Дипломная работа: Аналіз та дослідження стану міжнародного туризму і розробка проектних рішень

14 червня 1985 року в місті Шенген державами Бенілюкса, Франції та Німеччиною була підписана угода про наступну поступову відміну паспортного контролю на внутрішніх кордонах. В червні 1991 року до угоди приєдналися Іспанія та Португалія. 17 грудня 1992 року було затверджено перелік 120 країн, громадяни котрих для перетину кордону повинн мати візу єдиного зразка (до них відноситься й Росія), було прийнято бланк диної візи і 22 грудня 1994 року представники урядів цих країн підписали офіційний протокол про набирання чинності Шенгенської угоди з 26 березня 1995 року. В 1997 році до угоди приєдналися Швеція і Данія. Саме з цього часу російські туристи, що виїжджають в одну з цих країн на термін менш ніж 3 місяці, отримують Шенгенську візу, при більш тривалому перебуванні в країн призначення діють національні візи. З одного боку, переміщення територією 7 вропейських країн при оформленні однієї візи безумовно дуже зручно, але, з ншого боку, суттєво збільшився термін, протягом якого розглядається питання про видачу дозволу на в'їзд (до 4 тижнів). Це пов'язано з пересилкою запросів між посольствами цих країн. Існують також в країни, в яких оформлення на в'їзд здійснюється безпосередньо на кордоні (Бахрейн, Єгипет, Мальта, Туреччина). Безвізовий в'їзд за запрошенням без оформ­лення закордонного паспорта дозволено в країни Східної Європи, Монголію, Кубу. Російські громадяни мають право на в'їзд без оформлення віз в Колумбію, Малайзію, Еквадор, Кіпр та інші країни [24].

При оформленні документів до обов'язків туристичної фірми входить інформування туристів про вимоги прикордонних та митних служб. Система взаємовідносин між основними суб'єктами операцій міжнародного туризму юридично оформлюється різними договорами (контрактами).

Договір між туристичною фірмою туристом, як правило, містить наступні типові умови:

1. Предмет договору (придбання туристом прав (гарантій) на тур, що оформлені у вигляді путівки).

2. Вартість послуг фірми і форма їх оплати (готівкою чи переведення грошей на розрахунковий рахунок фірми).

3. Обов'язки туристичної фірми (щодо надання туристичного продукту в повному обсязі і якості; медичного страхування туристів; оформлення для них посольських віз).

4. Відповідальність та звільнення від відповідальності сторін у випадках форсмажорних обставин, зміни якості наданих послуг, терміну їх надання, відмови сторін від туру.

5. Обов'язки туриста по сплаті, наданн необхідних документів для оформ­лення віз та ін.

В договорі з клієнтом доцільно відобразити наступні відомості: дату укладен­ня договору, термін надання послуг, вид транспорту до місця відпочинку і назад, клас готелю, його назву та місце розташування.

Договір між туроператором та турагентом в залежності від змісту стосунків між ними може бути декількох видів. Агентськ угоди передбачають передачу виробником послуг туристичному агенту прав на продаж окремих видів послуг, інклюзив-турів від імені та за рахунок туроператора. В договорі, звичайно, містяться чіткі інструкції щодо виконання покладених завдань, територіальне обмеження сфери дій, встановлюються права та обов'язки сторін, а також порядок виплати комісійної винагороди. Об'єм та характер вимог до агента неоднаковий і залежить від конкретних умов, що існують на національних ринках. В угоду може бути внесено застереження, що зобов'язу агента не вступати у ділові відносини з іншими фірмами, а також застереження про монопольне право продажу окремих туристичних послуг. Подібна форма діяльності, з одного боку дає можливість працювати, не маючи великих витрат на рекламу, з іншого боку — не дає можливості суттєвого розширення та отримання великих прибутків. Крім того, агент часто дуже залежить від туроператора і по сут позбавлений незалежності. Саме цьому часто туристичні фірми придбавають путівки як готову продукцію, що сформована іншою компанією, і потім продають дорожче. До обов'язків продавця входить: бронювання місць в готелі, оформ­лення необхідних для поїздки документів, забезпечення туристичної групи гідом-перекладачем та інформування покупця про можливі зміни. Покупець здійсню набір, комплектацію та відправку туристів, забезпечує надання списків в трьох примірниках для оформлення документів та бронювання місць на транспорт готелі, інформує туристів про вартість та порядок розрахунків. У випадку невиконання обов'язків і недотримання терміну переводу вартості обслуговуван­ня або ненадання анкет і списків громадян продавець має право анулювати поїздку, а покупець відшкодовує збитки.

При розрахунку ціни туристичного продукту вартість путівки враховує наступне: вартість проїзду, харчування, проживання, трансферта, екскурсійної програми, оформлення візи, страхового полісу. Ціна ж туристичної путівки більша за собівартість на величину витрат прибутку турфірми. Витрати діляться на постійні (вартість проїзду, трансферта, страхового полісу, оформлення документів) і перемінні. Як правило, постійн витрати не залежать від тривалості туру і якості обслуговування [25].

На сьогодні основна частина потоку туристів складається з укомплектованих груп, тому турфірма визначає оптову ціну поїздки для всієї групи. При цьому звичайно надається знижка для масово оптової угоди в залежності від об'єму операцій — до 10%, за терміном тривалістю — до 5%, в залежності від тривалості проживання туристів в готел до 10%. З оптової ціни можуть надаватися додаткові знижки за участь фірми в рекламі і виданні рекламних проспектів по країні (місту, готелю), куди фірма направляє туриста. Так, нерідко турфірма реалізує рекламні проспекти країни, рекламує таким чином не тільки свої тури, але й країни в цілому. Знижки можуть також надаватись при попередній оплаті туристичного обслуговування. Таким чином на вартість путівки впливає фактор кількості запропонованих послуг.

