Ринок цінних паперів

видів.

Ще наприкінці вісімдесятих років подібні інституції були у

світі рідкістю, але фінансова криза 1987 року ("чорний четвер" 19 жовтня

1987 р.) примусила серйозніше подбати про забезпечення надійності обігу

цінних паперів. Відтак у березні 1989 року з'явилися рекомендації

спеціальної міжнародної групи експертів ("Групи ЗО"), одна з яких

передбачала створення до 1992 року центральних депозитарних установ. Якщо

на час публікації цих рекомендацій у світі існувало якихось двадцять ЦДЦП,

то нині їх чисельність уже перевищує сто. Вони та подібні їм установи

депонують на своїх рахунках усі цінні папери (в матеріальній чи електронній

формі), які перебувають у обігу на організованому ринку. Це дає змогу

надійно забезпечувати перехід прав власності та грошових розрахунків.

Поширеність депозитаріів цінних паперів в світі відображено у додатку № 21.

Деякі рекомендації "Групи ЗО" доопрацьовано в грудні 1990 року

експертами Комітету з питань розрахунково-платіжних систем, створеного

центральними банками провідних промислових країн ("Група десяти"). Особливу

увагу при цьому приділялося застосуванню такого методу розрахунків за

операціями із цінними паперами, як поставка проти платежу. Поглибленому

вивченню проблеми сприяли звіти про схеми заліків ("звіт Анджела") та

проміжбанківські схеми заліків ("звіт Ламфелузі"). Про важливість та

зв'язок цього методу безпосередньо з функціонуванням центрального

депозитарію влучно висловився один із західних фахівців, який,

розмірковуючи про умови проведення кастодіальних операцій, зауважив:

"Країна, в якій є ЦДЦП, але немає поставки проти платежу, мабуть, гірша,

ніж країна із цінними паперами в матеріальній формі".[42]

На жаль, в Україні, попри гостру необхідність та вимоги

закону, все ще немає

повноцінно функціонуючого центрального депозитарію для корпоративних цінних

паперів. Хоча є шість фондових бірж і одна система позабіржової фондової

торгівлі (ПФТС), близько 400 реєстраторів і 70 зберігачів. У нашій країні

проведено 35 тисяч емісій акцій, їх відсутність на ринку пояснюється лише

... відсутністю самих акцій: здебільшого фізична емісія не здійснювалася, а

права власності підтверджувалися витягами з реєстрів та довідками.

Національний депозитарій України (НДУ) створюється як

центральна ланка Національної депозитарної системи, що передбачено Законом

України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного

обігу цінних паперів в Україні".

У світовій практиці найбільшого поширення набули такі моделі

центрального депозитарію для цінних паперів:

• модель "А": депозитарій, у котрому інші депозитарії для цінних паперів

відкривають свої кореспондентські рахунки, на яких ведеться синтетичний

облік операцій із цінними паперами їх клієнтів (зберігачів);

• модель "Б": національний депозитарій — центральний (єдиний) депозитарій

для цінних паперів, який відкриває рахунки в ЦП для зберігачів та веде за

ними аналітичний

облік операцій із цінними паперами.

Нині світова тенденція розвитку депозитарних систем

схиляється до другої моделі. На неї зорієнтовані й "Загальні засади

функціонування Національного депозитарію України", затверджені Указом

Президента України №703 від 22 червня 1999 року.

Специфічна особливість національної депозитарної системи

України полягає у створенні клірингового депозитарію "Міжрегіональний

фондовий союз" (МФС), який нині діє і негайне закриття (або злиття з НДУ)

якого у даний час видається передчасним. Адже Національний депозитарій

України сьогодні ще не вповні готовий виконувати клірингово-розрахункові

функції за операціями із цінними паперами. Є й інші аргументи, наприклад,

незавершеність реалізації програми розвитку клірингово-депозитарної

діяльності МФС, яка здійснюється українськими фахівцями спільно із

зарубіжними колегами з компанії PricewaterhouseCooper у межах технічної

допомоги з боку Агентства міжнародного розвитку США (USAID).

Отже, нині в Україні є два депозитарії для цінних паперів

корпоративного сектора — НДУ та МФС. Кожен із них виконує свої функції.

• НДУ забезпечує стандартизацію документообігу щодо цінних паперів,

кодифікацію (нумерацію) цінних паперів та міжнародні відносини в галузі

депозитарної діяльності, в

тому числі встановлення кореспондентських відносин з іноземними

депозитарними установами.

• МФС зберігає цінні парери, обслуговує їх обіг, кліринг та розрахунки за

угодами щодо цінних паперів, а також веде реєстри власників іменних цінних

паперів.

Крім того, Національний банк України виконує функції

центрального депозитарію для цінних паперів, емітентом яких є держава.

