Їх наглядові повноваження в дозвільній систем реалізуються шляхом здійснення контролю за дотриманням власниками збро посадовими особами підприємств, установ, організацій установлених правил збереження вогнепальної зброї, боєприпасів до неї і вибухових речовин.

Дільничні інспектори міліції мають також право оглядати місця збереження і використання вогнепальної зброї, боєприпасів до не вибухових речовин. При виявленні порушень установлених правил, вони вживають заходів щодо їх усунення, шляхом пред’явлення обов’язкових розпоряджень власникам зброї і посадовим особам про їх усунення, вилучають ці предмети і застосовують нші заходи відповідно до чинного законодавства.

Крім того, працюючи у взаємодії з підрозділами дозвільної системи, дільничні інспектори міліції надають їм відповідну нформацію стосовно суб’єктів, які хочуть придбати зброю, для прийняття рішення про видачу дозволу, або відмову в цьому.

Дільничні інспектори міліції беруть участь у межах своєї компетенції в здійсненні нагляду за дотриманням установлених правил, що діють у сфері безпеки дорожнього руху на адміністративній ділянці, вживають відповідні заходи припинення порушень цих правил. До наглядових повноважень по лінії ДАІ також можна віднести право дільничних інспекторів міліц відсторонювати від керування транспортним засобом водіїв та інших осіб стосовно яких є достатні підстави вважати, що вони перебувають у стані сп’яніння, не мають документів на право керування чи користування певним видом транспортного засобу.

При з’ясуванні наглядових повноважень дільничних нспекторів міліції по лінії ДАІ варто підкреслити, що рельєфніше цими повноваженнями володіють дільничні інспектори міліції, які обслуговують сільську місцевість. Працюючі в міській місцевості дільничні інспектори із значного кола питань взаємодіють із працівниками ДАІ (наприклад, установка дорожніх знаків у відповідних місцях на території обслуговування, спільн рейди, перевірки технічного стану автотранспорту на транспортних підприємствах тощо.).

До наглядових повноважень можна також віднести право дільничного інспектора міліції перевіряти наявність і стан охоронно-пожежної сигналізації та інших спеціальних захисних засобів на об’єктах, що знаходяться на території обслуговування, при потребі – проводити ці заходи разом із співробітниками кримінальної міліції, Державної пожежно охорони, Державної служби охорони при МВС України.

Діяльності дільничних інспекторів міліції властиві, деякою мірою і контрольно-наглядові повноваження, які полягають у контролюванн ними несення служби патрульно-постовими нарядами на ділянці, інформуванні їх про оперативну обстановку на території обслуговування, навчанні міліціонерів під час несення служби формам і методам цієї роботи.

Стосовно наглядових повноважень дільничних нспекторів міліції, зазначимо, що головними завданнями, поставленими перед ними, є забезпечення особистої і майнової безпеки громадян, охорона громадського порядку і забезпечення громадської безпеки, відповідальність за стан охорони громадського порядку на закріплених за ними дільницях.

Разом з тим не можна повною мірою погодитися з Р.І. Денисовим, який зауважує, що “навряд чи можна вважати правильною практику зосередження буквальної більшості правоохоронних функцій у руках дільничних інспекторів міліції, особливо в умовах сільської місцевості. Ц працівники міліції стали такою універсальною ланкою, на яку покладаються спеціальні наглядові обов’язки по всіх лініях роботи (сфера громадського порядку, паспортна і дозвільна системи, пожежна безпека і дорожній рух). Навряд чи ця категорія співробітників може досконально опанувати не лише спеціальними знаннями в усіх напрямках наглядової діяльності, але й відповідними кожному напрямкові методами. Очевидно, що при сформованих умовах задовільно вигляда лише постановка завдань наглядового характеру, але не їх вирішення”. [36, С. 10-11]

Деякою мірою наглядовими повноваженнями волод Державна служба охорони при МВС України, створена для захисту майна власників (державних організацій, установ, підприємств, а також громадян). Ці підрозділи діють відповідно до нормативних документів, що регулюють правове становище міліції.

Наглядові повноваження підрозділів Державної служби охорони при МВС України полягають у тому, що вони не втручаються в господарську та виробничу діяльність охоронюваного об’єкта. Їх головне завдання − охорона довіреної власності, а також охорона громадського порядку на територ охоронюваного об’єкта. [116]

Ще однією особливістю правових основ діяльност підрозділів Державної служби охорони є та, що в них поєднується як адміністративно-правове, так і цивільно-правове регулювання.

Це поєднання двох різних галузей права полягає в тому, що основні положення правового регулювання організації і діяльност підрозділів Державної служби охорони при МВС України носять адміністративно-правовий характер і містяться в Законі України від 20 грудня 1990 року “Про міліцію” та інших правових актах, що регулюють діяльність цього підрозділу. Створення відповідного підрозділу, його чисельність, права й обов’язки визначаються актами і договорами, що укладаються, з одного боку, підрозділом Державної служби охорони при МВС України, з іншого, − власником майна або громадянином.

