Директоре! Якщо ти нічого не створив своїми руками, своєю головою, то можеш хоч тричі сповідати найчудовіші теорії та концепції, мати добре серце та старанність на меж божевілля – все буде даремно і кінець кінцем піде прахом.

Справа в тому, що янголи-провідники-хранителі злітаються лише на танок талановитих людських рук, нше їм нецікаве - інше вони вміють і самі...

Історичні умови буття українського народу породили самобутній феномен – козацтво. Воно втілювало в собі фізичне і духовне здоров’я нації, інтелектуальну силу, життєздатність, оптимізм і енергію.

Це була об’єднана, згуртована, ідейно і духовно зцементована, суворо дисциплінована національна сила, яка очолювала боротьбу проти чужоземних ворогів.

Загальновідомо, що поглиблення і примноження козацько-лицарських традицій в сучасних умовах сприятиме нарощенню зусиль державотворчого спрямування, піднесенню духовност як кожної особистості зокрема, так і всього народу, суспільства в цілому.

Ми, вчител України, покликані вести широку просвітницьку роботу серед населення з проблем сторії, культури, мистецтва, військової справи, державницької діяльност козацтва, прагнути по-козацькому, по-лицарському виховувати підростаюче покоління. На це нас орієнтують Укази Президента України, нормативні документи Міністерства освіти і науки України.

Запропонована збірка надасть практичну організаційну, методичну допомогу педагогам у справ створення і налагодження роботи молодіжних та дитячих козацьких осередків, школи козацько-лицарського виховання.

Автор - Тимофєєв Валерій Якович - педагог-практик, теоретик козацько-лицарського виховання; генерал-хорунжий Українського козацтва.

Народився в 1952 р. на Буджаку в родині вчителів. Закінчив декілька вищих навчальних закладів. Навчався в аспірантурі при кафедрі педагогіки Одеського державного університету. Працював учителем, завучем, директором школи, головою сільської ради. Працює начальником відділу організаційної та кадрової роботи Білгород-Дністровської районно державної адміністрації. Був депутатом сільської та районної рад. Головний редактор альманахів козацтва Південноукраїнського Задністров’я "Річ про Буджацьку Січ", "Річ про Січ". Нагороджений іменним годинником від Президента України Л. Кучми (2001), козацькими нагородами. В 2002 р. був удостоєний звання "Кращий освітянин України" в номінації "Народе мій завжди буде" за створення навчального закладу нового типу - школи козацько-лицарського виховання. Автор 9 монографій та близько 70 наукових науково-популярних публікацій з історії та історіографії сучасного козацтва козацької педагогіки.

Адреса: 67700, Україна, Одеська область, місто Білгород-Дністровський, вулиця Радянська 3А. Тел.: р. (804849) 2-24-78, моб.8-097-466-71-74, E-mail: timofeev_valeri@rambler. ru

В.Я. Тимофєєв. Адамівська Січ – школа козацько-лицарського виховання.

З досвіду роботи директора школи. Білгород-Дністровський. Петрекс. 2004.

АДАМІВСЬКА ШКОЛА КОЗАЦЬКО-ЛИЦАРСЬКОГО ВИХОВАННЯ БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКОГО РАЙОНУ ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Завдання сучасного виховання шкільної молоді. Система виховної роботи педагогічного колективу Адамівсько школи козацько-лицарського виховання Білгород-Дністровського району Одесько області. Основні теоретичні засади.

... Історія вчить, що ефективне те, що утверджує своє. А своє у нас – козацтво – спосіб життя вільної людини, яка із зброєю в руках захищала своє право на свободу...

Освіта – це специфічна галузь суспільного життя, необхідна умова відтворення суспільного виробництва і успішної економічної діяльності, формування національних кадрів для економіки, державного і політичного устрою, для всіх сфер розвитку суспільства. На основі освіти формується і всебічно розвивається особистість, основні якості.

Новий етап, в який вступила Україна, потребує пріоритетної уваги до освіти. Саме вона покликана прокладати дорогу новій соціальній, економічній, правовій та політичній культурі, робити українське суспільство динамічним і відкритим.

Сучасний напрямок розвитку освіти – відхід від орієнтації на уніфіковану, стандартну людину, позбуття надмірної ідеологізації школи та нав’язування молодому поколінню віджилих штампів і стереотипів, набули необхідної для сучасного суспільства відкритості.

Рівень освіти мірило рівня кваліфікації і культури будь-якого суспільства, важливий показник прогресивності його розвитку. Найважливішою закономірністю розвитку ц системи освіти є єдність його структурних елементів: навчання і виховання. В системі освіти виховання відіграє провідну роль, а навчання є тільки засіб виховання. Навчання, відірване від виховання і без опори на нього розвива тільки розум, накопичує знання і не може дати позитивних результатів. Лише поєднання навчання і виховання особистості формує у неї навички самостійного мислення і оволодіння культурою мислення, розвиває і зміцнює всі духовн здібності і її характер, формує світогляд особистості, її моральні норми соціальну позицію.

Загальної системи народного виховання для всіх народів немає, у кожного народу своя, особлива, національна система виховання. Вона базується на рідній, національній мові.

Рідна школа – це головна основа національного життя держави, основа рідної школи – національне виховання. Національне виховання – це козацьке виховання, бо українці – нація козацька; козаки були типовими представниками рідного народу, вони втілювали волелюбний національний характер, відображали його потреби, інтереси, прагнення; вони створили самобутню і високоефективну, близьку до європейської, національну систему освіти і виховання – козацьку педагогіку, яку впровадить у свою роботу колектив Адамівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів (школи козацько-лицарського виховання) Білгород-Дністровського району Одесько області, бо творче впровадження в життя ідей і засобів козацької педагогіки ма забезпечити виховання фізично здорових, морально чистих і по-лицарськи мужніх та сильних духом громадян незалежної України.

