Дипломная работа: Маркетингове дослідження міжнародного ринку продукту та продуктові експортні стратегії вітчизняних товаровиробників (на прикладі конкретного продукту)

Дипломная работа: Маркетингове дослідження міжнародного ринку продукту та продуктові експортні стратегії вітчизняних товаровиробників (на прикладі конкретного продукту)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНIВЕРСИТЕТ ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГIЙ

Кафедра менеджменту

зовнішньоекономічно діяльності

МАРКЕТИНГОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ МІЖНАРОДНОГО РИНКУ ПРОДУКТУ ТА ПРОДУКТОВІ ЕКСПОРТНІ СТРАТЕГІЇ ВІТЧИЗНЯНИХ ТОВАРОВИРОБНИКІВ (НА ПРИКЛАДІ КОНКРЕТНОГО ПРОДУКТУ)

Магістерський проект

на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня магістр

з спеціальності

8.050206 "Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності"

напряму 0502 "Менеджмент"

Київ НУХТ 2009

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. Теоретико-методичні засади маркетингових досліджень підприємства на зовнішньому ринку та продуктових експортних стратегій

1.1 Сутність та види продуктових експортних стратегій підприємства

1.2 Сутність, види та особливості міжнародних маркетингових досліджень

1.3 Стадії та типи міжнародних маркетингових досліджень

1.4 Нормативно-правова база у сфері експорту продовольчо (алкогольної) продукції

РОЗДІЛ II. Дослідження діяльності ЗАТ "Київського заводу шампанських вин "Столичний"

2.1 Огляд ринку шампанських вин України

2.2 Аналіз виробничо-господарської діяльності КЗШВ "Столичний"

2.3 Аналіз фінансово-економічного стану підприємства

2.4 Дослідження зовнішньоекономічної діяльності КЗШВ "Столичний"

2.5 Конкурентна позиція ЗАТ "КЗШВ "Столичний" на внутрішньому ринку

РОЗДІЛ III. Вдосконалення маркетингових досліджень з метою розширення експорту ЗАТ "Київського заводу шампанських вин "Столичний"

3.1 Обґрунтування доцільності проведення маркетингових досліджень ЗАТ "КЗШВ "Столичний" в мережі Інтернет

3.2 Розрахунок експорту вина гристого та мінеральної води у Словаччину

3.3 Вплив запропонованих заходів на діяльність Київського заводу шампанських вин "Столичний"

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

АНОТАЦІЯ

Магістерська робота: стор. 182, табл. 49, рис. 14, додатків 8, літературних джерел 75.

Об’єктом дослідження маркетингові дослідження зовнішніх ринків та продуктові експортні стратегії.

Предмет дослідження – теоретичні та методичн підходи до обгрунтування вибору продуктової експортної стратегії на основ міжнародних маркетингових досліджень.

Актуальність теми полягає в тому, що в процесі розробки експортної стратегії компанія повинна розглядати ситуацію в комплексі, та об'єктивно дивитися на речі, що при грамотному підході дозволить виробити правильну та реальну програму дій, що буде відповідати вимогам ринку, та задовольняти розумні цілі яких хоче досягнути підприємство. Саме маркетингові дослідження та вірно обрані експортні стратегії допомагають підприємствам цілеспрямовано просуватися вперед, не дивлячись на світову фінансову кризу.

Мета магістерської роботи полягає в розробці заходів щодо формування ефективної продуктової експортної стратегії на основ маркетингових досліджень міжнародгого ринку продукту.

Відповідно до поставленої мети визначені наступні завдання:

- розкрито сутність та види продуктових експортних стратегій;

- наведено сутність, види та принципи маркетингових досліджень;

- розкрито методи та етапи маркетингових досліджень;

- розглянуто правові засади проведення маркетингових досліджень в міжнародній практиці

- проведено поглиблений аналіз виробничо-господарської діяльності ЗАТ "КЗШВ "Столичний";

- проаналізовано фінансово-економічний стан підприємства;

- досліджено зовнішньоекономічну діяльності КЗШВ "Столичний"

- дана оцінка конкурентному стану КЗШВ "Столичний";

- запропоновано заходи з метою збільшення обсягу експорту КЗШВ;

- проаналізовано вплив запропонованих заходів на діяльність ЗАТ "КЗШВ "Столичний".

Результат дослідження: проведено маркетингове дослідження міжнародного ринку продукту та обрано продуктову експортну стратегію вітчизняного товаровиробника (на прикладі конкретного продукту).

Ключов слова: маркетингове дослідження, експортні продуктові стратегії, прямий експорт, непрямий експорт, конкурентоспроможність, конкурентна позиція.

ВСТУП

В умовах світової фінансової кризи та світових тенденцій глобалізації посилюється конкурентна боротьба між підприємствами. Як наслідок підвищуються вимоги підприємства до проведення маркетингового дослідження зовнішнього ринку та вибору продуктової експортно стратегії. Адже тільки правильний вибір експортної стратегії та вибір зовнішнього ринку на який буде здійснюватись експорт продукції в змоз передбачити майбутнє та здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, мінімізуючи при цьому вплив світової фінансової кризи.