Звісно, що такий стан речей не може бути ні постійним, ні

довготривалим, оскільки, як будь-який компроміс, він не задовольняє жодну

зі сторін і просто гальмує розвиток національної депозитарної системи й

усього фондового ринку. Але такий підхід дає НДУ певний час для створення

бази своєї діяльності у майбутньому, а МФС — для завершення проекту

розвитку клірингово-депозитарної діяльності відповідно до світових

стандартів. Виконання цих двох програм створює підґрунтя для того, щоб по

добровільній реорганізації всіх депозитаріїв у єдиний централізований

кліринговий депозитарій, як це передбачено "Загальними засадами...", НДУ

міг успішно працювати як повнофункціональний центральний депозитарій

корпоративних цінних паперів, а в подальшому, можливо, і як депозитарій

державних цінних паперів та інструментів грошового ринку. На час

співіснування цих двох депозитарних установ в Україні доцільно

застосовувати згадану вище модель "А". Згодом усі депозитарні установи

можна буде об'єднати в єдиний центральний депозитарій. Своє місце в цьому

процесі, очевидно, знайде і Професійна асоціація реєстраторів та

депозитаріїв (ПАРД), окремі ланки діяльності якої аналогічні функціям ЦДЦП.

Передбачається, що держава не буде власником центрального

депозитарію, принаймні державна частка в його капіталі не перевищуватиме

певного рівня (скажімо, 10%). Відмова держави від прямого впливу на

діяльність центрального депозитарію не є загальним правилом. У світовій

практиці щодо цього маємо різні приклади: виключно приватні центральні

депозитарії (США, Канада, Німеччина); з певною часткою державної власності

(Італія, Швеція, Латвія); з переважаючою часткою державної власності

(Польща, Литва); виключно державні (Нова Зеландія, Чехія, Словаччина).

У кожному разі рішення приймаються з урахуванням реалій

національних політичної та економічної систем, аби забезпечити сумісність

усіх ланок організації та управління економікою країни.

Важливою умовою розвитку вітчизняної депозитарної системи є

координація, синхронізація та гармонізація розвитку НДУ і МФС у період їх

самостійного функціонування. Обмеження функцій НДУ впродовж цього часу може

зумовлюватися лише взаємною згодою щодо подальшого об'єднання та створення

єдиного центрального депозитарію. Це слід не лише зафіксувати у відповідних

програмних документах обох депозитарних установ, а й підтверджувати

скоординованими, спрямованими на розвиток окремих елементів депозитарної

діяльності заходами з боку НДУ, МФС та інших установ, причетних до розвитку

національної депозитарної системи. Такий підхід необхідний для того, щоб

забезпечити на час об'єднання готовність усіх елементів до виконання

функцій повномасштабного депозитарію, їх відповідність вимогам

стандартизації обігу цінних паперів, зрозумілість для управління та

контролю з боку всіх ланок Національного депозитарію.

Окреслюючи завдання розвитку Національного депозитарію, треба

виходити з того, що депозитарій виконуватиме всі функції, передбачені

законодавством та його статутом. Щодо першочергових завдань, то вони

визначені в рекомендаціях "Групи 30", і необхідно просто адаптувати їх до

наших умов. Значна кількість завдань безпосередньо пов'язана зі створенням

електронної системи розрахунків за операціями із цінними паперами. Світова

практика не має універсальної версії програмного забезпечення клірингово-

розрахункових процесів, тож нам необхідно або розробити власну, або

проаналізувати існуючу програму і вибрати одну з них. При цьому слід

зважати, що клірингово-розрахункова система повинна відповідати щонайменше

таким вимогам:

• необхідна для порівняння торгова інформація має вводитися до

розрахункової системи електронними засобами (метод STR-Straight Through

Processing);

• звірку торгової інформації між прямими учасниками слід проводити в день

укладення торгової угоди, а між непрямими учасниками — у строк Т+1;

• остаточні розрахунки для всіх учасників повинні завершуватися у строк

Т+1.

Створення та розвиток клірингово-розрахункової системи тісно

пов'язані з проблемою дематеріалізації цінних паперів. Як відомо, в Україні

більшість корпоративних цінних паперів формально емітовано в документарній

формі. Формально, бо насправді не існує ні акцій як таких, ні паперових

сертифікатів на них, а права власності підтверджуються витягами з реєстрів

або довідками центрів сертифікатних аукціонів. Отож, щоб за таких умов

досягти успіху в дематеріалізації цінних паперів, справді необхідно.