Туристу можуть бути надані або певн види послуг за його вибором або повний комплекс послуг. Повний комплекс послуг може бути наданий шляхом продажу так званих інклюзив-турів або пекедж-турів. При інклюзив-турах, що застосовуються при авіаперевезеннях, вартість перевезення туристів до місця призначення і назад визначається на основі спеціально розроблених інклюзив-тарифів, що можуть бути наполовину нижчі звичайних. Тур також включає вартість розміщення туристів в готелі, харчування (повне або часткове) та інші послуги, що надаються на певну кількість днів перебування туристів у країні призначення і використовуються при групових та індивідуальних поїздках. Загальний рівень рентабельності та ціни інклюзив-туру повинні бути не нижчі, ніж звичайний тариф вартості транспортування. Клієнта інформують про паушальну (загальну) ціну інклюзив-туру без розбивки її на окремі види послуг.

При розрахунку вартості інклюзив-туру фірма включає до неї окрім вартості туристичних послуг власні витрати на утримання апарату фірми, витрати на рекламу, а також певний прибуток. Незважаючи на це, загальна вартість інклюзив-туру для окремого туриста обходиться дешевше, ніж при індивідуальній поїздці без допомоги туристично фірми з таким же комплексом та рівнем послуг.

Доля готельного обслуговування та харчування в загальній вартості путівки складає 60—65%. Ці елементи перемінними величинами і залежать від зміни цін на певні види послуг, а також від сезонної градації, географічної зони розташування готелю, виду і класу обслуговування, договірних комерційних умов між турагенством та адміністрацією готельного підприємства та інших чинників. На вартість готельного обслуговування і харчування має вплив тривалість проживання, чим вона більша, тим нижча вартість одного туродня. При розрахунку готельного обслуговування ціна проживання і харчування розби­вається на тарифну сітку, що має діапазон сім днів.

1.3.Основні тенденц розвитку міжнародного туризму в країнах світу

Як і будь-яка інша сфера господарсько діяльності індустрія туризму є вельми складною системою, ступінь розвитку яко залежить від ступеню розвит­ку економіки країни в цілому.

На промислово розвинуті країни припада більш ніж 60% усіх туристів, що прибувають до країни і 70—75% здійснюваних у світі поїздок. При цьому на долю ЄС припадає біля 45% туристів, що прибувають та валютних надходжень. Як зауважили канадські спеціалісти функціонування економіки індустріально розвинутих країн з одного боку робило об'єктивно необхідним зміцнення світогосподарських зв'язків і ріст виробничих збитків на підприємницькі переміщення, а з іншого боку,— створювало робітникам матеріальн можливості переміщень для дозвілля, в т. ч. й за кордон [37].

Географія міжнародного туризму визначатиметься пріоритетними для туристів факторами привабливості тих чи інших регіонів країн. Наприклад, Франція, Англія, Німеччина, Швеція — висока концентрація історичних і куль­турних пам'яток, спрощений візовий режим, високий рівень сервісу; Бразилія — широкий розвиток екологічних турів Амазонією, екзотична природа, сучасна архітектура, дизайн столиці країни; Кіпр вигідна система оподаткування, сучасна банківська мережа, добре налагоджена структура телекомунікацій, спро­щена процедура створення офшорних компаній (10 днів); Ізраїль — ріст палом­ницького туризму, наявність широкого спектру оздоровчих центрів, тури 4-ма морями, наявність молодіжних таборів, високий рівень обслуговування, довготривалість туристичного сезону; Середньоземноморський регіон в цілому — розвинена інфраструктура туризму, високий рівень обслуговування, комфорт­ний клімат, велика тривалість туристичного сезону, поєднання відпочинку біля моря з оглядом визначних пам'яток; ОАЕ — низькі ціни на електроніку та побутову техніку доброї якості, мінімальні податки, практика системи «TAX FREE», великий досвід каргоперевезень; Азіатський регіон в цілому — політична стабільність, екзотична природа і культура, зручний транзитний шлях для туристів, що летять в Австралію Океанію, головний напрямок «пляжного» відпочинку взимку.

Економічна ефективність міжнародного туризму має загальне визначення. Суть: на кожну одиницю трудових, матеріальних, фінансових затрат потрібно досягти суттєвого збільшення об'єму виробництва реалізації суспільно-корис­ного продукту [18]. Таким чином можна сформулювати тезу про те, що збільшення ефективності туризму повинно йти шляхом постійного зростання валютних надходжень від іноземних туристів при відносному скороченн матеріальних, трудових і фінансових затрат на організацію їх прийому та обслуговування.

За даними Всесвітньої туристично організації, щорічно подорожує понад 800 млн. чоловік. Прибутки від світового туризму в 1999 році становили $400 млрд., або близько 12% світового валового продукту. Більш ніж в 40 країнах світу туризм є основним джерелом надходжень національного бюджету. В 90-х роках 20 сторіччя щороку заробляли на туризмі: США — 58 млн. ам. дол., Італія та Франція — 27 млн. ам. дол., Іспанія — 25 млн. ам. дол. Узагальнюючи діяльність багатьох розвинутих країн в сферу туризму, Комісія ЄС оприлюднила прогноз основних тенденцій розвитку туризму на період 2000—2005 років. Насамперед в ньому відзначається, що:

1. Витрати на всі види подорожей і, в першу чергу, витрати на транспорт, збільшуватимуться швидше, ніж інші статт сімейного бюджету. Подорожі ста­нуть частішими, але менш тривалими, так як витрати на одну поїздку знизяться.

