Статья: Основи внутрішньо-фірмового управління нововведеннями: стратегія і структура

Для підвищення ефективності інноваційних проектів часто буває необхідно скоротити їхні тимчасові рамки, для чого ще до закінчення попереднього етапу приступає до розробки наступного. Це однак, веде до додаткових грошових витрат. Особливо вони зростають, коли стадія оснащення і підготовки виробництва починається до того, як остаточно довершений іспит зразка виробу.

Більш докладні дані про розподіл витрат по етапах нововведення (табл. №2) дає представлення про тимчасові рамки програм у хімічній і електронній промисловості, річному розподілі грошових витрат, їхньому загальному обсязі, а також про те, яку частку у витратах складають витрати на НДВКР. Усі річн витрати в таблиці виражені в доларах на долар дослідницьких витрат у 1-ом року програми. Дані показують, що незважаючи на велику тривалість, інноваційн проекти в хімічне промисловості акумулюють менше коштів, чим великомасштабн програми в електронній промисловості, за рахунок більш низьких витрат на проектування й оснащення в процесі підготовки виробництва.

Таблиця 2. Річні витрати в процесі технічних нововведень (в долл. на 1. долл., затрачений на НДВКР в 1-й рік)

Усі річні результуючі дані по окремих напрямках господарської діяльност ретельно розглядаються і враховуються керуючими при доборі і складанні портфеля нноваційних проектів корпорації з метою фінансового їхнього забезпечення протягом усього періоду реалізація.

Як підкреслюється в статті американського дослідника Л. Елліса, при сполученні тимчасового циклу НДВКР, і життєвого циклу продукту можливо багаторічний вимір кожного окремого проекту в цілому. Такий вимір дозволяє провести оцінку кожного проекту і вибрати найбільш перспективні. Оцінка і добір нових проектів НДВКР є однієї з найбільш важких задач багато продуктового бізнесу, оскільки найбільш критична стратегічна проблема, що коштує як перед вищими керуючими, так і перед керівниками дослідницьких підрозділів, - це максимізація прибутків, одержуваних протягом визначеного часу фірмою, що залежать від прийнятих рішень в області інвестування в НДВКР. Тому для добору проектів будуються такі об'єктивні критерії, що відповідають задачам фінансового аналізу, який у свою чергу засновується на припущення, що інвестиції в НДВКР мають ту ж природу, що в капіталовкладення і будь-який новий вид бізнесу.

Найбільше часто при оцінці вкладень у довгострокові інноваційні програми корпораціями використовуються такі фінансові показники як: валовий прибуток (profit margin), строк окупності капіталовкладень (payback period), прибуток на нвестований капітал (return on investment), приведена (дисконтова на) вартість капіталу (present value), внутрішня (цільова) норма прибутку (internal rate of return). Усі ці вимірники передбачуваної віддачі проектів нововведень, використовувані як критерії для порівняння окремих програм при їхньому доборі, володіють як позитивними сторонами, так і недоліками. З них найбільш простий показник - валовий прибуток; але він не несе ніякої інформації про те, які ж повинні бути інвестиції, щоб одержати ту або іншу величину валового прибутку. Строк окупності – також досить ясний показник, що оцінює деякою мірою і ризикованість програми (чим показник вище, чим вище ризик), але він нічого не говорить про те, що відбувається за межами строку окупності з розмірами прибутків. Корисний показник – прибуток на інвестований капітал, але для майбутніх капіталовкладень його необхідно перераховувати після кожного визначеного періоду, чого не вимагає інший показник – приведена або дисконтована вартість інвестованого капіталу. Однак і він не вільний від недоліків: норма дисконту повинна бити попередньо обрана, що найчастіше веде до помилкових рішень. Виходить, що норма дисконтування залежить від суб'єктивного вибору, а отже, може бути або завищена, або занижена.

