Інтегрована лексикографічна система "Словники України" призначена для надання користувачам лексикографічної інформації. Вона складається з п'яти словникових підсистем-модулів - парадигматичної, транскрипції, фразеології, синонімічної та антонімічної.

Реєстр.

Основу генерального реєстру системи "Словники України" складає реєстр Орфографічного Словника української мови, 2-е видання (К.: Довіра, 1999), який практично повністю відтворено й значно розширено в цій системі. Генеральний реєстр включає понад 150 тис. слів.

Парадигма.

Парадигматичний модуль створено на основ розробленої в Українському мовно-інформаційному фонді НАН України словозмінно класифікації української лексики, в якій виділено за певними формальними ознаками близько 1500 парадигматичних класів для всіх відмінюваних повнозначних частин мови, а з урахуванням акцентуації - близько 3000 класів. Завдяки вказаній класифікації й розробленій процедурі парадигматизації побудовано повний перелік усіх граматичних форм для усіх лексичних одиниць, наведених у реєстрі. Це забезпечило візуалізацію усіх словоформ в усіх граматичних значеннях. Повне число словоформ для понад 150 тис. одиниць реєстру є порядку 3 млн. У модулі "Парадигма" користувач, вибравши в реєстрі будь - яке слово, автоматично одержує в правому вікні екранну таблицю всіх словоформ для вибраної реєстрової одиниці з поданням їх граматичних параметрів.

Транскрипція.

Модуль "Транскрипція" забезпечу автоматизоване виведення за допомогою транскрипційних знаків інформації про артикуляцію лексичних одиниць реєстру згідно із сучасною літературною вимовою звуків. В основу модуля покладено інформацію, що міститься в Орфоепічному словнику української мови, перший том якого вийшов у серії "Словники України" (К.: "Довіра", 2001). Його реєстр тут значно розширено за рахунок слів, які пишуться через дефіс, словосполучень тощо.

Фразеологія.

Фразеологічний модуль містить близько 56 тис. фразеологічних одиниць, які вживаються у сучасному українському мовленні. Фразеологізми основою національного обличчя кожної мови; в них, як ні в якій жодній одиниці, яскраво виявляється специфічний національний колорит, особливості образного народного мислення, власне національне сприйняття "мовної картини світу", віддзеркалення характерних особливостей культури і побуту, народних звичаїв, символіки, історичного минулого. Фразеологічний модуль з достатньою повнотою передає фразеологічне багатство української мови на матеріалі літературної мови XIX-XX століть. Основою фразеологічного модуля послужили "Фразеологічний словник української мови" у 2-х книгах (К.: Наукова думка, 1993 та друге видання - 1999 рік), а також підготовлений до друку в серії "Словники України" новий "Фразеологічний словник української мови", де найповніше відображено загальновживану фразеологію української мови і дано всебічну лексикографічну характеристику фразеологізмів.

Синонімія.

Модуль синонімії з достатньою повнотою пода синонімічне багатство української мови (на матеріалах літературної мови ХІХ-ХХ ст. та народнорозмовної лексики). Модуль синонімії створено на основі "Словника синонімів української мови" у 2-х томах, який було випущено в серії "Словники України", (К.:, Наукова думка, 1999-2000 рр). Модуль словника містить синонімічні ряди (близько 9200), що складаються зі слів або їхніх окремих значень, а також сталих словосполучень (номінативних та граматичних). Ядром кожного синонімічного ряду є його домінанта - лексична одиниця, що ма найзагальніші для цього ряду семантичні особливості. У словниковій статті вона реєстровим словом. Члени синонімічних рядів супроводжуються семантичними, граматичними та стилістичними характеристиками. Уживання синонімів ілюструється типовими для них контекстами - цитатним матеріалом із художньої, публіцистичної, наукової та ін. літератури й словосполученнями.

Антонімія.

Основна частина модуля - словник антонiмiв, в якому подано понад 250 словникових статей. За змістом він відповідає Словников антонімів української мови, який вийшов в серії "Словники України" у 1999 р. Загалом у модулі антонімів представлено понад 2200 компонентiв антонiмiчних пар, якi є у всiх частинах словникових статей.

Робота з системою.

Доступ користувача до кожного з модулів нтегрованої лексикографічної системи "СЛОВНИКИ УКРАЇНИ" забезпечується нтерфейсною програмою. У лівому вікні інтерфейсної програми знаходиться українська абетка, а також частина реєстру словника, що починається з вибрано літери. У правому вікні - інформація, яка відповідає вибраному реєстровому слову словника, з яким працює користувач. Вибір необхідної лексикографічно функції (словника) здійснюється кнопками "Парадигма", "Транскрипція", "Фразеологія", "Синонімія", "Антонімія", розміщеними на верхній панелі програми. При натисканні на кнопки "Фразеологія", "Синонімія" або "Антонімія" у правому від реєстра стовпчику з'являються літери "Ф", "С" або "А", відповідно, біля реєстрових одиниць, наявних у складі певних фразеологізмів, синонімічних або антонімічних рядів.

Дружній програмний інтерфейс системи дозволя користувачеві:

Вільно переходити від одного словника до ншого.

Переглядати зміст вибраного словника.

Проводити пошук слова у кожному з словників.

Для перегляду слів у словниках слід:

"Вибрати потрібний словник, натиснувши мишкою на одну з кнопок "Парадигма", "Транскрипція", "Фразеологія", "Синонімія", "Антонімія".

