Ринок цінних паперів

визначаються таким чином:

. відносне падіння індексів — падіння стосовно їхнього історично

максимального рівня;

. обвал — відносне падіння регіонального індексу більш ніж на 20% для

розвинутих ринків і більш ніж на 35% для ринків, що розвиваються;

. початок кризи — місяць, коли індекс досяг свого історичного максимуму,

який передує місяцеві початку обвального падіння цін;

. початок обвалу — місяць, коли індекс цін упав нижче від порогового рівня

(тобто 20% для розвинутих ринків і 35% для ринків, що розвиваються);

. найглибша точка падіння — місяць, коли індекс цін досяг мінімального

рівня під час кризи;

. відновлення — перший місяць після початку обвалу, коли індекс досяг

свого максимального рівня, який мав місце до обвалу.

Для уникнення подвійного врахування однієї і тієї ж

кризи вважають додаткові обвальні падіння цін, які виникли у межах кризи,

частиною цієї кризи. Такий підхід до аналізу фондової кризи дає змогу

ідентифікувати дев'ять відомих фінансових криз, які мали місце на фондових

ринках світу. Шість криз із дев'яти були пов'язані зі змінами у глобальних

умовах торгівлі: перша криза в розвинутих країнах 1973 року і три кризи, що

охопили три регіони в 1980 і 1981 роках, були пов'язані з підвищенням цін

на нафту; криза 1994 року в Латинській Америці й остання азіатська криза,

що почалася 1996 року, були пов'язані з переоцінкою валют при режимах

фіксації обмінних курсів. Що ж до трьох останніх криз, то дві з них, 1987

року (одна у розвинутих країнах, друга у країнах Латинської Америки), були

пов'язані з обвалом фондового ринку США; азіатська криза 1990 року стала

результатом кількох одночасних політичних і економічних потрясінь.

Додаток № 15 містить додаткову інформацію про

регіональні фондові кризи у світі. Із трьох криз на розвинутих ринках від

1970 року кожна наступна була менш тяжкою, ніж попередня. Тривалість криз

на розвинутих ринках знизилася з 56 місяців (перша криза почалася в червні

1973 року) до 17 місяців (остання криза почалася в серпні 1987 року).

Величина найнижчого падіння цін також знизилася з майже 40% для першої

кризи до 21,5% для останньої.

Дослідження криз, що розглядаються, на ринках Латинської

Америки й Азії починаючи з 1970 року дає змогу дійти висновку, що вони не

мають ознак зниження. Кризи на ринках, які розвиваються, мають багато

спільного з першою (найтяжчою) кризою розвинутих ринків 1973 року. Протягом

більшості криз ринків, що розвиваються, найнижча точка падіння досягається

швидко, і падіння цін при її досягненні мають велике значення. Крім того,

періоди відновлення і тривалості криз ринків, що розвиваються, чималі. На

ринках, що розвиваються, максимальне падіння цін становило майже 40% у

чотирьох кризах із шести і перевищило 60% протягом двох останніх.

Дані, наведені у додатку № 14 свідчать, що під час криз,

які розглядаються, обвалам курсів акцій (зниженню фондового індексу)

передує значне їх підвищення. Середнє значення річних прибутків за три роки

до криз сягало майже 49%. Величина передкризового підвищення цін типово

більша для ринків, що розвиваються, ніж для розвинутих ринків. Крім того,

за кризового стану на ринках, що розвиваються, середнє річне підвищення цін

за три роки до криз перевищило максимальне падіння цін — особливість, яка

може бути пов'язана з переоцінкою ринку. Ступінь попередньої переоцінки

ринку пояснює наступні обвали фондового ринку США за період із 1926 по 1989

роки. Цікаво, що така особливість не була характерною для останньої

азіатської кризи, де річне передкризове підвищення цін становило третину

максимального падіння цін під час кризи.

В Україні перед різким падінням цін акцій у зв'язку з

останньою кризою в Азії також спостерігалося підвищення фондових індексів,

яке почалось у другому кварталі 1997 року в результаті зростання цін на

акції переважно підприємств хімічної, нафтогазової та металургійної

промисловості. У третьому кварталі 1997 року підскочили ціни на акції

підприємств енергетики більш як на 100% за кілька місяців через їх

недооцінку, що призвело до підвищення котирувань основної маси більш-менш

ліквідних акцій. На кінець цього ж кварталу, на думку експертів, акції вже

були переоцінені, що спричинило наприкінці вересня 1997 року падіння

котирувань більшості ліквідних акцій.

Внаслідок кризи на світових фондових ринках іноземні

інвестори почали виводити свої капітали з країн із перехідною економікою.

