проект "Модернізація системи водопостачання та водовідведення м. Львова" (24,3 млн. дол. США) - проект очікував на подання кредитної угоди на ратифікацію до Верховної Ради, в той час, як інші проблеми вже вирішені;

проекти глобального розвитку:

проект створення центру навчальної мережі глобального розвитку (1,8 млн. дол. США) - на стад підготовки.

Галузь нформативно-комунікаційних технологій:

проект "Розвиток через Інтернет" (5 млн. дол. США).

Таким чином, з того моменту, як Україна стала членом Світового банку у вересні 1992 року, Банк неодноразово надавав їй фінансову допомогу, спрямовану на розвиток стабілізацію української економіки. Розподіл позик (станом на кінець 2002 р) по галузях економіки наведений в таблиці 2 [18].

Таблиця 2

Позики Світового банку по галузях економіки України з 1992 року (млн. дол. США)

Енергетика	677
Розвиток приватного сектору	610
Економічна політика	570
Сільське господарство	332
Гірнича промисловість	316
Фінанси	300
Управління суспільним сектором	43
Постачання води та її очищення	24
Розвиток міст	17
Соціальний захист	3
Загальна сума	2,892

На думку Світового банку, за 2002 рік якість існуючого портфелю проектів не покращилась. Слід зазначити, що менеджмент Банку рекомендував директору Світового банку по Україні і Білорусії Л. Барбоне обмежити обговорення нових пропозицій щодо проектів, включно з проведенням офіційних переговорів щодо вже підготовлених проектів, як інвестиційних, так і системних до часу розв’язання проблемних питань щодо існуючих проектів. Така рекомендація стосувалася тод невеликої групи країн, в яких існували подібні проблемні проекти [18].

Восени 2002 року було розпочато підготовку нової стратегії співробітництва Світового банку та України з метою її погодження Радою Директорів навесні наступного року. Передбачалося, що стратегія на наступні три роки буде побудована на баз визначених пріоритетів України, таких як програмний виступ Президента та документи Уряду України, з одночасним урахуванням обмежених можливостей банку.

2.2 Міжнародний валютний фонд (МВФ)

2.2.1 Структура, ціл та напрямки діяльності МВФ

Створення.

МВФ (International Monetary Fund, IMF) - міжурядова фінансово-кредитна організація, яка має статус спеціалізованого закладу ООН. МВФ був заснований на міжнародній валютно-фінансовій конференції ООН у Бреттон-Вудсі в 1944 р. Конференція прийняла Угоду, що виконує роль його Статуту. Угода набрала сили в 1945 р., практична діяльність Фонду почалася в 1947 р. Угодою визначаться відносини ООН МВФ; останній виступає як спеціалізована установа ООН. В Угоді міститься положення про те, що ООН не має права давати Фондові рекомендації, що відносяться до проведеної ним політики. Статті Угоди змінювалися тричі: у 1969, у 1978 і в 1992 р. У 1969 р. - у зв'язку з уведенням спеціальних прав запозичення (SDR). У1978 р. - в результаті зміни порядку валютного регулювання: замість права затверджувати валютні паритети було введене спостереження за функціонуванням світової валютної системи і станом валютних курсів. У1992 р, - у зв'язку з наданням Фондові права тимчасово припиняти права членів на участь у голосуванні й інші пов'язані з цим права у випадках, коли країна-боржник із простроченою заборгованістю, яку МВФ позбавив права запозичати його ресурси, продовжує ухилятися від виконання своїх статутних обов’язків [2, с.73].

Штаб-квартира МВФ знаходиться у Вашингтоні.

Цілі МВФ [2, с.74]:

надання консультативної і технічної допомоги;

забезпечення фінансової допомоги країнам-членам;

сприяння розвитку міжнародного валютно-фінансового співробітництва, розширенню та збалансованому зростанню обсягів міжнародної торгівлі з метою досягнення високого рівня зайнятост та реальних прибутків;

зміцнення виробничого потенціалу країн-членів;

сприяння стабільності валют та уникнення їх конкурентної девальвації;

участь у створенн багатосторонньої системи платежів та усунення валютних обмежень;

підтримка рівноваги платіжних балансів країн-членів.

Учасники МВФ:

станом на вересень 2003 р. - 184 країни [11], включаючи усі республіки колишнього СРСР. Членство в МВФ є передумовою для вступу країни в МБРР. Фонд підтримує тісні зв’язки з МБРР, Всесвітньою торговою організацією (ВТО), Банком міжнародних розрахунків (БМР) [2, с.74].

Структура МВФ.

Рада керуючих - вищий орган МВФ, складається з представників країн-членів (як правило, міністр фінансів чи представник центрального банку разом із заступником), як призначаються на 5 років. Збираються на сесії один раз на рік. До виключного відання Ради відносяться питання: визначення умов та прийняття нових членів, призупинення членства, перегляд квот, зміна валютних паритетів, укладення домовленостей про співробітництво з міжнародними організаціями. Рішення ухвалюються простою чи кваліфікованою більшістю голосів, в залежності від важливості питання [18].

Система голосування у Фонді визначається розміром внеску країни у Фонд. Оскільки МВФ організований за принципом акціонерного товариства, число голосів країн-учасниць визначається пропорційно їхній частці в капіталі. У 2000 р. на частку США приходилося 18,2% голосів; Великобританії - 5,1; Німеччини - 5,6; Франц - 5,1; Італії - 3,1; Японії - 5,6; Канади - 29%. Частка країн ЄС складала в загальній сумі 26,7%. На частку розвинутих країн (22 держави) приходиться 60,6% загальної суми голосів [2, с.74].