Адамівська школа козацько-лицарського виховання – громадський (на базі загальноосвітньої школи) навчально-виховний заклад нового типу, покликаний дати учням додаткову козацько-лицарську освіту, забезпечити їх надійний духовний зв’язок з предками, розвинути стосунки з сучасниками і зорієнтувати козачат на інтереси нащадків, бо творче відродження в житті ідей і засобів козацької педагогіки має забезпечити виховання фізично здорових, морально чистих і по-лицарські мужніх та сильних духом громадян незалежної України.

Заклад створений у 1998 році. Ініціатором створення школи козацько-лицарського виховання та засновником її є Тимофєєв Валерій Якович – директор Адамівсько загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів, полковник Українського козацтва, Одеський крайовий осавул з національно-патріотичного виховання учнівсько молоді. Співзасновниками є педагоги Адамівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів – завуч Лавриненко Павліна Михайлівна та педагог-організатор Гриценко Валентина Никифорівна.

Школ козацько-лицарського виховання передувала Адамівська школа джур (1992) з шкільною організацією джур козацьких (джури носили жовто-блакитні галстуки) класний керівник першого такого загону – Даниленко Ю.С., сільрадівська козацька організація – народна добровільна дружина (1994), перший командир-отаман дружини – хорунжий Українського козацтва Рибальченко В.П.

У квітні 1998 року була створена дитяча козацька організація „Січ” – Адамівський курінь, яка у лютому 2000 року була переєстрована у організацію „Молода Січ” – Адамівський курінь.

В країнах, де розуміють значення виховання, в школах існує цілісна система формування лідерів різного рангу. Ця система не обходиться без дитячих організацій – лідер виростає тут, далі він лише “шліфується”. Така ж система існувала й в СРСР: жовтенята піонери – комсомольці – комуністи.

Необхідність в наших умовах такої системи розуміли і ми, педагоги Адамівської школи, спробували створити українську національну піонерську організацію “Джура (одним з атрибутів у нас був жовто-синій націонал-піонерський галстук). Організація будувалася на засадах та традиціях Українського козацтва; за основу її побудови ми обрали Концепцію української козацької педагогіки, яка була надрукована в Освіті” у 1992 році. Організація почала діяти...

У 1993 році мене (Тимофєєв В. Я) було обрано головою Адамівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області й нові обов’язки змусили на декілька років відійти від практичної педагогіки, хоча за перебігом педагогічної думки в пресі я слідкував. Поступово господарські та політичн турботи місцевого масштабу заполонили мене: йшло перманентне ділення колгоспу - лідери змінювали один одного, після чергових звітно-виборчих зборів виходили з колгоспу й виводили з собою однодумців; йшло паювання і ми намагалися не залишити сільську інтелігенцію без землі; після війни у Придністров’ї молдавськ волонтери почали порушувати кордони й грабувати колгоспні ферми, в тому числі й наш свинотоварний комплекс.

Я звернувся до начальника районного відділу міліції Чербаджі М.М. з проханням дозволити створити добровільну народну козацьку дружину для охорони громадського порядку на території громади та боротьби із порушниками кордонів - молдавськими волонтерами. Нас підтримав голова районної ради Майстро В.І. Дружину було створено, екіповано одностроєм та козацькою зброєю; нічні чергування дружинників оплачувалися коштами сільської ради. Велику організаційну та матеріальну допомогу нам надали міські та районні козаки Городецький Л.Г., Скляренко М.П., Бойчев В.В., Устименко Б.І., Царенков О.П., отамани крайових козацтв Піскун В., Пилипенко В., Федоренко В., Сушинський Б., Петько А., Пукліч В.

У 1994 роц організаційно було оформлено Адамівський курінь Українського козацтва, отаманом якого мене було обрано. У 1996 році курінь увійшов до складу Білгород-Дністровсько міжрайонової козацької паланки Українського козацтва; тоді ж мене було обрано писарем цієї паланки...

На сесіях сільської ради, розглядаючи питання про стан навчального-виховної роботи в школі, ми звертали увагу депутатів на виховний потенціал Кодексу буття Українського козацтва, куди входять Кодекс лицарської честі, Кодекс лицарсько духовності та Заповіді милосердя. Кодекс буття забезпечує формування та виховання такого духовного стану молоді – молодих громадян України, козаків, яке в народі збереглося як розуміння козацького духу, того особливого соціального положення українського козацтва в суспільстві, яке слугувало опорою народу і державі протягом віків. Тому ми вирішили за основу виховання молоді в нашій сільській громаді обрати козацьку педагогіку...

На жаль, відсутність розробленої методики роботи з козачатами не дозволили тод колективу Адамівської школи досягти відсутніх успіхів: організація „Джура працювала більше як піонерська організація, ніж як козацька...

Після закінчення строку повноважень сільського голови в 1998 році я повернувся до Адамівсько школи на посаду директора і почав будувати школу козацько-лицарського виховання. Було розроблено модель та план трансформації загальноосвітньої школи в школу козацько-лицарського виховання, концепція, положення та статут школи цього типу, навчальний план та програми, підручники та методичні посібники. Йде робота над створенням Програми розвитку козака, методичного посібника „Види діяльност й форми занять з козацько-лицарського виховання”. За розробку моделі школи такого типу мене було нагороджено у 2001 році Іменним годинником від Президента України; в 2003 році я отримав на цю модель авторське свідоцтво обласного ярмарку педагогічних ідей та технологій. Модель самоврядування нашої школи була признана однією з кращих на України; а за створення школи козацько-лицарського виховання я отримав звання кращого освітянина України 2002 року в номінац Народе мій завжди буде”.