Договір на охорону є цивільно-правовим актом і він передбачає не лише обов’язок міліції, але й обов’язок власника (наприклад, встановлення пропускного режиму, забезпечення засобами зв’язку, надання приміщення для відпочинку тощо). Отже, підстави виникнення зобов’язань, пов’язаних з охороною об’єктів, являють собою складний фактичний склад акту управління і договору.

Вужчим колом наглядових повноваженнями у порівнянні, наприклад, з дільничними інспекторами міліції володіють чергов частини органів внутрішніх справ.

Їх основне призначення полягає в постійному цілодобовому реагуванні на повідомлення про злочини, порушення громадського порядку, стихійні лиха й інші надзвичайні події; постійному управлінні силами засобами, які беруть участь в охороні громадського порядку і негайному вжитт заходів розкриття злочинів по “гарячих слідах”, в організації розгляду питань, у тому числі із затриманими й доставленими; у контролі в межах сво компетенції за дотриманням встановленого порядку тримання і конвоювання затриманих і взятих під варту осіб. [94]

Якщо уважно розглянути діяльність чергових частин відділів внутрішніх справ, то стає очевидним, що в їх роботі більше присутн контрольно-наглядові повноваження, ніж наглядові повноваження у “чистому” вигляді. Підтвердженням на користь сказаного може бути один із обов’язків, що стоїть перед черговою частиною − це безперервне управління силами і засобами, які беруть участь в охороні громадського порядку.

Крім цього, старший чергової зміни має право віддавати обов’язкові до виконання розпорядження черговим підрозділів, службовим нарядам, а під час відсутності керівників міськрайоргану − всьому особовому складу міськрайоргану.

Він також може перевіряти виконання завдань, поставлених службовим нарядам, при ускладненні оперативної обстановки, робити тимчасові зміни в розміщенні сил і засобів з наступною доповіддю начальников міськрайоргану (або особі, яка його заміняє). [94] В процесі роботи оперативний черговий забезпечує контроль за несенням служби усіма нарядами.

Підкреслимо, що суб’єкти адміністративного нагляду міліції, здійснюючи адміністративний нагляд, самі постійно перебувають під контролем чергової частини, яка збирає, узагальнює дані, що надходять, аналізу приймає рішення виходячи з оперативної обстановки, яка склалася в даний момент.

Таким чином, можна констатувати про наявність тут контрольно-наглядової діяльності, оскільки чергова частина здійснює контроль за роботою службових нарядів, не проникаючи в середину їх діяльності і не здійснюючи структурні зміни.

Крім перелічених вище обов’язків, чергові частини акумулюють у собі інформацію, що надходить від суб’єктів адміністративного нагляду, з наступною її реєстрацією і прийняттям по ній відповідних заходів. Наприклад, повідомлення працівників служби паспортно-реєстраційної та міграційної роботи − про втрату громадянами паспортів при обставинах, що викликають підозру про їх причетність до злочину; працівників Державно автомобільної інспекції про дорожньо-транспортні пригоди та їх наслідки; працівників Державної служби охорони при МВС України − про спрацьовування приладів охоронної сигналізації; працівників Державної пожежної охорони − про пожежі і загоряння. Отже, черговим частинам більше властив контрольно-наглядові повноваження.

Підводячи підсумок викладеному, варто зазначити, що подана загальна характеристика наглядових повноважень органів нагляду да підставу для дуже важливого, на наш погляд, висновку. Його зміст полягає в тому, що наглядова діяльність насичена такого роду повноваженнями, реалізація яких здійснюється у своїй більшості лише за допомогою владних велінь. Причому владний характер нагляду у сферах, віднесених до сфери внутрішніх справ, виявляє себе не лише як явище, що спирається на силу і авторитет влади взагалі, але, що найголовніше, − проявляється в державному управлінні в сфер діяльності органів внутрішніх справ у правових формах впливу на об’єкт. Причини тому досить очевидні. Коло охоронюваних суб’єктами нагляду суспільних відносин підданий впливу факторів масового користування джерелами підвищеної небезпеки в такій кількості, що призводить до певних негативних результатів − людських жертв і матеріального збитку.

В свою чергу така сфера нагляду як, наприклад, громадський порядок, пов’язана з громадською та особистою безпекою громадян, що виступає як сукупна соціальна цінність, охоронювана не лише мораллю і правом [28, С. 15], але й практичною діяльністю спеціального державного апарату. Тому удосконалення адміністративного нагляду, спрямованого на забезпечення правопорядку в умовах зростаючої технічно озброєності держави і суспільства в цілому, виражається в якості соціально проблеми, що вимагає оптимального дозволу і відносної стабілізації. Саме такою вбачається природа потреби установлення твердого владного режиму впливу на суспільні відносини та їх правової охорони. Відомо, що владний вплив, крім сили переконання, спирається на силу державного примусу.

Владний вплив наглядової діяльності на сферу суспільних відносин в системі управління у сфері діяльності органів внутрішніх справ забезпечується разом з іншими заходами також примусовими заходами.