Виконавча рада - відповіда за поточні справи Фонду, складається з Директора-розпорядника, який головою, та 24 виконавчих директорів, які призначаються кожні два роки, вісім з них призначаються країнами-членами, що мають найбільші квоти (США, Японія, Німеччина, Велика Британія, Франція, Росія, Китай та Саудівська Аравія), решта обираються від груп країн із дотриманням принципів регіонального представництва. Проводить не менше трьох засідань на тиждень. Рішення члени Ради зазвичай приймають консенсусом. Директор-розпорядник не має права голосу, за виключенням випадків, коли голоси інших членів розподіляються порівну і необхідний вирішальний голос.

Виконавча рада займається широким колом стратегічних, оперативних та адміністративних питань, включаючи моніторинг політики країн-членів по відношенню до обмінних курсів, надання фінансової допомоги МВФ країнам-членам, проведення консультацій та підготовку комплексних досліджень нагальних проблем світової економіки.

Директор-розпорядник, згідно з традицією представник Європи, призначається Виконавчою радою. Керу поточною діяльністю Фонду та відповідає за організацію роботи, призначення та звільнення персоналу, який налічує близько 2600 чоловік з 122 країн [2, с.74].

Комітет з розвитку (трансформовано у вересні 1999 р. з Тимчасового комітету) - спільний орган МВФ МБРР, відає питаннями надання реальних ресурсів країнам, що розвиваються, складається з 24 членів (керуючі Фонду, міністри та інші посадові особи рівноцінного рангу). Комітет збирається двічі на рік. До функцій Комітету належить підготовка доповідей Раді керуючих з питань керівництва та функціонування міжнародної валютної системи, а також внесення пропозицій щодо поправок до Статуту Фонду.

Взаємодія МВФ з країнами-членами Фонду відбувається через регіональні департаменти: 1-й та 2-й Європейські, Африканський, Середнього Сходу, Центральної та Південно-Східно Азії, а також Тихоокеанського регіону.

Статутний капітал МВФ.

Після ухваленого у січні 1998 р. рішення про Одинадцятий загальний перегляд квот до 212 млрд. SDR, капітал МВФ складав 208 млрд. SDR (близько 281 млрд. дол. США (SDR - умовн розрахункові одиниці; 1 SDR = 1,35123 дол. США)) [18]. Станом на 30 червня 1999г р. загальний обсяг квот становив 209,6 млрд. SDR [6, с. 198].

SDR (Спеціальн права запозичення) є міжнародними резервними активами, що були створені МВФ у 1969 р. з метою задоволення довгострокових глобальних потреб у забезпеченн фінансових ресурсів, що доповнюють існуючі міжнародні резерви та розподіляються між країнами-членами задля поповнення їх активів. Вартість SDR визначається щоденно на основі ринкового обмінного курсу п'яти валют: долара США, японської єни, німецької марки, фунту стерлінгів та французького франку. Після введення у дію вро - з 1 січня 1999 р. натомість німецької марки та французького франку, при визначенні вартості SDR, застосовується курс євро.

Формується статутний капітал за рахунок внесків країн-членів, кожна з яких зазвичай сплачує приблизно 25% своєї квоти у SDR чи у валюті інших членів, що визначаються Фондом за їх згодою, а решта 75% - у своїй національній валюті.

Виходячи з розмірів квот, розподіляються голоси між країнами-членами у керівних органах МВФ. Кожний член має 250 базових голосів плюс один голос на кожні 100000 SDR своєї квоти. У 2002 р. найбільші квоти мали США - 17,86% капіталу, Японія - 6,4%, ФРН - 6,25%, Велика Британія та Франція - по 5,16%. Квота Росії - 5 945,4 млрд. SDR, що становить близько 2,82% капіталу Фонду [18]. При цьому Статут МВФ передбачає періодичний (не менше одного разу на 5 років) загальний перегляд квот. Це пов’язано з тим, що змінюється як рівень розвитку окремих країн, так х місце у світовій торгівлі.

Діяльність МВФ.

Фонд надає позики за умови обов'язкового погодження з ним зацікавленими країнами програм фінансово-економічної стабілізації та проведення відповідного економічного курсу.

Кредити Фонду надаються у вигляді траншів чи часток, які складають не більше 25% квоти відповідної країни-члена. Для отримання першого кредитного траншу країна повинна продемонструвати відчутні зусилля щодо подолання існуючих у не труднощів з платіжним балансом.

В залежності від макроекономічних показників та структурних факторів МВФ надає наступні види фінансової підтримки: домовленості про кредити стенд-бай, підтримка середньострокових програм через механізм розширеного фінансування, Фонд компенсаційного фінансування та фінансування у разі непередбачених обставин, механізм фінансування додаткових резервів, Фонд структурної перебудови та розширений Фонд структурної перебудови для країн з низьким рівнем, надзвичайна допомога, механізм фінансування буферних запасів, технічна допомога.

Протягом 70-х та 80-х років значення Фонду неухильно зростало, а до кінця 90-х років досягло свого апогею. При цьому якщо на своєму початковому етапі діяльності МВФ надавав кредити переважно державам Заходу (близько 60%), то пізніше ця картина змінилась. На країни, що розвиваються, сьогодні припадає понад 85% кредитів Фонду.

У 1997/1998 фінансовому році МВФ вдобрив 11 нових угод про резервний кредит загальною сумою 32,9 млрд. SDR; на 1 січна 1999 р. такі угоди з МВФ мали 12 країн [16].