У вихованн національно свідомих козаків та берегинь педагогічний колектив бачить три ступені:

1. Родинно-дошкільне виховання козачати та лелі. 2. Родинно-шкільне виховання джури та дани. 3. Громадсько-родинне виховання козака та берегині.

Тепер у громаді ми маємо таку систему виховання козака і берегині:

ІІІ. Громадсько-

родинне Берегиня

виховання Козак

козака та берегині

ІІ. Родинно- ФІЛОСОФІЯ

шкільне Дана козацько-

виховання Джура лицарського

джури та дани виховання

І. Родинно-

дошкільне

виховання Леля

козачати та лелі Козача

Родинно-дошкільне виховання козачати та лелі (діти до 6 років) здійснюємо через роботу з батьками дошкільнят та введенням спеціальних курсів до програм дитячого садка.

Родинно-шкільне виховання джури та дани (діти 6-13 років) ми проводимо у формі школи козацько-лицарського виховання:

А/ класна робота за рахунок варіативної частини навчального плану з основних дисциплін козацько-лицарського виховання,

Б/ позакласна робота за рахунок годин гуртків, у формі Козацької республіки (одна з форм самоврядування учнівського колективу) та класних козацьких загонів,

В/ позашкільна робота у формі діяльності дитячо-юнацької організації „Молода Січ” Українського козацтва.

Громадсько-родинне виховання козака та берегині (молодь з 14 років) ми здійснюємо через діяльність Адамівського куріня Українського козацтва та жіночої громади Українського козацтва.

Практика роботи школи козацько-лицарського виховання переконливо свідчить, що поглиблення примноження козацько-лицарських традицій в сучасних умовах сприяє нарощенню зусиль державотворчого спрямування, піднесенню духовності як кожної особистост зокрема, так і всієї громади, суспільства в цілому. Вважаємо, що вчител покликані вести широку просвітницьку роботу серед населення з проблем історії, культури, мистецтва, військової справи, державницької діяльності козацтва, прагнути по-козацькому, по-лицарському виховувати підростаюче покоління. На це нас орієнтують Укази Президента України, нормативні документи Міністерства освіти і науки України.

Ось що писалося в бліц-інформації „Джура та Дана” №1 за квітень 1998 р. (друкований орган Адамівсько школи): ”11 квітня 1998 року о 15 годині йшов перший весняний дощ із громом та блискавкою... В Будинку культури села Адамівка відбулося посвячення у Козаки, Джури та Дани. Висвячували: паланковий отаман Городецький Леонід, козаки Тимофєєв Валерій, Павло Білоусенко, Андрій Берлізов, Ігор Лелюченко, Святослав Горлачов... У Джури та Дани було прийнято учнів Адамівської школи – Бараш Лідію (5 клас), Білоус Івана (6 клас), Басюк Віктора, Білопшицьку Тетяну, Верховецьку Олесю, Катющева Віталія (всі 7 клас)... Вітаємо перших Джур та Дан Адамівського куріня Українського козацтва! ” Так почалася історія Адамівської Січ Адамівської школи козацько-лицарського виховання…

І. ПЕРЕДУМОВИ CТВОРЕННЯ АДАМІВСЬКОЇ ШКОЛИ КОЗАЦЬКО-ЛИЦАРСЬКОГО ВИХОВАННЯ (КОЗАЦТВО ЗАДНІСТРОВ’Я. ІСТОРИЧНА ІНТЕРЛЮДИЯ)

Душу – Богові!

Життя Батьківщині!

Серце - людям!

Честь – нікому!

Козацтво організувалося в критичний для України час, коли не було державності. Воно відновило Козацьку державу і виховувало нове покоління борців. Запорізька Січ була місцем куди міг втекти кріпак і там реалізувати себе як людина. Козацтво синонім лицарства, і тому воно у всі часи високо цінувалося. Козаки – люди високоморальні, одне слово – це не раби. Вони - лицарі, котрі будували Козацьку державу на національних ідеалах.

Відродження цих традицій сьогодні є надзвичайно потрібною і важливою справою. Постане сучасне українське лицарство – постане Україна. Особливо цінними ідеї козаччини є для української армії.

В програм діяльності Українського Чорноморського козацтва, до складу якого входить більшість вищезазначених козацьких об'єднань, є такі слова:

„Враховуючи унікальність козацтва, як соціального явища світового масштабу, що воно несе в собі неосяжний національно-духовний, морально-виховний і військово-патріотичний потенціал; що Українське козацтво є наша українська форма демократ державності і форма військового устрою; що структура організації Українського козацтва легко вписується в адміністративний устрій України і підкріплює його; МЕТОЮ козацького руху є розбудова української держави через духовне об'єднання народу, мобілізація енергії на економічне процвітання і підняття добробуту людей... ”

КОЗАЦЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЗАДНІСТРОВ’Я ПОЧАТКУ 90-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ

Народна мудрість говорить: якщо хочеш прожити 50 років – саджай сад, 100 років – будуй будинок, 1000 років – виховай сина. Тому народ, що бажає зберегти себе в історії, повинен піклуватися про виховання своїх синів, підкріплюючи це виховання матеріальною базою: тим же садом, колодязем, будинком...