В процесі розробки експортно стратегії компанія повинна розглядати ситуацію в комплексі, та об'єктивно дивитися на речі, що при грамотному підході дозволить виробити правильну та реальну програму дій, що буде відповідати вимогам ринку, та задовольняти розумні цілі яких хоче досягнути підприємство. Саме маркетингові дослідження та вірно обрані експортні стратегії допомагають підприємствам цілеспрямовано просуватися вперед, не дивлячись на світову фінансову кризу.

До проведення маркетингових досліджень на зовнішньому ринку компанії спонукають різні причини. З одного боку, це послаблення можливостей збуту або зміна кон'юнктури на внутрішньому ринку, обумовлені сповільненням темпів зростання валового національного продукту, проведенням урядом антипідприємницько політики, запровадженням непомірних податкових платежів, підштовхуванням державою підприємців до виходу на зовнішні ринки з метою збільшення надходжень ноземної валюти і скорочення зовнішньоторговельного дефіциту. З іншого боку, компанії можуть бути залучені до зовнішньоторговельної діяльності зростанням можливостей, що відкриваються для їхніх товарів в інших країнах. Не покидаючи внутрішнього ринку, вони можуть знайти для себе і привабливі зовнішні ринки.

Необхідність маркетингового дослідження зумовлена потребою зниження ризику прийняття неправильного рішення за рахунок кращого знання й розуміння стану та динаміки факторів навколишнього середовища.

Мета маркетингових досліджень – виявлення можливостей підприємства зайняти нішу на ринку, знизити ризик і ступінь невизначеності, збільшити ймовірність успіху маркетингової діяльності.

У сучасних умовах інтернаціоналізації господарського життя всі країни втягнуті у світову торгівлю. Активізація підприємницької діяльності в Україні, забезпечення життєдіяльності діючих і новостворених компаній в умовах розгортання конкуренції на ринку неможливі без попереднього проведення маркетингового дослідження, виявлення сприятливих можливостей і бар'єрів у зовнішньому середовищі, пов'язаних з реалізацією цілей фірми.

Проблематика теми висвітлена в роботах таких вітчизняних та ноземних авторів: Примак Т. О., Полторак В.А., Каганов С.В.

На сучасному етапі розвитку України рівень знань і практичних навичок економістів, маркетологів в галузі організації, методики, технологій проведення емпіричних маркетингових досліджень вкрай недостатній. Саме тому автор вважає, що вивчення організації маркетингових досліджень на підприємстві є дуже важливою та актуальною темою, яка заслуговує на детальний аналіз у дипломній роботі.

Мета магістерської роботи полягає в розробці заходів щодо формування ефективної продуктової експортної стратегії на основ маркетингових досліджень міжнародгого ринку продукту.

Відповідно до поставленої мети визначені наступні завдання:

- розкрито сутність та види продуктових експортних стратегій;

- наведено сутність, види та принципи маркетингових досліджень;

- розкрито методи та етапи маркетингових досліджень;

- розглянуто правові засади проведення маркетингових досліджень в міжнародній практиці

- проведено поглиблений аналіз виробничо-господарської діяльності ЗАТ "КЗШВ "Столичний";

- проаналізовано фінансово-економічний стан підприємства;

- досліджено зовнішньоекономічну діяльності КЗШВ "Столичний"

- дана оцінка конкурентному стану КЗШВ "Столичний";

- запропоновано заходи з метою збільшення обсягу експорту КЗШВ;

- проаналізовано вплив запропонованих заходів на діяльність ЗАТ "КЗШВ "Столичний".

Об’єктом дослідження маркетингові дослідження зовнішніх ринків та продуктові експортні стратегії.

Предмет дослідження – теоретичні та методичні підходи до обгрунтування вибору продуктової експортної стратегії на основі міжнародних маркетингових досліджень.

Методи дослідження – при аналіз господарської (у тому числі зовнішньоекономічної діяльності) було застосовано статистичні методи дослідження числових даних: вертикальний (структура показників) та горизонтальний (динаміка показників) аналіз, також було застосовано факторний аналіз результуючих показників, тобто аналіз впливу факторів на результуючі показники діяльності підприємства.

Без виявлення проблем ЗАТ "КЗШВ "Столичний" в процесі його функціонування в поточному періоді, а також пов'язаних із забезпеченням перспективних цілей, неможливо визначити завдання маркетингового дослідження і напрямки його проведення. Власне цілі і завдання даного дослідження виступають орієнтирами в пошуку необхідних інформаційних джерел - внутрішніх зовнішніх. В результаті здійснених заходів ЗАТ "КЗШВ "Столичний" збільшує обсяг реалізованої продукції на експорт.

РОЗДІЛ І. Теоретико-методичн засади маркетингових досліджень підприємства на зовнішньому ринку та продуктових експортних стратегій

1.1      Сутність продуктових експортних стратегій підприємства

Будь-який "портфель" підприємства не може бути сформований раз і назавжди. Зміни в попиті на продукцію зумовлюють необхідність змін у пропозиц продукції, що її виготовляє підприємство, а це в свою чергу, потребує змін в обсягах виробництва. Якщо ринок формулює вимоги до продукції, яку має випускати підприємство, щоб забезпечити її збут, виробництво виступає тим фактором, який характеризує можливості більшого чи меншого рівня задоволення цих вимог. Лише поєднанням споживчо- та виробничо-орієнтованого підходу до планування діяльності підприємства можна забезпечити успіх, тому при аналізі будь-якої стратегічно зони господарювання (СЗГ) і формуванні для неї продуктової стратегії замало користуватися лише ринковими характеристиками.

