Дипломная работа: Лікувальна фізична культура в комплексній реабілітації при захворюванні невриту лицьового нерва

До результату 2-го місяця показники у хворих 2-ї групи наближалися до норми, зустрічалися збільшені по тривалості потенціали. У пацієнтів 3-ї групи ступінь парезу продовжував зменшуватися, але як і раніше залишалася вираженою. Реєструвалися потенціали фібриляцій, збільшені по тривалості потенціали дії рухових одиниць, але кількість їх залишалася пониженою. У хворих 4-ї групи парез залишався грубим, амплітуда також була дуже низькою. Реєструвалося багато потенціалів фібриляцій, позитивних гострих хвиль і одиничні потенціали дії рухових одиниць знижено тривалості.

До кінця 3-го місяця у пацієнтів 3-ї групи залишалися клінічні і електроміографічні прояви парезу мімічних м'язів, число потенціалів дії рухових одиниць залишалось зниженим. У хворих 4-ї групи наголошувалося невелике поліпшення, дещо збільшувалася амплітуда потенціалів, зберігалася спонтанна денерваційна активність, зросла кількість потенціалів дії рухових одиниць, але тривалість їх залишалася низькою. У цей період у частини хворих 3 і 4-ї груп з'являлися синкинезії і початкові симптоми контрактур. При подальших оглядах (6 місяців і пізніше) ступінь парезу дещо зменшувався, але залишався значний косметичний дефект.

У хворих з грубим парезом мімічних м'язів до результату 2-3-го місяця від початку захворювання руху кругового м'яза рота були виражені більше інших мімічних м'язів. За даними електроміографічної стимуляції, скорочення волокон цього м'яза реєструвалося при роздратуванні, а контралатерального лицьового нерва, тобто частина волокон цього м'яза одержувала іннервацію від здорової сторони.

Оцінка стану очних щілин показала, що до результату 1-го місяця у більшості хворих 3 і 4-ї груп наголошувалося опускання при спробі зажмурити око. Електроміографічне дослідження за допомогою голчатих електродів у деяких хворих 3-я і особливо 4-а групи потенціалів дії рухових одиниць в круговому м'язі ока не виявлено. Ц дані свідчать про інший механізм ступеня очної щілини, можливо, за рахунок розслаблення м'яза, що піднімає верхню повіку.

Амплітуда максимальної довільно активності паретичних м'язів на всіх етапах захворювання відповідала кількісним показникам ступеня парезу за клінічними даними (різниця не перевищувала 5%) . Аналіз цих показників на різних етапах захворювання залежно від його тяжкост показав, що в гострому періоді у багатьох хворих визначаються істотн розбіжності між тяжкістю поразки лицьового нерва (тяжкість захворювання) ступенем парезу мімічних м'язів. Так, навіть у частини хворих з легким ступенем захворювання (1-а група) в перші дні наголошувався майже повний параліч мімічних м'язів. Лише до результату 1-го місяця ступінь парезу мімічних м'язів може достовірно визначати тяжкість захворювання у всіх хворих.

Таким чином, з трьох вивчених способів кількісної оцінки тяжкості захворювання (клінічний, амплітуда довільної активності) перші два на ранніх етапах захворювання виявилися недостатньо достовірними. Ступінь парезу мімічних м'язів в гострому періоді не завжди достовірно визначає тяжкість захворювання, окрім випадків з достатнім збереженням мімічних функцій. Точнішим показником є амплітуда. Ця величина побічно характеризує число підлягаючих зберіганню нервових волокон. Зниження цього показника не нижче 40 % в порівнянні із здоровою стороною характерно для легкої форми захворювання, на 21-40 % (2-а група хворих)- для помірної поразки, на 10-20% (3-я група) - для значного і нижче 10% (4-а група) - для важкого пошкодження лицьового нерва. Точніше цей показник відповідає тяжкості захворювання на 8-10-й день. У перші 3- 5 днів його величина у ряду хворих була вищою, а потім знижувалася. Це може пояснюватися пошкодженням нервових волокон, що продовжується протягом перших 10 днів. Таким чином, діагностика тяжкості захворювання по зниженню в перші 3-5 днів недостатньо повна і вимагає повторного дослідження.

Аналіз результатів електроміографічного дослідження при чотирьох виділених варіантах перебігу захворювання дозволив припустити і якоюсь мірою пояснити можливі механізми відновлення мімічних функцій при цьому захворюванні. При легкій течії поразка нервових волокон носить переважно оборотний характер. При цьому імпульси, що йдуть від ядра лицьового нерва, частково блокуються, але більшість нервових волокон структурно не страждає, про це свідчить достатнє збереження, відсутність спонтанної активності.

У другій групі хворих уражена більшість нервових волокон, причому частина функціонально, що підтверджується меншим зниженням в порівнянні з довільною активністю, а частина ушкоджується, що веде до денервації м'язових волокон і супроводжується появою потенціалів фібриляцій. При цьому денервірованні м'язові волокна підключаються до підлягаючих зберіганню рухових одиниць, що підтверджується появою потенціалів підвищеної тривалості. Кількість підлягаючих зберіганню рухових одиниць у цих хворих залишається достатньою для реіннервації більшості м'язових волокон, що обумовлює майже повне відновлення.

