Дипломная работа: Формування ефективних інститутів в умовах трансформаційної економіки

6) Церемоніально - символічні й ситуаційно-конвенціональн нститути. Ці інститути засновані на більш-менш тривалому прийнятт конвенціональних (за договором) норм, їх офіційному й неофіційному закріпленні. Ці норми регулюють повсякденні контакти, різноманітні акти групового й міжгрупового поводження. Вони визначають порядок і спосіб взаємного поводження, регламентують методи передачі й обміну інформацією, вітання, обігу й т.д., регламент зборів, засідань, діяльність якихось об’єднань[14.c.45].

Порушення нормативної взаємодії із соціальним середовищем, у якості якої виступає суспільство або співтовариство, називається дісфункціей соціального інституту. Як відзначалося раніше, основою формування й функціонування конкретного соціального інституту є задоволення тієї або іншо соціальної потреби. В умовах інтенсивного протікання суспільних процесів, прискорення темпів соціальних змін може виникнути ситуація, що коли змінилися суспільні потреби не знаходять адекватного відбиття в структурі й функціях відповідних соціальних інститутів. У результаті в їхній діяльності може виникнути дісфункція. Зі змістовної точки зору, дисфункция виражається в неясності цілей діяльності інституту, невизначеності функцій, у падінні його соціального престижу й авторитету, виродженні його окремих функцій в "символічну", ритуальну діяльність, тобто діяльність, не спрямовану на досягнення раціональної мети.

Одним з явних виражень дісфункціі соціального інституту є персоналізація його діяльності. Соціальний інститут, як відомо функціонує по своїм, об’єктивно діючих механізмах, де кожна людина, на основі норм і зразків поводження, у відповідності зі своїм статусом, грає певні ролі.

Персоналізація соціального інституту означає, що він перестає діяти відповідно до об’єктивних потреб й об’єктивно встановленими цілями, міняючи свої функції залежно від інтересів окремих осіб, їхніх персональних якостей і властивостей.

Інститут — організатор і стабілізатор, він же багато в чому й управитель, але й домінатор, інквізитор і визискувач. З одного боку, начебто б інститут для людини й економіки, а з іншого боку - ні, зовсім навіть ні, це людина з економікою для інститутів. Будь-яка влада — інститут, вона завжди інституціальна, але в середовищі влада є ще й інституціальна влада, влада самих інститутів. І якщо контролювати інститутостворення й інститутофункціонировання, те можна контролювати буквально все. Що, властиво, і відбувається: подивитеся уважніше хоча б на фінансово-інституціальну складову сучасної економічної цивілізації. Хочеш буде порядок, не хочеш — буде хаос, хочеш — добровільна експлуатація, не хочеш — санкції, криза, а те й революція. От, властиво, і весь секрет інституціализма, що те саме що економізм, фінансизм, індустріализм, імперіалізм, глобалізм, тобто самої реалізуючої реальності[33.c.78]. Що ж стосується плину думки, що давно вже замкнулись на себе й у собі, то воно навряд чи достатно знає, що насправді інституціализм, тому що тоді не стало б настільки впевнено захоплюватися собою.

Проблема є, а краще сказати, є проблеми. І їх треба обговорювати: як у рамках економічної теорії й філософії господарства, так й в аспекті господарської практики.

1.3 Інституціональна система, та її структура

Інституціональна структура - це певний упорядкований набір нститутів, що створюють матриці економічного поводження, що визначають обмеження для господарюючих суб’єктів, які формуються в рамках тієї або іншо системи координації господарської діяльності.

В економічній літературі поняття "інституціональна структура" має безліч трактувань. Часто не проводиться розходжень між дефініціями "інституціональна структура" й "інституціональне середовище". Уильямсон приводить найбільш загальне її визначення: "Це основні політичні, соціальні й правові норми, що є базою для виробництва, обміну й споживання". Але наявність деякому, властивому спонтанному ринковому порядку інститутів ще не є достатньою умовою для становлення ринково нституціональної структури. Наприклад, створення правової бази для приватно власності не означає, що вона дійсно може функціонувати в економіці як ринковий нститут.