Вибрати літеру, з якої починається слово у лівій панелі інтерфейсної програми.

Використовуючи смуги прокрутки, можна переглядати слова на вибрану літеру

Для пошуку слів у словниках необхідно:

Вибрати потрібний словник, натиснувши мишкою на одну з кнопок "Парадигма", "Транскрипція", "Фразеологія", "Синонімія", "Антонімія".

Ввести необхідне слово у стрічці вводу.

Натиснути мишкою кнопку "Пошук".

У системі проведено досить глибоку індексацію текстів словникових статей, що містяться в модулях "Фразеологія", "Синонімія", "Антонімія". Регулярно не індексувалися лише невідмінювані неповнозначні частини мови, оказіоналізми, деякі діалектизми та рідковживані слова, деякі власні назви тощо. При індексуванні автори намагалися якомога повніше і глибше забезпечити зняття омонімії, у тому числі граматичної, що зроблено уперше в україномовних автоматизованих системах опрацювання мови. Завдяки проведеній індексації значно полегшується пошук інформації про лексичні одиниці. Так, подвійне натискання мишкою на будь-яке слово у правому (інформаційному) вікн програми забезпечує вибір його основної форми та автоматичний перехід до цього слова у реєстрі.

Фразеологія.

гратися в кота і мишку

гратися в кота і мишку (рідше мишу) несхв., жарт. Бути нещирим, хитрувати, лицемірити і т. ін. Не придурюйся, Остапе, ми з тобою люди дорослі, і не годиться нам гратися в кота і мишку (М.Ю. Тарновський). гратися в кота-мишки. - І що ми вигадаємо? І далё гратимемося в кота-мишки? Адже коли-небудь змушені будемо розрубати цей гордіїв вузол! (В. Малик).

мов кіт до сала

як (мов, ніби і т. ін) кіт до сала, з сл. допастися і под. Жадібно, дуже енергійно. Допавсь, як кіт до сала (Укр. присл).

Завдання

Що таке галузі редагування і аспекти редагування?

Який контроль над текстом можна здійснювати за допомогою комп’ютера?

Яка роль комп’ютерних словників у редагуванні тексту?

3. Загальні і конкретні норми редагування. Види норм. Динамічність нормативної бази. Творче редагування

3.1 Нормативна база редагування

Будь-яке повідомлення можна передати безконечною кількістю способів. При цьому їх будують, використовуючи певн параметри, списки, шаблони, структури (моделі) та положення. Проте кожне суспільство накладає на повідомлення певні конвенційні обмеження (на мову, композицію, стиль і т.п.). Та й реципієнт сприймає його найефективніше тоді, коли воно ма строго визначену одну чи кілька можливих варіантів форми, тобто особливост сприйняття реципієнта також накладають на повідомлення обмеження. Таким чином, внаслідок наявності перелічених обмежень з усієї безконечної множини варіантів залишають лише якусь мінімальну їх кількість. Ця мінімальна кількість повідомлень є оптимальною. Такі оптимальні варіанти повідомлень вважають нормативними і з них виділяють самі норми. Норма - це параметр, список, шаблон, структура (модель) чи положення, які в оптимальних повідомленнях служать для вираження компонентів їх структури. Проте, існують і інші визначення норми. Так, норма - сукупність загальновизнаних мовних засобів, що вважаються правильними та зразковими на певному історичному етапі. Хоча норма є поняттям історично змінним, проте ця історична змінність поєднується з відносною стабільністю норм на кожному певному історичному етапі. Норми можуть бути суворими й такими, що припускають варіативність у використанні тих чи інших засобів.1 Видатний український мовознавець С.І. Ожегов, розглядає норму, як збірне поняття, але під нормою часто розуміють і окремий факт мови, який є єдино можливим або найкращим варіантом для якогось конкретного випадку.

Як і будь-які інші, норми редагування мають структуру, в яку входить:

агент норми (той, хто встановив норму; наприклад, суспільство, Національна Академія Наук, Книжкова палата, Держстандарт, дослідники редагування тощо);

адресат норми (виконавець норми; наприклад, автор, редактор, конструктор, художник);

зміст норми (дія, яку повинні або не повинн виконати; наприклад, повинні чи не повинні виправити текст);

характер норми (норма зобов'язує, дозволяє, забороняє виконання певної дії; наприклад, норми зобов'язують подавати вихідн відомості, дозволяють поміщати в деяких виданнях покажчики, забороняють вживати деякі неевфонічні слова);

умови норми (обставини, за яких повинна або не повинна виконуватися певна дія);

санкції (можливі наслідки невиконання певно норми; наприклад, через неправильне визначення читацької адреси реципієнти можуть або не зрозуміти повідомлення, або воно може бути для них нецікавим).

Наявність такої структури норм вимага вироблення єдиного спільного підходу до всіх норм редагування незалежно від їх специфіки.

Норми редагування досліджені й каталогізован поки що не в повному обсязі. Навіть у довідковій та навчальній літературі часто нема вичерпних переліків груп норм, що їх повинні контролювати редактори. Особлива трудність каталогізації норм редагування полягає в тому, що частина з них взагалі ніде не зафіксована.

У ЗМІ виділяють нормативні бази: а) конкретних видань; б) конкретних ЗМІ; в) об'єднану нормативну базу всіх ЗМІ, що функціонують у конкретний час у конкретному суспільстві (нормативну базу суспільства).