2. Групи, включаючи сімейн зменшуватимуться і обиратимуть більш гнучку програму відпочинку.

5. Активніше за інших подорожуватимуть дві вікові групи: люди похилого віку і молодь.

6. Стан навколишнього середовища стане одним із найбільш домінуючих факторів залучення туристів, особливо в сільських та прибережних міст.

Розвиваються нові форми туризму, направлені на збільшення притоку туристів. Широко використовуються відносно недорогі індивідуальні і групові інклюзив-тури. Агрітуризм — це тихий спокійний туризм на відміну від класичного туризму міста з його гамірливими розвагами. В Італії іноземні туристи, що приїздять на автомобілі, можуть пред'явивши «Туристичне посвідчення на пальне» (видається митницею при в'їзді) придбати талони на бензин за зниженими цінами. Протягом усього періоду перебування вони мають право на безкоштовну аварійну допомогу, яку надає «Автомобільний клуб Італії». В жовтні 1997 року на Кіпрі відбулася міжнародна конференція судновласників, на якій обговорювалися перспективи розвитку круїзних маршрутів. Фахівці відзначили тенденцію щорічного збільшення бажаючих здійснити морську мандрівку. Прибуток судовласників у 1996 році склав 12 млрд. доларів. Попит перевищує пропозицію, тому ця ніша туристичного бізнесу інтенсивно розвиватиметься. Вирішується проблема недопущення відтоку національної валюти: туристи практично живуть на судні, що є територією країни-судновласника, більша частина грошей витрачається саме на судні.

Екологічний туризм — прямо пов'язаний з новим екологічним образом життя, котрий все більше знаходить розповсюдження в розвинутих країнах. Найбільш відомими об'єктами екологічного туризму є:

— Йєллоу-стоунський національний парк (США), площа — 5 тис. км. кв., щорічний обіг понад 1,5 млрд. дол.;

— Калахарі Генсбок (ПАР), площа біля 90 тис. га, щорічний обіг 300 млн. дол.;

— Серенгеті (Кенія), площа біля 0,8 млн. га, щорічний обіг 50 млн. дол.;

— Фьордленд (Нова Зеландія), площа 1,2 млн. га, обіг — 120 млн. дол. Уряди країн активно регулюють туристичну діяльність. Наприклад, в 1959 році в Італії було створено міністерство з питань туризму та видовищних підприємств, а в його рамках — генеральна дирекція з питань туризму. Вона розробляє основні і найбільш перспективні напрямки розвитку цієї сфери. Велику роль відіграє Національне управління туризму (ЕНІТ), завданням якого є проведення рекламних заходів з метою збільшення туристського потоку з-за кордону. Для цього створені інформаційні представництва за кордоном на кордоні (вони діють у більшості країн світу, але в декількох країнах ЕНІТ діють через державну авіакомпанію «Аліталія» та інші фірми; проводяться рекламні кампанії, досліджується міжнародний туристичний ринок. На місцях працюють обласні та провінційні управління туризму. В 1972 році був виданий декрет президента «Про передачу областям адміністративних функцій держави в сфері туризму і готельної індустрії, а також штату працівників». Відповідно до нього в компетенцію областей передавалися наступні функції: створення програм розвитку обласного туризму та його стимулювання; організація туристичних виставок; контроль за діяльністю провінційних управлінь з туризму і автономних підприємств в місцях лікування, перебування і туризму, призначення і зняття з посади членів адміністративних рад цих закладів; контроль за діяльністю інших місцевих організацій з питань туризму; визнання та ліквідація курортних, готельних та туристичних підприємств, розмежування сфер діяльності між ними та х класифікація; контроль за діяльністю агентств з туризму; розподіл та розміщення нерухомої власності; підготовка гідів, перекладачів.

1.4. Стан міжнародного бізнесу в Україні.

Україна займає одне з помітних місць в Європі щодо наявності унікальних туристичних та курортно-рекреаційних ресурсів. Останніми роками спо­стерігається зростання обсягів виробництва, незважаючи на чимало нерозв'язаних проблем у галузі. У період 1993—2000 pp. Україна в 20 разів збільшила прийом іноземних туристів, грошові надходження 2000 року сягнули 925 млн. гривень, до бюджету перераховано податків на суму 41 млн. гривень. Незважаю­чи на позитивні зрушення, результати аналізу вказують на погіршення стану матеріально-технічної бази підприємств туристичної індустрії. Особливо це стосується підприємств готельного господарства. Так, близько 30—50% грошо­вих витрат туристів припадає на готельні послуги. Однак в Україні ця сфера не отримала належного розвитку, в результаті чого у ВНП частка готельного господарства становить близько 13%. Специфіка готельних послуг зумовлює велику питому вагу основних засобів. Вивчення структури майна готельних підприємств столиці виявило такі характерні співвідношення його елементів: на основн засоби припадає 83% загальної вартості майна, а на оборотні — лише 17%.