Очевидно, що інститути неоднорідні. Їх можна розбити на дв більші групи - неформальні й формальні. Неформальні інститути виникають із нформації, переданої за допомогою соціальних механізмів, і в більшост випадків, є тією частиною спадщини, що називається культурою. Неформальн правила мали вирішальне значення в той період людської історії, коли відносини між людьми не регулювалися формальними (писаними) законами. Неформальн нститути (обмеження) пронизують і всю сучасну економіку. Виникаючи як кошти координації стійко повторюваних форм людської взаємодії, неформальні обмеження :

1) продовженням, розвитком і модифікацією формальних правил;

2) соціально санкціонованими нормами поводження;

3) внутрішніми, обов’язковими для виконання стандартами поводження.

Фактично роль неформальних інститутів виконує господарська етика або моральні практики, дослідженням яких присвячене значне число наукових досліджень. Господарська етика підвищує рівень суспільної, а, отже, і економічної координації ринку[50.c.80].

Якщо існуючі в суспільстві етичні норми дозволяють суб’єктам економіки ґрунтуватися у своїх діях більше на довірі, чим на можливості здійснення певних формальним правом санкцій, то в такому суспільстві угоди будуть носити більше регулярний і складний характер. Це доведено Коулменом, що запропонували наступну формулу для зіставлення ступеня довіри й можливих вигід і збитків від

 ,

де   заснована на особистому прикладі ймовірність, що людям можна довіряти;  можлива втрата у випадку невиконання контракту;  можливий виграш у випадку виконання контракту.

Формальні обмеження, правила й інститути виникають, як правило, на базі вже існуючих неформальних правил і механізмів, що забезпечують хнє виконання. У структурі формальних інститутів виділяються:

1) політичні інститути;

2) економічні інститути;

3) системи контрактації (способи й порядок висновку контрактів, регульовані правовими нормами й законами).

Сучасна економічна наука приділяє багато уваги вивченню не тільки економічних інститутів, оскільки політичні інститути визначають владну рархічну структуру суспільства, способи прийняття рішень і контролю. Еволюція й функціонування формальних політичних інститутів є предметом аналізу в рамках теорії суспільного вибору.

Формальні економічні інститути в науковій літератур розглядаються найчастіше в одному контексті із правами власності, тому що вони "установлюють права власності, тобто пучок прав по використанню й одержанню доходу від власності, і відчуження інших осіб від використання майна або ресурсів".

Інститути контрактації визначають умови угоди між покупцем постачальником, які залежать від трьох факторів: ціни, специфічності активів гарантій [53.c.74}. Інститути контрактації, поряд із правами власності, є базовими інститутами інституціональної структури будь-якого економічного порядку (економічної системи). Для ефективного функціонування ринкової економіки воля висновку контрактів має вирішальне значення. Відхід від принципу волі вибору агента для висновку контракту до принципу "cоest a prendre ou a laisser" (хочеш - бери, не хочеш - тобі ж гірше  фр.), є причиною ускладнення процедури контрактації, що знижує ефективність обміну[8.c.37].

Для здійснення функцій формальних інститутів необхідн спеціально створені організації.

Ієрархія правил й інститутів

Правила - загальновизнаних і захищених приписань, як забороняють або дозволяють певні види дій одного індивіда (або групи людей) при взаємодії їх з іншими людьми або групами.

Правила, що конституюють інститут, мають сенс тільки тоді, коли вони застосовуються більш ніж до однієї людини. Із цього погляду будь-який нститут - це набір певних правил, тоді як правила - не завжди інститут. От чому відділення однієї категорії від іншої обґрунтовано.

Правила можуть перебувати відносно співпідпорядкованості, тому що один тип правил змінити простіше, ніж інший.

Правила, що безпосередньо визначають альтернативи для формулювання інших правил і поддающиеся зміні з більшими витратами, глобальними. Вони формують інституціональне середовище. У свою чергу, глобальн правила складаються з конституційних, або політичних, і економічних. До локальних правил ставляться двох- і багатобічні контракти, які укладаються між окремими економічними агентами.