Якщо країна ма проблеми, вирішення яких потребує тривалого часу, вона може отримати додатков кредити за системою розширеного фінансування. Кошти, які виділяються згідно угод про розширений доступ, зазвичай поступають частинами протягом трьох років й передбачаються для подолання труднощів платіжного балансу, обумовлених структурними проблемами. Погашення кожної частини кредиту відбувається протягом 4-10 років. У 1997/1998 МВФ вдобрив 9 нових угод про розширений доступ на загальну суму 10,1 млрд. SDR; на 1 січна 1999 р. такі угоди з МВФ мали 15 країн [16].

В рамках МВФ діють також спеціальні системи кредитування, в тому числі система компенсаційного й надзвичайного фінансування, система фінансування буферних запасів і система додаткового резервного фінансування.

Система компенсаційного й надзвичайного фінансування передбачена для країн-членів МВФ, які зіштовхнулись з тимчасовим скороченням надходжень від експорту або несуть надмірно великі витрати на закупівлю зерна з причин, що не залежать від даної країни. У 1997/1998 фінансовому році жодна з країн-членів МВФ не скористалася системою компенсаційного й надзвичайного фінансування, проте у липні 1998 р. Фонд вдобрив надання фінансово підтримки Росії в рамках такої системи на суму 2,16 млрд. SDR з метою компенсац скорочення доходів від експорту у зв’язку з падінням цін на нафту [16].

Попри те, що з 1984 р. жодна з країн-членів МВФ не займала кошти за системою фінансування буферних запасів, дана система продовжує існувати й передбачається для фінансування внесків країн-членів на підтримку міжнародних буферних запасів.

У грудні 1997 р. МВФ увів нову систему фінансування, яка передбачається для країн-членів, які зіштовхнулись з виключними короткотерміновими проблемами платіжного балансу, що були викликані раптовою втратою довіри інвесторів. Система додаткового резервного фінансування дозволяє отримати протягом одного року двома або декількома траншами додаткові кошти в рамках угод про резервний кредит або розширений доступ. У грудн 1997 р. було вдобрене перше виділення коштів за цією системою на суму 9,95 млрд. SDR, які отримала Корея в рамках угоди про резервний кредит. У липні 1998 р.4 млрд. SDR додаткового резервного фінансування були отримані Росією.

Бідним країнам світу, які потерпають від постійних проблем з платіжним балансом, у 1987 р. була запропонована, а у лютому 1994 розширена програма підтримки структурної перебудови, яка передбачає надання кредитів за пільговими умовами. Її ціллю є підтримка протягом трьох років середньотермінових національних програм структурної перебудови, як мають поліпшити стан платіжних балансів й сприяти економічному зростанню. З 1986 р. МВФ виділив по цій лінії кредити на загальну суму 9,9 млрд. SDR (за станом на 30 квітня 1998 р) [16].

Крім вищевказаних систем і програм, існують ще три спеціальних механізми кредитування країн-членів МВФ. По-перше, у вересні 1995 р. було вирішено надавати фінансову підтримку фондам стабілізації валютного курсу в рамках надання чергових кредитних траншей за угодами про резервний кредит або розширений доступ. По-друге, у 1995 р. МВФ прийняв рішення про виділення коштів з фонду надзвичайної допомоги (який спочатку передбачався для фінансування країн, постраждалих від стихійного лиха) державам, які переживають наслідки озброєних конфліктів. У 1997/1998 фінансовому році три держави - Албанія, Руанда й Таджикистан - отримали на ці цілі від МВФ 30 млн. SDR. Нарешті, у вересн 1995 р. почав функціонувати механізм екстреного фінансування. Передбачені цим механізмом невідкладні заходи приймаються тільки в рідких випадках, коли в країні-член МВФ наступає криза платіжного балансу, яка потребує негайного втручання МВФ. Вперше механізмом екстреного фінансування скористались у липні 1997 р. Філіппіни; пізніше кошти від МВФ по цій лінії отримували Таїланд (серпень 1997 р), Індонезія (листопад 1997 р), Корея (грудень 1997 р) і Росія (липень 1998 р) [16].

Загалом у 1997/98 фінансовому році Фонд надав своїм членам 75,4 млрд. дол. США, більша частина з яких була спрямована на ліквідацію наслідків азіатської фінансової кризи: Корея (20,9 млрд. дол. США), Індонезія (11,2 млрд. дол. США), Таїланд (4 млрд. дол. США). У 1998/99 фінансовому році була видана рекордна сума - 90,2 млрд. дол. США. Найбільш обсяги кредитування припадали на Бразилію (18,4 млрд. дол. США), Росію (11,3 млрд. дол. США) та Індонезію (8,6 млрд. дол. США) [18].

Азіатська фінансова криза наприкінці 1990-х років, яка вкрай негативно вплинула на розвиток світово економіки, продемонструвала недостатню ефективність світової фінансової системи в умовах зростаючої глобалізації економіки й різкого прискорення міграції капіталів. Тому все більш актуальним стає питання про перебудову глобальної фінансово системи на нових принципах, в тому числі про реорганізацію діяльності Міжнародного валютного фонду [16].