В Україні матеріальна база більшост готелів не відповідає новим вітчизняним і зарубіжним стандартам. Понад 80% готельних будівель потребу­ють ремонту, номери — реконструкції і переоснащення, технологія обслугову­вання — автоматизації та комп'ютеризації. На сьогодні для готельного господар­ства нашої країни характерний високий рівень зношення основних фондів, тому що більшість готелів України були побудовані та введені в експлуатацію ще в 70—80-х. Програмою розвитку туризму до 2005 року передбачено побудувати ще 78 нових об'єктів на 15700 місць та провести реконструкцію 61 об'єкта на 21500 місць. Але збільшення кількості підприємств не розв'яже проблеми розвитку туристичної галузі. В першу чергу необхідно здійснити реконструкцію чинних підприємств, підвищити рівень обслуговування 34] Це стосується і стану туристичного ринку. На сьогодні в Україні існує близько 3 тис. підприємств, які отримали ліцензії на туристичну діяльність. За офіційними даними, 75% із них займаються туристичною діяльністю за сумісництвом.

Наскільки якісним є стан матеріально бази підприємств готельного госпо­дарства, свідчать такі дані. В Україні відсутн готелі категорії «п'ять зірок» (вищого класу), а готелів категорії «чотири зірки» тільки 3. Таке становище не сприяє залученню до України західних туристів, які звикли до комфортабельних умов проживання. За даними держкомстатистики України за п'ять останніх років рівень завантаження підприємств готельного господарства зменшився в 2,1 рази.

Якість же обслуговування (а отже і обсяг туристичних послуг) залежить від професіоналізму, кваліфікації, досвіду персоналу підприємств у цій галузі. Хоча спостерігаються певні зрушення в цій галузі, а саме проводиться підготовка спеціалістів вищими закладами освіти акредитованими за III та IV рівнями, однак, як показали результати спостережень, підприємства готельного господар­ства і туризму очолюють люди, які не мають відповідно підготовки. До того ж ціни на послуги готельного господарства досить висок порівняно з низькою якістю останніх. Темпи зростання цін на готельні послуги в Україні у багато разів перевищують світові. За 1990—1998 роки середньорічн темпи зростання цін підвищилися практично в 5 разів (у 1990 році приріст цін у готелях в усьому світі 1,8). Тому, стратегія готелів в Україні повинна передбачати гнучкішу політику цін на основі глибокого вивчення попиту. Це однією з причин того, що іноземний капітал не інвестується в туристичну галузь. А ті незначні обсяги залучення іноземних інвестицій в країну (організовані СП готелів «Імпреса», «Спартак», «Домус») не розв'язали проблем. Однак вони характеризуються поєднанням надто високих цін з європейським стилем, рівень завантаження в цих готелях у середньому в 3 рази перевищує рівень завантаження на підприємствах готельного господарства, які функціонують без залучення ноземних інвестицій.

Державний комітет України по туризму підрахував, що завдяки праці кожного, хто трудиться в туристичній галузі, щорічні відрахування до державного бюджету становлять 4500 грн. Туризм забезпечує підґрунтя для господарського піднесення держави. Так, кожен із туристів, який прибуває до України, витрачає протягом однієї мандрівки від 520 до 600 доларів на готель, харчування, екскурсії, сувеніри. У 2000 роц загальний дохід від туристичної діяльності становив 8,4 млрд. гривень, Україну відвідало 6,2 млн. іноземних туристів із 175 країн світу, надано послуги 2,2 млн. вітчизняних туристів та 13 млн. екскурсантів. Оздоров­лено 1,7 млн. дітей, підлітків та учнівської молоді.

Однак на сучасному етапі можна виділити ряд основних причин, які гальмують розвиток туристичної галузі в Україні, серед них: високі податки; невирішеність питань із приватизації землі та захисту приватного капіталу; недостатня державна підтримка суб'єктів малого підприємництва; відсутність системи регулювання зовнішньоекономічної діяльност у сфері послуг; недосконалість системи навчання та перепідготовки кадрів для туристично галузі та її інфраструктури; високий рівень злочинності у вітчизняному бізнесі; висока візова вартість і довгий термін отримання візи; низький рівень сервісу; невпевненість туристів в отриманні якісних послуг, а також взагалі в існуванні такого підприємства.

Іноземні інвестори проявляють зацікавленість, однак їх стримує високий податковий тиск, нестабільність нормативної бази. Введення в дію Закону України «Про туризм» відкрило нов перспективи для подальшої роботи щодо реформування галузі туризму. Механізм реалізації положень закону стала Дер­жавна програма розвитку туризму в Україн на період до 2010 року. Передбачено, зокрема, збільшити прийом іноземних туристів у 2,5 рази, а валютні надходження у 4 рази, довівши їх до 1 млрд. доларів.

Для розвитку інвестиційного співробітництва велике значення має стан саме інвестиційного законодавства. Прийнятий у 1996 році Закон України «Про режим іноземного інвестування» сприя врегулюванню основних питань інвестиційного процесу.

Основним позитивним моментом законодавчої бази, що регулює процес залучення іноземних інвестицій в Україну, державні гарантії захисту іноземних інвестицій. Цьому питанню присвячено Закони України «Про режим іноземного інвестування». «Про інвестиційну діяльність» та Угоди про сприяння та взаємний захист інвестицій, укладен Україною з рядом держав.

Нині в Україні діє законодавча база, якою регулюється питання надання гарантій, інвестиційних пільг і пріоритетів для іноземних інвесторів. Так, державні гарантії захисту іноземних інвестицій встановлено розділом IV Закону України «Про іноземного інвестування». Для ноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим нвестиційної та іншої господарсь­кої діяльності за винятками, передбаченими законодавством України та міжнародними договорами України. [ 35]

Для підприємств з іноземними нвестиціями, які створюються і працюють у спеціальних (вільних) економічних зонах і на територіях пріоритетного розвитку, встановлюється сприятливіший режим господарської діяльності відповідно до чинного законодавства України.