Таким чином, розглянута група наглядових повноважень являє собою одну з головних частин блоку компетенції органів адміністративного нагляду в галузі внутрішніх справ, і якщо повноваження, пов’язан з правотворчістю, можуть бути досить “легко” вилучені з їх компетенції, або, в усякому разі, обмежені в предметі, то наглядові повноваження являють собою таку сукупність завдань-функцій, що підкреслюють цільове призначення органів нагляду в правоохоронній системі держави.

2.2. Особливості вдосконалення законодавства, що регулює адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі

Адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі, як правило, входить до компетенції міліції.

Відповідно до Закону України від 1 грудня 1994 року Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі” [48], адміністративний нагляд встановлюється стосовно таких категорій осіб:

а) визнаних судом особливо небезпечними рецидивістами;

б) засуджених до позбавлення волі за тяжкі злочини або засуджених двічі і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо під час відбування покарання х поведінка свідчила, що вони вперто не бажають стати на шлях виправлення залишаються небезпечними для суспільства;

в) засуджених до позбавлення волі за тяжкі злочини або засуджених двічі і більше разів до позбавлення вол за умисні злочини, якщо вони після відбування покарання або умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, незважаючи на попередження органів внутрішніх справ, систематично порушують громадський порядок і права інших громадян, вчиняють інші правопорушення;

г) засуджених до позбавлення волі за один із злочинів, пов’язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.

Якщо проаналізувати цей перелік осіб над якими встановлюється адміністративний нагляд, то можна констатувати про наявність правової колізії, яка полягає в тому, що у зв’язку із прийняттям 5 квітня 2001 року Кримінального кодексу України [80] таке поняття як “особливо небезпечний рецидивіст” втратило своє правове значення. Таким чином, цілком справедливо можна порушувати питання про значні прогалини у чинному законодавстві, що, в свою чергу, сприяє зростанню вчинення вказаними особами повторних злочинів. Взагалі порушене питання має більш кримінально-правовий та кримінологічний аспект, що виходить за межі цього дисертаційного дослідження.

Отже, перелічені підстави встановлення адміністративного нагляду крізь призму Європейських стандартів щодо прав свобод людини можна розглядати як правові обмеження. Таким чином, можна констатувати що, правообмеження властиві праву в силу його призначення − бути мірою свободи, яка не існує без меж.

На законодавчому рівні юридичне поняття свободи було вперше зафіксоване в ст. 4 французької Декларації прав людини громадянина 1789 року: “Свобода полягає в можливості робити те, що не шкодить ншому …, здійснення природних прав кожного обмежене лише тими рамками, як забезпечують іншим членам суспільства такі ж права”.

Із зазначеного розуміння свободи логічно сліду визначення права, яке належить конкретному суб’єкту. Це надана і охоронювана державою можливість (свобода) конкретного суб’єкта обирати вид і міру сво поведінки. Але на практиці, здебільшого, реалізація такої свободи можлива лише за умови, якщо інші сторони не порушують права відповідного суб’єкта, або, керуючись правом, здійснюють стосовно нього певні дії. Таким чином, реалізація свободи одного обмежена відповідною поведінкою іншого.

Комплекс прав і свобод людини, проголошений Конституцією України, яка з точки зору прав і свободи людини є взірцем сучасного конституціоналізму, в цілому відповідає положенням Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та Факультативного протоколу до цього, як ратифіковані Україною. Певною мірою цей комплекс узгоджується із Європейською конвенцією про захист прав і основних свобод людини.

Відповідно до ст.64 Конституції України, конституційні права і свободи не можуть бути обмежені, крім випадків, чітко передбачених Конституцією України. Так, в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод з зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.

Не менш важливим є питання їх повної і правильно реалізації, охорони та захисту і передусім у судовому порядку.

Разом з тим, обмеження прав являється невід’ємним елементом правового регулювання.

У правовій дійсності зустрічаються й негативн випадки обмеження прав людини. Непродуманий для законодавчої діяльності в Україні в середині 90-х років був прийнятий закон, який надавав право органам МВС затримувати в адміністративному порядку за погодженням з прокурором до 30 діб членів організованих злочинних угруповань та осіб, причетних до діяльност таких угруповань. На цій підставі немало громадян затримувалися до 30 діб, обвинувачення їм не пред’являлося, кримінальні справи стосовно них не порушувалися. Таким “затриманням” заподіювалась шкода честі, гідності, діловій репутації людей, не кажучи вже про особисту свободу та недоторканність. Хоча на державному рівні цей “закон насильства” і був скасований, але ж принципу верховенства права та поваги до прав людини було завдано значної шкоди.

З урахуванням підвищення ефективност адміністративно-наглядової діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню громадського порядку і громадської безпеки, обмеження прав і свобод людини громадянина набуває все більш актуальнішого значення.

На наш погляд, адміністративний нагляд, як особливий вид державної управлінської діяльності, спрямований у першу чергу на виконання підприємствами, організаціями, посадовими особами і громадянами (в тому числі й звільненими із місць позбавлення волі) спеціальних норм, правил вимог чинного законодавства, які повинні базуватися на нормах Конституц України.