1) Конституційні правила

Вони встановлюють ієрархічну структуру держави, це в першу чергу ставиться до конституційних правил. Також даного правила визначають порядок прийняття рішень, що істотно впливає на результат голосування. Такі правила в явній формі фіксують, як здійснюється контроль за переліком питань, що підлягають обговоренню й дозволу.

2) Економічні правила

Економічними називаються правила, що визначають можлив форми організації господарської діяльності, у рамках якої окремі індивіди або групи кооперуються один з одним або вступають у конкурентні відносини. Наприклад, до економічних правил може ставитися заборона на злиття двох компаній, що належать однієї галузі, якщо результатом буде перевищення значення ндексу концентрації заздалегідь певної критичної оцінки. До аналогічного роду правилам може бути віднесене встановлення граничних цін на продукти й ресурси, що визначають відповідно рамки обміну на конкретному ринку; введення обмежень на імпорт (за допомогою квотування, підвищення мит, жорсткості екологічних вимог і т.п.); терміни дії патентів. Економічними правилами є правила власност й відповідальності.

3) Контракти

Контракти варто розглядати як правила, структурирующие в часі й просторі відносини між двома (і більше) економічними агентами на основ специфікації обмінюваних прав і зобов’язань відповідно до досягнутого між ними угодою. У принципі всі правила можуть бути інтерпретовані як контракти. Але й у цьому випадку довелося б виділити кілька рівнів, на яких вони виникають.

Також в економічній літературі виділяють два типи нститутів:

1) Зовнішні - основні правила, що встановлюють у господарській системі, що визначають в остаточному підсумку її характер. Наприклад, інститут власності.

2) Внутрішні - які роблять можливими угоди між суб’єктами, знижують ступінь невизначеності й ризику й зменшують трансакционные витрати (підприємства, види договорів, платіжні й кредитні кошти, кошти нагромадження).

3. Інституціональна структура й інституціональне середовище

Інститути як такі по своїй природі не однорідні. Існують нститути системообразующие, що визначають тип економічного порядку й нститути, що становлять ту або іншу систему. Отже, надалі ми можемо говорити про інститути першого (системообразующих) і другого (складову систему) порядків.

Понятия "інституціональна структура" й "інституціональне середовище" були запозичені економістами в соціологів. Останні найчастіше не розрізняють ці два поняття й використають їх як синоніми.[9.c.125]

Виходячи з передумови, що інституціональне середовище не простим набором відповідних інститутів, ми можемо вважати її особливого роду нститутом (матрицею розвитку) вищого порядку. Вона визначає основний напрямок розвитку системи, а також ті орієнтири, на основі яких відбувається формування й відбір найбільш ефективних економічних і соціальних інститутів.

Інституціональне середовище не є простим набором відповідному її типу інститутів. Вона визначає напрямок і швидкість нституціональних змін. Тому ми можемо вважати її особливого роду інститутом (вектором, що визначає напрямок розвитку) вищого порядку.

Інституціональна структура є результатом метаконкуренции, нституціональне середовище створює умови й орієнтири відбору ефективних елементів інституціональної структури з альтернативних форм економічно координації.

ГЛАВА 2 ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ТА НАПРЯМКИ ФОРМУВАННЯ ЕФЕКТИВНИХ ІНСТИТУТІВ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЙНОЇ ЕКОНОМІКИ

2.1 Інституціональна структура перехідної економіки та особливості

Особливість транзитивної економіки полягає в тому, що в ній відбуваються радикальні інституціональні зміни в системі політичних, правових, економічних і соціальних відносин. Для аналізу транзитивних економік методологія інституціональної теорії здобуває особливе значення. В Україн структурні процеси, що відбуваються в суспільстві й економіці, є практично некерований і неконтрольованими, вектор інституціональних змін не визначений не формалізований.

Інституціональний підхід припускає розгляд економіки не як статичної системи, а як динамічного процесу, що постійно трансформується. "технологічн й інституціональні зміни - це ключі до розуміння суспільної й економічно еволюції, який властива залежність від її шляху...", - писав Д.Норт.

Вихідним завданням архітектоніки є прояснення співвідношення різних рівнів інституціональної сфери й особливостей їхньо взаємодії. Очевидно, що побудова системи формальних інституціональних обмежень повинне базуватися на знанні найглибших інституціональних основ економічно діяльності, якого ми поки не маємо.