Початок 90-х роков ХХ століття: розпад Союзу, крушіння правлячої ідеологічноі машини.

Тепер уявіть соб наше становище, керівників шкіл, в ті роки: кадри побігли зі школи, фінансування пішло з місцевих бюджетів, ми намагаємось налагодити хоча б якусь виховну роботу в школі, причому на голому ентузіазмі, без навіть морально підтримки з боку, бо, мабуть, лише у школі люди розуміли, що починаємо втрачати ціле покоління.

У школі в ті роки почали платити за класне керівництво копійки, відмінили педагогічний стаж старшої піонерської вожатої – педагогу, який більше за інших працював з дітьми, оголосили школу поза політикою (і поза державою також).

Опам’ятавшись від шоку (ідеологічного; фінансового – інфляція, зниження реального рівня зарплати, затримка з виплатою зарплати на півроку), педагоги почали шукати альтернативн форми виховної роботи: альтернативні комуністичним, бо якщо держава відмовилася від комуністичної ідеології, то і державна школа не мала права її сповідати: в ншому випадку вчитель зобов’язаний був покинути державну школу – ми ж хотіли в школі працювати.

В країнах демократії існує цілісна система формування лідерів різного рангу. Ця система не обходиться без дитячих організацій – лідер виростає тут, подальше він лише шліфується. Така сама система існувала в СРСР: жовтенята – піонери комсомольці – комуністи.

Необхідність в наших умовах такої системи розуміли і ми, педагоги Адамівської школи, спробували реанімувати піонерську організацію – як символ, був у нас жовто-блакитний націонал-піонерський галстук, але реанімація не вдалася.

Тут нагрянула земельна реформа: колгоспник повинен був стати господарем землі – і він став ним – і як тепер може себе на селі піонерська організація, яка все-таки асоціюється з ідеологічною платформою комуністів, що заперечують приватну власність на землю, а таких, що відмовились би від землі на селі, не виявилося! Тому піонерська організація тихо вмерла.

Це усвідомило керівництво – ліквідувало посаду піонерської вожатої і ввело посаду педагога-організатора.

Але дитяча організація в школі повинна бути – вважає педагогічний колектив Адамівсько школи і тому, розглядаючи на сесії сільської ради питання про стан навчально-виховної роботи у школі, ми звернули увагу на виховний потенціал Кодексу буття Українського козацтва, куди входять Кодекс лицарської честі, Кодекс лицарської духовності та Заповіді милосердя. До речі, молодіжна організація Українського козацтва – „Січ” – була в ці роки єдиною альтернативою СПОУ (піонерам). Кодекс буття забезпечує формування та виховання такого духовного стану молоді – молодих громадян України, козаків, яке в народ збереглось як розуміння козацького духу, того особливого соціального положення українського козацтва в суспільстві, яке служило опорою народу і державі протягом віків – ми за основу виховання молоді в нашій громаді обрали козацьку педагогіку.

Якщо впроваджувати в виховний процес школи козацьку педагогіку, необхідно було познайомитись із козацькими організаціями та особами, які в ці організації входять...

На початку 90-х років у Задністров’ї діяли такі козацькі організації:

1. Задністрове козацьке земляцтво. Група вищих офіцерів 180-ї Кантемирівської дивізії (місто дислокації – Білгород-Дністровський) на чолі з її начальником штабу полковником Токаревим А. Є. організувала Задністрове козацьке земляцтво складову частину Всесвітньої спілки козаків. Душею земляцтва був комендант Білгород-Дністровської залоги – полковник Слєпухін М.О. До складу організац входили полковник Кучер В.В., підполковники Ломовцев Ю.О., Корнєв Ю.М., Некрасов П.М., Пронін С.В., капітан Антонов Г.В. – за посадами – командири полків, військовий прокурор...

Штабом земляцтва було розроблено цікаві документи – "Ідеологія козаччини", "Стратегія козаччини", які слугували фундаментом для розробки статутів та програм діяльності всіх наступних об’єднань козаків Задністров’я.

У 1991 роц Україна виборола незалежність. Із незалежністю прийшло розуміння необхідност позаблокового існування держави і як наслідок – скорочення Збройних Сил: було розформовано 180-ту ордена Кутузова та Червоного прапору Київську дивізію, а діяльністю Задністрового козацького земляцтва зацікавилася Служба Безпеки України – офіцерів-козаків було звільнено з армії.

Залишившись без пенсій та квартир, колишні офіцери вимушені були шукати роботу та помешкання; багато хто з них виїхав за межі Одещини.

Частина офіцерів-козаків залишилася вірною козацькій ідеї: маленький осередок Задністрового козацького земляцтва ще працював у 1996 році – до його отамана Слєпухіна М.О. зверталася рада отаманів козаків Петербурга.

2. Князем Аргутінським-Довгоруким було організовано кооператив „Рюрик” при Дворянських зборах півдня Одещини. Складовою частиною кооперативу була Буджацька Січ об’єднання козаків півдня країни. Співзасновниками Буджацької Січі були Устименко Б.І., Деордиця І.М., Токарєв А. Є., Скляренко М.П., Бойчев В.В., Дмитренко В.В., Кучер В.В. . Як сказав Харчук Ю.І. – один із співзасновників Буджацько Січі: „Із закриттям Задністрового козацького земляцтва – козацька ідея в Задністров не вмерла – оскільки землі Буджаку потребують захисту”...

Штаб-квартирою Буджацької Січі був Білгород-Дністровський.