Критер вибору продуктових стратегій (стратегій роботи на СЗГ) можна поділити на дв основні групи.

Ринкові:

місткість ринку;

прогноз попиту (розвиток/скорочення);

загальне положення на ринку (конкурентна позиція), частка ринку;

рівень цін і прибутковості в галузі;

наявн та можливі конкуренти, прогноз у розвитку конкуренції;

наявн та можливі товари-замінники;

можлива тривалість "життєвого циклу" товару;

вплив сезонних та інших циклічних факторів на попит;

характер міцність бар’єрів входу/виходу;

доступність та рівень якості постачання необхідними компонентами;

комерційна ефективність наявних і запланованих до випуску товарів (результати "аналізу портфеля");

ефективність роботи каналів розподілу та збуту;

Виробничі:

можлив обсяги виробництва;

потреба в інвестиціях (обсяги та терміни);

рівень терміни окупності проектів;

рівень патентного захисту (товару, технології, способу виробництва);

імовірність конкурентоспроможного конструкторсько-технологічного розв’язання проблем виробництва та використання товару;

можливий рівень витрат на: експериментальну стадію;

модернізацію та реконструкцію діючого виробництва і на створення або придбання нового виробництва;

терміну завершення етапів робіт і час створення комерційно завершеного товару;

перелік можливих складностей технічного, фінансового, кадрового й ін-шого характеру та способи їхнього подолання;

рівень ефективності виробництва при реалізації продукції за конкурентоспроможною ціною [23, c. 125-126].

Рішення про напрямки діяльності (бізнесу) з освоєння тих чи інших СЗГ, що спрямовують підприємство, відмовитися від одних і освоїти нові СЗГ, тісно пов’язані з виробничим потенціалом фірми. Дуже ризикованою є продуктова стратегія, яка не відповідає цільовій спрямованості виробничого потенціалу підприємства. Цільова спрямованість і "навички" потенціалу оцінюються за профілем виробничої системи — основної ланки підприємства, а інтервал відмінностей між "старою" та новою продукцією "задають" масштаб і характер змін у виробничому процесі. У разі великих розбіжностей у наявних і необхідних властивостях потенціалу, тобто при перепрофілюванні, фірма стає початківцем у новій сфері, відмовившись від того, що вона вміє та спроможна робити краще та ефективніше за нших.

Крім того, треба враховувати, що будь-які різкі зміни у виробництві супроводжуються падінням обсягів виробництва, а іноді потребують зупинки виробничого процесу (тимчасово — для переобладнання або зовсім — у разі запровадження ново продукції), тому у продуктових стратегіях найчастіше використовують еволюційний підхід до їхньої зміни.

Це відбивається в оцінках рівня ризику щодо нових продуктових стратегій. Ризик підвищується, коли в одній стратегії планується до освоєння "новий продукт та новий ринок". За оцінками І. Ансофа, розподіл імовірнос-тей досягнення запланованих обсягів реалізації може бути таким (табл. 1.1).

 Таблиця 1.1.

Матриця "Продукт - ринок"

Джерело: http://www.vuzlib.net/strat_upr/372.htm

Еволюція продуктових стратегій на підприємстві може відбуватися в такому порядку.

1. Освоєння виробництва та збуту нового продукту.

2. Збут освоєного продукту на нових ринках.

3. "Раціоналізація використання" (тобто знаходження нового застосування для існуючих продуктів).

4. "Підживлююча нтеграція" (наприклад, виготовлення напівфабрикатів, запчастин, що входять як складові до основного продукту, на продаж).

5. Територіальна експансія або всебічна інтеграція (наприклад, з постачальниками та системою збуту для впровадження загальних стандартів високого рівня якост на всі компоненти).

6. Виробничо-технічна еволюція з метою уникнення слабких місць існуючих продуктів підвищення їхніх техніко-економічних показників (насамперед зниження собівартості).

7. Щорічна модифікація продукту (в тому числі "косметичного коригування") центрована диверсифікація.

8. Споріднена диверсифікація (виготовлення серії продуктів на основі базового).

9. Неспоріднена диверсифікація (тобто виробництво доповнюючих товарів).

10. Конгломератна диверсифікація (освоєння непов’язаних з основним бізнес-напрямком видів виробів або послуг).

11. Баланс "життєвих циклів" продуктів (СЗГ) з метою отримання синергічного ефекту.

12. Залучення додаткових інвестицій для розвитку підприємства в різних напрямках (робота з певним "стратегічним набором" з метою вдосконалення всіх підсистем підприємства).

13. "Закриття" циклу обігу грошей за рахунок гнучкої системи збуту (кредити, знижки, подарунки тощо).

