Дипломная работа: Оптимальне використання складських приміщень на ТД ДП "Сандора"

Розділ I «Необоротні активи» характеризується такими статтями.

У статті «Нематеріальні активи» відбиває вартість об'єктів, що входять до складу нематеріальних активів. У цій статті відбивають окремо: первинну залишкову вартість нематеріальних активів, а також нараховану суму зносу.

Залишкова вартість нематеріальних активів визначається як різниця між первинною вартістю і сумою нарахованого зносу. У підсумок балансу нематеріальн активи включаються по залишковій вартості.

У статті «Незавершене будівництво» відбиває вартість незавершеного будівництва (включаючи устаткування для монтажу), що здійснюється для власних нестатків підприємства, а також авансові платежі для фінансування такого будівництва.

У статті «Основні засоби» відбиває вартість власній і отриманих на умові фінансового лізингу об'єктів і цілісних майнових комплексів. У цій статт приводяться окремо: первинна вартість, сума нарахованого зносу і залишкова вартість основних засобів. У підсумок балансу основні засоби включаються по залишковій вартості.

У статті «Довгострокові фінансові інвестиції» відбивають фінансов нвестиції на період більш одного року, а також всі інвестиції, що не можуть бути вільно реалізовані в будь-який час.

Оборотні активи в розділі II балансу відбивають статтями: «Запаси», «Дебіторська заборгованість за товари, роботи і послуги», «Дебіторська заборгованість по розрахунках» (з бюджетом, по виданих авансах, нарахованих доходах і т.д.), «Поточні фінансові інвестиції», «Грошові кошти і їхні еквіваленти» (у касі, на поточних і інших рахунках у банках, що можуть бути використані для поточних операцій, а також еквіваленти коштів).

Витрати, що мали місце в звітному або попередніх звітних періодах, але не належать до наступних звітних періодів, відбивають у розділі III «Витрати майбутніх періодів» активу балансу.

Статті пасиву балансу об'єднані відповідно в п'ять розділів: I «Власний капітал», II «Забезпечення майбутніх витрат і платежів», III «Довгостроков зобов'язання», IV «Поточні зобов'язання», V «Доходи майбутніх періодів».

Власний капітал розділу I пасиву балансу характеризується такими статтями: «Статутний капітал», «Пайовий капітал», «Додатковий капітал», «Резервний капітал», «Нерозподілений капітал», «Витягнутий капітал», «Нерозподілений прибуток (непокриті збитки)».

У статті «Статутний капітал» відбиває зафіксована в статутних документах загальна вартість активів, що є внеском власників (учасників) у капітал підприємства.

Додатковий капітал характеризується двома статтями. У статт «Додатковий вкладений капітал» акціонерні товариства відбивають суму, на яку вартість реалізованих випущених акцій перевищує їхню номінальну вартість (аналогічно розумінню «Емісійний доход»).

У статті «Інший додатковий капітал» відбивають суми дооценки необоротних активів; вартість активів, безкоштовно отриманих підприємством від нших юридичних і фізичних осіб, і інший додатковий капітал.

У статті «Резервний капітал» відбивають суму резервів, створених згідно діючого законодавства або статутних документів нерозподіленого прибутку підприємства.

У статті «Нерозподілений прибуток (непокриті збитки)» показують суму прибутку, що реінвестований у підприємство (або суму непокритого збитку). При цьому суму непокритого збитку приводять у дужках і віднімають при визначенн підсумку балансу.

У статті «Неоплачений капітал» відбивають суму заборгованості власників (учасників) по вкладеннях у статутний капітал. Цю суму показують у дужках віднімають при визначенні власного капіталу.

У статті «Вилучений капітал» господарчі товариства відбивають вартість акцій власної емісії (або паїв), викуплених суспільством у його учасників. Суму вилученого капіталу приводять у дужках і віднімають при визначенні підсумку власного капіталу.

Таким чином, сума власного капіталу підприємства на звітну дату за даними роздягнула I пасиву балансу визначається шляхом додатка до суми статутного капіталу сум резервного і додаткового капіталу і нерозподіленого прибутку і відніманням з отриманої суми непокритого збитку, неоплаченого вилученого капіталу.