1Капелюшний А.О. Стилістика й редагування: Практичний словник-довідник журналіста. - Львів: ПАЮ, 2002. - с.45.

2Русанівський В.М., Пилинський М. М.,Єрмоленко С.Я. Українська мова: Навч. посібник. - 6-те вид. - К.: Освіта, 1992. - с.230.

3.2 Загальні норми (постулати)

У літературі з редагування постулати явно не наводять, хоча під час опрацювання повідомлень ними завжди користуються. Думаємо, що їх фіксація дасть змогу краще усвідомити особливості редагування.

Перелічимо постулати, які, на нашу думку, повинні бути прийняті в редагуванні.

Повідомлення обов'язково повинно містити нову для реципієнта інформацію.

Повідомлення повинно мати визначену модальність.

Повідомлення повинно бути адаптоване до часу, місця і ситуації, в яких його сприйматиме реципієнт.

Автор повинен використовувати мову й значення слів, відомі реципієнтам.

Повідомлення повинно бути адаптоване до тезауруса реципієнта.

У повідомленні повинні бути реалізован механізми тільки сприймання інформації реципієнтом.

У повідомленні повинні бути реалізован засоби, що змушують реципієнта його сприймати.

Повідомлення повинно бути захищене від потрапляння у нього шумів.

У повідомленні повинні бути дотримані норми, прийняті в конкретний час у конкретному суспільстві.

Будь-яку загальну (постулат) чи конкретну норму можна порушити, якщо це веде до поставленої мети.

3.3 Конкретні норми

3.3.1 Види конкретних норм

Серед конкретних норм, які використовують для редагування повідомлень, за змістом виділяють такі їх види:

лінгвістичні (основна маса цих норм зафіксована в затверджених державою правилах орфографії та пунктуації; менша частина зафіксована в довідниках і підручниках з морфології, синтаксису та стилістики);

психолінгвістичні (поки що мало досліджені; окремі зафіксовані норми цього виду наводять лише в окремих монографіях);

логічні (зафіксован у загальнодоступних підручниках з логіки; їх прикладне застосування в редагуванні описане в спеціальних монографіях і в окремих розділах підручників з редагування);

композиційні (нечисленн й поки що мало досліджені, проте, як правило, у всіх підручниках з редагування окремі розділи, присвячені цій темі; єдина монографія, присвячена виключно цим нормам, базується, на нашу думку, на недостатньому кількісному матеріалі);

наукові (контроль за дотриманням цих норм не належить до прямих обов'язків редактора; відповідають за їх дотримання автор, рецензент і науковий редактор; проте, якщо редактор знає наукові норми і контролює їх, це завжди заохочують; такий редактор завжди найбажанішим фахівцем для опрацювання понятійних повідомлень);

видавничі (найчастіше х фіксують у загальнодержавних і галузевих стандартах, а також спеціальних довідниках; у різних країнах можуть суттєво відрізнятися);

юридичні (цих норм небагато; зафіксовані в конституціях та інших законодавчих актах кожної країни; недотримання юридичних норм - на відміну від інших - може притягнути до юридичної відповідальності автора чи редактора згідно з чинним законодавством);

політичні (в демократичних країнах ці норми використовують лише стосовно тих повідомлень, які публікують у виданнях політичних партій, наприклад, газетах; їх визначають програми політичних партій, що функціонують у державі);

поліграфічні (найчастіше зафіксовані в спеціальних інструкціях чи галузевих стандартах);

етичні (нечисленні; лише частково зафіксовані в законодавчих актах країн; часто зафіксовані в кодексах журналістської етики спілок журналістів різних країн);

естетичні (оскільки самі категорії прекрасного важко піддаються формалізації, то й норми для них нечисленні).

Перелічені види норм є основними. Проте в редагуванні використовують також інші групи норм, не згадані тут (наприклад, теологічні норми якоїсь релігії). Тому поданий перелік не слід розглядати як вичерпний, тобто такий, який у майбутньому не можна доповнити ще якимись новими видами норм.

За формою - в порядку зростання складності - норми можна поділити на п'ять типів.

3.3.2 Типи норм

Параметри. Параметри можуть бути двох різновидів: граничні значення (наприклад, дозволеність на сторінці не більше чотирьох переносів підряд) і константи - літерні та цифров (наприклад, прізвища і дати народження й смерті історичних діячів).

Списки. Прикладами списків є найрізноманітніші словники, переліки скорочень, одиниць вимірювань тощо. Такі списки повинні мати свою видавничу специфіку. Так, орфографічний словник як редакційна норма повинен містити повну парадигму кожного слова (вс можливі його словоформи).

Шаблони або зразки. Так, у випускових даних згідно з існуючими нормами повинно бути: а) прізвище автора; б) назва роботи; в) прізвище редактора; г) прізвище художнього редактора; ґ) прізвище технічного редактора; д) прізвище коректора; є) поліграфічн особливості видання (формат і тип паперу, шрифт, обсяг видання, наклад тощо); є) адреса видавництва; ж) адреса друкарні.

Структури чи моделі. На відміну від шаблонів, які є статичними і, отже, відразу готовими для проведення контролю, структури є динамічними об'єктами. Це означає, що структур, як потрібного готового кінцевого продукту, до процесу контролю може й не бути (існують лише компоненти, з яких у процесі контролю їх утворюють). Так структури утворюють за наперед визначеними правилами.