На це Національний банк України відреагував обмеженнями на валютному ринку,

а Міністерство фінансів України — підвищенням дохідності облігацій

внутрішньої державної позики (ОВДП) більш як удвічі. На корпоративному

ринку цінних паперів різке підвищення дохідності ОВДП спричинило обвальне

падіння курсу акцій. Фондові індекси з кінця жовтня до кінця 1997 року

знизилися більш як на 30%.

Для подальшого вивчення поведінки фондових індексів під

час значних падінь цін розглянемо додаток № 16, в якому показано відношення

мінімального рівня індексів за трирічний період до моменту часу і до рівня

індексів на момент часу t, що позначається в західній літературі як МІNСt,

для вказаних вище регіонів за період із 1970 по 1997 роки у порівнянні з

попереднім трирічним періодом. На ринках Латинської Америки, що

розвиваються, спостерігалося підвищення цін майже на 400% у передкризовий

період на початку 1980-х років.

На підставі цих спостережень напрошується висновок, що

фондовим кризам можуть систематично передувати епізоди значного підвищення

цін. Для вивчення питання про передбачуваність падіння з урахуванням

підйомів, які їм передують, розглянемо додаток № 17, на якому зображена

кореляція між величинами МІNСt і СМАХ t+lag на момент часу t плюс певний

лаговий період,

CMAX t+lag . Рисунок відображає розрахунок кореляції для лагового періоду

від —60 до +60 місяців.

Відповідно до цих розрахунків, коли лаг (lag) має

від'ємне значення, кореляція показує, чи привело підвищення цін до

наступного зниження. Так, при від'ємному значенні lag і позитивній

кореляції ймовірно, що за значеннями індексів вище від середнього рівня

сталося їх зниження нижче від середнього рівня, тобто ціни мали протилежні

щодо середнього рівня значення. Якщо кореляція негативна за тих самих умов,

ймовірно, що за високими рівнями індексів виникли ще більш високі, тобто

ціни були позитивно автокорельовані.

У всіх трьох регіонах у міру зміни lag від —60 місяців

до 0 кореляція знижується з помірно позитивних до великих негативних

значень. Це означає, що за короткостроковий період (невеликі значення lag)

ціни позитивно автокорельовані.

Кілька епізодів значних підвищень цін спостерігалися в

усіх регіонах, при цьому величини зростання цін були більші на ринках, які

розвиваються. Для кожного регіону характерним є значно вище підняття цін

порівняно із наступним їх падінням. Це є свідченням того, що фондові

індекси мають тенденцію до підвищення протягом тривалого періоду. Так, на

розвинутих ринках перед обвалом 1987 року відбулося підвищення цін більш

ніж на 200%. Додаток № також показує, що для довших часових інтервалів

(великі значення lag) ціни приймають протилежні щодо середнього рівня

значення.

З додатку № 17 видно, що при позитивних значеннях lag

кореляція показує, чи привели падіння до наступного підвищення цін. Усі

регіони характеризуються тим, що кореляція негативна для невеликих

позитивних значень lag і, навпаки, має позитивне значення у міру збільшення

позитивних значень lag.

Величина lag, за якої кореляція змінює знак,

відрізняється у регіонах: для розвинутих ринків вона становить майже 7

місяців, для азіатських ринків — 15 місяців і для ринків Латинської Америки

— 33 місяці. Величина lag, за якої кореляція досягає максимуму після зміни

знака, — це проміжок часу, після якого ймовірність відновлення найвища. Ця

величина lag варіюється також залежно від регіону: вона має найбільше

значення для Латинської Америки, за якою йде Азія, а потім — ринки

розвинутих країн. Ці результати також підтверджують той факт, що

відновлення на ринках, які розвиваються, триваліше, ніж на розвинутих

ринках.

На підставі сказаного можна припустити, що, оскільки

передкризове підвищення цін більше від найглибшого спаду під час кризи і

спостерігається певна кореляційна залежність між підвищеннями і падіннями

цін, засоби ан-тикризового регулювання можуть спрямовуватися передусім на

запобігання надмірному підвищенню курсів акцій із метою пом'якшення

можливої наступної фондової кризи. Такі кроки можуть мати як засоби

економічного впливу, наприклад, продумане поступове підвищення облікових

ставок у період надмірного підвищення курсів акцій, після якого може

статися обвал, так і засоби психологічного впливу на учасників фондового

ринку.

Розділ 3: Основні проблеми та перспективи ринку цінних паперів в Україні.