3. Білгород-Дністровське паланкове товариство козаків-пасічників, яке очолював Леонід Городецький військовий пенсіонер. Паланка входила до складу Українського Чорноморського Гуляйпільського козацтва, але з розколом обласної (крайової) організації УЧГПК на дві організації – Чорноморське Гуляйпільське козацтво та Звичаєве козацтво отримала автономію.

Розкол утворився тому, що частина козаків (це була основна маса перших козаків-засновників УЧГПК) вважала за необхідним неухильно додержуватися Звичаєвого Кодексу козацтва. Козаки, які прийшли до козацтва пізніше, вважали за необхідне брати з цього Кодексу лише основні постулати моралі, а в практичній діяльності зважувати на сьогодення.

На відміну від УЧГПК (і других козацьких організацій), в паланці ніколи не було розбрату паланкова старшина завжди спокійно й розважливо вирішувала всі суперечки між козаками і не доводила ці суперечки до розколу; дійсно, у життєдіяльност громадської організації дуже важлива роль керівництва та старійшин – паланц дуже пощастило, що в керівництві та раді старійшин були такі особи, як Городецький Леонід, Маринеску Микола, Тимофєєв Валерій - особи, які пройшли школу керівництва громадами, організаціями, установами – голови сільрад, директора шкіл, профспілкові та партійні лідери; особи, що мали вже звичку приймати рішення та відповідати перед загалом за ці рішення.

Білгород-Дністровська паланка входила до складу Українського козацтва (перший Гетьман УК В’ячеслав Чорновіл) – від Чорновіла група козаків паланки отримала перші козацьк нагороди – Хрести з мечами (вони були зроблені з пластмаси, трималися на синій стрічці, кріпилися швацькими шпильками); до речі в Україні тоді ще не було своїх державних нагород – орденів та медалей. Першим в паланці цей Хрест отримав Л. Городецький.

Для розвитку козацтва у Білгород-Дністровському (місті та району) Леонід Григорович зробив дуже багато. Він налагоджував роботу курінів по селах (цих курінів – 7), завозив малозабезпеченим верствам населення вугілля за цінами вдвічі нижче комерційних, відкрив перукарню, яка обслуговує пенсіонерів, інвалідів, організував пункт самозабезпечення козаків продуктами харчування, зокрема, там реалізується мед значно дешевший та якісний, ніж на ринку і ще багато реальних справ.

Л. Городецький очолив і приймав безпосередню участь у роботі з забезпечення козаків одностроєм: через Міністра оборони України та речову службу штабу Одеського округу обозна служба паланки придбала офіцерські мундири кольора морської хвилі – цей козацький однострой коштував 25 гривень (мундир, кашкет). Такими ж мундирами було забезпечено джур та дан Адамівської, Вигінської та Старокозацької школ всього 11 гривен за комплект (мундир, берет).

Була придбана ритуальна козацька зброя – ножі „колодачи” та шаблі, бунчуки, перначі, виготовлені прапори та корогви. Розроблені козацькі ритуали – прийняття до козацтва, освяти зброї, козацьких святинь та ін. Паланка почала співпрацювати з православними священнослужителями – отець Федір Абрамов (Білгород-Дністровський), отець Павел (Стара Царичанка) та ін. Був свій козацький капелан – отець Микола.

Козаки брали участь у Великих радах Українського козацтва, які проходили тоді тільки в Києві.

У той час найактивнішими членами козацької паланки пасічників були – Берлізов Андрій, Костецький Євсей, Марин Георгій, Сердцевич Дмитро, Панаїт Федір, Денисов Іван, Денисов Юрій, Греча Яків, Соловєнко Володимир, Сидоренко Володимир, Чумаченко Василь, Швачка Петро, Відман Іван, Смаглій Павло, Хоменко Євген, Вітряк Микола-старий.

Згодом до пасічників приєдналися козаки Майстро Анатолій, Василь Якименко, Ігор Лелеченко, Білоусенко Павло, Вітряк Микола-молодий, Вітряк Борис, козаки Адамівського куріня – Тимофєєв Валерій, Гуцан Валерій, Редько Анатолій, Завацький Дмитро, Гамар Іван, Гречко Леонід...

На енергію та бажання козаків робити справи милосердя звернула увагу влада – ми почали взаємодіяти: отримали приміщення під канцелярію, перукарню, почали переобладнання колишнього банно-прального комбінату, готували документацію для відкриття ринку „Козацький привоз”, будівлі козацької церкви...

КОЗАЦЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЗАДНІСТРОВ’Я СЕРЕДИНИ 90-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ

…Зима 1993 року. Україна готується до виборів депутатів всіх рівнів та Президента України. Кандидати в депутати Одеської обласної та Верховної Рад "мотаються" по району беруть участь у передвиборчому марафоні – проводять зустрічі з виборцями, головами сільських рад (за Законом про вибори сільські голови формують територіальні виборчі комісіі). Десь у кінці 1993 року заїхав до Адамівсько сільської ради Петро Чернишук (тоді голова Білгород-Дністровського осередку РУХу та кандидат у депутати Верховної Ради). Ми розмовляли з ним про особливості тогорічних передвиборчих баталій і якось непомітно перейшли до питання про мою національну приналежність. Я – липованін-старообрядець (липовани – нащадки донських козаків-некрасівців, які оселилися на Дунаї після розгрому царськими військами повстання Кіндрата Булавіна). Петро дав мен адресу канцеляріі паланкового козацького товариства і вже через кілька днів я розмовляв про справи козацькі з Леонідом Городецьким (паланковим отаманом).