У вересні 2003 р. Міжнародний валютний фонд і Світовий банк на зустрічі в Дубаї закликали 184 країни-учасниц до поновлення міжнародного співробітництва. Президент ВБ Джеймс Вульфенсон директор-розпорядник МВФ Хорс Келер сповістили про рішення їх організацій збільшити економічну допомогу країнам, що розвиваються. Серед важливіших задач вони назвали скорочення бідності на континенті. Країни-донори на зустрічі в Дубаї підтвердили, що мають намір завершити трирічну програму сприяння економічному росту і скороченню бідності в Киргизстані. За останні сорок років об’єм допомоги бідним країнам склав лише $56 мільйонів. Тому треба не розпиляти кошти, а концентрувати їх по двох-трьох напрямках. Також було відмічено, що Киргизстан тепер може в деякому ступені впливати на політику ВБ і МВФ лобіювати свої інтереси: країна увійшла в новий регіональний департамент Близького Сходу и Центральної Азії [11].

У 2004 році МВФ вирішив відновити допомогу Грузії, що була призупинена у 2002 р. за невиконання урядом країни прийнятих зобов’язань, внаслідок чого Грузія недоотримала від цього фінансового інституту близько 70 млн. дол. з кредиту, призначеного МВФ у 2001 році. Нова програма передбачає, що Грузія отримає перший транш у розмір 14 млн. SDR (близько 21 млн. дол) в рамках затвердженої 4 червня для Груз нової трирічної програми "Подолання бідності й стимулювання економічного росту". Програма передбачає надання країні в період до червня 2007 року кредиту в розмірі 98 млн. SDR (близько 144 млн. дол) строком на 10 років під 0,5% річних з пільговим періодом у 5,5 років. За 10 років співробітництва з МВФ Грузія отримала від Фонду довгострокові пільгові кредити на загальну суму 496 млн. дол. [20]. У грудні 2006 р. на Раді директорів МВФ розглядалось питання щодо збільшення розміру кредиту, що надається Молдавії в рамках Механізму фінансування на цілі скорочення бідності і сприяння економічному росту (PRGF), на 45 млн. дол. (з 118 до 163 млн. дол). Збільшення фінансової допомоги повинно допомогти Молдавії пристосуватися до складних зовнішніх обставин, тобто подолати наслідки зовнішніх шоків у вигляді підвищення ціни на газ і заборони на поставки винодільницької продукції в Росію [10]. Другий транш, що був запланований в рамках трирічної програми фінансування, розміром 47 млн. дол. (замість запланованих 17 млн. дол) Молдавія отримала вже наприкінці 2006 року. Кредити від МВФ надаються Молдавії на пільгових умовах - по фіксованій процентній ставці 0,5% у рік, із строком погашення 10 років, після пільгового періоду тривалістю 5,5 років [10].

2.2.2 Стан та перспективи співробітництва України з МВФ

Згідно із Статутом МВФ, його кредити спрямовуються на підтримку курсу національної валюти, міжнародних резервів держави та активних позицій платіжного балансу.

Одержувачами кредитів МФВ є центральні банки країн, які зараховують їх у свої міжнародн резерви і використовують виключно для інтервенцій на валютному ринку для вказаних цілей.

3 вересня 1992 року Україна стала членом МВФ. У даний час частка України в загальному обсяз квот дорівнює 0,65%, а її квота - 1 млрд. .372 млн. SDR. Порівняно з початковим періодом членства України в МВФ її квота зросла (спочатку становила 997,3 млн. SDR), а частка знизилась з 0,686% до 0,65% [6, с. 198].

За роки співробітництва України з МВФ (1994-2001 рр), отримано 3,9 млрд. дол. США кредитних ресурсів за програми STF, Stand-by, EFF, що було обумовлено девальвацією курсу національної валюти, слабкістю резервів НБУ та платіжного балансу [18].

Активна співпраця з цією організацією розпочалася у жовтні 1994 року з розробки українським урядом, разом з експертами МВФ, програми макроекономічної стабілізації та реформування економіки.

У вересні 1998 року Радою директорів МВФ було затверджено програму "Механізм розширеного фінансування" для України загальним обсягом близько 2 млрд.266 млн. доларів США. Станом на 01.03.2002 року Україна в рамках зазначеної програми отримала 1 млрд.480 млн. дол. США [18].

Перевагою кредитування в рамках Програми є те, що кошти надаються на більш тривалий строк (термін погашення - 10 років з відстрочкою сплати основної суми боргу на 5 років), у більшому обсязі (загальний обсяг позики складає 2,226 млрд. доларів США) та під невеликі відсотки (до 7% річних) [18].

У жовтні 1999 року, у зв'язку із затримкою виконання українською стороною заходів, передбачених програмою економічної політики Уряду України, МВФ призупинив надання фінансової підтримки в рамках EFF.

Завдяки здійсненню скоординованих кроків української сторони та проведенню інтенсивних переговорів з представниками Фонду у ході завершення четвертого перегляду програми вдалося досягти домовленостей про те, що в числі основних заходів для завершення четвертого перегляду залишатимуться своєчасне прийняття Верховною Радою України бездефіцитного та реалістичного бюджету на 2001 рік та ухвалення нового Закону України "Про банки та банківську діяльність".

Виконання цих заходів сприяло прийняттю 19 грудня 2000 року рішення Ради виконавчих директорів МВФ про відновлення повномасштабного співробітництва з Україною та надання чергового траншу у сумі 246 млн. дол. США [18].