Від часу набуття Україною незалежності та початку формування

ринкової економічної системи країни неперервно йшов процес створення ринку

капіталу, або фондового ринку, що характеризувався відокремленням часток

(паїв, акцій) суб'єктів господарювання (фізичних та юридичних осіб) у

системі обігу пайового (акціонерного) капіталу. Враховуючи той факт, що

майже сторіччя економічна система країни функціонувала як така, що не мала

ринку приватного капіталу, а весь обіговий капітал був сконцентрований в

особі єдиного власника — держави, формування та перехід до цивілізованого

ринку приватного капіталу, вищою формою якого є організований фондовий

ринок, — досить складна проблема, яка потребує ретельного економічного

аналізу і створення власної теоретичної бази функціонування цього сегмента

економіки.

Так, на сьогодні в Україні найбільш розповсюдженим видом

цінних паперів є акції, обсяг емісій яких швидко зростає, як зростає і їх

частка в загальному обсягу випущених цінних паперів. Спостерігаються зміни

у галузевій структурі емісій: зменшились обсяги емісій банківськими

структурами і збільшились обсяги емісій промисловими підприємствами. Це

пояснюється збільшенням кількості зареєстрованих емісій акцій

приватизованих і корпоратизованих підприємств.

Первинний ринок акцій приватизованих підприємств в

Україні носить неоднорідний характер як за складом учасників, так і за

формами: поряд з акціями великих підприємств присутні цінні папери

підприємств, що не користуються попитом. Вторинний ринок цінних паперів

приватизованих підприємств має ряд особливостей: більш ровинутим порівняно

з біржовим обігом є позабіржовий, головними дійовими особами якого є

інвестиційні компанії, приватні або інституційні інвестори, які активно

освоюють практику спекулятивних операцій з цінними паперами. Регіональний

розподіл торговців цінними паперами наведено у додатку №19.

3.1. Етапи формування фондового ринку в Україні.

Спробуємо розглянути умови виникнення фондового ринку в

Україні. На мій погляд, його формування відбувалося в кілька етапів.

Перший етап — це період виходу України зі складу

Радянського Союзу, що збігся у часі з процесом створення приватних

акціонерних та фінансових компаній, які займалися залученням коштів

населення під випуск власних цінних паперів. І хоч діяльність цих установ

на ринку цінних паперів була стихійною й неорганізованою, а самі цінні

папери мали характер штучно підтримуваної вартості, цей етап можна назвати

першими кроками фондового ринку в Україні.

Саме через те, що на перших порах розвиток цього сегмента

економіки йшов хаотично і безконтрольно, він призвів до значних потрясінь і

надовго сформував у масовій свідомості недовіру до фондових інструментів як

до об'єктів інвестування. Це, у свою чергу, загальмувало процес розвитку

інституту приватного інвестування в Україні навіть до сьогодні. Адже у

більшості розвинутих країн роль і частка приватних інвесторів (фізичних

осіб) має величезне значення у функціонуванні фондового ринку країни.

Другий етап розвитку ринку цінних паперів виник у зв'язку

з випуском в обіг та створенням вторинного ринку купівлі-продажу

компенсаційних сертифікатів і чорного ринку приватизаційних майнових

сертифікатів — ваучерів. Ціна первинного ринку — 500 грн. за ваучер та 10 і

20 грн. за компенсаційний сертифікат — виявилася надто умовною. А от

вторинні ринки продемонстрували до цього виду державних цінних паперів

можливість дієвості ринкового механізму ціноутворення. Такі інструменти, як

ПМС, КС, пільгова передплата, знов повернули приватного інвестора до ринку,

причому психологічно для пересічного громадянина не було значних ризиків

при втраті вартості ПМС чи КС, що давало змогу привернути увагу значної

кількості фізичних осіб до процесу приватизації. У цей період створюються

псевдобіржі — центри сертифікатних аукціонів, велика кількість фінансових

посередників (довірчих та інвестиційних компаній), формується інформативна

база та інші інфраструктурні підрозділи.

Звичайно, сьогодні більшість науковців оцінює масову

приватизацію як таку, що не мала економічного сенсу, бо в неї наперед не

закладений механізм виявлення реального власника, тобто в результаті

масової приватизації

контроль над підприємством розпилюється серед великої кількості акціонерів,

що, як правило, не дає змоги здійснювати ефективне управління

підприємством. Але, з іншого боку, масова приватизація має велике значення

для формування інвестиційної свідомості нації та розвитку культури

інвестування. Слід також зазначити, що за рахунок розпилення власності на

перших кроках розвитку фондового ринку з'являється грунт для розвитку

брокерських і дилерських компаній.

Розвиток інституту приватної власності через випуск ПМС, КС та

розміщення акцій підприємств через пільгову передплату ознаменував початок

реального процесу становлення українського ринку цінних паперів. Саме масо-

ва приватизація була тим чинником, що дав поштовх і став реальною базою

створення фондового ринку та його інфраструктури в Україні.