В Концепції реформування адміністративного права законодавства, яка підготовлена представницьким авторським колективом (за участю В.Б. Авер’янова, О.Ф. Андрійко, І.П. Голосніченка, Н.В. Ященка), підкреслюється, що “на сучасному етапі розвитку нашого суспільства метою адміністративно-правового забезпечення реалізації прав свобод громадян в їх взаємовідносинах з органами виконавчої влади є визначення таких основних форм і напрямків діяльності вказаних органів, їх посадових осіб, які забезпечили б постійний демократичний режим цих відносин”. Разом з тим, новий підхід, з урахуванням європейських стандартів до змісту адміністративного права (і особливо адміністративного нагляду органів внутрішніх справ у сфер забезпечення громадського порядку і безпеки), вбачається в нагальній потреб зміцнення адміністративно-правового захисту прав і свобод громадянина, підвищення ролі органів внутрішніх справ. Цьому значною мірою сприяє прийнятий 5 квітня 2001 року Верховною Радою Кримінальний кодекс України. На наш погляд, тенденції повнішого забезпечення і врегулювання прав і свобод людини повинні дістати закріплення в новому Адміністративному кодексі України, потреба якого передбачена Указом Президента України від 22 червня 1998 року “Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні”. [136]

У цьому Указі Президента України також йдеться про те, що для проведення реформи потрібно прискорити розробку та прийняття:

- концепцій і програм державної підтримки і розвитку місцевого самоврядування в Україні; муніципальної реформи; реформи бюджетної системи України в частині розширення фінансової самостійності органів місцевого самоврядування, формування фінансів місцевого самоврядування; проведення державно-правових експериментів, пов'язаних з територіальним розвитком і місцевим самоврядуванням;

- законів України: “Про територіальні громади та їх об’єднання”, “Про статус столиці України – місто Київ”, “Про статус міста Севастополя”, “Про територіальний устрій України”, Про планування територій”, “Про комунальну власність”, “Про фінанси місцевого самоврядування”, “Про місцеві податки і збори”, “Про фінансове вирівнювання територій”, “Про комунальний кредит та комунальні цінні папери”, “Про державно-правові експерименти”, “Про місцеві референдуми, ініціативи, слухання та інші форми волевиявлення населення”, “Про статус депутатів місцевих рад та сільських, селищних і міських голів”, “Про службу в органах місцевого самоврядування”, “Про муніципальну міліцію”.

До цього переліку, виходячи з потреб сьогодення, постала потреба прийняття спеціального Закону України “Про контрольно-наглядову діяльність”, який повинен охопити такі аспекти:

- єдине методичне обґрунтування державного нагляду;

- узгодження між наглядом і державним завданням органів;

- закріплення загальних вимог нагляду.

Проблема виникає у зв’язку з тим, що цей Закон України “Про контрольно-наглядову діяльність” повинен бути узгоджений з іншими законами в галузі управління, яким також близькі контрольно-наглядові функц (парламентський контроль, прокурорський нагляд, судовий контроль, внутрішній державний контроль, інформаційно-аналітичний контроль, спеціалізований контроль).

На більш розширене вдосконалення інституту адміністративного нагляду за окремими категоріями раніше засуджених приведення законодавства до вимог Конституції України і європейських стандартів значною мірою впливає і той фактор, що кількість засуджених осіб, яким встановлюється адміністративний нагляд зростає (лише по Вінницькій області за період 1995-2000 рр. їх збільшилось удвічі, за цей же період до кримінально відповідальності притягнуто осіб, яким був встановлений адміністративний нагляд, майже вчетверо більше, в тому числі за ст.196 КК України (редакція 1960 року) в 2000 році засуджено в шість раз більше осіб, ніж у 1995 році.) Таким чином, встановлення правових обмежень стосовно цієї категорії осіб було виправданим, мета таких обмежень спрямована на забезпечення вимог моралі, громадського порядку, визнання і поваги прав та свобод інших громадян.

Вважаємо, що з метою удосконалення інституту адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення вол треба:

а) розробити відповідну регламентацію тимчасових примусових профілактичних і виховних заходів стосовно осіб, за якими встановлюється адміністративний нагляд, яка б відповідала Конституції України та Європейським стандартам;

б) чітко визначити об’єкти, на яких поширюватимуться тимчасові правові обмеження (адміністративний нагляд), їх права та обов’язки;

в) створити колегіальний орган і спеціальну професійну службу, які б здійснювали контроль за поведінкою таких осіб та їх ресоціалізацію;

г) при внесенні змін і доповнень до Закону України Про судоустрій в Україні” прямо визначити, що адміністративні суди приймають рішення і виконують функцію контролю (нагляду) за виконавчими органами влади в частині введення правових обмежень за такими категоріями засуджених звільнених від відбування покарання умовно, звільнених із місць позбавлення волі окремих категорій осіб, із встановленням за ними адміністративного нагляду тощо.