Складність інституціональної структури суспільства обумовлює важливу особливість інституціональної архітектоніки, що демонстру принципова відмінність її від економічної теорії. Остання вивчає найбільш загальні принципи економічних відносин, у той час як архітектоніка вивча конкретні інститути, що забезпечують їхнє функціонування в тій або іншій країні, їхню структуру й співвідношення, обумовлені специфікою нституціональної основи суспільства.

Таким чином, поняття "архітектоніка" застосовно до інституціонального середовищу у двох основних значеннях цього терміна - для опису об’єктивно сформованої в суспільстві інституціональної ситуації й для розкриття принципів побудови інституціональної структури, способів забезпечення стабільності останньої за допомогою свідомої діяльності людей.

Інституціональна структура тісно пов’язана з нституціональним середовищем. Інституційне середовище складається із системообразуючих правил гри. Відповідно до термінології, розробленої Д. Нортом Л. Дэвисом, інституціональне середовище – це сукупність основних політичних, соціальних й юридичних правил, які утворять базис для виробництва, обміну й розподілу. У такому випадку інституціональна структура – це багатомірна система координат, що утворить інституціональна середовища.

Традиційно в рамках неокласичного підходу аналіз зосереджений на економічному виборі, що робили агенти в рамках даних (і досить стабільних) або взагалі неспецифікованих інститутів. Звідси дискретність в аналізі, оскільки за межами уваги залишалися зміни, які відбувалися в передумовах товарних трансакцій.

Таким чином, інституціональна структура виявляється екзогенної стосовно моделі вибору, тоді як економічні умови розглядаються тільки як результат обміну.

У зв’язку із цим цікавої, на наш погляд, є теорія інституціональних матриць.. Відповідно до її концепції, інституціональна структура економіки являє собою сукупність елементів двох якісно різнорідних типів: незмінних базових інститутів, що визначають тип інституціональної матриці суспільства, нституціональних форм, які на відміну від базових інститутів мінливі, постійно обновляються й можуть цілеспрямовано модифікуватися суб’єктами. Можливі модел базових інститутів обмежуються західним типом інституціональної матриц (інститути ринкової економіки) і східним (інститути "редистрибутивной" економіки), причому вони повністю детермінируются характером матеріально-технологічного середовища національної економіки.

І хоча загальний напрямок дослідження є вірним, наведене трактування інституціональної матриці досить розмита. На думку Дементьев В.В, нституціональна матриця являє собою органічний комплекс інститутів, що характеризують спосіб взаємодії індивідів у рамках стійких суспільних груп, як між собою, так і стосовно інших соціальних груп[10.c.120] .

Тим часом, визначити розміри інституціонального трансакціонного сектора, виявляється, досить складно. Інституціональна структура економіки знаходить висвітлення в системі національних рахунків по інституціональних секторах, але в ній відсутній трансакціонний сектор. Для оцінки розмірів нституціонального сектора економіки України з певною часткою умовност (оскільки відсутня офіційна статистика) можна використати дані, наведені в табл 1[23.c.45].

Таблиця 1. Інституціональна структура економіки України: частка інституціональних секторів і трансакціонних галузей у ВДС, %

Інституціональна структура економіки України, як видно з табл. 1, містить у собі великий промисловий корпоративний сектор (близько 70%), сектор державного керування (близько 17%) і домашні господарства (близько 13%).

Це означає, що основним фактором, що визначає зрушення в нституціональній структурі економіки України, є процеси, що відбуваються в сфері корпоративного керування й акціонування.

На основі певної системи правил, тобто інституціонально структури, формуються різні типи правий, у тому числі й прав власності. Установлений правовий режим регламентує використання обмежених ресурсів в економічній системі. Система прав власності визначає використання обмежених ресурсів, способи одержання доходу в різних економічних системах. Інститути розрізняються залежно від визначення прав власності, їхнього використання. Визначаючи мотивацію економічної діяльності, Д. Норт писав: "Країни третього миру бідні внаслідок наявності інституціональних обмежень, що існують у формі виплат за політичну й економічну діяльність, що не заохочує виробничу діяльність".