... У цей час на території Білгород-Дністровського району діяли такі козацькі осередки:

Буджацька Січ. Ї очолював князь Аргутінський-Довгорукий. У складі осередка було багато впливових та знаних у районі осіб, але позиція керівництва стосовно других осередків козацтва у районі (курс на ізоляцію та елітаризм) не дала Січі можливост консолідувати та очолити козацький рух. Та ще й князь багато часу був у роз’їздах (справи за кордоном – був особистим секретарем Великого князя Володимира - нащадка російського імператорського престолу; заснування дворянського зібрання Півдня України та ін), а відсутність отамана паралізувала роботу осередка, бо за першим статутом Січі отаман практично одноосібно керував роботою Буджацького козацтва (печатка та фінанси осередка були в руках князя). Буджацька Січ була незалежною обласною організацією і не входила до лав Українського козацтва – на той час єдиноі у країні козацької організації всеукраінського масштабу. У складі Січі активно працювали Устименко Борис Іванович – січовий суддя (кореспондент Одеської обласної газети „Одеські вісті”), Скляренко Михайло Петрович – заступник отамана (військовий пенсіонер, фермер), Токарев Анатолій Євгенович – писар Січі (колишній начальник штабу 180 дивізїї, військовий пенсіонер), Бойчев Василь Васильович – обозний Січі (керівник кооперативу таксистів, потім фермер), Деордиця Іван Матвійович (пенсіонер), Дмитренко Василь, Кучер Віктор (військовий пенсіонер). Діяли козацькі осередки у Сараті (Іванов С.І., Поглупко), Тарутіно, Арцизі, Татарбунарах, Кілії, Їзмаїлі, „але тамтешні полковники, крім саратського Сергія Іванова, майже нічого не зробили для відродження козацтва”(Пише Б. Устименко у своїй біографії). У травні 1995 р. було проведено коло з організаційних питань, на якому була затверджена нова редакція Статуту Січі, який відтепер обмежував права отамана та розширював права та повноваження січової старшини; керівництво Січчю перетворювалось із одноосібного на колегіальне. На колі були присутн письменники Ковальджі, Набоков, Задорожний. У цьому ж році до Білгорода-Дністровського приїздив за листом Л. Городецького Гетьман Українського козацтва В. Мулява. Разом із Сагайдаком (Киів) та Лукашевичем (Одеса) Мулява мав зустрічі з керівництвом Буджацької Січі та Білгород-Дністровської паланки і зробив висновки, що лише керівництво паланки стоїть на державницьких позиціях, а діяльність керівництва Січі не відповіда національним інтересам України.Л. Городецький отримав Універсал Гетьмана на право формування осередків Українського козацтва; керівництво Січі такого Універсала не отримало. Цей крок Гетьмана відштовхнув багато офіцерів 180 дивізії від лав козацтва. Як би там не було, але частина козаків Буджацько Січі припинила активну діяльність до кращих часів (Деордиця І.М., Дмитренко В. В), частина відійшла від козацтва зовсім (зокрема, в зв’язку із виїздом - Токарев А. Є., Кучер В. В), частина ввійшла до складу Білгород-Дністровської паланки (Скляренко М.П., Устименко Б.І., Бойчев В.В., Вітряк М. К). Офіційно Січ припинила діяльність у 1997 році...

Білгород-Дністровське міжрайонне паланкове козацьке товариство, яке виникло на фундаменті районного козацького товариства пасічників. Керував (і дотепер керує) роботою паланки Леонід Городецький – виходець з козаків-мазепинців Старої Царичанки. Паланка входила на правах асоційованого члена до Українського Чорноморського Гуляйпільського козацтва – обласної (крайової) козацької організації, яка була складовою частиною Українського козацтва Гетьмана Володимира Муляви (другий Гетьман; першим був В’ячеслав Чорновіл).

Крайовим отаманом у середині 90-х років був Валентин Піскун. До нього (за звичаєм) отамани змінювалися кожен рік; Піскун ж був першим керівником козаків, який три роки поспіль очолював обласну організацію. Якщо до нього отамани займалися лише виборами та перевиборами (я трохи утрирую, бо крайова організація працювала, й працювала добре), то Піскун налагодив роботу штабу, осавульської (утворили Одеську Січ – чоловічий – спочатку сезонний, потім всесезонний табір, де молодь проходить козацький вишкіл) та обозної (зокрема, козаки реалізували – за ліцензією – як будівельний матеріал – пісок з кар’єрів) служб; це все завдяки тому, що отаман мав час працювати, а не лише готуватися до виборів та перевиборів. .

Але прийшов час й Піскуна (це менталітет козацький – де два козака – там три гетьмана) – звичаєв козаки скликали першу Чорну раду (потім цю раду скликали багато разів) – й закинули отаману й пісок, і бійки козаків при розподілу дивідентів від ліцензійної діяльності, і ще, і ще, і ще... Піскун вчинив шляхетно – скликав раду, оприлюднів звіт (фінансовий та політичний) діяльності крайово організації - й подав у відставку...

Крайовий отаман генерал-хорунжий Валентин Піскун часто приїздив до Білгорода-Дністровського на робочі наради старшини, на посвяти козаччі, завжди цікавився й був у курс справ козацьких організацій Задністров’я. Як правило, з ним приїздив Сергій Гуцолюк.

Після В. Піскуна козаки обрали отаманом генерала ЗСУ Валентина Пилипенка. Ця кандидатура сподобалася не всім козакам й почався в лавах наших розбрат. Але це вже було в кінці ХХ століття...