Положення. У форм положень найчастіше виступають правила, що стосуються семантики повідомлень складними, тобто можуть мати кілька умов. Прикладом таких положень можуть виступати логічні правила класифікації, означення, логічні закони, лінгвістичн правила для редагування значень слів тощо.

Коли перші чотири типи норм можуть бути формалізовані повністю або частково, то останній тип норм (п'ятий) не піддається формалізації або взагалі, або вкрай погано.

До конкретних норм відносяться зафіксовані та незафіксован норми.

3.3.3 Зафіксовані і незафіксован норми

Зафіксованими будемо називати норми редагування, записані у найрізноманітніших довідниках. Проте поряд із зафіксованими існує ціла низка незафіксованих норм, яких, тим не менше, строго дотримуються у видавничій практиці. Такі норми - це так званий видавничий "фольклор", який редактори усно передають із покоління в покоління.

Особливо характерна велика кількість незафіксованих норм для держав з тоталітарними режимами правління. Проте снують незафіксовані норми і в демократичних державах. Так, журналістові не рекомендують критикувати ЗМІ, кореспондентом якого він є. Незафіксовані норми не мають юридичного статусу, проте їх завжди дотримуються. Звичайно, найкращою була б ситуація, якби всі незафіксовані норми можна було легалізувати як законодавчі акти. Але незафіксовані норми практично завжди суперечать юридичним тому їх неможливо легалізувати.

3.3.4 Об’єктивні та суб’єктивні норми

Зафіксовані норми переважно є об'єктивними. Це означає, що вони відтворюють явища, факти, зв'язки незалежно від мови реципієнтів, їх тезаурусів, а також часу, місця й ситуації сприйняття повідомлень. Проте деякі теорії редагування чи окремі редактори можуть у своїй редакційній практиці використовувати й суб'єктивні норми редагування.

Суб’єктивні норми часто базуються на ндивідуальних значеннях слів, що їх редактори, як всі носії мови, набувають у процесі індивідуального засвоєння.

Серед зафіксованих об’єктивних норм можна виділити два їх різновиди: настроювані й ненастроювані.

До числа настроюваних належать норми, певним чином попередньо узгоджені з можливостями реципієнтів, для яких призначене повідомлення. Найчастіше до таких норм належать психолінгвістичні. Кожен редактор повинен настроїти норми вибраної нормативної бази ще до того, як почати редагувати текст. Настроювані норми становлять невелику, але важливу частину загального масиву норм. Більша частина норм не вимагає настроювання на реципієнтів (ненастроювані норми).

Зафіксовані об'єктивні норми можна поділити також на загальні та галузеві.

До загальних норм належать ті, що їх використовують незалежно від виду й жанру літератури, наприклад, усі логічн норми. Поряд із загальними нормами в редагуванні є й такі, що використовують лише в окремих видах літератури - тобто галузеві норми.

Під час редагування повідомлень використовують лише ті норми, які встановлені в суспільстві до певного моменту часу (встановлен норми). До їх числа належать зафіксовані й незафіксовані, об'єктивні й суб'єктивні, загальні й галузеві норми. Проте ніхто ніколи не скаже, що в майбутньому ці норми не доповнять новими, а існуючі не вдосконалять. Отже, снують недосліджені, а тому й невиявлені та незафіксовані норми, як називатимемо невстановленими.

Отже, нормативна база системи редагування повинна бути принципово відкритою, тобто передбачати можливість додавання до неї в будь-який момент нових чи видалення зайвих норм.

3.4 Основна суперечність нормативно бази

Часто перед нормативною базою ставлять вимогу щодо її несуперечливості. Це означає, що вона не повинна включати норми, як суперечать одна одній.

Існування самого поняття "відредаговане повідомлення", передбачає, що, по-перше, існує модель редагування, до яко входить мова, нормативна база, методи і правила редагування, і, по-друге, авторське повідомлення, опрацьоване цією моделлю. Результатом такого опрацювання повинно бути повідомлення, правильне з точки зору використано нормативної бази, тобто таке, в якому нема жодної помилки. Але принципово неможливо отримати абсолютно безпомилковий текст. Оскільки неможливо отримати абсолютно безпомилковий текст, випливає ще один висновок: неможливо створити модель редагування, яка усувала б з тексту абсолютно всі помилки.

Подібні суперечності в науці зараховують до числа парадоксів. Тому таку суперечність називають основним парадоксом теор редагування.

Варто, до речі, вказати на деяку аналогію між описаною ситуацією і ситуацією неповноти, зафіксованою в математиці теоремою Геделя (теорема про повноту). Інтерпретація цієї теореми стосовно нормативно бази моделі редагування матиме такий вигляд: будь-яка несуперечлива нормативна база є неповною, а в разі її розширення до повної вона стає суперечливою. Це означає, що в повідомленнях, опрацьованих на основі будь-якої системи редагування, завжди буде якась кількість помилок чи невиправлених ланцюжків знаків, правильність чи неправильність котрих в рамках цієї нормативної бази довести неможливо. Висловлені міркування тим очевидніші, що будь-які норми, наприклад, у мовознавстві, завжди мають винятки.

3.4.1 Потужність нормативної бази

Потужністю нормативної бази будемо називати кількість норм, які входять до неї. Нині не відом дослідження, де було б підраховано, скільки норм містить, наприклад, об'єднана нормативна база суспільства чи нормативна база конкретних систем редагування.