Перші спроби регулювання правового становища раніше судимих осіб, за якими встановлюється адміністративний нагляд та процедура його застосування, були визначені в Законі України від 1 грудня 1994 року “Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі”. Відрегульовано також інше законодавство, зокрема, Виправно-трудовий кодекс України (в редакції 1970 року) зазнав багатьох змін та доповнень. До нього введено два нових розділи і 18 нових статей, у тому числі значно змінена ст.120 ВТК (про адміністративний нагляд).

Ще демократичніші зміни й доповнення внесені до постанови пленуму Верховного Суду України від 28 березня 1986 р. № 3 “Про практику застосування судами України законодавства у справах про порушення правил адміністративного нагляду” (зміни на 26 жовтня 1995 р.) [119]. На виконання Закону, наказом міністра внутрішніх справ України від 9 вересня 1995 р. № 616 затверджена “Інструкція про порядок встановлення та здійснення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення вол (далі – Інструкція) [100].

Якщо в раніше діючому законодавстві першочергово увага зверталася на виконання раніше судимими покладених на них обов’язків (значно обмежувалися їхні права та свободи), то в названих правових документах більше уваги приділяється охороні прав піднаглядних осіб, і зокрема:

- участі таких осіб в судовому засіданні;

- праву на захисника;

- наданню дозволу на виїзд із місця постійного проживання в особистих справах, чи на тривале лікування;

- достроковому припиненню адміністративного нагляду в разі, коли піднаглядний більше не є небезпечним для суспільства тощо.

Разом з тим, назріла потреба прийняття нового Закону України “Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі”, який би повною мірою відповідав вимогам Конституції України та правовим стандартам країн Європейської Співдружності.

Зазначимо, що наші рекомендації з цього приводу не суперечать відповідним рекомендаціям Ради Європи. Так, у Європейських в’язничних правилах 1987 року (додаток до рекомендації NR (87) 3) в частині IV Мета виправлення зафіксовано:

“ст. 88. У випадку в’язнів, яким було винесене тривале покарання вживаються заходи для забезпечення їхнього поступового повернення до суспільного життя. Ця мета може бути досягнута, зокрема, шляхом... умовного звільнення під відповідний нагляд із активною соціальною підтримкою;

ст. 89. В’язничні адміністрації мають підтримувати тісні контакти із соціальними службами та установами, які надають звільненим в'язням допомогу у справі соціальної реінтеграції;

ст. 89. 3. Представники соціальних установ, або служб, повинні мати можливість безперешкодно відвідувати установу, для того, щоб брати активну участь у підготовці до звільнення та здійснення програми надання в'язню допомоги після його звільнення”.

Повертаючись до пропозицій законодавчого характеру, вкажемо, що майбутній Закон повинен чітко окреслювати умови, порядок встановлення та здійснення адміністративного нагляду за окремими раніше судимими особами, їх права та обов’язки. Окремо мусить бути виписане право таких осіб на судовий захист, який світова спільнота визнає найвищою формою гарантій прав людини, а також право звернення за захистом своїх прав до контрольних та наглядових інституцій.

У Законі потрібно визначити, що завданнями адміністративного нагляду є:

по-перше, − превентивно-виховний характер;

по-друге, − встановлення таких правових обмежень, які передбачені Конституцією України і не суперечать їй;

по-третє, − тимчасові обмеження забезпечують справедливі вимоги моралі, дотримання громадського порядку і пріоритетів демократичного суспільства;

по-четверте, − запобігання вчиненню злочинів;

по-п’яте, − соціальна реінтеграція піднаглядних осіб.

Підставами для встановлення адміністративного нагляду є вироки, що набрали законної сили − щодо осіб: засуджених до позбавлення волі за злочини, пов’язані з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, за бандитизм, диверсію, масові безпорядки. В усіх інших випадках підставами для встановлення адміністративного нагляду матеріали органів внутрішніх справ чи Державного департаменту України з питань виконання покарань.

Суперечливим являється питання про постанову судд в тій частині, що вона не підлягає оскарженню, але може бути опротестована в порядку нагляду. Було б демократичнішим передбачити право особи (чи його захисника) на принесення скарги на судове рішення до вищестоящого суду.

В Законі чіткіше мусять бути вписані в першу чергу права та правові обмеження піднаглядного. Потребують зміни такі правов обмеження, як заборона виходу з помешкання, перебування у певних місцях, заборона виїзду чи обмеження виїзду, реєстрацію в міліції треба скоротити, або проводити її за допомогою засобів інформаційного зв’язку.

Інструкція про порядок виконання Закону “Про адміністративний нагляд” за окремими особами, звільненими з місць позбавлення волі повинна розроблятися відповідною комісією за участю Міністерства юстиц України, Верховного Суду України, Міністерства внутрішніх справ України. Генеральної прокуратури України, Міністерства закордонних справ України, Департаменту з питань виконання покарань, Міністерства науки і освіти та інших затверджуватись Кабінетом міністрів України, з обов’язковим проходженням експертизи.