Другий етап розвитку фондового ринку в Україні відіграв

величезну роль у формуванні інвестиційної свідомості нації та створенні

об'єктивних умов для подальшого розвитку фондового ринку. Якщо другий етап

характеризувався масовою, тобто народною, приватизацією, то третій етап

характеризується пошуком ефективного власника, що зумовило пошук нових

систем розподілу власності, продаж об'єктів великої приватизації та активне

залучення до приватизаційних процесів зовнішніх інвесторів. Основною

відмінністю третього етапу від другого став акцент на грошову приватизацію,

що зумовило розвиток певної інфраструктури для забезпечення цього процесу.

Слід зазначити, що масова (ваучерна) приватизація тривала досить довго, але

з початком грошової приватизації вона вже не мала того значення.

Третій етап розвитку фондового ринку характеризувався такими

факторами:

1) активний продаж державою значних пакетів акцій великих підприємств;

2) бурхливий розвиток біржових та позабіржових систем обігу акцій;

3) поява значної кількості фінансових посередників, що оперували вже не

сертифікатами, а реальними грошима;

4) концентрація власності шляхом активного скуповування акцій у

населення;

5) розвиток ринку державних боргових зобов'язань;

6) вихід на ринок у ролі покупців великих зовнішніх інституціональних та

приватних інвесторів.

Розвиток біржової торгівлі викликав створення значної

кількості спеціалізованих брокерських компаній, основним видом діяльності

яких стали операції за кошти на ринку цінних паперів. Значний інтерес до

брокерського бізнесу був зумовлений такими факторами, як значний рівень

прибутковості, поява великої кількості зовнішніх покупців, зацікавлених у

портфельних інвестиціях в українські цінні папери, і так званий

інвестиційний бум на ринках, що народжуються (зокрема в Росії). У цей

період починається процес концентрації власності шляхом придбання

стратегічними покупцями цінних паперів на відкритому ринку, причому значна

кількість операцій відбувається шляхом купівлі цінних паперів у населення.

Цей період характеризується бурхливим розвитком

інфраструктури фондового ринку: з'являється велика кількість торговельних

майданчиків, розвиваються реєстраторські й депозитарні установи,

створюється позабіржова фондова торгова система, розвиваються професійні

асоціації та спілки. На жаль, сьогодні можно констатувати: органи влади і

контролю не були належним чином підготовлені до такого бурхливого розвитку

ринку, що призвело до значної кількості правопорушень та зловживань.

Із розвитком ринку корпоративних цінних паперів отримав

значний імпульс до налагодження і сегмент державних боргових зобов'язань —

як внутрішніх (облігації внутрішньої державної позики), так і зовнішніх

(євробондз). Саме бурхливий розвиток корпоративного сегмента фондового

ринку в Україні, який утворився в результаті приватизаційних процесів, дав

змогу отримати значні суми коштів на внутрішньому і міжнародному фінансових

ринках під боргові зобов'язання держави. Український фондовий ринок

стрімкими темпами збільшував свою капіталізацію і залучав дедалі більшу

кількість інвесторів.

Оцінюючи цей етап розвитку ринку, слід зауважити, що основними

його учасниками стали зовнішні портфельні інвестори, більшість операторів

ринку мала на меті передусім спекулятивні цілі. Даний факт відбивався на

обсягах і методах продажу об'єктів державної власності — як правило, до

продажу пропонувалися незначні пакети середніх і великих інвестиційне

цікавих підприємств. Основними досягненнями цього етапу розвитку ринку

можна назвати:

1) розвиток ринкової інфраструктури (біржові та позабіржові установи,

агенції з перереєстрації прав власності — незалежні реєстратори та

депозитарні установи, створення професійних асоціацій);

2) створення галузі професійних учасників фондового ринку (брокерських та

фінансових компаній);

3) поява та розвиток спеціальних Державних контролюючих установ (державна

комісія з цінних паперів і фондового ринку);

4) активне входження до українського фондового ринку зовнішнього

венчурного капіталу.

Основною хибою цього етапу, на мій погляд, є переоцінка

можливостей національного фондового ринку, штучне форсування його розвитку

та стратегічні помилки у процесі проведення приватизації, посилені світовою

фінансовою кризою. Основною помилкою державних органів приватизації, на мою

думку, стало затоварювання ринку дрібними пакетами інвестиційне привабливих

підприємств під час світової фінансової кризи. Це призвело до

нераціонального розпорошення власності, втрати інтересу до ринку з боку

стратегічних покупців та, як наслідок, до відпливу портфельних інвесторів.