У результат значного економічного зростання та зниження темпів інфляції в Україні протягом 2001 року,20 вересня минулого року стало можливим отримання нашою державою коштів чергового траншу кредиту в рамках програми "Механізм розширеного фінансування" (EFF) в розмірі 290,8 млн. SDR (приблизно 375 млн. дол. США). При цьому, Фонд висунув вимогу посилити економічну складову своїх реформ. Зокрема, МВФ хотів би побачити реорганізацію великих банків, більш активну приватизацію заводів, що знаходяться у державній власності, та лібералізацію агропромислового сектору [18].

Відновлення програми "Механізм розширеного фінансування" відкрило Україні широк можливості щодо успішного проведення реструктуризації зовнішнього боргу, а також продовження роботи по раніше заморожених проектах, зокрема, добудов енергоблоків на Хмельницькій та Рівненській АЕС.

У середині лютого 2002 року у США з візитом перебувала офіційна делегація на чолі з віце-прем'єр-міністром України Василем Роговим, яка провела низку переговорів з Фондом щодо продовження програми розширеного фінансування (EFF).

На засіданні Ради директорів МВФ, яке відбулося 24 квітня 2002 року у Вашингтоні, було відзначено позитивну макроекономічну динаміку України у 2001 році та на початку 2002 року, обговорювалися результати першого кварталу ц. р., очікування стосовно готовності новообраного парламенту підтримати реформи. Було дано загальну оцінку здобуткам за останній рік та особливо в період перед виборами.

Віталися заходи боротьби з відмиванням грошей та фінансуванням тероризму.

7 серпня ц. р. було оприлюднено заяву МВФ про ненадання Україні останнього траншу за програмою EFF у розмірі 550 млн. дол. [18]. При цьому у заяві наголошувалося на готовност МВФ продовжувати співробітництво з Україною.

3 вересня 2002 року завершилось співробітництво України з МВФ по чотирирічній програм розширеного фінансування (EFF) [18].

На початку 2003 р. Уряд обговорював з експертами Фонду нову програму співробітництва України з МВФ, розраховану на 1,5-2 роки. Виходячи з стану справ на той час, Україна, в принципі, бажала залишити теоретичну можливість отримання нових кредитів МВФ [13], тому віддавала перевагу співпраці на основі упереджувальної (страхової) програми "стенд-бай". Нові програми співпраці з МВФ мали будуватися на основ підходів, викладених у посланні Президента України Кучми Л.Д. до Верховної Ради України, які передбачали поступове перенесення центру ваги у співробітництві з МВФ у площину безкредитних стосунків, узгодження головних параметрів макроекономічної політики з тенденціями та прогнозами розвитку світово кон'юнктури, з динамікою і напрямами світових фінансових та інвестиційних потоків, має бути продовжена координація у сфері валютної політики.

2.2.3 Розвиток взаємовідносин МВФ з країнами-членами Фонду

При вивченн матеріалів щодо діяльності МВФ звертає на себе увагу той факт, що провідн політики та економісти окремих країн висловлюють негативне ставлення до заходів, якими користується МВФ при наданні допомоги, бо Фонд обтяжує її низкою умов, підчас досить жорстких. Це стосується як групи колишніх соціалістичних країн, так й інших країн-учасниць МВФ, які потерпають від економічних труднощів.

Як зазначалося вже вище, МВФ - міжурядова валютно-фінансова організація зі сприяння розвитку міжнародної торгівлі та співробітництву у валютній сфері. Його діяльність об'єднує функції регулювання, фінансування та консультування держав - членів фонду у сфері валютно-фінансових відносин. Основними завданнями МВФ є: сприяння розвитку міжнародної торгівлі та валютного співробітництва; надання валютних кредитів для вирівнювання платіжних балансів; організація консультативно допомоги з фінансових і валютних питань тощо. Таким чином, Фонд займається виключно грошово-кредитними проблемами, тобто платіжним балансом. Слід наголосити, що розвиток економіки країни-боржника не віднесено до його прямих функцій. Надаючи обтяженим валютним дефіцитом країнам короткотермінові позики в ноземній валюті, фонди МВФ допомагають їм виграти час, аби сповільнити темпи нфляції та зменшити дефіцити зовнішньоторговельних балансів. Робиться це з огляду на те, що такі позики применшують потреби в девальвації і дають змогу впорядковано й безболісно скоригувати ситуацію [1, с.176]. Аналіз же досвіду проведення ринкових реформ у країнах з перехідною економікою, які досягли успіху, говорить про непридатність до цих реформ сценарію МВФ. Ці країни, хоча й співпрацювали з МВФ (наприклад, за допомогою позик), проте обрали свій унікальний шлях трансформації національної економічної системи, не виконуючи сліпо всі розпорядження МВФ. Його відхилили не лише країни Центрально Східної Європи (наприклад, Польща чи Угорщина), але й Далекий Схід (Китай, В'єтнам), Південно-Східна Азія, а також Іспанія, Туреччина, Єгипет та ін. [1, с.186].

Сьогодні окрем країни повністю або частково відмовляються від допомоги МВФ.

Так у 1998 роц від допомоги МВФ відмовилась Малайзія. На відміну від Таїланду, Південної Коре та Індонезії, які звернулися до МВФ по допомогу в мільярдах доларів США, Малайзія узялась за відновлення своєї економіки шляхом відсунення МВФ і його експансіоністської політики, прийнявши неортодоксальний вибірковий контроль за просуванням капіталів [17].

Але не всі країни наважуються розривати стосунки з МВФ. Цей факт можна пояснити тим, що система міжнародних фінансових відносин побудована таким чином, що без санкцій МВФ канали доступу практично на всі ринки позичкового капіталу залишатимуться, в такому разі, для країни, що розриває стосунки з МВФ, повністю перекритими. Отже співпраця з МВФ необхідна.