При вирішенні питань про відповідальність за порушення правил адміністративного нагляду та відповідного законодавства, акценти мусять зміщуватися в сторону адміністративної відповідальності і, як виняток, – кримінальної. На наш погляд, ст. 395 Кримінального кодексу України (редакція 2001 р.) є вдалою і демократичною нормою.

Сутність адміністративного нагляду повинна полягати в застосуванні державою, згідно до Конституції України міжнародних стандартів, тимчасових примусових заходів, оскільки правове переконання як основний метод перевиховання не виключає і примусу, який опосередковується в праві юридичною відповідальністю − адміністративною, матеріальною і кримінальною. Правові обмеження і контроль за такими особами не мають на меті приниження людської гідності і честі.

2.3. Організація і напрями підвищення ефективност адміністративного нагляду органів внутрішніх справ

Як ми вже зазначали, до загальних функцій управління відносяться прогнозування, планування, контроль та аналіз інформації, регулювання й організація.

Предметом подальшого розгляду є зміст такої управлінської функції, як організація крізь призму реалізації адміністративного нагляду органів внутрішніх справ.

Насамперед розглянемо поняття організац адміністративного нагляду органів внутрішніх справ.

Термін організація” у змістовному розумінні означає “повідомляю, влаштовую вживається в трьох значеннях:

- внутрішня упорядкованість, погодженість взаємодії більш-менш диференційованих автономних частин цілого, обумовлених його будовою;

- сукупність процесів або дій, що ведуть до утворення й удосконалення взаємозв’язків між частинами цілого;

- об’єднання людей, як спільно реалізують деяку програму чи мету і діють на підставі певних процедур правил. [26, С. 473]

Термін “організація” вживається стосовно до біологічних, технічних і соціальних систем. Поняття соціальної організац вживається у вузькому і широкому значенні.

У широкому розумінні це поняття характеризу способи упорядкування і регулювання дій окремих індивідів і соціальних груп.

У вузькому розумінні соціальна організація – це відносно автономна група людей, орієнтована на досягнення деякої раніше зафіксовано мети, реалізація якої потребує спільних скоординованих дій. Характерною особливістю таких розвинених організацій є наявність у них спеціалізованого персоналу, який пройшов відповідну підготовку і виконує функцію управління. [26, С. 474]

В науковій літературі, присвяченій проблемам управління, розкривається організаційний зміст управління, який полягає, по-перше, в організації апарату управління, по-друге, в організації процесу управління. [110, С. 94-96] При цьому зазначається, що з ускладненням об’єктів управління і його змісту зростає значення організаційного управління.

Розкриваючи зміст організації охорони громадського порядку, варто визначитися безпосередньо з її поняттям.

Під організацією охорони громадського порядку розуміють здійснення органами внутрішніх справ, іншими державними громадськими організаціями комплексу заснованих на законі управлінських функцій, спрямованих на забезпечення їх цілеспрямованої, погоджено ефективної діяльності щодо безпосередньої охорони порядку та безпеки, захисту життя, здоров’я, прав і свобод громадян, інтересів суспільства від злочинних та нших протиправних посягань. [133, С. 9]

З ускладненням об’єктів управління і його змісту важчими стають організаторські завдання, зростає організаційна роль управління. Воно найяскравіше виражається у плануванні колективних зусиль і розподіл обов’язків їх учасників у досягненні цілей, у розпорядництві, тобто в регулюванні повсякденної діяльності колективів, контролі за ходом здійснення поставлених цілей, організаційному забезпеченні всіх стадій управлінського процесу. [129, С. 18]

Організація пронизує весь управлінський цикл. Вона однаково потрібна як для підготовки прийняття управлінських рішень, так і для їх виконання, проведення в життя.

Не викликає сумнівів та обставина, що якісне виконання завдань, покладених на систему адміністративного нагляду органів внутрішніх справ, нерозривно пов’язане з добре налагодженою, побудованою на наукових підставах, організаційною роботою.

Поняття “організація” стосовно соціального управління виражає його основну властивість і виявляється в двох аспектах:

- по-перше, в організації апарату управління (статика організації);

- по-друге, в організації процесу управління (динаміка організації). [135, С. 45]

Зміст організації будь-якого виду управлінсько діяльності, єдиний і може бути поданий у вигляді певного алгоритму. Правда, в управлінській літературі автори по-різному підходять до формулювання елементів організації. Відрізняються вони як за кількістю, так і за обсягом. Однак, кількісне розходження елементів організації не дає підстав стверджувати про суперечливий підхід до вирішення цього питання; просто одні автори розглядають ці елементи в збільшеному вигляді, а інші, навпаки, – деталізують. [134, С. 702] Крім того, різні підходи до поділу цілого на складові частини цілком припустимі, оскільки кожний з авторів стосовно предмету дослідження прагне назвати найістотніші, найхарактерніші елементи організації.