У розділі II «Забезпечення майбутніх витрат і платежів» пасиву балансу відбивають нараховані в звітному періоді майбутні витрати і платежі (витрати на оплату майбутніх відпусток працівникам, гарантійні зобов'язання і т.д.), величина яких на дату складання балансу може бути визначена тільки шляхом попередніх (прогнозних) оцінок, а також цільового фінансування і цільових надходжень, отриманих з бюджету й інших джерел.

Розділ III «Довгострокові зобов'язання» пасиву балансу поєднує статті:

«Довгострокові кредити банків» - відбиває сума заборгованості банкам за отримані довгострокові кредити (які не є поточними зобов'язаннями);

«Інші довгострокові фінансові зобов'язання» - відбиває сума довгострокової заборгованості підприємства на рахунок зобов'язань по залученню позикових засобів (крім кредитів банків), на які нараховуються відсотки;

«Відстрочені податкові зобов'язання» - показують суму податків на прибуток, які необхідно сплатити в майбутніх періодах у результаті тимчасово різниці між обліковим і податковим базисом оцінки;

«Інші довгострокові зобов'язання» - показують суму довгострокових зобов'язань, що не можуть бути включені в зазначені статті даного розділу.

Розділ IV «Поточні зобов'язання» пасиву балансу поєднує статті поточних зобов'язань, що будуть погашені протягом операційного циклу, тобто проміжку часу між придбання запасів для здійсненні діяльності й одержання засобів від реалізації зробленої з них продукції (товарів) і послуг: «Короткостроков кредити банків», «Кредиторська заборгованість за товари, роботи і послуги», «Поточні зобов'язання по розрахунках з бюджетом», «Поточні зобов'язання по позабюджетним платежах», «Поточні зобов'язання по страхуванню», «Поточн зобов'язання по розрахунках з учасниками», «Векселі видані» і ін.

До складу розділу V «Доходи майбутніх періодів» пасиву балансу підприємства входять доходи, отримані в плині поточного і попереднього звітного періодів, але які відносять до майбутніх звітних періодів. Вони підлягають зарахуванню до доходів того звітного періоду, до якого вони належать. Таким чином, статті активу і пасиву балансу згруповані у визначені розділи, щоб показати взаємозв'язок між складом і розміщенням господарських засобів в активи джерелами їхнього формування – у пасиві. Це забезпечує можливість контролю й аналізу по наявності майна підприємства, його станові і розміщенню і джерелами формування (власних, притягнутих); контролю за станом зобов'язань по розрахунках, фінансовій стійкості, платоспроможності підприємства й одержання ншої ділової інформації.

Звіт про фінансові результати складається згідно з вимогами Положення (стандарту) бухгалтерського обліку. Метою складання звіту є надання користувачам повної і правдивої інформації про доходи, витрати, прибутків (збитків) від діяльності підприємства. З цією метою звіт складений згідно функціональним групуванням доходів і витрат (виробництва, керування, збут продукції і т.д.) і складається з трьох розділів: I «Фінансові результати», II «Елементи операційних витрат», III «Розрахунки показників прибутковості акцій».

Доходи і витрати приводяться в звіті з метою визначення чистого прибутку. Фінансові результати в звіті визначаються і відбивають у розріз звичайної діяльності і надзвичайних випадків. Звичайна діяльність складається з операцій основної діяльності (тобто операцій, зв'язаних з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства і забезпечують основну частину його доходу) і інших операцій (продаж і оренда основних засобів, нематеріальних активів, продажів і покупка цінних паперів і т.д.), що безпосередньо не зв'язані с основною діяльністю.

Прибуток (збиток) від звичайної діяльності визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від основної діяльності, фінансових і інших доходів (прибутків), фінансових і інших витрат (збитків) і суми податку з прибутку.

Звіт про фінансові результати

За_____________________20__м.

Форма № 2Код за ДКУД

1. Фінансові результати

II. Елементи операційних витрат

III. Розрахунки показників прибутку акцій

Основні фінансові коефіцієнти приведені в Додатку 4 - Основні фінансов коефіцієнти роботи ДП ТД “Сандора”

1. Аналіз майнового стану підприємства.