Правове регулювання іноземних інвестицій в Україні здійснюється не тільки національним законодавством. Існують, також, міжнародні договори України з деякими країнами про сприяння та взаємний захист ноземних інвестицій, завдяки яким може застосовуватися пільговий, відмінний від національного, режим. Питанню інвестиційного співробітництва і в подальшому приділятиметься значна увага, що сприятиме подальшому залученню іноземних нвестицій в економіку нашої держави.

До причин, які заважають залученню ноземних інвестицій в економіку України, можна віднести те, що у багатьох країнах іноземні інвестори недостат­ньо поінформовані про стан і перспективи економіки України, в деяких країнах немає навіть чіткого уявлення про Україну як про суверенну державу.

До підприємств туристично нфраструктури почали виявляти інтерес іноземні інвестори. Приклади: реконструкція київських готелів; в Карпатському регіоні почала свою діяльність з розвитку туристичної галузі міжнародна організація TACIS; британський фонд «Ноу-хау» взяв на себе витрати на відновлення туристичних об'єктів Львова; декілька мільйонів доларів вкладено в Ялтинський готель «Ореанда» та «Поляну казок». Виділяється масштабністю проект будівництва п'ятизіркового готелю в Києві під назвою «Театральний». В 1997 році було створено СП, 97% акцій якого належали місту, а 3% — українсько­му партнеру СП «Нігма». Замовник іншого п'ятизіркового готелю — «Інтеркон-тиненталь» (Київ) — СП з обмеженою відповідальністю готель «Свята Софія».

- Проект чотиризіркового готелю «Radisson-SAS» підтримується та інвестується європейським банком реконструкц розвитку, австрійським «Raifasenbank», a частка національного інвестування становила 40 млн. доларів [39].

Останніми роками в Україні прийнята низка важливих рішень з питань державної політики у сфері туристичних курортів, готельних послуг. Зокрема це Правила обов'язкової сертифікації готельних послуг, розроблені на підставі законів України «Про туризм», «Про захист прав споживачів», основоположних стандартів Системи Сертифікації УкрСЕПРО, міждержавних стандартів на туристично-екскурсійне обслуговування.

1. 5. Зелений сільський туризм в Україні

У розвитку сільського туризму в Україн можна виділити три основних етапи: становлення сільського туризму (кінець XIX середина XX ст.), етап «приватного квартирного сектору» у рекреаційних зонах (60—80 роки XX ст.) і етап становлення сільського туризму як самостійної сфери (90 роки XX ст.).

Кожен з етапів характеризується особливостями організації, регіонами поширення, функціональними завданнями, напрямками та формами туристичної діяльності.

Новий етап розвитку сільського туризму в Україні пов'язаний з організаційним його становленням як форми відпочинку міського населення та як форми діяльності сільських жителів, які надають відпочиваючим житло та харчування.

Ініційоване в 1996 році Всеукраїнською Спілкою сприяння розвитку сільського зеленого туризму відродження сільського туризму зорієнтоване на привабливість його сторін. Для сільського населення це самозайнятість та поліпшення матеріального достатку, для городян — можливість ознайомлення з природним і культурним потенціалом, традиціями, перебування в екологічно чистому середовищі та споживання натуральної їжі. Одночасно це може бути один з найбільш дешевих видів відпочинку. Добова вартість проживання в зимовий період на Закарпатті становить в середньому 25 гривень на одну особу, харчування — від 10 до 60 грн.

Переваги сільського середовища, натурального житла, харчування стають дедалі популярнішими. До сільсько місцевості переносяться стандарти міського способу життя. Особливість цього етапу у тому, що він охоплює райони, які мають для цього соціально-економічн передумови (достатній потенціал приват­ного житла, незайнятість населення та надлишок сільськогосподарської продукції), але не мають розвинено нфраструктури. Разом з тим, розвиток цієї сфери діяльності сільського населення вимагає, з одного боку, популяризації відпочинку на селі серед широких верств населення, а з іншого — психологічної і професійної підготовки сільських господарів до приймання та обслуговування відпочиваючих на рівн світових стандартів, створенні сприятливих нормативно-правових умов для діяльності господарів сільських садиб.

Спілка за 5 років досягла вагомих результатів діяльності, проводячи велику роботу в таких напрямках:

— організаційне становлення сільського туризму як виду підсобної діяльності на селі та підприємництва;

— налагодження співпраці державних органів, органів місцевого самовряду­вання з громадськими організаціями щодо створення правових умов та госпо­дарського механізму функціонування сільського туризму;

— здійснення реклами потенціалу українського села та просування на ринок послуг сільських господарів через випуск спеціалізованого журналу «Туризм сільський зелений», відповідних каталогів та путівників;

— організація та методичне забезпечення навчання власників садиб та Ф організаторів сільського туризму;

— проведення загальноукраїнських та міжнародних акцій з представленням потенціалу сільського зеленого туризму в Україні;

— створення мереж нформаційно-консультаційних центрів сільського туризму та сприяння підготовц операторів і менеджерів сільського туризму через центри зайнятості, середн вищі навчальні заклади [ 40].

Ставлення до сільського туризму пересічного міського жителя України коливається у широких межах: від цілковитого несприйняття цієї форми відпочинку до захоплення його екологічністю, економічністю та самобутністю. Це може свідчити лише про необізнаність широкого загалу з суттю такої форми відпочинку.