Самим надійним і найбільш уживаним критерієм для добору інвестиційних програм є в даний момент внутрішня норма прибутку (коефіцієнт окупності). Цей показник розраховується по методу дисконтування грошових надходжень (discounted cash flow rate of return). Суть методу полягає в приведенні різночасних нвестицій і надходжень компанії до одного періоду часу, Коефіцієнт окупност являє собою ставку дисконтування (коефіцієнт приведення), при використанні яко приведені грошові надходження за весь інноваційний цикл стають рівними обсягов дисконтова них капіталовкладень у НДВКР, освоєння і виробництво нового продукту, він розраховується по формулі:

де Rn – коефіцієнт приведення (окупності) капіталовкладення, алгебраїчна величина; е – постійна величина, експонента; Т – період розробки, впровадження і виробництва нового продукту в літах; Dt – грошов надходження від продажу продукту в рік t; Ct – капвкладення протягом t-го року. Очевидно, що отриманий з вищенаведеної формули коефіцієнт окупност це заданий "зсередини", рамками даного проекту показник, значимість якого для приймаюче рішення особи не може поширюватися на інші проекти; тому він і називається "внутрішньою нормою прибутковості". Він відбива максимально можливий рівень рентабельності для конкретного інноваційного проекту. Порівняння проектів за абсолютним значенням коефіцієнтів окупності неможливо, тому що вони відбивають специфічні особливості проектів. Ці задані зсередини показники можуть зіставлятися по своїх відносних значеннях, у порівнянні з ззовні заданим показником ефективності капвкладень. Такий показник являє собою усереднене значення ефективності одиниці капіталу в часі, що існує в конкретній області його додатків. Таким показником, що представляє собою норматив окупності капіталовкладень для будь-якого проекту в даній галузі, є критична (гранична) ставка дисконтування (hurdle internal rate of return).

Очевидно, що, якщо розрахункова величина окупності задовольняє умові Rп ≥ Rк (Rк - критична ставка дисконтування), те проект вважається ефективним з фінансової точки зору і може бути прийнятий до розробки і впровадження. У такий спосіб здійснюється первісний добір проектів, заснований на порівняльному аналізі коефіцієнтів окупності.

Цей показник може використовуватися в сполучення з іншими названими показниками, що дає додаткову оцінку ризику при доборі інноваційних проектів.

Однак, для того, щоб невизначеність і ризик, з якими особливо сполучен нововведення, були надані найбільше повно, методологія добору проектів за фінансовими критеріями піддається в останні роки значної модифікації на основ використання теорій імовірностей і теорії ігор.

В області економічної теорії розходження між ризиком і невизначеністю часто ґрунтується на тім, відомо або невідомий розподіл можливих результатів. Якщо відомий розподіл результатів може бути розраховане або задано, то використовується термін ризик; у противному случав - невизначеність.

Ризик зв'язаний з недостатнім знанням майбутнього. Розрахунки виробничих витрат мають внутрішні помилки передбачуваного і непередбаченого характеру. За винятком крапок особливо високої невизначеності минулий досвід, або накопичений у фірмі, або наявний у багажі керуючого, або десь ще, допомагає виразити розміри ризику у визначенні витрат. Визначення майбутніх прибутків "друга задача при прийнятті рішень щодо програм нововведень і значно більш важка. Прогнози майбутніх ринків, часток ринку, що визначають очікувані розміри продажу, доходів, норму прибутковості – усе це сильно варіює від випадку до випадку. Але тут минулий досвід дає визначені критерії для виміру ризику. У тому випадку, якщо ґрунтуються на вихідному з досвіду аналізі й описі ризику, то при калькуляції таких показників, як строк окупності капвкладень, приведена вартість капіталу застосовуються традиційні методи розрахунку вартості капіталу (виміряється нормою відсотка на використовуваний капітал). Це значить, що проекти з більш високим ризиком ґрунтуються на більш високій норм дисконтування, тобто передбачається більш високий позиковий відсоток, ніж для проектів, міні ризикованих (коротше строк окупності, менше використання позикових засобів). З цього приводу американський економіст Э.Мітчелл пише: "Оскільки інвестори звичайно не схильні до ризику, вони віддають перевагу нвестиціям із ймовірним розподілом майбутніх значень (доходів), що тісно згруповані, або менш розсіяні, стосовно середнього. Вони діють відповідно до цієї переваги шляхом застосування більш високих ставок дисконтування до більш ризикованих інвестицій у порівнянні з менш ризикованими".

У відповідностей з таким розрахунком одержують останній підсумковий показник внутрішньої норми прибутку, або коефіцієнта окупності. Природно, перевага віддається програмам з більш високим показником коефіцієнта окупност (у порівнянні з "граничним" показником).