Етапи 1 – 6 у наведеному переліку еволюції продуктових стратегій пов’язані з розробкою та освоєнням виробництва і збуту нової продукції, що є дуже складним процесом, у якому беруть участь усі підсистеми підприємства в більшому або меншому обсязі. Але головними тут є підсистеми маркетингу, нових досліджень, розробок і виробництва (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Концепція створення та реалізації продуктової стратегії

*Джерело: http://www.vuzlib.net/strat_upr/372.htm

Наявність однієї або багатьох продуктових стратегій визначає і виробничо-управлінську структуру підприємства, його переваги та недоліки. Розглянемо окремі варіанти стратегій, їх переваги та недоліки.

Стратегія концентрації ("стратегічного фокусування") на одному напрямку діяльності тісно пов’язана з реалізацією загальної конкурентної стратег лідирування на основі зниження витрат.

Основн конкурентні переваги підприємств, які обрали зазначену стратегію концентрації, зумовлюються:

високим ступенем спеціалізації та професіоналізації діяльності;

можливістю налагодити використання виробничого потенціалу фірми в найбільш ефективному режимі;

використанням нагромадженого підприємством досвіду щодо визначення та опанування найперспективніших підходів до вдосконалення технологій виробництва та/чи задоволення потреб споживачів;

впровадження нновацій у сам продукт (послугу) та/чи будь-яку іншу підсистему підприємства (частину "ланцюга цінностей");

перетворенням конкурентних переваг, зумовлених обраною стратегією, та можливостями швидкого впровадження інновацій у стабільний імідж фірми-лідера, формування підприємства "кращого з найкращих" за продукцією "стратегічного фокусу".

Спеціалізован фірми реалізують переваги великих систем і мають економію на масштабах виробництва, але це досягається в разі обслуговування великих СЗГ з більш-менш стабільними характеристиками. Якщо потреби змінюються, кожна фірма рано чи пізно стикається з такими запитаннями, відповідь на які примушує керівників думати про майбутнє, готуватись до цього майбутнього:

"Як потреби споживача зараз є не задоволеними?"

"Що впливає на потреби та як вони можуть змінюватись ?"

"Як нові способи задоволення потреб можна запропонувати?"

"Що можуть запропонувати конкуренти для задоволення потреб, що змінюються?"

"Як саме потреби задовольнятиме підприємство?"

"Чи треба диверсифікувати діяльність підприємства, якщо — так, то в яких обсягах якого виду?"

"Як нові позиції на ринку підприємство має зайняти нині, щоб досягти високих результатів у перспективі?"

"Як наявні можливості залучень нових інвестицій, виробництв, спеціалістів?"

Відмінність середніх і найкращих підприємств полягає в тому, що останні не "реагують" на зміни, а свідомо готуються до майбутнього, розробляючи відповідні стратегії.

Стратегія диверсифікації – процес проникнення в нові сфери діяльності, раніше не характерні для підприємства, покликані змінити, доповнити або замінити продукцію, що вже випускається.

Умовами, що спонукають керівників приймати рішення відносно диверсифікації, є:

"звичні" для підприємства ринки насичені, попит скорочується (основні товари перейшли у стадію "загасання" в своєму "життєвому циклі");

підприємство має фінансові ресурси, які можна вкласти в інший бізнес;

наявн можливості (розробки, виробничі потужності, сировина,

кваліфікован кадри) для створення синергічного ефекту між існуючими та новими напрямками діяльності;

антимонопольне регулювання не дає змоги й надалі розвивати виро-бництво в освоєній галузі;

диверсифікація дає змогу скоротити рівень сплати податків за рахунок освоєння напрямків діяльності, де існують пільги;

диверсифікація створює можливості виходу на міжнародні ринки;

диверсифікація дає змогу розвивати перспективні коопераційні зв’язки з прогресивними (насамперед — науково-дослідними) організаціями з метою формування довгострокових конкурентних переваг [18, c. 98].

Останніми роками сформувалося нове бачення стратегії диверсифікації. Як і кожне економічне явище, диверсифікація має позитивні та негативні наслідки.

Стратегія спорідненої диверсифікації1 полягає у використанні хоча б одного з наявних факторів виробництва: технології, постачальників, сировини або матеріалів, схожих методів і know-how з управління, маркетингу, використання персоналу; каналів розподілу та збуту, орієнтованих на тих самих споживачів, для розширення можливостей вдоволення потреб споживачів. Споріднена диверсифікація може бути більш або менш тісною залежно від масштабів використання наявного виробничого та торгово-збутового потенціалу.

Варто зазначити, що вплив спорідненої диверсифікації на підвищення ефективност функціонування підприємства може посилитися, якщо створюється торгова марка чи снує надійний "goodwill"’а. Це формує підґрунтя для якнайшвидшого визнання на ринку нових для підприємства товарів чи послуг, "задає" хній досить високий конкурентний статус.

Якщо нові для підприємства види діяльності, зумовлені стратегією споріднено диверсифікації, досить близькі до старих, базових, то можна знизити витрати за рахунок старих методів і заходів, підвищити якість продукції на базі свого нагромадженого досвіду (який, можливо й не потребує коректив), "підсилити" конкурентні можливості традиційних товарів тощо. Іншими словами, продумана стратегія спорідненої диверсифікації має потенційні синергічні ефекти для всього "портфеля" та "стратегічного набору підприємства".