На даному етапі в умовах світової фінансової кризи державі в

особі органів, що проводять первинне розміщення цінних паперів, слід було б

створити штучний дефіцит на дрібні пакети й активізувати продаж

мажоритарних пакетів стратегічним покупцям. Такі кроки підтримали б

ліквідність ринку дрібних пакетів, що, у свою чергу, дало б змогу отримати

значно більше коштів при реалізації мажоритарних пакетів акцій.

Четвертий етап розвитку фондового ринку в Україні, який

відраховується від початку фінансової кризи і до сьогодні, ставить більше

запитань, аніж дає відповідей щодо перспектив розвитку фондового ринку в

країні. На сьогодні український ринок має досить добре розвинену систему

обігу цінних паперів (національну депозитарну систему, електронні торгові

системи і т. ін.), розвинуті контролюючі органи та органи захисту прав

акціонерів, але активність у цьому сегменті економіки дуже незначна.

Кількість суб’єктів підприємницької діяльності на ринку цінних паперів у

1999р. наведена у додатку № 18. Тому є низка об'єктивних факторів, серед

яких основний — це недостатня глибина приватизації великих підприємств, що

призводить до відсутності на українському ринку стратегічних покупців.

Держава повинна активізувати продаж контрольних пакетів акцій великих

підприємств із залученням висококваліфікованих фахівців у галузі

інвестиційного менеджменту та консалтингу. Це зможе дати новий імпульс для

розвитку національного фондового ринку.

3.2. Сучасний стан ринку цінних паперів.

Протягом 1999 року обсяг випуску цінних паперів в Україні

динамічно зростав та на кінець року було зареєстровано емісій цінних

паперів на загальну суму 24,509 млрд. грн. (без урахування державних цінних

паперів). Переважну частину випусків склали емісії корпоративних цінних

паперів, що обумовлено продовженням процесів масової приватизації та

корпоратизації в Україні. Обсяг емісій цінних паперів, що були

зареєстровані протягом 1999 року, у вартісному вимірі досяг 12,257 млрд.

грн..

Обсяг зареєстрованих емісій станом на 01.01.2000:

|Вид цінних паперів |Обсяг |

| |емісії |

| |(млрд. |

| |грн.) |

|Акції |24,162 |

|Облігації підприємств|0,137 |

|Облігації місцевих |0,0005 |

|позик | |

|Інвестиційні |0,209 |

|сертифікати | |

|Разом |24,508 |

На кінець 1999 року в Україні нараховувалось близько 35580 акціонерних

товариств, з яких майже 33% - відкриті акціонерні товариства.

|Тип |Кількість АТ в |

|акціонерног|тис.: |

|о | |

|товариства | |

| |На |на |

| |01.01.9|01.01.20|

| |9 |00 |

|Відкритого |10,6 |11,60 |

|типу | | |

|Закритого |22,9 |23,98 |

|типу | | |

|Всього |33,5 |35.58 |

Загальний обсяг емісій акцій, зареєстрованих в 1999

році, перевищив обсяг випусків акцій за 1998 рік на 2,27 млрд. грн., що

відповідає збільшенню на 22,7%. Значна емісійна активність акціонерних

товариств протягом року спостерігалась у ІІ та ІІІ кварталах, тоді як на ІV

квартал припало лише 13,7% річного обсягу емісій акцій. Переважна більшість

емісій корпоративних цінних паперів в Україні за останні роки здійснювалась

у процесі приватизації та корпоратизації державних підприємств.

За 1999 рік відбулися значні зміни у структурі зареєстрованих

емісій акцій. Якщо в 1998 році майже 75% випусків акцій здійснювалися

закритими акціонерними товариствами, то в 1999 році більше 53% загального

обсягу емісій припадало на збільшення статутного фонду відкритих

акціонерних товариств.

| |Обсяг емісій у млрд. грн. |

| | |

|Суб'єкти ринку | |

| | | |

| |1998 рік |1999 рік |

|Комерційні банки|0,327 |0,249 |

|(ЗАТ) | | |

|Комерційні банки|0,299 |0,342 |

|(ВАТ) | | |

|Страхові |0,016 |0,104 |

|компанії | | |

|Інвест. |0,020 |-0,028 |

|компанії, фонди | | |

|Підприємства |7,506 |5,043 |

|(ЗАТ) | | |

|Підприємства |1,803 |6,529 |

|(ВАТ) | | |

|Разом |9,970 |12,240 |

Більшість емісій акцій у 1999 році було зареєстровано в Київській області

та в промислових областях України: Полтавській, Дніпропетровській та

Запорізькій. Така територіальна диференціація обумовлена зосередженістю

банківських і фінансових структур та приватизацією промислових гігантів у

цих областях України.