Сучасний підхід до аналізу ризику полягає в тім, що керуючому, що прийма рішення щодо вибору програм, представляється таблиця з розподілом імовірност тієї або іншої норми прибутку (коефіцієнта окупності) по обох програмах.

Якщо, наприклад, керуючий має інформацію, що очікувана норма прибутку по першій програмі – 9,2%, а по другий – 10,3%, те він, природно, віддає перевагу другої. Якщо ж він буде знати, крім цього, що по першій програмі імовірність повної втрати капіталу 1 шанс із 20, одержання 4%-5% прибутку – I шанс із 10, 8-10% - 2 з 10, 30% - 1 з 50, а по другій програмі можливість повної втрати капіталу - 1 шанс із 10, одержання 3-5% прибутку - 1 з 10, 9-11% - 2 з 10 і 30% - 1 з 100, то вибір може бути іншим. Велика можливість повної втрати капіталу по програмі з великим коефіцієнтом окупності може застерегти адміністрацію від вибору саме цієї, яка здавалася спочатку, більш кращою, програми. При аналіз ризику, зв'язаного з капвкладеннями, на основі формалізованого методу з використанням машинного моделювання не обмежується розглядом розподілу мовірностей якогось одного показника; досліджуються в комплексі усі фактори, що впливають на успіх тієї або іншої програми, а саме: яким може бути розмір ринку, динаміка його розвитку, розрахункова ціна нового продукту, необхідн нвестиційні засоби, терміни амортизації, постійні й експлуатаційні витрати.

Поряд із зазначеними методами аналізу ризику, у яких використовуються математичні розрахунки імовірності того або іншого показника, застосовуються й нші формалізовані прийоми, як наприклад, імітаційний, а також аналіз "чутливості" якого-небудь з елементів капвкладень; до застосовувано норми прибутку. Вихід на більш високий рівень коефіцієнта окупності веде до підвищення і загального рівня капвкладень і всіх їхніх елементів на визначений відсоток. Саме такий метод аналізу ризику використаний у моделі, опис якої дано нижче.

Застосування математичних методів з використанням машинного моделювання ще недостатньо для прийняття керуючим остаточного рішення, а надає йому лише нформації про ризик. Ця інформація повинна бути зважена і доповнена розуміннями про розвиток загального рівня наукових досліджень у корпорац про їхнє комерційне застосування в майбутньому.

§ 2. методи оцінки і добору програм нововведення

Критерії оцінки інноваційних програм у сукупності з аналізом ризику, складають наріжні камені всіх моделей добору, тобто правил, по яких проходить процедура оцінки і добору проектів нововведень. Її результатом є відповіді на наступні питання:

1.         Яка частка ринку повинна бути завойована для ефективної реалізації ново продуктової програми?

2.         Як технологічні нововведення необхідні?

3.         Що відбудеться, якщо час, витрати і виконання задач не будуть відповідати запланованим?

4.         Чи маються джерела додаткових фондів?

5.         Що відбудеться, якщо проект виявиться невдалим?

На сторінках літератури, присвяченої керуванню дослідженнями розробками, питання про методи оцінки програми є черговим. Моделі оцінки з'являються буквально сотнями, і за рідкісним винятком, більшість з них ніколи не використовується в практиці. Їх умовно можна розбити на 8 типів: індексні, оцінки портфеля програм, теорії рішень, аналізу ризику, граничних господарських величин, бальні і моделі контрольних аркушів і портфелів. Усі вони викликають критичні зауваження по наступних пунктах.

Більшість моделей сконструйована в розрахунку на єдине приймаюче рішення особа, а не на організацію як таку і не на безліч відповідальних за ухвалення рішення осіб. У їхній основі лежить припущення, що особа, що приймає рішення, має вичерпну інформацію про можливий ризик, витрати, ціни, наявності трудових матеріально-фінансових ресурсів, а також, що організаційні цілі й обмеження, стабільні і добре відомі. Передбачається, далі, що поряд з цією інформацією при виборі програми мається якісний прогноз їхньої ефективності. Програми при цьому розглядаються як незалежні реальності, ігнорується їх технічний або економічний взаємозв'язок. Виходить, що безліч цілей і обмежень реального світу згладжуються і залишається єдина мета і єдине обмеження – цільова норма прибутковості. Практично всі спроби комплексного підходу, який би враховував безліч факторів, в основі своєї завжди мали і будуть мати головну мету капіталістичного виробництва, виражену у формі росту норми прибутковості.