3. Адамівський курінь Українського козацтва – автономний осередок козацтва у склад Білгород-Дністровської паланки. Він виник у Адамівці як козацька добровільна народна дружина; взаємодіяв у справі охорони порядку на території сільсько ради з районним відділом МВС (начальником райвідділу працював полковник Чербаджі М. М), з районною радою (головою ради працював Майстро В. І), з 27 бригадою Білгород-Дністровського гарнізону, з прикордонниками Старокозацько прикордонної залоги...

Першими реєстровими козаками Адамівського куріня були Тимофєєв Валерій, Гуцан Валерій, Редько Анатолій, Дмитро Завацький, Гречко Леонід, Козаченко Олександр Іванович, Козаченко Олександр Антонович, Рибальченко Віктор, Куліков Руслан, Даниленко Іван, Маринеску Микола, Кульчицький Анатолій, Николайчук Юрій, Басюк Віктор, Козубенко В’ячеслав, Чеботюк Олександр, Білоус Василь, Козубенко Феодосій, Гончаров Віктор, Лавріненко Юрій, Деревенча В’ячеслав, Одорожа Ігор, Лазуренко Дмитро, Макаренко Федір, Макаренко Сергій, Редько Сергій.

Адамівський курінь налагодив роботу з відродження прогресивних козацьких традицій, плідно співпрацював з органами місцевого самоврядування. Метою його діяльності було сприяння місцевим органам влади в забезпеченні громадського порядку, боротьб з злочинністю і правопорушеннями.

4. Білгород-Дністровський міський козацький Кіш, який відпочкувався від Білгород-Дністровської паланки. Першими козаками Кошу були Скляренко М.П., Вітряк М.К., Устименко Б.І., Черв’як О.О., Горлачьов В.П., Воробйов В.М., Бойчев В.В., Мельниченко Г.Б., Скиба М. Є., Лелеченко І.А., Городниченко П.М., Кулинський В.Я., Зуєв О.І., Лісіцин І.М., Павлюк В.В., Оленєв І.П.

У ці ж роки в школах Задністров’я педагоги звернули увагу на моральний потенціал козацтва й почали впроваджувати в навчально-виховний процес козацьку педагогіку.

Миколаївсько-Новоросійська школа Саратського району – осередок козацької республіки „Мрія” з відповідною атрибутикою, символікою, ритуалами. Шефами школи стали козаки Білгород-Дністровського міського козацького кошу, які багато допомагали завучу школи Фоменчук В.А. та педагогу-організатору Настаченко Г.М.

Долинівська школа Білгород-Дністровського району працювала (й працює) над створенням колективу козачат, використовуючи кращі досягнення вітчизняної педагогіки. Ініціаторами роботи колективу школи у цьому напрямку були директор школи Тома Т.І., завуч Долгошеєнко М.І. . педагог-організатор Молчанова Т.І.

Вигінська школа Білгород-Дністровського району на чолі із директором Біленко В.Ю. стала школою джур та дан.

Випаснянська школа N1 Білгород-Дністровського району (директор Дранішнікова Т. О) створила невеликий осередок джур (учитель НВП Гавриленко В. О). .

Адамівська школа козацько-лицарського виховання Білгород-Дністровського району працювала (й працює) в режимі навчального закладу нового типу; педагогічний колектив використовує адекватні козацькі методики виховного впливу на козачат, козацьк звичаї та ритуали. В школі працювала (й працює) дитяча та молодіжна організація Молода Січ”, співзасновниками якої є директор школи Тимофєєв В.Я., завуч Лавриненко П.М., педагог-організатор Гриценко В.Н.

КОЗАЦЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЗАДНІСТРОВ’Я КІНЦЯ ХХ СТОЛІТТЯ

Кінець ХХ століття в козацькому русі характеризується як період росту організацій різного направлення та чисельного росту членів цих організацій. Причиною цьому слугувало підвищення загального інтересу до справ козацьких у країні і зокрема Укази Президента України „Про День Українського козацтва”, „Про Координаційну раду з питань розвитку Українського козацтва”.

Збільшення кількості членів козацьких організацій веде до появи поглядів, відмінних від поглядів керівництва цих організацій. Якщо керівництво толерантне, мудре відміни в поглядах ведуть до розвитку організації, покращання її роботи, зміцненню авторитету в широкому загалі. Але якщо керівництво організац авторитарне, не терпить інших поглядів на розвиток руху, крім своїх, - суперечки виливаються у розкол. Тут є й позитивний момент; можна вважати, що це не розкол, а очищення: невдоволені діяльністю організації козаки створюють свій підрозділ і намагаються працювати краще...

Подібна ситуація у кінці ХХ століття склалася в Українському козацтві на всіх рівнях – від всеукраїнського до місцевого, зокрема в Одеській крайовій та Білгород-Дністровській районній організаціях.

Обравши отаманом генерала Валентина Пилипенка, а писарем полковника гвардії Валентина Федоренка, Українське Чорноморське Гуляйпільське козацтво вступило в новий етап свого розвитку. Заступником отамана з питань ідеології було обрано письменника академіка Богдана Сушинського, заступником з організаційних питань полковника Анатолія Петька – отамана Овідіопольської районової козацької організації. УЧГПК на Великій Раді Українського козацтва підтримало кандидатуру генерала Івана Біласа, який (після Гетьмана Володимира Муляви, що тяжко захворів – інсульт) став третім Гетьманом.

Незгода серед керівників Одеської крайової організації щодо подальшого шляху її розвитку призвів до серії розколів.