Протягом 1999 року було прийнято чотирнадцять нормативних актів, що

регулюють сферу корпоративних та боргових цінних паперів, більша частина

яких актуалізувала попередні положення про реєстрацію випуску акцій і

облігацій та інформації про їх емісію. Крім того, з метою забезпечення

розкриття інформації було затверджено Порядок оприлюднення частини

регулярної інформації про емітента.

Інформаційну прозорість та відкритість фондового ринку

України забезпечує Центр громадської інформації, в якому протягом 1999 року

можливістю ознайомитися зі звітами емітентів цінних паперів скористалися

більш ніж 3000 відвідувачів. З метою надання інвестору-нерезиденту

інформації у звичній для нього формі, яка відповідає міжнародним вимогам,

Комісія розробила та затвердила форми фінансової звітності для емітентів

згідно з Міжнародними стандартами бухгалтерського обліку (МСБО), а також

розповсюдила серед підприємств-емітентів цінних паперів та професійних

учасників фондового ринку затверджені форми фінансової звітності, що

відповідають МСБО, починаючи зі звітності за 1999 рік.

Обсяг випусків облігацій підприємств у 1999 році в

Україні склав 8,191 млн.грн., що вказує на певне скорочення використання у

господарському обороті цього фінансового інструменту порівняно з 1998

роком, коли емісій облігацій було зареєстровано на суму 116,435 млн. грн.

|Вид суб’єкта підприємницької |

|діяльності |

| |Обсяг емісій облігацій в млн. грн.: |

| |Всього |

| |за 1998 рік|за 1999 рік |станом на |

| | | |01.01.2000 |

|Комерційні банки (ВАТ) |0, 500 |0 |0,500 |

|Підприємства |0, 0347 |2,691 |2,7257 |

|Державні підприємства |102, 000 |3,500 |105,500 |

|Товариства з обмеженою |3, 900 |2,000 |5,900 |

|відповідальністю | | | |

|Об’єднання (концерни) |10, 000 |0 |10,000 |

|Разом |116, 435 |8,191 |124,626 |

Обіг цінних паперів в Україні забезпечують торговці

цінними паперами, представлені суб’єктами підприємницької діяльності, для

яких цей вид діяльності є виключним (вони складають близько 65,4%),

комерційними банками (16,7%) та інвестиційними компаніями (17,9%).

На початку 2000 року в Україні діяв 881 торговець цінними

паперами. Протягом 1999 року було видано 167 дозволів на здійснення

діяльності щодо випуску та обігу цінних паперів та одночасно анульовано 160

дозволів. Протягом 1999 року спостерігалась тенденція щодо диференціації

торговців цінними паперами, а саме поступово визначається стійка група

структур, які щоквартально здійснюють обсяги операцій, що перевищують 10

млн. грн., з одночасним збільшенням кількості тих торговців, які взагалі

не здійснювали діяльності. Досить значною є група “дрібних” торговців,

тобто тих, які виконують щоквартально угод на суму, що не перевищує 100

тис. грн. Більше половини торговців, які здійснювали діяльність протягом

1999 року, відноситься до “середньої групи” – обсяг укладених ними угод

складає від 100 тис. до 1 млн. грн.

|Обсяг виконаних угод |ІІ |ІІІ кв. |ІV кв. |

| |кв. | | |

|До 100 тис. грн. |190 |210 |160 |

|Від 100 тис. до 500 тис. |151 |134 |136 |

|грн. | | | |

|Від 500 тис. до 1 млн. грн.|62 |65 |61 |

|Від 1 млн. до 10 млн. грн. |139 |124 |154 |

|Більш 10 млн. грн. |44 |44 |53 |

| |Здійснювали |564 |577 |607 |

| |діяльність | | | |

|Всього| | | | |

| |Не здійснювали |153 |167 |125 |

| |діяльність | | | |

| |Подали звіт |717 |744 |732 |

У 1999 році зберігалась тенденція щодо збільшення обсягів

комерційних операцій торговців цінними паперами. Одночасно зменшилися

обсяги угод з розміщення цінних паперів на ринку. Комерційні банки є

найбільш крупними торговцями цінними паперами, які здійснюють переважний

частину всіх видів операцій у вартісному вимірі на ринку цінних паперів.

Протягом 1999 року вони відігравали найзначнішу роль на ринку цінних

паперів. Більше 75% обсягу виконаних угод з купівлі-продажу цінних паперів

на ринку України були здійснені комерційними банками.

Протягом 1999 року найбільш популярними як за кількістю, так і за обсягом

виконаних операцій були облігації внутрішньої державної позики, з якими

працювали переважно банки, друге місце посідали векселі (теж інструмент,

більш характерний для банків), і третю позицію займали корпоративні цінні

папери - акції.