Крім того неврівноваженість економіки окремих країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою сприймається як істотний ризик для надання кредиту; авторитет МВФ, його готовність надати кошти цим країнам пом'якшують цей ризик. Це так званий "демонстраційний ефект". Отже, тісна співпраця будь-якої країни з МВФ як джерелом поповнення прибуткової частини бюджету - це гарантія для зовнішніх кредиторів. Крім того, МВФ надає таким країнам кредити за відсотками, пересічно, нижчими, ніж комерційні банки, що також для них вигідно [5, с.265].

Тому Колумбія у жовтні 2006 р. лише тимчасово відмовилась від допомоги Фонду, посилаючись на те, що при постійній присутності Фонду в країні з 1999 р. вона жодного разу не скористалася такою допомогою, хоча мала право на кредити МВФ загальною сумою 5,5 млрд. дол. Проте, як зазначив міністр закордонних справ Колумб Карраскілья у інтерв’ю колумбійському радіо, уряд Колумбії не планує повністю розірвати стосунки з Фондом, навпаки він має намір у майбутньому докласти всіх зусиль для нормалізації цих відносин у повному обсязі [10].

Попри те, що кошти від МВФ надходять за умови виконання жорстких вимог з його боку, достатня кількість країн користується його допомогою. Так, наприклад Фонд продовжує надавати допомогу Аргентині [12; 19], Бразилії, Уругваю [12], Білорусії, Молдавії [10], Грузії [20] тощо. Але уряди таких країн повинні пам’ятати, що Міжнародний валютний фонд - це не благодійна організація. Він становить вимоги не тільки економічного, але й часто політичного характеру. І країна, що має високу заборгованість перед МВФ, вже не цілком самостійна в своїй економічній політиці; вона перебуває під постійним контролем Фонду й повинна виконувати його рекомендації. Безоглядне і неефективне користування коштами МВФ може поставити під загрозу економічну незалежність країни [15].

На цей факт звернув ще увагу колишній Президент України Л.Д. Кучма: "На жаль, ми дедалі більше переконуємося - і не лише на своєму прикладі - що політика МВФ не завжди і не в усьому є конструктивною. Побудована на далеко не оптимальних стандартних схемах, вона не враховує специфічні особливості конкретних країн. Справжня мета цієї політики - пристосувати периферійну зону до обслуговування потреб центру" [9].

Водночас екс-Президент України застеріг проти розриву відносин з МВФ, але, за його словами, Україна повинна зайняти більш активну позицію у цих відносинах виявити наполегливість у всьому комплексі питань, що стосуються утвердження нового міжнародного порядку, який базувався б не виключно на економічній силі, а на принципах реального співробітництва вільних і рівноправних націй. "Україна зацікавлена у співпраці з МВФ. Однак ця співпраця має бути повністю деполітизована, будуватися на засадах взаємної довіри та поважливого становлення до нашої політики і принципів, яких ми дотримуємося" [9].

Але ж слід зазначити, що МВФ сьогодні ще залишається найбільшим іноземним кредитором України. Його кредити почали надходити в Україну саме в той час, коли економіка знаходилася в критичному стані. Завдяки ним вдалося приборкати гіперінфляцію та увести в обіг нову грошову одиницю - гривню. Хоча при узгодженн економічних програм країн, зокрема України, Фонд не завжди виходить з економічних інтересів, наприкінці 90-х років і в 2000 році вже відчутно простежувалась тенденція до стабілізації курсу національної валюти, що також відбувалося не без допомоги МВФ [5, с.265].

Що стосується майбутніх відносин України з МВФ, то надалі у цих відносинах з Україна буде поступово переносити центр уваги у площину безкредитних стосунків, узгодження головних параметрів макроекономічної політики з тенденціями та прогнозами розвитку світової економічної кон'юнктури та напрямами світових фінансових та нвестиційних потоків. Відповідно до статутних положень співпраця з МВФ буде продовжена у сфері валютної політики [7, с.273].

2.3 Банк міжнародних розрахунків (БМР)

Бак міжнародних розрахунків - БМР (Bank for International Settlements - BIS) - один з найстаріших міжнародних банків, який став першою в історії міжнародною фінансовою організацією. Його було засновано в 1930 р. на основі міжурядової угоди шістьма державами - Великою Британією, Бельгією, Німеччиною, Італією, Францією та Японією. Членом банка стала також Швейцарія, на території якої він функціонує (м. Базель). Первісним призначенням банка було врегулювання виплат німецьких репарацій по результатах Першої світової війни. В 30-ті роки склад БМР поповнився ще низкою європейських країн, а в повоєнний період - і неєвропейськими країнами, в тому числі СІЛА, Австралією, ПАР та ін. Зараз кількість членів - 34 країни [5, с. 190].

Суттєва особливість БМР полягає в тому, що його головними передплатниками є центральн банки країн-членів. З цієї причини БМР часто називають "банком центральних банків". Крім того, учасниками БМР є і деякі приватн комерційні банки, зокрема великі американські банки групи Моргана.

Банк міжнародних розрахунків - акціонерне товариство. Грошовою одиницею, яку він використовує, золотий швейцарський франк із вмістом 0,29 г. чистого золота.

Організаційна структура БМР:

Генеральні збори;

Рада директорів;

Керівництво.

Генеральні збори - вищий орган БМР. Вони складаються з голів (президентів) центральних банків країн-членів і визначають основні напрямки політики банка.