Разом з тим, в українських містах категорії людей, що позитивно сприйняли ідею розвитку сільського туризму. Це жителі промислових центрів - через екологічність цієї форми відпочинку, справжні городяни і шанувальники

# українських народних традицій — через принади сільського способу життя і його довкілля, а також люди з малим середнім достатком — через низьку вартість відпочинку на селі.

Міжнародний імідж українського сільського туризму теж неоднозначний. З одного боку, Україна традиційно сприймається як аграрна країна, одна з євро­пейських житниць, зі збереженим сільським укладом життя, багатою культурною спадщиною, з незнищенною природою та гостинними господарями. З іншого — потребують підвищення комфортност проживання, вирішення проблем облаштованості сіл та організації дозвілля.

Тенденції останніх років свідчать про те, що західні країни бачать перспек­тиву українського сільського туризму на міжнародному туристичному ринку. Свідченням цього може бути організаційна технічна допомога міжнародних фондів, програми ТАСІС, через яку реалізован проекти підтримки сільського туризму у Криму та Карпатському регіоні.

Перед Спілкою, як фаховою громадською неприбутковою організацією, мають стояти певні організаційно-господарські завдання. Серед них першочерговими є:

— сертифікація житла як базового елементу сільського туризму, що дозво­лить визначити, на яких правах і яку якість обслуговування забезпечить сільський господар;

— забезпечення функціонування диспетчерських (інформаційно-туристич­них) центрів при регіональних осередках сільського туризму, завдання яких — реклама, пошук і постачання туристів та забезпечення відпочинку у певному регіоні;

— створення прозорого механізму відносин між різними складовими частинами господарського комплексу сільського туризму, зокрема, між організаторами і власниками садиб. Членські внески власників садиб повинні бути основою розвитку інформаційно-організаційної інфраструктури сільського туризму;

— широка кооперація Спілки з туристичним сектором, органами місцевого самоврядування на предмет створення умов забезпечення туристичного потоку на село.

Осередками зеленого туризму в Україн також є Чернігівська, Черкаська, Полтавська, Миколаївська, Херсонська област та Крим, що приваблюють кра­сою природних ландшафтів, безліччю музеїв народно архітектури і побуту, парків-заказників («Тарасів обрій», «Канівський хтіологічний», «Кархінітський орнітологічний», «Новий світ»), заповідників (Шевченківський, Канівський при­родний, «Чигирин», Миколаївський «Єланецький степ», Чорноморський біосферний, «Асканія-Нова», Кримський заповідник «Лебедин острови», а також створюється Національний заповідник «Херсонес Таврійський»).На Херсонщині також діє осередок Всеукраїнської Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму.

1.6. Огляд законодавчо бази та сучасної наукової літератури з питань організації та управління міжнародним туризмом

Питання законодавчої і нормативної бази туристичної діяльності та рекреаційної сфери висвітлюється у законах України «Про туризм», «Про курорти», «Про забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя», у Програмі розвитку туризму в Україні до 2010 року, Ліцензійних умовах провад­ження господарської діяльності з організації іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму, екскурсійної діяльності. Питання оподаткування суб'єктів туристичної діяльності та санаторно-курортних закладів розглянуто на основі Закону України «Про податок на додану вартість».

В процесі виконання роботи питання управління зовнішньоекономічної діяльності та міжнародних економічних відносин розглянуті у наукових працях Фомішина С. В., Кредісова А. І. та Новицького В. Є., Кириченка А. А. питання менеджменту — у працях М. Мескона, М. Альберта, Ф. Хедуорі, Герчикової І. Н., Зоріна І. В., фінансового менеджменту — Стоянової О. С, Балабанова І. Т, логістики — у працях Захарова К. В., Циганка А. В., Бочарникова В. П. Питання пов'язані з маркетингом та діяльністю туристичних підприємств у цій сфері за кордоном розглянуті у наукових працях Котлера, Новицького. Бухгалтерський облік туристичної діяльності в зарубіжних країнах та ціноутворення на світовому ринку розглянуто в наукових працях Михалкевича А. Б. та Слепова В. А.

Про стан туристичного бізнесу, тенденц його розвитку в зарубіжних країнах, організації туристичної діяльності за кордоном добре висвітлюється у працях Філіпенка А. С, Квартального В. А., Жолдака В. І., Сеніна В. С, Яновської Н., Єфремової М. В.

Над проблемою розвитку міжнародного туристичного бізнесу на Україні, перспектив розвитку рекреаційно-туристичного комплексу, ефективності управління туристичною сферою працюють українські вчен та науковці, зокрема, Єфремов О. В., Шило Л., Мельниченко С. В., Малиновський Б., Мунін Г., Михайліченко Г. І., Виноградська А.

1.7. Загальні висновки на підставі досліджень та постанова задач для розробки проектних рішень щодо розвитку туристичного бізнесу на Херсонщині

У першому розділі дипломної роботи проаналізовано стан туристичного бізнесу за кордоном та в Україні, а саме розглянуті науково-методичні аспекти організації та управління туристичною діяльністю в зарубіжних країнах, тенденції розвитку міжнародного туризму в світі, здійснено аналіз стану турис­тичної галузі в Україні, зокрема, стану сільського зеленого туризму, здійснено огляд законодавчої бази та сучасно наукової літератури з питань організації та управління міжнародним туризмом. На основі аналізу зроблено висновки про високий рівень організації та управління туристичною діяльністю за кордоном; підвищення темпів розвитку міжнародного туризму у світі, загальну тенденцію до збільшення світового туристичного ринку та активізації туристичних потоків; розвиток екологічного та пізнавального туризму у світі, а також зроблено висновок про незадовільний стан туристично галузі в Україні, наявність пози­тивних зрушень у розвитку сільського зеленого туризму як прибуткового і найменш капіталомісткого виду туризму.