Такі фінансові інструменти, як інвестиційні сертифікати та облігації

підприємств та місцевих позик, не мали значимих показників.

У середньому найкрупніші угоди у вартісному вимірі укладаються при купівлі-

продажу векселів. Характерним є збільшення обсягу угод за векселями,

середня сума однієї угоди з векселем складає близько 177,9 тис. грн.

У 1999 році за обсягами виконаних угод перше місце посідали облігації

внутрішньої державної позики та векселі. За кількістю виконаних угод перше

місце посідали акції.

Акції є найбільш популярним фінансовим інструментом для структур, для яких

торгівля цінними паперами є виключним видом їх діяльності. Для комерційних

банків найбільш привабливим фінансовим інструментом були облігації

внутрішньої державної позики та векселі.

В Україні на відміну від розвинутих країн переважає позабіржовий

неорганізований ринок. Це стало наслідком приватизаційних процесів за

попередні роки.

На неорганізованому позабіржо-вому ринку на кінець 1999 року

здійснювалась переважна кількість угод – близько 98 %.

Протягом 1999 року в Україні здійснювали діяльність 881 торговець, надавали

звіти 732 торговця цінними паперами. Результати аналізу звітності

торговців по областям наведені у таблиці.

|Області України |1997 рік |1998 рік |

| |Кіль|% | |% |Кільк|% | |% |

| |кіст|від |Обсяг |загал|ість |від |Обсяг |загал|

| |ь |зага|виконан|ьного|ТЦП |загал|викона|ьного|

| |ТЦП |льно|их |обсяг|стано|ьної |них |обсяг|

| |стан|ї |угод, |у |м на |кільк|угод, |у |

| |ом |кіль|млн. |викон|31.12|ості |млн. |викон|

| |на |кост|грн. |аних |.98 | |грн. |аних |

| |31.1|і | |угод | | | |угод |

| |2.97| | | | | | | |

|Автономна Республіка |31 |5.3 |60,620 |0.8 |34 |4.6 |113,14|1.08 |

|Крим та м. Севастополь| | | | | | |2 | |

|Вінницька область |4 |0.6 |2,858 |0.03 |5 |0.7 |5,337 |0.05 |

|Волинська область |7 |1.2 |16,537 |0.2 |7 |1 |32,074|0.3 |

|Дніпропетровська |41 |7 |1813,21|24.1 |54 |7.3 |1308,7|12.5 |

|область | | |6 | | | |28 | |

|Донецька область |36 |6.1 |85,176 |1.1 |50 |6.8 |817,69|7.8 |

| | | | | | | |8 | |

|Житомирська область |4 |0.6 |1,151 |0.01 |2 |0.3 |1,814 |0.02 |

|Закарпатська область |2 |0.3 |0,240 |0.003|1 |0.1 |0,266 |0.003|

|Запорізька область |26 |4.4 |1615,08|21.5 |32 |4.3 |878,07|8.4 |

| | | |7 | | | |4 | |

|Івано-Франківська |5 |0.8 |2,757 |0.04 |6 |0.8 |9,002 |0.09 |

|область | | | | | | | | |

|Київська область та м.|242 |41.2|2959,21|39.5 |325 |44.4 |6084,0|58.1 |

|Київ | | |1 | | | |87 | |

|Кіровоградська область|3 |0.5 |1,987 |0.03 |2 |0.3 |2,055 |0.02 |

|Луганська область |6 |1 |4,147 |0.05 |6 |0.8 |6,898 |0.07 |

|Львівська область |20 |3.4 |95,668 |1.2 |26 |3.5 |157,94|1.5 |

| | | | | | | |1 | |

|Миколаївська область |11 |1.9 |4,527 |0.06 |13 |1.8 |7,313 |0.07 |

|Одеська область |24 |4.1 |432,178|5.7 |26 |3.6 |206,67|1.97 |

| | | | | | | |0 | |

|Полтавська область |14 |2.3 |11,073 |0.15 |14 |2 |74,932|0.7 |

|Рівненська область |3 |0.5 |7,672 |0.1 |5 |0.7 |57,648|0.5 |

|Сумська область |9 |1.5 |18,331 |0.2 |10 |1.4 |4,273 |0.04 |

|Тернопільська область |5 |0.8 |0,356 |0.004|5 |0.7 |0,183 |0.001|

|Харківська область |64 |11 |277,528|3.7 |79 |10.8 |584,14|5.6 |

| | | | | | | |8 | |

|Херсонська область |7 |1.2 |13,510 |0.18 |8 |1.1 |8,190 |0.08 |

|Хмельницька область |5 |0.8 |7,798 |0.1 |7 |1 |8,556 |0.08 |

|Черкаська область |8 |1.4 |7,874 |0.1 |7 |1 |1,816 |0.02 |

|Чернівецька область |2 |0.3 |0,000 |0 |1 |0.1 |0,000 |0 |

|Чернігівська область |7 |1.2 |60,895 |0.8 |7 |1 |85,490|0.8 |

|Разом |586 |100 |7500,39|100 |732 |100 |10456,|100 |

| | | |9 | | | |335 | |

На кінець 1999 року в Україні діяльність зі спільного

інвестування здійснювали 160 інвестиційних фондів та 128 взаємних фондів

інвестиційних компаній, близько 63% загальної кількості яких зосереджені у