Так, М.І. Єропкін, розглядаючи основи організаційної діяльності органів охорони громадського порядку, включає в них:

- структуру (внутрішня побудова їх апарату), визначення конкретних завдань, розподіл обов’язків і налагодження взаємовідносин між його окремими структурними підрозділами;

- підбір і розстановку кадрів;

- організацію повсякденного управління, яка складається з вироблення і прийняття рішень, проведення їх у життя і перевірки виконання прийнятих рішень. [79, С. 160]

Д.М. Бахрах, подаючи управлінський цикл у вигляді органічної єдності трьох стадій: оцінки ситуації, збору і обробки інформації, підготовки та ухвалення рішення з наступною організацією його виконання, розкриває зміст організації виконання управлінського рішення, що складається з таких елементів:

- доведення управлінського рішення до відома виконавців;

- роз’яснення цілей і значення планованих заходів;

- декомпозиції команд − перекладу загальних завдань у конкретні функції − у підфункції, підфункцій − у посадові обов’язки;

- проведення різноманітних організаційно-масових заходів, а також таких заходів, як підбір, розстановка навчання кадрів, фінансування, виділення потрібних матеріалів та устаткування;

- забезпечення належної взаємодії. [17. С. 53]

Ф.Є. Колонтаєвский, визначаючи поняття організації” охорони громадського порядку як здійснення на підставі законност органами внутрішніх справ, іншими державними органами і громадськими організаціями комплексу управлінських функцій, що забезпечують ефективну, погоджену і цілеспрямовану діяльність по безпосередній охороні громадського порядку, по захисту інтересів держави і прав громадян від злочинних та інших антигромадських дій, указує, що за своїм змістом організація охорони громадського порядку містить у собі здійснення таких основних функцій:

- визначення об’єктивно важливих і науково обґрунтованих цілей і завдань органів внутрішніх справ по забезпеченню громадського порядку;

- розробку та удосконалення структури апаратів і підрозділів охорони громадського порядку відповідно до змісту їх діяльності;

- удосконалевання роботи апаратів підрозділів охорони громадського порядку на основі наукових принципів управління;

- кадрове, матеріально-технічне, організаційне і правове забезпечення апаратів і підрозділів охорони громадського порядку. [69, С. 27]

Вивчивши практику організації адміністративного нагляду в органах внутрішніх справ, спираючись на наявну теоретичну розробку цього питання, а також на логічну послідовність здійснюваних при цьому дій, дійдемо висновку про те, що основними елементами організації адміністративного нагляду в органах внутрішніх справ є:

1. визначення цілей завдань адміністративного нагляду;

2. визначення об’єктів нагляду і показників оцінки його результатів;

3. визначення суб’єктів організації адміністративного нагляду;

4. ресурсне забезпечення суб’єктів організації адміністративного нагляду і його виконавців;

5. організація взаємод між його виконавцями;

6. внутрішньовідомчий контроль за проведенням адміністративного нагляду.

Дійсне дослідження не можна визнати закінченим без визначення основних напрямків підвищення ефективності адміністративного нагляду органів внутрішніх справ. Подальше підвищення значимості адміністративного нагляду в сучасних умовах передбачає постійне удосконалення виконання органами внутрішніх справ своїх наглядових функцій.

Процес удосконалення будь-якого виду державно діяльності (звичайно, з певним ступенем умовності) можна уявити у вигляд циклу, що складається з таких стадій: визначення проблеми, спроби її вирішення організаційними способами в рамках існуючої нормативної бази, її зростання в рамках існуючої нормативної бази, вирішення проблеми шляхом внесення змін у діючі або прийняття нових нормативних актів.

Розглянемо названі елементи організації адміністративного нагляду органів внутрішніх справ з урахуванням основних напрямків підвищення його ефективності.

Головним фактором, що забезпечує створення функціонування системи адміністративного нагляду в органах внутрішніх справ, виступають його соціально обумовлені цілі і завдання, від яких залежить зміст його організації. Суб’єкти організації нагляду попередньо висувають певні ціл потім свідомо прагнуть їх досягнення, здійснюючи при цьому контроль за відповідністю своїх послідовних дій поставленим цілям.

Як зазначалося вище, мета адміністративного нагляду органів внутрішніх справ представляє собою такий ідеальний режим функціонування, поведінки життєдіяльності піднаглядних суб’єктів − підприємств, установ, організацій, їх посадових осіб, а також громадян, – при якому забезпечується належним чином захищеність охоронюваних суспільних відносин − об’єктів нагляду від будь-яких посягань або погроз.

Мета адміністративного нагляду органів внутрішніх справ визначає його завдання, що є конкретизацією мети і виступають як форма матеріалізації. Мета є передумовою утворення організаційних структур системи нагляду правильного вибору найбільш діючих методів його організації.

Сьогодн в якості об’єктів, безпека яких гарантується за допомогою адміністративного нагляду органів внутрішніх справ, можна назвати суспільні відносини в галузі:

- охорони громадського порядку;

- охорони власності;

- безпеки дорожнього руху;

- пожежної безпеки;

- екологічної безпеки;

- забезпечення виконання правил торгівлі;

- забезпечення виконання антиалкогольного законодавства і деяких інших.