У третій групі пошкоджена більшість нервових волокон (значно понижена, багато потенціалів фібриляцій), частина м'язових волокон руйнується (позитивні гострі хвилі). Відновлення шляхом м'язових волокон виявляється недостатнім, оскільки залишається мало рухових одиниць. Відновлення в цьому випадку здійснюється за рахунок регенерац проксимальних ділянок нервових волокон і повільному їх проростанні через зону пошкодження до мімічних м'язів. Цей процес найбільш тривалий, складний створює передумови до розвитку ускладнень у вигляді м'язової контрактури і синкінезії.

Додатковим механізмом відновлення є реннервація за рахунок здорової сторони, спостережувальна в основному в круговому м'язі рота. Виявлені механізми порушення і відновлення функції лицьового нерва дозволяють обґрунтовано використовувати різні методи лікування.

Одним з найстаріших єлектрофізіологічних методів дослідження нервів м'язів не втратив свого діагностичного значення класична електродіагностика (КЕД). Вона дає менш точну інформацію, ніж ЕМГ, проте в більшості районних, міських і навіть обласних лікарень нашо країни сучасні електроміографи відсутні. Тому за наявності в цих установах апаратів КЕД-або сучасніших електростимуляторів ми рекомендуємо для оцінки стану нервово-м'язового апарату проводити КЕД, яка заснована на вивченн зіставленні рівня гальванічної і фарадичної збудливості м'язів і нервів.

Численними дослідженнями нервово-м'язового апарату гальванічним і фарадичним струмами встановлено, що при пошкодженні рухового нерва в першу чергу страждає його фарадична збудливість і лише при вираженій дегенерації зменшується або зникає гальванічна збудливість нерва, а згодом і м'язи. Крім того, встановлено, що гальванічний струм викликає збудження лише у момент замикання або розмикання. При цьому скорочення м'яза виникає при замиканні тільки на катоді, а при розмиканні - на аноді. У нормі порогова сила гальванічного струму при замиканні на катод менше, ніж при замиканні на аноді.

При КЕД враховується не тільки рівень збудливості, але й характер скорочення м'яза на роздратування струмом. Порушення електрозбудливості можуть бути кількісні і якісні. Кількісні зміни характеризуються підвищенням або пониженням порогу збудливості нерва і м'яза при роздратуванні фарадичним або гальванічним струмом. При глибшій поразц рухового нерва і виникненні в ньому дегенеративних змін виявляються якісн зміни електрозбудливості, які характеризуються частковою або повною реакцією переродження.

Для повної реакц переродження (ПРП) властива відсутність збудливості нерва на фарадичний гальванічний струми, а також відсутність збудливості м'яза на фарадичний струм, мляві, червоподібні скорочення м'язів при роздратуванні гальванічним струмом (у нормі спостерігається швидке, блискавичне скорочення.

Розрізняють два види часткової реакції переродження (ЧРП): тип А - легший і тип Б- важчий. При ЧРП типу А спостерігається зниження електрозбудливості нерва і м'язів на фарадичний і гальванічний струми, мляве скорочення м'язів, зміну полярної формули у більшості хворих. При ЧРП типу Б відсутня збудливість нерва м'язів на фарадичний струм при збереженні на гальванічний. Скорочення м'язів носять млявий червоподібний характер, як правило, спостерігається полярн формули.

КЕД при невропатії лицьового нерва виробляють звичайно в положенні хворого сидячи таким чином: індиферентний електрод - свинцеву пластинку завтовшки 0,5 мм і площею 70-100 см. з фланелевою прокладкою, змоченою теплою водою за допомогою бинта фіксують на руці. Як активний використовується пуговчатстий електрод, який є мідною круглою пластинкою, припаяною до металевого стрижня з рукояткою з ізоляційного матеріалу. У рукоятку вмонтований переривник для замикання і розмикання електричного ланцюга. Активний електрод обгортають декількома шарами марлі або бинта і прикладають до досліджуваних крапок на обличчі.

Дослідження починають з визначення збудливості на фарадичний струм, а потім на гальванічний. Необхідно знайти мінімальну силу струму, при якій видно скорочення м'яза при роздратуванні як фарадичним, так і гальванічним струмом. При визначенн гальванічної збудливості встановлюють порогові сили при замиканні на катод розмиканні на аноді. Спочатку досліджується електрозбудливість на здоровій, а потім - на хворій стороні обличчя.

Рекомендується досліджувати електрозбудливість стовбура лицьового нерва, його верхньої і нижньої гілки, лобового м'яза, кругового м'яза ока і рота, м'яза підборіддя. КЕД необхідно проводити до результату другого тижня захворювання, оскільки в ранні терміни звичайно не вдається знайти якісні зміни електрозбудливості лицьового нерва мімічних м'язів.

КЕД знайшов широке застосування для уточнення глибини поразки лицьового нерва, прогностично оцінки захворювання. Важливо проводити КЕД в динаміці, що дає можливість стежити за перебігом захворювання, виявляти ознаки, що допомагають прогнозувати розвиток контрактури мімічних м'язів і відповідно цьому міняти тактику лікування.