1.1 Коефіцієнт зносу основних засобів показує співвідношення величину зносу до первинної вартості основних засобів. Так як в данному випадку його значення становить 0,07 – 0,09 відповідно у попередній і звітній періоди, то можна зробити висновок про те, що підприємство не потребує оновлення основних засобів.

100/1500=0,07 150/1600=0,09

2. Аналіз ліквідності підприємства.

Коефіцієнти ліквідності характеризують платоспроможність підприємства як здатність підприємства розраховуватися за своїми зобов'язаннями; ліквідність визначається покриттям зобов'язань підприємства його активами, термін перетворення яких у гроші відповідає терміну погашення зобов'язань

2.1 Коефіцієнт покриття Кпокр - співвідношення оборотного капіталу короткострокових боргових зобов'язань. Кпокр - показує межу кредитування, достатність усіх видів засобів клієнта, щоб сплатити борг. Якщо Кпокр менш 1, то границі кредитування порушені, позичальникові більше не можна давати кредит: він є некредитоспроможним. В даному випадку значення цього коефіцієнта перевищує 1 і становить 1,28 та 1,23 відповідно у попередній та звітній періоди, що свідчить про достатність оборотного капіталу.

7400/5800=1,28 8870/7230=1,23

Зниження коефіцієнту зумовлено тим, що темп росту поточних зобов’язань випереджає темп росту оборотних активів підприємства.

2.2 Коефіцієнт термінової ліквідності розкриває співвідношення найбільш ліквідної частини оборотних активів до короткострокових зобов'язань і становить 0,76-0,74, що є достатнім значенням, оскільки нормативний рівень склада 0,6-0,8, тобто 60 – 80% від короткострокових зобов’язань повинні складати ліквідна частина оборотних активів.

3500/5800=0,76 3500/7230=0,74

Спостерігається зниження що темп росту поточних зобов’язань випереджа темп росту найбільш ліквідної частини росту оборотних активів.

2.3 Коефіцієнт абсолютної ліквідності дає уявлення про можливість фірми в стислий термін погасити наявні зобов'язання. Показує, яку частину короткострокової заборгованості підприємство може погасити найближчим часом. Значення цього показника складає 0,26-0,28 відповідно у попередньому та звітному періоді і свідчить про те, що на початку періоду фірма може погасити найближчим часом тільки 26% та 28% короткострокової заборгованості відповідно на початок та кінець періоду.

1500/5800=0,26 2100/7230=0,28

2.4 Чистий оборотний капітал показує різницю між оборотними активами та поточними зобов’язаннями.

7400-5800=1600 8870-7230=1640.

Позитивне значення 1600 – 1640 зумовлене достатнім значенням оборотних активів та меншим значенням цієї цифри поточними зобов’язаннями. Цей коефіцієнт для нормального функціонування підприємства повинен бути позитивним та складати більше 0. У звітному році відбулося зростання чистого оборотного капіталу у порівнянні з попереднім періодом на 2,5%.

3. Аналіз платоспроможності.

3.1 Коефіцієнт платоспроможності показує частку власного капіталу в пасиві. Тобто власний капітал складає 36,26 -32,11% у загальному обсязі коштів підприємства. Це достатнє значення показника (мінімально нормативне значення складає 30%), але разом з тим спостерігається його зменшення майже на 11% у звітному році в порівнянні з попереднім роком.

330/9100=36,26% 3420/10650=32,11%

Зниження значення коефіцієнта зумовлене перевищенням темпу росту валюти балансу над темпом росту власного капіталу, що є цілком логічним та природнім для підприємств.

3.2 Коефіцієнт фінансування - це відношення власного капіталу до залишившихся розділів пасиву. Нормативне значення “> 1”. Цей показник складає 1,75 та 2,11 відповідно у попередньому та звітному роках., тобто спостерігаються позитивні тенденції його збільшення на 20%.

3300/5800=1,75 3420/7230=2,11

3.3 Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами - ма позитивне значення в силу позитивного значення чистого оборотного капіталу. Позитивні тенденції спостерігаються при збільшенні даного значення.