Звичайно, у видавничих працівників час від часу виникає спокуса збільшити потужність нормативної бази, щоб отримати повідомлення вищої якості. Але при цьому часто не враховують, що зростання потужност нормативної бази веде до ускладнення методів виявлення помилок і появи в нормативній базі нових внутрішніх суперечностей, усувати які, відповідно, ста дедалі важче.

Виходячи з наведеного, можна стверджувати, що максимізація потужності нормативної бази є недоцільною. Звідси виплива висновок: потужність нормативної бази слід вибирати оптимальною відповідно до прийнятих критеріїв оптимізації та вибраних обмежень.

3.4.2 Вибір нормативної бази

Як свідчить практика, на ринку повідомлень одні з них можуть мати багато помилок, а інші - мало. Чи випливає з цього, що першу групу повідомлень редагували, а другу - ні? Вважаємо, що повідомлення редагували на основі, можливо, різних нормативних баз.

Намагання створити єдину і спільну для всіх ЗМІ нормативну базу неодноразово і в усі часи повторювали в багатьох суспільствах. Проте такі спроби рано чи пізно через існування в суспільств різних соціальних груп із різними життєвими цілями, а. значить, і різними життєвими традиціями, зазнавали краху. Останніми в XX ст., але не останніми в житті суспільства були спроби створити нацистську та більшовицьку теор редагування.

Доцільним виділити дві кардинально різн теорії редагування: моністичну й плюралістичну. Моністична теорія редагування встановлює, що в суспільстві всі без винятку ЗМІ завжди повинн використовувати в моделях редагування тільки одну спільну для всіх нормативну базу. У противагу цьому, плюралістична теорія редагування встановлює, що в суспільстві за наявності спільної для всіх нормативної бази конкретні ЗМІ можуть паралельно використовувати індивідуальні нормативні бази, котр підмножинами спільної та включають, крім того, індивідуальні норми цих ЗМІ.

Крім зазначених, звернемо увагу на ще одну вкрай важливу відмінність моністичної та плюралістичної теорій редагування. Але перед цим дамо деякі пояснення.

У певному розумінні редагування схоже з юриспруденцією: воно розглядає і те, що є, і те, що повинно бути. Конкретизуючи це стосовно редагування, можна сказати, що воно розглядає те, що є фактично в повідомленні, й те, що повинно бути в ньому згідно з нормами. У цьому розумінн воно повністю вкладається в деонтичну логіку, яку почали активно розвивати у другій половині XX століття. Ця логіка дає змогу маніпулювати нормами, чого попередні логіки - наприклад, формальна - не дозволяли.

У деонтичній логіці використовують щодо нормативних баз такі модальності як "обов'язково", "дозволено", "заборонено", згідно з якими:

обов'язковим у повідомленні є те, від чого не можна утриматися (іншими словами, обов'язковими є ті норми, не дотримуватися яких заборонено);

дозволеним у повідомленні є те, від дотримання чого не обов'язково утримуватися (іншими словами, дозволеним у повідомленн те, що не заборонено нормами);

забороненим у повідомленні є те, від чого слід обов'язково утримуватися (іншими словами, забороненим у повідомленні є те, що не є дозволеним нормами).

Принцип "дозволеності" відрізня моністичну й плюралістичну теорії редагування, а саме: він завжди присутній у плюралістичних теоріях і відсутній - у моністичних. Такий поділ, до речі, згідно з деонтичною логікою відповідає поділу суспільств на ліберальні й деспотичні.

Коли щодо моністичної теорії редагування, загалом, усе зрозуміло (за цією теорією всі норми обов'язкові для використання завжди і в усіх ситуаціях), то стосовно плюралістичної слід дати додатков пояснення. У плюралістичних теоріях найчастіше існує підмножина норм (ядро), яку використовують усі без винятку ЗМІ. Окрім норм ядра, ЗМІ додають до своїх нормативних баз ще норми з периферії цієї множини. Так, одні ЗМІ можуть додавати політичні, інші - релігійні, ще інші - естетичні чи суб'єктивні норми тощо. Може бути й так, що ЗМІ, визнаючи більшість норм, відмовляються від дотримання якихось окремих, (політичних, етичних і т.д.). ЗМІ повинні сам вибирати з нормативної бази суспільства ту підмножину норм, яка сприя досягненню поставленої мети. На основі цих норм вони повинні формувати нормативні бази для кожного конкретного повідомлення.

3.5 Динамічність нормативної бази

Нормативні бази, хоч як би цього хотіли редактори, не є статичними. Причиною їх змін найчастіше бувають зміни в житт суспільства, часі, просторі, поява нових науково обгрунтованих норм та інш фактори.

В ядро нормативної бази обов'язково входять лінгвістичні норми, зокрема, правила орфографії, оскільки вони забезпечують можливість обміну інформацією. Поряд із цим. звичайно, завжди є ЗМІ, як демонстративно й свідомо порушують орфографічні норми.

На норми впливає й фактор території та часу, навіть у межах однієї мови.

Проте динамічно змінюються не лише нормативн бази суспільства. Ще помітніший цей процес, коли йдеться про ЗМІ: модифікація напряму їх діяльності (жанрової палітри видань, тематики, читацької адреси тощо) змінює їх нормативні бази.

Іноді динамічним змінам піддають і нормативн бази конкретних видань. Проте такі зміни вкрай небажані й свідчать про низьку кваліфікацію редактора, який не зумів правильно спрогнозувати особливості опрацювання повідомлення.