Одначе важко уявити собі високоліквідні цінні папери, які

обертаються за технологією іменних цінних паперів з її складною системою

перереєстрації прав власності через систему незалежних реєстраторів. Єдина

можливість забезпечити високу ліквідність іменних цінних паперів — це

здійснити випуск цих цінних паперів у бездокументарній формі, депонувати

весь обсяг випуску в депозитарії, який би виконував функції номінального

зберігача цих цінних паперів у реєстрі власників, та оформлювати перехід

прав власності на такі цінні папери шляхом переведення їх на рахунки в

депозитарії та у зберігача.

Отже, розвиток системи автоматичних зозрахунків передбачає

комплекс заходів, зпрямованих на забезпечення у подальшому переважно (чи

навіть цілковито) електронної емісії цінних паперів та знерухомлення цінних

паперів (сертифікатів) попе-редніх емісій.

Виконання цього завдання потребує спільної скоординованої

діяльності Державної комісії із цінних паперів та фондового ринку. Фонду

державного майна України. Національного депозитарію, всіх часників

фондового ринку. Стосовно ж НДУ, то йому, крім іншого, необхідно вирішити

цілу низку організаційно-технічних итань, пов'язаних із забезпеченням

іммобілізації цінних паперів з захистом інформації щодо прав власності на

них. Один із фахівців Standart Chartered Bank, обговорюючи проблему

імобілізації акцій у матеріальній формі, зауважив, що у світі є кілька

першокласних депозитаріїв із дуже жорсткими правилами безпеки, але є й

такі, в яких відвідувачів не реєструють, навіть не цікавляться посвідкою

особи[43]. Національний депозитарій повинен забезпечити як належні умови

збереження знерухомлених ціних паперів, так і надійну систему їх захисту.

Систему, аналогічну Центральному сховищу Національного банку України. Хоча,

звісно,

між технологією зберігання грошових знаків та цінних паперів і роботою з

об'єктами їх зберігання є істотна різниця.

Це стосується й умов збереження копій реєстрів власників

цінних паперів. Організація ведення реєстрів реєстраторами та зберігачами

(передусім стандартизація форм реєстрів та відповідного програмного

забезпечення), а в подальшому — і моніторингу виконання ними цієї функції

розглядається як одна з найважливіших ланок у діяльності Національного

депозитарію.

Насамперед слід створити контрольну консолідовану копію

реєстрів власників цінних паперів (у документарній та електронній формах)

за станом на початок та кінець поточного року (тобто на дату складання

реєстрів для виплати дивідендів). А після створення і введення в дію єдиної

телекомунікаційної системи Національний депозитарій України повинен мати

оновлену копію консолідованого реєстру на кінець кожного операційного дня.

Крім форми реєстрів власників цінних паперів, необхідно

стандартизувати також інші елементи депозитарної діяльності, зокрема:

• зберігання цінних паперів (приймання, зберігання, переміщення,

інкасування, інвентаризація тощо);

• строки та форми звітності перед клієнтами (виписки з рахунків та

інформаційні довідки);

• виконання окремих операцій емітента з емітованими ним цінними паперами

(викуп, дроблення, консолідація, конвертування, анулювання, погашення

тощо);

• надання певних послуг (складання облікового реєстру, знерухомлення

цінних паперів, переведення випуску цінних паперів із документарної у

бездокументарну форму тощо);

• оформлення деяких внутрішніх документів депозитарних установ

(регламенту, положення про внутрішній контроль, посадових інструкцій,

порядку документообігу, положення про гарантійний фонд, положення про

систему обробки інформації та її захисту тощо).

Стосовно кодифікації, то Національний депозитарій України

повинен не лише узгодити Національну систему нумерації (кодифікації) цінних

паперів зі стандартами, прийнятими Міжнародною організацією стандартів

(МОС), а й практично забезпечити швидку і надійну кодифікацію всіх емісій

цінних паперів ще на стадії їх підготовки до реєстрації в Державній комісії

із цінних паперів та фондового ринку.

Фахівці Національного депозитарію України вже розробили

варіант національної системи нумерації (кодифікації) цінних паперів, де

враховано як вимоги МОС, так і кращий зарубіжний досвід. Дванадцятизначні

коди (номери) дадуть змогу учасникам ринку швидко ідентифікувати вид

цінного папера та регіон, у якому його емітовано. Трохи більше часу

знадобиться для ідентифікації самого емітента та умов емісії (для цього

необхідно буде звернутися до web-site Національного депозитарію або

спеціального періодичного видання — "Кодифікатора цінних паперів").

Усі ці заходи сприятимуть виконанню головної функції

депозитарних установ, що полягатиме в утримані (депонуванні) цінних

паперів, за якими проводяться операції на організованому фондовому ринку,

та забезпеченні повних і своєчасних розрахунків за ними з мінімальним

ризиком. Це значно підвищить активність фондового ринку в Україні та

сприятиме збільшенню національних інвестицій в економіку країни.

