на ц потреби, а не витрачатися на придбання товарно-матеріальних цінностей.

3. Принцип безповоротності та безвідплатності фінансування державних витрат – це надання коштів без прямого їхнього відшкодування. Ці суми надходять у повне розпорядження бюджетних установ і використовуються на відшкодування витрат, передбачених кошторисом. Непряме відшкодування полягає в матеріальному прирості основних фондів для виробничої та невиробничої сфер, перспективна підготовка кадрів для суспільства тощо.

4. Принцип ефективного використання коштів має на меті одержання суспільно необхідного результату за мінімальних витрат фінансових ресурсів. Практичне здійснення цього принципу супроводжується вдосконаленням форм методів оперативного управління виробничою та фінансовою діяльністю бюджетних установ, розроблення додаткових важелів і стимулів, спрямованих на скорочення витрат.

5. Принцип оптимального поєднання власних та бюджетних джерел поляга у тому, що під час вирішення питання про бюджетне або відомче фінансування бюджетних установ враховують наявність власних коштів бюджетних установ. Цей принцип використовується як на покриття поточних витрат, так і на фінансування капітальних вкладень.

6. Принцип постійного контролю під час фінансування державних витрат діє на усіх ділянках здійснення виробничих, господарських і фінансових операцій. Контроль дає можливість викрити недоліки й помилки у діяльності, вжити заходів до їхнього усунення, а також надає зустрічну інформацію для перспективного і поточного планування державних витрат як під час визначення цільового спрямування коштів, так і під час визначення їхнього обсягу.

Дотримання вищезгаданих принципів бюджетного фінансування сприяє зміцненню фінансово-бюджетно дисципліни бюджетними установами, а також підвищенню ефективності використання бюджетних коштів.

Фінансування установ та організацій, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів, здійснюється безпосередньо через розпорядників бюджетних коштів.

Залежно від ступеня підпорядкованості та від обсягу наданих прав, повноважень, відповідальності та обов’язків вони розподіляються на: Рис. 1.3.2.

1. головних розпорядників бюджетних коштів

2. розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (нижчі розпорядники)

До головних розпорядників бюджетних коштів належать: міністри і керівники інших центральних органів виконавчої влади, які здійснюють фінансування згідно з державним бюджетом, керівники відділів обласних, міських, районних держадміністрацій, а також органів місцевого самоврядування, які здійснюють фінансування згідно з місцевими бюджетами.

Розпорядниками бюджетів нижчого рівня є розпорядники, які у своїй діяльності підпорядкован відповідному головному розпоряднику, розпоряднику вищого рівня і/або діяльність яких координується через нього. До них відносяться керівники установ та організацій, що мають підвідомчі установи та одержують кошти з бюджету на здійснення витрат своєї установи і також на витрати підвідомчих установ.

Виходячи з цього нижчі розпорядники коштів залежно від обсягу наданих їм прав поділяються на:

- розпорядники бюджетних коштів другого ступеня

- розпорядники бюджетних кошів третього ступеня

Розпорядники бюджетних коштів другого ступеня є керівники установ, які одержують кошти від головних розпорядників на здійснення витрат цієї установи і для розподілу між підвідомчими установами та організаціями. Розпорядниками бюджетних коштів третього ступеня є керівники установ, які одержують бюджетні кошти тільки на витрати цієї установи.

Головн розпорядники у порівнянні з нижчими розпорядниками наділені найбільшими правами, обов’язками і відповідно несуть більшу відповідальність:

- розглядають і затверджують кошториси і плани асигнувань підвідомчої їм установи

- складають зведені кошториси в цілому по міністерству, відомству, управлінню, відділу

- здійснюють в установленому порядку перерозподіл отриманих асигнувань між розпорядниками коштів нижчого рівня

- здійснюють постійну перевірку законності та ефективност використання бюджетних коштів підвідомчими їм установами

- несуть відповідальність за виконання кошторису, не тільки відомства в цілому, а й усіх підвідомчих їм установ

- здійснюють контроль за ефективністю використання бюджетних коштів станом обліку і звітності в цих установах.

Нижч розпорядники другого ступеню, які мають підвідомчу мережу, одержують бюджетн кошти від головних розпорядників, як на здійснення витрат по своїй установі, так і для переказу підвідомчим установам. Вони несуть відповідальність за використання бюджетних асигнувань перед головним розпорядником. Що стосується розпорядників третього ступеня, які не мають у своєму підпорядкуванн підвідомчих установ, вони одержують бюджетні кошти від вищого розпорядника тільки на утримання своєї установи. Вони не користуються правилом подальшого перерозподілу бюджетних коштів.

1.4 Порядок фінансування бюджетної організації через органи ДКУ

Бюджетн установи, які утримуються за рахунок коштів Державного бюджету, фінансуються за другою формою – через органи Державного казначейства, яким в установах Національного банку та уповноважених установах комерційних банків, визначених Кабінетом Міністрів України та Національним банком України, відкриваються єдин казначейські рахунки відповідно до наказу Головного управління Державного казначейства України.

У перспективі органи Державного казначейства виконуватимуть функції бюджетного банку.

Єдиний казначейський рахунок – це система бюджетних рахунків органів Державного казначейства в установах банків, на які зараховуються податки, збори та інш обов’язкові платежі державного бюджету і з яких органами Державного казначейства здійснюються платежі безпосередньо на користь суб’єктів господарської діяльності, які виконали або надали послуги розпорядникам бюджетних коштів, та оплачуються інші видатки бюджетних установ як у безготівковому порядку, так і готівкою. [41, ст. 38]

При фінансуванні розпорядників бюджетних коштів через територіальні органи Державного казначейства всі поточні рахунки бюджетних установ в уповноважених банках закриваються і в свою чергу їм в органах Державного казначейства відкриваються реєстраційні рахунки, кількість яких у конкретного розпорядника коштів залежить від ступеня деталізації контролю за використанням бюджетних коштів відповідно до бюджетної класифікації.