У табл. 2 наведена структура реформування власності в Україні. Незважаючи на значну частку комунальної власності в економіці (78,5 % в 2006 році), негативні результати приватизації в Україні відомі. В умовах адміністративної системи державного устрою приватизація здобувала сугубо розподільний характер, перетворившись у присвоєння державної власност фінансовою олігархією. В умовах адміністративних методів господарювання змінюється економічна природа акціонерної власності. Все це приводить до численних конфліктів у сфері корпоративного керування, повсюдним порушенням прав міноритарних акціонерів. Юридично закріпленого права на акціонерну власність заходять у суперечність із економічною природою приватнопідприємницької власності. У значній мірі це обумовлено невизначеністю правил приватизації в Україні, що привело до некерованості й неконтролюемих процесів розподілу власності. Саме цією обставиною багато в чому визначаються тіньові й легальні схеми перерозподілу власності, що одержали в Україн закономірний характер " коротких хвиль" при зміні політичної влади.

Як треба з табл. 2, найбільшої глибини реформування досягла галузь оптової й роздрібної торгівлі (близько 40%), операції з нерухомістю й послуги юридичним особам (близько 10%), що свідчить про наявність зрушень у структурі економіки України в напрямку розвитку трансакціонного сектора[23.c.48].

Таблиця 2. Структура реформування власності в економіці України (%)

Сучасна інституціональна теорія ґрунтується на рішенн трьох основних проблем:

– пояснення виникнення нових інститутів, функціонування їх у нових умовах;

– з’ясування сутності інституціонального порядку;

– оцінка ролі й характеру інституціональних змін.

Для виявлення характеристик інституціональних змін необхідно зафіксувати крапку відліку, що може бути визначена як нституціональна рівновага. Інститути виявляються вільними благами, що автоматично забезпечують ефективне розміщення ресурсів й економічний ріст через створення нових можливостей для виробництва. Із цього погляду інституціональн зміни не мають істотного значення, так само як й ефективність розміщення ресурсів не залежить від наявного набору правил.

Інституціональними називаються такі зміни, які виражаються в появі нових правил з відповідними механізмами забезпечення їхнього дотримання, зникненні старих правил, що діяли, а також зміні структури трансакцій у рамках існуючого набору правил (процедур) для їхніх учасників.

Ряд представників інституціонализма пояснюють виникнення нститутів економічними факторами, що містять типові ознаки функціонуючо економічної системи. Під інституціональним порядком О.В.Носова розум поводження економічного агента, організацій по стандартному зразку, способи хньої економічної координації. Інституціональна зміна включає заміну "старого нституціонального порядку" на новий порядок у суспільстві. Системи координації економічного поводження суб’єктів підрозділяються залежно від форм організації на ієрархічні й неієрархічні. Економічний розвиток включає зміна форм поводження економічних суб’єктів під впливом інституціональних змін.

С. Фадда вважає, що для оцінки ступеня інституціональних змін варто використати показники низького рівня продуктивності, обмеженост розвитку промислової й ринкової бази, відсутності тісних економічних зв’язків між підприємствами, фінансової слабості, технологічної й організаційно відсталості.

Ступінь розвитку інституціональної системи в країнах з перехідною економікою може бути охарактеризована з урахуванням використання перерахованих показників. Зниження рівня продуктивності, нерозвиненість ринкового механізму, розрив економічних зв’язків, як результат відставання в розробці й застосуванні новітніх технологій у виробництві, є визначальними факторами, типовими для даної інституціональної системи. На зниження нвестиційної привабливості в країнах, що розвиваються, впливає відсутність сторичних традицій у функціонуванні ринкових відносин, які визначають правила й норми поводження економічних суб’єктів.

В Україні на рівні держави відсутній механізм регулювання потоків ресурсів, товарів і послуг. Держава не забезпечує ефективне функціонування цілісної економічної системи. Нормативні акти й закони в такому суспільстві не виконують функцій контролю поводження підприємця. Відсутність нових двосторонніх міжнародних угод сприяє існуванню правової нестабільності. Част зміни урядів ведуть до втрати впевненості, стабільності при прийнятті рішень ноземними інвесторами.