Незважаючи на відносне затишшя на вітчизняному фондовому

ринку, спричинене передусім світовою фінансовою кризою, цінні папери деяких

українських емітентів користуються попитом навіть серед іноземних

інвесторів, про що свідчать емісії спонсорованих депозитарних розписок

першого рівня, проведені в 1999 році ("Укрнафта", "Дніпроенерго",

"Нижньодніпровський трубопрокатний завод", "Стирол", "Азовсталь").

Зазначимо, що раціональність таких дій підтверджується і досвідом наших

сусідів, зокрема Польщі, одинадцять компаній якої вже розмістили на

світовому ринку глобальні депозитарні розписки на свої акції.

Програма регульованої емісії депозитарних розписок, у

реалізації якої НДУ бере участь спільно з іншими установами (ФДМУ, ДКЦПФР

тощо), є лише першим кроком на шляху українських емітентів цінних паперів

до ресурсів світового фінансового ринку, а в перспективі — й до виходу на

нього вітчизняних портфельних інвесторів.

Відтак перед НДУ вже сьогодні постають цілком конкретні

завдання у сфері міжнародної діяльності. Учасникам українського фондового

ринку пора приступати до проведення міжнародних операцій із цінними

паперами, користуючись кореспондентськими рахунками НДУ. З огляду на це

Національний депозитарій України уже нині готується до вступу в регіональне

об'єднання центральних депозитаріїв країн Центральної та Східної Європи

(СЕЕСSDА). Це станеться у травні 2000 року. Членство в СЕЕСSDА сприятиме не

лише активному обміну досвідом, а й вирішенню низки проблем, характерних

для періоду становлення депозитарної діяльності та фондового ринку у

країнах із перехідною економікою. Крім того, це полегшить налагодження

кореспондентських відносин із ЦДЦП країн Центральної та Східної Європи —

наших потенційних інвесторів і партнерів (передусім у контексті розвитку

транспортної, збутової та іншої інфраструктури ринку для українських

експортерів).

Слід приділяти належну увагу також зміцненню професійних

відносин із депозитарними установами Росії та інших країн СНД. Можливо, у

майбутньому виникне потреба у створенні відповідної міжнародної організації

цього регіону.

Не варто ігнорувати й досвід Франції, Німеччини, Швеції і Данії

щодо створення спільних двосторонніх клірингово-розрахункових систем.

Потребує вивчення також практика центральних депозитаріїв (таких — 25%),

які надають іноземним інвесторам право прямого доступу на власні ринки,

щоправда, через свої рахунки (хоча зв'язок з іноземними інвесторами

здійснюється переважно через місцевий банк-зберігач). Зростання кількості

центральних депозитаріїв цінних паперів відображено у додатку № 20.

Та передусім нам, очевидно, слід налагоджувати професійні

зв'язки з такими міжнародними депозитарними та клірингово-розрахунковими

установами, як Cedelbank (Люксембург) і Euroclear (Брюссель), що сприятиме

успішному виходу українських цінних паперів на міжнародний фондовий ринок і

гарантуватиме повні та своєчасні розрахунки за операціями з ними.

Упоравшись із окресленими вище завданнями, Національний

депозитарій України може впродовж одного-двох років перетворитися на

установу, спроможну забезпечити виконання всіх функцій, передбачених

законом та його статутом. Водночас НДУ повинен подбати про об'єднання з

іншими депозитарними установами країни, що на перших етапах цього процесу

може мати форму спільних інвестицій у капітал цих установ, обміну пакетами

акцій тощо.

Перетворюючись на повнофункціональний ЦДЦП, Національний

депозитарій України повинен практично забезпечити збереження знерухомлених

цінних паперів, консолідованої копії реєстрів власників цінних паперів,

провести стандартизацію та кодифікацію цінних паперів, забезпечити

проведення міжнародних операцій. Це передбачає створення не лише клірингово-

розрахункового центру та сховищ, а й регіональних установ НДУ (орієнтовно в

Сімферополі, Дніпропетровську, Одесі та Львові), можливо, й закордонних

представництв (наприклад, при Cedelbank та Euroclear), якщо виникне потреба

в регулюванні обігу українських цінних паперів на міжнародних ринках.

Підсумовуючи сказане, ще раз необхідно підкреслити:

центральний депозитарій цінних паперів в Україні має стати надійною основою

для повноцінного виконання збері-гачами цінних паперів покладених на них

функцій.

3.4. Шляхи поліпшення функціонування ринку цінних паперів України.

Фондовий ринок має значні можливості для подальшого

розвитку. За роки свого існування в Україні він довів перспективи і

масштаби вигод, що їх можна отримати на регульованому ринку цінних паперів.