Відомий американський фахівець в області дослідження інноваційно практики в сучасній корпорації Э.Менсфілд, визнає, що, як правило, у реальному житті найчастіше використовується найпростіша модель оцінки і вибору проектів, що він виражає математичною формулою лінійного програмування задачі максимізац доходів при обмежених ресурсах. Він вважає головним недоліком методів оцінки, через якого вони відкидаються практиками керування, то, що в них найчастіше не відбиває необхідність прийняття рішень в умовах невизначеності інформації, у той час як застосування ускладнених моделей обходиться недешево. У середньому впровадження у фірмі системи ПАТТЕРН, наприклад, коштує 250 тис. дол., а експлуатація близько 50 тис.дол. щорічно. Але, мабуть, найбільша слабість формалізованих методів оцінки програм полягає в тому, що при їхньому використанні практично не враховуються психологічні особливості бачення фахівця з оцінки проектів, його роль в ухваленні рішення про їхній вибір. Аналіз розробки найбільш цікавих і важливих відкриттів і впровадження їх у виробництво показує, що, як правило, у процесі добору недооцінювалися найбільш прибуткові з них, а менш прибуткові – переоцінювалися. Такий результат виникає через острах відповідальності за ухвалення ризикованого рішення. Звідси низька ефективність методів оцінки програм.

Будь-яка використовувана модель добору програми базується на оцінках витрат грошей і часу на її здійснення, але усі вищезгадані причини ведуть до перекручування таких оцінок. Обстеження 12 аерокосмічних програм показало, що в середньому на кожну з них реальні вартісні витрати перевершували розрахункові в 3,2 рази, а тимчасові - у 1,4 рази.

Якщо важко пророчити витрати ресурсів, то ці труднощі зростають багаторазово в оцінці прибутковості нових проектів. Обстеження Менсфілда показали, що всі нововведення, розроблені і впроваджені в одній найбільшій американській корпорації протягом 5-ти років, ґрунтувалися на припущеннях про прибутки, з яких половина виявилася або вдвічі нижче, або удвічі вище реальних дисконтова них прибутків. Невизначеність була настільки велика, що компан було потрібно біля 5-ти років після впровадження нового продукту або процесу, щоб підрахувати з достатнім ступенем вірогідності її дисконтовані прибутки.

Саме через занадто високий ступінь невизначеності метод дисконтування не застосовується для оцінки інноваційних програм у всякому разі – у чистому виді, не доповненому припущеннями, що приймають у розрахунок крім знецінення грошей у майбутньому багато інших факторів. Метод дисконтування грошових надходжень одержав широке поширення в США послу другої світової війни для оцінки нвестиційних проектів, особливо в тих галузях, що зв'язані з непоправними природними ресурсами, що виснажуються, як, наприклад нафтовидобувна. Однак нвестування, зв'язане з НДВКР, має багато специфічних рис, характеризується підвищеною невизначеністю і вимагає використання складних, багатофакторних методів.

Пошуки комплексних методів, що враховують організаційну структуру і роль суб'єктивного елемента, що володіють убудованою системою оцінок, що випливають з субординованої безлічі цілей фірми, ведуться як у світі управлінської науки, так і в практиці. Одержали поширення моделі, побудовані на аналізі факторів, у яких, деякою мірою, переборені вищезгадані недоліки.

Аналіз факторів у тім або іншому виді використовується досить широко при виборі інноваційних програм. Так, у 13-ти обстежених фірмах найбільше часто застосовувалися наступні з 12-ти факторів: прибутковість проекту – у всіх 13-ти фірмах, розміри ринку – у 13-ти, можливості насиченості ринку - у 13-ти, конкуренція на ринку - у 10-ти, виробничі можливості - у 8-ми, збутов потужності -у 5-ти, ризикованість програми - у 7-ми. Усі 12 факторів відбивають значне число ознак, що характеризують програми, або проекти нововведень. Так, наприклад, фактор прибутковість проекту описується ознаками: самооплатність капвкладень (дисконтовані грошові доходи), Доходи на акції, строк окупності, прибуток від продажів і т.д.

Вибір факторів для побудови моделі ґрунтується на наступних припущеннях.