Стратегія неспорідненої та конгломератної диверсифікації означає освоєння нових видів продуктів і послуг. Їхні розбіжності характеризуються зв’язком з освоєними напрямками діяльності: при неспорідненій диверсифікації новий продукт доповненням до основного, сприяє його збуту на основних ринках; при конгломератній диверсифікації новий продукт не пов’язаний з основним, потребу не лише нової виробничої, а й нової збутової системи, орієнтованої на нового споживача з іншими потребами. При неспорідненій диверсифікації зміни торкаються виробничого потенціалу і не мають принципового характеру. Конгломератна диверсифікація може розглядатися як створення "держави в державі". У додатку З розглянуто переваги та бар’єри спорідненої диверсифікації [18, c. 100].

Зазначена стратегія, як свідчить досвід процвітаючих фірм, обирається за одним критерієм–прибутком від діяльності, незалежно від галузі.

Стратегію конгломератної диверсифікації обирають у таких випадках:

підприємство має досить великі можливості для нвестицій і є деяка кількість бідних, але з багатими перспективами фірм, як шукають партнерів;

підприємство створює нове виробництво за свій рахунок під перспективний сегмент ринку;

підприємство працює у сфері з особливими циклами, що обумовлені сезонним чи специфічним попитом, тобто зі значними спадами у виробництві;

за цих умов воно може шукати напрямки діяльності з менш вираженими циклічними ознаками;

підприємство, що має велику заборгованість, шука вільну від боргів фірму, щоб збалансувати структуру капіталу та створити можливості для отримання додаткових кредитів;

підприємство має три – чотири неспорідні напрямки діяльності та створює в межах кожного з них споріднені групи;

підприємство купує та створює "з нуля" нов напрямки діяльності, щоб досягти мінімально необхідних показників, які визначають цільові орієнтири розвитку.

Конгломератна диверсифікація може використовуватися за наявності управління якісно високого рівня, що дає змогу:

мати достовірну інформацію про справи в кожному з диверсифікованих підрозділів;

розуміти сутність і внесок кожного з напрямків у кінцеві результати діяльності підприємства загалом;

мати змогу впливати на плани та діяльність кожного з диверсифікованих підрозділів з метою забезпечення їхнього необхідного внеску в досягнення загальних цілей і стратегій підприємства.

При досить широкій диверсифікації підприємство стикається з проблемами, які досить важко вирішити:

пошук висококваліфікованих фахівців, які б якісно керували кожним з різноманітних напрямків діяльності. Навіть при наявност таких спеціалістів створення нового напрямку діяльності за рахунок конгломератно диверсифікації потребує "свого" апарату управління, що призводить до ускладнення системи управління підприємством загалом;

центральний апарат управління підприємством, незважаючи на будь-який рівень автономності новоствореного напрямку, має оцінювати його стратегічні ініціативи не лише за формою, а й за змістом. Це потребу додаткових, "непрофільних" знань у керівників підприємства, які не завжди можуть бути замінені загальною ерудицією;

розробка загальної стратегії підприємства ускладнюється, оскільки важко оцінити вплив непов’язаного з іншими напрямку на базові напрямки.

В таких умовах синергізм нового напрямку прирівнюють до нуля, що не завжди правильно. При управлінні "портфелем", тобто прийнятті рішень про введення/виведення тих чи інших "бізнесів" (напрямків діяльності) використовується досить велика кількість критеріїв за якими обираються альтернативи (наприклад, взаємопідтримка, спільне використання потужностей та навичок тощо). Ці критерії не завжди спрацьовують для визначення переваг, які надає непов’язаний з іншими напрямок; в теорії конгломератна диверсифікація застосовується для підвищення стійкості підприємства та збільшення прибутковості за рахунок привабливіших, з цієї точки зору, СЗГ. Однак на практиці ці переваги "врівноважуються" недоліками, пов’язаними з витратами та труднощами на освоєння цих нових сфер діяльності.

Конгломератну диверсифікацію не можна виключити з стратегічних альтернатив розвитку підприємства, оскільки інші напрямки можуть перебувати на стадії занепаду або досягли меж свого розвитку, зумовлених розмірами сегмента ринку. У розвиненій ринковій економіці аргументом для конгломератної диверсифікації крім того може бути "приваблива пропозиція", тобто коли "не купити неможна внаслідок найвигідніших умов". Щоб знайти компроміс, кожне підприємство, яке орієнтується на освоєння неспорідненої або конгломератної диверсифікації, має визначити для себе меж цього процесу:

між найменшим, мінімальним, рівнем диверсифікації, потрібним для досягнення поставлених цілей та зміцнення сво конкурентоспроможності;

між максимальним рівнем диверсифікації, коли при підвищенні складності системи зберігається керованість нею.

Неспоріднена, або конгломератна, диверсифікація здійснюється, як правило, трьома способами:

— злиття або купівля;

— створення нового напрямку діяльності з використанням внутрішніх можливостей підприємства;

— створення спільного підприємства.

Кожен із них має переваги та недоліки.