Отже, бази є не статичними, а динамічними. Проте це не заперечує того, що під час опрацювання конкретного повідомлення його нормативна база повинна мати максимально фіксований і незмінний перелік норм. Кількаразова зміна норм редагування упродовж одного робочого дня різко знизить продуктивність роботи редактора.

3.6 Творче редагування

3.6.1 Етапи творчого редагування

До творчих методів редагування належать такі, які, з одного боку, не базуються на нормах, а, з іншого, їх доцільність, та навіть і необхідність, підтримує більше половини осіб, які оцінювали повідомлення як експерти (редактори, рецензенти, наукові редактори, реципієнти тощо).

Редактор може пропонувати авторові творчі виправлення щодо всіх без винятку елементів структури повідомлення. Творчі виправлення можуть стосуватися вибору форми повідомлення, його композиції, методів подач матеріалу, образів, апарату, прагматики тощо. При цьому методи редакційно творчості редактор повинен використовувати не лише стосовно повідомлень художніх стилів, а стосовно публіцистичних і наукових стилів.

Одна з основних відмінностей між творчими нетворчими виправленнями полягає в тому, що нетворчі виправлення (приведення повідомлення у відповідність із нормами), загалом для авторів є обов'язковими, а творчі - зовсім не обов'язкові. Тому редактор повинен дуже обережно пропонувати їх авторам. Це тим більше важливо враховувати, що не кожен редактор може виявитися кращим за автора творчим працівником.

У творчому редагуванні можна виділити так етапи: виникнення задуму, його визрівання, реалізація та перевірка. Як бачимо, процес творчості у часі є тривалим, а тому редактор повинен не поспішаючи обдумати свої наміри, критично оцінити і лише після цього пропонувати їх авторам.

Творче редагування може бути необхідним суб'єктивно чи об'єктивно. Об'єктивно воно необхідне тоді, коли опрацьовуване повідомлення має значну соціальну цінність, є актуальним, проте його автор початківцем. В усіх інших випадках творче редагування є лише суб'єктивно необхідним.

Після завершення редагування, коли авторський оригінал став видавничим, редактор повинен підготувати кілька можливих варіантів проектів конструкції видання.

Завдання

Які є типи конкретних норм?

У чому полягає основний парадокс теор редагування?

Чому нормативні бази є динамічними?

4. Поняття про основний текст. Методи аналізу тексту документа

4.1 Текст. Будова тексту

Текст (від лат. textum - тканина, зв'язок, побудова) - повідомлення, яке складається з кількох чи багатьох речень, характеризується змістовою і структурною завершеністю і певним відношенням автора до змісту висловлення. Текст є сукупністю речень, що пов'язані із змістом (у кожному наступному реченні використана попередня нформація), і лексико-граматичними засобами (узгодження форм часу і способу дієслів, використання займенників, споріднених чи синонімічних слів тощо).

Інколи текст може складатися з одного речення. Це прислів'я, коломийки, частівки, крилаті вирази, загадки, ліричні чи сатиричні вірші-мініатюри. Наприклад:

Під лежачий камінь вода не тече. (Нар. творч)

Лиш той достойний щастя і свободи, хто кожен день за них іде на бій. (Й.В. Гете)

Як не крути, на одне виходить, слід катюгам давно зазубрить;

Можна прострелити мозок, що думку народить, думки ж не вбить. (В. Симоненко)

Те, про що говориться в тексті, називається темою. Вона найчастіше відображена у заголовку. Тема може членуватися на підтеми (мікротеми). Зміст підтеми (мікротеми) розкривається в абзаці. Абзац (Absatz) - це частина тексту, що являє собою структурну, тематичну і змістову завершеність. На письмі абзац виділяється відступом вправо. Перші речення абзацу вимовляються з більшою силою голосу. Між абзацами паузи довші, ніж між реченнями в середині абзацу.

У кожному тексті є основна думка, те головне, заради чого твориться текст. Мовець відштовхується від "даного", того, про що вже було сказано, і додає "нове", розвиває думку.

"Дане" в тексті служить для зв'язку речень. У ньому повторюється якась частина попереднього речення, використовуються повтори слів, займенники, синоніми. "Нове" в реченн містить основне повідомлення і виділяється логічним наголосом, У спокійному монологічному мовленні "нове" звичайно міститься наприкінці речення.

Речення в тексті поєднуються за допомогою "даного". У "даному" використовуються повтори слів, займенники, синоніми. Саме вони і є засобами зв'язку речень у тексті.

"Нове" в реченні містить основне повідомлення і виділяється логічним наголосом. У спокійному монологічному мовленні "нове", звичайно, знаходиться наприкінці речення.

"Дане" в тексті служить для зв'язку речень. У ньому повторюється якась частина попереднього речення ("нове" або "дане").

У тексті може бути послідовний ("ланцюжком") паралельний зв'язок. При послідовному зв'язку речень "даним" наступного речення стає "нове" попереднього. Паралельний зв'язок полягає в тому, що "дане" залишається одним і тим же.