Залежно від глибини поразки лицьового нерва спостерігається різний ступінь фарадичної і гальванічної збудливост нерва і мімічних м'язів. У хворих з периферичним парезом лицьового нерва легкого ступеня не знайшов статистично достовірних змін фарадично гальванічної збудливості мімічних м'язів. При середній тяжкості захворювання у всіх хворих виявлена часткова реакція.

КЕД в динаміці у хворих з важкою поразкою лицьового нерва, встановив, що у більшості хворих до 10-15 дня захворювання розвивалася повна реакція перенародження. Окремі її ознаки можна було уловити, вже до кінця першого тижня захворювання. Звичайно на 5-й день хвороби деякі мімічні м'язи не відповідали на роздратування фарадичним струмам, зближувалася порогова сила струму, сповільнювалася швидкість м'язових скорочень, вони ставали млявими. Іноді ПРП спостерігалася лише в окремих мімічних м'язах. У цих випадках прогноз був хорошим або задовільним. Якщо ПРП зберігалася більше 3 місяців, то результат захворювання був несприятливим.

В процесі одужання поступово встановлювалися звичні взаємостосунки, скорочення мімічних м'язів у відповідь на роздратування гальванічним струмом ставали швидшими. Проте навіть до моменту клінічного одужання скорочення мімічних м'язів ще були дещо сповільненими.

Наші багаторічні дослідження показали, що для вирішення питань лікування і прогнозування розвитку контрактури мімічних м'язів важливе значення має вивчення феномена гальвані-фарадільної дисоціації. Якщо при КЕД вона визначається і не має тенденцію до зникнення, то небажано призначати гальванізацію з лікарськими речовинами (електрофорез) і електростимуляцію гальванічним струмом, оскільки це може сприяти розвитку контрактури мімічних м'язів, синкинезії, тіків.

Як показують наші спостереження, при легких поразках лицьового нерва без змін електрозбудливості або за наявності тільки кількісних змін одужання наступає звичайно через 3-4 тижні. При ЧРП типу А більшість хворих видужує, але в пізніші терміни (4-8 тижнів). При ЧРП типу Б і особливо ПРП у ряді випадків залишається парез або параліч мімічної мускулатури, виникають такі ускладнення, як контрактура мімічних м'язів, синкинезії, тіки.

Одним з електрофізіологічних методів діагностики, використовуваних при невропатіях лицьового нерва для визначення тяжкості його поразки і рішення питань прогнозу захворювання, дослідження моторної хронаксії. При цьому методі враховується не тільки порогова сила струму, але і тривалість дії струму. Хронаксія - це мінімальний час (реобаза) , протягом якого струм, рівний подвоєною при роздратуванні нерва або м'яза, може викликати порогів ефект. Реобаза, характеризуюча гальванічну збудливість, виражається у вольтах, міліамперах, а хронаксія, яка характеризу швидкість виникнення фізіологічної реакції, позначається в мілісекундах (сигмах).

Дослідження моторної хронаксії звичайно виробляють електро-імпульсатором. Слід визначати хронаксию стовбура лицьового нерва, його верхньої і нижньої гілок, окремих мімічних м'язів. Результати залежать від правильного вибору крапок. Критерієм того, що крапка вибрана правильно, є характер виникаючого руху, типовий для досліджуваного нерва або м'яза. Для роздратування нервових стовбурів вибирають ті крапки, де нерв лежить ближче до поверхні. При дослідженні моторно хронаксії мімічних м'язів знаходять по тих, що є в керівництві по фізіотерап таблицям рухову точку досліджуваного м'яза, до якої прикладається активний електрод, а пасивний електрод фіксується на одній з верхніх кінцівок. Дослідження моторної хронаксії лицьового нерва мімічних м'язів краще виробляти у сидячого хворого при хорошому освітленні.

Для виключення неточних результатів необхідно дотримувати ряд умов. При визначенні реобази і хронаксії активний електрод притискують до обличчя з однаковою силою. При цьому руховий ефект при визначенні реобази і хронаксії повинен бути ідентичним, щоб точно знайти істинні цифри моторної хронаксії, слід правильно встановити величину реобази. Так, якщо при неточному дослідженн реобаза виявиться більше істинної, то ми одержимо укорочення хронаксії.

Зміни моторної хронаксії у хворих з периферичним паралічем лицьового нерва з різною клінічною картиною. Виявилося, що при легкому ступені захворювання не знайдено статистично достовірних змін хронаксії. При поразці лицьового нерва середнього ступеня у досліджених до кінця другого тижня захворювання спостерігалося помірне подовження хронаксії лицьового нерва, його гілок ннервіруємих ними мімічних м'язів. У подальші тижні відмічене збільшення показників хронаксії, яке тривало до появи перших рухів в уражених мімічних м'язах. У цей період хронаксія максимально збільшена.