Реєстраційний рахунок – це рахунок, що відкритий в органах Державного казначейства розпорядникам коштів для обліку їх видатків.

Для відкриття реєстраційних рахунків у відповідних органах Державного казначейства на кожного розпорядника коштів заводяться особові справи.

Розпорядники коштів подають до органів Державного казначейства такі документи: [15, ст. 23–27]

· заяву на відкриття рахунка в системі органів Державного казначейства, підписану керівником установи і головним бухгалтером;

· довідку про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України із зазначенням ідентифікаційного коду;

· копію затвердженого положення або статуту про установу, підприємство, організацію, засвідчену вищестоящою установою чи нотаріусом;

· доведений до розпорядника коштів поквартальний обсяг асигнувань, що передбачений у бюджеті України, з розподілом по розділах, главах, параграфах статтях бюджетної класифікації;

· затверджений кошторис доходів і видатків із поквартальним розподілом;

· картку із зразками підписів осіб, які мають юридичне право розпоряджатися коштами, що знаходяться на рахунку установи, і підписувати платіжні та інш розрахункові документи, а також зі зразком відтиску печатки;

· звіт про виконання кошторису доходів і видатків установи на дату закриття фінансування на поточні бюджетні рахунки в установі уповноваженого банку.

При відкритті реєстраційних рахунків кожному рахунку присвоюється відповідний номер, у якому перші шість знаків – код функціональної класифікації видатків, наступні три знаки – код відомчої класифікації видатків, а наступні п’ять знаків – код отримувача бюджетних коштів.

Через дробову риску проставляється код коштів:

· 0 кошти загального фонду державного бюджету;

· 1 спеціальні кошти;

· 2 кошти за виконання окремих доручень;

· 3 депозитні суми;

· 4 нші власні надходження;

· 5 субвенції, отримані з бюджетів інших рівнів;

· 6 нші кошти спеціального фонду, що надходять згідно з розподілом вищих розпорядників коштів;

· 7 нші кошти спеціального фонду, зараховані безпосередньо на рахунки установи.

У випадку зміни адреси установи та органу Державного казначейства розпорядник коштів надає витяг з його особової картки.

Відкриттю реєстраційних рахунків передує укладання договорів, що регулюють відносини між органами державного казначейства та розпорядником коштів. Договір ма стандартну форму і містить такі розділи: предмет договору; права та обов’язки сторін; порядок вирішення суперечних питань; строки дії договору, порядок його зміни і припинення; інші умови; юридичні адреси.

Реєстраційн рахунки відкриваються в розрізі розділів бюджетної класифікації на один бюджетний рік і щорічно поновлюються. Відкриття реєстраційних рахунків ста здійсненим фактом після письмового повідомлення про це розпорядника коштів. [54, ст. 25–26]

При зміні юридичної адреси розпорядник коштів повинен протягом одного тижня повідомити про зазначені зміни відповідні органи Державного казначейства. В разі, якщо змінюється й адміністративно-територіальна підпорядкованість розпорядника коштів, реєстраційний рахунок в органах Державного казначейства за старим місцем знаходження закривається. При цьому розпоряднику коштів надається витяг із особової картки, в якому фіксується інформація щодо підсумкового результату проведених бюджетною установою видатків. Витяг подається в органи Державного казначейства за новою адресою, після чого між розпорядником коштів та органом Державного казначейства укладається договір на розрахункове обслуговування.

Оплата видатків розпорядників бюджетних коштів здійснюється органами Державного казначейства України з реєстраційних, спеціальних реєстраційних рахунків розпорядників шляхом проведення платежів з цих рахунків, відкритих в органах Державного казначейства України.

Оплата рахунків розпорядників коштів бюджету здійснюється лише за наявності в обліку органів Державного казначейства їх зобов’язань та (або) фінансових зобов’язань та залишків коштів на рахунках розпорядників.

Підставою для оплати видатків є платіжні доручення розпорядників коштів та документи, як підтверджують цільове направлення коштів (рахунки, рахунки-фактури, накладні, акти виконаних робіт тощо).

Органи Державного казначейства приймають від розпорядників бюджетних коштів платіжн доручення і підтверджуючі документи:

· за загальним фондом – відповідно до кошторисних призначень, помісячних планів асигнувань, зареєстрованих зобов’язань та в межах залишку коштів на рахунку за певним кодом економічної класифікації видатків;

· за спеціальним фондом – в межах загального залишку коштів на спеціальному реєстраційному рахунку за всіма кодами економічної класифікації видатків, залишків кошторисних призначень та зареєстрованих зобов’язань.

Платіжн доручення подаються до органів Державного казначейства України у двох примірниках, на першому з яких ставляться відбиток печатки та підписи відповідальних осіб установи. Дата платіжного доручення повинна відповідати даті його фактичного подання або даті наступного дня, якщо документи надійшли після операційного часу.

З метою забезпечення попереднього контролю за витрачанням коштів державного бюджету документи, які підтверджують необхідність проведення оплати рахунка, перевіряються відносно доцільності та ефективності витрат. Суми, які підлягають перерахуванню, звіряються з кошторисом доходів і видатків установи, з залишками невикористаних асигнувань за кодами економічної класифікації.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6