Київській, Харківській та Донецькій областях.

Станом на 1 січня 2000 року в Україні загальна вартість випущених

інвестиційних сертифікатів досягла 208,98 млн. грн., що у порівнянні з

початком 1999 року більше лише на 7,5 млн. грн., тобто на 4% від загального

обсягу емісій інвестиційних сертифікатів.

На кінець 1999 року в Україні працювали переважно закриті інвестиційні

фонди та взаємні фонди інвестиційних компаній, які становлять більш як 95%

від загальної кількості. Більшість цих інститутів спільного інвестування

були створені з метою залучення приватизаційних паперів громадян.

Протягом 1994-1998 років вони відігравали роль основного механізму, який

забезпечував проведення “сертифікатної” приватизації, і, шляхом участі у

сертифікатних аукціонах, сформували за рахунок залучених приватизаційних

паперів пакети акцій приватизованих підприємств розмірами від 5% до 25%.

Одним із своїх головних завдань щодо регулювання діяльності

інститутів спільного інвестування Комісія вважає забезпечення більш

детального розкриття інформації та попередження можливих некваліфікованих

дій інвестиційних керуючих, які здійснюють управління активами

інвестиційних фондів та взаємних фондів інвестиційних компаній. На ринку

цінних паперів України саморегулівні організації представлені асоціаціями,

фондовими біржами та торговельно-інформаційними системами. Згідно з

міжнародною практикою саморегулівні організації визначають для своїх

членів загальні стандарти діяльності та здійснюють контроль за їх

дотриманням у межах повноважень, делегованих Державною комісією з цінних

паперів та фондового ринку.

Станом на 1 січня 2000 року в Україні зареєстровано шість саморегулівних

організацій:

|Київська міжнародна фондова біржа |КМФБ |

| | |

|Південноукраїнська торговельно-інформаційна система |ПТІС |

| | |

|Позабіржова фондова торговельна система |ПФТС |

| | |

|Професійна асоціація реєстраторів та депозитаріїв |ПАРД |

| | |

|Українська асоціація інвестиційного бізнесу |УАІБ |

| | |

|Українська фондова біржа |УФБ |

| | |

Три з саморегулівних організацій - Південноукраїнська

торговельно–інформаційна система, Київська міжнародна фондова біржа та

Українська фондова біржа - отримали відповідний статус у 1999 році.

Протягом 1999 року саморегулівні організації значно збільшили чисельний

склад своїх членів, підвищили технічну оснащеність та накопичили значний

досвід роботи.

[pic]

|СРО |Кількість |

| |членів |

|КМФБ |53 |

|ПТІС |104 |

|ПФТС |302 |

|ПАРД |239 |

|УАІБ |109 |

|УФБ |135 |

Протягом 1999 року Державна комісія з цінних паперів та

фондового ринку суттєво розвинула правове поле ринку цінних паперів в

Україні та прийняла рішення про затвердження нормативних актів, що

стосуються всіх сфер діяльності професійних учасників фондового ринку.

3.3. Проблеми розвитку Національної депозитарної системи.

У забезпеченні надійного обігу цінних паперів в Україні

основним інституційним недоліком є нерозвинена депозитарна система. Банк

Міжнародних розрахунків визначає центральний депозитарій цінних паперів

(ЦДЦП) як "установу для утримання цінних паперів, яка забезпечує здійснення

операцій із цінними паперами шляхом електронних записів на облікових

рахунках." Центральним визнається депозитарій, який забезпечує такі послуги

для всього національного ринку цінних паперів або для одного з його

секторів — ринків акцій, облігацій та грошових інструментів — казначейських

векселів, депозитних сертифікатів, короткострокових зобов'язань місцевих

органів влади тощо. Оскільки допускається наявність окремого центрального

депозитарію для державних цінних паперів, то в принципі в одній країні може

існувати кілька центральних депозитаріів. Але зазвичай налічується не

більше двох ЦДЦП: для державних та для корпоративних цінних паперів усіх

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6