7400-5800)/5800=0,28 (8870-7230)/7230=0,23

4. Показники оборотності капіталу відбивають якість оборотних активів можуть використовуватися для оцінки росту Кпокр. Наприклад, при збільшенн значення цього коефіцієнта за рахунок росту запасів і одночасному уповільненн хньої оборотності не можна робити висновок про підвищення кредитоспроможност Позичальника. Що має місце в данному випадку.

4.1 Коефіцієнти оборотності характеризують швидкість обороту (тобто перетворення в грошову форму) засобів. Чим вище швидкість обороту, тим вище платоспроможність проектові (підприємства) і тім більше високий його виробничо-технічний потенціал. Ці коефіцієнти також характеризують достатність продажів з погляду задіяних у проекті засобів.

4.2 Коефіцієнт оборотність активів характеризує ,скільки разів за обраний інтервал планування відбувається повний цикл виробництва і звертання.

Визначається відношенням чистого доходу до середнього значення валюти балансу. Позитивні тенденції спостерігаються при зростанні даного коефіцієнта. На даному підприємстві можна говорити про незначне його зростання. Це зумовлене як зростання чистого доходу.

5000/9875=0,51 5740/9875=0,58

4.3 Оборотність дебіторської заборгованості показує середня кількість днів, необхідну для стягнення заборгованостей. Чим менше це число, тім швидше дебіторська заборгованість звертається в кошти, а отже підвищується ліквідність оборотних коштів підприємства. Високе значення коефіцієнта може свідчити про труднощів зі стягненням засобів по рахунках дебіторів.

5000/((2800+100+100)/2)=0,39 5740/((3100+120+120)/2)=0,86

4.4. Термін погашення дебіторської заборгованості зменшився в 2 рази, що є дуже сприятливим для підприємства , адже за рахунок цього фірма може додатково використовувати ці кошти через недостатність оборотного капіталу.

360/0,39=912 360/0,86=418

4.6.Оборотність ТМЗ Показує, на скільки ефективно компаній використову нвестиції й оборотний капітал і як це впливає на зростання продаж.

Чим вище значення цього коефіцієнта, тім більше ефективно використовується підприємством чистий оборотний капітал.

3500/3000=1,07 4000/3550=1,22

Ефективність використання чистого оборотного капіталу фірмою виросла.

4.7. Коефіцієнт оборотності основних засобів.

Фондовіддача. Характеризує ефективність використання підприємством наявних у його розпорядженні основних засобів. Чим вище значення коефіцієнта, тім більше ефективне підприємство використовує основні засоби.

Рівень фондовіддачі збільшився на незначну величину за рахунок збільшення оборотних активів та зменшення виручки від реалізації.

5000/((1500+1600)/2)=3,23 5740/((1500+1600)/2)=3,70

5.1. Рентабельність активів характеризує рівень віддачі загальних капіталовкладень у проект . Нормативне значення спостерігається при значенн >0 та підвищенні цього показника. Його значення становлять 0,09-0,1 відповідно на початок та кінець періоду, що свідчить про досить високу віддачу капіталовкладень.

5000/9875=0,09=9% 5740/9875=0,10=10%

5.2.Рентабельність власного капіталу дозволяє визначити ефективність використання капіталу, інвестованого власниками проектові (підприємства). На даному підприємстві спостерігається незначне його збільшення (0,27-0,31) за рахунок збільшення величини чистого прибутку.

910/((3300+3420)/2)=0,27 1030/((3300+3420)/2)=0,31

5.4.Рентабельність продажів дозволяє визначити питому ваги чистого прибутку в обсязі реалізованої продукції. Він складає 35% та 34 % відповідно на початок та кінець періоду, що свідчить про дуже високе значення чистого прибутку від основної діяльності навіть для посередницької діяльності ц галузі виробництва.

(1300+0-0)/(3500+50+150)=35% (1400+0-0)/(4000+70+200)=34%

1.3 Постановка задачі

З самого визначення підприємства випливає основна мета його функціонування – отримання прибутку. Для підприємства оптово-роздрібно торгівлі життєво-важливим аспектом функціонування є швидкість обороту товару та оптимальний (з точки зору асортименту та кількості ) запас готової продукції на складі.