У хворих на периферичний параліч лицьового нерва важкого ступеня до 3-4 дня захворювання деяке подовження хронаксії нерва і мімічних м'язів, а до кінця першого тижня хронаксія перевищувала первинні величини в 10-15 разів. При цьому хронаксія м'язів збільшувалася швидше за хронаксію нервів. У подальші тижні моторна хронаксія мімічних м'язів зросла в 30-100 разів, особливо вона підвищилася до кінця першого - початку другого місяця. У міру поліпшення функції мімічної мускулатури відбувалося зменшення показників моторної хронаксії. При цьому зниження хронаксії лицьового нерва і його гілок відбувалося швидше, ніж мімічних м'язів. Дослідження моторної хронаксії у хворих на периферичний параліч лицьового нерва дає можливість в ранні терміни захворювання встановити тяжкість поразки лицьового нерва і скласти уявлення про прогноз хвороби.

Дослідження моторно хронаксії показали, що її величини зростають залежно від тяжкості захворювання. На його думку, якщо через 2 тижні після розвитку паралічу мімічних м'язів моторна хронаксія лицьового нерва і мімічних м'язів подовжується в 15- 20 разів, це є прогностично несприятливою ознакою.

Моторна хронаксія для оцінки прогнозу захворювання і встановлення свідчень до хірургічної декомпрес лицьового нерва. Вважається, якщо в течію 2-го тижня захворювання спостерігається швидке подовження моторної хронаксії, то сприятливий прогноз вельми сумнівний і одужання, як правило, буває неповним. Свідчення до операц можуть бути встановлені при динамічному вивченні показників моторної хронаксії.

Досліджувати моторну хронаксію в перші дні захворювання (2-7-й день) і проводити її в динаміці. Досліджується хронаксія стовбура лицьового нерва, його верхньої і нижньо гілок, лобового м'яза, кругових м'язів ока і рота, м'яза підборіддя. Одержан результати порівнюються з наявними стандартами допустимих коливань хронаксії в нормі. Також порівнюються результати дослідження моторної хронаксії на ураженій і здоровій половинах обличчя.

Слід зазначити, що вже при першому дослідженні досить часто виявлялося подовження хронаксії нижньо мімічної мускулатури. У ряді випадків до другого-третього тижня від початку захворювання вона продовжувалася в 30-50 разів. Хронаксія мімічних м'язів збільшувалася значно швидше, ніж лицьового нерва. Особливо значно подовжувалася моторна Хронаксія кругового м'яза рота і м'яза підборіддя.

Надалі рухова хронаксія, що доходила в перші чотири-шість тижнів захворювання, в процес зменшення парезу мімічних м'язів мала тенденцію до деякого зниження, але повного повернення до нормальних цифр не було.

При аналізі безпосередніх результатів лікування, що проводилося, виявлено в групі хворих, у яких не змінилася моторна хронаксія або її зміни були незначні після двох тижнів від початку захворювання, результати лікування виявилися відмінними. У тих хворих, у яких хронаксія мімічних м'язів змінювалася в ранні терміни від початку хвороби і швидкість її наростання була високою, результат захворювання був гіршим. Особливо поганий результат лікування відмічений у осіб де хронаксія мімічних м'язів які в перші 10-12 днів були подовжені в 10-30 разів і більше.

Моторна хронаксія при невропатіях лицьового нерва дозволяє в ранні терміни встановити тяжкість поразки лицьового нерва і дати прогностичну оцінку захворювання. Виявлення феномена «гальванічної перевозбудімості на фоні подовженої хронаксії, що спостерігається впродовж декількох тижнів захворювання, повинні насторожувати відносно можливості розвитку згодом контрактури мімічних м'язів.

Методи дослідження моторно хронаксії і класичної електродіагностики не вимагають складної апаратури, їх можуть порівняно швидко освоїти лікар-невропатолог, фізіотерапевт, тому вони можуть проводитися в звичній районній лікарні, а при необхідності - в амбулаторних умовах.

Останніми роками для вивчення регіонарного кровообігу у хворих з невропатіями лицьового нерва набула поширення реофаціографія.

Для реофаціографічних досліджень використовуємо чотирьохканальну реографічну приставку (РП) двохканальний електрокардіограф. На симетричних ділянках шкіри обличчя фіксувалися мідні електроди круглої форми діаметром 2 см, покриті байковими прокладками, змочені 10 % розчином натрію хлориду. Один електрод накладався в місці проекції шилососцевідной артерії в привушній області небагато нижче за мочку вуха, інший - в місці проекції зовнішньої верхньощелепної артер декілька вищі за кут рота. В більшості випадків на реофаціограммах контрольно групи анакрота мала крутий підйом, вершини реограмм гострі, дікротичний зубець виражений і розташовувався трохи вище за середину катакроти, венозна хвиля пресистолічно не виражена. У хворих з невропатіями лицьового нерва на реофаціограммах виявлялися ознаки двостороннього підвищення судинного тонусу, що виражався в зменшенні кута нахилу анакроти до ізолінії, збільшення часу підйому реографічною кривою, зниженні амплітуди швидкого підйому, аркообразним характером катакроти, зменшення вираженості дікротічного зубця і зсуві його до вершини. На реофаціограммах знайдені ознаки низького судинного тонусу: кут нахилу анакроти до ізолінії наближався до 90°, підвищувалася амплітуда швидкого підйому, збільшення вираженості дікротічійного зубця і зсув його до підстави реографічній кривій. Реографічні криві були симетричні, амплітуда реофаціограмми була більше на ураженій стороні, зниження кровопостачання.