У рамках нової економічної історії предметом вивчення виявляються не що тільки змінюються інституціональні угоди (механізми керування угодами), але й інституціональне середовище. Джерело ж таких змін — ріст населення, зрушення в технології (у результаті нагромадження знань) і перевагах (система цінностей), нагромадження знань. З погляду аналізу змін в нституціональному середовищі даний напрямок близько до конституційно економічної теорії (Д. Бьюкенен). Для пояснення інституціональних змін у рамках диної системи координат Д. Бромли запропонував виділити два типи трансакцій: товарн й інституціональні. Таким чином, інституціональна структура в модел виявляється не тільки обмеженням у процесі вибору й обміну, але і їхнім результатом. При цьому структурні зрушення в економічній системі можна нтерпретувати як кошти економії на трансакціонних витратах.

У рамках економічної теорії трансакціонних витрат акцент зроблений на визначенні характеристик поводження (обмежена раціональність, опортунізм). Виділені особливості поводження разом з характеристиками того або ншого активу (ступінь його специфічності) дозволяють досліджувати альтернативні форми інституціональних угод (ринок, гібрид, ієрархія) і процес заміщення на межі однієї форми інституціональної угоди іншої, як це пропонував Р. Коуз. Сам процес заміщення визначається змінами в інституціональному середовищі, що приймають форму "параметричних зрушень".

Зрушення в параметрах означають зміни в основних правилах гри. Мова йде, наприклад, про зміни в системі ціноутворення, оподатковування, антимонопольного або митного регулювання, введення нових правил ліцензування, реєстрації підприємств і т.п. Зрушення в параметрах впливають на порівняльну ефективність альтернативних інституціональних угод, змінюючи структуру трансакцій в економіці в результаті відбору й адаптації інституціональних структур й організацій. Зокрема, зниження податкового тягаря за умови наявності гарантій стабільності нового податкового режиму, за інших рівних умов створює стимули до більше активного використання легальних (нетіньових) ринкових трансакцій. Даний вплив опосередковано, оскільки насамперед змінюються витрати ресурсів на використання існуючих інститутів і створення нових, тобто трансакціонн витрати. Однак у цьому випадку зміни в інституціональному середовищ розглядаються як екзогенні.

Структурні зрушення в секторальній структурі економіки в усім світі мають тенденцію до збільшення трансакціонного сектора. Це обумовлено впливом трьох основних факторів:

1. Розвиток матеріальної інфраструктури економіки (транспорту, зв’язку) визначило ріст трансакцій в економіці, що привело до зростання витрат супроводу договірних (контрактних) відносин;

2. Технологічні зміни в одній галузі можуть привести до росту граничного продукту трансакціонних ресурсів в іншій галузі й відповідно до зниження середніх трансакціонних витрат;

3. Зрушення в політичній системі (зміна системи правил для виробництва правил) приводять до зниження трансакціонних витрат перерозподілу прав власності.

Саме структура й динаміка трансакціонних витрат разом з технологією визначають форми організації господарської діяльності, зміст характер реальних трансакцій. Дана обставина дає можливість сформулювати гіпотезу, відповідно до якої не тільки технологія, але й інститути є джерелом економічного росту. Це дозволяє відповідним чином інтерпретувати отримані дан щодо динаміки трансакціонного сектора економіки й зробити висновок про те, що нвестиції в нові інститути аналогічні інвестиціям у нові технології. Разом з тим, з огляду на, що до складу інституціональної структури входять неформальн правила, можна зробити висновок про ступінь "керованості" темпами економічного росту.

В. В. Дементьєв уважає, що інституціональні зміни відбуваються під впливом " зрушення влади" в економічній системі, а нституціональна структура є джерелом влади. Вплив на економіку "зсува влади" (відхилення від рівноважного стану влади) проявляється, по-перше, в "зсуву витрат" альтернативних варіантів економічного поводження, що приводить до зростання витрат ефективного й скороченню витрат неефективно поведінки.

По-друге, "зсув витрат" у результат недостатнього або надлишкового порядку влади спричиняє зміна обмежень вибору й, як результат, "зсув мотивації" економічних агентів.