Стратегії злиття або купівля має такі переваги:

швидке входження в ринок (при правильному вибор варіанта купівлі/злиття);

обминання бар’єрів такого типу, як патенти, технологічна недосвідченість персоналу, доступ до надійних джерел постачання, ноді — торгові марки, канали розподілу тощо;

відомо масштаб операцій та ринкову репутацію;

швидкий запуск виробництва (іноді — проведення діяльності без перерви).

До її недоліків можна віднести:

необхідність ризикувати досить високими сумами;

примусове злиття ("вороже поглинання") створює конфліктну ситуацію, при якій переваги не можуть бути використані;

ціна купівлі фірми залежить від її стану: а) висока ціна за успішну компанію; б) низька ціна за компанію, що має певні труднощі.

Приймаючи рішення щодо перспектив компанії, яка об’єктом купівлі, не завжди можна орієнтуватися на ціну, що її встановило підприємство. Під якою ринковою вартістю підприємства розуміють в першу чергу "вартість капіталу", тобто середньозважені дисконтовані платежі у відсотках до свого та позичкового капіталу. Ціну фірми визначають як приведені до нинішнього часу потоки виплат кредиторам, в акціонерних товариствах — акціонерам. Як дисконтований множинник тут використовується "вартість капіталу". Неспеціалісту в тій чи іншій галузі важко спрогнозувати перспективність фірми, тому зупиняються на суто економічних показниках; під час придбання фірми, на баз якої планується впроваджувати know-how, що є у підприємства-покупця, можна стикнутися з її неготовністю сприйняти ці інновації.

Стратегія створення нового напрямку діяльності з використанням внутрішніх можливостей підприємства має такі переваги:

потреба в менших сумах, які підприємство може виділяти впродовж певного періоду;

"неворожий" вплив на баланс попиту/пропозиції в галузі за рахунок поступового входження в галузь;

нагромадження власного досвіду з розвитком нового напрямку діяльності (оскільки бізнес починають із самого початку);

можливість планувати темпи власного розвитку з урахуванням темпів розвитку галузі, особливо — в "молодих" галузях.

До її недоліків можна віднести:

повільне освоєння нової сфери діяльності, що супроводжується зниженням показників ефективності на підприємстві загалом;

необхідність освоювати новий виробничий потенціал, непрофільний для підприємства, а тому є великий ризик, що не буде досягнуто результатів, на які сподівалися;

конфлікт між "старими" та "новим" напрямками в боротьбі за інвестиції для розвитку, а також легковажне ставлення до "підкидька";

ускладнення виробничо-збутової та управлінсько системи з необхідністю подолання зовнішніх і внутрішніх бар’єрів для розвитку.

Стратегія зменшення розмаху диверсифікації ("відсічення зайвого") існує у вигляді системи рішень про деінвестування або ліквідацію окремих напрямків діяльності.

Потреба в таких стратегіях може виникнути на будь-якому етапі існування підприємства. Наприклад, на фазі зародження при орієнтац на найперспективніші напрямки діяльності, на фазі росту — при виборі напрямку концентрації на певний сегмент ринку, на фазі зрілості — при скороченні "портфеля" для підвищення керованості підприємством, на фазі занепаду — при відмові від застарілих сфер і освоєнні нових, тобто ці стратегії використовуються тоді, коли виникає проблема вибору: чи продовжувати діяльність у тому чи іншому напрямку?

Якщо наявний диверсифікований "портфель" фірми, завжди між різними галузями, де працює підприємство, є більш або менш привабливі та перспективні. З часом ситуація на ринку змінюється, й те, що раніш давало прибутки, поступово втрачає свої переваги. Непривабливі, безперспективні види діяльності мають бути скорочені, відсічені чи ліквідовані, при чому ці стратегії можуть застосовуватись послідовно або самостійно; їхн темпи залежать від тієї ситуації, в якій опинилося підприємство, та напрямку діяльності, відносно якого розроблюється стратегія. Досить багато напрямків потребують заздалегідь спланованого "виходу з бізнесу".

Скорочення (деінвестування) може застосовуватись у разі досить повільного скорочення ринку або падіння конкурентних переваг. "Відсічення зайвого" допомагає збалансувати "портфель" за рахунок позбавлення напрямків, що втратили свою конкурентоспроможність і перетворились у "чорні дірки", в які "провалюються" ресурси організації. "Відсічення", як правило, проводиться в двох формах:

а) надання практично повної незалежності автономним організаційним формуванням. До їхнього переліку можуть потрапити навіть підрозділи, що працюють ефективно, чия діяльність слабо пов’язана з основними сферами. Прийняття рішення щодо використання такого підходу в спрощеному варіант це відповідь на запитання: "Якщо цей напрямок діяльності не здійснювався нами зараз, чи намагалися б ми його організувати сьогодні?". Самостійн (дочірні) підрозділи рішенням керівництва можуть зберігати більш-менш тісний зв’язок з основним підприємством;

б) продаж підрозділу іншому власникові. У цьому раз виникає проблема вигідного продажу, яку можна розв’язати виявивши т організації, для яких "непривабливий" для продавця підрозділ може бути "привабливим" для потенційного покупця. Такий покупець може заплатити високу ціну.