Перш ніж безпосередньо перейти до розгляду можливих шляхів

поліпшення функціонування ринку цінних паперів, зазначимо, що він існує в

конкретній економічній системі.. І якою б досконалою не була законодавча

база, яка регулює ринок цінних паперів, якою розгалуженою не була його

інфраструктура, який би не був сприятливий податковий клімат для суб’єктів

ринку цінних паперів, без загального розвитку економіки, без підйому

виробництва, без зростання загальної заможності населення, він неспроможний

розвиватися та вдосконалюватися.

Одним із основних чинників ефективного розвитку ринку цінних

паперів в Україні повинно бути формування прогресивної нормативної бази.

Зазначимо, що прийняття Закону України «Про національну депозитарну систему

та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» позитивно

відзначилось на розвитку фондового ринку, він заповнив багато пустощів в

законодавстві, сприяючи тим самим формуванню сучасних механізмів його

розвитку та. Разом з тим, шляхи вирішення багатьох проблем цього ринку,

притаманних саме Україні, з прийняттям цього Закону не тільки не

прояснились, а й стали ще туманнішими. Це відбулося тому, що з формальної

точки зору, модель розвитку фондового ринку визначена у відповідних

нормативних актах, реалістичність цієї моделі є досить примарною.

Перш за все слід відзначити загальний недолік всіх офіційних

документів, який полягає в тому, що вони не в повній мірі враховують

перехідний характер української економіки. А в перехідних економічних

системах діють зовсім інші механізми впорядкування суспільного життя, ніж в

розвинутих, і тому механічне перенесення схем та моделей, які добре

працюють в нормальній економіці, в наших умовах не дають очікуваних

результатів.

В Україні фактично не має правової держави — нормативна база

значно відстає від реальних процесів. Особливо це проявилось в перші роки

незалежності, коли спостерігались афери з довірчими товариствами. Після

завершення «ваучерної» приватизації стало відомо, що значна частина

власності держави розділена неправильно, кримінальним чином та попала в

руки вузького кола наближених осіб, і держава безсила змінити ситуацію.

Багато питань виникає при розгляді податкового

законодавства щодо цінних паперів. Щодо шляхів їх вирішення, то зусиллями

Асоціації юристів фондового ринку досягнуто певних зрушень в питанні

оподаткування доходів фізичних осіб, які отримані від продажу належних їм

цінних паперів, однак нормалізація інвестиційного клімату в Україні

потребує зміни підходу до оподаткування операцій на фондовому ринку в

цілому.

Настає питання про прийняття комплексного Закону України

«Про оподаткування на ринку цінних паперів», який об»єднує взаємоузгоджені

норми, стосовно оподаткування на ринку цінних паперів основними видами

податків (податком на прибуток підприємств, подоходним податком, ПДВ,

державним митом) або прийняття єдиним пакетом комплексу поправок до

існуючих законодавчих актів в частині оподаткування ринку цінних паперів.

Коригування вже існуючих нормативних актів необхідно

здійснювати одночасно з прийняттям нових, таких як Закон України «Про

регулювання випуску та обігу похідних цінних паперів», який дозволить

збільшити кількість видів фондових інструментів на Україні. Випуск та обіг

похідних цінних паперів сприятиме розвитку фінансових ринків, охоплюючи

такий важливий сегмент як ринок опціонів та ф»ючерсів на валюту,

страхування ризиків на ринку сільгосппродуктів в Україні.

Тенденція комп’ютеризації біржової і позабіржової торгівлі

пов»язана з тим, що учасники і регулятори зарубіжних ринків цінних паперів

усвідомлюють, що комп’ютеризація біржової і позабіржової торгівлі цінними

паперами може призвести до значних результатів. Вказані ринки будуть

функціонувати швидше, більш упорядковано, дешево й ефективно. Комп’ютерне

забезпечення має велике значення, зважаючи на величезну кількість

учасників, цінних паперів, які знаходяться в обігу, а також угод, що

здійснюються щодня. І хоча обсяги торгів на українському ринку цінних

паперів не можна порівняти з обсягами торгів в інших країнах, для України

це питання є досить важливим.

З додатку № 5 видно 68% торгів здійснюється в Україні за

допомогою комп’ютерної мережі ПФТС. А, якщо розглядати організований

вторинний ринок цінних паперів, то питома вага ПФТС на ньому складає 99%.

Тому розвиток комп’ютерних технологій є дуже важливим для України.

Позитивним кроком буде впровадження в Україні прямого

комунікаційного зв»язку з фондовими біржами та торгівельно-інформаційними

системами, оскільки конче необхідно отримувати інформацію про хід торгів в

режимі реального часу. Всі процеси на ринку цінних паперів будуть

сприйматися учасниками у вигляді інформації. У відповідний проміжок часу

вони будуть знати, хто продає цінні папери та за якою ціною.