Для здійснення безперервного процесу товарного обігу необхідні певн запаси товарів. Товарний запас – це сукупність товарної маси, що знаходиться в сфері обігу і призначена для продажу. Товарні запаси виконують певні функції: забезпечують безперервність розширеного виробництва і обігу, в процесі яких відбуваються їхнє систематичне утворення і витрачання; задовольняють платоспроможний попит населення, оскільки є формою товарної пропозиції; характеризують співвідношення між обсягом і структурою попиту і товарно пропозиції.

З функцією зберігання продукції тісно пов'язана функція перетворення асортименту. В перелік операцій, об'єднаних в даній функції, входять: сортування товарів і їхня комплектація, дрібнення і укрупнення партій продукції, її стандартизація. Іншими словами, оптові підприємства перетворюють промислову пропозицію товару в асортиментні групи, відповідні попиту окремих покупців. Потреба в виконанні даної функції особливо актуальна в сучасних умовах, коли із-за розвитку спеціалізації виробництво ефективно лише при випуску масових партій товарів, а споживання все в більшому ступен характеризується зростанням номенклатури при невеликих обсягах закупок окремих товарів.

Так як асортиментний ряд продукції ДП ТД «Сандора» нараховує близько 19 позицій продукції і постійно розширяється, то , беручи до уваги різну рентабельність та попит на продукцію, процес управління оптимальними запасами на складі набуває все більш актуального значення з метою максимізації прибутку.

Час обігу товарів складного асортименту, як правило, набагато перевищу час обігу товарів простого асортименту.

Перетворення виробничих асортиментів у споживчий у відповідності з попитом – створення необхідних асортиментів для виконання замовлень клієнтів. Особливе значення дана функція здобуває в розподільній логістиці, де торговельні асортименти включає величезний перелік товарів різних виробників, що відрізняються функціонально, по конструктивності, розміру, кольорам і т.д. Створення потрібних асортиментів на складі сприяє ефективному виконанню замовлень споживачів і здійсненню більше частих поставок й у тім обсязі, що потрібно клієнтові.

Але в той же час існує доволі серйозне обмеження з боку недостатност складських приміщень, що ,при неправильному підборі співвідношень видів товарів на складі, може привести до недоотримання значних сум прибутку підприємством.

На підприємстві жодного разу не вирішувалась проблема оптимального розподілу запасу товарів різних асортиментних позицій з урахуванням обмеженост складських приміщень з метою недопущення втрати прибутків від неповного задовольняння виникаючого попиту з боку клієнтів.

У минулому при прийнятті рішень менеджери звикли покладатися головним чином на свою інтуїцію. Хоча інтуїція, особливо досвідчених менеджерів, ма велике значення, вона по визначенню позбавлена раціонального аналітичного початку. Керуючись при прийнятті рішень винятково інтуїцією, менеджер може робити висновки тільки з кінцевих результатів раніше ухвалених рішень, а таке навчання занадто дорого обходиться.

Процес моделювання рекомендує набір дій, які повинні доповнити (не замінити!) інтуїцію при прийнятті рішень. При цьому створюється формалізована кількісна модель проблемних аспектів управлінської ситуації, що представля сутність проблеми. Побудована кількісна модель аналізується з метою одержання певних результатів або висновків, що випливають винятково з моделі, незалежно від того, які припущення й абстрактні побудови лежали в її основі. Після цього отримані результати інтерпретуються для існуючої реальної ситуації з урахуванням тих факторів, які не враховувалися раніше в процесі формалізац задачі. Процес моделювання, доповнений досвідом й інтуїцією менеджера, дозволя прийняти більше вдале рішення й багато чому навчитися.

Першим етапом розробки прогнозу розміру товарних запасів є всебічний економічний аналіз попередньої діяльності. Результати аналізу, виявлен тенденції і висновки служать основою укладання прогнозів.

Поглиблене вивчення ринку дозволить максимально оптимізувати структуру товарних запасів.

Цю проблему треба вивчити більш детально та уважно з метою оптимізац роботи компанії.