Гроші від угоди продавець може використати для розвитку свого бізнесу в такий спосіб, який йому видається найефективнішим. Крім того, відсічення, як зазначалося, підвищує керованість підприємством.

"Найнеприємнішою" для підприємства стратегія ліквідації. Наслідки цієї стратегії різноманітні. Для однопродуктової, високоспеціалізованої фірми це означає зупинку її діяльності. Для підприємств з диверсифікованим "портфелем" це може означати скорочення масштабів діяльності на певний період. У найкращому разі ліквідація якого-небудь напрямку "розчищає місце" для більш перспективного, який сприяє довгостроковому розвитку; а в найгіршому — є провісником банкрутства. Спроба збереження "всього, що маємо" без періодичної ліквідації "того, що віджило", призводить до втрат ресурсів і часу, коли ліквідація може відбутися з найменшими збитками. Мистецтво управління полягає ще й у тому, щоб своєчасно та точно визначити ситуації, коли відновлення, "поворот" ще можливі, а коли — ліквідація є найефективнішим заходом. Невміння впроваджувати "стратегію ліквідації", з одного боку, небезпечно для економіки підприємства, а з ншого — для іміджу, репутації як підприємства, так і його керівництва [18, c. 99-103].

Стратегія переорієнтації (зміни "стратегічного фокусу"), зменшення (скорочення) або реструктуризації (зміни співвідношення продуктових стратегій) належить до так званих "оздоровчих стратегій", тобто вони розробляються тоді, коли підприємство опинилося у складній ситуації, зумовленій різними причинами. Наприклад, ситуацією в економіці країни, яка негативно впливає на розвиток підприємства взагалі, наявність великих обсягів операцій у галузі, яка втратила свою привабливість перебуває на етапі занепаду; низьким рівнем управління підприємством або в окремих його підсистемах, що відповідають за той чи інший напрямок діяльності, тощо. Обгрунтовану переорієнтацію, зменшення або реструктуризацію можна здійснити лише провівши глибокий аналіз і діагностику справжніх причин зниження показників діяльності підприємства, які відбивають кризову ситуацію. Виявлення причин та типу кризової ситуації дає змогу розробити адекватні стратегії та заходи щодо їх реалізації. Залежно від причин формування кризової ситуації в ході розробки стратегії переорієнтації використовують такі підходи:

розробка заходів щодо відновлення необхідних рівнів рентабельності тих видів продуктів, які підприємство випускає;

розробка та виконання в окремих напрямках діяльност стратегій "збирання врожаю" та "відсічення зайвого", а на зібрані кошти — розширення більш перспективних напрямків;

економія всіх видів витрат при виробництві всього асортименту продукції, що випускається;

перегляд структури "портфеля":

продажу (закриття) безперспективних напрямків розвиток (опанування) напрямків діяльності у перспективніших галузях;

заміна управлінського персоналу, що відповідав за діяльність, через яку підприємство опинилося в кризовому стані;

розробка програм з метою підвищення ефективност роботи підприємства загалом.

Переорієнтація — це довгостроковий процес, внаслідок якого відбуваються зміни в цільових настановах підприємства та створюються умови для його подальшого розвитку при подоланні кризової ситуації.

Стратегія зменшення — це стратегія оборони, що відрізняється як від стратегії скорочення, так і від стратегії переорієнтації. "Зменшення" це тимчасовий відступ під впливом негативних умов, що склалися: невизначеність ситуації після прийняття нового закону; погіршення показників структури капіталу; кризова ситуація, яка сформувалася внаслідок дуже швидкого розвитку; труднощі у постачальника або споживача; форс-мажорні обставини тощо. Така стратегія снує, як правило, як альтернатива до основних стратегій. Перехід до не зумовлюється негативними обставинами, які передбачаються як варіант розвитку подій або ні (в цьому разі підприємство може опинитись у гострій кризі), а закінчення її виконання — припиненням дії "несприятливих" факторів поверненням до параметрів "нормального розвитку". "Зменшення" відбувається такими способами:

послідовний, жорстко спланований перехід до економії з метою підвищення ефективності або мінімізації збитків у період "відходу"; при чому зберігаються, як правило, всі напрямки діяльності.

Однак у цьому разі скорочується (припиняється) найм нового персоналу; відкладаються терміни закінчення проектів, які потребують додаткових інвестицій; спостерігається затримка у придбанні нового обладнання та підвищення використання діючого, зменшуються обсяги випуску низькорентабельних продуктів, скорочується закупівля МТР, закриваються застарілі потужності (тимчасово чи остаточно — покаже час) тощо; відбір найбезперспективніших напрямків діяльності, що є у "портфелі", застосування до них стратегій скорочення або переорієнтації. Це сприяє реалізац стратегії зменшення по підприємству загалом.

Перегляд і відбір "слабких напрямків "портфеля" відбуваються послідовно. На кожному з етапів розв’язується проблема, які саме напрямки (бізнеси) підлягають оздоровленню в більшій чи меншій мірі та як витрати для цього потрібні. Зарубіжні автори порівнюють цей процес із визначенням плану хірургічної операції, в процесі якої будуть "відсічені" найменш вигідні, неосновні (побічні) види діяльності, які дають мінімальний внесок у добробут підприємства. Цей процес непопулярний, але необхідний, оскільки кожне підприємство на певних відрізках часу приймає рішення: скільки напрямків діяльності ми можемо здійснювати на необхідному рівн конкурентоспроможності? Іноді і роки зусиль не можуть підняти той чи інший напрямок до потрібного рівня; відмова від нього стає найефективнішим заходом.