Наявність тяжкого венозного відтоку у вигляді опуклого характеру катакроти, поява на катакроті додаткових зубців, венозної хвилі.

Основні показники реограмм контрольної групи і обстежених хворих до і після лікування. Як видно, у хворих з невропатією лицьового нерва спостерігається зниження амплітуди реографічної кривої в порівнянні з групою здорових осіб. Також відмічено статистично достовірні зниження амплітуди реографічної кривої на хворій стороні в порівнянні із здоровою і підвищення амплітуди на ураженій стороні після лікування.

Різниця коефіцієнтів асиметрії між реофаціограмі хворих і контрольної групи також статистично достовірна. Різниці по дікротичному індексу виявилися статистично недостовірні, це можна пояснити тим, що у 18,5 % хворих спостерігалося зниження судинного тонусу.

Проведеними дослідженнями встановлено, що у більшості хворих (84-78%) наголошувалося зниження кровонаповнення, зменшення амплітуди реофаціограми на хворій стороні в порівнянні із здоровою.

Реографія шилососцевидного регіону, що при невропатіях лицьового нерваостанній найчастіше вражається в нижньому відділі фаллопієвого каналупоблизу шилососцевідного отвору. Ця частина нерва кровопостачається шилососцевідной артерією. Зміни судинного тонусу шилососцевідной артерії повинні відповідати подібним змінам в інших артеріях та сонної артерії.

Розроблена оригінальна методика реографії шилососцевідного регіону, що дає можливість судити про стан кровообігу в цій області. При цьому лицьовий нерв шилососцевидна артерія, що йде з ним, розташовані у більшості людей в 2-4 мм позаду задньої стінки зовнішнього слухового проходу. При частоті струму, на якій працює реограф, кісткова пластинка не є перешкодою для його проходження. При використовуванн електродів невеликого розміру і при невеликій відстані між ними зміни імпедансу поблизу електродів мають більшу вагу, ніж зміни імпедансу на відстані від них. Отже, на реограммах переважно відображатиметься гемодинаміка в зоні шилососцевідной артерії.

На відміну від терміну реофаціограмма при загальноприйнятому розташуванні електродів на обличч використовують назву методики- реограмму шилососцевидного регіону. У контрольній групі амплітуда реограмм шилососцевідних артерій була декілька нижча, а час підйому систоли декілька вищі, ніж на реофаціограммах. Це пов'язано з меншою відстанню між електродами.

На реограммах шилососцевідного регіону наявність підвищеного судинного тонусу і двосторонн зниження пульсового кровонаповнення у вигляді зменшення амплітуди реограмм кута нахилу анакроти до ізолінії, збільшення часу підйому систоли, зсуви зубця до вершини і зменшення його вираженості виявлено у 73 хворих (76,8 %). З них зниження амплітуди переважне на ураженій стороні.

Ознаки низького судинного тонусу у вигляді підвищення кута підйому анакроти і загострення вершини реограмми, збільшення вираженості дікротичного зубця і зсуву його до підстави кривої, іноді у вигляді збільшення амплітуди, параметри реограмм істотно не відрізнялися від контрольної групи.

Зниження судинного тонусу на хворій стороні і підвищення на здоровій виявлене. Ознаки ускладнення венозного відтіку у вигляді опуклої форми катакрати.

Після закінчення лікування реографія шилососцевидних артерій вироблена з невропатією лицьового нерва. У динаміці відмічене зменшення асиметрії показників з наближенням їх до контрольної групи.

Серед вивчених показників найбільшу статистичну достовірність між реограммами здорової і хворої сторони, до і після закінчення лікування і в порівнянні з контрольною групою. Відмінності решти показників виявились менш достовірними.

Таким чином, у хворих з невропатією лицьового нерва на реограмах шилососцевідних артерій виявлен переконливі ознаки зміни гемодинаміки. В порівнянні з реофаціограммою різниця між здоровою і ураженою стороною і в порівнянні з контрольною групою була помітнішою, що мабуть, пов'язано з оцінкою кровообігу в найбільш ураженому місці.

3.3 Реабілітаційна дія засобів фізичного виховання на нервову систему

Захворювання нервової системи стоять поряд з серцево – судинними захворюваннями і займають не останнє місце серед захворюваності населення. Пов’язані з ними економічні втрати дуже великі. Важкість та розповсюдженість нервової патології потребує наполегливих пошуків шляхів до підвищення ефективності лікування і повернення хворих до активного життя.

Реабілітація дій засобів фізичного виховання призвана повернути людину з вадами у нервовій системі до нормального стану здоров’я, виявити і активізувати його функціональні резерви та забезпечити їх використання на оптимальному рівні. Крім того, методи реабілітації сприяють активізації захисно-пристосувальних механізмів , необхідних організму для боротьби з захворюванням, а також відіграє важливу роль в скорішому відновленні.

Вона є комплексною проблемою, яка має багато направлень. Включає в себе фізичну, психічну, трудову, соціальну реабілітацію.

Кожний хворий з вадами нервової системи підлягає реабілітації. Важливе значення вона набуває для хворих з хронічними захворюваннями, а саме неврозами лицьового нерва.

Неврози являють собою захворювання, ідо виникають внаслідок гострого або гриватого перенапруження нервової системи, перевтоми, порушення режиму прац відпочинку, перенесених психічних травм, різних інших захворювань.