В свій час наявність великої кількості бірж в одній країні

розглядалося як фактор сприяння розвитку ринку цінних паперів. З розвитком

технологій і засобів комп’ютеризації чітко склалася тенденція комп’ютерно -

сітьового об’єднання в єдині національні системи.

Відсутність зваженої стратегії розвитку фондового ринку, яка б

враховувала особливості етапу, який зараз переживає Україна, некритичне

запозичення досвіду окремих розвинутих країн Заходу, які пройшли свій

довгий шлях розвитку, в т.ч. й фондового ринку, призвели до того, що

фондова торгівля корпоративними цінними паперами зосередилась в Україні, в

основному, на неорганізованому ринку. Тому обсяги та кількість угод,

виконаних торговцями на позабіржовому неорганізованому ринку, значно

переважають показники для усіх інших ринків і складають відповідно 70 та

97% загального обсягу та кількості угод усіма торговцями на всіх ринках.

В нашій країні окремі кола намагаються монополізувати біржовий

ринок цінних паперів під гаслом забезпечення його цілосності. Взявши на

озброєння довільно обрану французьку модель централізованого біржового

ринку, вони просувають ідею створення в Україні єдиної фондової біржі.

Ігноруючи світовий досвід та реалії вітчизняного фондового ринку, вони

готові чисто адміністративними заходами замінити складний процес

становлення інститутів фондового ринку.

Безперечно в світі відбуваються процеси концентрації капіталу. Але

це не адміністративні, а економічні процеси. Фактом є концентрація ринку

цінних паперів на декількох світових фондових біржах, а також їх подальше

об»єднання, як наприклад, нещодавно оголосили про об»єднання Лондонська та

Франкфуртська біржі. Можливо, що і Україна піде цим шляхом, але тільки

після того, як мине криза в економіці та відновиться купівельна

спроможність населення.

Необхідно вирішити проблему відсутності на біржах України

вторинного ринку цінних паперів. Вся біржова система охоплює 1% торгів на

організованому вторинному ринку. Це відбувається тому, що вони не

витримують конкуренції а ні з неорганізованим вторинним ринком, а ні з

ПФТС, яка є монополістом на вторинному ринку. В умовах українського ринку

цінних паперів у фондових бірж практично єдиним видом діяльності є

проведення аукціонів по продажу пакетів акцій відкритих акціонерних

товариств, які належать державі та знаходяться на етапі приватизації. Ця

діяльність не тільки не відповідає загальноприйнятій в світі практиці

роботи фондових бірж, але й багато в чому є штучною, тому що вона цілком

залежить від активності Фонду держмайна України, характеру та кількості

об»єктів, що виставляються на продаж, тобто від його політики на фондовому

ринку вцілому та по відношенню до окремих фондових бірж.

Необхідно вирішити питання щодо забезпечення більш

детального розкриття інформації та попередження можливих некваліфікованих

дій інвестиційних керуючих, які здійснюють управління активами

інвестиційних фондів та взаємних фондів інвестиційних компаній.

Багато аналітиків вказують на помилковість в виборі моделі,

що спричинила дещо повільні її темпи і навіть гальмувало приватизаційний

процес. Але і в країнах Західної та Східної Європи приватизація не

проходила без проблем. Звернемося до зарубіжного досвіду.

На Україні пільги передбачали лише право першочергового придбання

акцій за їх номінальну вартість на суму і за рахунок приватизаційного

майнового сертифікату і за власні кошти на половину суми приватизаційного

сертифікату. Доречі, як і в Україні, де за даними ФДМ на початок 2000р. з

45,7 млн чол. ваучерами скористалися лише 34,7млн чол. В Україні ця

проблема стоїть досить гостро, так у приватизації енергетичних компаній

брав участь так званий інвестиційний пул офшорних компаній. Інтереси цього

пулу представляє Київське представництво «Корт холдінгз ЛТД». Дії цих

інвесторів викликали опір деяких професійних об»єднань, які виступили їз

заявами в пресі та зверненнями до парламенту. В підсумку приватизацію

енергетичних компаній було тимчасово припинено. Спеціалісти фондового ринку

та енергетики стверджують, що підприємства зазначеної галузі належить

продавати надійним стратегічним інвесторам із бездоганною репутацією. Коли

ж основним інвестором стане група маловідомих офшорних компаній, втрата

державного контролю над підприємствами енергетики може виявитися

небезпечною для всієї економіки. Однак припинення приватизації — теж не

вихід, бо галузь потребує інвестицій.

В цьому відношенні варто запровадити більш жорсткі, аж до

адміністративних, але законні, заходи щодо організованості та прозорості

ринку корпоративних цінних паперів. Ця проблема постає особливо гостро коли

на ринку починають обертатися акції стратегічно важливих підприємств.