1. Оскільки для особи, що оперує системою оцінки програм і проектів, важко мати справа з більш ніж чотирма ключовими факторами, остільки їхній необхідно групувати в більш широкі по складу визначення.

2. Застосовувані фактори повинні безпосередньо впливати на підвищення мовірності успіху при реалізації програм.

3. Застосовувані фактори повинні мати кількісне вираження для їхнього порівняння в різних програмах.

4. Аналіз факторів здійснюється на кожнім етапі процесу нововведення, починаючи від зародження ідеї про нього, що порозумівається підвищеним ризиком інноваційно діяльності. Витрати ж на неї ростуть експоненційно і досягають піка в початковий момент виробничого освоєння (див. Рис.1). У кожній крапці кривій витрат можливість досягнення кінцевого успіху повинна визначатися відповідальними адміністраторами. І чим вище ризик і невизначеність одержання прибутку, тим більше відповідальним стає рішення про продовження або припинення програми. Критична крапка ухвалення рішення щодо продовження програми знаходиться на пізній стадії її реалізації, коли витрати починають різко зростати. У цій крапці можливість комерційного і технічного успіху повинна бути дуже висока для того, щоб виправдати рішення про продовження проекту.

Нижче описана багатофакторна модель оцінки і добору інноваційних проектів, розроблена в компанії "Континентал груп, інк." під керівництвом її віце-президента Б. Меррифілда.

Модель використовувалася у фірмі протягом більш ніж 12-ти років, зарекомендувавши себе як досить афективний інструмент добору інноваційних програм, тому що дає достовірну оцінку в 8-ми випадках з 10-ти для прогностичного аналізу програм, розрахованих на термін від 2-4 до 7-10 років. Проекти у фірм аналізуються по 12-ти факторах, кожний з яких оцінюється по 10-ти бальній шкал (див. Рис. 2). Вони розбиті на двох груп, що характеризують: 1)комерційну привабливість програми; 2) відповідність програми можливостям фірми, обмеженим ресурсами. Комерційна привабливість програми описується шістьма наступними визначеннями, що ранжируються в інтервалі від 1 до 10.

1.Потенційний прибуток від продажів оцінюється в 10 балів, якщо протягом 5-ти років комерційних операцій програма генерує 10% додаткової суми продажів для компанії або центра прибутку, а її проектована норма прибутку (коефіцієнт окупності), до виплати податків дорівнює 40%.

2.Норма росту продажів (у штуках або в дол., у постійних цінах) досяга 10 балів у тому випадку, якщо темп очікуваного росту не нижче 10% щорічно.

3.Аналіз конкуренції, ключовими складовими який є: здатність конкурентів реагувати на дане нововведення, ефективність патентного захисту винаходу, технологічна активність у галузі, тобто можливість заміни застарілої продукц нової в короткий період. Кожному з цих трьох елементів надається значення від 1-го до 3-х балів, їхня сума не повинна перевищувати 10 балів.

Рис. 2.

4.Розподіл ризику: 10 балів призначається у випадку, якщо нова продукція розрахована на збут у 4-5 значних ринкових сегментах. У такий спосіб виміряється потенційний негативний вплив конкурента у випадку, якщо останній у стані розвити випуск нової продукції, фірма повинна мати кілька варіантів або чимось видів нової продукції, що відрізняються, або форм маркетингу для збуту на різних ринках.

5. Можливість структурної перебудови галузі на основі застосування кардинального нововведення. У випадку великої можливості подібної перебудови даному факторов призначається 10 балів.

6. Фактори, що оцінюють політичні, соціальні, географічні і т.д. наслідку програми. Призначається 5 балів у випадку негативного наслідку і більш 5-ти при позитивному впливі програми.

Ресурсні можливості фірми, її готовність до виконання програми описуються наступними визначеннями:

1.Необхідність витрат капіталу. Оскільки в період інфляції бізнес, що використовує значні витрати капіталу, рідко створює адекватну "реальну" прибуток на інвестиції, остільки бальна оцінка цього фактора тим нижче, чим вище витрати капіталу.

2.Внутрішні маркетингові можливості, тобто здатність власних підрозділів просувати на ринок нову продукцію. Призначається 10 балів при використанн винятково власної збутової мережі.