Найчастіше стресові ситуац причиною неврозів. За даними всесвітньої організації здоров'я (ВОЗ), на неврози сьогодні хворіє 85% населення земної кулі, однак кількість їх постійно зростає. Невроз - це хвороба адаптації (пристосування), наслідок зриву пристосувальних механізмів нашого організму після того, як вичерпалися всі резерви протид стресу. Неврози є зворотними патологічними порушеннями, які пов'язані з функціональними, а не органічними порушеннями в організмі. Для неврозів характерні розлади сну, головний біль, що виникає при розумовому, фізичному емоційному напруженні, може виникати запаморочення або нудота. Згодом може виникнути прискорення частоти пульсу, або його зниження, короткочасне підвищення або зниження артеріального тиску, підвищення або зниження пітливості.

Стресовими факторами для школярів - є психогенні реакції, пов'язані з навчальним процесом. Профілактика неврозів полягає в створенні сприятливих умов, які б зменшували негативний вплив на психіку людини.

В реабілітації кожного з вадами у нервовій системі виділяються 4 етапи:

1 етап. Ліквідація або максимальне зниження активності патологічного процесу.

2 етап. Об’єктивне оцінювання функціонального стану організму і резервів нервової системи. Проведення комплексу заходів для покращення фізичного стану і відновлення.

3 етап. Оцінювання результатів відновлення, помірні навантаження в залежності з функціональними можливостями.

4 етап. Диспансерний нагляд з заходами по підтримці та покращенню фізичного стану.

Фізичні навантаження стали найважливішим фактором реабілітації. Заняття лікувальною фізкультурою з хворими на неврози рекомендується проводити щоденно групами не більше 15 осіб, укомплектованих за видами захворювання. Тривалість заняття 30—35 хв. ( ВСТАВКА табл.36).

До форм лікувальної фізкультури належать: урок лікувальної фізкультури, заняття в груп "Здоров'я", ранкова гімнастика, прогулянки, спортивні і рухливі гри. Курс застосування лікувальної гімнастики для цих хворих поділяється на два періоди: підготовчий і тренувальний. Методика визначається формою і стадією неврозів, функціональними можливостями хворого, його фізичною підготовленістю.

Основі завдання лікувальної фізкультури при неврозах: урівноважити взаємозв'язки між збудженням гальмівним процесами у діяльності кори головного мозку і поліпшити координаторну функцію нервової системи; нормалізувати змінену реактивність організму, функції серцево-судинної, дихальної, шлунково-кишкової та видільно систем; здійснювати виховний вплив на хворих, вивести їх в пригніченого стану; підвищити працездатність і опірність організму.

У тренувальному періоді лікування разом із зростанням загального фізичного навантаження підвищується вимогливість до точності виконання вправ, застосування вправи на увагу рівновагу, робиться акцент на емоційний характер занять.

Ефективність занять з лікувальної фізкультури для хворого на неврози визначається на підставі цілого комплексу показників х динамічних змін як на окремому занятті, так і протягом всього періоду лікування, а також на підставі показників функціональних проб нервової системи (проба на швидкість активних рухів, координаторна проба, проба Ашнера, дермографізм), антропометричних даних і показників фізичної підготовленост (ходьба під метроном, метання в ціль тощо).

Тренуючі реабілітаційні програми повинн відповідати цілому ряду вимог. А саме: вимагається визначити оптимальну нтенсивність, характер, тривалість, періодичність вправ, забезпечити ефективний контроль за безпекою їх виконання.

Заняття розпочинається з вступного періоду (розминки) в якому нервова система проходить етап адаптації. Потім йде стимулюючий етап (тренуючий) і вирішальний період з поступовим зменшенням навантаження. Інтенсивність вправ від заняття до заняття поступово зростає.

Інтенсивність навантаження оцінюється по величіні енергетичних витрат на кожний етап вправ. Ці дані порівнюються з енергетичними можливостями хворого.

Визначається індивідуально: інтенсивність навантаження, частота і тривалість занять. Бажано проводити заняття 5 разів на тиждень. Вправи повинні доставляти задоволення, не потребуючи складних навиків, дорогого обладнання, спеціальних приміщень.

Стадії формування рухомих навичок.

Процес формування рухових навичок тривалий. Потрібне багаторазове у повторенні комплексу рухових актів, які складають, рухову навичку. При її утворенні виділяють три фази, або стадії (таблиця 23)

Компоненти рухових навичок

Будь-яка рухова навичка - це складний локомоторний акт, що містить аферентні, центральні, еферентні й вегетативні компоненти (табл. 24). Особливості формування рухових навичок у дітей шкільного віку

Оволодіння технікою фізичних вправ для набуття рухових навичок. Для того, щоб сформувати повноцінну рухову навичку на базі будь-якої фізичної вправи, необхідно цю вправу провести через повний дидактичний цикл вивчення (етапи).

Табл. 23

1.Ознайомлення учнів з новою вправою (показ, мотивація, описати й пояснити, пробне виконання вправи).

2.Розучування вправи (формування рухового вміння).

3.Закріплення вправи до рівня автоматичного й цілісного виконання в стандартних умовах.