Основними показниками оцінки результатів адміністративного нагляду органів внутрішніх справ можуть виступати так критерії: кількість виявлених при обстеженнях відхилень від запропоновано поведінки, кількість винесених попереджень, випадків припинення правопорушень, кількість осіб притягнених до відповідальності, виконання графіків обстежень.

Суб’єктами організації адміністративного нагляду в органах внутрішніх справ є насамперед х керівники.

На державному рівні − міністр внутрішніх справ України, державний секретар та його заступники, керівники галузевих функціональних служб.

На обласному рівні − начальники УМВС України в областях та м. Севастополі, ГУМВС України в Автономній Республіці Крим, м. Києві та Київській області, їх заступники, керівники служб.

На рівн міськрайоргану внутрішніх справ − начальник органу, його заступники, керівники і командири служб і підрозділів.

Керівники всіх рівнів є постійними суб’єктами організаторської діяльності в органах внутрішніх справ, взагалі, і з організації адміністративного нагляду, зокрема. Їх основними завданнями у сфер організації адміністративного нагляду є:

- упорядкування елементів системи адміністративного нагляду в органах внутрішніх справ відповідного рівня управління і відносин між ними з метою забезпечення успішного виконання поставлених завдань;

- підтримка та удосконалювання ц упорядкованості шляхом здійснення адміністративно-правових, оперативно-технічних та інших форм регулювання;

- спостереження і перевірка відповідност процесу функціонування структурних формувань їхнім функціональним обов’язкам, виявлення відхилень і вплив на виконавців з метою усунення цих відхилень;

- створення відповідних умов та передумов для успішної реалізації покладених на систему адміністративного нагляду завдань, тобто кадрове, матеріально-технічне та фінансове забезпечення, організація нформаційного і науково-технічного обслуговування.

До постійних суб’єктів організації адміністративного нагляду в органах внутрішніх справ відносяться також їх підрозділи і служби, керівники яких безпосередньо наділені повноваженнями в галузі адміністративного нагляду, а також штабн підрозділи всіх рівнів. Головним чином, вони здійснюють організаційне методичне керівництво, планування і контроль за діяльністю підлеглих органів посадових осіб з адміністративного нагляду у відповідній галузі.

При організації адміністративного нагляду суб’єкти організації повинні дотримуватися певних вимог, а саме:

- поєднувати методи переконання і примусу;

- забезпечувати ефективність організац адміністративного нагляду;

- вживати заходи щодо реалізації основних завдань;

- поєднувати ініціативу й відповідальність;

- забезпечувати конкретність та оптимальність;

- дотримуватися законності.

Визначаючи вимоги до організації адміністративного нагляду органів внутрішніх справ ми виходимо з основних принципів державного управління, що дістали своє широке відображення у філософській, юридичній та економічній літературі. [83, С. 55]

Одним із найважливіших елементів організац адміністративного нагляду органів внутрішніх справ є ресурсне забезпечення суб’єктів організації нагляду та його виконавців.

У теорії і практиці управлінської діяльност виділяють п’ять видів ресурсного забезпечення: кадровий, нормативний (правовий), інформаційний, матеріально-технічний і тимчасовий.

Кадрове забезпечення посідає центральне місце в проблемі ресурсів системи адміністративного нагляду органів внутрішніх справ. Його безпосередній стан визначається усією роботою з підбору, розміщення, навчання і виховання співробітників. Рівень кадрового забезпечення окремих ділянок діяльності, запланованих заходів визначається в кінцевому підсумку якістю усієї роботи з кадрами. Разом з тим зазначимо, що в процесі реалізації функцій організац безпосередньо здійснюється підбір виконавців для вирішення конкретних завдань. Тут дуже важливе значення має дотримання вимоги, в силу якої кадри повинн розподілятися в залежності від характеру завдань, а завдання мусять ставитися в залежності від можливостей кадрів.

В умовах сьогодення проблема кадрового забезпечення адміністративно-наглядової діяльності органів внутрішніх справ, з урахуванням майбутнього її розвитку в сучасних умовах, потребує пильнішої уваги. Вирішення проблем кадрового забезпечення адміністративного нагляду органів внутрішніх справ за рахунок якісного поліпшення особового складу, а не за рахунок збільшення штатів – є одним із напрямків підвищення ефективності діяльност органів внутрішніх справ.

Нормативне забезпечення юридично закріплює певні цілі і завдання адміністративного нагляду, його основні напрямки та об’єкти, суб’єкти організації і виконавців, компетенцію, форми і методи їхньої діяльності з реалізації наглядових функцій органів внутрішніх справ.

Найбільша кількість пропозицій з удосконалення нормативної бази своєї діяльності надходить від співробітників підрозділів дозвільної роботи.

З метою забезпечення дотримання дозвільних правил, громадської й особистої безпеки пропонується доповнити Кодекс України про адміністративні правопорушення рядом нових складів. Вважаємо за потрібне встановити адміністративну відповідальність за:

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7