Рада директорів керує поточною політикою БМР. Вона складається з голів центральних банків Бельгії, Франції, Німеччини, Великої Британії та США, кожний з яких признача ще одного члена Ради зі своєї країни. Крім того, до Ради входять також голови ЦБ Канади, Японії, Нідерландів, Швеції та Швейцарії.

Керівництво - обраний Радою директорів голова (президент).

Формування ресурсів. Основне джерело - позичкові кошти (вклади) центральних банків країн-членів в ноземній валюті або золоті. Вклади короткострокові до трьох місяців. Ці кошти БМР розміщує на ринкових умовах в інших центральних банках, міжнародних організаціях і банках - кореспондентах для одержання прибутку і виплати проценту по вкладах.

Основні ціл функції БМР [5, с. 191]:

сприяння центральним банкам в управлінні їх валютними резервами;

обговорення стратегічних питань валютної політики країн-членів;

виконання функцій агента по здійсненню міжнародних фінансових угод країн-членів;

дослідження в галузі валютної і грошової політики в інтересах центральних банків.

У відповідності з основними функціями БМР здійснює: купівлю-продаж і зберігання золота; депозитно-позичков операції з центральними банками; операції з валютою і цінними паперами на міжнародних ринках.

Одна з найважливіших функцій БМР - регулювання міжнародних розрахунків і розробка нормативних документів з банківського нагляду. З цією метою при БМР утворено три комітети: Базельський комітет з банківського нагляду, Базельський комітет по системам платежів і розрахунків, Постійний комітет по євровалютам.

Завданням Базельського комітету з банківського нагляду є розробка принципів ефективного банківського нагляду для упередження банківських криз. Комітет розробив низку документів, якими керуються практично всі країни світу. Крім того, розроблено норми й нормативи міжнародної діяльності в різних галузях.

З 90-х років в сфері уваги Комітету опинилися країни Центральної і Східної Європи. Органи нагляду великої групи країн цього регіону (серед них - Україна) утворили регіональну Групу банківського нагляду країн ЦСЄ. Комітет підтримує Групу, надає їй експертну й інформаційну допомогу, допомогу в підготовці фахівців. Служба банківського нагляду Національного банку України підтримує тісні контакти з членами Групи, Бере активну участь в роботі її органів.

БМР підтриму тісні контакти з міжнародними інститутами валютно-кредитного ринку, насамперед, з МВФ і Групою Світового банку. Особливі відносини БМР має з Групою Десяти (Г-10), чиїм фактичним валютно-фінансовим центром він є.

З 80-х років БМР здійснює новий вид діяльності: він надає проміжний кредит країнам, які очікують кредит від МВФ і знаходяться в складному фінансовому становищі. Робиться це для того, щоб підтримати економіку країн до одержання кредитів МВФ [5, с. 193].

Розділ 3. Міжнародні регіональні банки та фонди розвитку

3.1 Необхідність створення регіональних банків. Їх загальні риси

Розпад колоніальної системи і поява великої групи незалежних держав утворили нову ситуацію на світовому валютно-кредитному ринку. Практично кожна країна, що розвивається, поставила собі за найважливішу мету проведення індустріалізації, причому в якомога короткі строки. Ідея прискорення індустріалізації захопила й ті держави, які вже були незалежними до середини XX сторіччя, але затримались на аграрній стад розвитку, наприклад, латиноамериканські країни.

Для проведення ндустріалізації і створення необхідної інфраструктури необхідні були кошти, які навіть МВФ і МБРР надати не могли в достатньому обсязі. Для вирішення проблеми були створені регіональні банки, які призначені для створення сприятливих умов економічного зростання країн, що розвиваються.

Регіональні банки діють у відповідних економічних регіонах і переслідують цілі, які випливають з потреб країн, що розвиваються. Вони покликані здійснювати довгостроков кредитування проектів розвитку регіону; приділяти особливу увагу регіональному співробітництву і кредитуванню регіональних об'єднань; розробляти стратегію розвитку з урахуванням регіональної специфіки [2, с.82].

Розходження між регіональними банками обумовлені в основному рівнем економічного розвитку країн, що відносяться до різних континентів: Азії, Африки і Латинської Америки. Найчисленнішими за складом учасників і найбільшими за розмірами операцій є: Міжамериканський банк розвитку, Азіатський банк розвитку, Африканський банк розвитку, Ісламський банк розвитку. Є й інші банки розвитку, які вирішують більш локальні проблеми.

Поєднують ці банки дині цілі, а також склад членів. Характерною рисою регіональних банків розвитку є участь в них не тільки країн, що розвиваються, а й розвинутих країн. Приблизно одна третина членів банків розвитку - саме промислово розвинут країни. Оскільки розподіл голосів у радах директорів банків відповідає внеску учасника, промислово розвинуті країни, що виконують функції донорів, мають великий вплив на регіональні банки розвитку [5, с.187].

Загальними рисами в регіональних банків є також однотипні порядки формування пасивів, мобілізац ресурсів у спеціальні фонди; кредитна політика, багато в чому подібна політиц Всесвітнього банку. Оплачений статутний капітал регіональних банків звичайно не перевищує 10%, інша неоплачена частина служить гарантійним фондом. Отже, як МБРР регіональні банки при формуванні своїх звичайних ресурсів розраховують в основному на залучення позикових засобів зі світового фінансового ринку шляхом випуску облігацій. Розміщення їхніх облігацій полегшується зв'язком регіональних банків з ООН через її відповідні регіональні економічні комісії.