Спочатку крайова організація змінила назву – стала Чорноморським козацтвом. При цьому стався розкол: більша частина козаків на чолі з Анатолієм Петько, Валентином Федоренко, Богданом Сушинським організувало окреме козацьке об’єднання, яке згодом розкололося на Чорноморське козацьке військо Анатолія Петька (входить до складу Українського козацтва та підтримує Гетьмана І. Біласа) та Реєстрове козацтво Богдана Сушинського, яке не підтримує Гетьмана УК І. Біласа, а входить у Всесвітню Лігу Лицарів. До речі, Б. Сушинський є пріором Мальтійського Ордена лицарів, нагороджений Папою Іоанном Павлом II медаллю св. Амвросія. Дал Чорноморське козацьке військо розкололось на ЧВК (Чорноморське козацьке військо отаман А. Петько) та ЧКЗ (Чорноморське козацьке з’єднання – отаман Пукліч президент охоронного бюро „Гриф”). Розбіжності добре висвітлені у статутах цих організацій.

Від Чорноморського козацтва В. Пилипенка відійшов полк ім. Сірка отамана Валентина Кривобока, потім „Одеська Січ” Івана Коваля. Далі В. Пилипенко склав повноваження й отаманом Чорноморського козацтва обрали Генадія Загайчука.

В кінці ХХ століття в Одеському краї працювали 9 незалежних козацьких організацій, як мали статус обласних:

Звичаєве козацтво отамана Леоніда Безклубого.

Чорноморське козацьке військо отамана Анатолія Петька (входить до складу Українського козацтва).

Чорноморське козацьке з’єднання отамана Валентина Пукліча (входить до складу Українського козацтва).

Полк ім. Сірка отамана Валентина Кривобока.

„Одеська Січ отамана Івана Коваля.

Чорноморське козацтво отамана Генадія Загайчука.

Буджацька Січ отамана Михайла Скляренка.

Реєстрове козацтво отамана Богдана Сушинського.

Козацька асоціація пасічників Одещини наказного отамана Леоніда Городецького.

Процес розколу не обійшов й козацтво Білгород-Дністровського району і в цілому Задністров’я.

Від Білгород-Дністровського міського козацького Кошу відпочкувався 1-й Білгород-Дністровський міський Окружний полк ім. П. Орлика, співзасновниками якого є Врублевський М.В., Єремєєв В.І., Дейна М.К., Оленів І.П., Царенков О.П., Хоменко Є.В. Першим отаманом полку був Царенко О.П., потім козаки отаманом обрали Врублевського М.В. Полк підпорядкований Чорноморському козацькому війську Анатолія Петька й підтриму Гетьмана І. Біласа.

Від полку відійшов Білгород-Дністровський Окремий курінь ім.С. Білого, співзасновниками якого отаман Городниченко П.М., Сокорев Ю.О., Сокорев О.О., Чудак В.С., Павленко О.Д., служитель УПЦ КП отець Микола Григоращенко. Курінь підтримує Гетьмана І. Біласа. Штаб-квартира куреню знаходиться на вулиці Плавневій; над воротями майорить державний прапор.

Саратська районна козацька організація розкололася на полк отамана С. Іванова та полк отамана Поглупко.

В кінці ХХ століття в Білгород-Дністровському районі і місті працювали такі козацьк організації:

1. Козацьке паланкове товариство. Отаман Леонід Городецький.

2. Буджацька Січ. Отаман Михайло Скляренко. До складу Буджацької Січі входить Козацький Кіш отамана Михайла Скляренка.

3. Полк ім. П. Орлика. Отаман Микола Врублевський.

4. Окремий курінь м. С. Білого. Отаман Петро Городниченко.

Продовжували працювати в напрямку козацько-лицарського виховання школярів Миколаївко-Новоросійська (Фоменчук В.А., Настаченко В. М), Долинівська (Тома Т.І., Долгошеєнко М.І., Молчанова Т. І), Адамівська (Тимофєєв В.Я., Лавриненко П.М., Гриценко В. Н) школи. На жаль, в ці роки звернули роботу Вигінська (пішов на пенсію Біленко В. Ю), Випаснянська N1 (виїхав на навчання до військової академ Гавриленко В. О) школи...

Як писав у своїх нотатках Л. Городецький: „ Чи може щось об’єднати козацьких лідерів?

Об’єднати може тільки Гетьман України – глава держави – признаний авторитет. Хто? Сьогодні це вакансія. Діждемось президентських виборів, якщо буде вибір.

Які перспективи розвитку відродженого козацтва? Перспективи відкриваються на шляху. Важливо йти цим шляхом і не збиватися ради хвилинних вигід.

Йти крізь терни без сумнівів служити людям в ім’я Добра і Господа, ім’я якому Христос. Це найтяжчий шлях, але іншої дороги до Правди в козаків бути не може.

Козак може бути задоволений, коли народ буде задоволений своїм становищем. Чи буде це результатом діяльності козацтва, чи результатом іншого Промислу – це не важливо. Важливо, щоб козаки не були сторонніми свідками подій.

Щоб не соромно було підписатися під гаслом: "Слава Богу, що ми козаки! ", - треба виборювати свої вольності, разом навалюючись на перепони і ті перепони ламати, а не обходити. "...

КОЗАЦЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЗАДНІСТРОВ’Я ПОЧАТКУ ХХI СТОЛІТТІ

Початок ХХІ століття в Одеській області та, зокрема, Білгород-Дністровському районі для козаків ознаменувався якісним ростом кількості членів та загальною зацікавленістю влади у співробітництві. Це, зокрема, було пов’язано із Указами Президента України про створення Координаційної ради з питань розвитку козацтва (такі ради були створені в Одесі – обласна та в Білгороді-Дністровському районна і міська) та прийняттям Національної програми розвитку козацтва в Україні.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9