Послідовний зв'язок речень використовується у всіх стилях мовлення. Він допомагає уникнути невиправданого повторення слів. Послідовний зв'язок з повторенням слів широко використовується в науковому і діловому мовленні, забезпечуючи точність мовлення. Наприклад: Правильно і чисто говорити своєю мовою може кожний, аби тільки було бажання. Це не є перевагою вчених-лінгвістів, письменників або вчителів-словесників, це - не тільки ознака, а й обов'язок кожної культурної людини. Культурними в нас мусять бути всі, незалежно від того, працює людина розумово чи фізично. (В. Антоненко-Давидович)

Паралельна будова тексту надає мовленню урочистості, піднесеності. Якщо ж зміст тексту не відповідає урочистому тону, то паралельний зв'язок може спричинити монотонність тексту. Повтор слова при паралельному зв'язку є засобом підсилення, підкреслення чого-небудь. Узагальнююче речення в такому тексті виконує роль експресивного повтору. Наприклад: І справді - раптом почав падати прямий дощ. Він лив, і половина сонця заховалася за хмари, а половина визирала: а що робиться на землі, бо там весною завжди дуже весело, і сонцю хотілося все бачити. Всі краплини сяяли на сонці від його проміння і сліпили очі. Це був веселий сліпий дощик! (О. Іваненко)

Засобом зв'язку між реченнями в текст виступають займенники, прислівники, сполучники. Наприклад: Пролягають скиби благодатної ріллі через горби і виярки. Вони дихають силою життя, тепліють ласкою сонця. (А. М'ястківський) Джмелі спросоння - буц - лобами, попадали, ревуть в траві! І задзвонили над джмелями дзвінки-дзвіночки лісові! (М. Вінграновський)

Засобом зв'язку речень можуть виступати синоніми. Наприклад: Життєлюб! - часто говорять, коли йдеться про Рильського, і це справді так, про це найкраще свідчить сама його земна, життєлюбна поезія. Але для повноти, як то кажуть, образу слід би, характеризуючи нашого славного поета, частіше ще й додавати: - і працелюб. Великий працелюб. (О. Гончар)

Текстові властива зв'язність. Розрізняють два основні типи зв'язності тексту:

зв'язність за співвіднесеністю, коли окрем частини тексту зв'язані не безпосередньо одна з одною, а тільки "пучковидно" з темою усього тексту (словники, питальники тощо);

зв'язність лінійного типу, коли окремі частини тексту, наприклад, висловлювання, зв'язані безпосередньо одна з одною, залежать одна від одної. У лінійній зв'язаності тексту виділяють ще різні часткові типи зв'язків, зокрема послідовний ("ланцюжковий") і паралельний зв'язок.

При послідовному зв'язку речень "даним" наступного речення стає "нове" попереднього. Паралельний зв'язок полягає в тому, що "дане" залишається одним і тим же. Послідовний зв'язок речень використовується в усіх стилях мовлення. Він допомагає уникнути невиправданого повторення слів. Послідовний зв'язок з повторенням слів використовується в науковому і діловому мовленні, забезпечуючи точність мовлення. Наприклад: Слова і словосполучення, вжиті в переносному значенні з метою створення образу, звуться тропами. Тропи вживаються майже в усіх стилях нашої мови, проте питома вага їх неоднакова. (А. Коваль). Паралельна будова тексту надає мовленню урочистості, піднесеності. Якщо ж зміст тексту не відповідає урочистому тону, то паралельний зв'язок може спричинити монотонність тексту. Повтор слова при паралельному зв'язку є засобом підсилення, підкреслення чого-небудь. Наприклад: Тут зійшлася немовби вся Україна. Багато посиротілих матерів і багато вдів прийшли сюди, були тут каліки-інваліди. Були сироти, що бачили батьків і матерів своїх на німецьких шибеницях. Були дівчата з фантастичними біографіями, що втекли з фашистської неволі... Були сумні люди, яких визнали з міст злидні й страх, які втратили родину і притулок. Були биті, стріляні. (О. Довженко). У цьому уривку синтаксичний паралелізм поєднується з анафорою - лексичним повтором.

Кожний текст характеризується певною нформативністю, смисловою і структурно-граматичною єдністю.

Зв'язки між компонентами тексту виражаються дуже різноманітними мовними засобами. За сферою застосування ці мовні засоби поділяються на дві групи:

1) засоби зв'язку, що застосовуються і для з'єднання частин складного речення, і для міжфразного зв'язку. Сюди належать сполучники, частки, займенники, співвіднесеність видо-часових форм дієслова, деякі вставні слова, неповні речення, порядок розташування компонентів;

2) власне міжфразні засоби зв'язку. Це лексичний повтор; члени речення та частини складного речення, що стосуються наступних синтаксичних одиниць; окремі типи простого речення.

За функцією у тексті засоби міжфразного зв'язку також поділяються на два різновиди:

1) ті, що забезпечують семантичну (смислову) єдність тексту (лексичний повтор, різноманітні засоби повторного називання, відповідність дієслівних форм, риторичні питальні речення, називні речення, члени речення та частини складного речення, зміст яких поширюється і на наступні речення);

2) ті, що передають тільки логічні відношення між частинами тексту (сполучники, частки, вставні слова).

Розрізняють дві основні форми вияву тексту - усний писемний текст. Особливості писемного тексту такі:

1) писемний текст є результатом писемного мовлення;

2) писемний текст має зоровий (оптичний) характер, він сприймається зором (візуально);

3) писемний текст виражається за допомогою системи спеціальних писемних знаків - букв;

4) писемний текст виступає у двох формах - рукописній друкованій. Характерною особливістю усного тексту є сприйняття на слух (акустичність).

4.2 Поняття про основний текст

Ядром текстових компонентів є основний текст, до якого посиланнями (адресами) наче прив’язані всі інші компоненти видання. З видавничої точки зору основний текст є одномірним ланцюжком символів фіксовано довжини. Крім основного тексту, до текстових компонентів належать масиви приміток, додатків, змісту і т.д. Поряд з цими одномірними компонентами у видавничу структуру входять і нетекстові двомірні компоненти - масиви формул, таблиць та ілюстрацій.