Таким чином перед нами постає задача оптимального розподілу запасу продукції на підприємстві ДП ТД “Сандора” при обмеженні складських приміщень на підставі статистичних даних про об’єми продаж в минулому році.

Оптимізувати цей аспект роботи підприємства можна побудувавши математичну модель, яка б містила данні про оптимальних запас продукції, та водночас дозволяла б максимізувати прибуток компанії . Таким чином поста задача розробки багатокритеріальної оптимізаційної моделі, де враховується як відхилення від оптимального попиту (отриманого на підставі спостереження за попитом та побудови емпіричної функції його розподілу) так і максимізац прибутку від продажів. На все це налигається основне обмеження у вигляді недостатност складських приміщень.

2. Теоретичні основи оптимальних розрахунків

2.1 Моделювання як процес управління

Моделі - це обмежене подання реальності, тому результати аналізу модел не обов'язково є рішенням вихідної управлінської задачі. Зокрема, поняття "оптимальне" є математичною концепцією, а не концепцією реального світу.

Оптимальне рішення дає найкраща відповідь для абстрактної задачі, сформульованої в моделі. Але чи буде це рішення кращою відповіддю в реальній ситуації, для якої створювалася модель? На це питання необхідно відповісти до того, як реалізувати рекомендації моделі. Завжди доводиться ухвалювати рішення щодо тім, чи варто реалізовувати конкретну рекомендацію, але якість цього рішення значною мірою буде залежати від того, наскільки чітко менеджер бачить взаємозв'язок між моделлю й реальною ситуацією, що вона відбиває. Однак, якщо модель правильно побудована, а її результати ретельно інтерпретуються, вона може надати менеджерові багато коштовної інформації для прийняття рішень.

Діаграма процесу моделювання рис. 2.1 складається з верхньої й нижньо частин, розділених пунктирною лінією. Нижче пунктирної лінії перебуває реальний мир, з яким щодня зіштовхуються менеджери, покликані приймати рішення в складних ситуаціях (наприклад, розподіляти ресурси між конкуруючими задачами виробництва, становити розклад дій або розробляти маркетингову стратегію). Процес моделювання починається з дослідження ситуації, що вимагає рішення (у лівому нижньому куті діаграми).

Процес моделювання сам по собі не є конкретним науковим методом, реалізацією якого повинні займатися винятково фахівці.

Міркування оперативного керування впливають на всі аспекти процесу, тому безпосереднє залучення менеджера до процесу моделювання є запорукою успішного застосування результатів моделювання в реальному світі.

Аналіз

Формальний світ

Реальний світ

Інтуіція

Рис. 2.1. Процес моделювання

Найбільш абстрактної є символічна модель, у якій всі поняття виводяться за допомогою кількісно певних змінних, а всі зв'язки представляються в математичному, а не фізичному або аналоговому виді.

Роль думки менеджера в процесі моделювання показана на рис. 2.2.

Аналіз

Формальний світ

Реальний світ

Інтуіція

Рис. 2.2. Роль думки менеджера в процесі моделювання

Наприклад, фізики створюють кількісні моделі вселеної, економісти кількісні моделі економіки. Оскільки в символічних моделях використаються кількісно певними змінними, зв'язаними рівняннями, їх часто також називають математичними моделями, кількісними моделями або, як у нашому випадку, табличними моделями (тобто моделями на основі електронних таблиць).

Менеджерам доводиться працювати з усіма трьома типами моделей, найчастіше — з аналоговими моделями у формі діаграм і графіків, а також із символічними моделями у вигляді електронної таблиці або звітів нформаційно-керуючої системи.

Незважаючи на їхні розходження, всі моделі мають одну загальну властивість.

Будь-яка модель є ретельно обраною абстракцією реальності, що відображає бачення її творця про причинні зв'язки в реальному світі.