Комбіновані стратегії можуть застосовуватися в різних комбінаціях, які зумовлені факторами, що впливають на діяльність підприємства. Комбінації розрізняються послідовністю, масштабами застосування та взаємодією на різних фазах розвитку підприємства. Різноманіття комбінацій дає змогу кожному з підприємств формувати власну, несхожу на інших стратегію.

Варто зазначити, що вибір тієї чи іншої стратегії, хніх комбінацій знаходить вираження в "портфелі" підприємства й дал формує тип підприємства:

однопродуктове, технологічно спеціалізоване підприємство, яке охоплює одну технологічну стадію виробництва кінцевого продукту галузі;

однопродуктове, частково інтегроване, спеціалізоване підприємство, на якому здійснюється кілька стадій виробництва кінцевого продукту галузі;

однопродуктове, повністю інтегроване, спеціалізоване підприємство, з усіма стадіями переробки;

підприємство з "домінуючим бізнесом", де виробництво та збут сконцентровані навколо головного напрямку. Диверсифікація не перевищує 25 % загальних обсягів і має споріднений характер;

вузькодиверсифіковане підприємство, в "портфелі" якого існує 3 – 10 збалансованих, споріднених напрямків;

широкодиверсифіковане підприємство зі збалансованим "портфелем" споріднених напрямків;

вузькодиверсифіковане підприємство, в "портфелі" якого існує 3 – 10 збалансованих, неспоріднених напрямків;

широкодиверсифіковане підприємство з великою кількістю неспоріднених напрямків;

мультипідприємство, що цілеспрямовано диверсифіковане в різні галузі, але має всередині кожної з них збалансований "портфель" споріднених напрямків;

конгломератне підприємство [18, c. 104-107].

Як зазначалося, залежно від ситуації, підприємство може обирати для себе різні "стратегічні набори", які допомагають йому більш ефективно реагувати на зміни.

1.2 Сутність, види та особливост міжнародних маркетингових досліджень

Міжнародне маркетингове дослідження — це система збору, обробки, аналізу та прогнозування даних, необхідних для прийняття рішень у міжнародній маркетинговій діяльності.

Метою будь-якого міжнародного маркетингового дослідження зменшення ризику від рішень стосовно міжнародної активності фірми. Мінімізація ризику досягається на основі використання висновків міжнародного маркетингового дослідження в прийнятті рішень. Під висновками міжнародного маркетингового дослідження розуміється систематизована інформація про стан та можливі варіанти розвитку об’єкта дослідження.

Стан інформації визначає ступінь обгрунтованості міжнародного маркетингового рішення (табл. 1.3).

Таблиця 1.3.

Зв’язок стану інформації з якістю управлінського рішення

Для визначення якості та рівня забезпеченості інформацією для прийняття міжнародних маркетингових рішень використовуються такі критерії:

•релевантність (змістовна значущість, інформація стосовно тільки конкретного об’єкта чи проблеми дослідження);

•точність (недвозначність, можливість чіткої диференціації);

•надійність (гарантія правильності, відсутність синтаксичних та технічних помилок);

•зрозумілість (відсутність семантичних помилок, кодування однаковим набором знаків);

•актуальність (своєчасність представлення, швидкість отримання);

•гнучкість (можливість охарактеризувати різні аспекти об’єкта дослідження);

•кількість (повнота, достатність для прийняття управлінського рішення).

Проведення міжнародного маркетингового дослідження необхідно для прийняття рішень з таких питань:

•сегментація світового чи зарубіжного ринку, її необхідність, критерії та умови успішної сегментації;

•вибір ринку, країни для розвитку міжнародної діяльності;

•обгрунтування стратегії виходу на зарубіжний ринок (експортування, спільне підприємництво чи пряме інвестування);

•обгрунтування елементів міжнародного маркетингового комплексу (товарної та цінової стратегії, каналів розподілення, системи просування);

• розробка міжнародної маркетингової стратегії;

• створення міжнародного маркетингового плану [25, c. 267-271].

Особливості міжнародного маркетингового дослідження (рис. 1.2):

1. Велике поле дослідження

Рис. 1.2. Схема поля маркетингового дослідження

2.Технічні труднощі збору інформації:

– повна відсутність інформації,

– ненадійна статистична інформація,

– обмеження на доступ до інформації,

– мовні труднощі (переклад, діалекти),

– поведінка респондентів.

3.Висока вартість досліджень, особливо збору первинно нформації.

4.Труднощі порівнянь та пояснень.

5.Проблеми розробки рекомендацій.

Маркетингові дослідження – це комплекс різноманітних заходів по збору, обробці і аналізу інформації, які дозволяють підприємству розробляти реалізовувати стратегію і тактику маркетингу та суттєво зменшувати невизначеність прийнятих маркетингових рішень.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11