По-третє, зрушення мотивації впливає на зміну структури й форм доходів економічних агентів у порівнянні з ефективним станом економічно системи.

Таким чином, у результаті проведеного дослідження можна зробити наступні висновки.

1) У найбільш загальному плані трансакціонні витрати визначають напрямок структурних зрушень в інституціональній структур економіки. При цьому їхній розподіл в економіці стимулює або перешкоджа здійсненню тієї або іншої економічної діяльності. Оскільки функцію мотивац економічної діяльності в тій або іншій галузі здійснюють інститути, те саме вони визначають структуру трансакціонних витрат.

2) Інституціональні зрушення в економіці визначаються зрушеннями в системі власності, а не вектором цін і кількостей ресурсів в економічній системі, які перетерплюють незначні зміни й в остаточному підсумку не впливають на інституціональну рівновагу.

3) Технологічні й інституціональні зрушення в економічній системі можуть виступати джерелом економічної росту, а капіталовкладення в нституціональні перетворення можуть розглядатися як інвестиції в науково-технічний прогрес.

Дослідження в теорії інституціонализма стосовно до транзитивних економік перебувають у стадії свого становлення. Інституціональна основа перехідного суспільства слабко структурована й мало вивчена. У зв’язку з цим перспективи подальших досліджень будуть укладатися в обґрунтуванн факторів, закономірностей й інституціонального механізму структурних зрушень в економіці в парадигмі нового напрямку економічної теорії – інституціонально архітектоніки.

2.2 Становлення ефективного інституту власності

Власність - джерело більшості воєн на землі за час снування людства. Неефективні відносини власності - камінь спотикання на шляху українських економічних реформ. Причина цьому - помилкове представлення українських політиків і, в першу чергу, населення про власність.

Згідно точці зору західних теоретиків, витікаючій з постулату, про те, що приватна власність - вічна категорія і на вічні часи краща з можливих. Тому вони вважають за можливе реформування тільки організаційних і управлінських відносин економічної системи. Але в реальному житті опиняється, що саме ці відносини є передумовами зміни відносин власності, завдяки чому приватна власність непомітно для реформаторів поступово міняє свій зміст, залишаючи до пори незмінним стара назва[26.c.34].

Відбувається еволюційний процес трансформації відносин приватної і суспільної власності в суспільстві і формування ефективних корпоративних відносин власності.

Всі знають, що атом може бути використаний як творча і як руйнівна сила. Але мало хто знає, що корпорація або корпоративні відносини також можуть ефективно розвивати або руйнівно діяти на процеси соціально-економічного розвитку територій і регіонів, а отже, на зниження або підвищення рівня життя їх населення.

Якщо корпорація функціонує за принципом "за рахунок нших", і використовується для витягання особистої вигоди без якої-небудь на те відповідальності, то - це руйнівна сила. А якщо корпоративні відносини базуються на принципі "разом з іншими", то вони сприяють ефективному соціальному і економічному розвитку територій і регіонів. І як наслідок - підвищенню рівня життя людей. Використовуючи принципи "жити в достатку разом з іншими" "стати багатим або дуже багатим, або супербагатим, але відповідно до своїх здібностей і професійною затребуваність суспільством" в Україн можна і потрібно створити корпоративні умови, при яких у нас ніколи не буде верств населення, що мають потребу: голодних, жебраків і що бідно живуть