Завданнями для подальшого дослідження є:

1. Проаналізувати діяльність суб'єктів туристичного бізнесу Херсонської області.

2. Проаналізувати діяльність координуючого державного органу в туристичній галузі Херсонщини — управління у справах молоді, спорту та туризму облдержадміністрації (УСМСтаТ).

3. Дослідити механізм ліцензування туристичних підприємств.

4. Здійснити аналіз стану туристичного бізнесу на Херсонщині.

5. Проаналізувати діяльність суб'єкта екологічного туризму на прикладі туристичної бази імені Остапа Вишні у с. Кринки.

6. Зробити аналіз системи оподаткування туристичних операцій.

7. На основі досліджень розробити проектні рішення щодо розвитку міжнародного туризму в Херсонській області.

РОЗДІЛ 2. Аналіз діяльності суб'єктів туристичного бізнесу та її координації з боку управління у справах молоді, спорту та туризму Херсонської облдержадміністрації (УСМСтаТ).

2.1. Інфраструктура туристичної індустрії та її суб'єкти на Херсонщині

Згідно законодавства України суб'єктами туристичної діяльності є під­приємства, установи, організації незалежно від форм власності, фізичні особи, що зареєстровані у встановленому порядку та мають ліцензію на здійснення діяльності, пов'язаної з наданням туристичних послуг. Туристична діяльність характеризується великою видовою різноманітністю зайнятих в ній підприємств і організацій різних галузей народного господарства, які загалом утворюють туристичну індустрію. До них відносяться, суб'єкти туристичної діяльності, що здійснюють розробку і реалізацію турпродукту (туроператори), турагентства, що займаються реалізацією турпродукту, бюро подорожей, що організують тури, екскурсійні бюро, підприємства розміщення, харчування, транспортні організації, страхові та ін.

За даними державного реєстру в Херсонській області у 2001 році налічується 45 ліцензованих туристичних підприємств, що на 41% вище, ніж у 2000 р. (32 підприємства). З них 21 туроператор та 24 турагента. Туроператори займаються іноземним (прийом ноземних туристів), внутрішнім (прийом вітчизняних туристів) туризмом та екскурсійною діяльністю. При розробці і реалізації турпродукту вони взаємодіють на договірних засадах з усіма елементами інфраструктури туризму.

Страхуванням туристичної діяльності на Херсонщині займаються страхові компанії «Україна», «Гарант-Авто» та «Оранта». Це страхування медичне та від нещасного випадку, а також страхування відповідальності туроператора за ненадання чи надання не в повному обсяз турпослуг. Більшість фірм надають цю послугу з розрахунку страхового покриття до 10 тис. доларів. За добу клієнт сплачує від $1 до 5.

Найбільшим транспортним підприємством, що обслуговує туристичну га­лузь, є автобаза «Турист» у Херсоні, що має змогу одночасно виводити на маршрути до 40 машин. На Херсонщині налічується біля 20 підприємств, з якими укладаються договори на транспортне обслуговування, а також 5 туроператорів, що мають власний транспорт. Прибуття іноземних туристів здійснюється до Києва авіатранспортом або морським транспортом у порт Одеси. Туроператор забезпечує прибуття туристів на Херсонщину.

Банки забезпечують обслуговування туроператорів та їх клієнтів щодо здійснення безготівкових платежів та використання кредитних карток. При оплаті вартості путівки клієнтом існують два варіанти розрахунків. По-перше, офіційний, коли оплата здійснюється на підстав виставленого рахунка в приписній касі банку в приміщенні фірми або в будь-якому відділені банку. У цьому разі фірма сплачує державі податки і цілковито відповідає за надану послугу згідно договору з клієнтом. Другий варіант — це оплата готівкою. Вартість може бути трохи нижчою, але весь ризик за неякісне виконання зобов'язань клієнт бере на себе. [36]. Практика використання дорожніх чеків на Херсонщині ще не розвинена.

Херсонські фірми не мають права на самостійне оформлення віз та інших документів, необхідних для перетину кордону. Цю процедуру здійснює на прохан­ня херсонської фірми спеціально акредитована київська туристична компанія (зазвичай це фірма «Гамалія»). Іноземні туристи в'їжджають в Україну, виїжджають з України та прямують транзитом її територією через пункти перепустки на державному кордоні України з національним паспортом, у разі наявності відповідної візи.