Завдання полягає в тому, щоб утримати акції цих підприємств в системі

біржової торгівлі та в ПФТС, не допустивши їх на неорганізований ринок.

Висновки.

Метою моєї роботи було викладення структури ринку цінних

паперів на Україні та його основних функцій. Інструментарій сучасного ринку

цінних паперів є складним і багатоманітним, тому я дала характеристику

основним видам цінних паперів. Також описала механізм визначення курсової

вартості та дивідендну політику акціонерних товариств. Я дала аналіз

структури ринку цінних паперів, особливостей функціонування біржового та

позабіржового ринків, описала історичну еволюцію та сучасні характеристики

такого важливого інституту ринку цінних паперів, як фондова біржа. Привела

методику розрахунку ряду фондових індексів України, і також приділила увагу

відомим індексам зарубіжних країн. В роботі був описаний механізм

акумулювання інвестиційних ресурсів. Була також розглянута проблема

фондових криз в ринковій економіці. При написанні роботи я також зосередила

увагу на проблемі формування Національної депозитарної системи системи,

розглянула основні етапи формування фондового ринку України.

В роботі була надана характеристика сучасного стану ринку

цінних паперів на Україні, виходячи з якої можно зробити висновок, що

подальший розвиток національного фондового ринку стримується рядом

об’єктивних та суб’єтивних факторів. Найголовнішими серед яких є:

Кризовий стан української економіки, високий рівень інфляції, відсутність

твердої національної грошової одиниці

Відставання існуючої законодавчої та нормативно – правової бази

функціонування фондового ринку від розвитку реальних процесів на ньому

Слабкість і недостатність державного регулювання національного ринку цінних

паперів

Нерозвиненість первинного ринку цінних паперів, практична відсутність

операцій з похідними від цінних паперів

Відсутність гарантій по операціях з цінними паперами, недовіра населення та

його психологічна непідготовленість до операцій на фондовому ринку

Відсутність гарантій держави щодо захисту грошових заощаджень населення

Сучасна структура фондового ринку України характеризується

пріоритетним розвитком акціонерного капіталу і домінуючим положенням

інституційних інвесторів. Процес становлення і розвитку фондового ринку в

Україні тісно пов'язаний з процесами приватизації, які сприяють створенню

акціонерних товариств, а також розвитку фондового ринку. В умовах

економічної кризи, яка призвела до стагнації фондового ринку в Україні,

через центри сертифікатної приватизації найбільш ефективно відбуваєть ся

розподіл цінних паперів приватизованих підприємств, оскільки придбання

об'єктів проходить на конкурсних засадах.

Аналіз господарської практики і фахової економічної

літератури по темі дипломної роботи дозволив теоретично обгрунтувати

наукові висновки і пропозиції по удосконаленню методології і організації

економічного аналізу цінних паперів, що нині використовуються, а також

процесу формування інвестиційного портфеля на фінансовому ринку України:

1. Однією із складових фінансового ринку є ринок цінних паперів, який в

Україні знаходиться на стадії формування.

2. Визначена суть різних видів фондових інструментів і обгрунтована

можливість їх використання та застосування у фінансовій діяльності

українських акціонерних товариств, інвестиційних фондів та інших суб'єктів

фондового ринку.

3. В дипломній роботі класифіковані різноманітні фондові цінності, що

застосовуються у світовій практиці. Класифікація цінних паперів побудована

за такими основними ознаками: економічна природа цінних паперів, порядок

підтвердження прав власників, характер емітента і форма випуску. Проведене

дослідження довело, що визначення єдиної системи класифікаційних ознак не

зовсім коректне через розмаїття учасників ринку, виконуваних ними операцій,

застосуванням інструментів, а також через недоліки і прогалини у

вітчизняному законодавстві і відсутність визначеності у нормативній базі,

яка регулює функціонування фондового ринку.

4. На Заході, в межах аналізу цінних паперів як окремої дисципліни,

декілька шкіл застосовують різні підходи чи їх комбінацію. Зроблено

висновок, що завданнями аналізу цінних паперів в Україні як одного з

розділів економічного аналізу є:

- визначення закономірностей руху курсів цінних паперів;

- вивчення тенденцій біржової кон'юнктури і прогнозування її на майбутнє;

- прогнозування напрямку змін і величини курсів окремих випусків акцій і

облігацій;

- вироблення ринкової тактики і стратегії для власників цінних паперів;

В сучасних умовах все більше значення в аналізі ринку цінних паперів

набуває також математичне моделювання і прогнозування коливань курсів акцій

і облігацій (їх математична обробка у відповідності з принципами конкретної

моделі).