4.Удосконалення рухової навички в нестандартних умовах.

5.Контроль навички й результат виконання сформованої навички (перевірка, оцінка, облік).

Етапам дидактичного циклу відповідають такі типи уроків фізкультури:

1.Урок ознайомлення з новим матеріалом.

2.Урок початкового розучування.

3.Урок поглибленого розучування й закріплення.

4.Урок удосконалення.

5.Контрольний урок.

Кожному типу уроку відповідають визначені дидактичні методи.

Таблиця 24. Компоненти рухових навичок

Треба створювати можливості для їх виконання протягом цього року. На основі функціональних можливостей складається строго ндивідуальний план занять на доступному енергетичному рівні. Перші тренувальн заняття необхідно проводити під контролем з урахуванням і використанням клінічних методів (скарги, частота пульсу, артеріальний тиск і т.д.).

Одним із самих активних заходів попередження захворювань нервової системи і впровадження активного способу життя є постійна фізична активність. Ще в античні часи були розроблені комплекси гімнастичних вправ(додаток №,,,,,,,,,,,,,,,,,), які використовувались для формування осанки, стрункості, пластичності рухів і сприяли володінню своїм тілом.

Фізичні навантаження позитивно впливають на організм. Вони не тільки покращують самопочуття, укріплюють опорно-руховий апарат, але і впливають на зменшення ваги тіла, зниження “апетиту” по відношенню до виконуємої роботи, знижують артеріальний тиск, покращують кровообіг, стан нервової системи.

Однією з обов’язкових вимог раціонально побудованого рухового режиму є ранкова гімнастика (додаток№,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,). В ії основі – підвищення активності людини, що досягається помірним навантаженням на всі групи м’язів його організму.

Таким чином, динамічні фізичні навантаження показані всім, незалежно від віку. Ліквідація гіподинамії є одним є одним їз снуючих факторів, які дозволяють зберегти здоров’я, але заняття з фізично культури не повинні розцінюватися як єдиний і основний фактор попередження розвитку захворювання. Здоров’я може бути досягнуто лише при виконанні цілого комплексу заходів.

Науково-технічний, соціальний та матеріальний прогрес суспільства поставив нові, неочікувані проблеми. Серед яких зазначається небезпечна тенденція до зниження рівня здоров’я підростаючого покоління. Єдиним рішенням рекомендується відновлення в правах сучасно профілактики, яка направлена на підвищення захисних сил організму Його сучасним змістом є підвищення фізичної культури. В кожному комплексі фізичних вправ потрібно виділяти дві сторони. По-перше, це загально-розвиваючі вправи, як покращують функціональний стан керівних органів і систем і підвищують резерви організму.

Друга задача фізичної культури – це тренування суглобів. Для цього необхідні гімнастичні вправи, які забезпечують достатньо закріплюючий ефект організму.

Додаток 1

Комплекс загальнорозвиваючих вправ

1. Лежачи на спині, руки в сторони, у правій руці тенісний м’яч. Руки з’єднати спереду, перекласти м’яч у ліву руку. Повер­нутися в початкове положення. Руки з’єднати спереду, перекласти м’яч у праву руку. Повер­нутися в початкове положення. Дивитися на м’яч. Повторити 10—12 разів

2. Лежачи на спині, руки вздовж тулуба, у правій руці м’яч. Підняти руку вгору (за голову) і, опускаючи її, перекласти м’яч в іншу руку. Те ж саме повторити іншою рукою 5—6 разів Дивитися на м’яч. При піднятті рук — вдих, при опусканні — видих.

3. Лежачи на спині, руки вперед — в сторони. Виконувати перехресні рухи прямими руками протягом 15—20 с. Слідкувати за рухом кисті однієї, потім іншої руки. Дихання довільне.

4. Лежачи на спині, руки вперед — в сторони. Махи однією но­гою до різнойменної руки. Повторити 6—8 разів кожною ногою. Дивитися на мисок. Мах виконувати швидко. Під час маху – видих.

5. Лежачи на спині, в піднятих вперед руках тримати волей­больний м’яч. Махи ногою з дотиком носком м’яча. Повторити 6—8 разів кожною ногою. Дивитися на мисок. Під час маху – видих.

6. Лежачи на спині, руки вперед. Виконувати перехресні рухи руками, опускаючи і підіймаючи їх. Слідкувати за кистю однієї, потім іншої руки. Виконувати 15—20 с.

7. Лежачи на спині, у правій руці, піднятій вперед, тримати тенісний м’яч. Виконувати рукою колові рухи вперед назад протягом 20 с. Дивитися на м’яч. Змінювати напрямок руху через 5 с.

8. Сидячи на підлозі, упор руками ззаду, прямі ноги злегка під­няті. Виконувати перехресні рухи 15—20 с. Дивитися на мисок однієї ноги. Голову не повертати. Дихання не затримувати.

9. Сидячи на підлозі, упор руками ззаду, прямі ноги. Почергово піднімати і опускати ноги. Виконувати 15—20 с. Дивитися на мисок однієї ноги.

10. Сидячи на підлозі, упор руками ззаду. Мах правою ногою вгору — ліворуч, повернутися в початкове положення. Те ж саме лівою ногою вгору — праворуч. Повторити 6—8 разів кожною ногою. Дивитися на мисок.