Для регіональних банків загальним явищем стало утворення спеціальних фондів, за допомогою яких вони прагнуть розширити пільгове кредитування недостатньо рентабельних, але необхідних для комплексного розвитку об'єктів економічної і соціально нфраструктури, особливо в найменш розвинутих країнах.

Важливе місце по обсягам наданого кредитування (25-30%) займає сільське господарство, включаючи агропромислові об'єкти. На частку видобувної і обробляючої промисловост доводиться приблизно 15% загальної суми кредитування [2, с.82].

Регіональні банки розвитку займають проміжне положення між національними банками і групою Всесвітнього банку в наданні сприяння країнам, що розвиваються, у розвитку національної економіки, економічного співробітництву і регіональної інтеграції.

Причини утворення найбільших регіональних банків розвитку

Азії, Африки Латинської Америки в 60-х роках [2, с.83]:

необхідність рішення специфічних регіональних проблем, що не завжди враховуються МБРР;

проведення промислово розвитими країнами політики регіоналізму, яка відбиває їхн прагнення сприяти об'єднанню країн, що розвиваються, і знаходяться в сфер хнього впливу;

розпад колоніально системи; підвищення ролі країн, що розвиваються, у світовому розвитку; боротьба країн, що розвиваються, за новий економічний порядок;

розвиток регіонального співробітництва й економічної інтеграції країн, що розвиваються, з метою колективного рішення проблем національної економіки;

переміщення основних потоків іноземних приватних інвестицій у промислово розвинуті країни, що викликає заміщення їх у країнах, що розвиваються, державними іноземними нвестиціями, а останніх - міжнародними.

3.2 Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР)

3.2.1 Структура, цілі та напрямки діяльності ЄБРР

ЄБРР (The European Bank for Reconstruction and Development - EBRD) був заснований в 1990 p., розпочав діяльність в 1991 p. До цього часу належить початок важливих соціально-економічних і політичних зрушень в країнах Східної Європи, а також в країнах СНД. В громадських і урядових колах цих країн визріло розуміння необхідності переходу до ринкової економіки. Але перебудова всієї структури соціалістичної економіки вимагала неабияких коштів. Для х поповнення, для стимулювання реформ і було створено ЄБРР.

Банк є міжнародною організацією, до складу якої входять 60 членів (58 країн, Європейський Союз та Європейський інвестиційний банк). Кожна країна-член представлена у Рад керуючих і Раді директорів.

Банк здійснює сво операції у 26 країнах-членах - Азербайджані, Албанії, Бєларусі, Болгарії, Боснії і Герцеговині, Вірменії, Грузії, Естонії, Казахстані, Киргизстані, Латвії, Литві, Македонії, Молдові, Польщі, Румунії, Російській Федерації, Словацькій Республіці, Словенії, Таджикистані, Туркменистані, Угорщині, Україні, Хорватії, Чеській Республіці. Загальні активи Банку становлять 20 млрд. вро, частина України у статутному капіталі складає 16 000 акцій (160 млн. євро) [18].

До складу ЄБРР увійшли всі європейські країни, а також низка неєвропейських країн - Австралія, Єгипет, Ізраїль, Кіпр, Марокко, Мексика, Нова Зеландія, Республіка Корея, США, Японія. Крім того, як нащадки СРСР членами банку стали всі азіатські республіки СНД. За статутом ЄБРР його членами можуть стати як європейські, так неєвропейські країни, але всі вони мають бути членами МВФ.

Управління Банку знаходиться в Лондоні.

Основні цілі ЄБРР [2, с.133]:

сприяння економічному розвитку і реконструкції країн Центральної і Східної Європи (ЦСЄ), які заявили про свою прихильність демократичним принципам;

надання допомоги каїнам ЦСЄ в модернізації виробничої бази, в організації конкурентноспроможно підприємницької діяльності в приватному секторі;

сприяння в залученні інвестицій у виробництво, сферу послуг і фінансовий сектор;

стимулювання великих економічно обґрунтованих проектів;

надання технічно допомоги в реалізації проектів;

сприяння формуванню ринку капіталів;

сприяння у вирішенні екологічних проблем.

Звертає на себе увагу той факт, що серед найважливіших цілей міжнародного банку вперше опинились екологічні проблеми.

Організаційна структура ЄБРР [5, с.184]:

Рада керуючих;

Директорат;

Президент віце-президенти;

Консультативна рада з питань довкілля.

Рада керуючих вищим органом ЄБРР. Кожна країна в Раді представлена керуючим і його заступником. Рада керуючих вирішує кардинальні, стратегічні питання діяльност ЄБРР. До її компетенції належить приймання нових членів, виключення з членів Банку, зміни розміру уставного капіталу, обрання директорів і президента Банку та ін. Рада має право давати вказівки Директорату щодо виконання тих або інших завдань.

Директорат складається з 23 членів. З них 11 обираються керуючими, що представляють Бельгію, Велику Британію, Німеччину, Грецію, Данію, Ірландію, Іспанію, Італію, Люксембург, Нідерланди, Португалію, Францію а також ЄС і Європейський нвестиційний банк (ЄІБ). Решта 12 керуючих представляють інші країни, поділен на групи: 4 - від країн ЦСЄ; 4 - від решти європейських країн; 4 - від неєвропейських країн [5, с.185]. Директорат здійснює загальне керівництво діяльністю Банка, визначає основні принципи його політики у відповідності з вказівками Ради керуючих, підсумовує річний баланс, затверджує бюджет.

Страницы: 1, 2, 3