2.2 Використання моделей на різних рівнях керування

Моделі відіграють різну роль на різних рівнях керування компанією. На верхньому рівні моделі, як правило, пропонують інформацію й допомагають зрозуміти проблему, прирахував не обов'язково у формі рішень, що рекомендують. Вони використаються як засоби стратегічного планування: щоб передбачати майбутнє, досліджувати альтернативи, розробити кілька планів на випадок непередбаченого розвитку подій, підвищити гнучкість виробництва й скоротити час реакції на вимоги часу. На більше низькому рівні моделі частіше використаються для того, щоб припустити рекомендовані рішення. Наприклад, на багатьох заводах операції на конвеєрі повністю автоматизовані. Аналогічно в деяких випадках рішення приймаються винятково на підставі моделі конкретної операції й після реалізації вимагають втручання менеджера тільки у виняткових ситуаціях. Однак частіше внесок автоматизації в моделювання складається в зборі й підготовц потрібних даних. Ці дані потім використаються менеджерами для періодичного відновлення табличних моделей, побудованих в електронних таблицях. Переглянута модель повторно аналізується, рекомендуються нові рішення, які знову нтерпретуються й реалізуються.

Моделі по-різному використаються на різних рівнях керування компанією з ряду причин. Чим нижче рівень організації, тим простіше задачі й альтернативи. Взаємодії легше описати кількісно, найчастіше більше доступні точні дані, більше певної є й майбутнє середовище реалізації рішення. Крім того, досить часто повторюються ситуації прийняття рішень, що дозволяє амортизувати витрати на збір даних і розробку моделі за рахунок її багаторазового використання.

2.3 Формалізація моделі

Формалізація уявлення про ситуації, полягає в концептуальному аналізі, під час якого необхідно прийняти певні припущення й спрощення. Оскільки розглянута управлінська ситуація містить у собі мети й рішення, їх необхідно явно вказати й визначити. Може існувати кілька способів визначити змінн рішення, і не завжди відразу вдається знайти найбільш підходяще визначення. Цілі також можуть бути не цілком ясні. Навіть самі здатні менеджери можуть не мати точного подання про те. які результати вони хочуть одержати. Проблеми виникають й у тому випадку, коли цілей занадто багато й необхідно вибрати одну з них. (Як буде показано, звичайно неможливо одночасно оптимізувати дві різні цілі. Тому, як правило, безглуздо намагатися одержати "найбільший прибуток при мінімальних вкладеннях" або "максимальні благами більшост людей".)

На рис. 2.3. представлений перший (найчастіше найбільш важливий) етап формалізації управлінського рішення для формулювання задачі — виявлення основних концептуальних складові моделі. На даному етапі деталі роботи модел не розглядаються. Основна увага приділяється визначенню 1) входів, тобто того, що модель повинна обробляти, і 2) виходів— того, що модель робить. Модель на даному етапі називається "чорним ящиком", оскільки ще не відомо, яка логіка буде реалізована в моделі.

Після визначення входів і виходів моделі необхідно розбити їх на дв категорії. Входи, іменовані зовнішніми змінними, діляться на рішення— змінним, контрольованим менеджером, і параметри — змінні, котрими менеджер управляти не може. Прикладами змінні рішення можуть служити сума, у яку менеджер оцінює свій продукт, розміщення виробничого встаткування або рішення, продавати чи філію ні. Приклади параметрів: ціни, призначувані конкурентами на аналогічні товари або послуги, фізичні обмеження об'єму складського приміщення, вартість одиниц сировини або прогнозована кількість опадів. Багато неконтрольованих вхідних величин можуть бути невідомі заздалегідь. Трактуючи їх як параметри, можна будувати модель так, ніби вони були відомі. Пізніше можна конкретизувати чисельні значення даних величин, проаналізувавши дані й оцінивши ці значення, або просто задати передбачувані значення величин при аналізі моделі.

Виходи, називані внутрішніми змінними, діляться на показники ефективності (або критерії) — змінні, які визначають ступінь наближення до мети, і результуючі змінні, які відбивають інші наслідки моделювання й допомагають розуміти й інтерпретувати результати роботи моделі. Критер особливо важливі, тому що саме вони використаються, щоб визначити, наскільки вдалося наблизитися до кінцевої мети. Тому критерії часто називають цільовими функціями. Прикладами цільових функцій, є доход, частка ринку, сукупні витрати, дисципліна працівників, задоволення клієнта, доходи від інвестицій.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5