3.Внутрішні виробничі можливості. Наявність у фірмі виробничих потужностей, необхідних для освоєння нової продукції, що веде до скорочення часу її комерціалізації і зниженню капітальних витрат. Усе це підвищу мовірність комерційного успіху і знижує ризик. Призначається 10 балів, якщо фірма має у своєму розпорядженні необхідними для реалізації програми виробничими потужностями, що вимагають лише невеликої модифікації.

4.Ефективність науково-технічної бази поєднує п'ять функцій: наукову підтримку прикладних досліджень і інженерних розробок; нові компоненти розвитку, що підсилюють переваги фірми, зокрема – фундаментальні дослідження; нові системи; поліпшення виробленого продукту, підтримка його життєвого циклу; розвиток продуктивних сил, що підтримують виробництво, контроль якості; підтримка збуту або послуги клієнтам. Кожної функції призначається по 2 бали, якщо зусилля, що утримуються в ній, відповідають необхідним. Розподіл усієї суми науково-технічних зусиль по п'ятьох функціях в ідеалі рівномірне, але у виробництві, що зароджується, вони спрямовані на одержання розробок і охоплюють перші дві функції, а в зрілому, на його підтримку, використовуючи три останні.

5.Відповідність сировинної бази. Важливими шляхами забезпечення сировинної бази є використання відходів, контракти з декількома постачальниками, робота з довгострокових контрактів і т.д. Призначається 10 балів, якщо забезпеченість сировиною застрахована від несподіванок.

6.Наявність у корпорації творчо мислячих керуючих, фахівців в област фінансів і права, а також ініціативних, творчих менеджерів, (виконуючих роль "чемпіона", "антрепренера"), що особливо важливо для успіху програми. Призначається 10 балів при наявності у фірмі талантів вищого класу.

Названі фактори в обох групах дають по 60 максимальних балів у кожнім наборі, а разом – 120 (графічне зображення такої оцінки факторів представлене на мал.2). Досвід корпорації "Континентал груп, Інк." показав, що т проекти, що набирали 80 і більш балів були успішними, а проекти, що набирали 70 менш балів, - не мали успіху. Використання факторного аналізу дозволя здійснювати пряме порівняння різних можливостей для розподілу ресурсів, що, як правило, обмежені. Більш того, вплив цих перемінних один на одного складається в оцінку передбачуваного успіху, що можливий при мінімумі в 80 балів. При цьому аналіз зазначених 12-ти факторів здійснюється інтерактивно на кожному етапі розробок програми, тобто від трьох до шести разів. Задача оцінки і прийняття на цій підставі рішення про початок або продовження впровадження нововведення вирішується за допомогою розрахунків імітаційної фінансової моделі програми. На основі цих розрахунків визначається "чутливість" проектованих значень норми прибутку до змін потреби в капіталі, вартості матеріалів, робочої сили, структури ціни і т.д. У такий спосіб здійснюється аналіз ризику.

Як можна бачити, усі фактори, використовувані для оцінки програм, будуються навколо основної мети корпорації, що виражається кількісно у визначеній нормі прибутковості. У той же час розвиваються і комплексні методи оцінки і добору програм, уводяться нові моменти у вже досить традиційні способи вибору інвестиційних проектів, якимись по суті своєї і є нововведення. Так, наприклад, метод дисконтування не тільки доповнюється аналізом ризику на основ виявлення імовірності одержання тієї або іншої дисконтованої норми прибутку, але також вбудовується в досить широку система факторів, що характеризують особливості фінансування нововведень. Це свідчить про появу специфічних моментів у господарюванні в умовах інтенсивного застосування на практиц досягнень НТР, розробки науково-технічних нововведень, що, одночасно, веде до нових протиріч капіталістичної системи.