Констітуція незалежної Україні проголосила широкий спектр особистих, соціально-економічних і політичних має рацію і свобод людини громадянина. Багато в чому ці має рацію і свободи збігаються з тими, як проголошувалися у радянській конституції. Але між двома конституціями принципові відмінності. З точки зору становлення громадянського суспільства до таких відмінностей слід віднести у деру чергу проголошення має рацію приватно власності. У статті 41 Конституції Україні, зокрема, зазначається: "Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власност набувається в порядку, визначеному законом . Право приватної власност непорушним". Ще до прийняття нової Конституції право приватної власност було введене Законом Україні "Про власність" від 07.02.91 р. з наступними його змінами і доповненнями. Приватна власність визнавалася законом рівноправною з іншими формами власності — колективною і державною. Конституційне проголошення і законодавче закріплення має рацію приватної власності заклало правові основи економічних засідок громадянського суспільства, оскільки приватна і у цілому — недержавна власність є економічною підвалиною цього суспільства. Саме приватна власність є економічною основою свободи індивіда, його незалежності від держави. Вирішальне значення для формування недержавних форм власності мають роздержавлення і приватизація, сутність яких полягає у зміні державної форми власності на такі її різновиди, як приватна і колективна[24.c.24]. Не будемо торкатися тут питань справедливості способів і форм здійснення приватизації її економічної ефективності та доцільності стосовно окремих державних підприємств. При наявності у цьому відношенні численних прорахунків незаперечним є сам факт приватизації, в результаті якої відбувається становлення різних форм недержавної власності і господарювання — акціонерних товариств, кооперативів, орендних підприємств худе. Такі економічні об’єднання нститутами громадянського суспільства.

Трансформація відносин власності визначає зміну інших економічних відносин. Формування ефективного інституту власності - це завдання, яке не знайшло вирішення у попередніх поколінь українців. Необхідно реформувати організаційні і управлінські (владні) відносини соціально-економічної системи, оскільки ці відносини є передумовами зміни відносин власності[20.c.80].

Чи можна уявити собі сучасну людину, що не використову поняття "власність"? Це поняття виникає в свідомості дитини ще до того, як він починає говорити. Моя мама, моя іграшка - перші майнові категорії, які усвідомлює людина. Володіння предметами власності є для сучасної людини об’єктивною необхідністю. Вони супроводжують людину все життя, нерідко навіть визначаючи його долю. Деякі з них здатні пережити людину, інші вмирають разом з ним.

Люди під власністю зазвичай розуміють майно або речі, що належать кому-небудь.

А що ж називають насправді інститутом власності?

"Власність" є відношення певних осіб до матеріальних благ як до своїх, як що належить їм.

Таким чином, власність - це не річ або майно, а суспільне відношення, що характеризує приналежність речі тій або іншій особі. Майно або речі це тільки об’єкти власності, але не власність. Їх можна продати, втратити або примножити.

Економічна діяльність людини включає на всіх етапах сторії, по-перше, привласнення природних ресурсів шляхом їх захоплення освоєння, по-друге, привласнення продуктів праці шляхом перетворення речовини природи, тобто виробництва.

Приналежність - це одне зі всього різноманіття відносин людей, суспільне відношення. Згідно нормам російської мови слово "приналежність" означає входження чого-небудь або кого-небудь до складу чого-небудь або кого-небудь. А приватизація означає включення людини у власність, коли він ста спільно з іншими власником (частини чого-небудь) приватної власності. Приватн відносини власності - один з різновидів суспільних відносин. Іншою протилежністю є суспільна власність. У цих двох протилежних суспільних відносинах виявляється дуальність інституту власності.

Власність завжди є відносини між людьми з приводу приналежності речей. Власність виявляється в тому, як людина відноситься до певної речі: як до своєї - це приватна власність; як що належить всім одночасно нікому - це суспільна власність[25.c.84].

Відповідно до Конституції СРСР (1978 р.) признаються суспільна, державна і колгоспна власність. А в Конституції України признаються приватна, державна і муніципальна власність. Якщо в першому випадку пріоритетним відношенням власності в суспільстві була суспільна, то з 1993 р. пріоритетним відношенням власності в українському суспільстві стає приватна.

Власність може розглядатися як соціальна категорія, правова категорія, економічна категорія.

Власністю є можливість використання економічних благ - це соціальна точка зору. У ній ми виділяємо представлення філософської науки, що досліджує власність з позиції морально-етичних форм її прояву, і історично науки, що досліджує історичну ретроспективу еволюції багатообразних форм власності.

Власність є права володіння, розпорядження, користування своїм майном - це правова точка зору . На відміну від римського, англо-саксонское право під власністю розуміє:

право володіння, тобто право виняткового контролю над благами;

право користування (особистого використання), тобто право застосування корисних властивостей благ для себе;

право управління, тобто ухвалення рішення про те, як, ким, на яких умовах може використовуватися об’єкт власності;

Страницы: 1, 2, 3