Перелічені вище масиви складаються з окремих елементів (масив рубрик - з окремих рубрик, масив приміток - з окремих приміток т.п.). Кожен елемент масиву також є ланцюжком символів фіксованої довжини. Їх довжини найчастіше на кілька розрядів менші, ніж основний текст.

4.3 Структура текстової частини оригіналу

4.3.1 Лінгвістична структура

Із позицій мовознавства текстова частина видання складається з лінгвістичної і нелінгвістичної частин. У нелінгвістичну входять цифри, спеціальні знаки тощо. Як правило, лінгвістична складає левову частку більшості видань. Вона складається зі синтаксично зв’язних і синтаксично незв’язних текстів.

Серед незв’язних текстів можна виділити такі:

із синтаксично непов'язаними між собою словами словосполученнями (предметні покажчики);

із номінативними непов'язаними між собою реченнями (титульні елементи, рубрики, зміст).

4.3.2 Композиційна структура

Визначення композиції та її рівні. У композицію входять компоненти двох видів - композиційні одиниці (фрагменти тексту певної довжини) і композиційні зв'язки. Але композиція - це не хаотично розкидані вказані два види компонентів. Композиція - це упорядковано розташовані композиційні одиниці, об'єднані композиційними зв'язками в одне ціле. Композиційні одиниці (без їх конкретного наповнення) та зв’язки між ними утворюють композиційну структуру повідомлення.

Композиційними одиницями в повідомленн виступають такі фрагменти тексту: речення, надфразні єдності, підпідрозділи (параграфи), підрозділи, розділи (блоки), частини, томи. Відповідно, у композиційній структурі виділяють рівні речень, надфразних єдностей, під підрозділів, розділів, частин і томів.

4.3.3 Інформаційна структура

Як вказують деякі дослідники, інформація не однорідною, а має свої рівні. На нашу думку, в структурі повідомлення доцільно виділити три інформаційні рівні: номенів, сентенцій та сюжету.

Рівень номенів. Цей рівень є базовим, тобто таким, на якому збудовані всі інші інформаційні рівні. Номен найменшим об'єктом, що може виступати носієм інформації У мові номенов відповідає слово, а в логіці - поняття.

Номен містить кодувальну, відображену та значеннєву інформацію. Відображена та значеннєва інформація в сум складають семантичну інформацію слова Крім семантичної, номен може нести й іншу нформацію, зокрема, контекстну (тобто додатково накладену контекстом повідомлення), граматичну, стильову та асоціативну (множину відношень, як зафіксовані в асоціативному словнику і/чи словнику-тезаурусі).

Рівень сентенцій. Для передачі інформац автори за допомогою предикативних зв'язків об'єднують номени в сентенції. Сентенціям у мові відповідає просте речення з одним присудком, а в логіці - твердження. Змінними в сентенції виступають номени, що позначають об'єкти, процеси, стани (ознаки), відношення до дійсності, час, місце та кількість. Кількість змінних у сентенц може бути різною (1, 2,3... n).

Рівень сюжету. Для передачі інформац значного обсягу сентенції об'єднують у ланцюжки, де сентенції поєднані одна з одною зв'язками граматики тексту (в логіці їм відповідають логічні операції І, АБО, НЕ, ЯКЩО... ТО).

У перших сентенціях повинні бути задан значення всіх без винятку кванторів. У наступних сентенціях номени, що повторюються, згортають, і вони присутні лише імпліцитно. Крім того, у повідомленні кожна сентенція, як правило, у першій частині містить відому нформацію (тему), а в другій - нову інформацію (рему).

Структура інформації з позиції новизни. Нагадаємо, що реципієнти сприймають і повідомлення задля отримання нової інформації. Проте не вся інформація має однаковий ступінь новизни. За цією ознакою інформацію можна поділити на відому та невідому (нову). У новій інформац додатково виділимо нову контекстну, реципієнтську та суспільну. Новою контекстною називають таку інформацію, яка є в поточній сентенції повідомлення, але відсутня в його лівосторонньому контексті. Новою реципієнтською називають таку інформацію, яка є в поточній сентенції повідомлення, але до моменту сприйняття сентенції була відсутня в тезаурусі реципієнта чи їх групи. Новою суспільною (абсолютно новою) називають таку інформацію, яка є в поточній сентенц повідомлення, але була відсутня в тезаурусі суспільства до моменту сприйняття.

Скомпресованість повідомлення. Елементи повідомлення, крім згаданого, можна класифікувати також за ступенем скомпресованості в них інформації Скомпресовані елементи достатньо часто використовують, щоби полегшити реципієнтам пошук потрібної інформації. У публіцистичних видах літератури - це короткий виклад новин у передтекстах (анотаціях), за яким іде повний; у наукових - це реферати статей чи монографій; у художніх - це компедіуми (або екстензо), які йдуть після назви розділу перед самим текстом).

4.3.4 Логічна структура

Логічна структура оригіналу охоплює як номінативні лінгвістичні рівні (для зв'язних та незв'язних текстів), так комунікативні (для зв'язних текстів).

Рівень понять. Поняття - це вид імен, якими позначають об'єкти через наявність у них певних ознак.

Поняття позначають повнозначними номінативними словами, а також словосполученнями.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5