§3. Оптимізація бюджету НДВКР

Витрати на НДВКР, як було відзначено вище, займають від 18 (іноді навіть менше, як у вищенаведеній програмі) до 50% у загальних інноваційних витратах. Однак, незалежно від розмірів цієї частки, їхня роль є вирішальною для успіху скільки-небудь значного нововведення. Це і зрозуміло: нововведення є по своєму змісті новим продуктом або процесом остільки, оскільки ґрунтується на новому знанні. Виробництво цього знання, як уже кілька разів підкреслювалося в книзі, можливо тільки при визначених фінансових витратах, зв'язаних у першу чергу з оплатою науково-дослідного персоналу. Виходячи з такої важливої ролі бюджету на НИОКР, природно припустити, що, складаючи частину витрат на інноваційні проекти, ці дослідницькі бюджети формують витрати як усієї служби НДВКР, так і служать вихідним пунктом для визначення розмірів інвестицій, що будуть потрібні в майбутньому для комерційного застосування цього результату. Як пише західногерманский дослідник Х.Гешка, "якщо виявити специфічні для галуз взаємозв'язку між витратами на НДВКР і обумовленими ними інвестиціями виходити із середнього терміну здійснення проекту, то можна одержати верхню границю витрат на НДВКР для визначеного планового періоду". Однак у реальност снує ряд підхід моментів лімітують, що такий нормативний, серед яких головний - фінансові можливості фірми. Як було показано в ст.3, вони визначаються такими показниками, як обсяг продажів (оборот), величиною прибутку, готівкою. При цьому загальна сума засобів на НДВКР, як у цілому, так і у відділеннях, не складається з нормативно обумовлених бюджетів НДВКР по кожнім проекті, а навпаки - загальна сума асигнувань поділяється між поточними і проектами, що включаються знову в дослідницьку програму, як комерційними, прикладними, так фундаментальними.

Іншою стороною такого обмежувального підходу до бюджету НДВКР є те, що далеко не всі проекти, що відповідають вимогам фінансових критеріїв фірми, приймаються для розробки. Тим самим знижується ринкова вартість фірми, зв'язана з оцінкою її активів ринком капіталів. Ця оцінка включає рівень проведених у фірмі НДВКР, що розраховується у витратах на них. Якщо бюджет НДВКР установлюється на нижньому для даної фірми рівні, то скороченню підлягають т проекти, що у найменшому ступені знижують її ринкову вартість.

Багато в чому скорочення бюджетів НИОКР під впливом зовнішніх (циклічний спад, наприклад), і внутрішніх (зниження грошових надходжень) факторів порозумівається превалюванням бухгалтерської точки зору на дослідницькі витрати як на витрати, що вступає в протиріччя зі сприйняттям цих витрат як капіталу, що приносить прибуток.

Витрати на НДВКР складаються з грошових витрат на заробітну плату, закупівлю устаткування, податкових і рентних платежів і інших статей. Сума всіх цих витрат складає щорічний бюджет на НДВКР. У той же час робота дослідницького відділу орієнтована на виконання визначених цілей і підрозділяється на проекти, стадії і т.п., і містить у собі діяльність по оцінці, вимірові і контролев проектів. Хоча теоретично і можливо розраховувати в деталях грошові витрати по кожній задачі, практично це не робиться ніде.

Звичайно в підготовці річних бюджетів центральною ланкою кошторисних розрахунків є підрахунок витрат на робочу силу, оскільки саме вони складають найбільш істотний компонент витрат на стадії НДВКР. Так, у США в середньому частка робочої сили у вартості науково-дослідних проектів складає від 65% до 85%. У країнах Західної Європи її частка більш висока. Тому загальний кошторис витрат на НДВКР зважує наявність і майбутню потребу в кадрових ресурсах і їхн технічне забезпечення, з одного боку, і матеріальні можливості фірми - з іншої. При складанні бюджетного кошторису НДВКР ці розуміння вимагають ретельного обліку можливих витрат по елементах витрат, хоча справа це і досить важке. Позначається відсутність попереднього досвіду й аналогічних розрахунків, непередбачуваність технічних проблем, зміни в програмах у результаті появи нових знань або потреб, невизначеність часу дослідницького циклу, зайвий оптимізм фахівців-розроблювачів, розходження в продуктивності прац дослідників, інфляція, а також суб'єктивні пристрасті особи, що оцінює проект. Невизначеність – така головна риса формування кошторису витрат на НДВКР, причому ця невизначеність тим значніше, ніж тривалий цикл розробки впровадження нововведення, чим більш воно "технологічно" і масштабно.

Один з методів розрахунку бюджету складається в оцінці потреби в людських ресурсах на кожній окремій фазі досліджень і розробок (скажемо, у людино-годинах) в грошовому вираженні цих потреб. Розрахунок починається з визначення вартості прямих вартових витрат робочої сили; до них додаються розраховані по визначених нормах накладні витрати (сюди включається оплата допоміжного персоналу і такі постійні витрати, як податки, амортизація устаткування, а ноді і вартість комунальних послуг), а також загальні й адміністративн витрати; враховуються також резервні витрати, як наприклад, ріст вартост робочої сили. Для ілюстрації розрахунків подібним методом можна скористатися наступними даними.