11. Сидячи на підлозі, упор руками ззаду. Сидячи на підлозі, упор руками ззаду. Те ж саме повторити іншою ногою ліворуч 6—8 разів кожною ногою. Дивитися на мисок.

12. Сидячи на підлозі, упор руками ззаду, пряма нога злегка припід­нята. Виконувати колові рухи ногою в одному та іншому напрямку. Повторити 10—15 с кожною ногою. Дивитися на мисок.

13. Сидячи на підлозі, упор руками ззаду, але підняті обидві ноги. Виконувати колові рухи в одному та ншому напрямку 10—15 с. Дивитися на миски.

14. Стоячи, тримати гімнастичну палицю внизу. Підняти палицю вгору, прогнутися — вдих, опустити палицю — видих. Дивитися на палицю. Повторити 8—12 разів

15. Стоячи, тримати гімнастичну палицю внизу. Присісти і підняти гімнастичну палицю вгору, повернутися у початкове поло­ження. Дивитися на палицю. Повторити 8—12 разів

16. Стоячи, тримати гантелі спереду. Колові рухи руками в одному та іншому напрямку — 15—20 с. Дивитися то на одну, то на іншу гантель. Виконувати колові рухи 5 с в одному напрямку, потім 5 с в іншому.

17. Стоячи, тримати гантелі спереду. Одну руку піднімати, іншу — опускати, потім навпаки — 15—20 с. Дивитися то на одну, то на іншу гантель.

18. Стоячи, гантелі в опущених руках. Підняти гантелі вгору, потім опустити. Дивитися спочатку на праву гантель, потім на ліву. Знову перевести погляд на праву гантель. Виконувати рухи очима в одному та іншому напрямку 15—20 с. Змінювати напрямок руху очей через 5 с.

19. Стоячи, у витягнутій руці обруч. Обертати обруч в одну, потім в іншу сторону 20—30 с. Дивитися на кисть. Виконувати од­нією та іншою рукою.

20. Стоячи, дивитися тільки вперед на будь-який предмет. Повернути голову праворуч, потім ліворуч. Повторити 8—10 разів в кожну сторону.

21. Стоячи, дивитися тільки вперед на будь-який предмет. Голо­ву підняти, потім опустити, не змінюючи погляд. Повторити 10 разів. Дивитися на будь-який предмет.

Примітка. Вправи 3 і 4 можна виконувати з гантеллю масою 3—4 кг.

При виконанні вправ рекомендується голову не пове­ртати, рухи очима виконувати повільно.

Додаток 2

Комплекс спеціальних вправ

1. Передача м’яча від грудей до партнера, який стоїть на відстані 5—7 м. Повторити 12—15 разів.

2. Передача м’яча партнеру з-за голови. Повторити 10—12 разів

3. Передача м’яча партнеру однією рукою від плеча. Повторити 7—10 разів кожною рукою.

4. Підкинути м’яч обома руками вгору піймати. Повторити 7-8 разів.

5. Підкинути м’яч однією рукою вгору, піймати іншою. Повторити 7-8 разів.

6. Ударити із силою м’яч об підлогу, дати йому підскочити і піймати однією чи двома руками. Повторити 6-7 разів.

7. Кидки тенісного м’яча в стіну з відстані 5—8 м. Повторити по б—8 разів кожною рукою.

8. Кидки тенісного м’яча в мішень. Повторити по 6—8 разів кожною рукою.

9. Кинути тенісний м’яч з таким розрахунком, щоб він відскочив від підлоги і вдарився об стіну, а потім піймати його. Повторити по 6—8 разів кожною рукою.

10. Кидки м’яча в баскетбольний кошик двома і однією рукою з відстані 3—5 м. Повторити 12—15 разів.

11. Верхня передача партнеру волейбольного м’яча. Виконувати протягом 5—7 хв.

12. Нижня передача волейбольного м’яча партнеру. Виконувати протягом 5—7 хв.

13. Подача волейбольного м’яча через сітку (пряма нижня, бокова нижня). Повторити 10—12 разів

14. Гра в бадмінтон через сітку і без неї — 15—20 хв.

15. Гра в настільний теніс — 20—25 хв.

16. Гра у великий теніс біля стінки через сітку — 15-20 хв.

17. Гра у великий теніс біля стінки через сітку — 15-20 хв.

18. Удари футбольним м’ячем по стінц в квадраті з відстані 8—10 м — 15—20 хв.

19. Передача футбольного м’яча в парах (пас) на відстані 10—12 м — 15—20 хв.

20. Кидки обруча вперед з наданням йому зворотного обертання.

Додаток 3

Комплекс рухових ігор

1. Естафета з бігом, кидком м’яча в сторону з подальшим пійманням м’яча.

2. Естафета з передачею м’яча у зустрічних колонах.

3. Ігри з метанням м’яча в мішень.

4. Ігри з метанням мішечка з піском на стілець або в квадрат, накреслений на підлозі.

5. Ігри з метанням тенісного м’яча в кошик.

6. Гра в "човник" з метанням набивного м’яча.

7. Гонка м’ячів по колу.