При створенні туристичного продукту туроператор бронює місця у готелі або санаторно-курортних закладах. На Херсонщині налічується 51 готель, 242 заклади оздоровлення та відпочинку, з них 66 пансіонатів, 4 санаторії, 109 баз відпочинку, 5 оздоровчих комплексів, 3 студентські оздоровчі заклади, 1 табір 9 праці і відпочинку, 54 дитячих оздоровчих табори. При цьому деякі бази відпочинку та пансіонати мають власн потужні спортивно-оздоровчі комплекси (наприклад, база відпочинку «Маяк» у Залізному Порту). Взагалі сезон на херсонських курортах (Залізний Порт, Лазурне, Скадовськ, Генічеськ, с Красне та ін.) триває з 1 червня до 15—20 жовтня, на базі відпочинку «Червоні вітрила», що в Лазурному — з 1 квітня до 20 жовтня. Середня місткість закладів в залежності від їх виду складає: пансіонати 400, бази відпочинку — 350—400, санаторії — 250—300, дитячі оздоровчі табори 200—250 місць, що дозволяє протягом року прийняти біля півмільйона туристів. Санаторно-курортні заклади забезпечують розміщення, харчування, та деяк організовують культурно-масові заходи. Взагалі санаторно-курортні заклади повинні підлягати обов'язковому ліцензуванню, але на Херсонщині ця практика тільки почала запроваджуватись. Існують три варіанти реалізації путівок санаторно-курортними закладами: влас­ний збут , через посередників — турагентів туроператорів Херсонщини та через турагентів інших областей України та інших країн. Готелі в Херсонській області взагалі забезпечують розміщення, харчування обслуговування туристів, але деякі туристичні комплекси, прикладом яких готель «Фрегат» надають додаткові послуги, такі як екскурсії містом з відвідуванням музеїв, одноденні поїздки до сільської місцевості з обідом, дегустація вин, поїздки до заповідника «Асканія-Нова», прогулянки катером Дніпром, відвідування острову рибалок з обідом з рибних блюд, полювання. Крім того подібні готелі мають плавальний басейн, сауну, салони краси, ресторани, нічні клуби, банкетні зали для організації відпочинку та пункти обміну валют, відділення зв'язку, телефакс, ксерокс, конференц-зал для проведення ділових зустрічей. Але незважаючи на це, в Херсонській області досі немає жодного сертифікованого готелю.

Екскурсійне обслуговування туристів здійснює Херсонський краєзнавчий музей, художній музей ім. О. Шовкуненка, Херсонський планетарій, заповідник «Асканія-Нова» (дендропарк, зоопарк, музей) та інші культурні заклади. Вони самостійно розробляють програму екскурсій щодо свого закладу і надають послуги екскурсовода на основі угоди з туроператором. Якщо туроператор має власний екскурсійний продукт і самостійно його реалізує, екскурсоводом (гідом-перекладачем) є працівник туристичної фірми, який діє на основі наряду-путівки, технологічної карти, контрольного тексту та матеріалів «Портфеля екскурсово­да». Після закінчення екскурсії наряд-путівка повертається суб'єкту туристичної діяльності, який веде їх облік. Туроператори розробляють екскурсійні маршрути самостійно, на основі агентських угод або по рекомендац управління з питань туризму. Найбільш поширені рекомендовані маршрути: «Від Тягина до Кам'ян­ки», «Давньоруське Олешшя і козацькі Олешки», «Кінбурнська коса». Вже кілька років розробляється туристичний маршрут «Чумацький шлях». Його розробка пов'язана з іншими областями і потребує їх участі. Але, можливо розробити цей маршрут і в межах Херсонщини. Додаткові послуги у вигляд організації рибалки та полювання на Херсонщині надаються туроператором на основі договору з Херсонським відділенням Українського товариства мисливців рибалок, до складу якого входять три мисливсько-рибальські бази: «Краснюкове», «Проріжка» та Козачелагерська база. Другим подібним підприємством є Хер­сонське державне лісогосподарське об'єднання «Херсонліс», що має на території област такі лісомисливські господарства: Херсонське ДЛМГ (головна база в селищ Рабильче) — полювання на водоплавну птицю в радіусі від 1 до 40 кілометрів, а також на вальдшнепа, фазана, гуску, зайця; Скадовське ДЛМГ (база на остров Джарилгач) — полювання на оленя благородного, муфлона, водоплав­ну птицю; Гавриліське ДЛМГ (база в с Гаврилівка) — олень благородний, косуля, лисиця, заєць, куріпка, качки, гуси.

Туроператор може займатися реалізацією власного продукту безпосередньо туристу, але найчастіше реалізацію здійсню турагент. У разі взаємин з турагентами в обов'язки туроператора входить створення турпродукту, а турагент зобов'я­заний провести рекламну кампанію на ринку туристичних послуг, здійснити комплектацію груп та відправку туристів, забезпечити туроператора інформацією, необхідною для оформлення документів та бронювання місць на транспорті та в готелі, проінформувати туриста про вартість путівки та систему розрахунків, отримати та перерахувати кошти туроператору в оплату путівки. Організація турів здійснюється на підставі ваучера-путівки (додаток 1). Турагенти в Херсонській області загалом займаються внутрішнім та закордонним туризмом (відправкою вітчизняних туристів за кордон). При цьому вони взаємодіють з туроператорами інших областей України та іноземних країн.

2.2. Характеристика УСМСтаТ

2.2.1. Цілі, завдання та функції УСМСтаТ

Управління у справах молоді, спорту та туризму є структурним підрозділом облдержадміністрації, є підзвітним підконтрольним голові облдержадміні­страції, заступнику голови з питань соціальної та гуманітарної політики та Державної туристичної адміністрац України.

Місією управління в галузі туризму сприяння задовільненню потреб вітчизняних та іноземних споживачів у фізичному та духовному відпочинку та інтелектуальному розвитку. Тому основними цілями є:

1. Забезпечення на території област реалізації державної політики з питань розвитку туризму.

2. Забезпечення в межах сво компетенції безпеки туристів, захист їхніх прав, інтересів та майна.

3. Сприяння міжнародній співпраці з питань туризму. Відповідно до цілей завданнями управління є:

1. Розробка програм і проектів з питань туризму, їх реалізація та надання на розгляд облдержадміністрації пропозицій щодо фінансового забезпечення цих програм.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11