На основі цих даних проектована вартість витрат робочої сили разом з накладними й адміністративними витратами підраховується шляхом множення годинної вартості робочої сили на заплановане число людино-годин. У цьому прикладі даний розрахунок вартості усередненої години по всьому дослідницькому персоналі і по виттям фазам дослідницького циклу. На практиці робиться більш складний розрахунок окремо по кожній групі працівників тієї або іншо кваліфікації, потрібних у кожній фазі. Для того, щоб скласти повний кошторис витрат на НИОКР за цією схемою, треба до отриманого результату додати витрати на сировину і допоміжні матеріали, що складають разом з витратами на основну робочу силу прямі витрати на НИОКР. Необхідно підкреслити, що бюджетові витрат на будь-якому рівні і будь-якому виді (будь те дослідницький бюджет або бюджет ншого функціонального підрозділу) надається в капіталістичних фірмах роль незаперечного контролера. Тому розрахунок бюджетного кошторису є справою дуже відповідальним. І якщо в період виконання бюджету буде виявлено, що можливо його перевитрату, те всіма способами вишукуються резерви для компенсації статей перевитрати статтям економки.

Якщо в приведеному прикладі через ріст вартості життя компанія вводить антиінфляційне виправлення, а вартість години робочого часу основної робочо сили росте, то, хоча кількість людино-годин бути визначено вірно, загальн планові і реальні витрати не зійдуться. У цьому випадку можливі три джерела економії: використання для виконання програми менш дорогої робочої сили, аналіз програми з погляду її можливого завершення до планового терміну, скорочення накладних витрат. Найменш реалістичний перший шлях, тому що більш дешева робоча сила - це менш кваліфіковані виконавці. Третій шлях - важкий, але більш реальний, як і другий. Найчастіше керуючі НДВКР йдуть по шляху їхньо комбінації.

Таким чином, бюджетний контроль, незалежно від того, чи відповіда розрахунковий бюджет необхідним реально витратам, іде по лінії аналізу правильності витрат на заробітну плату, термінів виконання робіт, а також - недопущення перевитрати по статті накладних витрат. Більш того, з боку адміністрації зберігається прагнення не тільки не допустити перевитрати бюджету НДВКР, але й урізати його з першою нагодою. Ця точка зору диктується відношенням до витрат на НИОКР як до накладних витрат.

Подібна точка зору тим більше стійка, що вона підтримується державними законодавчими актами. Так, з кінця 1975 р. у США діє видане Керуванням фінансово-бухгалтерських стандартів (Financial Accounting Standarts Board) постанова про державні стандарти обліку витрат на НДВКР і фінансових книгах корпорацій, зміст яких зводиться в основних рисах до наступного.

1.Види діяльності, включені в НДВКР для фінансово-бухгалтерського обліку витрат на них, визначаються в основному так само, як і в описах Національного наукового фонду США, але з тією різницею, що у витратах на НДВКР у фірмах враховується витрати на соціальні дослідження типу тих, котрі проводять ''Дженерал Моторз".

2.Витрати, що зв'язані з науково-дослідною діяльністю, включають прямі витрати на матеріали, персонал, послуги з боку, на устаткування і спорудження, використан або сконструйовані для окремого науково-дослідного проекту, що не ма альтернативного напрямку в майбутньому, а також відповідно розподілені непрям витрати. Загальні й адміністративні витрати, що прямо не відповідають науково-дослідної діяльності і будь-які капітальні вкладення (наприклад, будівництво лабораторних корпусів, включаючи відсоток по будівництву) не повинні враховуватися у витратах на НДВКР.

 3.Усі витрати на НДВКР повинні відноситися на рахунок витрат у момент здійснення. Окремі випадки, коли ці витрати списуються протягом ряду років, установлюються державними регулювальними органами.

4.Виявлен у фінансових рахунках корпорації відкладені витрати на НДВКР повинні бути відняті з витрат на капіталовкладення і прилічені до витрат на НДВКР, зробленим у відповідний рік.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8