5. Для того, щоб з усього розмаїття можливих напрямків вкладення коштів у

різні види фондових інструментів вибрати такі, які є найбільш ефективними з

точки зору інвестиційних цілей, запропоновано здійснювати чітке

розмежування: рішення про купівлю тих чи інших акцій має витікати з

фундаментального аналізу, а вибір моменту купівлі - з технічного.

6. Описані в дисертаційній роботі різноманітні модифікації формул

прибутковості цінних паперів мають великий вплив на розрахункове значення

показника, що продемонстровано розрахунками прибутковості на прикладі

деяких державних цінних паперів, оскільки саме цей ринок має сьогодні

найповнішу інформаційну базу. На такі висновки наводить, зокрема, аналіз

динаміки прибутковості аукціонів ринку (ОВДП). Досить високий рівень

прибутковості ОВДП не відповідає статусу державних цінних паперів і є

сьогодні однією з причин низького рівня інвестицій в реальний сектор. Чітко

прослідковуються періоди, коли здійснювалися спроби зниження прибутковості

ОВДП, але до того часу, поки ринок державних цінних паперів обслуговує, в

основному, поточні потреби Мінфіну в грошах, досить часто викликані

політичними причинами, буде порушуватись стабільність ринку і

вихолощуватиметься його макроекономічна суть і регулюючі функції облікових

ставок як найважливішого орієнтиру ціни грошей в економіці. В Україні

державні цінні папери перетворились у надприбутковий спекулятивний

інструмент, ставки по якому, зазвичай, визначаються поточним

співвідношенням сил емітента та інших учасників ринку.

7. Для потенційного інвестора і для аналітиків фондового ринку для

прийняття важливих рішень і для аналітичних прогнозів недостатньо

використовувати дані таблиць, найтиповіших для українських періодичних

видань.

8. В результаті проведеного аналізу основних прийомів, принципів і

мотивацій побудови фондових індикаторів, пропонується чотирьохфазне

трактування проблем розробки будь-якого індексу, що відображає реальну

ситуацію на фінансовому ринку:

1) проблема визначення середньої ринкової ціни акцій чи облігацій того чи

іншого емітента;

2) проблема порівнянь або вагових коефіцієнтів, з якими ціни акцій входять

до формули індексу;

3) проблема визначення переліку цінних паперів, ціни яких додаються;

4) проблема співставленім, тобто корегування індексу при змінах

розрахункової бази, списку підприємств, тощо.

9. Як об'єкт для інвестування український фінансовий ринок поки-що зовсім

не стабільний і піддягає значному ризику. Причому, як на ринку

держоблігацій, так і на ринку акцій при достатньо узгодженій ціновій

динаміці, цінні папери розрізняються між собою рівнем поєднаного з ними

кон'юнктурного ризику. Тільки ризик ОВДП залежить від терміну до погашення

(чим він більший, тим менший темп зміни цін), а у акцій він прямо

пов'язаний з рівнем ліквідності: чим більш ліквідний цінний папір, тим

енергійніша цінова динаміка і вищий ризик.

10. Дослідження стану та тенденцій розвитку фондового ринку необхідно

проводити за напрямкам: вивчення стану та розвитку емітентів; вивчення та

аналіз структури цінних паперів, що випущені та знаходяться в обігу; аналіз

попиту та пропозиції на цінні папери; аналіз курсів цінних паперів, а також

їх ціни під впливом низки факторів; аналіз кон’юнктури ринку цінних паперів

у взаємозв’язку з економічним розвитком України; аналіз приватизаційних

процесів; аналіз діяльності комерційних банків на ринку цінних паперів;

вивчення процесів, що відбуваються на біржовому та позабіржовому ринках.

В умовах становлення національного фондового ринку великого

значення набуває необхідність безумовного підтримання його фінансової

безпеки. При цьому слід наголосити, що безпека фондового ринку

безпосередньо пов’язана з бюджетною, борговою та інвестиційною безпекою

держави, особливо з огляду на недостатньо контрольований розвиток сегмента

державних цінних паперів, а також із фінансовою безпекою численних

юридичних і фізичних осіб. Необхідним кроком має бути переорієнтація

державних облігацій на фінансування окупних інвестиційних проектів у

пріоритетних напрямках, які підпримуються державою. Мається на увазі, по-

перше, встановлення меж для розподілу залучених ресурсів на фінансування

дефіциту державного бюджету.

Національні фондові ринки світу усе більше

інтернаціоналізуються. Це цілком природно, адже капітал узагалі має

інтернаціональний характер і вільно переміщується в ті країни і регіони, де

його обертання дає найбільший приріст. Це стосується й обертання капіталу

у вигляді цінних паперів. Питання обертання в Україні цінних паперів

іноземних компаній не вирішене насамперед на законодавчому рівні. Отут

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6